Хрещення Русі князем Володимиром: конструювання історичної оповіді та її доповнення православними книжниками XII-XVI століття

Здійснена в московських історичних творах XVI ст. деталізація оповіді про хрещення Русі 988 р. безпосередньо мала вплив на виникнення розширених редакцій проложного житія (за О.Шахматовим -- 3-й і 4-й вид) і звичайного житія Володимира. Їх укладачі вдалися до «пригадування» деталей іншого порядку. Зокрема, у розширеній редакції проложного житія (3-го виду, а за М.Серебрянським -- леґендарно-проложного) оповідь про корсунський похід князя доповнена повідомленням про правителя Корсуня Ждеборна та про його дочку: «И шедь (князь Володимир -- Я.З.) взя Корсунь градъ, князя и княгиню (корсунських -- Я.З.) уби, а дщерь их за Ждеборномъ». Тут же з'явився ще один персонаж, невідомий у давньоруському літописанні -- Олег, воєвода князя: «Посла (Володимир - Я.З.) Олга воеводу своего с Ждеборном в Царьград к царем» Публікацію див.: Соболевский А.И. Памятники древнерусской литературы... -- С.30--32.. У найпізнішій із редакцій проложного житія (що відобразилась у московському виданні Прологу 1654 р.) уточнено місце хрещення киян вказівкою на церкву «святую мученику Бориса и Гліба» Милютенко Н.И. Святой равноапостольный князь Владимир... -- С.183..

Насамкінець слід відзначити, що особливою увагою до подій Володимирового хрещення відзначалася також історична культура України XVII ст., в якій цьому князеві відводилося ключове місце як її зачинателеві - батькові «православного народу руського», його правителів і церкви. Розкриття всіх починань володаря, з яким, окрім запровадження нової віри, пов'язувалися також початки церкви і київських святинь, спричинило іншого роду історизацію канви «Повісті времен- них літ» про події 988 р. Це проявилось в історичних текстах, що почали створюватися в Києві після 1620 р. Парадоксально, але їхня оповідь, як і московських історичних творів XVI ст., також складалася з інформації, усталеної з початку ХІІ ст. та «додаткових відомостей» Церковного уставу князя Володимира (створеного у ХІІІ ст.) й літописних текстів XIV-XV ст. Однак, у підсумку, в українських історичних наративах XVH ст. представлено цілком інакшу версію історії хрещення Русі князем Володимиром 988 р. - із власними деталями та акцентами, у суті своїй відмінну від московської, репрезентованої Никонівським літописом, Степенною книгою та Лицьовим зводом Івана Грозного. Порівняння версій двох історичних культур, що постали на основі текстів попередньої, давньоруської - перспективна тема для подальших досліджень.

Таким чином, оповідь про Володимирове хрещення Русі 988 р. було створено значно пізніше від самої події. Найдавніші текстові пам'ятки -- «Слово про закон і благодать» Іларіона та «Читання про святих князів Бориса і Гліба» -- містять доволі загальні формулювання, засновані переважно на риторичній похвалі князеві, його порівнянні з апостолом Павлом та імператором Константином. Розповідь у «Повісті временних літ», що здавна вважалася достовірним джерелом, насправді є пізнішою спробою початку ХІІ ст. сконструювати версію історії хрещення. Це зібрання різних леґендарних оповідей та припущень літописця, а у загальному плані така схема має багато спільного з сакральними оповідями про навернення у християнство апостола Павла та римського імператора Константина, з якими порівнював князя ще митрополит Іларіон.

Уміщена в «Повісті» історія хрещення невдовзі почала уточнюватися. Спершу це відбулося в агіографічних творах -- проложному читанні про князя, звичайному житії і в «Пам'яті й похвалі князеві Володимиру» Якова Мніха, що, очевидно, формувались у зв'язку з канонізацією цього руського правителя упродовж ХІІІ -- початку XIV ст. (за іншою версією -- починаючи від ХІІ і навіть з ХІ ст.). їх укладачі спробували уточнити місце хрещення князя, прив'язати місце хрещення киян до однієї з церков, також розширити перелік скинутих ідолів, а у випадку компіляції Якова Мніха (прийнятою в пізніших літописних та агіографічних творах) -- пояснити похід на Корсунь Володимира Святославича нібито його бажанням знайти там учителів нової віри.

Більш важливі деталі, відсутні в «Повісті временних літ», уперше з'явилися у Церковному уставі Володимира. Його укладач, створюючи документ від імені князя, умістив імена перших давньоруських церковних ієрархів. Згодом дедалі більше інформації з'явиться в історичних та житійних текстах XIV-- XVI ст., створених на північно-східних теренах. їхні автори візьмуться на власний розсуд додавати важливі деталі, відсутні в давньому літопису (імена основних діячів та місця хрещення), а крім того, доповнюватимуть запозичену з «Повісті» оповідь власними повідомленнями. У результаті постала більш докладна «історія», незнана доти в давньоруських творах. Саме таким є виклад подій Володимирового хрещення в текстах московської історичної традиції XV! ст., репрезентованої Никонівським літописом та Степенною книгою, особливості котрої визначалися політичними й культурними контекстами тогочасної Московії.

Анотація

Розглянуто найдавніші текстуальні свідчення про хрещення Русі 988 р. та проаналізовано оповідь про ці події в «Повісті временних літ», котру віддавна сприймали за цілком достовірний опис. Але насправді є чимало підстав вважати цей текст спробою початку ХІІ ст. «сконструювати» історію хрещення. Більш детально досліджується питання, як і чому оповідь «Повісті» впродовж ХШ-XVI ст. доповнювалася додатковою інформацією - іменами, датами та різного роду повідомленнями. Звертається увага на різницю між версіями історії хрещення Русі в історичних культурах ранньомодерних України та Московії, навіть попри їх спільну текстову основу - «Повість временних літ», Церковний устав князя Володимира й літописи XIV-XV ст.

Ключові слова: Русь, хрещення, князь Володимир, літопис, конструювання історичної оповіді.

The article explores the oldest textual testimonies about Christianization of Rus'including the narrative of the Primary Chronicle. The latter text had long been considered an authentic description of the event. However, there is enough evidence to presume that it was pure construction of the 12th century author. The research, presented in this article, demonstrates how and why the narrative of the Primary Chronicle was supplemented with extra information (like names or dates) during the 13h-Wh centuries. In the conclusion, the author points out the difference between the versions of the history of Christianization of Rus' as reflected in historical cultures of Early-Modern Ukraine and Muscovy despite their common textual basis: the Primary Chronicle, the Church Statute of Prince Volodymyr, and the chronicles of the I4th-I5th centuries.

Keywords: Rus', baptism, prince Volodymyr, chronicle, construction of historical narratives.

Размещено на Allbest.ru