До передісторії українського іконостаса

The purpose of the advanced study is to probe the genesis of altar barrier, which preceded creation of the Ukrainian iconostasis.

Keywords: templon, altar barrier, architrave, column, parapet.

Дослідження генези українського іконостаса, як низького так і високого, практично ще не розпочато. Порівняно невеликий компендіум робіт лише побічно, здебільшого на основі гіпотез, а не на вивченні фактичного матеріалу, окреслює історію виникнення передвівтарної огорожі часів Київської Русі, яка передувала іконостасові, а спроби створити, хоча б умовну реконструкцію цих передвівтарних огорож зовсім відсутні. Загалом були досліджені матеріальні артефакти самої конструкції та ізольовано від цього -- ікони й історичні джерела.

З прийняттям християнства в Київській Русі розпочинається будівництво церков і оздоблення їх всім необхідним для здійснення повноцінних релігійних обрядів. Одним з найважливіших елементів сакрального простору храму є передвівтарна огорожа, яка на той час також була перейнята з Візантії.

Дослідження передвівтарної огорожі храмів на теренах України доцільно розпочати з Десятинної церкви -- першого мурованого храму Давньої Русі. Зважаючи на невелику кількість достовірних даних з археологічних розкопок церкви та деякі матеріали з лапідарію Софійського заповідника, вчені висловлюють припущення стосовно вигляду її передвівтарної огорожі.

Високий рівень майстерності в різьбленні мармурових деталей Десятинної церкви відзначав ще Д. В. Айналов [2, с. 6]. Т. А. Чукова, досліджуючи залишки мармурових частин -- капітелі, різьблені плити та карнизи [19, с. 7], висловлює припущення про існування в храмі передвівтарної огорожі-портика, яка складалася з плит парапету, колон та архітрава [30, с. 16]. Зазначений тип огорожі був поширений у візантійських пам'ятках цього періоду [33, с. 1-28].

Є. І. Архіпова підтверджує приналежність до передвівтарної огорожі деяких фрагментів мармурових плит з двостороннім різьбленням, фрагмент імпоста або бази невеликої мармурової колони та архітрава [3, с. 36-38]. Ці фрагменти можуть дати уявлення також про мармуровий темплон у вигляді портика.

Стосовно передвівтарної огорожі Софії Київської погляди науковців не співпадають у питаннях щодо типу, матеріалу та характеру її рельєфних зображень. До часу проведення ґрунтовних досліджень всіх мармурових фрагментів і до великих археологічних розкопок в соборі Д. В. Айналов розглядав частину мармурового антаблемента завдовжки «2 аршина и 3 вершка» і шириною «10,5 вершков» з різьбленим фризом, прикрашеним «арочками, внутри которых изображены розетки, деревца, листья, кресты на шаре и голгофские кресты» як таку, що належить до вівтарної огорожі [2, с. 8]. П. Г. Лебединцев до рештків передвівтарної огорожі відносив мармурові капітелі, бази, фрагменти різьбленого карниза, рештки напівколонок, а також знайдений під підлогою довгий металевий стрижень (довжина його дорівнює ширині вівтарної арки), який міг використовуватись для тканинної завіси, що була важливим елементом передвівтарної конструкції. Висоту темплону в декілька аршинів П. Г. Лебединцев вираховував, орієнтуючись на фрескові зображення на пілонах передвівтарних стовпів, що починаються на рівні 5 аршина (бл. 3,50 м) від підлоги собору, а один з дверних отворів темплону, судячи з відбитків у мармуровому брусі, міг бути завширшки близько 124 см [8, с. 83--84]. На думку цих дослідників, передвівтарна огорожа Софійського собору може бути представлена як колонада, перекрита архітравом з тканинною завісою.

Мартін Грюневег у 1584 р. повідомляє, що бачив у Софійському соборі стару передвівтарну огорожу, яка мала дерев'яний архітрав на чотирьох стовпах і вже не мала царських врат.

