Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки Першої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94 (477) (=088) «1914/1918» 054.73

Процес формування етнічних комітетів допомоги біженцям на українських землях у роки першої світової війни

Л.М. Жванко *

Анотація

війна етнічний біженець самоврядування

На підставі широкого кола джерел висвітлюється процес формування під час Першої світової війни мережі етнічних комітетів допомоги біженцям, які знайшли тимчасовий притулок на українських землях Російської імперії.

Ключові слова: Перша світова війна, етнічні комітети, біженці, Російська імперія, допомога біженцям.

Annotation

In the article, on the basis of wide circle of sources, the process of creating a network of ethnic Committee for Refugees World War I, who have found temporary shelter in the Ukrainian lands of the Russian Empire.

Keywords: World War I, ethnic committees, refugees, Russian Empire, assistance to refugees.

Перша світова війна спричинила не лише появу значної кількості біженців на теренах Російської імперії, а й викликала зростання національної самосвідомості етносів, що входили до складу цієї держави. Відтак закономірним бажанням стало прагнення надати допомогу та підтримку своїм співвітчизникам, які пізнали на собі трагедію біженської долі. Місцеві громади поляків, литовців, латишів, сербів, вірмен, євреїв тощо, котрі проживали на українських землях імперії Романових, створили для цього мережу спеціальних комітетів.

Окреслена проблематика, яка у вітчизняній історіографії комплексно ще не студіювалася, у переддень столітньої річниці від початку цього ґлобального світового конфлікту викликає жвавий інтерес серед науковців. Нині спостерігається «справжній бум дослідження в галузі соціальних аспектів Першої світової війни. [...] Це, безперечно, зумовлено кардинальною зміною умов історичного процесу на початку 1990-х рр.»* Жванко Любов Миколаївна доктор історичних наук, професор кафедри історії і культурології Харківського національного університету міського господарства імені О.М.Бекетова

E-mail: zhvan2012@gmail.com Реєнт О. Україна в період Першої світової війни: історіографічний аналіз // Український історичний журнал. -- 2004. -- №4. -- С.3.. Одним із найбільш висвітлених у вітчизняній історіографії аспектів можна назвати формування й діяльність різних благодійних спілок, які виникли на хвилі патріотичного піднесення перших місяців війни. Приміром, у розвідках О.Доніка Донік О.М. Діяльність громадських організацій і товариств у справі допомоги військовим та цивільному населенню в Україні у роки Першої світової війни (1914--1918 рр.) // Проблеми історії України ХІХ -- початку ХХ ст. -- Вип.ГУ. -- К., 2002. -- С.155--182; Його ж. Громадська благодійність в Україні в роки Першої світової війни // Там само. -- Вип.ІХ. -- К., 2005. -- С.61--86., Н.Загребельної Загребельна Н.І. Провідні гуманітарні громадські організації в Україні у період Першої світової війни: створення, структура, соціальна база, джерела фінансування // Там само. -- Вип.УІ. -- К., 2003. -- С.255--269; Її ж. Громадські гуманітарні організації в Україні у роки Першої світової війни: Дис. ... канд. іст. наук. -- К., 2004. -- 244 с. та І.Коляди Загребельна Н., Коляда І. Велика війна: українство і благодійність (1914--1917 рр.). -- К., 2006. 193 с. започатковано ґрунтовні дослідження процесу становлення, структуризації, соціальної бази та діяльності «провідних гуманітарних організацій в Україні періоду Першої світової війни».

Доля біженців -- поляків, латишів, литовців, євреїв, представників інших етнічних груп, які знайшли тимчасовий притулок в Україні, -- цікава тема для дослідження. Один із найбільш розроблених її «векторів» -- польський Лихачова Т.М. Культурно-просвітницька робота серед біженців-поляків з Королівства Польського в роки Першої світової війни // Актуальні проблеми вітчизняної і всесвітньої історії: Зб. наук. праць. -- Вип.10. -- Х., 2007. -- С.86--94; Її ж. Польські біженці в Росії (серпень 1914 р. -- листопад 1917 р.): Дис. ... канд. іст. наук. -- Х., 2010. -- 220 с.; Її ж. Польські організації допомоги жертвам війни в системі державної та суспільної опіки над біженцями на Сході (1914-- 1921 рр.) // Polska dyplomacja na Wschodzie w XX -- poczqtkach XXI wieku / Pod red. H.Stronskiego, G.Seroczynskiego. -- Olsztyn; Charkow, 2010. -- S.33--51. Див. також: Жванко Л. Польські біженці Першої світової війни в Харкові // Формування історичної пам'яті: Польща і Україна: Мат. міжнар. наук.-практ. конф., 12 трав. 2007 р. -- Х., 2008. -- С.18--33; Її ж. Перша світова війна і проблеми польських біженців в Україні (1914--1918 рр.) // Res Historica. -- T.30. -- Lublin, 2010. -- S.79--108.. Проте питання латишів, румунів, сербів тощо перебувають поки що на початковій стадії Жванко Л.М. Румунські біженці Першої світової війни на Полтавщині // Архіви і документальна спадщина Полтави: минуле, сучасне, перспективи: 1903--2003: Наук.-практ. конф. -- Полтава, 2003. -- С.208--215; Її ж. Іноземні біженці Першої світової війни в Україні // Київська старовина. -- 2005. -- №3. -- С.77--93; Zvanko L. Latvies begli Pirma pasaules kara gados Harkova (1915--1916) // Latvijas Kara museum gadagramata. -- Kh.; Riga, 2009. -- L.19--38.. Дотична до заявленої проблематики ґрунтовна студія Л.Білоус, присвячена депортаційним акціям російської влади щодо єврейського населення, де авторка торкається й проблеми формування комітетів допомоги біженцям цієї національності Білоус Л.В. Депортації єврейського населення на території Російської імперії під час Першої світової війни // Український історичний журнал. -- 2011. -- №2. -- С.65--79..

Серед іноземних істориків слід згадати британця П.Ґетрелла та його статтю, присвячену дослідженню феномену переселення людей за воєнної доби, самоідентифікації біженців, особливостей перебування в тилових ґуберніях поляків, латишів, росіян Гатрелл П. Беженцы в России в период Первой мировой войны // Исторические записки: Статьи. Т.4 (122). Москва, 2004. С.46-72.. Досить цікаву, неоднозначну й дискусійну тезу дослідник висловив у присвяченому українським вигнанцям сюжеті під назвою «Малоросія: Незручні біженці»:

«Біженство підтверджувало респектабельність культивування національної самосвідомості й додавало життєздатності діям, які були наслідком особливостей національної ідіоми. Біженці були мобілізовані у “хрестовий” похід на підтримку національного відродження та, зрештою, створення або відновлення національної єдності» Там же. С.65..

