Сучасна українська історіографія про ставлення Наполеона до південно-західних окраїн Російської Імперії в 1812 роки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна українська історіографія про ставлення Наполеона ідо південно-західних окраїн російської імперії в 1812 р

О.М. Захарчук

Першими, хто звернув увагу на місце південно-західних окраїн Російської імперії в політиці Наполеона, були польські історики. Як зауважує сучасний український дослідник В.Ададуров, вони назвали свої головні праці «Наполеон і Польща», аби таким чином привернути увагу світової громадськості до проблеми державного існування своєї Батьківщини в кордонах до її першого поділу (1772 р.). Польські дослідники доводили зацікавленість французького володаря проблемою Польщі. Невдовзі, під враженням праць польських істориків, представники інших «молодих націй» почали стверджувати, що інтерес Наполеона до Східної Європи був не тільки пропольським. Відтак з'явилися праці «Наполеон і Литва», «Наполеон і Україна» Borschak E. Napoleon et L'Ukraine // Revue des Etudes Napoleoniennes. -- T.2. -- Paris, 1922. -- P.24-- 40; Борщак І. Наполеон і Україна: З невідомих документів із тогочасними ілюстраціями. -- Л., 1937..

Після того, як відомий радянський наполеонознавець Є.Тарле вказав на те, що імператор французів разглядав можливість наступу не лише на Москву, але й на Санкт-Петербурґ і Київ -- почали з'являтися праці українських радянських дослідників, які стверджували, що особливе місце в планах французів займали південно-західні окраїни Російської імперії, тобто територія сучасної України. Зокрема, ці плани вони разглядали як один із важливих доказів існування в Наполеона аґресивних намірів щодо Росії Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи. -- С.228..

Сучасні українські вчені продовжили працювати у цьому напрямі. Слід зауважити, що значний вплив на дослідження даної проблеми справили праці випускника юридичного факультету Новоросійського університету, відомого українського громадсько-політичного діяча, історика-аматора Ілька Борщака (Баршак Ілля Львович, 1892--1959 рр.) Ададуров В.В. Борщак Илько // Заграничные походы русской армии 1813--1815 годы: Энциклопедия: В 2 т. / Отв. ред. В.М.Безотосный, А.А.Смирнов. -- Т.1. -- Москва, 2011. -- С.162--163.. Важливе місце у колі його інтересів займала тема «Україна в політиці великих держав», зокрема Франції. В 'її рамках він один із перших почав досліджувати проблему «Наполеон і Україна». Зокрема, у 1912 р. І.Борщак під псевдонімом «Сергій Подолянин» опублікував статтю, в якій зробив безпідставну заяву, що нібито під час кампанії 1812 р. Наполеон виявив інтерес до України Ададуров В.В. Юго-западные окраины Российской империи в иерархии приоритетов восточноевропейской политики Наполеона (Историографический аспект) // Эпоха 1812 года: Исследования: Источники: Историография: Сб. мат. // Труды ГИМ. -- Вып.183. -- Москва, 2010. -- С.369.. Так, автор доводив, що в імператора французів під час відступу з Москви існував план відходу на українську територію, де він нібито сподівався на підтримку місцевого населення Подолянин С. Наполеон і Україна // Рада. -- 1912. -- Ч.141. -- С.2--3..

У 1922 р. відомий фахівець із питань зовнішньої політики Наполеона І професор Е.Дріо не тільки допоміг І.Борщакові опублікувати розширений варіант цієї статті в редаговоному ним паризькому «Часописі наполеонівських досліджень», але й написав коротку передмову до неї Borschak E. Napoleon et L'Ukraine. -- P.24--40.. В основу своєї гіпотези І.Борщак, головним чином, поклав знайдені ним в архіві міністерства закордонних справ Франції невідомі дослідникам матеріали, які свідчили про зацікавленість уряду Наполеона південно-західними окраїнами Російської імперії. Зокрема, він виявив меморандум, в якому Наполеонові пропонувалося утворити «незалежну державу», що мала складатися «з Полтавського та Чернігівського князівств вздовж течії Дніпра». Козаки разом із кримськими татарами ввійшли б до нової держави - Наполеоніди. Вона складалася б з «Дніпровської частини Катеринославщини, Таврії, всієї долини Донця, аж до Дону, що разом з Азовським та Чорним морями буде утворювати кордон цієї держави на півдні». Ця нова держава, «маючи на чолі єдиного вождя й конституцію, відповідатиме звичаям народів, що тут проживають, із можливою перспективою політичної незалежності, і буде міцним бар'єром проти амбітних планів Росії та її претензій на Чорне море» Борщак І. Наполеон і Україна... -- С.71--72.. Отже, «відкинута від берегів Балтійського та Чорного морів, відділена від великої Французької імперії могутньою низкою держав, які завжди озброєні і готові відбити напад -- Росія змушена буде назавжди відмовитися від своїх намірів завоювання та різного роду зазіхань» Там само. - С.72..

За твердженням В.В.Ададурова, віднайдення цього меморандуму і публікація його стислого змісту у частині, котра стосувалася українських земель, належить до найважливіших заслуг І.Борщака Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи. -- С.27.. Попри вищезгаданий документ, хоч він і не був підписаний, а прізвище автора було невідоме, І.Борщак зауважив, що його укладено графом А.-М. д'Отрівом, який тоді відповідав за розшук для Наполеона архівних матеріалів про Росію. Для солідності, дослідник приписав йому посаду «політичного директора» міністерства закордонних справ наполеонівської Франції Борщак І. Наполеон і Україна. -- С.70..

Проте завдяки розвідкам наполеонознавця, керівника приватного Центру наполеонівських досліджень та засновника його журналу Ф.Бокура, а також уже згаданого В.Ададурова, зрештою вдалося встановити й справжнього автора цього меморандуму Див.: Бокур Ф., Яновский О.А. Российская империя в оценках польского генерала армии Наполеона // Французская революция и судьбы мира: Мат. междунар. науч.-практ. конф., посвящённой годовщине Французской революции (1789--1799 гг.), 21--22 апреля 1999 г. -- Минск, 1999. -- С.126--129; Яноускі А. Цікавьія знаходкі французскага даследчыка Фернанда Бокура // Беларускі гістарьічньї часопыс. -- 1999. -- №2. -- С.28; Бокур Ф. Михал Сокольницкий и его записки императору Франции // Там жа. -- С.29--36; Ададуров В.В. Документ і його прочитання дослідником: історія «Наполеоніди» // Вісник Львівського університету: Серія історична. -- Вип.39/40. -- Л., 2005. -- С.595--596; Його ж. Народження одного історичного міту: проблема «Наполеон і Україна» у висвітленні Ілька Борщака // Україна модерна. -- К.; Л., 2005. -- С.224--226; Його ж. «Наполеоніда» на Сході Європи. -- С.26--44, 281--288.. Обидва науковці в різний час працювали в Архіві історичної служби сухопутних військ Франції (Париж), де і знайшли ориґінал цього документа. Автором його був не д'Отрів, як стверджував І.Борщак, а один із відомих діячів польського патріотичного руху початку ХІХ ст., котрий устиг послужити як у польській, так і французькій арміях -- дивізійний ґене- рал М.Сокольницький, кавалер ордена Почесного леґіону, командор польського ордена «За військові заслуги» Див.: Sokolnicki M. General Michai Sokolnicki: 1760--1815. -- Krakow; Warszawa, 1912..

