"Ми менше за все бажали б, щоб нам дорікали у крайовому шовінізмі" (До історії створення та діяльності Ради з’їздів представників промисловості й торгівлі Півдня Росії)

У зв'язку з цим викликає інтерес ставлення Ради з'їздів підприємців південноукраїнських губерній до найбільш гострих політичних питань того часу. До того ж тут треба враховувати, що в реальному житті різниця між економічними проблемами (на яких власне концентрувалися у своїх вимогах керманичі організації) та політичними питаннями була доволі розмитою. Усе, що було пов'язане з повсякденням великих груп людей (ціноутворення, митний курс тощо) у тому чи іншому відношенні було саме політикою. А отже, можна вважати, що буржуазія південноукраїнських губерній тоді дійсно виявляла певний регіональний, місцевий патріотизм (або сепаратизм), який міг у майбутньому відчутно позначитися на суспільно-політичному житті краю. Не випадково (за даними Є.П.Назарової) одеська поліція повідомляла в Петербург, що «кадети знайшли потужного партнера в особі Ради з'їздів представників промисловості й торгівлі Півдня Росії у справі організації опозиційних елементів району»Назарова Є.П. Економічні товариства Одеси і регіональний рух на Півдні України. -- С.64..

І дійсно, з вуст окремих діячів Ради з'їздів представників промисловості й торгівлі Півдня Росії тоді лунали досить-таки радикальні політичні заяви і заклики, яких зазвичай не можна було почути від представників інших галузевих і територіальних об'єднань підприємців імперії. Так, на згаданій вище нараді з приводу висунення кандидата до Державної ради імперії представники одеських комітету торгівлі й мануфактур (Г.М.Пекаторос) та купецької управи (Е.Г.Ройзман) вимагали від своїх колег «більш лівої програми з питань політичних»Торгово-промышленный Юг. - 1912. - №18. - С.7.. Зокрема, Г.М.Пекаторос у своїй промові заявив, що «наш представник (у Держраді імперії -- О.Ш.) повинен добиватися безумовної гарантії свободи особи, свободи друку, союзів та зборів і т.ін., тому що без основних свобод жодна торгівля і промисловість розвиватися не може». «Ми знаємо, -- наголошував він далі, -- яке величезне зло завдають торгівлі і промисловості відомі обмеження національностей, обмеження освіти, пересування і т.ін. Тому торгівля і промисловість повинні послати такого представника, який буде боротися за зрівняння у правах усіх громадян; він повинен докласти всіх зусиль для вирішення «проклятих питань»Там же. -- С.59..

Певним проявом радикалізації настроїв буржуазії півдня України стала і нарада, проведена Радою з'їздів 17-18 жовтня 1915 р. На останній заступник голови організації С.Соколовський уже досить відверто критикував не лише економічну, а й національну політику самодержавства. «Це помилка, -- підкреслював він, -- поділ всього населення імперії на своїх та чужих, на вірних та невірних синів батьківщини, поділ імперії на центр та окраїни»Там же. -- 1915. -- №20. -- С.21.. Водночас голова Комітету з'їзду судновласників Чорноморсько-Азовського району П.П.Регір на економічній нараді представників промисловості й торгівлі Півдня Росії, яка була скликана Радою з'їздів у залі Одеської біржі 14 лютого 1916 р., наголосив у своєму виступі, що «дезорганізованою є вся Росія», а отже -- треба «вимагати правових норм та відповідального керівництва. [...] Коли ж ми цього досягнемо, то займемося й облаштуванням економічного життя»Там же. -- 1916. -- №4. -- С.55..

Зазначимо також, що представники буржуазії південноукраїнських губерній значно ліберальніше ставилися до запровадження в імперії повноцінного робітничого законодавства, ніж це, приміром, демонстрували діячі великого капіталу столиці. Зокрема, у той час як голова робітничої комісії Державної думи, член партії октябристів, барон Є.Є.Тізенгаузен виступав проти «розбещуючого впливу страхування на народну душу», і навіть звинувачував уряд «ледь не у прихованому прагненні знищити інститут власності», то, за словами авторів журналу «Торгово-промышленный Юг», «у нас на Півдні законопроект (про страхування робітників -- О.Ш.) вітали з моменту виникнення ідеї про нього»Там же. -- 1911. -- №1. -- С.ЗЗ, 61.. І дійсно, на його підтримку висловлювалися і Одеський біржовий комітет, і Одеський комітет торгівлі й мануфактур, і Одеське товариство фабрикантів та заводчиків тощо.

Водночас в умовах продовження світової війни, керівництво спілки підприємців південноукраїнських губерній переважно концентрувало свої зусилля на вирішенні поточних питань господарського життя краю. У тому числі вживалися заходи для подолання дефіциту товарів першої необхідності для населення регіону. Зрештою, за підсумками своєї економічної наради (жовтень 1915 р.), Рада з'їздів представників промисловості й торгівлі підготувала спеціальну доповідь щодо організації планомірної боротьби з дорожнечею, яку було розіслано «всім громадським організаціям Півдня Росії»Там же. -- 1916. -- №2. -- С.4..

