Документальний склад книги записів Литовської метрики №49 у контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 - початку 1570-х років

До транзакційних договорів відносяться також застави - передача в користування/володіння на певний термін землі, маєтності за визначену суму. Існують застави без держання та застави з держанням маєтностей. Перший тип застав укладався у випадку, якщо одна особа позичила в іншої певні кошти й отримувала ґарантії, що за несвоєчасного повернення їх боржник зобов'язувався передати своєму кредиторові окреслену в контракті частину володінь. Застави з держанням володінь укладалися тоді, коли кредитор надавав боржникові певні кошти та відразу отримував у користування/володіння обумовлені в контракті маєтності Блануца А. Земельні володіння волинської шляхти. - С.93-94; Його ж. Матеріали до реєстру земельних контрактів волинської шляхти (друга половина XVI ст.). - К., 2005. - 129 с.. До книги записів Литовської метрики №49 внесено два договори застави, які відносяться до другого типу - із держанням маєтності. Так, у першому випадку Сиґізмунд ІІ Авґуст своїм привілеєм від 2 грудня 1569 р. через неспроможність заплатити за службу 6000 польських золотих заставив королівському ротмістрові Матіясові Дембинському господарський замок Руєнь із належними до нього землями. У договорі зазначався термін початку дії застави: «Маеть онъ в моцъ и держанье своє взяти на день нового лета м(е)с(я)ца генъваря первого дня на початку семъдесятого року» РГАДА. - Ф.389. - Оп.1. - Ед.хр.49. - Л.69 об.. За рік великий князь литовський зобов'язувався сплатити кошти, а у протилежному випадку термін автоматично продовжувався ще на рік. За контактом М.Дембинський отримував право збирати всі податки із заму на свою користь та звільнявся від сплати лічби. У другому випадку господар своїм листом від 22 липня 1570 р. підтвердив контракт застави двох литовських можновладців. Так, згідно із заставним договором, сірадський воєвода Ольбрахт Ласький позичив у князя Яроша Жижемського 3800 кіп литовських грошів терміном на три роки, віддаючи йому у тримання заставним правом маєтки Глуськ, Гольшани та Пашнишки.

Вагому роль в економіці Великого князівства Литовського відігравало корчемне господарство, прибуток від якого становив суттєву частку загальнодержавного скарбу та окремих власників. Так, за даними книги записів №49, упродовж 1560-х рр. було надано дозволи великого князя литовського Сиґізмунда ІІ Авґуста на заснування корчем князям і шляхті, у тому числі й на українських землях. Реєстр таких пожалувань виглядає наступним чином: 1) Люблін, 1 червня 1566 р. Привілей Яцькові Сушку на побудову вільної корчми у його маєтку Туличові при Кобринському замку; 2) Люблін, 28 липня 1566 р. Князеві Романові Сангушковичу про корчму у Вінниці, побудовану при Кмітинському дворі; 3) Люблін, 27 липня 1566 р. Князеві Романові Сангушковичу про корчму у Вінниці при Кмітинському дворі; 4) Городно, 26 червня 1568 р. Привілей Андрієві Русину на побудову корчми в його маєтку Голешові Луцького повіту; 5) Городно, 10 липня 1568 р. Привілей Андрієві Яновичу Богдановичу на побудову корчми в його Непраському маєтку під Остриною; 6) Книшин, 16 серпня 1568 р. Привілей Василеві Рогозі на вільну корчму в його маєтку Крайську Мінського повіту; 7) Книшин, 16 серпня 1568 р. Привілей Василеві Рогозі на вільну корчму в його маєтку Хотенчичах Мінського повіту; 8) Варшава, 21 серпня 1570 р. Привілей Хотеневі Валуєву на вільну корчму в його маєтку Коптевичах.

