Грошові одиниці з "Уривків Бенешевича з історії руської церкви XIV ст."

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Грошові одиниці з «Уривків Бенешевича з історії руської церкви XIV ст.»

Г.А. Козубовський

Анотація

Робиться спроба проаналізувати інформацію щодо грошових одиниць, згаданих у документі XIV ст. Історичні джерела, монетні скарби та поодинокі знахідки свідчать про важливу роль, яку відігравали в Русі XIV ст. візантійські золоті монети, карбовані в XI-XIII ст.

Ключові слова: Русь, Візантія, Болгарія, Золота Орда, нумізматика, монети, карбування, грошовий обіг, монетні скарби.

Annotation

In this article author attempts to analysis of the currency units in the document of 14 century. Historical documents, money hoards and single finds point to an important part which the golden Byzantine coins of 11-13 century in the economic and cultural life in the Rus' of the 14 century.

Keywords: Rus', Byzantium, Bulgaria, Golden Horde, numismatics, coins, coinage, currency, coin treasures.

При вивченні складних і малознаних проблем української минувшини дослідники неодноразово зверталися до так званих «Уривків Бенешевича з історії руської церкви XIV ст.». Це -- записи грецькою мовою, які містяться у складі Ватіканського грецького збірника XIV ст. М.Д.Присьолков і М.Р.Фасмер відносили їх до канцелярії митрополита Феогноста (1328--1353 рр.)* Козубовський Георгій Анатолійович кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту археології НАНУ, відділ археології Києва Присёлков М.Д., Фасмер М.Р. Отрывки В.Н.Бенешевича по истории русской церкви XIV в. // Известия Отделения русского языка и словесности Императорской академии наук. -- Т.21. -- Кн.1. -- Петроград, 1916. -- С.48--70.. У коротких нотатках про реєстри й надходження речей та грошових сум із різних міст Східної Європи, окремих осіб, пояснення природи божественної Трійці, уривках із послань апостола Павла, записах про хрещення болгар і Русі тощо насамперед привертають увагу імена князів та географічні назви. Багатьох дослідників особливо зацікавив запис: «Дал Федор брат Гедимина серебряных кавкиев два» Пашуто В.Т. Образование Литовского государства. -- Москва, 1959. -- С.321; Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. -- К., 1987. -- С.29--30; Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва XIII -- середини XVI ст. -- К., 1996. -- С.62; Русина О. Студії ^{історії Києва та Київської землі. -- К., 2005. -- С.46--50.}.

Але не менш цікавими й дуже інформативними виступають згадки про грошові одиниці. Так, у записах згадуються золоті та срібні «соми» -- «сауми», золоті й срібні «кавкії». Слово «аорта», із посиланням на О.К.Маркова, видавці документа пов'язували із запозиченням з арабської араби, татари у середині XIV ст. називали так руські шестикутні срібні гривни вагою 36 золотників. У перекладі соми названо гривнами. Золоті «аоріа» -- руські золоті гривни, у формі паличок. Слово «каикіа» означало золоті та срібні вгнуті (скіфатні) візантійські монети XI--XIV ст., що нагадували ківш або блюдце³.

«Следующие (вещи) находятся в руках Іакова после смерти митрополита: гривень золотых три; у Г...ія серебряныхъ гривень 136...

Кавкіевь 28 (золотыхъ), а серебряныхъ 6...Сказалъ Рославъ, что князь Муромскій Ярославъ долженъ 15 гривень. [...]

В Субботу Православія служилъ литургію Харалампій и рукоположиль священника и дьякона и взяль два сомія (гривны) [...]

Федоръ монахъ от Москвы 20 гривень, отъ Костромы 20 гривень, от Малого Онуграда (Новгорода) 20 гривень, от Галича 10 гривень [.] Владичко взял от местечка Стольска 30 гривень.

Держить в Козельске Андрей 15 гривень митрополита [...] Даль Федорь брать Гедимина серебряныхь кавкіевь два; оть Александра князя серебряный кавкій; Князь Друцка Михаиль -- серебряный кавкій [...] Георгий Сугдаець -- один кавкій.

Епископь -- кавкій (одинь). Принесь Артемій два кавкія и одну гривну. Монахь Антоній -- одинь кавкій. Оть Москвы два кавкія (?) и одинь (оть) Кос(тро)мы (?). В Переяславле дали три кавкія, в Юрьеве два кавкія. Во Владимире княгиня -- два кавкія. Другой бояринь -- два кавкія» Присёлков М.Д., Фасмер М.Р. Отрывки В.Н.Бенешевича... С.51-52. Там же. С.50, 58-59..

Загалом згадується про великі суми: надходження та борги князів, церковних феодалів, монахів, можливо купців (Георгій Суґдаєць): 3 золотих зливки, 136 -- срібних, 133 -- без зазначення металу (ймовірно срібних), 28 золотих кавкіїв, 11 -- срібних, 16 -- без уточнення металу. На це джерело звернув увагу ще В.Т. Пашуто, допускаючи що йшлося про підвладні й непідвладні Литві землі Пашуто В.Т. Образование Литовского государства. С.321..

Подана в тексті назва зливків «саум» характерна для земель у складі Золотої Орди та італійських колоній. Арабський граматичний трактат XIV ст., присвячений тюркській мові, знає слово «сом» у значенні «зливок» (срібла) Див.: Крамаровский М. Клад серебряных платёжных слитков из Старого Крыма и золотоордынские сумы // Сообщения Государственного Эрмитажа. Вып.ХКУ. Ленинград, 1980. C.69.. Термін «somo» («sommo») у значенні міри ваги зустрічається в італійських документах XI ст. Дослідники наводять різні вагові параметри для зливків післямонґольського часу. Татарські золотоординські сауми (191-200 г) відрізняються від соммо Кафи (213,3 218,911 г), Тани (197-198, 204-207 г), Судака (202,5 г), Трапезунда (204,756 г) Schilbach E. Byzantinische Metrologie. Munchen, 1970. S.192; Фёдоров-Давыдов Г.А. Денежно-весовые единицы Таны в начале XIV в. (По данным Франческо Пеголотти) // Советская археология. 1958. №3. С.68-70; Его же. Денежное дело Золотой Орды. Москва, 2003. -

C. 69; Крамаровский М. Клад серебряных платёжных слитков... С.68-72; Мухамадиев А.Г. Булгаро-татарская монетная система XII-XV вв. Москва, 1983. С.84; Еманов А.Г. Sommo di Caffa XIII-XV вв. // XI Всероссийская нумизматическая конференция: Тезисы докладов и сообщений. Санкт-Петербург, 2003. С.129-130; Слепова Т.И. Экономические связи Венеции и Крыма в XIII-XV ст. по нумизматическим данным (из музейных коллекций Эрмитажа, Одессы и Крыма) // Могилянські читання: 2006. К., 2007. С.202; Огуй О. Історія обігу грошових одиниць та їх найменувань на Буковині: Молдавський період. Ч.1: 1370-1475. Чернівці, 2009. С.118-119.. У 1333 р. вага татарського саума визначалася в 5 маґрибських унцій (195,3 г) Крамаровский М. Клад серебряных платёжных слитков... С.69.. А згідно з постановою сенату Венеціанської республіки від 1322 р., вага зливка для причорноморської торгівлі мала становити 198 г Хан Н.А. Внутренние и внешние деньги государств Восточной Европы XIV в. // Журнал экономической теории. 2007. №3. С.126-141.. Привертає увагу думка, що човникоподібні «татарські» зливки -- це результат переплавки зібраного татарами в Русі срібла Спасский И.Г. Русская монетная система. Ленинград, 1970. С.71..

