Грузія - Україна. Проблеми сприйняття у 20-30-ті роки ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Грузія - Україна. Проблеми сприйняття у 20-30-ті роки ХХ століття

Доповідь зосереджена на проблемах рецепції літературно- культурних зв'язків між Грузією та Україною, що спираються на такі факти: формування тоталітарної ідеології, сприйняття цих процесів у грузинській та українській літературах. Література як найвитонченіша форма суспільного мислення в цю епоху запропонувала читачеві, якому ще поки неприйнятними були «дивний» романтизм, реалізм, сентименталізм і т ін. і який звик до традиційних форм вираження, «головоломку». Незабаром у смутну реальність, що пережила Першу світову війну, влилася нова «головоломка» у вигляді тоталітарної, авторитарної держави. Це був устрій, що торкнувся кожної сфери людської життєдіяльності, у тому числі й літератури. «У процесі великих переломів сам “злам” займає незрівнянно вище місце, ніж “творіння”, творчість або випереджає суспільний перелом мистецьким передчуттям, або виростає потім» [11, с. 405].

Як уже зазначалося вище, з самого початку ХХ століття стало періодом великих змін. Фрідріх Ніцше був першим, хто повідомив світові досі нечувану новину, яка більше двох тисяч років осідала або кристалізувалася в умах - виявляється БОГ ПОМЕР, і людству стала більш прийнятною НАДЛЮДИНА, яка повинна творити для блага і щастя людського. До цього часу «надлюди» уже готувалися виходити у світ і для них було віщим знання про те, що Бог для них небезпечний.

20-30-ті роки ХХ ст. - це найболючіший період становлення нового типу колоніалізму - більшовицького. Тоталітарна ідеологія особливо звертала увагу на культуру і це проявилося у повному захопленні можливостями «правити балом» у цій сфері. Грузинські та українські літературні й культурні процеси завжди характеризувались тенденцією до інтеграції одне з одним. Імперський тиск ще більше стимулював бажання взаємного зближення цих культур. Так було і в ту епоху.

Потрібно зауважити, що у 20-30-ті роки відбувалися вкрай напружені політичні і культурні процеси. Створена насильницьким шляхом імперія, часто засобами загалом несумісними із мистецтвом, старалась встановити культурні взаємозв'язки між різними народами і цим самим ще більш укріпити власну ідеологію.

Упродовж двох століть Грузія та Україна розвивалися в ідентичному або схожому історичному контексті, що знайшло продовження і у надскладному третьому тисячолітті. Після розпаду радянської тоталітарної імперії Грузія та Україна із так званої «закритої комуністичної глобалізації» перейшли і стали учасниками якісно нової світової глобалізації, що виявилося непростим в аспекті реагування на не зовсім зрозумілі вимоги для травмованих тоталітаризмом країн. Література, культура та мистецтво, очевидно, реформувались на тлі цієї історичної перспективи, зрозуміло, у супроводі відбитку, що глибоко осів у свідомості травматично/ псевдокультурним спадком.

У пострадянському/сучасному грузинському та українському літературознавстві порівняльне літературознавство є одним із важливих векторів, про суть і завдання якого написано і висловлено цілу низку думок. Компаративістика як дисципліна «відкритості» і транснаціональних ідей вивчає діалог культур. Польський компаративіст Е. Касперський ґрунтовно аналізує це питання і робить такі висновки: «Компаративістика, властиво, займається діалогом у різних площинах і в різні способи. Вона виступає в ролі «третього учасника» там, де перетинаються і взаємодіють різні літератури й літературні напрями; з'являється там, де змагаються протилежні погляди й авторські концепції, мови, естетики, цінності, ідеї, моделі світу й літературні образи; виступає посередником між віддаленими один від одного літературними й культурними контекстами; організує їх зустрічі і змагання» [9, с. 74].

Сьогодні для формування наукової та суспільної думки важливим є переосмислення та об'єктивна оцінка травматичного минулого; подвійна парадигма сприйняття дає нам можливість оцінити події об'єктивно - виявити істинні та оманливі цінності складної епохи.

Періодом формування монолітної культури комуністичного режиму є саме перша половина ХХ ст. У 20-30-ті роки стають найбільш очевидними насильницькі маркери цієї політики та її утопічні ідеї. Існує великий фактичний матеріал, в якому явно простежується процес формування утопії ерзац-культури, що відома як соціалістичний реалізм.