Дві чудові ікони -- Спаса і Богородиці -- знаходились в темплоні -- вони були дуже великі за розмірами, через що їх не змогли забрати до іншої церкви [4, с. 204]. О. Є. Етінгоф не виключає, що мандрівник міг описувати первинну огорожу ще середини ХІ ст. [31, с. 76].

М. К. Каргер за результатами археологічних досліджень визначив, що кам'яна передвівтарна огорожа створена водночас із собором і розташовувалась перед центральною апсидою між внутрішніми лопатками передвівтарних стовпів (дослідження перед бічними апсидами були ускладнені) і, на його думку, виконана з мармуру [6, с. 206, мал. 67]. Він також припускав, що темплон був розібраний по шматках ще в XVI--XVII ст. До скульптурного декору передвівтарної огорожі дослідник відносив фрагмент мармурового рельєфу із зображенням птаха [6, с. 205--206], який пізніше був втрачений. В. Г. Пуцко пов'язував цей рельєф з архітравом огорожі й вважав, що він є частиною відомої візантійської композиції «Джерело Життя» [16, с. 101--102], до того ж архітрав був прикрашений і кольоровими вставками. Але це припущення має аргументовані заперечення [30, с. 18; 3, с. 74-75].

Окремої думки дотримувався Ю. П. Нельговський -- він реконструював передвівтарну огорожу без колон, як низький бар'єр з проходом в центрі, до якого входило шість квадратних орнаментованих плит [13, с. 13-15]. Такі огорожі належать до раннього типу і подібні за формою до зображень з «михайлівських» мозаїк [13, с. 14]. Запропонована дослідником реконструкція викликає багато справедливих нарікань [17, с. 102; 3, с. 74; 30, с. 18]. Крім того, Ю. П. Нельговський припускав можливе використання в темплоні не тільки мармурових, але й шиферних плит [13, с. 18]. Згадує дослідник і декоративні тканини, що застосовувалися над передвівтарною огорожею як завіси [13, с. 16]. Передвівтарну огорожу Софійського собору ремонтували або переробляли ще у ХІІ--ХШ ст., бо розчин, яким були з'єднані плити порога темплону, були покладені на первинну підлогу [13, с. 15].

Одну з шиферних плит з плетінчастим орнаментом, але з різьбленням дещо нижчої якості, вбачає у передвівтарній огорожі невеликого приділа Софії Київської, на відміну від мармуру в головному вівтарі, В. Г. Пуцко [18, с. 215--216]. Проте Є. І. Архіпова датує композицію саме цієї плити другою половиною ХІ-- ХІІ ст. і зауважує, що походження її невідоме [3, с. 86].

Те, що передвівтарна огорожа була мармуровою і розташовувалась перед центральною апсидою між східними стовпами, стверджує і Г. Н. Логвин. За його припущенням, до неї входили колони, мармурові різьблені плити, капітелі та архітрав з карнизом, орнаментованим аркатурою й кипарисами [22, с. 162]. іконостас історія передвівтарний огорожа

Т. А. Чукова робить обережне припущення, що передвівтарна огорожа собору була кам'яною, не виключає застосування в ній, крім мармурових, ще й шиферних плит і схиляється до думки, що софійський темплон також мав вигляд портика [30, с. 18-19].

Досліджуючи мармурові капітелі, частини карниза, цоколя та інші фрагменти, які могли належати до передвівтарної огорожі Софійського собору Є. І. Архіпова зауважує, що для реконструкції цього замало [3, с. 72-74]. Значущим є те, що три різьблені капітелі, що атрибутуються як належні до темплону, мають подібний декор та розміри, дві протилежні їхні грані прикрашені зображеннями хреста, які широко застосовувались в орнаментації візантійських темплонів [7, с. 178]. В одній з капітелей є отвір для кріплення ікони чи завіси [3, с. 73]. Крім того, існує ще одна капітель, яка вирізняється і за орнаментом, і за розмірами, в її декорі також наявне зображення хреста і пальмети, і дослідники схильні вважати її частиною мармурового ківорію собору [28, с. 136; 17, с. 103] або вівтарної огорожі бічних апсид [34, с. 83]. Щодо знайдених фрагментів мармурових капітелей іншого типу, то вони могли належати також бічним вівтарним огорожам [34, с. 83; 3, с. 74]. Плити мармурового парапету софійського темплону не збереглися [3, с. 74].