Оскільки в нотатках ідеться про надходження з руських земель, певно, маються на увазі «новгородські зливки з горбатою спинкою» вагою 189--212 г, а також половинки гривен і човникоподібні «татарські» зливки Янушкина (Глазунова) Е.В. Рязанские клады со слитками // Нумизматика в историческом музее. Москва, 2001. С.136-138.. Саме такі зустрічаються у східноєвропейських скарбах разом із золотоординськими монетами XIV ст. Ильин А.А. Топография кладов серебряных и золотых слитков. Петроград, 1921.С.18 (№30), 21 (№53), 29 (№107), 32 (№131), 45 (№193, 196), 50 (№211, 213); Сотникова М.П., Спасский И.Г. Русские клады слитков и монет в Эрмитаже. Ленинград, 1979. С.58 (№34), 59 (№40), 60 (№49), 61 (№55).

У сучасних дослідженнях вага зливка північно-східної периферії Русі визначається в 196-205 г до 1380 р. і 182-190 г після Колызин А.М. Торговля древней Москвы. Москва, 2001. С.148; Пономарёв А.Л. Русский рубль и татарский сум в системе мер средневековья // Научный Татарстан: гуманитарные науки. Вып.2. Казань, 2001. С.175-186.. На Волині разом із празькими грошами XIV ст. трапляються зливки вагою 194-211 г Сиверс А.А. Топография кладов с пражскими грошами. Петроград, 1922. С.12-13 (№14, 21)., на Київщині вкупі з монетами Володимира Ольґердовича (1362-1394 рр.), золотоординськими диргемами, а також обрізаними празькими грошами відомі половинки зливків вагою 86, 78-87, 89-90, 92-101,01 г Bauer N. Die Silberund Coldbarren des russisсhen Mittelalters // Numismatische Zeitschrift. 1931. Bd.6. S.79 (№176); Зразюк З.А., Хромов К.К. Борщевский клад // Монеты Джучидов и сопредельных государств в XIII-XV вв. К., 2007. С.110.. У смоленському скарбі три половинки зливків вагою 84,24, 85,53, 89,57 г містилися серед 411 празьких грошів Вацлава ІІ (1300-1305 рр.) Bauer N. Die Silberund Coldbarren des russisAen Mittelalters. S.78 (№170); Сиверс А.А. Топография кладов. С.26 (№80). це найдавніша східна знахідка їх разом зі зливками.

Значна різниця у вазі гривен одного типу, напевно, може пов'язуватися з хронологічними та якісними змінами відповідних обігових монет головного джерела для монетних зливків. Серед майже 3000 монет XIV-XV ст., зафіксованих Ґ.О.Федоровим-Давидовим у джучидських скарбах, присутні приблизно 120 сумів зливками і їх половинками Пономарёв А.П. Деньги Золотой Орды и Трапезундской империи. Москва, 2002. С.112.. Золоті зливки, які знаходять у вигляді «паличок», часто обрубаних, зазвичай датують домонґольським часом Янушкина (Глазунова) Е.В. Рязанские клады со слитками. С.129.. Але писемні джерела засвідчують, що їх виготовляли й у післямонґольський період. Так, 1288 р. волинський князь Володимир Василькович перелив на зливки золоті, срібні коштовності й посуд Галицько-Волинський літопис: Дослідження: Текст: Коментар / За ред. чл.-кор. НАН України М.Ф.Котляра. К., 2002. С.1Д7, 348..

Східні джерела свідчать, що після походів Тамерлана у його воїнів були не тільки срібні, але й золоті зливки Ильин А.А. Топография кладов серебряных и золотых слитков. -- С.7.. Згадка про човникоподібну форму половинки золотої гривни із с. Черниця Остерського повіту Чернігівської ґубернії може вказувати на золотоординський час Там же. -- С.16 (№18).. Золоті зливки різної ваги добре відомі в XIV ст. у Західній і Центральній Європі. Припускають, що зливок із Лімбурґа вагою 350,6 г перелито із золотих монет Kiersnowski R. ZJoto na rynku Polskim w XIII--XIV w. // Wiadomosci Numizmatyczne. -- 1972. -- R.XVI. -- Z.3. -- S.136--137..

На таке явище звертається увага і при аналізі срібних монет та зливків Потин В.М. Причины прекращения притока западноевропейских монет на Русь в XII в. // Международные связи России до XVII в. -- Москва, 1961. -- С.98.. Паличкоподібний зливок вагою 17,22 г, знайдений біля с. Турово Серпуховського району Московської області містив 74,17% золота i 19,34% срібла Селезнёв А.Б. Золотой слиток с древнерусского поселения у с. Турово // XIII Всероссийская нумизматическая конференция: Москва, 11--15 апреля 2005 г.: Тезисы докладов и сообщений. -- Москва, 2005. -- С.102--103.. Така значна частка срібла могла бути результатом переливки електрових та різночасових золотих монет.

Крім срібних і золотих гривен у східноєвропейських знахідках і музейних колекціях відомі й мідні, подібні за формою до виробів київського та новгородського типів, а також їх фракції. Такі гривни датуються XIII -- першою половиною XIV ст. Ильин А.А. Топография кладов серебряных и золотых слитков. -- С.27 (№93); Янин В.Л. Денежно-весовые системы русского средневековья: Домонгольский период. -- Москва, 1956. -- С.17. Зокрема, виявлена у Твері мідна гривня київського типу вагою 127,24 г походить із культурного шару, датованого за дендродатою 1311-1330 рр. Сотникова М.П. Древняя подделка древнерусского денежного слитка XII--XIII вв. // Тверской кремль: Комплексное археологическое источниковедение. -- Санкт-Петербург, 2001. -- С.217--220. В історіографії висловлювалися різні погляди на природу мідних гривен: тогочасні підробки, еталони для зважування справжніх гривен, пробні відливки, гроші Ильин А.А. Топография кладов серебряных и золотых слитков. -- С.33 (№132); Піворович В.Б. Монети і скарби півдня України. -- Херсон, 2008. -- С.57, 59; Козубовский Г.А. О медных гривнах // XIII Всероссийская нумизматическая конференция... -- С.103--104..

