Шевченкова творчість: читання та суспільно-ідеологічні уявлення в Галичині ХІХ-ХХ ст.

Західноукраїнські інтеліґенти намагалися прищепити любов до Т.Шевченка дітям, наголошуючи на зв'язку між ним і Галичиною. Одним з об'єктівсимволів цієї єдності мала стати, наприклад, «Тарасова верба» у львівському Стрийському парку. Її опоетизувала письменниця М.Хоросницька в популярному впродовж 1970-1980-х рр. дитячому вірші «Розповідь про Тарасову вербу» Див.: Хоросницька М.В. Мандрівка по Львову. -- Л., 1970. -- C.18--19.. Поряд із цим на кінець 1980-х рр. в УРСР поступово сформувалася певна ієрархія шевченківських урочистостей: загальнореспубліканське свято «У сім'ї вольній, новій» (частину матеріалів якого публікували), із 1961 р. пафосне вручення Шевченківських премій у Києві, місцеві Шевченківські дні. Локальні свята викликали певний ажіотаж серед західноукраїнської інтеліґенції -- їх сприймали як символ нереалізованих національних устремлінь Водночас мешканці галицьких міст робили спроби проводити приватні Шевченківські вечори у себе на квартирах..

На хвилі «перебудови» й «гласності» у другій половині 1980 -- на початку 1990-х рр. зародився рух національного пробудження, який торкнувся також і культу Т.Шевченка. Переосмислену поетову творчість сприймали як підставу цього руху. Прикладом її оновленої рецепції став конфлікт між владою й громадськістю Львова довкола спорудження пам'ятника Т.Шевченкові у центрі міста. Той факт, що погруддя митця було встановлено лише на міських окраїнах (у Винниках 1913 р. та на Личакові 1960 р.) львів'яни розуміли як небажання місцевої номенклатури порушувати національно-культурну проблематику Арґументом у суспільних дискусіях довкола пам'ятника Т.Шевченкові стала також історія з проектами його побудови в першій половині ХХ ст., котрі так і не було реалізовано (див.: Грицак Я. Історія пам'ятника, якого не було // Ленінська молодь. -- 1988. -- 8 березня -- С.3).

Звідси й нинішня зацікавленість пам'ятниками Кобзареві в Галичині як знаками національного відродження (див.: Наконечний Р. Світ його привітав: Пам'ятники Тарасу Шевченку на Львівщині. Л., 2013).. Так зародилася ініціатива збору коштів на побудову монументу.

Це було своєрідною формою тиску спільноти на владу, яка 1987 р., зрештою, ухвалила постанову про спорудження пам'ятника Т.Шевченкові. Тепер непорозуміння виникли стосовно місця його встановлення. Міська влада мала своє бачення, натомість місцева інтеліґенція наполягала на відкритті меморіалу у центрі Львова, на тогочасному проспекті Леніна. її представники спочатку наголошували, що пам'ятник Кобзареві має стояти «між світочів братніх», тобто між монументами В.Леніну (біля оперного театру) та А.Міцкевичу (відкрито ще на початку ХХ ст.). Під впливом вірша Б.Стельмаха «Пам'ятник», який проголошував ці ідеї, люди почали масово нести квіти на місце майбутнього меморіалу, і це частково вирішило його долю Богдан Стельмах: «Часами я ставав самим Тарасом» // Слово «Просвіти». -- 2012. -- 25-31 жовтня. -- №46. -- С.8.. Зрештою, розв'язання суперечок довкола увічнення пам'яті Т.Шевченка у Львові збіглося з відновленням державного суверенітету України. Тож 1992 р. монумент постав уже в іншому символічному контексті По-перше, пам'ятник В.Леніну біля Львівського оперного театру було демонтовано. Подруге, встановлена поряд із Шевченковим монументом Хвиля виступала алегорією здобуття української незалежності: разом із персонажами Т.Шевченка (Перебендя, гайдамаки, Катерина) тут фіґурували історичні постаті Русі-України (від княгині Ольги до М.Драгоманова) й Галичини (від членів Руської трійці до митрополита Андрея (Шептицького)), а також сакральне зображення (Оранта)..