Враховуючи все вищевикладене з приводу передвівтарної огорожі Софійського собору, можемо припустити наявність в давньому соборі мармурової огорожі у вигляді портика з чотирма колонами перед центральною апсидою, парапетом, архітравом і, ймовірно, завісою. Довжина головної частини темплону сягає 6,50 м, а бічних -- 2,75 і 2,80 м, висота -- до 3,50 м. Темплон міг знаходитись не тільки перед центральною апсидою, а й перед диякоником або жертовником; є вірогідність, що мармурова огорожа існувала й перед іншими приділами храму.

Маємо враховувати значущість головного собору держави для зміцнення християнства в Київській Русі та для замовників собору -- Ярослава Мудрого і київського митрополита Феопемта, а також те, що вівтарний простір мав найбільш символічне навантаження, отже й матеріали для його оформлення слід було підбирати відповідні. Зважаючи на те, що мармур у соборі широко використовувався і для другорядних, з точки зору сакрального значення, деталей і на те, що в період будівництва не було нестачі в цьому матеріалі [3, с. 38] (а використовувався проконеський мармур), то припущення, що у передвівтарній конструкції застосовувався виключно мармур, особливо в часи ярославового будівництва, здається найбільш переконливим. До того ж, шиферні плити, які вважалися приналежними до софійського темплону, як уже зазначалося раніше, мали нижчий професійний рівень різьблення і не відповідали рівневі обробки наявних у соборі різьблених плит парапетів хорів та мармурового саркофага Ярослава Мудрого.

З вівтарною огорожею храму на вул. Володимирський В. Г. Пуцко пов'язує різьблену шиферну плиту майже квадратної форми, що зберігалася в Софійському соборі з ХІХ ст. [2, с. 8], та фрагменти іншого шиферного рельєфу, знайдені на території Софії Київської у 1946 році [18, с. 211, 217--218]. Є. І. Архіпова не погоджується з приналежністю зазначених фрагментів до цієї споруди, бо вони, на її думку, пов'язані із Софійським собором, оскільки були знайдені в шарі будівельного сміття реставраційних робіт XVII--XVIII ст. [3, 87].

Перші згадки про існування «олтарныа ограды» в Успенському соборі Печерського монастиря знаходимо у Києво-Печерському Патерику [1, с. 14]. П. Лебединцев вважав, що в храмі була невисока огорожа, «близько 6 аршин», яка складалася з мармурових плит і стовпів, перекрита архітравом, на якому над дверми огорожі знаходилася ікона із зображенням «Деісіса» [9, с. 10--11].

Павло Алеппський бачив в Успенському соборі чудову передвівтарну огорожу і стверджував, що вона дуже стара [15, с. 51]. На думку М. В. Холостенка сирійський мандрівник міг бачити старовинну мармурову огорожу з колонами та архітравом, що розташовувалась поза сучаснішим тритябловим іконостасом, можливо князів Острозьких [28, с. 134]. М. В. Холостенко реконструює в монастирському соборі давній темплон, залучаючи для того фрагменти архітрава й чотири мармурові фусти колон з церков Ближніх печер монастиря, де, за переказами, використовували рештки старовинної «успенської» огорожі та капітелі з лапідарію Софійського собору, оскільки їхні розміри збігаються [28, с. 137, мал. 26]. Підтвердженням того, що колони використані в печерних церквах повторно, засвідчує те, що вони поставлені основою догори. Дослідник також зміг визначити висоту темплону, що становить 3,02 м, і парапету -- 1,51 м. На фустах колон залишилися сліди від трьох металевих кріплень, якими могли фіксуватися ікони й парапет.