Слід зазначити, що авторитет І.Борщака настільки великий, що не тільки радянські, але й сучасні українські та російські дослідники Див., напр.: Абалихин Б.С. Отечественная война 1812 г. и украинское казачество // Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина. -- Вип.2. -- К., 1993. -- С.53--54. часто використовували й продовжують використовувати його твердження, не піддаючи їх сумнівам. На певному (ранньому) етапі своєї наукової діяльності автор цієї статті також не уникнув спокуси довіритися словам І.Борщака, стверджуючи, що напередодні війни з Росією 1812 р. Наполеон багато часу присвятив вивченню історії України. У результаті недоступності західних архівів із довірою поставилися до наведеної у працях І.Борщака інформації й інші сучасні вітчизняні дослідники. Утім, після публікації документа, віднайденого Ф.Бокуром, що стосувався планів, запропонованих М.Сокольницьким Наполеонові на майбутню війну з Росією Сокольницкий М. «Исполнено по высочайшему повелению.»: Рапорт, поданный Наполеону начальником его контрразведки, польским генералом Михалом Сокольницким, с рекомендациями «О способах избавления Европы от влияния России.» / Сост., предисл., примеч. О.А.Яновского, пер. с фр. В.А.Яновского. -- Минск, 2003., та студій із цієї проблематики В.Ададурова Див.: Ададуров В.В. Народження одного історичного міту. -- С.212--236; Його ж. Документ і його прочитання дослідником. -- С.590--610. довелося змінити погляди на ставлення французького імператора до південно-західних окраїн Росії Див.: Захарчук О.М. Українська тема в записках польського генерала Міхала Сокольницького // Україна дипломатична. -- Вип.7. -- К., 2006. -- С.377--385..

Серед одинадцяти відомих на сьогодні меморандумів М.Сокольницького, які він подав французькому урядові, дев'ять увійшли як окремі частини в документ, що його Ф.Бокур знайшов і передав у 1998 р. для перекладу та публікації своєму білоруському колезі О.Яновському. Із-поміж них особливої уваги, на наш погляд, заслуговує меморандум «Огляд готових до активних дій сил, котрі здатна виставити Польща, як у цілісності територій, так і виключно від своїх кордонів, що розглядаються у суто військовому аспекті». Зокрема, меморандум присвячено проекту відновлення Речі Посполитої в кордонах до 1772 р. Для того, щоб «надійно захистити Польшу від Росії», М.Сокольницький запропонував створити на її рубежах низку герцоґств «під безпосередньою протекцією Польщі» -- Лівонське, Полоцьке, Смоленське, Мстиславське, Чернігівське (або Новгород-Сіверське) та Полтавське. Потім, згідно з планом ґенерала, ішли «різні козацькі орди -- головним чином ті, що відомі під назвою запорізьких». Об'єднані з кримськими татарами, вони могли б сформувати єдину державу - Наполеоніду, котра складалася б із задніпровської частини Катеринославського ґубернаторства, Таврійського ґубернаторства, долини Дінця до впадіння цієї річки в Дон; кордонами країни на півдні пропонувалося зробити узбережжя Азовського та Чорного морів Сокольницкий М. «Исполнено по высочайшему повелению....... -- С.81-82..

Слід зазначити, що І.Борщак у своїй книзі «Наполеон і Україна» дав скорочений варіант меморандуму М.Сокольницького. Оскільки його знання французької мови бажало бути кращими, то, крім відвертої фальсифікації даного документа, з'явилася ціла низка огріхів через не зовсім точний переклад. Так, як уже зазначалося, на думку І.Борщака, Наполеоніда повинна була складатися з Полтавського та Чернігівського князівств уздовж течії Дніпра від Десни до Орла, включаючи територію до Азовського моря Борщак І. Наполеон і Україна... -- С.71.. Проте при перекладі дослідник припустився грубої помилки. Зокрема, як свідчать архівні документи, автор меморандуму, визначаючи кордони Полтавського герцоґства (у І.Борщака - князівства), мав на увазі річку Орель (ліва протока Дніпра), а не російське місто Орел Див.: Ададуров В.В. Документ і його прочитання дослідником... -- С.600, 607.. Слід зауважити, що перекладач документа В.Яновський, який працював із переданим Ф.Бокуром варіантом, у цьому місці також припустився помилки, переплутавши річку Орель із містом Орел Сокольницкий М. «Исполнено по высочайшему повелению.»... -- С.81. Також див.: Ададуров В.В. Юго-западные окраины Российской империи. -- С.395--396.. Це, своєю чергою, спричинило появу у сучасній українській історіографії недостовірних тверджень відносно території Наполеоніди. Наприклад, М.Варварцев стверджує, що у планах наполеонівської Франції було створення під її протекторатом васальної держави на теренах України та Росії. Зокрема, «одне із залежних від Франції герцоґств (князівств) планувалося створити в межах Полтавщини, Чернігівщини та частини російських земель із північним кордоном біля міста Орел» Варварцев М.М. «Наполеоніда» // Енциклопедія історії України. -- Т.7. -- К., 2010. -- С.170; Його ж. «Наполеоніда» // Україна в міжнародних відносинах: Енциклопедичний словник-довід- ник. -- Вип.3. -- К., 2012. -- С.241..

Аналізуючи текст меморандуму М.Сокольницького, що був опублікований, а також праці В.Ададурова, автор статті дійшов висновку, що

І.Борщак прагнув видати бажане за дійсне. Фактично, цей документ свідчить, що Наполеонові пропонувалося створення маріонеткових держав під протекторатом відновленої Речі Посполитої, а не козацько-татарської конфедерації під патронатом Франції, як стверджував І.Борщак Захарчук О.М. Наполеонознавство у дослідженні українських учених // Матеріали ІІІ Міжнародного конгресу українських учених «Українська історична наука на шляху творчого поступу». - Т.3. - Луцьк, 2008. - С.486.. Проект Наполеоніди -- це повністю дітище М.Сокольницького. Документальні ж докази про існування планів Наполеона відносно української державності -- відсутні.