У його формуванні певну роль відіграли грузинська та українська культури.

Для цілісного осмислення цього процесу необхідно врахувати тоталітарний і антитоталітарний контексти. Під колоніальним контекстом ми розуміємо дослідження імагологічних аспектів грузинської та української літератур 20-30-х років ХХ ст.; у вивченні антиколоніального дискурсу використовуємо невідомий донедавна матеріал антирадян- ської еміграції, що виявляє саме антиколоніальний контекст грузинсько-українських взаємин.

Український гетероімідж у грузинській літературі. Імаго- логічні студії є однією із течій сучасної компаративістики. Імагологія - це одна із специфічних форм літературних зв'язків. У цьому аспекті грузинська та українська літератури створюють цікаву даність як приклад конструювання іміджу.

Грузинський белетрист Костянтине Гамсахурдія є видатною фігурою у грузинській літературі ХХ ст.; його творчий шлях характеризується амбівалентним ставленням до комуністичного режиму. Він був одним із тих, хто для створення правдивих цінностей виконував ритуал «соцреалістичного жертвопринесення» Відомий грузинський компаративіст Н. Гапріндашвілі дає термін «соцреалістичне жертвопринесення» і осмислює його як звільнення від кайданів тоталітарного режиму. Детально у збірнику порівняльного літературознавства. - Тб.: Вид. Університету Іллі, 2013. - С. 188-189 (Тут і в списку літератури грузинські видання подано у перекладі українською. - Упор.)..

У 1931 році Гамсахурдія написав нарис «Феміда України», опублікований у 1933 році. Цю роботу можна вважати першим фактом сприйняття української теми у грузинській літературі після встановлення радянської влади. Нарис став своєрідним відгуком на заклик Горького та інших основоположників радянської літератури - «ближче познайомимося одне з одним». За посередництва опису власних вражень, отриманих під час подорожей Україною, К. Гамсахурдія намагається якомога ближче познайомити грузинського читача із радянською Україною. Хоча, під такою метою, на думку С. Сігуа і М. Картвелішвілі, приховувалась ціль створення книги про Давида Гурамішвілі, а також перекладу українською мовою роману «Посмішка Діоніса» [8, с. 134].

Фабула нарису така: автор через Баку їде в Україну. Гетероімідж Баку також є більшовицьким наративом, у якому виявляються перспективи будівництва «нового світу»: «Слідом за темними віками йде будівництво нового часу» [3, т 7, с. 8]; про Україну нового часу Гамсахурдія пише: «Історія нового часу обов'язково буде історією України». Ця фраза написана у 1931 році, коли історія України насправді не була історією величі та будівництва для України. У нарисі розповідається про промислові досягнення України, про її вугільні ресурси: «У морях і величезних ріках Європи, Америки, Австралії, Африки б'ється, бореться, парує, димить і вирує українське вугілля... З цим вугіллям буде пов'язана політика України, її економіка, її поезія і музика» [3, т. 7, с. 199]. Як зауважує сам К. Гамсахурдія, в Україні у нього були зустрічі з українськими письменниками П. Тичиною, М. Бажаном, Ю. Яновським. Окрім того, автор роботи знайомить читача із сучасним Харковом і проводить паралель зі старим містом. За спостереженням К. Гамсахурдія, старий Харків був темним губернським містом, чого не скажеш про сучасний Харків. Зараз ця чудова столиця оснащена «технічним комфортом». Зрозуміло, що «технічний комфорт» автор вважає досягненням радянської влади.

Далі письменник їде потягом у Київ, який називає «Римом Східної Європи». З вікна потяга він спостерігає за українським ландшафтом, українським селом. Природу України письменник порівнює із природою Саксонії, знаходить схожість між ними. Безкраї поля, пофарбовані у білий колір хати, чепурні, одноповерхові будівлі. Потім знову поля, поля. «Пролита на українських степах кров, напевно, і є та краса, яка так прикрашає їхні просторі груди» [3, т 7, с. 214]. Україна - величезна країна, і людині, що приїхала з Грузії, вона здається ще більш великою і безкінечною країною. «До якого типу можна віднести українців? - До типу людей, у яких він гостює?» На це питання письменник не дає прямої відповіді, він лише зауважує, що у всій Європі «жодна раса не є чистою». Тут же проступає акт жертвопринесення правлячому режиму, який у цей час спостерігає за письменником, скажімо, через збільшувальне скло. Однак, цей недолік компенсується піднесенням української культури: «Що являла б собою грецька мова без Гомера, до Данте італійська мова була такою непостійною і нестійкою, як і українська до Шевченка. український народ найстарішого і найзнаменитішого представника свого генія - Шевченка - назвав «батьком», він і поклав початок самостійності української культури» [3, т. 7, с. 212-213]. Такими засобами автор намагається проявити свою доброзичливість у ставленні до України, що досягається використанням «авторської маски». Цю маску Гамсахурдія одягав з метою пом'якшення негативного настрою керівництва. Літературна критика, що виконувала роль «жандарма», цей твір сприйняла як поворот у сторону радянської реальності «озброєного модерністськими, імперіалістичними» ідеями письменника.