М. В. Холостенко вважав, що на архітраві передвівтарної огорожі знаходилися 5 ікон, з боків центральних врат -- дві намісні ікони в інтерколумніях, а увінчувався темплон хрестом або Розп'яттям [28, с. 135--136].

Є. І. Архіпова підтверджує проконеське походження мармуру конструктивних деталей всіх трьох церков -- Десятинної, Успенської та Софії Київської [3, с. 100]. Проте зауважує, що первісна мармурова огорожа печерської церкви загинула під час землетрусу 1230 р., і Павло Алеппський не міг її бачити [3, с. 99].

Таким чином, можна погодитись із запропонованою М. В. Холостенком реконструкцією, яка являє собою тип візантійського темплону у вигляді портика.

Про те, що до вівтарної огорожі київського Дмитрівського собору могли входити «михайлівські» шиферні рельєфні плити із зображенням святих вершників, висловила думку Г. В. Сидоренко [20, с. 246]. Деякі ж дослідники, справедливо наголошують на монументальному характері зображень [12, с. 37--46], що може свідчити про розрахунок майстра на споглядання рельєфів з далекої відстані, а при оздобленні плит огорожі різьблення було деталізоване й ретельно оброблене [3, с. 118], тому застосування цих плит в конструкції темплону малоймовірне.

До Михайлівського Золотоверхого собору можуть бути віднесені три мармурові капітелі, що збереглися, а також втрачені мармурові капітель та дві невисокі колони, які були використані у прибудовах собору повторно [3, с. 120--121]. Три капітелі прикрашені різьбленим орнаментом із «візантійськими» хрестами й листям аканта лише з трьох боків, а четвертим вони прилягали до стіни або кута. Є. І. Архіпова припускає використання їх у східній частині храму, але оскільки капітелей більше ніж дві, то вони не могли бути частиною передвівтарної огорожі і, на її думку, мармурові колони з капітелями були застосовані для оздоблення входів або портиків [3, с. 121]. Автор вважає за доцільне вважати приналежність мармурових колон і капітелей до передвівтарної огорожі, яка могла розміщуватись не тільки перед головною апсидою храму, а й перед бічними, за принципом огорожі -- портика монастирів Ватопед [21, мал. 7] та Хіландар на Афоні [7, мал. 15], де й бічні вівтарі оздоблені архітравом та колонами, що прилягають до передвівтарних стовпів, а в такому випадку капітелей з однією неорнаментованою стороною знадобилося б шість. Створення темплону перед трьома апсидами було доволі поширеним явищем у візантійських храмах ХІ--ХІІ ст., про що може свідчити також і передвівтарна огорожа храму Дафні ХІ ст. [7, мал. 15]. Як зазначає у своїй згадці Павло Алеппський, плити парапету михайлівського темплону були шиферними та інкрустовані мозаїкою. До темплону міг належати і фрагмент невеликої гранчастої мармурової невеличкої колони [3, с. 121].

Більшість храмів домонгольської доби в Україні залишаються здебільшого малодослідженими, та все ж, судячи з результатів проведених досліджень, можемо стисло окреслити спостереження деяких вчених.

Відомостей про передвівтарну огорожу Кирилівської церкви Києва обмаль. Н. В. Холостенко зобразив план церкви, де лінією означено розташування передвівтарної огорожі, яка проходить від північної до південної стіни перед трьома апсидами, торкаючись західних лопаток передвівтарних стовпів [23, с. 10]. Однак В. Г. Пуцко вважав, що огорожа знаходилася тільки перед центральною та південною апсидами, а через віднайдений на південній стіні апсиди паз, мала висоту 3,14 м. Дослідник вважає, що цей паз міг належати до кріплення тябла в передвівтарному темплоні [16, с. 247--250]. На думку Г. Н. Логвина, паз не стосується стародавніх часів, а належить до ХІХ ст. [11, с. 177-178].