Цю тему було розвинуто в останніх працях автора цієї статті. Зокрема, крім згаданого досліджено й інші меморандуми М.Сокольницького. Так, на прикладі документа «Короткий огляд сил, що може виставити Росія в майбутній кампанії, та оцінка удару, який вона може витримати», було показано, що польські аналітики навмисно применшували рівень боєздатності російської армії, зокрема професіоналізм її командного та офіцерського складу, з єдиною метою, аби наблизити початок війни Наполеона з Росією і таким чином здійснити свою ідею відновлення польської державності Захарчук О.Н. Прожекты польского генерала Михала Сокольницкого и Отечественная война 1812 г. // Отечественная война 1812 г. и российская провинция в событиях, человеческих судьбах и музейных коллекциях: Мат. Всеросс. науч. конф. -- Вып.ХУП. -- Малоярославец, 2009. - С.197.. Аналізуючи інший меморандум польського ґенерала -- «Погляд на театр воєнних дій, а також на можливі пересування військ, що можуть брати участь як з однієї, так і іншої сторони», -- доходимо висновку, що М.Сокольницький залишався голослівним, стверджуючи про готовність населення Литви, Волині, Поділля й України активно виступити в підтримку французької армії. Зокрема, немає жодних згадок про факти повстань, створення нелеґальних антиросійських організацій тощо.

Слід зазначити, що серед інших меморандумів, які подав французькому урядові М.Сокольницький, виділяється «Погляд на Волинь», що також був органічною частиною загального плану ведення війни проти Росії. Зокрема, польський ґенерал радив Наполеонові для проведення широкомасштабної диверсії, успіх якої був би «вирішальним фактором усієї кампанії», послати 20-тисячний корпус із метою оволодіння Києвом. Він мав рухатись із території Варшавського герцоґства в напрямку від Бугу до Дніпра, та впродовж 24--25 днів опанувати Волинь і Київщину. Утім, на нашу думку, М.Сокольницький знову, як і в інших меморандумах, видавав бажане за дійсне, зокрема ґарантуючи збільшення армійського корпусу за рахунок повстань, що мали «сколихнути цю провінцію і змусити рахуватися із собою ворога». Він наводив просто фантастичні цифри, нібито одна тільки Волинь дасть від 40 до 50 тис. рекрутів. Навіть якби «диверсія на Київ» вдалася, вона, на нашу думку, ніякого впливу на результат кампанії не справила б, адже головні події розгорталися на західному напрямку. Крім того, на південному заході в росіян було достатньо сил, щоб відбити удар 20-тисячного корпусу, який, згідно з планом М.Сокольницького, повинен був захопити КиївЗахарчук О.Н. Прожекты польського генерала Михала Сокольницкого... -- С.119..

На основі проаналізованих документів доходимо висновку, що всі меморандуми М.Сокольницького так і залишилися політичними «прожектами», оскільки його ідеї не збігалися з планами імператора французів у найголовнішому -- питанні відновлення польської державності Захарчук О.Н. Волынь в планах польского генерала Михала Сокольницкого // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Україна та Волинь в наполеонівських війнах: Наук. зб. -- Вип.41: Матеріали Міжнародної історико-краєзнавчої наукової конференції, присвяченої 200-річчю війни 1812 р. / Упор. А.Силюк, О.Златогорський. -- Луцьк, 2012. -- С.185..

Низку праць автора цієї статті спеціально присвячено аналізу студій І.Борщака та сучасних дослідників, котрі сприйняли на віру його тези й на їх основі продукують нові міфи, а також вивченню публікацій дослідників, котрі їх розвінчують Захарчук О.Н. Элементы мифологизации наполеоноведения в современной постсоветской науке // Наполеоновские войны на ментальных картах Европы: историческое сознание и литературные мифы. -- Москва, 2011. -- С.73--87; Его же. Так рождаются мифы // Родина. -- 2012. -- №6. - С.25-27, 29.. Торкнувся даної проблеми і харківський історик В.Кравченко. Працюючи в Російському державному військово-історичному архіві, він у фонді О.Аракчєєва знайшов документ, датований березнем -- червнем 1812 р. КравченкоВ.В. Україна напередодні російсько-французької війни 1812 р. очима сучасника // Схід -- Захід: Історико-культурологічний збірник. -- Вип.2. -- Х., 1999. -- С.203-209. Одним із перших, хто звернув увагу на цей документ у сучасній українській історіографії та використав його у своїх працях, був д-р іст. наук проф. С.В.Потрашков (див.: Потрашков С.В. О некоторых тенденциях в освещении Отечественной войны 1812 г. современными украинскими историками // Отечественная война 1812 г.: Источники: Памятники: Проблемы: Мат. ХІІ Всеросс. науч. конф. -- Москва, 2005. -- С.270--272). Його автор, співробітник Особливої канцелярії військового міністра, уродженець України підполковник П.Чуйкевич в аналітичній записці, адресованій керівникові військового відомства ґенералові М.Барклаю-де-Толлі, охарактеризував становище напередодні війни 1812 р. в українських землях Російської імперії. П.Чуйкевич звертав увагу російського уряду на сильні соціальні суперечності, але, на відміну від М.Сокольницького, навіть не натякав на існування політичної опозиції чи загрози сепаратизму. Зокрема, він стверджував, що «цей край, в якому ненависть народу до дворянства очевидна, може бути збурений» Цит. за: Кравченко В.В. Україна напередодні російсько-французької війни 1812 р. ... -- С.209..

