Радянське минуле в оцінках студентів-істориків

Комемораційні заходи мають величезний вплив на формування історичної пам'яті спільноти. За визначенням англійського соціолога П.Коннертона, ритуали й церемонії як формалізовані акти, які мають тенденцію до стилізації, стереотипності та повторюваності, сприяють встановленню відчуття зв'язку з минулим, більше того, вони відкрито проголошують таку неперервність Коннертон П. Як суспільства пам'ятають. -- К., 2004. -- С.73--74.. Відповідно систематичне відтворення наративу про радянсько-німецьку війну з акцентом на «великій перемозі» 9 травня сприяє утвердженню у студентів погляду на День Перемоги як визначальну для історії України подію. Це пояснює той факт, що відповідно саме перемога у Другій світовій війні стала однією з найпозитивніших подій в історії УРСР та СРСР.

Упродовж більше як двадцяти років існування України як незалежної держави в українській історіографії утвердився комплекс історичних уявлень та інтерпретацій минулого, який умовно називають національним наративом. Історична політика стала засобом мобілізації населення, а національна історія тим, навколо чого таке об'єднання відбулося. Велику роль у впроваджені національного наративу відіграла освіта, яка є однією з основних засобів індоктринації населення, формування патріотизму та національної свідомості.

Як і в інших державах, з розпадом СРСР та комуністичного блоку в Україні утвердилася модель національного історієписання, яка стала інструментом побудови національної держави. Історична політика вибудовувалася в опозиції до радянського спадку. Як вказує український історик Лариса Нагорна, акцент робиться на героїзації «свого» й дистанціюванні від «чужого»; в останньому постійно відшукувалися ознаки ворожості Нагорна Л. Історична пам'ять: теорії, дискурси, рефлексії. -- К., 2012. -- С.136--142.. Цим «чужим» був СРСР (або в редукованому вигляді Росія), відповідно все негативне пов'язувалося з російським/радянським впливом. Але, що цікаво, лише в освітній сфері вдалося більш-менш повно замістити комуністичний наратив на національний. Негативний погляд на радянський період, представлений у підручниках, підважується у свідомості опитаних студентів впливом старшого покоління, продуктами російської та радянської «культурної індустрії». Крім того, до 2014 р. радянські монументи і назви вулиць домінували у просторі центрально-українських населених пунктів. Як наслідок, у студентів сформувалося амбівалентне ставлення до радянського спадку. Лише третина з опитаних висловилась за радикальне знищення всього «радянського» та повністю заперечила цінність спадщини УРСР/СРСР.

За президентства В.Ющенка історична сфера стала однією з найбільш помітних сфер діяльності влади. Особливу увагу президент приділив темі Голодомору та діяльності ОУН і УПА в боротьбі за українську незалежність. В Україні створюється Інститут національної пам'яті за зразком польського, основним завданням якого проголошувалося забезпечення формування державної політики з питань національної пам'яті. Але наслідки політики В.Ющенка були суперечливими, віктимізація національного наративу не сприяла соціальній мобілізації населення, а наголос на стражданнях і боротьбі українського народу призвів до того, що радянський період розглядався виключно як негативний досвід. Звідси і опір частини студентів до намагання подати радянську історію України лише в контексті мартирологічного дискурсу. Тема ж ОУН і УПА стала предметом політичних маніпуляцій та боротьби, що унеможливило досягнення консенсусу в оцінці їхньої діяльності.

Так як шкільні роки опитаних припадають на період президентства В.Ющенка, зрозуміло, що основними маркерами періоду для них є Друга світова війна та Голодомор, який в уявленні студентів став трагедією загальнонаціонального масштабу. Ставлення ж до ОУН і УПА є радше помірковано позитивним, ніж негативним, а значна кількість невизначених вказує на контроверсійність цієї теми у суспільстві. Це, в свою чергу, сприяє зацікавленості молодого покоління в діяльності націоналістичного підпілля на західноукраїнських землях у роки війни. Відповідаючи на питання «Що ви вважаєте потрібно додати до вивчення історії України 1917--1991 рр.?» найбільше студентів, особливо хлопців, вказали тему ОУН і УПА, а також загалом історію Другої світової війни.