До передвівтарної огорожі невідомого київського храму ХІІ-ХІІІ ст. могла належати всуціль прикрашена трилисниками та зигзагоподібною лінією невеличка колона з пісковику, яку було знайдено у південно-східній частині «міста Володимира» [3, с. 130-131]. Інша невелика мармурова капітель трапецієподібної форми, орнаментована з усіх чотирьох боків, має на одній грані зображення хреста, а на іншій -- монограму Палеологів у медальйоні; вона також могла бути частиною якогось темплону, бо час та місце її знайдення невідомі [3, с. 131]. Є. І. Архіпова датує капітель широко -- кінцем ХІІ-XIV ст., часами «Палеологівського ренесансу» [3, с. 132].

Досліджуючи церкву Апостолів в Білогородці під Києвом, В. В. Хвойка віднайшов залишки передвівтарної огорожі. Від південної до північної стіни, поперек східної частини храму, впритул до західних лопаток передвівтарних стовпів йшло заглиблення завширшки 40 см і глибиною 45 см, на дні якого знаходились рештки дерев'яної основи огорожі [29, с. 80-81; 30, с. 20]. На думку В. М. Лазарева, дерев'яний темплон повторював структуру візантійського мармурового і також складався з колон, архітрава і плит парапету [7, с. 193], тому, гіпотетично, тут міг бути поставлений подібного типу темплон.

Здійснюючи археологічні дослідження одноапсидної Спаської церкви у Переяславі-Хмельницькому, М. К. Каргер виявив, що апсиду відокремлює від основної частини храму викладений шиферними плитами поріг, за яким знаходиться цегляна вимостка (у два ряди цегли), що, можливо, слугувала основою передвівтарної огорожі [5, с. 14]. Дослідник не лишив ніяких думок з приводу конструкції та матеріалу огорожі. Таке незвичайне розташування передвівтарної огорожі не між передвівтарними стовпами, а на кордоні між апсидою та наосом, зумовлене винятковою архітектурою двостовпного храму-усипальниці, де жертовник та дияконик розташовані в нішах східної стіни і виступають до основного об'єму храму [30, с. 21].

На місці передвівтарної огорожі в Спаському соборі у Чернігові розкопками виявлені залишки згорілої деревини та фрагменти шиферних плит [27, с. 200]. М. В. Холостенко вважає, що тут могла бути невисока огорожа легкого типу, у вигляді бар'єра [27, с. 200]. З цим не погоджується Т. А. Чукова, оскільки вважає, що двоярусність інтер'єру собору мала впливати і на монументальність передвівтарної огорожі, котра створювала б необхідний акцент для «завершеності композиції центральної частини собору» [30, с. 21]. Дослідниця припускає наявність у конструкції дерев'яного антаблемента [30, с. 21].

У Борисоглібському соборі Чернігова дослідженням було встановлено наявність дерев'яної передвівтарної огорожі [26, с. 196]. Цікавим є використання дерева для такого важливого сакрального елемента собору, особливо тому, що для його оздоблення широко застосовувався камінь [26, с. 196; 30, с. 22]. Але щодо типу темплону, то це міг бути темплонпортик, поширений, як уже згадувалося, в ХІ--ХІІ ст.

Фрагменти різьбленого каменю, знайдені при розкопах Благовіщенської церкви в Чернігові, дають підстави передбачати наявність кам'яної передвівтарної огорожі, колони якої були вкриті плетінчастим різьбленням, подібним до колон Дмитрівського собору у Володимирі [30, с. 22].

М. В. Холостенко висловив цікаве припущення щодо використання у давній вівтарній огорожі Успенського собору Єлецького монастиря у Чернігові різнокольорового вітражу. В ході розкопок не виявлено спеціальної основи під вівтарну огорожу, але в підбанному просторі було знайдено, у великій кількості, вітражне кольорове скло різної форми, розмальоване рослинними візерунками [24, с. 56-- 57]. Ймовірно, що основна частина передвівтарної конструкції була дерев'яною [30, с. 23].