Розглянув дану проблему і харківський дослідник С.Потрашков. Аналізуючи інформацію, яка була наведена І.Борщаком, історик зробив висновок, що оцінка ситуації в південно-західній частині Російської імперії в матеріалах, пропонованих Наполеонові його дипломатами та розвідниками напередодні війни з Росією 1812 р., була «цілком безпідставною» Потрашков С.В. Украина в Отечественной войне 1812 года: внутренний аспект // Отечественная война 1812 г.: Источники: Памятники: Проблемы: Мат. VIII Всеросс. науч. конф. -- Можайск, 2000. -- С.210.. Водночас, аналізуючи праці сучасних вітчизняних істориків за перші десять років, що були присвячені французько-російській війні, дослідник, на нашу думку, вірно вказує, що загалом для них було характерним перебільшення місця й ролі України у планах Наполеона, необґрунтованість твердження про начебто плекання ним планів щодо створення на українській території незалежної держави, про широку прихильність до французів серед освіченої частини українського суспільства, у першу чергу дворянства Потрашков С.В. Отечественная война 1812 г. в освещении современных украинских историков (1992-2002 гг.) // Отечественная война 1812 г.: Источники: Памятники: Проблемы: Мат. ХІ Всеросс. науч. конф. -- Можайск, 2004. -- С.274; Его же. О некоторых тенденциях в освещении Отечественной войны 1812 г. ... -- С.268.. Підсумовуючи, С.Потрашков підкреслює, що наприкінці 1990 - на початку 2000-х рр. з'явилися нові публікації, автори яких намагалися відійти від стереотипів, притаманних історіографії війни 1812 р. Потрашков С.В. Отечественная война 1812 г. в освещении современных украинских историков (1992--2002 гг.) // Отечественная война 1812 г.: Источники: Памятники: Проблемы: Мат. ХІ Всеросс. науч. конф. -- Можайск, 2004. -- С.276. Утім, часом історик сам собі суперечить. Так, висловивши сумнів щодо повідомлень Наполеону від французьких аґентів та польських військовиків про ситуацію в південно-західних ґуберніях Росії, які містяться переважно у книзі І.Борщака Потрашков С.В. Тревожное время: юго-западные и южные окраины Российской империи накануне и в начальный период наполеоновского нашествия // Отечественная война 1812 г.: Источники: Памятники: Проблемы: Мат. XV Междунар. науч. конф. -- Можайск, 2009. -- С.42; Его же. Нашествие Наполеона и польское население юго-западной окраины Российской империи // Отечественная война 1812 г.: Источники: Памятники: Проблемы: Мат. XVII Междунар. науч. конф. -- Можайск, 2012. -- С.243--244., С.Потрашков в інших публікаціях стверджує, що його праця до сьогодні не втратила наукового значення та продовжує її цитувати Потрашков С.В. Отечественная война 1812 года в украинской историографии (1917-- 1991 гг.) // Бородино и наполеоновские войны: битвы, поля сражений, мемориалы: Мат. Междунар. науч. конф. -- Москва, 2003. -- С.237; Его же. Тревожное время... -- С.41--42..

У 2008 р. в Інституті українознавства імені І.Крип'якевича НАН України (Львів) докторську дисертацію захистив В.Ададуров Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи: уявлення, проекти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської імперії на початку XIX століття: Автореф. дис. ... д-ра іст. наук. -- Л., 2008. -- 32 с.. На основі документів з архівів Франції, Австрії, Польщі й України він уперше в історіографії дослідив ставлення французького уряду доби Наполеона Бонапарта до південно-західних окраїн Російської імперії. Воно розглядалося як багаторівневе історичне явище, котре сформувалося за сприятливої міжнародної кон'юнктури (наполеонівські війни) у процесі ознайомлення державних діячів Франції з різнорідною інформацією про Росію. На основі уявлень, які складалися з екзотичних як для свідомості західноєвропейців образів східноєвропейської реальності, формувалися проекти опанування такої важливої бази людських і матеріальних ресурсів, якою були українські ґубернії Росії Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи...: Автореф. дис. ... д-ра іст. наук. -- С.30..

Наукова новизна цього дослідження визначається концептуальною постановкою проблеми, у вирішенні якої поєдналися:

1. Інноваційна методологія реконструкції колективних уявлень, яка полягає в аналізі змісту джерел (статистичних описів, меморандумів, топографічних карт тощо), з одночасним урахуванням як впливу на вміщену в них інформацію першоджерел її отримання (наприклад праць науковців), так і ментальність та світогляд її споживачів. Завдяки цій методології з'ясовано: проекти та дії Наполеона і його оточення визначалися невідповідними дійсності уявленнями, що їх ці діячі сформували про Росію, базуючись на неточній і фраґментарній інформації, яка опинилася в їхньому розпорядженні.

2. Нова гіпотеза ставлення наполеонівської Франції до Східної Європи, що його розглянуто як багаторівневе історичне явище, котре поєднало у собі економічне, політичне та військове зацікавлення західної цивілізації в розширенні свого впливу на схід від Ельби та Дунаю.

3. Поглиблена характеристика намірів і дій уряду Наполеона щодо південно-західних ґуберній Російської імперії, що було здійснено на основі критичного переосмислення опублікованих джерел та історичних досліджень, а також упроваджених автором у науковий обіг архівних документів -- меморандумів М.Сокольницького, Т.Морського, Роландра, Л.Потера, листування Наполеона, Ш.-М.Талейрана, Ю.-Б.Маре, Е.-Б.Біньйона, Д.Прадта, Л.-Г.Отто, К.В.Меттерніха, К.В.Шварценберґа та інших діячів Там само. -- С.4..

Водночас В.Ададуров першим розвінчав популярні в Україні уявлення про плани Наполеона відносно цього реґіону Російської імперії, що виникли під впливом І.Борщака і були сприйняті на віру радянськими та сучасними вітчизняними дослідниками. Слід відзначити, що автор виділив три типи фальсифікації І.Борщаком архівних документів. До першого він відніс неточне відтворення (за браком філологічної та історичної освіти) або навмисне спотворення тексту документальних джерел під час перекладу. До другого - вставки в ті чи інші документи домислених І.Борщаком уривків. Третій тип -- І.Борщак «вигадував» документи, які ніколи не існували Там само. -- С.33--34..

Одним із прикладів фальсифікації другого типу може бути переказування І.Борщаком змісту меморандуму колишнього наполеонівського військового аташе у Санкт-Петербурзі Бурґуена «Про торгівлю Росії на Чорному та Азовському морях», що був датований 1804 р. Так, згідно з інтерпретацією І.Борщака, «українці відрізняються тим, що є дуже прив'язані до своєї незалежності. Тому вони послідовно шукають союзу з росіянами, шведами, турками і татарами». Бурґуен оповідає про знищення Січі, «що доконало українську свободу і залишило невдоволення у цілому народові» Борщак І. Наполеон і Україна. -- С.39.. Проте ориґінальний текст цього документа, який зберігається в Національному архіві Франції, виглядає по-іншому. Зокрема, на початку довідки Бурґуен оповідає, що в ХV ст.

«Київщину було зайнято українськими козаками, а гирло Дніпра -- запорозькими козаками, які були більше наближеними до Чорного моря, ніж перші. [...] їхня прив'язаність до незалежності вела їх послідовно до укладення та розриву з Росією, шведами і татарами, до повернення під протекторат Росії, в якому вони віднаходять найулесливіші похвали для своєї сміливості [з боку царських властей], котрі особливо не полишають вшановувати відвагу запорозьких козаків, але, між тим, вважають обов'язковим скасувати їхні привілеї; вони [козаки] домагалися їхнього повернення, тому в 1775 р. козаків було оточено, знищено або розпорошено» Цит. за: Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи... -- С.39..