Як і в інших країнах пострадянського та посткомуністичного простору, в Україні негативний етностереотип закріпився за росіянами, а Радянський Союз представляється як російський проект. Відповідно до результатів опитування СРСР асоціюється з русифікацією, репресіями, колоніальною політикою, деспотизмом, відсталістю, в той час як українці представляються кращими в культурному та моральному плані, а українська нація як пригноблена. Зведення історії УРСР до національної боротьби українців за незалежність є спрощенням тих процесів, що відбувалися на території сучасної України від 1917 до 1991 року. Крім того, в такому представлені історія «радянської України» та СРСР штучно розділяється, а Україна з однієї з найсильніших республік перетворилася в колонію «Фактично залишаючись у становищі колонії радянської імперії, Україна була одним з ініціаторів прийняття на XV сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1960 р. Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам» // Турченко Ф. Історія України: Підручник для 11 класу (профільний рівень). -- К., 2011. -- С.146..

Унаслідок домінування політичної та мілітарної історії в систємі шкільної й університетської освіти радянський побут, культура, наукові досягнення залишаються поза увагою, а українська культура в радянський час розглядається відірваною від загального контексту і часто зводиться до «протестної» і «репресованої» культури. Крім того, всі події й особи радянської історії оцінюються з погляду їх (не)корисності національній боротьбі українців, не враховуються поведінкові мотивації різних суспільних і локальних груп. Уявлення студентів про радянський час занадто спрощені й неповні, вони визначені національним каноном, який значною мірою є ідеологічним. Радянська історія потребує ґрунтовного переосмислення в контексті історії України. Адже сучасна незалежна Україна є більшою мірою правонаступницею УРСР у політичному, культурному, економічному плані, ніж УНР чи іншого державного утворення, яке існувало на її території.

Академічний курс (в частині радянського періоду) є продовженням і поглибленням шкільного курсу історії без відходу від національного наративу, який залишається архаїчним, і, як наслідок, нецікавим. Від 25% опитаних у ЖДУ до 55% в НДУ, які обрали історію своєю спеціальністю, на питання, «чи задоволені ви якістю історичної освіти в школі?» дали негативну відповідь. Найменше незадоволених в ЖДУ і ЧНУ -- 25% опитаних, найбільше в ПНПУ і НДУ -- 51% і 55% відповідно. Критика шкільної освіти найчастіше зводилася до непрофесійності вчителів та застарілих методів викладання. Часто нарікання викликають також підручники з історії, одні звинувачували їх в не цікавості і перевантаженості фактами, інші висловилися проти практики переписування підручників.

Важливим моментом є те, що, за переконанням студентів, історія радянського періоду і досі має «білі плями», що, на їхню думку, є наслідком державної політики у сфері освіти («багато важливих подій просто приховують», «деякі факти з історії СРСР замовчуються і не вивчаються» (ВДПУ), «школярі повинні знати правду і реальність» (ПНПУ). Це частково є наслідком впливу продуктів «культурної індустрії», різного роду документальних, історичних фільмів та програм із властивим їм потягом до таємниць, а також того обсягу інформації, яку студент може найти в мережі Інтернет, але яка не представлена у шкільному курсі.

Привертає увагу надзвичайна відкритість та емоційність студентів у відповідях. Це відображається як у словах, якими вони послуговуються, так і пунктуації, яку використовують. Наприклад, відповідаючи на питання про те, «чи є історія СРСР частиною історії України?», студент з ЖДУ написав: «на жаль, так», а в ПНПУ відповіддю студента на питання: «чи є голод 1932--1933 рр. в Україні геноцидом?» стало «Так!!!» або ж інший приклад -- «Так, що це за питання?». Радянський період продовжує викликати емоційну реакцію в молодого покоління, що значною мірою зумовлено уявленням студентів про нього як про перешкоду до кращого, європейського майбутнього. Абсолютна більшість студентів висловлює сильні проукраїнські, а часто і проєвропейські погляди. Студенти відрізняються лише рівнем висловлювань, найбільш радикальні в цьому плані студенти з Полтавщини, на противагу, вінницькі студенти були більш стримані у висловлюваннях.

Проте заяви студентів про українськість чи європейськість їхнього світогляду є швидше бажаною декларацією, ніж констатацією факту. Ідентичність студентів конструюється в опозиції до російської/радянської, а не на основі певних спільних цінностей, відсутнє розуміння, що, власне, означає «європейськість». Протиставлення в українському суспільстві виникає не між європейським і радянським світоглядом, а радше між «радянськими» людьми і тими, хто «радянськими» бути вже не хоче. Опитані студенти в переважній більшості належать до другої категорії, звідси і зрозуміле їхнє бажання дистанціюватися від представників старшого покоління. Безперечно, найвагомішим у визначенні їхньої приналежності для студентів є факт державної незалежності України.

Размещено на Allbest.ru