Українські розробки ракетно-космічної техніки та міжнародні обмеження стратегічних озброєнь: діяльність професора В.Ф. Уткіна

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Українські розробки ракетно-космічної техніки та міжнародні обмеження стратегічних озброєнь: діяльність професора В.Ф. Уткіна

У статті висвітлюється наукова біографія Володимира Федоровича Уткіна, українського інженера та конструктора ракет і космічних систем, який був генеральним директором Конструкторського бюро «Південне» в Дніпропетровську, і завдяки чиїм результатам після глобальної геополітичної, військової, економічної та ідеологічної конфронтації в період холодної війни у світі був досягнутий паритет в галузі ядерного озброєння.

Ключові слова: ракетна техніка, Конструкторське бюро «Південне», Володимир Федорович Уткін, Україна

Keywords: Rocket Engineering, Yuzhnoye (Pivdenne) Design Office, V. Utkin, Ukrainе.

З науковою, технічною та організаційною діяльністю конструктора ракетно-космічних систем, академіка АН УРСР (1976) та академіка АН СРСР (1984), Генерального директора Конструкторського бюро «Південне» (1971-1990), двічі Героя Соціалістичної Праці (1969, 1976) Володимира Федоровича Уткіна в роки глобальної геополітичної, військової, економічної та ідеологічної конфронтації між СРСР та США у період холодної війни пов'язано створення стратегічних комплексів, завдяки яким СРСР було забезпечено паритет із Заходом в галузі ракетно-ядерної зброї. Це перш за все: найпотужніша та найефективніша міжконтинентальна балістична ракета 15А18М (SS-18), яку в США було названо «Сатаною»; міжконтинентальна балістична ракета «Скальпель» шахтного та залізничного базування 15Ж60 и 15Ж61 (SS-24); екологічно чисті ракетні комплекси «Циклон» та «Зеніт», які стали основою міжнародних проектів «Морський старт» та «Наземний старт», комплексу «Енергія-Буран», понад трьохсот космічних апаратів військового, наукового та господарського призначення - «Цілина», «Тайфун», «Океан». Під керівництвом вченого було розв'язано ряд принципових науково-технічних проблем, а саме - забезпечення герметичності паливних систем; багаторічного знаходження ракет на бойовому чергуванні у заправленому стані; створення орбітальних головних частин ракети, які розділяються; мінометного старту важких ракет з шахти; подолання протиракетної оборони противника; високої захищеності шахтних пускових установок; стійкості ракет до факторів ураження ядерної дії; високої боєздатності та точності влучення ракет; широкого впровадження методів неруйнівного контролю; розробки високоенергетичних твердих палив, нових конструкційних і теплозахисних матеріалів. Наприклад, бойовий залізничний комплекс з ракетою SS-24 за своїми характеристиками не має аналогів у світовому ракетобудуванні [1-10].

Згодом ці успіхи у створенні ракетного озброєння привели до подолання відставання СРСР за кількістю носіїв ядерних засобів, сприяли досягненню міжнародних домовленостей про обмеження стратегічних озброєнь, а потім до їх кардинального взаємного скорочення [8, с. 58]. Так, створення головних частин, що розділяються, та засобів подолання ПРО супротивника стало технічною основою згортання американською стороною програм з розробки наземного ешелону ПРО «Сейфгард» і укладання договору по ПРО від 1972 р., значення якого важко переоцінити.

У цей період в США почалася постановка на чергування важких ракет «Титан II», а також масової легкої ракети на твердому паливі «Мінітмен I». Більшість з них розміщувалися в захищених шахтних пускових установках, які можна було вразити тільки застосуванням потужних боєзарядів. Переваги прагнули домогтися також шляхом створення нових міжконтинентальних балістичних ракет «Мінітмен III» з головними частинами індивідуального наведення, що розділяються, і ракети «Посейдон С-3».