І золоті, і мідні гривни можуть пов'язуватися з основними монетними номіналами Візантії та країн, що наслідували їх, а з другої половини XIII ст. джучидськими монетами. У зв'язку з цим привертає увагу наявність невеликої кількості срібла в мідних зливках із Національного музею історії України Зоценко В.Н. Историко-экономические связи Киева с Юго-Восточной Прибалтикой в IX -- начале XIII вв.: Дис. ... канд. ист. наук. -- К., 1984. -- С.137--138, 315--316.. Незначні срібні домішки фіксується в білонних монетах Візантії XI-XII ст. Morrisson C. Catalogue des monnaies Byzantines de la Bibliothegue Nationale. -- Vol.II. -- Paris, 1970. -- Р.670, 703; Hendy M.F. Catalogue of the Byzantine coins in the Dumbarton Oaks collection. -- Vol.IV. -- Part 1. -- Washington, 1999. -- Р.45. Мідні зливки відомі в одних комплексах із мідними та срібними золотоординськими монетами Ильин А.А. Топография кладов серебряных и золотых слитков. -- С.27; Піворович В.Б. Монети і скарби півдня України. -- С.35, 46, 57, 60.. Про те, що монети переливали у зливки, може свідчити знахідка з болгарського Тирнова. При археологічних дослідженнях тут було виявлено два зливка з напіврозплавленими мідними болгарськими імітаціями середини XIV ст. Дочев К. Монети и парично обръщение в Търново XII--XIV в. -- Велико Търново, 1992. -- С.126--127.

На особливу увагу заслуговують вгнуті, мисочкоподібні монети, форма яких, очевидно, обумовлювалася технікою карбування. Відповідними були й назви: гр. «KauKiov», лат. «concavus», англ., фр. «concavе» (тобто «вгнутий»). У XIX ст. в нумізматичній літературі використовується термін «скіфатні», відомий ще в XI ст. Масове карбування таких монет характерне, насамперед, для Візантії, де їх називали по-іншому -- «трахея». Такі монети випускалися ще в першій половині XI ст., але масове поширення їх почалося за імператора Алексія І Комніна (1081--1118 рр.) та його наступників. Монети, що карбувалися з кінця XI до середини XIV ст., могли бути золотими, електровими (срібними) й білонними (мідними). Після падіння Візантії подібні монети карбуватися в Нікеї, Салоніках, Епірі, а в XII--XIV ст. -- і в Європі, зокрема в Угорщині, Німеччині, Італії, Болгарії Schrotter F. Worterbuch Der Munzkunde. -- Berlin, 1970. -- S.286, 302, 615--616, 619; Grierson Ph. Byzantine coins. -- University of California Press, 1982. -- P.10--13, 91, 195, 224--225, 345; Hendy M.F. Studies in the Byzantine Monetary Economy C. 300--1450. -- Cambridge, 1985. -- P.510; Salamon M. Mennictwo bizantynskie. -- Krakow, 1987. -- S.259, 342--343; ПотинВ.М. Клады. Монеты. Коллекции. -- Санкт-Петербург, 1998. -- С.162; ХаритоновХ. Стари мерки теглилки и монети в България (VII--XX). -- Велико Търново, 2004. -- С.109, 188; Kiersnowski R. Wielka reforma monetarna XIII--XIV w. -- Cz.1. -- Warszawa, 1964. -- S.60; Слепова Т.И. Развитие монетной чеканки в Северной Италии в XII--XV вв. // Экономика, политика и культура в свете нумизматики. -- Ленинград, 1982. -- С.102; Wroth W. Western provincial Byzantine coins of the Vandals, Ostrogoths and Lombards and of the empires of Thessalonica, Nicaea and Trebizond in the British Museum. -- Chicago, 1966. -- P.IXIX--XCIV, 193--310..

За грошовою реформою 1092 р. візантійського імператора Алексія І Комніна основним номіналом став новий золотий вгнутий солід -- «номізма гіперперон» вагою 4,3-4,4 г і пробою 20-21 каратів (833,3 875%). У джерелах часто називався за скороченою формою «перпер». Крім золотих карбувалися електрові («то трахи aanpov») -- білі вгнуті монети (трахи -- у формі чашки, аспрон -- із гр. «білий») та білонні трахеї. У документах кінця XI ст. такі монети називали «новими трахеями», «новими вгнутими» Авдев С. Монетната система в Средневековна България през XIII--XIV в. -- София, 2005. -- С.17; Цанкова-Петкова Г. За аграрните отношения в средновековна България XI--XIII в. -- София, 1966. -- С.177--190.. «Біла вгнута номізма» зафіксована у джерелах під 1104 р. як означення електрових монет Hendy M.F. Coinage and Money in the Byzantine Empire 1081--1261. -- Washington, 1969. -- Р.30..

Такі монети білого кольору з золотистим блиском, вартістю 1/3 золотого гіперперона, мали 5-8 каратів золота. Поступово вони втрачали золоту складову до 2,5--3 каратів, а наприкінці XII ст. перетворилися на срібні Hendy M.F. Catalogue of the byzantine coins... -- Vol.IV. -- Part 1. -- Р.44; Харитонов Х. Стари мерки теглилки и монети. -- С.206--207; Kiersnowski R. Wielka reforma monetarna XIII--XIV w. -- S.46--47.. Окремі вгнуті монети цього номіналу, що наслідували візантійським, також містили невеличку домішку золота, але впродовж XIII ст. і вони перетворилися на суто срібні Salamon M. Mennictwo bizantynskie. -- S.308.. Білонні монети, що в кінці XI -- у XII ст. містили 6--2% срібла, у XIII ст. повністю втратили срібну частину Ibid. -- S.260--261, 278, 282..