Польську історіографію біженства Першої світової війни представлено узагальнюючою працею М.Коженьовського, М.Мондзика й Д.Тарасюка, в якій аналізується процес формування комітетів допомоги польським біженцям у тилових ґуберніях Російської імперії Korzeniowski M., Mqdzik М., Tarasiuk D. Tulaczy los: Uchodzcy polscy w imperium rosyjskim w latach pierwszej wojny swiatowej. Lublin, 2007. 238 s.. У статтях професора М.Мондзика виокремлено питання становлення та діяльності відділень Польського центрального комітету допомоги жертвам війни на Волині Mqdzik M. Polskie organizacje niesienia pomocy ofiarom wojny na Wolyniu w latach I wojny swiatowej // Ucrainica Polonica. 2004. №1. S.112-121..

Уже на початку збройного конфлікту для соціального захисту етнічних біженців було створено низку комітетів, які, серед іншого, мали свої відділи і в українських ґуберніях Росії. Офіційна влада, даючи дозволи на їх діяльність, безумовно, до певної міри прагнула перекласти турботу про цих людей на плечі громадськості. З іншого боку, війна показала, наскільки міцне почуття етнічної солідарності, коли місцеві поляки, литовці, латиші, євреї тощо жертвували свої помешкання, кошти, одяг, взуття для допомоги біженцям. Досить влучно визначив завдання відповідних комітетів, яке можна спроектувати на місію всіх етнічних інституцій, представник харківської польської громади І.Карсницький: «Головним завданням польських організацій Харкова стала не лише організація матеріальної допомоги землякам, а й прагнення, щоби польські вигнанці, закинуті воєнними подіями на чужину, не втратили усвідомлення своєї національності» Съезд о беженцах // Южный край. -- 1915. -- 1 декабря..

Слід зазначити, що на офіційному рівні було затверджено діяльність низки етнічних комітетів, представники яких увійшли до складу Особливої наради з облаштування біженців державної структури з уреґулювання біженецької проблеми в Російській імперії. Серед них -- Центральний громадянський комітет ґуберній Царства Польського, Польський центральний комітет допомоги жертвам війни, Вірменський центральний комітет допомоги постраждалим від війни, Центральний єврейський комітет допомоги жертвам війни (російська дослідниця М.Златіна подає його назву як «Єврейський комітет допомоги постраждалим від війни і погромів» Златина М.А. Проблема еврейского беженства в России в период Первой мировой войны (июль 1914 -- зима 1915/1916 гг.): Автореф. дис. ... канд. ист. наук. -- Санкт-Петербург, 2010. -- С.19.), Комітет Бакинського мусульманського благодійного товариства, Латиський центральний комітет з надання допомоги біженцям, Центральний комітет Литовського товариства з надання допомоги постраждалим від війни, Головне правління Ґрузинського товариства в Тифлісі Положение об обеспечении нужд беженцев // Собрание указаний и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате, 1915. -- Т.1: Второе полугодие. -- №242. -- 1 сентября 1915 г. -- Петроград, 1915. -- С.2425.. Цей крок демонстрував лояльність влади до етнічних меншин, прагнення затушувати можливі конфлікти на цьому ґрунті, а також був альтернативою «політично небезпечним» Всеросійському земському союзу та Всеросійському союзу міст Лихачова Т. Польські організації допомоги жертвам війни. -- С.50.. Натомість для етнічних комітетів перебування в такій ситуації дозволяло отримувати фінансування з державного бюджету. З іншого боку, ці структури були під наглядом МВС Росії. В одній із доповідних записок, адресованих директорові департаменту поліції, зазначалося: «Під прапором допомоги біженцям сформувалися суто політичні польські організації. [...] Подібний характер мають організації литовців і латишів» Думова Н.Г. Кадетская партия в период Первой мировой войны и Февральской революции. -- Москва, 1988. -- С.39..

Найвпливовішим серед польських етнічних організацій став Центральний громадянський комітет ґуберній Царства Польського (ЦГК), який у межах Російської імперії відіграв важливу роль в організації соціального захисту біженців Korzeniowski M. Tuiaczy los... -- S.51--52., а ще більше -- збереження в їхньому середовищі національної ідентичності. Свою діяльність інституція розпочала 10 серпня 1914 р. у Варшаві.

Ініціаторами створення, за підтримки промислових, кредитних, банківських та інших товариств, виступили члени Центрального аграрного товариства Польщі Plygawko D. Sienkiewicz w Szwajcarii. -- Poznan, 1986. -- S.18.. Згодом окупаційна німецька влада, звинувативши комітет у «проросійській орієнтації», оголосила про його розпуск Holzer J. Polska w pierwszej wojnie swiatowej. -- Warszawa, 1967. -- S.22.. У зв'язку з цим ЦГК було перенесено до Петроґрада, де з 24 серпня 1915 р. і розпочався новий етап його діяльності. Відтепер до нього входили польські громадські діячі, котрі проживали в Росії: А.Леднецький, Л.Кроненберґ, Ф.Новодворський, В.Жуковський, І.Геллер, С.Глезнер, Г.Свенцицький та І.Гарусевич Центральный варшавский обывательский комитет в Петрограде // Известия Киевской городской думы. 1915. С.169--170.. Очолювали структуру С.Святополк-Четвертинський (голова) та В.Ґрабський (віце-голова) Korzeniowski M. Tuiaczy los... -- S.55.. Останній також виступав головним представником ЦГК у справі захисту інтересів польських біженців в урядових інстанціях Росії.

9 вересня 1915 р. міністр внутрішніх справ князь М.Щербатов розіслав ґубернаторам і градоначальникам спеціальний циркуляр, відповідно до якого головним завданням ЦГК стало надання допомоги при перевезенні, розміщенні та облаштуванні на нових місцях біженців-селян із ґуберній Царства Польського. У зв'язку з цим висловлювалося прохання всіляко сприяти вповноваженим комітету у цій справі Державний архів Харківської області (далі -- ДАХО). -- Ф.18. -- Оп.21. -- Спр.110. -- Арк.4.. Фактично за умов відсутності законодавчого реґулювання діяльності ЦГК циркуляр давав можливість його представникам налагоджувати стосунки з місцевою владою. При цьому ставлення офіційної та місцевої влади до комітету не було прихильним, а часом і відверто ворожим Див.: Съезд о беженцах // Южный край. -- 1915. -- 1 декабря..