Значна увага в цей час приділялася і вирішенню проблеми створення в Одесі «вільної гавані». У зв'язку з тим, що царизм (як уже зазначалося вище) не квапився із розв'язанням цього питання, Комітет з'їздів судновласників Чорноморсько-Азовського району влітку 1915 р. розробив проект відповідного положенняТам же. -- №3. -- С.15.. Своєю чергою, нарада, скликана Радою з'їздів представників промисловості й торгівлі Півдня Росії в жовтні 1915 р., схвалила цей проект і рекомендувала відправити його на розгляд вищих урядових інстанцій. Зокрема, проект передбачав відвести для вільної гавані в Одеському порту «берег та водну поверхню, які ізолювалися б від прилеглого району огорожею, що зробило б неможливим проникнення неоподаткованих товарів за межу вільної гавані»⁸⁷. Відповідно, тут мало практикуватися безмитне зберігання товарів. Судна зі знаком вільної гавані заходили б до неї «цілком вільно, без усіляких формальностей [...] і могли негайно приступати до вантажних операцій»⁸⁸. Планувалося, що управління цією справою здійснюватиме рада, яка обере свого голову. До складу ж ради повинні були входити 10 офіційних осіб та 14 членів від громадськості, зокрема «по два представники від Ради з'їздів представників промисловості й торгівлі Півдня Росії та Ради з'їздів судновласників Чорноморсько-Азовського району⁸⁹. Згаданий проект було винесено на розгляд Особливої наради в Петрограді. Але якогось принципового рішення там знову не ухвалили. Не випадково у статті Є.Шатана «Південь та Північ», надрукованій у журналі «Торгово-промышленный Юг» у грудні 1916 р., відзначалося, що «проект вільної гавані в Одесі зберігається десь під канцелярським сукном [...], поряд з ігноруванням загальних економічних завдань Півдня Росії»⁹⁰.

Утім, організація великих та середніх підприємців південноукраїнських губерній усе ж максимально намагалася не загострювати свої стосунки із владою, адже в умовах воєнних дій це могло реально загрожувати висуненням звинувачень в «антидержавній діяльності». Певним чином ці настрої відбив у своїй розмові з одеським кореспондентом у 1916 р. і товариш голови Ради з'їздів представників промисловості й торгівлі Півдня Росії С.І.Соколовський, який зазначав, що підприємцям регіону треба «піднятися до висоти спільних інтересів [...] промисловості» країни, адже існує небезпека того, що «відцентрова сила зовсім захлисне усе»⁹¹.

Він же на економічній нараді представників промисловості й торгівлі Півдня Росії, яка була скликана Радою з'їздів 14 лютого 1916 р., сформулював й основні завдання спілки на період після завершення світової війни⁹². Серед них були названі наступні: «устрій в Одесі вільної гавані, збільшення морського судноплавства на Чорному морі, підтримка залізничного будівництва на Півдні Росії, забезпечення в законодавчому порядку свободи праці та творчої заповзятливості в царині промисловості»⁹³. Усе це, на думку С.І.Соколовського, повинно було поставлено «у ряд першочергових завдань нової економічної політики Росії (аналогії з назвою курсу більшовиків, який здійснювався ними в 1920-х рр., тут виникають самі по собі -- О.Ш.)»⁹⁴. Однак наступні події, що розгорнулися в 1917 р., радикальна зміна суспільно-політичної ситуації у країні, Торгово-промышленный Юг. -- 1916. -- №3. -- С.8. Там же. Там же. - С.10. Там же. - №24. - С.13. Там же. -- С.30. Голова організації А.Тімрот на той час фактично відійшов від керівництва справами Ради з'їздів. Торгово-промышленный Юг. -- 1916. -- №4. -- С.53. Там же. зробили неактуальними як економічні завдання, що висувалися Радою з'їздів, так і саму організацію підприємців регіону, зумовили зрештою її неминучий кінець.

Таким чином, початок XX ст. позначився активізацією корпоративної діяльності представників капіталу південноукраїнських губерній, їх намаганням більш рішучо добиватися реалізації своїх цілей. Яскравим свідченням цього стало утворення в 1911 р. певного координуючого центру -- Ради з'їздів представників промисловості й торгівлі Півдня Росії та її діяльність упродовж наступних п'яти років. Зазначимо, що організація підприємців південноукраїнських губерній наполегливо відстоювала перед центральною владою свої інтереси у царині фінансово-банківської та митно-тарифної політики, питаннях розвитку транспортної інфраструктури в регіоні тощо. Зрештою, у поглядах представників підприємницьких кіл краю можна констатувати прояви своєрідного економічного сепаратизму. Також наголосимо, що з погіршенням становища у країні під час Першої світової війни політичні настрої членів Ради з'їздів помітно радикалізувалися.

Водночас цю опозиційність, як нам уявляється, не варто переоцінювати, адже згадана організація (як й інші подібні об'єднання підприємців імперії⁹⁵) за умов самодержавства так і не спромоглася висунути розгорнуту програму здійснення суто буржуазних реформ. До того ж хоча інтереси й наміри підприємців регіону далеко не завжди збігалися з політикою центральної влади, це все ж не ставало підставою для проявів з їх боку якихось автономістських прагнень на національному підґрунті. І дійсно, у заявах лідерів Ради з'їздів представників промисловості й торгівлі Півдня Росії важко віднайти подібні положення чи декларації. Зрештою, про це переконливо свідчать і винесені у заголовок нашої статті слова одного з керівників організації - секретаря Одеського комітету торгівлі та мануфактур Я.С.Балабана (1915 р.).

95 Як заявляв у 1912 р. голова Ради з'їздів гірничопромисловців Півдня Росії М. фон Дітмар: «Ми (підприємці -- О.Ш.) не хотіли і не могли дати програми -- не прийшов ще час для російської промисловості у цілому» (див.: Горнозаводское дело. -- 1912. -- №36. -- С.5753). Реагуючи на подібні заяви, газета «Киевская мысль» тоді підкреслювала «убозтво політичної думки вітчизняної буржуазії».

Размещено на Allbest.ru