Бронзова статуя української Феміди, осквернена, на думку Гамсахурдії, минувшою несправедливістю, завдяки «історичній справедливості знову знайшла розбиті у незліченних війнах терези і меч» [4, с. 68]. Зрозуміло, що історична справедливість у 1931 році зовсім не повертала українському правосуддю терези і меч. Тому, цю думку, за принципом так званого «подвійного кодування», ми можемо вважати прихованою іронією. Загалом, говорячи про сучасні цінності цього твору, можна зауважити, що у ньому саме елемент «прихованої іронії» балансує негативні сторони «жертвопринесення» тоталітарному керівництву; у той же час, К. Гамсахурдія завжди користувався великим авторитетом у грузинського читача, відповідно, «Феміда України», створена в умовах надскладної історичної та політичної реальності, досягла душі і розуму грузинського читача, тому серйозна і спостережлива людина легко вгадає оманливі та реальні цінності у творі.

Грузія в український літературі. Микола Бажан є одним із відомих українських митців, який у двадцятому столітті вирізнявся особливо тісними контактами з Грузією. Його зв'язки з Грузією та грузинською культурою починаються ще з 1931 року, коли молодий поет приїхав до Грузії на першу декаду української культури. Цей захід був продуктом новоствореної більшовицької культури, що мав проводити презентацію досягнень цієї нової культури в Грузії, хоча його результати виявилися значно важливішими та ціннішими для культури двох країн. «Шлях до Тмогві»:

Зіяння Тмогві. Спеки кругрвертя.

Безпліддя гір проржавлене й руде.

І ми тоді впізнали: це іде

Єдиний стрій, що тут сягнув безсмертя.

І ми тоді впізнали: мимо нас,

Оссявши невгасним сяйвом скелі,

Іде крізь смерть, крізь просторінь і час

Незнаний месх, на ймення Руставелі. 1936 р. [1, с. 62]

Ще одін вірш:

«Над труною Важа Пшавели»

Це раз було, - цього не буде двічі.

Була тбіліська ніч. І був лиш череп твій.

Жахаючись, в твої вдивлявся вічі - Земля лежала в них, і тьма, і супокій.

Дивись, крізь неї я бачив хмарні далі,

Просторі, схрещені, як тропи чи мечі,

Дуби рипучі над твоїм Чаргалі

І, мов прудкий узор на древньому кинджалі,

Вкарбовані в графіт ключі. 1936 р. [1, с. 64]

«Література є концептуальною рефлексію на реально поточні процеси; контекст, на ґрунті якого сформується художній текст, завжди знаходить відображення у цих самих змістових чи образотворчих підслоях» [12, с. 49]. Коли спостерігаємо та дивимося на дату цих віршів, легко зрозуміти, чому йдеться про контекст, хоча справжнє мистецтво сформується у будь-якому контексті, прикладом чого є вказані вірші.

Ще одним, не менш важливим фактом сприйняття Грузії може бути приклад обговорення культурного іміджу Грузії в українській літературі. Це вірш відомого громадського діяча та поета В'ячеслава Ляшченка з назвою «Сакартвело».

Як зазначають дослідники, текст присвячений відомій події - повстанню у 1949 року в Грузії, що було наймасштабнішою антирадянською озброєною акцією в Грузії, що мала місце після 30 років від дня заснування Радянського правління у Грузії.

Вірш точно виразив тодішнє незадоволення, що накопичилося у суспільстві проти окупаційного режиму. Після двох тижнів боротьби повстання було потоплено у крові частинами червоної армії.