Серед напрямів роботи ЦГК слід назвати пошук коштів на справу підтримки біженців, допомогу органам місцевого самоврядування, які займалися проблемами вигнанців, відкриття з дозволу влади в місцях розселення поляків дитячих притулків, шкіл, забезпечення роботою, харчуванням, одягом та ін. Зрозуміло, що такий обсяг завдань, за наявності значної кількості польських біженців та їх територіальної розпорошеності, вимагав структурування комітету, відкриття широкої мережі місцевих представництв. 14--15 жовтня 1915 р. на загальному зібранні ЦГК було схвалено ініціативу М.Лютославського щодо направлення в різні реґіони імперії спеціальних уповноважених. Інститут уповноважених або представників ЦГК було запроваджено й на рівні ґуберній, а за потреби -- навіть повітів ДАХО. -- Ф.18. -- Оп.21. -- Спр.42. -- Арк.4.. Територію європейської Росії було поділено на сім районів, які, своєю чергою, складалися з 47 округів (ґуберній). Українські ґубернії ввійшли до трьох районів Korzeniowski M. Tuiaczy los. -- S.62.. У складі західного з центром у Рославі (головновповноважений С.Войцехівський) перебувала Чернігівщина, де інтереси ЦГК представляв Е.Реттинґер Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі -- ЦДІАК України). -- Ф.715. -- Оп.1. -- Спр.1567. -- Арк.1.. У складі південно-західного з центром у Києві (головновповноважений П.Ґурський) -- Бессарабська, Київська, Волинська, Подільська й Херсонська ґубернії Лихачова Т. Польські організації допомоги жертвам війни... -- С.50.. Слід зауважити, що організацію допомоги полякам на території Київщини провадив окремий відділ Київського округу, роботою якого керував С.Москалевський. Координацією заходів на решті територій займався «відділ чотирьох ґуберній» з П.Гутовським на чолі Korzeniowski М. Za Zlot^ Bramq; Dzialalnosc spoleczno-kulturalna Polakow w Kijowie w latach 1905--1920. -- Lublin, 2009. -- S. 105.. І нарешті, у складі південного району з центром у Харкові (головновповноважений В.Ґутовський) опинилися Харківщина, Полтавщина, Катеринославщина й Таврія ДАХО. -- Ф.18. -- Оп.21. -- Спр.110. -- Арк.10.. Уповноваженим ЦГК у Полтавській ґубернії працював дворянин В.Карпинський, у Харківській -- Т.Ясенський, а з 1 листопада 1916 р. -- статський радник І.Дилевський Там само. -- Спр.201. -- Арк.1--3.. Загалом у різний час у штаті співробітників ЦГК було 43--53 вповноважених, 302--445 інструкторів різних рівнів, 2205 провідників, 70 ксьондзів Лихачова Т. Польські організації допомоги жертвам війни. -- С.45.. Кожному з польських провідників видавалася нарукавна пов'язка з емблемою ЦГК, 100 руб. на перші потреби партії біженців, книжка для записування видатків, а також спеціальне посвідчення на опікування ввіреними людьми Korzeniowski M. Tulaczy los... -- S.68..

На початку червня 1915 р. на теренах Російської імперії функціонувало 554 місцевих осередки ЦГК. Найменшими його адміністративними одиницями були повітові відділення, підпорядковані вповноваженому округу (ґубернії). Ці відділення мали велике значення для організації справи, оскільки вони найтісніше контактували з біженцями Ibid. -- S.55, 66.. На українських теренах Росії також було сформовано мережу ґубернських, повітових та міських представництв ЦГК. Наприклад, широку діяльність розгорнуло відділення в Києві, до складу якого входило кілька секцій організаційна, касово-бухгалтерська, евакуаційна, матеріальної допомоги, морально-релігійна, освітня та ін. Korzeniowski М. Za Zlot^ Bramq. -- S.104. У Харківській ґубернії функціонувало вісім повітових комітетів ДАХО. -- Ф.18. -- Оп.21. -- Спр.16. -- Арк.6, 9, 19, 24--29, 48--49.. При цьому в Ізюмському повіті, де тимчасовий притулок знайшли 1060 біженців, було створено два відділення ЦГК у містечках Слов'янську та Краматорську, які очолили, відповідно, Б.Свинарський і Л.Гужевський Там само. -- Спр.22. -- Арк.31; Спр.16. -- Арк.29.. До Сум, де проживало 1839 поляків (чи не найбільше серед повітових міст ґубернії), для організації допомоги їм із Петроґрада навіть прибув представник ЦГК Я.Домбровський Жванко Л. Перша світова війна і проблеми польських біженців в Україні... -- С.87..

Ще однією інституцією, яка на загальноімперському рівні опікувалася біженцями-поляками, було Польське товариство допомоги жертвам війни, створене 29 серпня 1914 р. в Петроґраді Mqdzik M. Polskie organizacje niesienia pomocy... -- S.112.. Першочергово воно, як зазначалось у затвердженому місцевим градоначальником статуті, мало назву Товариство допомоги бідним сім'ям поляків, які беруть участь у війні та нужденному польському населенню, постраждалому від воєнних дій ДАХО. Ф.29. Оп.1. Спр.667. Арк.5.. Проте в листуванні, а згодом і вжитку закріпився скорочений варіант -- Польське товариство допомоги жертвам війни (ПТДЖВ). Ініціаторами його створення виступили представники петроґрадської «полонії» Р.Квятковський, редактор часопису «Голос польський», присяжний повірений Б.Ольшамовський і дійсний статський радник, депутат Державної думи Г.Свенцицький Устав Общества вспомоществования бедным семействам поляков, участвующих в войне, и бедствующему польскому населению, пострадавшему от военных действий. Петроград, 1914. С.7.. Головою комітету став промисловець В.Жуковський. Метою його діяльності проголошувалося «надання допомоги та сприяння безпосереднім і опосередкованим жертвам війни» Там же. С.1.. Фонди комітету передбачалося формувати з добровільних членських внесків, проведенням благодійних зборів, отриманням прибутків від концертів, лекцій, наукових бесід та ін. Там же. С.6.

Польське товариство допомоги жертвам війни за своїм статусом було громадською інституцією, у роботі якої активну участь брали представники так званої старої польської еміґрації в Росії, а також ті, хто прибув у 1914--1915 рр. Натомість ЦГК, на думку М.Мондзика, був офіційною урядовою інстанцією, котра отримувала кошти від російського уряду Mqdzik M. Polskie organizacje niesienia pomocy... S.113.. Вітчизняна дослідниця Т.Лихачова встановила, що з осені 1915 р. ПТДЖВ також почало отримувати урядові дотації на допомогу біженцям Лихачова Т.М. Польські біженці в Росії (серпень 1914 р. листопад 1917 р.). С.122.. Важливим аспектом у діяльності ЦГК і ПТДЖВ стало розмежування сфер впливу на біженців, котре ґрунтувалося на принципі їх розселення. Так, ЦГК опікувався тими, хто знайшов тимчасовий притулок у сільській місцевості, а ПТДЖВ -- містянами ДАХО. Ф.18. Оп.21. Спр.157. Арк.35..