Головною умовою великокнязівських пожалувань корчем приватним власникам (князям, шляхті) було надання ними ґарантії не створювати конкуренцію тим корчмам, котрі перебували у віданні держави, а також забезпечувати порядок і перешкоджати розвитку злочинності, оскільки ці заклади, як видно з низки скарг, унесених до актових книг, були місцем підвищеної соціальної напруги Блануца А.В. Книга записів №49 Литовської метрики як джерело до вивчення впровадження соціально-економічних реформ у Великому князівстві Литовському (60-ті роки XVI ст.): регулювання надань на корчми // Історія торгівлі, податків та мита: Сьома міжнар. наук. конф.: Тези доповідей. - К., 2013. - С.22-23.. Облаштування нових корчем підлягало пильному контролю з боку держави ще й тому, що вони були складовою митної системи Литви. У 1560-х рр., віддаючи євреям на відкуп митні збори та корчемне господарство (після тривалої перерви від середини 1530-х рр.), литовські правителі таким чином забезпечували стабільні надходження до великокнязівської скарбниці Жеребцова Л.Ю. Книга записів 49 Литовської метрики як джерело до історії митної справи на землях Великого князівства Литовського // Там само. -- С.23--25..

Окрему групу документів книги записів №49 становлять нобілітаційні привілеї й привілеї на звільнення від місцевого присуду та його зміни Блануца А. Дипломатичний аналіз документів книги записів №49 Литовської метрики у контексті дослідження соціально-економічних реформ у Великому князівстві Литовському у 60-х роках XVI ст. // Україна і Велике князівство Литовське в XIV--ХУШ ст.: політичні, економічні, міжнаціональні та соціокультурні відносини в загальноєвропейському вимірі: Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук. конф., 16--19 жовтня 2013 р., м. Кам'янець-Подільський. -- К., 2013. -- С.51--52.. Цікавий випадок зміни такого присуду зафіксовано у привілеї Сиґізмунда ІІ Авґуста від 4 липня 1568 р., наданого господарському мулярові Антонієві Корнету Влоху. Підставою видачі привілею стала чолобитна того про звільнення його будинку на Віленському передмісті, купленого в муляра Жана Влоха, від міського присуду та віддання під присуд замковий, а також звільнення від «всих подачокъ, которые перед тымъ с того дому хоживали, вызволили» й надання дозволу «в нем шинкъ волный, медом, пивомъ и горелкою шинъкуючи, без даванья капъщизны, до скарбу нашого мети и держати допустили». Рішення великого князя литовського у справі А.Влоха було позитивним, хоча в документах не вказувалася, на підставі яких заслуг господарський муляр отримав такі привілеї. Термін їх дії визначався як «доживотний» РГАДА. - Ф.389. - Оп.1. - Ед.хр.49. - Л.17-17 об.. Змінити міський присуд на замковий у Луцьку вдалося й господарському дворянинові Василеві Коляді. На свою чолобитну він отримав відповідний привілей Сиґізмунда ІІ Авґуста від 8 серпня 1568 р. На відміну від попереднього документа, у цьому випадку пожалування було обґрунтоване заслугами В.Коляди: «Маючи ласкавый взгляд на службы его, которыми онъ мешкаючи при дворе нашомъ и бываючи посылалъ з росказанья нашого на розные местца для потребъ нашихъ г(о)с(по) д(а)рьских и земскихъ ласку нашу нам заслуговал». Господарський дворянин разом із переводом під замковий присуд також звільнявся від міських плат і, що важливо, господар акцентував увагу:

«Василей Коледа самъ, жона, дети и потомки его с того пляцу и дому помененого не мають и не будуть повинъни николи и в ни- которыхъ речахъ перед врадомъ местскимъ, то естъ войтомъ, бур- мистромъ и радцами оного места Лункого, становити и никому в отъказе быти, и усправедливяти ся одно перед замковымъ вря- домъ тамошнимъ, и то к онымъ только земскимъ шляхетскимъ правомъ усправедливяти ся маетъ» (курсив наш -- А.Б.).

Причиною зміни присуду стали певні трансформації меж територіально-адміністративних одиниць, проведені в результаті реформ. Такі зміни безпосередньо торкнулися господарського зем'янина Богдана Григоровича Старунова та його маєтку Гвозної, який до реформи був у структурі Більського повіту, а після реформи відійшов до Бранська на Підляшші. Відповідно на звернення Б.Старунова Сиґізмунд ІІ Авґуст видав привілей від 14 серпня 1568 р., яким «тое именьє его, вышей мененое, все в томъ обрубе на Гвозной с права, присуду, послушеньства и всякое повинъности замку нашого Бельского вынелши и вызволивши, пой право пойляшское и присудъ городовым и земским до Браньска вечне пойдали и симъ листомъ нашимъ подъдаемъ».