Подолання істотного кількісного відставання СРСР вимагало створення масової і дешевої вітчизняної міжконтинентальної балістичної ракети. Початок розгортання робіт зі створення ракетно-реактивної техніки було покладено постановою Ради Міністрів СРСР «Питання реактивного озброєння» від 13 травня 1946 № 1017-419сс, в якій були закладені комплексний підхід до вирішення цієї складної організаційно-технічної задачі та засади формування всієї інфраструктури ракетної галузі промисловості, створювалися особливо сприятливі умови для розвитку ракетного озброєння, а потім і космонавтики. Передбачалося створення у вищих навчальних закладах факультетів і кафедр для підготовки інженерів-ракетників. Такий факультет реактивного озброєння, створений в Ленінградському військово-механічному інституті, й закінчив В. Ф. Уткін.

Майбутній конструктор народився 17 жовтня 1923 р. містечку Пустобор Ерахтурского району Московської (нині Рязанської) області в селянській родині Федора Дементійовича та Анісії Юхимівни Уткіних. З вересня 1931 р. по 19 червня 1939 р. навчався в неповній середній школі в селищі Лашма Касимовського району Рязанської області, де була сильна група викладачів. Так, Василь Фролович Оськін заклав основи математичного мислення вченого. Тут же у В. Ф. Уткіна з'явилися інтерес до техніки, захоплення авіамоделізмом. Після закінчення повного курсу цієї школи (8 класів) юнак переїхав до родичів у м. Касимів Рязанської області та у вересні 1939 р. був прийнятий в дев'ятий клас середньої школи № 2. Щодня вставав дуже рано й старанно вчив уроки, допомагав товаришам з математики, брав активну участь в шкільних театральних постановках. Кожні вихідні ходив пішки 18 кілометрів додому, щоб допомогти матері по господарству. З тих пір зберіг любов до природи і риболовлі, спорту, особливо волейболу.

«Володя був виключно уважним і чуйним братом, - згадував наймолодший брат Олексій Федорович Уткін. - Вже тоді його вирізняла якась дивовижна властивість духу, яку в більш зрілому віці ми називаємо мудрістю» [3]. На формування таких якостей майбутнього вченого впливала, перш за все, атмосфера сім'ї, де панували авторитет батьків, дружелюбність, повага до праці, заохочення прагнення до знань. Брати намагалися вносити свій вклад в сімейний бюджет - ловили рибу, косили і заготовляли сіно для овець, заробляли плетінням колосникових кошиків для чавуноливарного заводу [8, с. 24].

Після закінчення 16 червня 1941 р. школи з золотою медаллю, в липні 1941 р. у зв'язку з початком Великої Вітчизняної війни В. Ф. Уткін був призваний до лав Червоної армії і в серпні 1941 р. направлений військкоматом в Ульяновське військове училище зв'язку, яке закінчив в жовтні 1941 р. Став військовим телеграфістом: до травня 1942 р. був рядовим 21-го запасного полку зв'язку в Ульяновську, до грудня 1942 р. - рядовим 23-ї окремої роти зв'язку Волховського фронту, до жовтня 1945 - старшиною 49-ї окремої роти зв'язку 278-ї Сталінської Червонопрапорної Сибірської ордена Суворова II ступеня винищувальної авіаційної дивізії Резерву Ставки Верховного Головнокомандування. Воював на різних фронтах - Волховському, Північнокавказькому, Південному, 4-му і 1-му Українських, Західнобілоруському, пройшовши шлях від Волхова до Берліна. У 1943 р. був нагороджений медаллю «За бойові заслуги», в 1944 г. - першим і в 1945 р. другим орденом Червоної Зірки.

У жовтні 1945 р. на підставі Указу Президії Верховної ради СРСР від 25 серпня 1945 старшина В. Ф. Уткін був демобілізований з лав Радянської Армії і з лютого по травень 1946 р. працював на посаді старшого коменданта Ремісничого училища № 5 при чавуноливарному заводі в селищі Лашма Касимівского району Рязанської області. Тут Володимир Федорович познайомився з викладачем фізики училища Валентиною Павлівною, яка в 1949 р. стала його дружиною. Теплі й дружні відносини зберігалися в їхній родині протягом усього життя.