Привертає увагу надзвичайно мала кількість знахідок у Східній Європі срібних скіфатних візантійських монет за доволі значного виявлення мідних і золотих. На території України зафіксовано чимало мідних (білонних) скіфатних візантійських монет, які здебільшого датуються домонґольським часом: Галич, Чорнівське городище на Буковині та ін. До цієї групи належать і знахідки латинських наслідувань візантійських монет, які карбувалися в Латинській імперії впродовж 1204--1224 рр. Виготовлені з міді, таки монети відзначалися меншими розмірами, грубістю та схематичністю зображень. Можливо, до таких пам'яток належать скіфатні монети із с. Городище Шепетівського району Хмельницької області, Роденя, Воїна, с. Крутилів на Тернопільщині Пивоваров С. Середньовічне населення межиріччя Верхнього Пруту та Середнього Дністра. Чернівці, 2006. С.154--155..грошовий візантійський срібло музей

Золоті візантійські монети, зафіксовані у скарбових комплексах разом із місцевими монетами та гривнами, були добре відомими в Русі. Саме з візантійськими монетами пов'язується започаткування руського карбування Кропоткин В.В. Клады византийских монет на территории СССР // Археология СССР: Свод археологических источников. -- Вып.Е 4-4. -- 1962. -- С.31 (№148, 150, 158), 32 (№160, 166, 167), 37 (№274, 284), 38 (№298); Котляр М.Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. -- К., 1971. -- С.39; Зоценко В.Н. Византийская монета в Среднем Поднепровье // Южная Русь и Византия: Сб. науч. тр. -- К., 1991. -- С.57--79.. В історіографії закріпилася думка, що з XII ст. надходження золотої монети скорочується, а на рубежі XII--XIII ст. майже повністю припиняється. Це пов'язувалося з падінням Константинополя в 1204 р. і переміщенням основних торговельних шляхів на захід Кропоткин В.В. Клады византийских монет... -- С.14; Котляр М.Ф. Грошовий обіг... -- С.48; Столярик Е.С. Очерки монетного обращения Северо-Западного Причерноморья в позднеримское и византийское время (конец III -- XIII вв.). -- К., 1992. -- С.75..

Дійсно, значне скорочення монетного виробництва, погіршення якості монет, наслідки монґольського панування у значній мірі підірвали надходження монетарних металів. Але ці ж фактори значно посилили можливості використання старих монетарних запасів. Золоті та срібні монети зберігають своє значення як повноцінні й часто єдині засоби розрахунку довгий час після їх випуску. Особливо це актуально для Східної Європи другої половини XIII -- першої половини XIV ст., періоду, який чимало дослідників називають «безмонетним» Янин В.Л. Денежно-весовые системы русского средневековья: Домонгольский период. -- С.182--184; Котляр М.Ф. Грошовий обіг. -- C.47--48, 63.. Навіть у країнах зі сталим видобутком дорогоцінних металів та власним монетним виробництвом старі монети зберігаються в обігу і відкладаються у скарбах через багато десятиліть і століть після свого карбування. Наприклад, у балканських скарбах кінця XIII -- першої половини XIV ст. значний відсоток становлять саме срібні монети першої половини XIII ст. Metcalf D.M. Coinage in the Balkans, 820--1355. -- Thessaloniki, 1965. -- P.209. Ще довший період між часом карбування й датуванням знахідок фіксується для золотих монет.

Карбування золотої монети в Європі, що розпочалося в XIII ст., ще не могло задовольнити потреби східноєвропейських міст і феодалів, хоча перші датовані знахідки таких монет і датуються рубежем XIII--XIV ст. Слепова Т.И. Экономические связи Венеции и Крыма... -- С.202. За постійного зростання загальної кількості золотої європейської монети у Східній Європі, тут її розповсюдження фіксується значно пізніше Потин В.М. Золотые западные монеты на территории Русского государства XIV-XVII вв. // Русская нумизматика XIV-XVII вв. Ленинград, 1979. С.18-19.. Доволі пізно з'являються згадки про європейські золоті монети й на українських землях. У Львівський ґродський книзі 1380-х рр. золоті флорини згадуються лише один раз КотлярМ.Ф. Нариси історії обігу й лічби монет на Україні XIV-XVIn ст. К., 1981. С.22, 26.. У сусідній Молдавії перші писемні свідчення про використання золотих європейських монет належать до XV ст. Нудельман А.А. Золотые монеты в денежном обращении Молдовы // Археологические исследования в Старом Орхее. Кишинёв, 1991. С.130; Огуй О. Історія обігу грошових одиниць та їх найменувань... С.173-179. Часовий розрив між датою появи відомостей про золоті монети в Європі в писемних джерелах і датуванням скарбів із такими монетами становить від 50 до 100 років: Франція -- 1265--1330 рр., Австрія -- 1283-1350 рр., Данія 1298/1300-1380/1400 рр., Чехія 1300-1350 рр., Німеччина 1300-1340 рр., Польща початок XIV ст. 1350 рр. Потин В.М. Золотые западные монеты... С.10.

Верхню межу обігу візантійських скіфатних монет та їх наслідувань у Східній Європі датують домонґольським часом Кропоткин В.В. Клады византийских монет... С.14; Столярик Е.С. Очерки монетного обращения... С.75.. Але, якщо це може бути справедливим для мідних і білонних монет, то монетарне срібло й золото, безумовно, використовувалися на західних землях Золотої Орди ще довгий час після їх випуску.

Утім, мідні візантійські монети надходили й у післямонґольські часи. Вироби карбівень Андроніка ІІ (1282-1328 рр.) і Михаїла IX (1295-1320 рр.), Андроніка ІІІ (1328-1341 рр.) походять з археологічних об'єктів та випадкових знахідок Тани, Азака, Херсонеса Фомичёв Н.М. Новые находки медных византийских и западных монет XIV в. в Азове // IX Всероссийская нумизматическая конференция: Тезисы докладов и сообщений. СанктПетербург, 2001. С.40-41; Алексеенко Н.А. Комплекс позднесредневековых монет из окрестностей Севастополя как индикатор широких контактов на юго-западе Крыма // Древнее Причерноморье. Одесса, 2013. С.29., що свідчить про використання таких монет у XIV ст. Із золотими перперами Михаїла VIII (1261-1282 рр.) пов'язується випуск у Північному Причорномор'ї срібних золотоординських монет «барикатів» хана Берке (1257-1267 рр.). І саме перпер міг бути «алтуном» («золотим»), присутнім у леґенді монет одного з типів («12 цих (монет) за алтун»). Назва «барикат» зафіксована в міжнародних договорах і приватних контрактах західноєвропейського походження за 1281-1341 рр. та пов'язується з монґольським словом «bariku», що означало виплати й надходження до скарбниці Пономарёв А.Л. Эволюция денежных систем Причерноморья и Балкан в XIII-XV вв.: Автореф. дисс. ... д-ра ист. н. Москва, 2010. С.24..