Два вміщених у книзі нобілітаційних привілеї дають уявлення про механізм отримання шляхетського титулу, теоретично описаний у Литовських статутах Окремі сюжети отримання шляхетських титулів у Литві див.: Блануца А.В. «Борьба за шляхетство» в Великом княжестве Литовском в середине XVI века // Мининские чтения: Сборник научных трудов по истории Восточной Европы в XI-XVII вв. -- Нижний Новгород, 2011. -- С.328--338.. У першому випадку Григорій Семенович Щит виводив своє шляхетство від діда та батька, які несли земську службу при Полоцькому замку й не практикували міські ремесла. Свої арґументи претендент підкріплював письмовими свідченнями двох шанованих у повіті шляхтичів -- диснен- ського старости й ротмістра Боркулаба Івановича та воронецького державці Оникія Андрійовича Корсака. Такі докази задовольнили Сиґізмунда ІІ Авґуста, який своїм привілеєм від 5 серпня 1568 р. пожалував Г.Щита шляхетським титулом. У другому випадку своє шляхетство «виводили» сло- німські бояри Лень Іванович, Марко Климович, Василь Борисович та Петро Ходорович Проствиловичі. Великий князь литовський за їхньою чолобитною вповноважив троцького воєводу Миколая Юрійовича Радивілла здійснити перевірку доводів на отримання шляхетського титулу. У результаті відомості, надані слонімськими боярами, підтвердилися. Зваживши на всі арґументи, Сиґізмунд ІІ Авґуст

«тых, вышей помененых, бояръ нашихъ слонимъскихъ Леня Ивановича, Марка Климовича, Василя Борысовича а Петра Ходоровича, и всих потомковъ ихъ за таковымъ повнымъ, до- статочнымъ а яснымъ выводомъ их шляхетства своего з ласки нашое г(о)с(по)д(а)рьское отъ плаченья цынъшу до скарбу нашого земского вечне вызволили и симъ листомъ нашимъ вызволяемъ, и морю звирхности нашое г(о)с(по)д(а)рьское при шляхетстве ихъ зоставуючи, даем и даруемъ имъ то, ижъ оны сами и потомкове их права, свобой, волности, тытулу и заво- ланья почъстивого шляхетьского заровно весполокъ з ыншою шляхтою и рыцерствомъ паньства нашого Великого князтва Литовского уживати и з них ся веселити мають вечными часы».

Відзначимо, що не в усіх випадках арґументи претендентів на «вивід» свого шляхетства спрацьовували139. Зокрема, у великокнязівському листі-підтверд- женні від 20 липня 1561 р. господар із-поміж заявлених у чолобитній бояр Шукждиничів підтвердив шляхетський титул лише Янові Павловичу Тибору та його пасинкам Себастьянові й Матеєві Шукждиничам140. Якщо розглянути інші книги Литовської метрики на предмет фіксації в них привілеїв на шляхетство, то ми не знайдемо великої кількості таких нобілітацій. А це вказує на одиничний характер процесу «ушляхетнення» у середині XVI ст.

Підбиваючи підсумки, відзначимо високу інформативність книги записів №49 на предмет дослідження соціально-економічних реформ у Великому князівстві Литовському та на українських землях в його складі. Документальний зміст джерела цікавий і важливий ще й тим, що відбиває перехідний етап у веденні діловодства, розмежування повноважень у плані фіксації документів великокнязівською канцелярією та місцевими судово-адміністративними установами.

Анотація

Аналізується документальний склад книги записів Литовської метрики №49 в контексті дослідження соціально-економічної історії Великого князівства Литовського середини 1560 - початку 1570-хрр. Відзначено високу інформативність джерела на предмет дослідження різних аспектів соціально-економічних реформ у Литві та на українських землях у складі цієї держави.

Ключові слова: Литовська метрика, книга записів №49, Велике князівство Литовське, соціально-економічні реформи, шляхта.

Keywords: Lithuanian Metrica, recording book 49, Grand Duchy of Lithuania, social and economic reforms, gentry.