Успенський собор Галича, за даними Я. Пастернака, мав кам'яну передвівтарну огорожу [14, с. 123--124]. А в білокам'яній церкві ХІІ ст. з с. Васильова, що на Буковині, були знайдені кам'яні фундаменти передвівтарної огорожі, яка відділяла вівтарну частину церкви; втім у публікації не згадується, чи охоплювала вона всі три апсиди, чи була розташована лише перед центральною [10, с. 41--42].

На жаль, не було досліджено передвівтарні огорожі Успенського собору у Володимирі-Волинському, церкви св. Пантелеймона в Крилосі, церкви св. Миколи у Львові й чернігівських храмів св. Іллі та св. Параскеви П'ятниці.

Висновки

Таким чином, в Україні часів Київської Русі було успадковано візантійський темплон у вигляді портика, який складався з колон, архітрава та парапету. Втім, залежно від історичних обставин і матеріалу, з якого будували храм, конструкція виконувалась з мармуру або мармуру з шифером, з дерева або дерева з каменем. З приводу декоративного різьблення кам'яних деталей огорожі можна припускати використання традиційних візантійських композицій з вписаними в коло хрестом, шестикінечною хризмою, різноманітними розетками, плетінчасті композиції зі стрічкою, ромбом, невеликими колами та іншими декоративними елементами [3, с. 36, 37, 93]. Можна вважати, що у переважній більшості дерев'яних храмів, що не дійшли до нашого часу, вже в передмонгольську добу переважали саме дерев'яні архітектурні композиції передвівтарних огорож. Наступне наше завдання -- з'ясувати, які саме ікони (або монументальне малярство) входили до складу подібних огорож.

Література

1. Абрамович Д. Киево-Печерский патерик / Абрамович Д. -- К. : Час, 1991. (Репринтне видання з видання 1931 р.). -- 280 с.

2. Айналов Д. В. Мраморы и инкрустации Киево-Софийского собора и Десятинной церкви / Айналов Д. В. // Труды ХП археологического съезда в Харькове, 1902. -- М., 1905. -- Т. 3. -- С. 5-11.

3. Архипова Е. И. Резной камень в архитектуре древнего Киева (конец Х -- первая половина ХІІІ вв.) / Е. И. Архипова. -- К. : Стилос, 2005. -- 286 с.

4. Ісаєвич Я. Мартин Груневег і його опис Києва / Ісаєвич Я. // Всесвіт. -- № 5. -- 1981. С. 204-211.

5. Каргер М. К. Раскопки в Переяславе Хмельницком в 1952-1954 гг. / Каргер М. К. // Советская Археология. -- М., 1954. -- Т. 20. -- С. 5-30.

6. Каргер М. К. Древний Киев: В 2 т. -- Т. 2. Памятники киевского зодчества Х-ХІІІ вв. / М. К. Каргер. -- М. ; Л. : Изд-во Академии Наук СССР, 1961. -- 662 с.

7. Лазарев В. Н. Три фрагмента расписных эпистилиев и византийский темплон / Лазарев В. Н. // Византийский временник. -- 1967. -- С. 162-196.

8. Лебединцев П. О святой Софии Киевской / Лебединцев П. // Труды ІІІ АС. в Киеве. -- К., 1878. -- Т. 1. -- С. 53-93.

9. Лебединцев П. Киево-Печерская Лавра в ее прошедшем и нынешнем состоянии. -- К., 1886.

10. Логвин Г. Н., Тимощук Б. А. Белокаменный храм ХІІ века в Василеве / Логвин Г. Н., Тимощук Б. А. // Памятники культуры. Исследования и реставрации. -- М., 1961. -- Т. 3. -- С. 37-50.

11. Логвин Г. Н. К истории сооружения Софийского собора в Киеве / Логвин Г. Н. // Памятники культуры. Новые открытия. -- М., 1977. -- С. 169-186.

12. Міляєва Л. Повернення до атрибуції рельєфу «Невідомого святого вершника» / Міляєва Л. // Родовід. -- К. -- 2002. -- С. 37-46.