ПТДЖВ складався з 237 відділень, де працювало близько 25 тис. осіб Гатрелл П. Беженцы в России в период Первой мировой войны. С.62.. Досить ефективним процес створення місцевих осередків товариства був саме на українських землях Korzeniowski M. Tuiaczy los... S.97. -- як у великих ґубернських центрах (Київ, Житомир, Херсон), так і повітових містечках (Лохвиця, Конотоп, Юзівка, Краматорськ, Слов'янськ) Ходатайство об открытии польской школы // Полтавский день. 1916. 20 июля; ДАХО. Ф.29. Оп.1. Спр.683. Арк.1; Спр.700. Арк.2.. Перші відділення відкрилися у вересні 1914 р. в Одесі та Катеринославі Korzeniowski M. Tuiaczy los. S.89.. Наприкінці жовтня 1914 р. розпочав свою роботу київський осередок, котрий, маючи у структурі 10 секцій і 800 працівників, вийшов на першу позицію серед українських відділень Ibid. S.93.. Це була «найбільш динамічна польська благодійна організація» Mqdzik M. Polskie organizacje niesienia pomocy. S.114..

За підрахунками польських істориків, на українських землях упродовж 1914-1916 рр. було створено 115 відділень ПТДЖВ. Із них 77 функціонувало в Київському окрузі, який охоплював Подільську (26 відділень), Київську (20),

Волинську (22), Чернігівську (6) і Полтавську (3 відділення) ґубернії⁶². На території Харківщини було створено 5 відділень (у Харкові, Слов'янську, Сумах, Ізюмі, Краматорську). На Катеринославщині, Херсонщині й Таврії -- 14, 6 і 7 відділень. Подеколи їх керівниками виступали місцеві ксьондзи⁵³.

Процес відкриття відділення можна відтворити на прикладі діяльності польської діаспори Харкова. Ініціаторами його створення виступили поляки, котрі тривалий час проживали у цьому місті. Зауважимо, що на початку Першої світової війни тут діяла громадська організація «Польський дім», котра й гуртувала навколо себе активних діячів. Головою її був І.Вільга, інженер-технік, який працював у Союзі гірничопромисловців Півдня Росії, а його заступником -- І.Карсницький, також інженер за фахом. Останній про події літа 1915 р. восени того ж року згадував:

«Доля занесла багато таких біженців до нашого міста, де вони опинилися у чужому для себе середовищі, без сімей, не знаючи, що їм робити й куди звернутися. Група місцевих діячів, згуртувавшись навколо місцевого римо-католицького костелу, попечительства про бідних, прийняла близько до серця долю цих перших польських жертв війни. Кількість біженців, яка щодня зростала, вимагала створення міцної організації»⁵⁴.

15 травня 1915 р. ініціативна група -- І.Вільга, М.Вільга, І.Тайлор, І.Карсницький, З.Щавинський, Р.Щавинська, С.Виршило, Й.Дворжанчик та О.Дворжанчик -- направила харківському ґубернаторові прохання дати дозвіл на відкриття в місті відділення⁵⁵. Відповідно до законодавства усі пройшли перевірку в місцевій поліції на предмет «політичної благонадійності»⁵⁶. За деякий час було отримано позитивну відповідь. Головою відділення обрали С.Виршила, віце-головою -- Й.Дворжанчика, який на той час працював завідувачем під'їзних шляхів і перебував у складі правління Олексіївського гірничопромислового товариства, заснованого підприємцем О.Алчевським⁵⁷.

Близько 160 членів місцевої громади, тобто майже всі активні діячі «Польського дому», віддавали «безкоштовно свій час на послуги Польського комітету й лише посади, які вимагали роботи впродовж цілого дня, обслуговуються платними працівниками, кількість яких склала 24»⁵⁸. При цьому представниці польської громади Марія Вільга, Реґіна Щавинська, Олена Дворжанчик, Марія Карсницька, Олена Виршило та багато інших, виконуючи в тогочасному все ще патріархальному суспільстві функції матерів і дружин, разом зі своїми чоловіками брали активну участь в організації допомоги землякам, переймаючись проблемами біженців. Успішна діяльність польської громади Харкова Korzeniowski M. Tulaczy los... -- S.93--94. Ibid. S.96-97. Труды Харьковского областного съезда Всероссийского союза городов по вопросу об устройстве и эвакуации беженцев, Харьков, 29, 30 ноября -- 1 декабря 1915 г. -- Х., 1916. -- С.76. ДАХО. -- Ф.29. -- Оп.1. -- Спр.667. -- Арк.2. Там само. -- Арк.13. Хряпін Е. Участь підприємців та акціонерних товариств із Польщі в економічному розвитку Харкова і губернії (друга половина ХІХ -- початок ХХ ст.) // Польська діаспора у Харкові: історія та сучасність: Мат. наук. конф., 24 квітня 2004 р. -- Х., 2004. -- С.78. Труды Харьковского областного съезда Всероссийского союза городов... -- С.77. з організації допомоги співвітчизникам, на думку І.Карсницького, залежала від того, що «завдяки випробуваному почуттю патріотизму поляків на чужині вдалося побороти значні труднощі та створити такі організації, якими можна пишатися, а свідома громадська позиція їх діячів полегшила не одну тяжку долю і втерла не одну зронену сльозу» Там же. -- С.76.. Для організації співпраці з іншими структурами міста, які опікувалися біженцями, товариство направило туди своїх представників. Так, у засіданнях міського комітету Всеросійського союзу міст брали участь І.Карсницький, С.Виршило, а кандидатами було обрано Е.Тайлор і К.Гольян ДАХО. Ф.29. Оп.1. Спр.667. Арк.12..

