Рееміґрація кримських татар у 1860-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рееміґрація кримських татар у 1860-х рр.

Алієв Решат Дляверович

науковий співробітник Бахчисарайського

історико-культурного заповідника

Розглядається маловідомий епізод історії кримськотатарського народу, пов'язаний із рееміґрацією з Османської імперії, що розпочалася в 1860-х рр., майже відразу після масового виїзду з Криму. Дається оцінка відповідних заходів адміністрації Таврійськоїґубернії.

Ключові слова: кримські татари, еміґрація, Османська імперія, рееміґрація, Таврійська ґубернія.

The article regards one of the less known episodes in history of Taurian province - remigration of Crimean Tatars from the Ottoman Empire territories in 1860th. The author made an attempt to analyze main questions of the research. Based on the archive files and historical researches the article gives detailed evaluation of Province governance actions according to the problem.

Keywords: Crimean Tatars, emigration, Ottoman Empire, remigration, Taurian province.

рееміґрація кримськотатарський народ

В останні десятиліття, а особливо впродовж 1990-х рр., ми стали свідками процесу масового повернення кримськотатарського народу на свою Батьківщину. Ця репатріація -- не єдиний подібний епізод в історичній долі кримських татар, адже зворотне переселення кримців на місця свого колишнього проживання мало місце у другій половині XIX ст., коли корінне населення Криму, яке свого часу еміґрувало на територію Османської імперії, із тих чи інших причин вирішило повернутися назад. Незважаючи на те, що зберігся значний пласт архівних джерел, проблематика рееміґрації кримських татар у контексті вивчення історії Криму зазначеного періоду на сьогоднішній день залишається однією з найбільш малодосліджених.

У різний час як у вітчизняній, так і зарубіжній історіографії аналізувалися питання, що частково або повністю відображають історичну дійсність кримських татар у XIX -- першій половині XX ст. Переважна більшість історичних студій стосувалася вивчення етнографії корінного населення півострова. Натомість одна з найтрагічніших сторінок кримської історії зазначеного періоду -- еміґрація кримськотатарського населення -- донині залишається маловивченою. Додамо, що досконалий аналіз цього питання, за винятком історіографічного та джерелознавчого аспектів Золотарьов Д.Ю. Кримськотатарська еміграція останньої третини XIX -- початку XX ст.: історіографічний і джерелознавчий аспекти: Автореф. дис.... канд. іст. наук. -- К., 2000. -- 17 с., недостатньо затребуваний у сучасній вітчизняній історичній науці. Проблематика ж досліджуваної теми, а саме рееміґрація кримських татар у 1860-х рр., у контексті вивчення еміґраційних процесів частково розглядалася істориками кінця XIX -- першої половини XX ст., серед яких можна згадати А.А.Серґєєва Сергеев А. Уход таврических ногайцев в Турцию в 1860 г. // Известия Таврической учёной архивной комиссии. - 1913. - №49. - С.178-222., А.І.Маркевича Маркевич А.И. Переселения крымских татар в Турцию в связи с движением населения в Крыму // Известия АН СССР. - 1928. - №4. - С.375-405., Б.М.Вольфсона Вольфсон Б.М. Эмиграция крымских татар в 1860 г. // Исторические записки. - 1940. - №9. - С.186-197.. Із наших сучасників згадаємо Д.Ю.Золотарьова, у праці котрого певною мірою відображено питання рееміґрації кримських татар останньої третини XIX -- початку XX ст., а також подано аналіз джерел із теми Золотарёв Д.Ю. К вопросу о влиянии всеобщей воинской повинности на эмиграцию крымских татар в последней трети XIX -- начале XX ст. // Межнациональные и межконфессиональные отношения в Крыму. -- Симферополь, 2009. -- С.27--58..

При дослідженні зазначеної проблеми перш за все слід ураховувати, що поняття рееміґрації, тобто повернення еміґрантів на місця свого колишнього проживання, нерозривно пов'язане власне з процесом еміґрації як зумовленого тими чи іншими причинами переселення зі своєї Батьківщини в іншу країну, та є одним із результатів останнього. Саме тому питання рееміґрації доцільно розглядати в контексті вивчення еміґраційних процесів.