Знахідки в Подунав'ї та Причорномор'ї свідчать про активне використовування золотих скіфатних візантійських монет та їх наслідувань Preda C. Circulatia monedelor Bizantine in reciunea Carpato-Dunareana // Studii si cercetari de istorie veche. 1972. Т.23. №3. Р.400-406.. У кургані зі Словя'но-Сербки на Одещині скіфатну візантійську золоту монету Іоанна Комніна (1113-1143 рр.) виявлено разом з уламком диргема хана Токти (1290-1312 рр.) Фабрициус И.В. Археологическая карта Причерноморья Украинской ССР. К., 1951. С.36 (№42), 78.. У Миколаєві в 1914 р. було відкрито скарб три посудини із золотими й срібними монетами XII--XIV ст. 4 срібних монети Токти вкупі з візантійськими монетами знайшли в кургані в Тирасполі Фёдоров-Давыдов Г.А. Клады джучидских монет // Нумизматика и эпиграфика. Вып.1. Москва, 1960. С.94-192.. Золотий гіперперон Іоанна ІІІ Дуки (1222--1254 рр.) з Алустона виявлено у шарі пожежі останньої чверті XIII ст. (очевидно 1278 р.). Нікейський гіперперон Теодора ІІ (12541258 рр.) походить з часу загибелі Ескі-Кермена (остання чверть XIII ст.) Мыц В.Л., Адаксина С.Б. Находки золотых византийских монет из Алустона // Stratum Plus. 1996. №6. С.125-127.. Скарб, що складався з 21 золотої монети, пов'язується з нападом ординців на Судак у 1320-х рр.: 1 Михаїла VIII (1261-1282 рр.), 2 Андроніка ІІ (12821295 рр.) та 18 монет Андроніка ІІ й Михаїла IX Фронджуло М.А. Раскопки в Судаке // Феодальная Таврика: Материалы по истории и археологии Крыма. К., 1974. С.147..

Можливо, саме подібні «кавкії» й були в різних осіб, згаданих в «Уривках Бенешевича...». Зокрема, у Георгія Суґдайця Присёлков М.Д., Фасмер М.Р. Отрывки В.Н.Бенешевича... С.50, 58-59.. Скоріше за все, ця людина представляла потужну спільноту «гостей-сурожан», які торгували від Сурожа (Суґдеї) та через Сурож. Наприкінці XIII ст. у цьому місті перебував митрополит, який опікувався місцевою єпархією. Попри значні руйнування через ординські напади 1298, 1322, 1327, 1338 рр., Сурож зберігав своє значення центру міжнародної торгівлі. У Володимирі на Волині «сурожани» згадуються наприкінці XIII ст. «Московські сурожани» вже в XIV ст. визначилися як найвищий прошарок міського купецтва. Саме з «сурожанами» окремі князі пов'язували вирішення важливих фінансових питань Секиринский С. Очерки истории Сурожа. Симферополь, 1955. С.6, 21-29; Прохоров Г.М. Повесть о Митяе. Ленинград, 1978. С.32-33, 35..

Надзвичайно цікавим видається скарб з Узунбаїр у Добруджі, датування якого пов'язується з походом ординців 1335 р. Він містить 195 золотих гіперперонів, карбованих за Іоанна ІІІ Ватаца (1222-1254 рр.; 175 монет), Теодора ІІ Ласкаріса (1254-1258 рр.; 4), Андроніка ІІ (1282-1295 рр.; 4), Андроніка ІІ з Михаїлом ІХ (1295-1320 рр.; 2), Андроніка ІІ з Андроніком ІІІ (1325-1327 рр.; 4), Андроніка ІІ з Михаїлом ІХ чи Андроніком ІІІ (6), 23440 золотоординських монет Туда-Менґу (1280-1287 рр.), Тула-Буґи (1287-1289 рр.) і Токти (12901312 рр.), фраґментів та імітацій, а також 1 монета Ноґая (1280-1300 рр.), 92 паличкоподібних та 11 зливків неправильної форми вагою 172-219 г, прикраси Iliescu O., Simon G. Le Grand tresor de monnaies et lingots des XIII e et XIV e siecles trouve en Dobroudja septentrionale mone preliminaire // Revue des Etudes Sud-Est Europeennes. 1964. T.II. №1/2. Р.218-228; Авдев С. Монетната система в Средневековна България... С.96; Крамаровский М. Клад серебряных платёжных слитков. С.71.. 4 золотих візантійських гіперперона разом із 52 золотоординськими диргемами останніх десятиліть XIII ст. (1296-1297 рр.) та їх наслідуваннями опинилися в одному скарбовому комплексі у Прежешті (Молдавія) Травкин С.Н. Поступление иноземных монет на территорию Юго-Восточной Европы в XIII первой половине XVII вв. // Stratum Plus. 2001-2002. №6. С.271 (№8); Boldureanu A. A treasure of Tartar silver ingots discovered at Orheiul vechi poklad tatarskych striebornych zliatkov objaveny pri Orheul Vechi // Iconography of money in Central and East Europe: International numismatic symposium lecture summaries, Humenne, 13-16.9.2007. Р.46.. Абсолютне переважання гіперперонів першої половини XIII ст. у скарбах 1330-х рр. на західних кордонах Золотої Орди -- приклад пріоритетного накопичення саме старих монет.

Поширений погляд про карбування наслідувань гіперперів Іоанна ІІІ Ватаца в Болгарії середини XIV ст. Авдев С. Монетната система в Средневековна България... -- С.67. може бути також підтвердженням активного використання монет першої половини XIII ст. у золотоординський час. Сучасні дослідники звертають увагу на значну долю монет Іоанна ІІІ Ватаца та Андроніка ІІІ (1328-1341 рр.) у грошовому обігу Болгарії 1330-1360-х рр. Дочев К. Монети и парично обръщение... -- С.184.

Усього в Південно-Східній Європі зафіксовано 10 комплексів із золотими візантійськими монетами XIII--XIV ст. Основою для розповсюдження візантійських монет на північ від Чорного моря могли бути вікові традиції економічних і культурних зв'язків населення цих земель з імперією. Найбільш вірогідними шляхами надходження візантійських монет у післямонґольський час вважаються сухопутні маршрути через Балканський півострів та чорноморська торгівля Травкин С.Н. Поступление иноземных монет. -- С.241--242.. До цього слід додати, що впродовж багатьох століть візантійські золоті монети слугували чи не єдиним джерелом монетарного металу для Східної Європи, де не було золотих рудників. Так, на час монґольського наступу в Русі існував чималий запас візантійського золота -- важливий і чи не єдиний резерв монетного металу. Багато знахідок із золотими й срібними візантійськими монетами домонґольського часу може датуватися другою половиною XIII--XIV ст. Тож можна повністю погодитися з думкою, що відомі знахідки золотих монет -- це лише незначна їх частина Спасский И.Г. «Византийский» золотой царя Алексея Михайловича // Византийский временник. -- 1982. -- №43. -- С.198..

Довгому життю золотих візантійських монет, очевидно, сприяли й запозичені руськими князями традиції константинопольського двору, де їх використовували під час почесних церемоній, вінчань тощо. Із візантійськими взірцями пов'язується монетний тип часів царя Олексія Михайловича (1645-- 1676 рр.) Спасский И.Г. «Византийский» золотой царя Алексея Михайловича. -- С.195; Его же. Монетное и монетовидное золото в Московском государстве и первые золотые Ивана ІІІ // Вспомогательные исторические дисциплины. -- 1976. -- №VIII. -- C.128--129.. Мисочкоподібну форму мали частина золотих і срібних (позолочених) жалуваних монет -- військових нагород у Московії Спасский И.Г. «Золотые» -- воинские награды в допетровской Руси // Его же. Русское золото: Сборник избранных статей. -- Санкт-Петербург, 2013. -- С.223--224, 234..