У вересні 1946 р. В. Ф. Уткін вступив на факультет реактивного озброєння Ленінградського військово-механічного інституту, після закінчення якого 21 квітня 1952 р. отримав спеціальність інженера-механіка (диплом Д № 056249) і був розподілений в НДІ-4 Міністерства оборони СРСР в селище Болшево (тепер - частина м. Калінінграда Московської області), де він раніше проходив практику і захищав диплом. Однокурсники згадували про нього як про цілеспрямованого, працелюбного і не в міру серйозного студента, який всіма силами намагався подолати викликану війною перерву в навчанні. Про нього в 1951 р. навіть йшлося в багатотиражці інституту «За інженерні кадри» в статті «Активіст і відмінник». Однак 19 травня 1952 р. молодий фахівець був перерозподілений в Дніпропетровськ і 23 червня 1952 р. прийнятий на посаду інженера-конструктора в відділ 101 (відділ Головного конструктора В. С. Будника) заводу № 586. Тут він, послідовно займаючи посади старшого інженера, начальника групи, начальника сектора, займався організацією серійного виробництва перших радянських балістичних ракет Р-1, Р-2, Р-5 Головного конструктора С. П. Корольова. За спогадами дочки, тоді працювали дуже багато і інтенсивно, іноді батько повертався о 4-5 годині ранку, щоб трохи поспати, і на 8.30 знову йти на роботу [8, с. 50].

10 квітня 1954 р. Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР на базі відділу Генерального конструктора заводу № 586 було створено самостійне Особливе конструкторське бюро № 586, в якому наказом міністра оборонної промисловості СРСР від 9 липня Головним конструктором був призначений М. К. Янгель, а його заступником - В. С. Будник. 10 січня 1956 р. В. Ф. Уткін був призначений начальником відділу 301 ОКБ-586, 23 липня 1957 р. - заступником начальника створеного на базі відділів 301 і 5 конструкторського відділу 5, 6 листопада 1958 р. - начальником конструкторського відділу 10.

За спогадами Г. Г. Команова, головного інженера Південного машинобудівного заводу, при спілкуванні з ученим «одразу ж кинулися в очі технічна ерудиція Уткіна, його здатність приймати самостійні рішення» [8, с. 50]. Говорячи про манеру роботи керівника, він зазначав: «Усі виникаючі питання вирішувалися ним оперативно, технічно грамотно, чорнової роботи він ніколи не цурався... Він не чекав, коли до нього звернуться, а сам дізнавався про складні виробничі моменти та пропонував свою допомогу. Володимир Федорович виявляв якості цілеспрямованого, грамотного творця передової техніки і досвідченого, мудрого керівника» [8, с. 57]. Заступник головного інженера КБ «Південне» В. М. Паппо-Користін також говорив про особливе ставлення Володимира Федоровича до людей і роботи, про властиве йому уміння переконувати, щоб у «відповідальний момент бути повністю впевненим у виконанні завдання людьми, яким ти дивився в очі та особисто доніс до кожного важливість його виконання» [8, с. 53].

1 жовтня 1966 р. відповідно до наказу міністра загального машинобудування СРСР від 06.03.1966 р. про введення нових відкритих назв підприємств оборонного спрямування ОКБ-586 отримало назву Конструкторське бюро «Південне», завод № 586 - Південний машинобудівний завод. КБ «Південне» і пов'язаний з ним Південний машинобудівний завод, які довгий час залишались закритими підприємствами в закритому місті і займали особливе місце в створенні ракетних і космічних комплексів. Тут при безпосередній участі В. Ф. Уткіна були створені і поставлені на бойове чергування чотири покоління стратегічних космічних ракетних комплексів, кілька ракет-носіїв, різні типи бойового оснащення і засобів подолання ПРО. З 1971 р. під безпосереднім керівництвом вченого були створені ракети третього покоління 15А14, 15А15, 15А16 і 15А18, твердопаливна ракета РТ-23УТТХ (SS-24, «Скальпель») різних варіантів базування, і високоефективна ракета Р-36М2 (SS-18, «Сатана») четвертого покоління, що не має аналогів. Розроблено і здано в експлуатацію космічні ракетні комплекси «Циклон», «Зеніт» з екологічно чистою ракетою-носієм, понад 300 супутників сімейства «Космос» військового, наукового та господарського призначення, супутник дистанційного зондування Землі «Океан-1». Так, ескізні проекти РН 11К77 («Зеніт») на компонентах палива з низьким кипінням, і ракетного комплексу РТ-23 з твердопаливної ракетою 15Ж44 стаціонарного базування в шахтній пусковій установці були затверджені В. Ф. Уткіним в лютому і березні 1977 р. відповідно. Випробування ракети-носія «Зеніт-2» були розпочаті 13 квітня 1985 р. Найбільш відома зі створених міжконтинентальних балістичних ракет - високоефективна стратегічна ракета РС-20 («Сатана») є найважчою ракетою з десятьма боєголовками індивідуального наведення. Завдяки нетрадиційним рішенням і передовій технології характеристики комплексу «Сатана» не перевершені дотепер. Сьогодні ця ракета пристосована для запусків мирних, в тому числі зарубіжних супутників з космодрому Байконур (конверсійна ракета-носій «Дніпро»). Унікальна серед твердопаливних ракета мобільного базування РС-22 («Скальпель»), яка могла стартувати не тільки з шахти, стала основою єдиного в світі мобільного залізничного комплексу стратегічного призначення (твердопаливна МБР SS-24), постанова Ради Міністрів СРСР про розробку якого вийшла 1 червня 1979 р.