Кримськотатарська еміґрація в Османську імперію наприкінці XVIII -- на початку XX ст. стала однією з найдраматичніших і ключових подій в історії Криму досліджуваного періоду. Майже півтора століття тривали переселенські хвилі, які досягли свого апогею на початку 1860-х рр. Саме у цей час межі Таврійської ґубернії покинуло близько 2/3 усіх кримських татар (понад 40% тодішніх мешканців півострова), більшу частину яких становили безземельні селяни. Масштабність цього явища позначилася на добробуті всього краю, призвівши до економічних, соціальних і демографічних змін у реґіоні. Так, серед наслідків еміґрації початку 1860-х рр. можна назвати обезлюднення краю (особливо центральних і північних районів), занепад сільського господарства, гостру нестачу робочої сили, зростання цін на продовольство та зниження -- на землю, зміну етнічного обличчя реґіону.

Одним із наслідків масового переселення кримських татар також стало їх повернення з еміґрації на місця свого колишнього проживання. Звичайно, масштаби зворотного руху не можна порівняти з виселенням із Криму. Якщо еміґраційний рух обчислювався десятками й сотнями тисяч людей та мав масовий характер для всієї Таврійської ґубернії, то рееміґрація була відносно нечисленною, спостерігалася лише в деяких районах краю.

Початок 1860-х рр. характеризувався найвищим показником кількості переселенців за всю історію кримськотатарських еміґраційних хвиль кінця XVIII -- першої половини XX ст. Майже відразу після масового виселення, що відбувалося у Криму впродовж кількох місяців, із весни по осінь 1860 р., дехто почав повертатися назад. Як зазначав дослідник цього питання Б.М.Вольфсон: «Невеликими групами, на вітрильних суднах, іноді навіть у човнах прибували до кримських берегів сім'ї еміґрантів, які уклінно просилися назад до Криму на будь-яких умовах» Вольфсон Б.М. Эмиграция крымских татар в 1860 г. -- С.195..

Природно, що процес повернення на місця свого колишнього проживання прямо залежав від умов та обставин, з якими переселенцям довелося стик- нутися на чужині. Будучи однією з причин рееміґрації, проблема розселення кримських татар на території Османської імперії є темою окремого дослідження. А.А.Серґєєв, який уперше при вивченні даної теми використав архівні матеріали, стверджував, що «прибулих еміґрантів турецький уряд розміщував так: кримських татар селив у Добруджі та на прилеглих землях, а кавказьких і таврійських ноґайців -- у Малій Азії» Сергеев А. Уход таврических ногайцев в Турцию в 1860 г. -- С.216.. Говорячи про тяготи еміґрації історик писав:

«Прибуття переселенців заскочило, мабуть, турецький уряд зненацька. Земель, призначених для поселення татар і ноґайців, відвели замало; облаштування останніх на нових місцях було організовано вкрай погано. Еміґрантів, які натерпілися негараздів при залишенні Росії й витримали важкий морський шлях, населення зустріло недружньо, і вони не знайшли нічого того, що їм було обіцяно турецьким урядом, та що малювала їм їхня фантазія, збуджена палкими промовами агітаторів [...]. Дійсність принесла обман і розчарування. Відведена земля виявилася поганої якості. Абияк розмістивши емігрантські групи по різних областях, турецький уряд зняв із них свою подальшу опіку, не надаючи ніякої підтримки при облаштуванні, започаткуванні господарства [...]. Природно, що серед переселенців почалося сум'яття, голод і злидні. Багато хто почав висловлювати намір повернутися до Росії» Там же. - С.216-217..

Водночас в одному з матеріалів газети «Колокол», що побачив світ наприкінці 1861 р., зазначалося:

«Туреччина почала просити про зупинення переселенців, яких вона не чекала та не бажала. Вона й тепер (станом на 1861 р. -- Р.А.) готова вислати назад і ноґайців, увішаних російськими хрестами за службу, і кримських татар, котрі вмирали в Туреччині з голоду, але російський уряд не хоче їх приймати» Гонение на крымских татар // Колокол. -- 1861. -- 22 декабря. -- №117. -- С.974..