На цьому, зазначає В.Ададуров, історичні відомості в документі про козаків завершуються. Але, щоб акцентувати важливість України для політики Наполеона, І.Борщак «додав» до розповіді Бурґуена конкретні політичні «рекомендації» Там само. -- С.39--40.. Цим «невдоволенням», на думку І.Борщака, треба скористатися й вислати в Україну аґентів під виглядом купців, які «таємно та вміло під'юджували б населення, нагадуючи йому про славетне минуле й мізерну сучасність. У свій час, коли політична кон'юнктура приведе до відвертої війни між Францією та Росією, повстання на Україні буде одним з чинників перемоги» Борщак І. Наполеон і Україна... -- С.39..

Прикладом вигадування І.Борщаком неіснуючих документів є історія з так званими «прокламаціями», буцімто врученими французьким послом у Константинополі ґенералом О.Себастіані запорожцям, які перебували у Задунайській Січі, для поширення їх в Україні. І.Борщак, зокрема, писав про його зустріч із запорожцями, що нібито відбулася у вересні 1805 р. під час поїздки французького дипломата до місця свого призначення через Ґалац, Браїлів, Констанцу. Тоді, за словами І.Борщака, О.Себастіані начебто пообіцяв козакам після розгрому Росії повернути стародавні вольно- сті, що віднині захищатимуться Наполеоном. Більше того, він дав їм і ті самі прокламації, котрі нібито мали зберігатися в архівах України, Румунії чи Туреччини Там само. - С.40..

Однак, як стверджує В.Ададуров, номери справ в Архіві міністерства закордонних справ Франції, на які послався І.Борщак, стосуються тільки кінця ХІХ ст., а в документах, пов'язаних із 1805 р., не тільки немає жодної згадки про зустріч ґенерала з запорожцями, але й нічого подібного з натяків на можливість залучення українців до боротьби проти Росії. Навпаки, у звітах і листуванні О.Себастіані стосовно його перебування в Туреччині зустрічаємо побоювання, що Росія може підбурити православне населення правобережжя

Дунаю до повстання проти Османської Порти Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи... -- С.42--43.. Таким чином, в оману вводилися дослідники, які, не маючи змоги працювати у французьких архівах, використовували працю І.Борщака, не сумніваючись в істинності наведеної там інформації.

Розвінчуванню міфів І.Борщака присвячено й останні праці В.Ада- дурова Див.: Ададуров В.В. Юго-западные окраины Российской империи... -- С.369--397.. Зокрема, деякі сучасні історики продовжують стверджувати, нібито 1812 р. Наполеон мав намір заручитися підтримкою українських козаків Михальчук П.А., Куций І.П. Нова історія України... -- С.240.. Натомість В.Ададуров зазначає, що або козаки були надто зухвалими й не захотіли отримати незалежність із рук Наполеона, або щедрість обіцянок була недостатньою Adadurov V. La creation d'un mythe ukrainien sur Napoleon dans les travaux d'Elle Borschak et le fonctionnement de ce mythedans le discours historique en Ukraine // Attentes et sens autour de la presence du mythe de Napoleon aujourd'hul. -- Ajaccio, 2012. -- P.97..

Після захисту докторської дисертації згаданий дослідник продовжує працювати над проблемою ставлення уряду Наполеона Бонапарта до південно-західних окраїн Російської імперії. Зокрема, він проаналізував усі меморандуми польських авторів, які на початку ХІХ ст. обстоювали перед французькими властями ідею відновлення незалежної Речі Посполитої Ададуров В.В. Меморандуми польських авторів початку ХІХ ст. як джерело уявлень уряду Наполеона про південно-західні окраїни Російської імперії // Український історичний журнал. -- 2008. - №2. - С.154-169.. Саме твори цих авторів, на думку В.Ададурова, стали одним із головних джерел інформації при формуванні уявлень імператора французів та його урядовців про південно-західні окраїни Російської імперії Там само. - С.154.. У новій публікації на основі французьких недрукованих джерел дослідник також розглянув плани союзних Наполеонові поляків щодо Правобережної України, котрі мали здійснитися в разі перемоги французів над Росією Ададуров В.В. Наполеонові «українці»: шляхта Правобережжя у французьких планах воєнної кампанії 1812 р. // Краєзнавство. - 2012. - №4. - С.33-39.. Зокрема, аналізуючи плани імператора французів у 1812 р. у зв'язку з його уявленнями про тогочасні етносоціальні відносини, автор публікації дійшов слушного висновку, що французькому імператорові було зовсім невідоме сучасне розуміння поняття «українець», а єдиною «нацією», яка населяла Волинь, Поділля й Україну, була, в його уявленнях, річпосполитська шляхта Там само. - С.39.. В.Ададуров звертається до цієї проблеми і в інших публікаціях. Так, на основі аналізу військового та дипломатичного листування, меморандумів з архівів Франції, Австрії, України, а також спогадів учасників кампанії 1812 р., дослідник реконструював ставлення імператора Наполеона до профранцузьки налаштованих представників шляхетського стану «південних провінцій» колишньої Речі Посполитої Ададуров В.В. Польское дворянство юго-запада России в планах Наполеона во время весенней кампании 1812 г. // История и историческая память: Межвуз. сб. науч. трудов. -- Вып.6. -- Саратов, 2012. - С.164-180..

І все ж створені І.Борщаком міфи продовжують жити. Так, миколаївські автори Є.Мельников та В.Шкварець і далі стверджують, що «цікавим є ставлення Наполеона до української державної ідеї» Мельников Є.О., Шкварець В.П. Ілько Борщак як земляк, подвижник долі, провісник української духовності. -- Миколаїв, 2012. -- С.96-97.. Слід зазначити, що згадані історики особливо некритично сприймають творчу спадщину І.Борщака. Водночас праця Є.Мельникова та В.Шкварця навряд чи може вважатися добротним науковим продуктом, адже в ній не подано посилань на джерела, які використовували автори.

Деякі сучасні українські історики продовжуть стверджувати, що «з метою привернення українців, Наполеон обіцяв відродження незалежної республіки, ще раніше прагнув залучити на свій бік козаків-задунайців» Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України: Навч. посіб. -- К., 2010. -- С.212.. Слід зазначити, що ця інформація, хоча й виникла на основі книги І.Борщака, але вона ніде документально не підтверджена, отже є дуже сумнівною. Як відомо, Наполеон 18 травня 1804 р. Усі дати наводяться за новим стилем. був проголошений імператором французів і Франція стала імперією. На завойованих ним землях створювалися герцоґ- ства, королівства, князівства, але аж ніяк не республіки.