Загалом проголошення української незалежності актуалізувало сприйняття постаті Т.Шевченка як її предтечі. При цьому було переосмислено окремі Шевченкові цитати та сюжети. Наприклад, вираз «Борітеся -- поборете!» тепер інтерпретувався у сенсі не соціальної, а національної революції. У 1990-х рр. його почали використовувати представники націонал-демократичних партій і рухів як лозунґ у протистоянні з комуністичною партією. Зрештою, з іменем Т.Шевченка було пов'язане постання нових структур, установ та організацій, що уособлювали процеси культурного відродження таких, як загальноукраїнське Товариство української мови імені Тараса Шевченка (1989 р.) чи відновлене 1989 р. Наукове товариство імені Шевченка у Львові.

Водночас розвал СРСР і загальна демократизація суспільства викликали нові дискусії довкола постаті поета серед мешканців Західної України. Одним з її імпульсів став вихід у світ дослідження Г.Грабовича Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. -- К., 1991.. На популярно-масовому рівні його було сприйнято як спробу десакралізувати Шевченкову творчість, показати її «несерйозність» тощо. До того ж автор виступив проти ототожнення реального Т.Шевченка з символічним Кобзарем (передусім в академічному, але частково й у публічному дискурсі) Грабович Г. «Кобзар», «Каменяр» та «Дочка Прометея» // До історії української літератури. -- К., 2003. -- С.578--580; Його ж. Шевченко, якого не знаємо. -- К., 2000.. І хоча частина галицьких дослідників із певними застереженнями прийняла концепцію знаного літературознавця Ісаєвич Я.Д. Минуле, майбутнє і сучасне народу: Проблема спадкоємності української культури в творчості Шевченка // Записки Наукового товариства імені Шевченка. -- Т.ССХХІ. -- Л., 1990.-- С.47--56., інші виступили за трактування Шевченкової постаті у традиційному, національно-патріотичному руслі⁸⁹. Це й викликало конфлікт тлумачень.

Проте на загальному образі Т.Шевченка у свідомості сучасних галичан ці дискусії відбилися мало. Тут, як і століття тому, переважає трактування його творчості крізь призму національного культу поета⁹⁰. Загалом, незважаючи на всі політико-адміністративні зміни в Галичині впродовж ХІХ--ХХ ст., Кобзар був (і залишається) пророком для представників майже всіх ідеологічних течій, які функціонували та функціонують у краї -- від лібералів до комуністів (навіть адепти галицького москвофільства визнавали важливість спадщини поета для формування культури реґіону). З одного боку, причину захоплення Т.Шевченком серед галичан можна шукати у складних соціальноісторичних обставинах розвитку українського руху тут. У такому розумінні рецепція Шевченкової творчості як національного феномену є продуктом свого часу, певних культурних чи навіть політико-ідеологічних стратегій. Однак вирішальним, як видається, став не лише національний та соціальний, а передовсім ідеологічно-естетичний 'її складник -- сила емоційного та інтелектуального впливу поезії Т.Шевченка, його біографії на свідомість людей. Попри те, що читання класиків східноєвропейських літератур ХІХ ст. (від О.Пушкіна до А.Міцкевича) поступово стає лише елементом традиції, ця сила не зменшується навіть нині, за двісті років після Шевченкового народження. Гранично проста й доступна своїми засобами поезія Тараса Шевченка спрямована у глибини індивідуального світосприйняття. І це, певною мірою, робить її непідвладною культурним та політичним змінам.

⁸⁹ Іванишин П. «Вульгарний неоміфологізм»: від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка. -- Дрогобич, 2001.

⁹⁰ Звідси й традиційні форми вшанування його постаті: «Свою Україну любіть...» (див.: Кімната-музей Тараса Шевченка у Львівському палаці мистецтв / Авт.-упор. Р.Наконечний, З.Філіпчук. Л., 2007).

Размещено на Allbest.ru