В Україні, крім відділень ЦГК та ПТДЖВ, які відіграли значну роль у житті польських біженців Mqdzik M. Polskie organizacje niesienia pomocy... S.113., також діяли філії Товариства допомоги бідним сім'ям поляків, Польського комітету санітарної допомоги Жванко Л. [Рец.]. Korzeniowski M., M^ndzik M., Tarasiuk D. Tulaczy los: Uchodzcy polscy w imperium rosyjskim w latach pierwszej wojny swiatowej, Lublin, 2007, 238 s. // Український історичний журнал. 2008. №3. С.224., Польського львівського допоміжного комітету, який опікувався біженцями, прибулими з Австро-Угорщини Korzeniowski M. Tulaczy los. S.115.. Серед його відділень слід назвати київське й харківське. Останнє допомагало майже 2 тис. вигнанців ДАХО. Ф.18. Оп.21. Спр.235. Арк.164.. Частина з них проживала у чотирьох притулках у селищах Харківського повіту та Сумах Там само. Спр.102. Арк.14.. У Києві та Харкові діяли ще й відділення Ради з'їздів польських організацій допомоги жертвам війни, що виникла влітку 1915 р. в Москві як противага суперництву між ЦГК і ПТДЖВ Korzeniowski M. Tulaczy los... S.120..

У 66 містах Російської імперії було засновано й цілу низку місцевих римо-католицьких доброчинних комітетів. 14 із них функціонувало у Житомирі, Катеринославі, Києві, Кривому Розі, Луганську, Маріуполі, Миколаєві, Одесі, Полтаві, Рівному, Олександрівську, Умані, Чернігові, Шепетівці Stodkowski W. Statystyczna ksi^nga wygnancow polskich podczas wojny europejskiej w latach 1914-1916. Moskwa, 1916. S^IV-ХХ.. Організаторами комітетів виступали члени місцевих польських громад і товариств. Важливим осередком збереження національної ідентичності було об'єднання «Польський дім», котре діяло, серед іншого, у Харкові та Одесі Ніколаєнко О.О. Участь поляків у громадському житті Північного Причорномор'я наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. [Електронний ресурс]: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Ians/2010_5/5-4.pdf. На початок Першої світової війни досить потужними за своїми фінансовими можливостями були польські діаспори Києва й Одеси, де проживало, відповідно, 44,4 тис. і 20 тис. етнічних поляків Korzeniowski M. Tulaczy los. S.41.. При цьому однією з найбільш організованих національних громад «південної Пальміри» була саме польська Джумига Є.Ю. Умови життя дітей в Одесі під час Першої світової війни (липень 1914 лютий 1917 рр.): соціально-економічний аспект // Проблеми історії України ХІХ початку ХХ ст. Вип.ХІХ. К., 2003. С.375..

На початку 1916 р. організацією допомоги своїм співгромадянам у Києві займалося 16 спілок різного спрямування, у тому числі товариства (польських лікарів, опіки польських дітей, любителів мистецтва, страхові й кооперативні), гуртки (польських жінок, польських літераторів і журналістів), а також польський театр та ін. Stodkowski W. Statystyczna ksi^nga wygnancow polskich... -- S.XII--XIV. В Одесі працювало 7 польських товариств: Спілка рівноправності жінок, Товариство доброчинності, Дім Марії та ін. При Католицькому благодійному товаристві було засновано комітет допомоги біженцям, роботою якого керував представник польської громади міста К.Рудковський Помощь беженцам // Одесский листок. -- 1915. -- 23 августа..

Крім того, комітети відкривалися й у містах, де були незначні за чисельністю польські діаспори. Наприклад, у Полтаві місцеві поляки створили комітет із надання допомоги біженцям. До його складу ввійшли Л.Королець (голова), М.Веселовська, В.Ярошевський, В.Лизишевський, Л.Авґустович, М.Кондрацький, М.Кондрацька, Є.Желидовський, місцевий ксьондз Ш.Повилайне, С.Машковський, В.Стинецький, М.Фляшинська, А.Миляк, В.Маєвський, А.Горновський ЦДІАК України. Ф.321. Оп.1. Спр.236. Арк.16-16 зв.. Подібні комітети діяли й в окремих повітових населених пунктах.

За словами П.Ґетрелла, «біженство розглядалося як катастрофа для латиського народу й одночасно воно сприяло відкритій національній агітації» Гатрелл П. Беженцы в России в годы Первой мировой войны. С.61.. При цьому Я.Ґолдманіс, один із представників проросійськи налаштованої буржуазії Латвії, наголосив на необхідності пошуку дієвих форм і методів збереження народу, якому загрожувала небезпека бути розсіяним на теренах імперії Див.: Смирин Г. Основные факты истории Латвии. Рига, 1999. С.62.. У зв'язку з цим 30 серпня 1915 р. у Петроґраді на з'їзді латиських товариств і організацій основним питанням стала проблема земляків, котрих спіткала доля біженців Съезд латышских обществ // Одесский листок. 1915. 31 августа.. На підставі однієї з ухвал було утворено Латиський центральний комітет із надання допомоги біженцям, який координував діяльність близько 260 своїх місцевих відділень. Активними діячами новоутвореної організації виступили політичні та громадські діячі В.Олав, А.Берґ, Ф.Ґросвальд, А.Кліве, Я.Чаксте та ін. На неокупованих німцями територіях Латвії діяв Прибалтійський комітет із надання допомоги біженцям (К.Ульманіс, М.Антоніс, М.Скуїеніекс) Смирин Г. Основные факты истории Латвии. С.62..

В українських містах нечисленні громади латишів узяли під захист постраждалих від війни земляків. Проілюструвати це можна на прикладі Харкова. Сучасники відзначали, що передусім із прибуттям до чужого міста біженці шукали латиську громаду:

«Місцеву невелику малозгуртовану латиську колонію наплив виселенців заскочив абсолютно зненацька, оскільки ніяких повідомлень про відправку їх на південь не було. Проте перші ж прибулі біженці почали розшукувати у Харкові Латиське товариство та звертатися до нього по допомогу й пораду» Труды Харьковского областного съезда Всероссийского союза городов. С.92..

На 1900 р. у Харкові проживало 150 латишів лютеранського віросповідання, які займалися приватним підприємництвом і обробітком землі. Роком раніше під керівництвом Х.Дампеля та «вільного художника» А.Юр'яна було створено Латиське товариство взаємної допомоги, до складу котрого входило 50 членів Мухіна І.Г. Участь національних меншин у суспільно-політичному та економічному житті Харківської губернії (ХІХ -- початок ХХ ст.): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. -- Х., 2006. -- С.14.. За рахунок проведення благодійних концертів, танцювальних вечорів та інших акцій воно надавало матеріальну допомогу непрацездатним латишам, сиротам і багатодітним латиським сім'ям Zvanko L. Latvies begli Pirma pasaules kara gados Harkova (1915--1916). -- L.23..