Після того, як у 1860 р. межі Таврійської Губернії залишила більша частина кримськотатарського населення, у реґіон було направлено фліґель-ад'ютанта князя Васильчикова із завданням перешкодити масовому переселенню. Попри те, що запобігання еміґрації не вважалося першочерговим завданням місцевої влади, усе ж рух серед кримських татар не залишався без уваги. 28 листопада 1860 р. феодосійський земський справник отримав таємний припис від військового ґубернатора Сімферополя, в якому пропонувалося: «У разі прибуття до ввіреного Вам повіту татар, які повертаються з Туреччини, дізнаватися [...], з якою метою вони повертаються», і про результати доповідати Державний архів в Автономній Республіці Крим (далі -- ДААРК). -- Ф.3. -- Оп.1. -- Спр.27. -- Арк.1.. За декілька місяців, 2 травня 1861 р., військовий ґубернатор Сімферополя продублював своє розпорядження всім городничим і земським справникам Таврійської ґубернії:

«Маючи на увазі неодноразові останнім часом випадки повернення з Туреччини магометан Таврійської ґубернії, які переселилися туди на проживання, наказую [...] збирати позитивні відомості про всіх подібних, які повертаються із закордону, татар, і такі відомості негайно представляти начальникові ґубернії зі свідченнями тих, хто повернувся: про мету приїзду, про засоби до життя та час, який збираються провести в Росії» Там само. -- Арк.3..

Рееміґрація кримських татар на місця колишнього проживання почалася відразу після їх масового виселення з Криму, а відповідні прохання надходили вже з грудня 1860 р. Маркевич А.И. Переселения крымских татар в Турцию в связи с движением населения в Крыму. - С.400. Наслідки еміґрації неґативно позначилися на економічній ситуації у краї. Саме тому влада вирішила призупинити подальшу міґрацію, заборонивши видачу закордонних паспортів. Зі спадом масового переселенського руху до ґубернської адміністрації почали надходити прохання від татар-рееміґрантів щодо повернення в рідні місця та прийняття російського підданства. І хоча у цей час у Таврійській ґубернії спостерігалося знелюднення поселень, гостра нестача робочих рук (до реґіону навіть запрошували іноземних колоністів), російська влада височайшим повелінням заборонила масове повернення на Батьківщину татар, які раніше виїхали. На думку А.А.Серґєєва, «уряд [...] дуже обережно поставився до повернення в Росію татар і ноґайців» Сергеев А. Уход таврических ногайцев в Турцию в 1860 г. -- С.213.. При розгляді питання міґрації в липні 1861 р. Комітет міністрів дійшов думки:

«Повернення татар може бути до певної міри корисним, але його слід допускати з крайньою обережністю. Дійсно, татари, які повернулися, не тільки можуть сприяти ослабленню шкідливих наслідків їхнього виходу, особливо в тих місцевостях, де перебування їх багатьма визнається необхідним, але розповідями про свої невдачі охолодять бажання до виселення татар, які ще залишаються у Криму. Проте дозвіл повертатися не слід видавати всім без розбору, адже цим можуть скористатися найбільш зубожілі та звиклі до бродяжництва татари й, таким чином, замість користі підуть нові труднощі» Там же..

Російське консульство в Туреччині отримало розпорядження видавати паспорти й дозволи повертатися до Криму «тільки тим татарам, які попередньо укладуть договори з кримськими землевласниками на користування їхніми землями» ДААРК. -- Ф.2. -- Оп.1. -- Спр.24. -- Арк.2.. Аналогічні пропозиції надходили місцевим поміщикам від влади Таврійської ґубернії. У договорах прописувалися обов'язки тих, хто повертався: вони повинні були віддавати землевласникам половину свого врожаю, сплачуючи при цьому ще й за користування худобою та реманентом Вольфсон Б.М. Эмиграция крымских татар в 1860 г. -- С.195.. За твердженням Б.М.Вольфсона, який спирався на архівні матеріали, у 1862 р. новоросійський і бессарабський ґенерал-ґубернатор О.Ґ.Строґанов запропонував утворити у двох містах ґубернії, Сімферополі та Євпаторії, особливі органи опіки, які повинні були стати посередником між землевласниками й рееміґрантами. На думку історика, вони «ще сильніше зв'язували еміґранта, котрий повернувся. За найменшої провини поміщик відбирав у татарина-еміґранта господарство, яке той завів, а його самого з родиною викидав на вулицю» Вольфсон Б.М. Эмиграция крымских татар в 1860 г. -- С.195.. Слід зазначити, що казенні землі ґубернії залишалися під забороною для кримських татар, які виявляли бажання повернутися на Батьківщину.