Уже для періоду Русі фіксується тісний зв'язок із грошовим обігом на території Візантії: використання золотих і мідних візантійських монет за малої кількості срібних. Таке співвідношення характерне саме для візантійського грошового обігу періоду середньовіччя Зоценко В.М. Византийская монета. -- С.72--73.. Із часом у Візантії відбулося скорочення виробництва срібних вгнутих монет, а вироби карбівень Михаїла VIII Палеолога 1261--1282 рр. стали останніми масовими монетами цього типу. У 1290-х рр. їх випуск узагалі припиняється Salamon M. Mennictwo bizantynskie. -- S.320--321.. Нові срібні, уже «рівні монети» -- «basilikony», що з'явилися в Константинополі в 1294--1304 рр. за зразком венеціанських матапанів (грошів) Ibid., практично не відклалися у східноєвропейських знахідках.

Із часом якість візантійських золотих монет погіршувалася. Запроваджені 1092 р. Алексієм І Комніним золоті гіперперони мали вагу 4,45--4,5 г і пробу 20-21 каратів (833,3-875/1000). За Іоанна ІІІ Ватаца й Теодора ІІ Ласкареса вони вже мали 16-18 каратів (666,6 750/1000), Андроніка ІІ Палеолога 14 (583,3/1000), Іоанна V Палеолога 11 (458,3/1000), Андроніка ІІ та Михаїла IX, Андроніка ІІ й Андроніка ІІІ від 7 до 10 каратів (291-416/1000). Одночасно знижувалася вага монет. У період другого правління Іоанна V Палеолога (1354-1376 рр.) карбування вгнутих гіперперонів припинилося Hendy H.E. Coinage and Money in the Byzantine Empire 1081-1261. P.247, 250, 255256; Дочев К. Монети и парично обръщение... С.128-129; Авдев С. Монетната система в Средневековна България... С.35-40.. Серед перперів Андроніка ІІ виділяють групи з пробою 13 (541,6/1000), 11 (458,3/1000), 8,5 (354/1000) каратів. Зафіксовано монети, що містили зовсім незначну частку золота: 285/1000, 242/1000, 183/1000 Пономарёв А.Л. Кризис, которого не было: денежно-финансовая система Византии в конце XIII середине XIV вв. // Византийский временник. 2009. № 68. С.24.. Аналіз металу гіперперонів Андроніка ІІ й Михаїла IX, карбованих у 1295-1320 рр., підтверджує значне погіршення їх якості (до 20%). Серед монет фіксувалися екземпляри, що виглядали як срібні Майер Т. Стоимость монгольских медных монет в Северном Причерноморье около 1300 г. н.э. // Труды І Международной нумизматической конференции «Монеты и денежное обращение в монгольских государствах XIII-XV вв.», Саратов, 17-21 сентября 2001 г. Москва, 2005. С.54.. Такими чином, у першій половині XIV ст. візантійські гіперперони візуально могли визнаватися як за золоті, так і за срібні.

У «Практиці торгівлі» Франческо Пеґолотті (1330-ті рр.) згадується 12 груп перперів, які добре корелюються з реальними золотими монетами XIII початку XIV ст. Список починається з «перперів жовтуватого золота» у 18 каратів, які ототожнюються з якісними монетами Теодора І Ласкаріса або Іоанна ІІІ Ватаца, і закінчується «останніми перперами» в 11 каратів Андроніка ІІ й Андроніка ІІІ, Андроніка ІІІ та Іоанна й Анни Савойської чи Іоанна V та Іоанна VI Pegolotti F.B. La Pratica della mer^ura / Ed А.Ewance. Cambridge, Mass., 1936. Р.250251, 289.. Значна увага Ф.Пеґолотті до старих монет XIII ст. Пономарёв А.Л. Кризис, которого не было: денежно-финансовая система Византии в конце XIII середине XIV вв. // Византийский временник. 2008. №67. С.21; Pegolotti F.B. La Pratica della mercbtura. Р.250-251, 289; Авдев С. Монетната система в Средневековна България. С.36-37. може свідчити про їх значну кількість у 1330-х рр., а також наявністю їх описів у його попередників. Певно, не всі так добре вміли розрізняти перпери так, як Ф.Пеґолотті. І для різних реґіонів, де використовувалися вгнуті монети, визначальними ознаками могли бути колір металу та форма грошей.

Значне скорочення карбування й надходження візантійських срібних і мідних монет у XIII ст. частково компенсувало поширення срібної трапезундської монети. Вироби карбівень Іоанна І (1235-1238 рр.), Мануїла І (1238-1263 рр.), Іоанна ІІ (1280-1297 рр.), Теодори (1285 р.), Алексія ІІ (1297-1330 рр.) та Василія (1332-1340 рр.) доволі часто зустрічаються на території Кавказу, Криму,