В галузі космічної техніки вченим в КБ «Південне» розроблені космічні апарати різного призначення серії «Космос», в їх числі - створені на базі міжконтинентальних балістичних ракет космічні ракети-носії «Космос», що стартують з найпівнічнішого космодрому Плесецьк, і «Циклон» - зі стартовими комплексами на космодромах Байконур і Плесецьк.

Були створені також супутники «Інтер-космос», перший з яких був запущений на орбіту в 1969 р, і серія багатопрофільних автоматичних орбітальних станцій (АУОС), запуск на орбіту першого супутника («Інтеркосмос-15») з якої відбувся в 1976 р. За програмою «Інтер-космос» були здійснені спільні проекти з Францією, Німеччиною, Індією, Угорщиною, Болгарією, Румунією, Польщею, Чехословаччиною та ін. З Францією спільно були створені Ореол-1, Ореол-2, Аркад, разом з Індією були доставлені на орбіту супутники Аріабата, Бхаскара-1, Бхаскара-2. Нині ведуться роботи також з Китаєм, Південною Кореєю, Японією, Бразилією, США.

Повертаючись до науково-технічної діяльності В. Ф. Уткіна, зазначимо, що за його участі у грудні 1958 р. завершилися льотно-конструкторські випробування ракети Р-12 (8К63), 4 березня 1959 р. ракетний комплекс з цією ракетою був прийнятий на озброєння, і на його основі, а також на основі ракети Р-5 розробки ОКБ-1 під керівництвом генерального конструктора С. П. Королева 17 грудня 1959 р. Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР були створені Ракетні війська стратегічного призначення. За ці роботи завод № 586 і ОКБ-586 10 липня 1959 р. були нагороджені орденом Леніна, а В. Ф. Уткін - орденом Трудового Червоного прапора.

9 листопада 1960 р. вчений був призначений виконуючим обов'язки, а 3 квітня 1961 р. - Наказом голови Державного комітету з оборонної техніки - заступником головного конструктора ОКБ-586 (з 6 березня 1966 р. - Конструкторське бюро «Південне»). Це трапилося після катастрофи 24 жовтня 1960 р. з численними людськими жертвами при підготовці до першого випробувального запуску міжконтинентальної балістичної ракети Р-16 та загибелі заступника М. К. Янгеля Л. А. Берліна. В. Ф. Уткіну випало вирішувати задачу ведення конструкторської документації на численних серійних заводах-виробниках ракет розробки ОКБ - у Дніпропетровську, Омську, Пермі, Оренбурзі, Красноярську, де він ретельно і «прискіпливо» аналізував допустимість відхилень від технічної документації і можливість подальшого виготовлення Р-16. В результаті вже 2 лютого 1961 р. відбувся успішний пуск доопрацьованій ракети.

За створення ракети Р-14 (8К65) 17 червня 1961 р. ОКБ-586 було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, а В. Ф. Уткін - Орденом Леніна. Ракетні комплекси Р-12У (8К63У) і Р-14У (8К65У) були прийняті на озброєння 9 січня 1964 р. Крім того, після того, як 17 грудня 1956 р.