Не можна погодитися також і з твердженням авторів, які слідом за відомим українським істориком Н.Полонською-Василенко Полонська-Василенко Н. Історія України. -- К., 1992. -- С.280--281. повторили думку, нібито «після вторгнення наполеонівської армії в Росію, вищі стани українського суспільства розділилися на дві групи: одні покладали надію на відродження незалежності України, інші зберігали лояльність до Росії. Останніх було більшість, оскільки про плани Наполеона щодо надання автономії козацькій Україні їм майже нічого не було відомо, а сприяння Франції полякам розцінювалося як загроза виникнення нової Речі Посполитої» Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України. -- С.213..

Зазначимо, що на сьогодні не знайдено документальних підтверджень того, нібито серед дворянства в Україні циркулювали думки про незалежність. Навпаки, у своїй більшості вони ненавиділи й боялися імператора французів, віддано служили Росії. Так, наприклад, нащадок козацького старшинського роду, один із вищих урядовців Російської імперії граф В.Кочубей називав Наполеона «дияволом, якого породило пекло» та застерігав «від махінацій і провокацій із боку поляків» Цит. за: Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи... -- С.81.. Про погляди сина останнього українського гетьмана, світлійшого князя А.Розумовського його біограф писав: «Ненависть до Наполеона була вже головним важелем його політичної діяльності» Васильчиков А.А. Семейство Розумовских. -- Т.4. -- Ч.2. -- Санкт-Петербург, 1887. -- С.308.. Водночас відомий український письменник І.Котляревський, який сформував у містечку Горошені Хорольського повіту 5-й Полтавський полк і став його командиром, доповідав малоросійському ґенерал-ґубернаторові князеві Я.Лобанову- Ростовському: «Більша частина вступає в козаки з задоволенням, охоче та без жодного смутку» Цит. за: Павловский И.Ф. Участие И.П.Котляревского в формировании малороссийских козачих полков в 1812 г. // Киевская старина. -- 1905. -- №6. -- С.315.. Можна погодитись із твердженням канадського історика О.Субтельного, що «антицарські настрої були явищем винятковим, і величезна більшість українців вірно й завзято боронили імперію» Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. -- К., 1991. -- С.189.. Так, уже під час війни 1812 р. польський офіцер наполеонівської армії Г.Брандт вислухав передсмертні слова солдата російської армії - українця: «Ви - сміливі люди, але ваш цар мусить бути недоброю людиною. Що йому зробив наш цар? Чого він шукає в нашій Вітчизні? Піднімайся, свята Русь, обороняйся, захищай нашу релігію, нашого царя» Цит. за: Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи... -- С.82..

Нерідко сучасні українські дослідники створюють нові міфи. Так, говорячи про задуми імператора французів, стверджується, що «відомо й про плани Наполеона переселити частину козаків на береги Рейну, щоб створити заслон проти можливого нападу з боку Німеччини, але цей задум не був реалізований» Мицик Ю.А., Бажан О.Г., Власов В.С. Історія України. -- С.213. Цю ж інформацію автори вмістили й у попередніх редакціях (див.: Мицик Ю.А. Історія України: Посіб. для вступників для вищих навчальних закладів. -- К., 2001. -- С.16; Бажан О.Г., Білоусько О.А., Власов В.С., Мицик Ю.А. Історія України: Навч. посіб. -- К., 2006. -- С.243--244; Кульчицький С.В., Мицик Ю.А., Власов В.С. Історія України: Довідник для абітурієнтів та школярів загальноосвітніх навчальних закладів. -- К., 2010. -- С.211--212).. Незрозуміло, що саме мається на увазі під поняттям «Німеччина», адже в той час німецькі землі не були єдиною державою. А також звідки автори почерпнули таку інформацію? Як відомо, Наполеон 12 липня 1806 р. створив Рейнську конфедерацію та став її протектором Див.: Kerautret M. Le grands traites de l'empire (1804--1810). -- T.2. -- Paris, 2004. -- P.205--221.. Священна Римська імперія німецької нації перестала існувати. У 1808 р. до складу Рейнського союзу ввійшли майже всі німецькі держави, за винятком Пруссії. Таким чином, Наполеон досяг тут майже цілковитої гегемонії. До того ж існувало й герцоґство Варшавське, котре також контролювало потенційно небезпечну Пруссію. Таким чином, імператор французів не мав потреби переселяти козаків на береги Рейну для захисту Франції Захарчук О.Н. Элементы мифологизации наполеоноведения... -- С.83..

Деякі дослідники йдуть ще далі, повторюючи твердження І.Борщака про використання французьким урядом у своїх цілях української проблеми під час підготовки до війни 1812 р., про проект французького дипломата Е.Ґодена щодо необхідності організації народного повстання в Україні проти російської влади та про меморандум Бурґуена (якого чомусь іменують Бургуангом) щодо невдоволення українців існуючим режимом Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко І.І. Історія України: Неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. - Х., 2010. - С.236.. Зокрема, історики також стверджують, що з початку ХІХ ст. «французькі дипломати й політики публічно звинувачують Росію в поневоленні українського козацтва» Там само.. Водночас, слідом за А.Абаліхіним, деякі автори стверджують, що французькі політичні діячі «планували відправити в Індію 80 тис. українських кавалеристів» Там само. Див. також: Абаліхін Б.А. Український народ у Вітчизняній війні 1812 р. -- С.8.. Мовляв, «Наполеон плекав думки про створення Українського князівства під патронажем свого брата, однак такі плани не виходили, мабуть, за рамки кабінетних міркувань» Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко І.І. Неупереджений погляд... -- С.236.. Слід зазначити, що, як свідчать різного роду джерела, насамперед архівні, можна говорити лише про певне зацікавлення імператора французів цим реґіоном Російської імперії, котре здебільшого зумовлювалося представленими йому польськими діячами планами Захарчук О.Н. Прожекты польского генерала Михала Сокольницкого... -- С.201..