Болгарії Кропоткин В.В. Клады византийских монет. №390, 416, 462, 393 а, 395, 336, 413, 421, 447, 462, 474, 479, 480, 94, 118, 453; Авдев С. Монетната система в Средневековна България... С.102.. Натомість карбування часів Ірини Палеолог (1340--1341 рр.), Анни (1341-1342 рр.), Іоанна ІІІ (1342-1344 рр.), Михайла (1344-1349 рр.), Алексія ІІІ (1349-1390 рр.) представлено значно скромніше Пономарёв А.Л. Деньги Золотой Орды и Трапезундской империи. С.9-10, 116-124.. У Закавказзі трапезундські монети зустрічаються у складі великих скарбів пізніших часів, навіть XV ст. Соколова И.В. Трапезундские аспры и кирманеули с именами Мануила I и Иоанна II Комнинов // Нумизматика и эпиграфика. 1974. №11. Табл^. С.139-142; Голенко К.В. Клад монет из села Тобаниеры // Византийский временник. 1959. №16. С.137, 169-172. На Криму зафіксовано понад 200 знахідок таких монет. Причому найбільша їх кількість із 1343-1350 рр., коли Джанібек воював проти ґенуезьких міст на півострові Гурулева В.В. Находки трапезундских монет в Крыму // XV Всероссийская нумизматическая конференция: Тезисы докладов и сообщений, Ростов-на-Дону, 20-25 апреля 2009 г. Москва, 2009. С.50-51.. Окремі мідні трапезундські монети походять із золотоординських пам'яток Херсонщини. Так, одну з монет, очевидно Василія, знайдено разом із золотоординськими на околиці с. Велика Кардашинка Цюрупинського району Херсонської області Піворович В.Б. Монети і скарби півдня України. С.150; Retowski O. Die Munzen der Komnenen von Trapezunt // Нумизматический сборник. 1911. Т.1. С.265 (№6).. Вірогідно, до першої половини XIV ст. відноситься рідкісна, як для цієї території, знахідка срібної монети Трапезундської імперії у Кременці на Волині Cynkalowsky A. Materiaiy do pradziejow Woiynia i Polesia Wolynskiego. Warszawa, 1961. S.150 (№78, таЫ^У).. Вона належить до типу Іоанна ІІ, із шестикутною зіркою Retowski O. Die Munzen der Komnenen. С.212-216; Соколова И.В. Трапезундские аспры и кирманеули с именами Мануила I и Иоанна II Комнинов. С.139-142; Голенко К.В. Клад монет из села Тобаниеры. С.129-172.. Якщо абсолютна більшість трапезундських монет були рівними, то окремі серії за зразком візантійських мали вгнуту форму Retowski O. Die Munzen der Komnenen. Т.1. Tabl.1. й могли розглядатися як «кавкії». Не виключено, що потраплянню такої монети до Кременця могли посприяти метрологічні міркування, адже вага відомих трапезундських аспрів Іоанна ІІ коливалася від 2,10 до 3,43 г за діаметру 20-25 мм Голенко К.В. Клад монет из села Тобаниеры. С.130., що доволі часто зустрічається серед цілих та обрізаних празьких грошів Яна І Люксембурзького (1310-1346 рр.) й Карла І (1346-1378 рр.) основних грошових одиниць на Волині в той час. Із Луцька походить поодинока знахідка мідної візантійської монети Іоанна VI Кантакузина (1341-1355 рр.) Кропоткин В.В. Клады византийских монет... С.31 (№148).. Усе це свідчить про можливість і реальне надходження монет візантійського кола на Волинь у першій половині середині XIV ст., причому обидва екземпляри можуть вказувати на ординські володіння у Східній Європі.

Наведені в «Уривках Бенешевича...» назви грошових одиниць відтворюють стан грошового господарства найвищого соціального прошарку. Тож можемо припускати, що у князів та вищих ієрархів XIV ст. зберігалися золоті й електрові монети Візантійської імперії XI-XIII ст. та їх наслідування XIIIXJV ст. Але використовувалися й нові, які хоч і містили певну частину золота, але вже були срібними монетами білого кольору. Надходження і використання їх у князівства Східної Європи, напевно, обумовлювалось успадкованими та прописаними нормами платежів. Виплати у золотих і срібних монетах визначаються у візантійських документах ще за руських часів Каждан А.П. Из экономической жизни Византии XI--XII вв. // Византийские очерки. -- Москва, 1971. -- С.204--208; Цанкова-Петкова Г. За аграрните отношения в средновековна България... -- С.135.. Сама поява нових монет за Алексія І Комніна в очах сучасників насамперед пов'язувалася з функцією платежу. Причому податки він збирав золотими й напівзолотими монетами (до нього зіпсованими), а видатки держави забезпечував міддю Литаврин Г.Г. Налоговая политика Византии в Болгарии в 1018--1185 гг. // Византийский временник. -- 1956. -- №10. -- С.91..

Значення візантійського впливу на всі сфери життя руського суспільства важко переоцінити. Золоті монети з'являються в договорах русичів із візантійцями вже з X ст. Саме золотник -- візантійська номізма, ліг в основу метрологічної системи Русі як основна вагова одиниця дорогоцінних металів Назаренко А.В. Происхождение древнерусского денежно-весового счёта // Древнейшие государства Восточной Европы: 1994 г. -- Москва, 1996. -- С.31. і «дожив» до XX ст. Про орієнтацію на золото як загальний еквівалент, не тільки мірило вартості, засіб накопичення, а й платежу свідчать деякі статті «Руської правди». Писемні пам'ятки знають золоті гривни вже з другої половини XI ст. Зоценко В.Н. Византийская монета. -- С.74; Бауер Н.П. Денежный счёт Русской правды // Вспомогательные исторические дисциплины. -- Москва; Ленинград, 1937. -- С.236--239.

Особливо значним був вплив Візантії на церковне життя Східної Європи. Так, запроваджені патріархом Алексієм нормовані податки за поставлення священнослужителів визначалися у золотих монетах: у причетники -- 1, диякони -- 3, у священики -- 3 золотих. Крім того, священиків обкладали особливим податком -- 1 золотий на рік Соколов П. Русский архиерей из Византии. -- К., 1913. -- С.206..

Про те, що візантійські грошові й вагові одиниці залишалися актуальними і в золотоординський період, може свідчити згадка «Рязанської кормчої» про платіж у «литръ перперъ» (1284 р.) Словарь древнерусского языка (XIII--XIV вв.). -- Т.ІІ. -- Москва, 1989. -- С.441; Соколов П. Русский архиерей из Византии. -- С.196--197.. «Ставленичеські» податки зберігалися в Русі й упродовж XV--XVII ст. Узгоджувалися лише назви відповідних грошових одиниць: златниця -- гривна -- рубль, алтин. Митрополит Фотій (1410--1431 рр.) прирівняв 3 златниці до 1,5 рублів з алтином. Стоглавий собор визначив суму у златницях і гривнах за поставлення в диякони та священики, причому з посиланням на закон Ісаака Комніна (1057--1059 рр.) зазначалося: «Ценить златницу в полтину московскую, а две златницы -- в московський рубль» Соколов П. Русский архиерей из Византии. -- С.181--182; Мрочек-Дроздовский П. Опыт исследования источников по вопросу о деньгах Русской правды. -- Вып.2. -- Москва, 1881. -- С.110; Прозоровский Д.И. Монета и вес в России до конца XVIII ст. -- Санкт-Петербург, 1865. -- С.90--92, 169..

Привертає увагу фраґмент з «Уривків Бенешевича...»: «В Субботу Православія служилъ литургію Харалампій и рукоположилъ священника и дьякона и взялъ два сомія (гривны)» Присёлков М.Д., Фасмер М.Р. Отрывки В.Н.Бенешевича... -- С.50, 58--59.. За однією з версій, на половинці зливка з Нижньосолотинського скарбу 1933 р. (Курщина) вагою 98,27 г містяться написи «стоъл...ско», «княжища» Неклюдов В.М. О русских денежных слитках // Труды отдела нумизматики Государственного Эрмитажа. -- Ленинград, 1945. -- С.141.. І хоча таке прочитання не безспірне Сотникова М.П. Эпиграфика серебряных слитков Великого Новгорода XII--XV вв. // Труды Государственного Эрмитажа. 1961. №4. С.56 (№22), 61 (№53)., датування скарбу, що складався з 4 зливків новгородського типу, 24 половинок і 38 золотоординських монет 1317--1360 рр., може співвідноситися з наведеним в «Уривках Бенешевича...» повідомленням: «Владычко взялъ отъ мъстечка Стольска 30 гривенъ».