Рееміґрацію до Криму спрощував виклик переселенцям від їхніх родичів або необхідність повернутися з огляду на майнові обставини Сергеев А. Уход таврических ногайцев в Турцию в 1860 г. -- С.214.. Справа в тому, що за час відсутності землю та власність міґрантів нерідко захоплювали односельці, прибирала до рук місцева влада. Повернувшись у Крим, більшість колишніх еміґрантів стикалися з проблемою безземелля, оскільки їхні ділянки вже належали іншим людям або ж казні. Таким чином, чимало кримських татар втрачали й те, що мали до переселення Воропонов О. Среди крымских татар («Из путевых заметок») // Забвению не подлежит... (Из истории крымскотатарской государственности и Крыма). -- Казань, 1992. -- С.166.. Деякі рееміґранти намагалися отримати бодай якусь користь зі свого становища. Так, відомо, що повернувшись із Туреччини та дізнавшись, у чиєму володінні неофіційно перебували їхні землі, переселенці продавали їх цьому новому власникові, оформлюючи документи заднім числом ДААРК. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.102. - Арк.10.. Робилося це як самочинно, так і з дозволу колишнього Ялтинського повітового суду й Таврійської палати цивільного суду, «які, однобічно трактуючи закон для тих, хто повертався із закордону в Росію, присуджували віддавати землі [...] татарам, що поверталися з Туреччини, тільки для продажу своїх маєтків» Там само. - Арк.10-11.. Стосовно інших поважних підстав для повернення кримських татар із Туреччини, право визначати їх надавалося ґубернаторові. Натомість еміґрантів, які самовільно поверталися до Криму, наказувалося завертати назад.

Слід зауважити, що рееміґрація кримськотатарського населення початку 1860-х рр. до певної міри була вигідна властям Таврійської ґубернії. Справа в тому, що кримці, які поверталися, і їхні розповіді серед одновірців про наслідки переселення відігравали важливу роль у формуванні відповідних настроїв серед решти мусульман півострова. Уже в 1861 р. кількість еміґрантів із ґубернії скоротилася в понад 10 разів. Дехто з тих, хто вже отримав паспорти на виїзд у 1860 р., так і не наважилися ними скористатися, залишившись у Криму (при тому, що за рік ці документи вважалися недійсними й підлягали вилученню). Таким чином, рееміґрація поряд з урядовою забороною видачі закордонних паспортів вплинула на призупинення масового переселення корінних мешканців півострова.

Природно, загальна чисельність рееміґрантів -- кримських татар і ноґай- ців, істотно поступалася тим, хто перебрався в Туреччину й не могла компенсувати їх відсутності. Так, відомо, що з 50 434 ноґайців Таврійської ґубернії, які еміґрували в 1860--1862 рр., повернулося з турецьких володінь близько 100 сімейств (поселилися у двох селах Перекопського повіту). Натомість точну кількість татар-поверненців обрахувати практично неможливо, адже цей процес відбувався як офіційно, так і поза сферою закону. Із кожним роком списки рееміґрантів поповнювалися. Фіксувалися головним чином ті кримські татари, які поверталися на півострів із турецькими паспортами, засвідченими в російському ґенеральному консульстві. Більшу частину цих людей становили торговці. Траплялися також робітники, учителі, тютюнники, чоботарі й лимарі Там само. - Спр.82. - Арк.1-27..

Процес рееміґрації не припинявся й у наступні роки, затягнувшись на десятиліття. Як зазначає Дж.Г.Меєр, колишні російські мусульмани залишали Османську імперію з різних причин, інколи після кількарічного проживання там Meyer J.H. Immigration, return, and the politics of citizenship: Russian Muslims in the Ottoman Empire, 1860-1914 // International Journal of Middle East Studies. - 2007. - Vol.39. - P.21.. Відомі випадки, коли після майже 20 років перебування в Туреччині кримські татари все ж поверталися в рідні краї. При цьому багато хто з них перебирався сім'ями, із дітьми, народженими вже на чужині ДААРК. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.297. - Арк.4..

Таким чином, довготривалий процес рееміґрації розпочався відразу після масового переселення кримських татар із Російської імперії в межі османських володінь (1860 р.), ставши одним із його наслідків. Поряд з урядовими заходами це явище, не маючи організованого характеру, частково вплинуло на ослаблення інтенсивності еміґрації решти корінного мусульманського населення Кримського півострова.

Размещено на Allbest.ru