Улітку 1915 р. саме Латиське товариство взаємної допомоги взяло на себе обов'язки із задоволення потреб земляків-біженців. Його правління, розуміючи, що в обмежених рамках поточного статусу навряд чи можлива результативна діяльність, скликало спеціальні загальні збори, де було обрано десятьох представників для розробки інструкції нової організації, покликаної надавати допомогу біженцям. 1 серпня 1915 р. ґубернатор М.Протасьєв затвердив положення про Харківський комітет із надання допомоги біженцям-латишам. 13 серпня посадовцеві було представлено список членів його правління, до якого ввійшли К.Лац (голова), Р.Симонович (заступник голови), А.Муровський (касир), М.Румнек (заступник касира), М.Балкіт (секретар) ДАХО. Ф.29. Оп.1. Спр.714. Арк.8.. Подібним чином діяли й латиші Одеси. Наприкінці вересня 1915 р. міська газета писала: «До Одеси прибувають латиські біженці. Відтак латиші, які живуть в Одесі, пійшли назустріч своїм братам і заснували товариство допомоги. Комітет уже зареєстрував 220 біженців» Хроника // Одесский листок. 1915. 24 сентября.. На осінь 1915 р. латиські комітети допомоги біженцям діяли в Катеринославі Хроника // Приднепровский край: Вечерний выпуск. 1915. 24 октября., Миколаєві Пархоменко В.А. Громадське життя Миколаєва в роки Першої світової війни (1914-1918) [Електронний ресурс]: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Npchdu/History/2004.../19-20.pdf та інших містах України. Слід зазначити, що характерною рисою їх діяльності стало залучення до своєї роботи найбільш соціально активних вигнанців.

Забезпеченням духовно-освітніх потреб латиських біженців займалася «культурна асоціація» -- комітет Латиського товариства допомоги біженцям Прибалтійського краю «Батьківщина» Гатрелл П. Беженцы в России в годы Первой мировой войны. С.61.. Із дозволу відділу з облаштування біженців МВС він організував відрядження в місця розселення латишів лютеранських священиків. Так, у грудні 1915 р. до Харкова було направлено пробста К.Ірбе, географію духовної діяльності котрого обіймала Катеринославська, Курська та Харківська ґубернії ДАХО. Ф.18. Оп.21. Спр.114. Арк.6.. У другій половині листопада 1915 р. у Харкові за ініціативи місцевих латишів та за активної участі «інтеліґентних біженців» відкрилося відділення цього товариства. До його складу ввійшли А.Юр'ян, його дружина Є.Юр'ян, Х.Керґалв, П.Смурґе, Ф.Дуцен, Я.Кальнин, А.Кантер, А.Шиффер, Ф.Думе (біженець, робітник заводу «Загальна компанія електрики»), Ж.Кольберґ (капітан далекого плавання), його дружина О.Кольберґ,

Я.Крумінен (учитель), К.Недра, Е.Кроґзем (учитель) ДАХО. Ф.29. Оп.1. Спр.714. Арк.7.. Головою комітету було обрано Ж.Кольберґа.

Свої відділення в українських ґуберніях Росії мав і Петроґрадський центральний комітет Литовського товариства з надання допомоги постраждалим від війни, очільником якого був член IV Державної думи М.Ічас (обов'язки керуючого справами виконував К.Тумас) Там само. Спр.807. Арк.3.. 21 вересня 1915 р. правління комітету одержало звернення від литовців Харкова з проханням надати дозвіл на відкриття товариства з надання допомоги постраждалим від війни та повідомити про це петроґрадського градоначальника, який затверджував статути подібних організацій. Уже наступного дня було отримано позитивну відповідь, ба більше -- обумовлено й асиґнування відповідних коштів Там само.. До складу правління комітету ввійшли голова (священик М.Ґавяліс), віце-голови (І.Миклашевич і С.Люткевич), скарбник (священик Ф.Ковалевський), секретарі (В.Нацевич, О.Абрамович) Там само. Спр.704. Арк.2.. 12 жовтня 1915 р. Харківське ґубернське у справах товариств присутствіє отримало розпорядження від управління петроґрадського градоначальника щодо доцільності відкриття литовського комітету в місті Там само. Арк.1..

Слід зазначити, що харківське відділення поширювало свою діяльність і на повіти, де було розселено невелику кількість литовських біженців, відкриваючи там школи, оплачуючи лікування, надаючи фінансову підтримку Там само. Ф.317. Оп.1. Спр.2. Арк.5.. Подібні комітети функціонували в Катеринославі Stodkowski W. Statystyczna ksi^nga wygnancow polskich... S.XV. та Полтаві Державний архів Полтавської області. Ф.992. Оп.1. Спр.1. Арк.2.. Для надання допомоги 304 литовським біженцям, які прибули до Одеси, також було створено місцевий комітет. У багатьох випадках він проводив спільну роботу з латишами (організації розміщувалися в одному приміщенні), як-от зустріч прибулих на вокзалі, надання медичної допомоги, створення бюро праці Литовский комитет // Югобеженец. 1915. 1 ноября..

До організації допомоги землякам-біженцям долучалися й місцеві єврейські громади. Уже на початку війни в Петроґраді було створено Центральний єврейський комітет допомоги жертвам війни, який у своїй діяльності спирався на чотири впливові громадські організації -- Товариство пропаґанди знань і просвіти серед російських євреїв, Товариство рукоділля, Єврейську колонізаторську асоціацію та Єврейське товариство пропаґанди здоров'я, що мали широку мережу місцевих представництв Гатрелл П. Беженцы в России в период Первой мировой войны. С.59.. 20--23 серпня 1915 р. в Петроґраді відбувся перший леґальний усеросійський з'їзд представників єврейських комітетів допомоги жертвам війни. Його учасники визнали, що справу допомоги повинен представляти єдиний центр, до складу якого входили б посланці від обласних комітетів, громадських спілок, котрі надають допомогу біженцям. Окремо було затверджено програму заходів із розселення та надання допомоги єврейським біженцям і виселенцям, прийнято до відома вже розроблену структуру комітетів допомоги жертвам війни. З'їзд також ухвалив резолюцію щодо правового становища євреїв у Росії Златина М.А. Проблема еврейского беженства в России... -- С.23..