Саме з платежами пов'язується пріоритетне використання візантійської золотої монети в Кафі XIII--XIV ст. у чіткій відповідності до константинопольського вагового еталона -- лібри. Це дає підстави вважати, що й у XIV ст. срібло як у зливках, так і в монеті зважувалося в Кафі за допомогою константинопольської міри Еманов А.Г. Византийские денежные и счётные единицы в Кафе конца XIII начала

XIV вв. // VI Всероссийская нумизматическая конференция. Санкт-Петербург, 1998. С.52-53..

В історіографії закріпилася думка, що візантійська економіка XIII--XIV ст. перебувала у затяжній кризі, а монети цієї країни не могли істотно впливати на грошовий ринок Балкан і Причорномор'я. Але останні дослідження свідчать, що до середини XIV ст. візантійська грошова система все ж таки зберігала тут свій вплив ПономарёвА.Л. Эволюция денежных систем Причерноморья и Балкан в XШ--XVвв.--С.37-38.. Поява таких монет у князівствах Східної Європи XIV ст. може бути пов'язана не тільки з кримськими володіннями Золотої Орди, а й з балканськими теренами. Входження Болгарії до складу Орди в першій половині XIV ст. могло бути реальним фактором у поширенні монет і лічби з Балкан до східноєвропейських і кримських ординських володінь.

Значну кількість мідних болгарських монет було виявлено в районі Старого Криму, що свідчить про безпосередні зв'язки мешканців цих територій. Серед знахідок XIII--XIV ст. абсолютну перевагу мають монети царя Івана-Александра (1331-1371 рр.) ГурулеваВ.В. Византийские медные монеты XIII-XIV вв., найденные в Крыму, из частных коллекций // Труды Государственного Эрмитажа: Балканский сборник. Санкт-Петербург, 2011. С.7-21.. Поява монет із Болгарії у золотоординських містах може пов'язуватися як з економічними, так і з політичними й культурними чинниками. Своєю чергою, у Тирновській Болгарії ходили мідні та срібні золотоординські монети Дочев К. Монети и парично обръщение... С.124; Авдев С. Монетната система в Средневековна България... С.106-110.. До 1280-х рр. Болгарія перебувала у сфері інтересів Візантії. Але з 1290-х рр. тирновські володарі визнали себе васалами ординських ханів. За Теодора-Святослава (1300-1322 рр.) до складу Тирновської Болгарії було включено землі Південної Бессарабії до Дністра Мутафчиев П. История на българския народ (681-1323). София, 1986. С.326; Гюзелев В. Оцерци върху историята на Българския североизток и Черноморието (края на XII началото на

XV в.). София, 1995. С.35; Авдев С. Монетната система в Средневековна България. С.110-111.. Розширення болгарських володінь у Дунайсько-Дністровському межиріччі, включення їх у сферу впливів Орди було об'єктивним фактором поширення візантійських і болгарських монет на схід.

Існує арґументована думка, що на початку 1320-х рр. у результаті чергового наступу ординців на Галицько-Волинське князівство Південна Бессарабія (північніше Дунаю між Прутом і Дністром) та Галицьке Пониззя ввійшли до складу Золотої Орди, разом з іншими теренами утворивши окремий феодальний територіально-політичний комплекс -- Подільську землю. Деякі факти дозволяють говорити про політичне співробітництво між Тирновською Болгарією й Галицько-Волинським князівством у 1320-х рр. Саме в Нижньому Подністров'ї локалізується візантійсько-болгарсько-руське прикордоння початку XIV ст. Шабульдо Ф.М. Галицко-Волинское княжество и Тырновская Болгария на пути к политическому сотрудничеству в начале XIV в. // Культурные и общественные связи Украины со странами Европы. -- К., 1990. -- С.48--49. Можливо, із цим пов'язана знахідка 1 мідної монети Мануїла І Комніна (1143-1180 рр.) і 4 венеціанських монет дожів Ранерія Джено (1252-- 1266 рр.) та Франческо Дандоло (1328--1339 рр.) біля с. Довжок Кам'янецьПодільського району Хмельницької області Кропоткин В.В. Клады византийских монет... -- С.37 (№271)..

В історіографії не існує одностайного погляду на хронологію, конкретні прояви та особливості так званого південнослов'янського впливу на руську писемність. Але більшість дослідників, слідом за О.І.Соболевським, визнають, що в XIV--XV ст. вона підпала під дуже сильний вплив південнослов'янської писемності. Це пояснюється посиленням відносин Русі з Константинополем та Афоном Соболевский А.И. Переводная литература Московской Руси XIV--XVII вв. -- СанктПетербург, 1903. -- С.6.. Утім, значна кількість південнослов'янських перекладів були відомі в руських землях ще до середини XIV ст. Турилов А.А. Южнославянские переводы XIV--XV вв. и корпус переводных текстов на Руси // Вестник церковной истории. -- 2010. -- №1/2 (17/18). -- С.148, 158--160. Низка відомих церковних діячів XIV ст., насамперед митрополити Феогност (1328--1353 рр.) і Кіпріан (1375--1406 рр.), були вихідцями з Візантії й Болгарії. Безумовно, ці люди та їх оточення справляли вплив на всі сфери життя Східної Європи, у тому числі й на економічні процеси.

Константинопольська патріархія існувала у значній мірі за рахунок підвладних їй митрополій -- чи то у формі церковних прибутків, чи завдяки внескам від митрополитів. У вересні 1324 р. патріарший синод визначив розміри цієї щорічної виплати залежно від доходів митрополій: від 15 до 200 перперів Соколов П. Русский архиерей из Византии. -- С.415. Навряд чи руські митрополити були звільненими від таких виплат Там же.. Крім реґулярних надходжень, чималі кошти збиралися й у зв'язку з конкретними подіями. Відомий факт відправки грошей московським і владимирським князем Симеоном Івановичем (1340--1353 рр.) на ремонт Св. Софії в Константинополі після землетрусу 1341 р. Подібний збір коштів уважався заслугою митрополита Феогноста Там же. -- С.308--309.. Надзвичайно тісними були зв'язки з Візантією та Балканами за митрополита Кіпріана, який походив із Тирнова. Значну частину свого життя він прожив на Балканах, багато подорожував, зберігав близькі стосунки з тирновським патріархом Євфимієм та константинопольським -- Філофеєм Там же. -- С.431; Бакалов Г. Св. Киприанъ и неговото время // Киприанови чтения 600 години от успението на Св. Киприан, митрополит московски. -- София; Москва, 2006. -- С.43--47; Овчаров Т. Търновград по времето на митрополит Киприан // Пак там. -- С.392--397..