Після цих подій почалися масові репресії проти грузинської інтелігенції. Повністю були знищені багато членів тодішньої суспільної еліти. Саме цим процесам має були присвячений вказаний вірш:

Як буде вільний рідний край Тоді їм спокій вічний дай!

Хай у блакитному просторі Тоді горять вони, як зорі!

Скажіть могилам Їх, вітри,

Що поки прийде ця година,

Свій сум і біль, як до сестри,

Шле Sakartvelo Україна... [6, с. 191-192].

Трагедію України 1920-30-х років для нас зберегла анти- радянська еміграційна періодика, можливість роботи над якими було надано дослідникам тільки в останній період. Під час роботи над цими раритетними виданнями та іншими джерелами знайшлось багато фактичних матеріалів, що добре показують еміграційну модель грузинсько-українських відносин. Така важлива періодика, як «Незалежна Грузія», «Батьківщина» Приватна колекція Г. Шарадзе. Музей грузинської еміграції Тбіліського державного університету імені Ів. Джавахішвілі. та інші на своїх шпальтах друкували важливі статті про українські проблеми й грузинсько-українські культурні заходи.

Відомий грузинський громадський діяч Евгеній Гегечкорі, на головній сторінці «Незалежної Грузії» № 27 публікує лист з назвою: «Україна - головна», в якому він гостро критикує погляди меншовика А. Потресова щодо України. Наведемо уривок з листа: «Відокремлення України від Росії це злий ніж у серці Росії» [10, с. 1], Південь Росії не може існувати без півночі (на думку Потресова). Евгеній Гегечкорі ці погляди зовсім не сприймає. Він висловлює думку, що ми не можемо уявляти справу так трагічно, чому не може Росія існувати без України, хто це підтвердив? коли? Звичайно, у грузинського читача не було можливості прочитати цього листа ані у свій час, ані пізніше, відтак, ця модель грузинсько-українських відносин ще не вивчена, а тому збираємося попрацювати у цьому напряму. У цьому ж листі Гегечкорі пише про питання української мови та літератури, що відображає справжню об'єктивну картину. «Більшовики були змушені признати українську мову й зараз ця мова панує на Україні, настільки панує, що росіяни скаржаться на стиснення їхньої мови. Український університет, Академія наук зміцнює цей фундамент. Факт, що відбувається чудовий процес сформування нацією нашого українського народу. Російський Потресов рано чи пізно зрозуміє, що “пройшов час єдиної російської культури” й починається період відокремленої української культури, яка стане поряд, як рівний з рівнем» [10, с. 2]

Література

комуністичний тоталітарний ідеологія грузинський український

1. Бажан М. Джерело / Микола Бажан. - ТДУ, Клуб «Україна», Видавництво Тбіліського Університету, 2004.

2. Вітчизна (Самшобло), Париж. - 1932. - № 12.

3. Гамсахурдіа К. Вибрані твори: В 10 т. / К. Гамсахурдіа. - Тб., 1983. - Т. 7.

4. Гамсахурдіа К. «Феміда України» / К. Гамсахурдіа. - Тб., Видавництво «Федерація», 1933.

5. Гапріндашвілі Н. Теоретичні основи порівняльного літературознавства / Н. Гапріндашвілі. - Тб., 2013.

6. Грицик Л. Українська компаративістика: концептуальні проекції. - Донецьк: Юго-Восток, 2010. - 299 с.

7. Даушвілі Р Грузинська еміграція в 1921-1939 роках. - Тбілісі: Раео, 2007.

8. Картвелішвілі М. Костянтине Гамсахурдія-»Феміда України» // ТГУ, Институт русистики, славяноведения и межкультурной комуникации, Центр славистики, Труды II. - Тбилиси, 2005.

9. Касперський Е. Літературознавча компаративістика і діалог // Захід - Схід: основні тенденції розвитку сучасного порівняльного літературознавства: [антологія] / Науковий проект, загальна редакція Л. Грицик. - Донецьк: ЛАНДОН - ХХІ, 2012. - С. 66-93.

10. Незалежна Грузія (Дамоукидебели Сакартвело), Париж. - 1928. - № 27.

11. Робакидзе Гр. Записки. Кн. 3. Публіцистика. - Тб., 2012

12. Ratiana І. The Models of Literary Discourse within Soviet Totalitarianism // Sjani

13. Annual Scientific Journal of Literary Theory and Comparative Literature. - Tb., Institute of Literature Press, 2010. - P. 49-57.

Размещено на Allbest.ru