За неповними даними, 18 із 40 відкритих на теренах Росії відділень комітету функціонували в містах і містечках України (Біла Церква, Суми, Сквира, Херсон, Кривий Ріг, Ніжин, Катеринослав, Умань, Богуслав, Сміла, Рівне, Житомир, Луганськ, Бахмут, Олександрівськ, Київ, Харків, Чернігів) Stodkowski W. Statystyczna ksi^nga wygnancow polskich... -- S^V.. Як зазначалося у звіті Центрального єврейського комітету допомоги жертвам війни, ці відділення -- «маленькі оази, що стали великими єврейськими центрами» Отчёт Центрального еврейского комитета помощи жертвам войны. -- Петроград, 1918. -- С.45.. На українських землях організацією опіки єврейського біженства займалося Товариство з надання допомоги єврейському населенню, постраждалому від воєнних дій Державний архів Житомирської області. -- Ф.Р-405. -- Оп.1. -- Спр.8. -- Арк.1.. Його ініціаторами виступили представники єврейської громади Києва: купці першої гільдії Д.Левенштейн і Х.Рубінчик, спадкові почесні громадяни міста Л.Гінзбурґ та І.Мершак, а також присяжний повірений М.Мазер Там само. -- Арк.11 зв.. 12 січня 1915 р. київський ґубернатор М.Суковкін затвердив статут. Метою діяльності товариства проголошувалося надання коштів для поліпшення матеріального становища незаможних євреїв, як у постраждалих від війни районах, так і в інших місцевостях, де перебувають біженці з територій, охоплених війною. Комітет мав право відкривати громадські їдальні, чайні, нічліжки, гуртожитки, притулки, лікарні та амбулаторії, склади й крамниці для продажу (за ціною не вище закупівельної) предметів першої необхідностіюг Устав Общества для оказания помощи еврейскому населению, пострадавшему от военных действий. -- К., 1915. -- С.1.. Фонди на ці потреби передбачалося формувати з благодійних внесків, які залежали від статусу члена товариства. Так, почесні вносили одноразові пожертви в розмірі 500 руб., дійсні -- 25 руб., члени-здобувачі -- не менше 10 руб. і члени-співробітники -- по 3 руб. щорічно. Учасники товариства отримували спеціальні посвідчення Там же. С.3..

Діяльність товариства поширювалася на Бессарабську, Віленську, Вітебську, Волинську, Гродненську, Катеринославську, Київську, Ковенську, Мінську, Могильовську, Подільську, Полтавську, Таврійську (без Ялти і Сімферополя), Херсонську (без Миколаєва), Чернігівську і десять ґуберній Привіслінського краю Там же. С.2.. Місцеві комітети дозволялося відкривати за наявності принаймні 10 членів, котрі постійно проживали у визначеній місцевості, та повідомляти про це київського ґубернатора Там же. С.7..

Інформація з наявних джерел досить обмежена, проте вона дає можливість дізнатися про мережу єврейських комітетів. Так, наприкінці березня 1915 р. Єврейський комітет допомоги біженцям постав у Миколаєві Беженцы евреи в Николаеве // Южная Россия. -- 1915. -- 29 марта., а з літа -- у Вінниці Хроника // Юго-Западный край. -- 1915. -- 25 декабря.. Станом на січень 1916 р. на Харківщині функціонувало п'ять відділень Єврейського комітету допомоги жертвам війни й Товариства допомоги бідним євреям. Роботою комітету в Богодухівському повіті керував земський лікар Д.Мендельсон, в Ізюмі -- Л.Плям, у Слов'янську -- Г.Гарушевич ДАХО. Ф.18. Оп.21. Спр.16. Арк.6, 24-29.. У Куп'янському повіті єврейський підкомітет для надання допомоги біженцям під керівництвом В.Спінера функціонував при місцевій земській управі Там само. Арк.32-32 зв.. Ініціаторами відкриття комітету допомоги євреям-біженцям у Сумах виступили рабин Епштейн, купці Рейдер, Ґуревич та Штейнер, який і очолив його діяльність Там само. Ф.29. Оп.1. Спр.700. Арк.1; Спр.16. Арк.48.. В Одесі місцева єврейська громада при Товаристві охорони здоров'я єврейського населення відкрила спеціальне бюро допомоги своїм землякам, постраждалим від війни Просьба бюро помощи беженцам евреям // Одесский листок. 1915. 30 августа.. У Катеринославі при місцевій громаді й комітеті Товариства охорони здоров'я єврейського населення діяв комітет допомоги єврейським біженцям, який опікувався ними також і в Бахмуті, Юзівці, Луганську, Маріуполі Помощь земства беженцам // Екатеринославская земская газета. 1915. 4 августа..

У деяких випадках у структурі місцевих комітетів виділялися спеціальні комісії, що займалися окремими напрямами допомоги біженцям. Наприклад, у Харкові така комісія провадила організацію трудової допомоги вигнанцям-євреям ДАХО. Ф.45. Оп.1. Спр.3537. Арк.51.. У Полтаві ґубернська комісія Єврейського комітету допомоги жертвам війни, серед іншого, опікувалася дитячими притулками Там само. Ф.992. Оп.1. Спр.8. Арк.2..

Показово, що з початком масового напливу біженців етнічні благодійні спілки усвідомили важливість об'єднання своєї діяльності та налагодження співпраці з провідними загальноросійськими інституціями. Із цією метою 8--9 вересня 1915 р. в Москві відбувся з'їзд представників польських організацій, на який прибуло близько 200 делеґатів. Головував на зібранні керівник Польського товариства допомоги жертвам війни В.Жуковський. Із доповідями на ньому виступили В.Ґрабський -- від ЦГК, Г.Свенцицький -- від ПТДЖВ та 12 представників із місць. У результаті обговорення було ухвалено рішення щодо об'єднання діяльності польських і російських комітетів допомоги біженцям, за умови збереження першими своєї автономії Помощь беженцам // Южное слово. 1915. 11 августа.. Також було засновано Раду з'їздів польських організацій допомоги жертвам війни -- структуру, котра мала координувати діяльність усіх організацій поляків, що надавали допомогу польським біженцям на теренах Російської імперії. До її складу ввійшли представники ЦГК, ПТДЖВ, Польського комітету в Москві Najdus W. Polacy w rewolucji 1917 roku. Warszawa, 1967. S.84-85., Польського львівського комітету, Польського комітету санітарної допомоги, римо-католицьких благодійних товариств Лихачова Т.М. Польські біженці в Росії (серпень 1914 р. листопад 1917 р.). С.124..