Постановою Кабінету Міністрів СРСР ОКБ-586 була доручена розробка міжконтинентальної балістичної ракети Р-16 (8К64), група розробників, серед яких був і В. Ф. Уткін, за розробку Р-16У 9 січня 1964 була удостоєна Ленінської премії.

З 16 січня 1962 р. вчений очолив Конструкторський комплекс ОКБ-586 у складі 6 відділів. 16 березня цього ж року був проведений успішний пуск першої ракети-носія сімейства «Космос» (виріб 11К63) і виведений на орбіту перший штучний супутник Землі розробки ОКБ-585 - космічний апарат «Космос-1» (ДС-2), 13 липня 1965 р. успішно запущена ракета Р-36 (8К67) з шахтної пускової установки. Пізніше, в серпні 1969 р. за створення ракети Р-36, її балістичного і орбітального варіантів, В. Ф. Уткіну було присвоєно звання Героя Соціалістичної праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і молот».

24 листопада 1967 р. В. Ф. Уткін був призначений першим заступником начальника та Головного конструктора КБ «Південне», 1 жовтня 1970 став виконуючим обов'язки начальника та Головного конструктора КБ «Південне» в зв'язку з хворобою М. К. Янгеля, після його смерті - з 29 жовтня 1971 р. начальником і Головним конструктором, з 6 листопада 1979 р. - Генеральним конструктором і начальником КБ «Південне», з 14 листопада 1986 р. - Начальником і Головним конструктором НВО «Південне». Володимир Федорович завжди також знаходився в тісному контакті з фізико-технічним факультетом Дніпропетровського університету, де був головою спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій, і де лекції читали його найближчі помічники, багато з яких були випускниками факультету. В КБ «Південне» для підвищення якості технологічної підготовки були створені філіали основних кафедр факультету. Нині закладені академіком В. Ф. Уткіним науково-технічні напрями продовжують розвивати його учні, колеги та послідовники.

Діяльність В. Уткіна як вченого і конструктора в галузі ракетно-космічної техніки і професора Дніпропетровського університету мала фундаментальний вплив на приборкання гонки озброєнь і впровадження гарантій ядерного паритету в світі.

конструктор уткін ракетний космічний

Література

1. Будник. Дело всей жизни / Авт.-сост.: В. Д. Ткаченко, А. Я. Стеценко, А. Э. Кашанов, З. Д. Будник. - Днепропетровск: АРТ-Пресс, 2013. - 586 с.

2. Генеральный конструктор. Книга о В. Ф. Уткине / Предс. ред. совета Н. А. Анфимов. - Королёв: «РИНФО» - ЦНИИмаш, 2003. - 512 с.

3. Губарев В. Южный старт: [Беседы с академиком Российской АН В. Ф. Уткиным о космосе] / Владимир Губарев // Наука и жизнь. - 1998. - № 2. - C. 48-56.

4. Дегтярев О. В., Новиков О. В. Генеральний конструктор ракетно-космічної техніки. До 90-річчя від дня народження академіка Володимира Федоровича Уткіна / О. В. Дегтярев, О. В. Новиков // Вісн. НАН України. - 2013. - № 10. - С. 19-27.

5. Науковий Архів Президії НАН України. - Ф. 251, оп. 632, спр. 23. Особова справа академіка Володимира Федоровича Уткіна. - 26 арк.

6. Открованнная беседа на ранее закрытую тему с Генеральным конструктором стратегических ракетных комплексов // Красная звезда. - 1990. - 23 августа.

7. Призваны временем. От противостояния к международному сотрудничеству / Под общ. ред. С. Н. Конюхова. - [2-е изд., перераб. и доп.]. - Д.: АРТ-ПРЕСС, 2009. - 832 с.

8. Уткин. Звезды Генерального конструктора / Под общ. ред. А. В. Дегтярева. - Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2013. - 672 с.

9. Федоренко И. В. Ракетостроители Украины. Учебное пособие / Под ред. проф. Ф. П. Санина. - Д.: Инновация, 2008. - 408 с.

10. ЦНИИМАШ. Научный центр космонавтики и ракетостроения / Глав. ред. В. Ф. Уткин. - М.: Международная программа образования, 2000. - 436 с.

Размещено на Allbest.ru