Нерідко порушуються хронологічні рамки подій. Так, стверджується, що колишній вождь польського повстання проти Росії Т.Костюшко в 1798 р. «звернувся до Наполеона з характерним для імперськи налаштованої еліти Варшави проханням. Він уважав, що імператор Франції повинен забезпечити Польщі кордони від Риґи до Одеси, від Ґданська до Угорщини, включаючи, природно, Галичину» Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко І.І. Неупереджений погляд. -- С.236.. Зазначимо, що це також не відповідає дійсності. У цей час Наполеон хоча й мав найвищий чин французької армії, але не був керівником держави. Це було відомо Т.Костюшкові, який перебував у той час в еміґрації у Франції. Тому-то він і не міг тоді звернутися до ґенерала Бонапарта з подібною пропозицією. Утім, подія, про яку згадують дослідники, насправді відбулася в листопаді 1806 р. Загальновідомо, що напередодні вступу в польські володіння Пруссії імператор французів, щоб збудити ентузіазм поляків, звернувся до Т.Костюшка Марбо М. Мемуары генерала барона де Марбо. -- Москва, 2005. -- С.191.. Проте леґендарний повстанець 1794 р. після нечітких заяв Наполеона з приводу подальшої долі його Батьківщини не вірив, що володар Франції насправді відновить Польщу.

Водночас Т.Костюшко зажадав від Наполеона виконання трьох вимог, головна з яких -- відбудова Речі Посполитої в 'її колишніх кордонах ФедосоваЕ.И. Польский вопрос во внешней политике Первой империи во Франции. -- Москва, 1980. -- С.25--26.. Імператор французів не хотів зв'язувати себе якимись обіцянками до того часу, поки поляки самі не почнуть боротьбу проти своїх поневолювачів, тож він категорично відмовив Correspondance de Napoleon І-er, publiee par ordre de Napoleon ІІІ. -- T.14. -- Paris, 1863. -- P.157..

Ще один приклад антинауковості -- матеріал Р.Кривоноса Кривонос Р. Наполеон І // Політична енциклопедія. -- К., 2011. -- С.475--476.. Висвітлюючи біографію Наполеона Бонапарта, автор привласнив інформацію В.Гордієнка Гордієнко В. Наполеон І Бонапарт // Довідник з історії України. -- С.495., ніде не пославшись на нього Див.: Кривонос Р. Наполеон І. -- С.476.. Слід зазначити, що коли В.Гордієнко (помер у 1994 р.) писав свій текст для однієї з енциклопедій, то із зазначеної проблеми, крім книги І.Борщака і праць радянських дослідників, жодної інформації про ставлення Наполеона до України не було. Відтак його стаття на сьогоднішній день віддзеркалює історіографічну ситуацію двадцятирічної давнини, про що явно невідомо Р.Кривоносові. Цікаво, що дослідник також стверджує, нібито за участь у війні з Росією імператор французів обіцяв Австрії віддати Волинь Там само.. Слід підкреслити, якщо Оттоманській Порті Наполеон у березні 1812 р. справді пообіцяв повернути всі її володіння, завойовані Росією за останні 60 років, але за умови, що вона укладе з Францією антиросійський союз Архив внешней политики Российской империи. -- Ф.133. -- Оп.1. -- Д.1982. -- Л.207--208 об., то стосовно Габсбурзької імперії подібні обіцянки офіційно не задокументовано. Це - вигадка радянської історіографії, представники котрої стверджували, нібито Наполеон намагався завоювати та розчленувати Росію Барер И. Война 1812 года // Исторический журнал. -- 1937. -- №8. -- С.45; Пичета В.И. Великий полководец // Знамя. -- 1942. -- №1/2. -- С.355--356; Тифлисова А. Политические планы Наполеона относительно России: краткое изложение доклада В.И.Пичеты // Исторический журнал. -- 1942. -- №10. -- С.139; Ливчак Б.Ф. Народное ополчение в вооружённых силах России // Учёные труды Свердловского юридического института. -- Т.ГУ. -- Свердловск, 1961. -- С.58; Бескровный Л.Г. Отечественная война 1812 г. -- С.152, 593.. Проте завдяки праці В.Ададурова вдалося розвіяти цей міф. Зокрема, працюючи в Архіві міністерства закордонних справ Австрії, дослідник віднайшов протоколи французько-австрійських переговорів про укладення двостороннього альянсу. У жодному з них нічого не йшлося про попередній розподіл територій Захарчук О.М. Польське питання в дипломатії Наполеона Бонапарта: нові підходи до висвітлення проблеми у сучасній російській історіографії // Український історичний журнал. -- 2013. -- №3. -- С.199.. Так, у таємних статтях схваленого 19 лютого 1812 р. проекту договору говорилося лише про те, що «в разі щасливого завершення війни його величність імператор французів зобов'язується забезпечити його величності імператорові Австрії відшкодування та компенсації за втрати і збитки, яких він може зазнати через співпрацю під час війни» Цит. за: Ададуров В.В. «Наполеоніда» на Сході Європи... -- С.331.. Далі йшов перелік об'єктів, які могли зацікавити Габсбурґів, затверджений Францем І. Проте Волинь там не фіґурувала, оскільки офіційний Відень, щоб не посваритися з Петербурґом, на цю територію й не претендував. Першими та єдиними у списку були дунайські князівства, окуповані на цей час російськими військами Там само.. Зазначимо, що під час війни 1812 р. Австрія не порушувала російського кордону, а Росія - австрійського, адже перша другій війни офіційно не оголошувала Богданович М.И. История Отечественной войны 1812 г. по достоверным источникам. -- Т.1. -- Москва, 1859. -- С.77.. Зокрема, австрійський корпус ґенерала К.Ф.Шварценберґа, що входив до складу Великої армії, як відомо, вступив на територію Росії з території Варшавського герцоґства, а не з Галичини.

Водночас Р.Кривонос започатковує нові міфи. Так, він стверджує, що після невдачі британських морських атак на Булонь 26 березня 1802 р. було укладено формальний договір із Лондоном Кривонос Р. Наполеон І. -- С.475.. Насправді Великобританія змушена була підписати мир із Францією та її союзниками в Ам'єні після впевнених перемог французів на континенті, унаслідок чого друга антифранцузька коаліція фактично розпалася й Англія залишилася без союзників Див.: Захарчук О.М. Затишшя перед бурею: Ам'єнський мир // Історичний календар.--Вип. 8. -- К., 2002. -- С.155--163..