Про об'єднавчі процеси до певної міри можна говорити й на місцевому рівні. Доволі потужною структурою була Київська окружна рада ПТДЖВ, яка координувала діяльність польських комітетів на теренах п'яти ґуберній -- Київської, Волинської, Подільської, Полтавської та Чернігівської. В Одесі дві польські інституції -- місцеві відділення Товариства допомоги бідним сім'ям поляків і ПТДЖВ -- об'єднали свою діяльність під егідою Одеського відділення польських товариств допомоги жертвам війни Хроника // Югобеженец. -- 1915. -- 1 ноября.. Місцева газета з цього приводу писала: «Приємно відзначити тенденцію до спільної, солідарної діяльності, що проявляється в місцевих комітетів допомоги біженцям. Польський, єврейський комітети з багатьох питань об'єднуються з Тетянинським комітетом» Беженцы в Одессе // Одесский листок. -- 1915. -- 11 августа.. На Полтавщині діяли об'єднані прибалтійські комітети Жванко Л. Біженці Першої світової війни на Полтавщині (1915--1916 рр.) // П'ята Полтавська наук. конф. з істор. краєзнавства: Мат. доп. і повідом., 3--4 грудня 2003 р. -- Полтава, 2003. -- С.122.. У Катеринославі при ґубернському відділені Тетянинського комітету представники російського, польського відділення ЦГК, литовського, латиського та єврейського комітетів утворили Раду об'єднаних національних організацій із надання допомоги біженцям. Керував її роботою І.Кречетович, а секретарем працював Д.Шмарґонер Труды Харьковского областного съезда Всероссийского союза городов... -- С.10--12..

В окремих місцевостях для підтримки етнічних біженців, які становили там зовсім незначний відсоток, було започатковано спеціальні комітети. У межах Росії діяло 11 інституцій допомоги вірменським вигнанцям, причому 2 з них -- в Україні Stodkowski W. Statystyczna ksi^nga wygnancow polskich... -- S^V.. У Луганську Катеринославської ґубернії на їх опікуванні перебувало 123 вірменських біженця Журнал заседаний Екатеринославского губернского земского собрания очередной сессии 1915 г. -- Екатеринослав, 1916. -- С.379--380., а у Харкові (керівник -- представник міської громади С.Самуелян) 87 осіб Труды Харьковского областного съезда Всероссийского союза городов. -- С.66.. Офіційна влада покладалась у цій справі саме на місцевих вірмен із тим, щоби звільнити себе ще й від цього тягарю Гатрелл П. Беженцы в России в период Первой мировой войны. -- С.60.. У поодиноких випадках комітети створювалися для опікування й інших незначних груп біженців. Наприклад, у Харкові під наглядом чеського комітету перебувало 111 біженців Ежемесячник Харьковского губернского отделения комитета её императорского высочества великой княжны Татьяны Николаевны. -- Июль 1916 г.-- С.31.. Також слід назвати й комітет допомоги сербським біженцям, який було засновано в Єлисаветграді, де тимчасово перебувало понад 1000 сербських вигнанців Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. -- Ф.1216. -- Оп.3. -- Спр.109. -- Арк.174..

Осібно в переліку етнічних комітетів допомоги біженцям перебували українські інституції. їх офіційне затвердження супроводжувалося значними труднощами, позаяк імперська влада, обіцяючи, наприклад, полякам автономію та широко підтримуючи їхні організації, навіть припустити не могла чогось подібного щодо українства. Неґативним аспектом у цьому виступала відсутність на загальноросійському рівні благодійної структури, яка займалася б опікою українських вигнанців і була представлена в Особливій нараді з облаштування біженців. Відтак, можна поставити під сумнів висновки деяких сучасних вітчизняних дослідників, які наголошують на «пасивності та інертності» тогочасного українського загалу у відповідній царині Див., напр.: Загребельна Н. Велика війна: українство і благодійність (1914--1917 рр.). -- С.62; Її ж. Провідні гуманітарні громадські організації в Україні у період Першої світової війни... -- С.266; Лазанська Т.І. Становище біженців в роки Першої світової війни // Проблеми історії України ХІХ початку ХХ ст. Вип.ХУІ. К., 2009. С.233.. Українці Росії на початку ХХ ст. просто не мали змоги сповна розгорнути свою діяльність. П.Ґетрелл, називаючи українських біженців «незручними» для шовіністичного суспільства Російської імперії, констатував:

«Активні екстремісти серед російських націоналістів опиралися будь-якій спробі звернути увагу на українську національність біженців. Представницьке Українське товариство викликало лють редактора “Спутника беженца”, коли воно виступило з вимогою перейменувати “Малоросійське товариство” на “Українське”, як нібито противагу російському народу. Проте його гнів і тривога не могли вплинути на те, що війна сприяла поширенню українських поглядів» Гатрелл П. Беженцы в России в период Первой мировой войны. С.64..

У подібному ключі писав у своїх спогадах і Д.Дорошенко, аналізуючи подвижницьку діяльність українських діячів Києва на ниві опікування прибулих до міста біженців. Ще восени 1914 р. вони організували благодійний гурток. Навесні 1915 р., коли почали прибувати нові партії вигнанців, постало питання офіційного затвердження його діяльності:

«Але на весну виявилося, що треба конче легалізувати цей гурток, перетворити його на товариство, яке могло б одверто і скрізь збирати й добувати кошти, одним словом -- утворити офіціальний допомоговий український комітет. Про те, щоб дістати дозвіл на товариство під такою назвою -- не було що й думати.

Зате після довгих клопотів у травні 1915 р. уряд затвердив статут “Общества помощи населению Юга России, пострадавшему от военных действий”, що й було замаскованим українським комітетом» Дорошенко Д.І. Мої спогади про недавнє минуле (1914-1920 рр.). К., 2007. С.47..

Отже, першою українською громадською організацією, покликаною опікуватися саме біженцями-співвітчизниками, слід визначити Товариство допомоги населенню Півдня Росії, яке постраждало від війни, відоме серед біженецького загалу як Товариство Півдня Росії. У травні 1915 р. його діяльність набула офіційного визнання. Відповідно до свого статуту фундація мала на меті надавати допомогу українцям, прямо чи опосередковано постраждалим від воєнних дій, і охоплювала території Бессарабської, Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Таврійської, Херсонської, Холмської, Чернігівської ґуберній, а також Галичини й Буковини. Членами товариства могли бути особи різних статі та віросповідання, котрі співчували й виявляли готовність сприяти реалізації його завдань Хроника // Юго-Западный край. 1915. 24 июля.. Головою на перших загальних зборах було обрано директора Київської філії Державного банку Я.Ігнатовича, заступником -- Д.Дорошенка, а секретарем -- М.Ішуніну, у помешканні якої й розмістилася канцелярія організації Дорошенко Д.І. Мої спогади про недавнє минуле (1914--1920 рр.). -- С.47--48.. Активну участь в її роботі брала українська студентська молодь. Восени 1915 р. у складі товариства нараховувалося близько 300 членів, котрі працювали в одеському, чернігівському, черкаському відділеннях Сердюк О.В. Біженство в Україні під час Першої світової війни // Проблеми історії України ХІХ -- початок ХХ ст. -- Вип.ГУ. -- К., 2002. -- С.112; Загребельна Н.І. Провідні гуманітарні громадські організації в Україні у період Першої світової війни... -- С.266..