Р.Кривонос також стверджує, що за умовами Шенбрунського миру, який було укладено 1809 р. між Габсбурзькою імперією та Францією, австрійська принцеса ерцгерцоґиня Марія-Луїза вийшла заміж за Наполеона Кринонос Р. Наполеон І. -- С.476.. Утім, як свідчать джерела, жодна зі статей договору цього факту не підтверджує Див.: Kerautret M. Le grands traites de l'empire... -- T.2. -- P.447--456.. Відомо, що переговори про одруження Наполеона з Марією-Луїзою розпочалися за кілька місяців після підписання Шенбрунського миру. імператор наполеон державність військо

Далі Р.Кривонос припускається найбільшої помилки, стверджуючи, що в «Битві народів» під Ляйпциґом (16-19 жовтня 1813 р.) французьку армію було остаточно розгромлено Кривонос Р. Наполеон І. -- С.476.. Проте, як відомо, попри важкі втрати, їй вдалося зберегти головні сили, завдати 30 жовтня поразки біля Ганау австро-бавар- ським військам під командуванням ґенерала графа К.Ф.Вреде та відступити у Францію Див.: ЧандлерД. Военные кампании Наполеона: Триумф и трагедия завоевателя. -- Москва, 1999. -- С.555--571; Лашук А. Наполеон: История всех походов и битв: 1796--1815. -- Москва, 2008. -- С.660--690; Попов А.И., Васильев А.А. Лейпциг // Заграничные походы русской армии... -- Т.1. -- С.707--729; Васильев А.А. Ганау // Там же. -- С.292--299..

Геополітичному становищу Правобережної України наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. та її місцю в планах Росії на міжнародній арені приділив увагу А.Філінюк, узагальнивши загальновідомі факти Філінюк А.Г. Правобережна Україна наприкінці XVIII -- на початку XIX ст.: тенденції розвитку і соціальні трансформації. -- Кам'янець-Подільський, 2010.. Так, автор, слідом за І.Борщаком, знову стверджує, що коли Наполеон 1804 р. став імператором,

«французькі дипломати намагалися ініціювати антиросійське повстання в Україні, і тим самим забезпечити собі підтримку з боку українців. Робилося це під гаслом сприяння відродженню “козацької нації”, допомоги у знищенні ярма гноблення. Водночас у справжніх імперських планах офіційного Парижа місця українцям не знаходилося» Там само. -- С.334..

Дуже суперечливим є також твердження А.Філінюка, що після французько-австрійської війни 1809 р. Наполеон пообіцяв полякам відновити Річ Посполиту в кордонах 1772 р. Там само. Слід зазначити, що польське питання було для французького володаря лише засобом досягнення головної воєнно-політичної мети -- встановлення гегемонії своєї країни в Європі. Зокрема, він активно використовував його як засіб тиску на Росію, Австрію та Пруссію, котрі свого часу розділили Річ Посполиту. У жодному офіційному документі імператора французів не зафіксовано обіцянок щодо відновлення польської державності, адже Наполеон розумів, що, зробивши це в кордонах 1772 р., він увійде в довготривалий збройний конфлікт із цими державами Захарчук О.Н. Российская империя в дипломатии Наполеона Бонапарта (1805--1807 гг.) // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. -- Вип.87. -- №8. - Чернігів, 2011. - С.32.. Тому не випадково, за його власним висловом, він завжди вважав Польщу «засобом, а не метою» Посольство графа П.А.Толстого в Париже в 1807 и 1808 гг. / Под ред. Н.К.Шильдера // Сборник Императорского русского исторического общества. -- Т.89. -- Санкт-Петербург, 1893. -- С.ХБ.. За свідченням секретаря-архівіста Наполеона барона А.Ж.Ф.Фена, у березні 1812 р. той заявив своїм міністрам, що «відновити Польщу дуже корисно для Європи, оскільки це захистить її від Росії, але воювати заради цього не варто» Fain A. Manuscrit de l'an 1812. -- T.2. -- Paris, 1827. -- P.50.. Утім, попри все, певна частина польської еліти все ж таки розраховувала на допомогу Франції.

Украй сумнівним є твердження історика про те, що напередодні війни 1812 р. виявилось, нібито супроти Росії були налаштовані найбільші держави континенту: Австрія виявляла незадоволення тим, що Росія відібрала в неї Галичину, Пруссія -- через втрату Білостоцького округу, Швеція -- Фінляндії Філінюк А.Г. Правобережна Україна наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. ... -- С.337.. Насамперед слід відзначити, що А.Філінюк сам собі суперечить. Так, він спочатку загалом вірно вказує, що, згідно з Шенбрунським (в автора чомусь Шьорнбурнським) миром 1809 р. -- майже вся Західна Галичина відійшла до герцоґства Варшавського й лише невеличкий Тернопільський округ -- отримала Росія Там само. - С.335.. Утім, віденський кабінет ще після одруження доньки Франца І Марії-Луїзи з Наполеоном з огляду на різні обставини продемонстрував свою готовність до зближення з Францією. Так, згідно з Паризьким союзним договором, підписаним 15 березня 1812 р., Австрія для участі у поході Великої армії проти Росії виставила 30-тисячний корпус під командуванням К.Ф.Шварценберґа взамін на ґарантії недоторканності своїх кордонів і в розрахунку на можливі територіальні прирощування. Зокрема за 5-ю таємною статтею Наполеон ґарантував австрійському імператорові недоторканність його польських володінь у Галичині Kerautret M. Le grands traites de l'empire... - T.3. - P.56.. Але, як уже зазначалося, Габсбурзька імперія війну Росії офіційно не оголошувала.

Стосовно Пруссії, то після розгрому французькими військами 14 жовтня 1806 р. під Єною та Ауерштедтом її армії й наступного Тільзитського миру (7 липня 1807 р. Договір між Росією та Францією ратифіковано 9 липня 1807 р. Водночас було підписано французько-прусський мир.), Прусське королівство залишилося на мапі Європи, хоча й в інших кордонах (втративши близько половини своєї території Див.: Kerautret M. Le grands traites de l'empire... - T.2. - P.291-300.), тільки завдяки заступництву російського імператора під час особистих зустрічей Наполеона I та Олександра І, що відбулися 25-26 червня 1807 р. у Тільзиті Див.: Внешняя политика России ХІХ и начала ХХ века: Документы Российского министерства иностранных дел. - Т.3. - Москва, 1970. - С.638; Искюль С.Н. Внешняя политика России и германские государства (1801-1812 гг.). - Москва, 2007. - С.136-140, 145.. Як відомо, напередодні війни Франції з Росією Пруссія під тиском французької дипломатії змушена була стати союзником Наполеона. Так, згідно з договором з Францією, що був підписаний 24 лютого 1812 р. Див.: Kerautret M. Le grands traites de l'empire... - T.3. - P.35-47; Герасимова Г.И. Прусско- французский договор // Отечественная война 1812 г. и освободительный поход русской армии... - Т.3. - С.165-166., Прусське королівство хоча й виставило у війні 1812 р. 20-тисячний корпус, котрий діяв у складі Великої армії, але, як і Австрія, офіційно війну Росії не оголошувало.