13. Нельговський Ю. Матеріали до вивчення первісного вигляду оздоблення інтер'єру Софії Київської / Нельговський Ю. // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. -- К., 1959. -- С. 5-29.

14. Пастернак Я. Старий Галич / Пастернак Я. -- Краків -- Львів, 1944.

15. Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном архидиаконом Павлом Алеппским / [пер. с араб. Г. Муркоса]. -- Вып. 2. -- М., 1897.

16. Пуцко В. Г. Приделы Кирилловской церкви в Киеве // Зборник народны музеjа. 9-10. -- Београд, 1979. -- С. 243-255.

17. Пуцко В. Г. Фрагмент мраморного архитрава алтарной преграды Софии Киевской / Пуцко В. Г. // Археолошки музеj на Македон|а. Книга 10 -- 11 тома. -- Скоще, 1983. -- С. 101-104.

18. Пуцко В. Г. Шиферные рельефы в лапидарии Софии Киевской / Пуцко В. Г. // СА. -- № 1. -- М., 1984. -- С. 210-221.

19. Раппопорт П. А. Русская архитектура Х-ХІІІ вв. Каталог памятников / Раппопорт П. А. -- Л. : Наука, 1982. -- 136 с.

20. Сидоренко Г. В. «Михайловские» рельефные плиты ХІ в. О возможной алтарной преграде Дмитриевского собора в Киеве / Сидоренко Г. В. // Иконостас. Происхождение -- развитие -- символика. -- М., 2000. -- С. 243-266.

21. Смирнова Э. С. Иконы XI в. из Софийского собора в Новгороде и проблема алтарной преграды / Смирнова Э. С. // Иконостас. Происхождение -- развитие -- символика. -- М., 2000. -- С. 267-311.

22. Собор святої Софії в Києві. Книга -- альбом / авт. тексту Логвин Г. Н. К. : Мистецтво. -- 2001. -- с. 352, іл.

23. Холостенко Н. В. Новые данные о Кирилловской церкви в Киеве / Холостенко Н. В. // Памятники культуры.

Исследования и реставрация. -- М., 1960. -- Т. 2. -- С. 5-19.

24. Холостенко Н. В. Архитектурно-археологическое исследование Успенского собора Елецкого монастыря в Чернигове / Холостенко Н. В. // Памятники культуры. Исследования и реставрация. -- М., 1961. -- Т. 3. -- С. 51-67.

25. Холостенко Н. В. Исследование руин Успенского собора / Холостенко Н. В. // Культура и искусство Древней Руси. -- Л., 1967. -- С. 58-68.

26. Холостенко Н. В. Исследование Борисоглебского собора в Чернигове / Холостенко Н. В. // Советская археология. -- № 2. -- М., 1967. -- С. 188-210.

27. Холостенко Н. В. Мощеница Спаса Черниговского / Холостенко Н. В. // Культура средневековой Руси. -- Л. : Наука, 1974. -- С. 199-202.

28. Холостенко М. В. Успенський собор Печерського монастиря / Холостенко М. В. // Стародавній Київ. -- К. : Наукова думка, 1975. -- С. 107-170.

29. Хвойко В. В. Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура

в доисторические времена / Хвой-

ко В. В. -- К., 1913.

30. Чукова Т. А. Алтарь древнерусского храма конца Х -- первой трети ХІІІ в. Основные архитектурные элементы по археологическим данным / Чукова Т. А. -- СПб : Петербургское востоковедение, 2004. -- 224 с.

31. Этингоф О. Е. Византийские иконы VI -- первой половины XIII века в России / Этингоф О. Е. -- М. : Индрик, 2005. -- 768 с.

32. БабМ Г. О живописном украсу олтарских преграда / БабиИ Г. // Зборник за ликовне уметности Матице српска. -- Нови Сад, 1975. -- Т. 11. -- С. 3-41.

33. Epstein A. The middle Byzantine sanctuary barrier: Templon or Iconostasis? / Epstein A. // Journal of the British Archaeological Association. -- London, 1981. -- № 134. -- C. 1-28.

34. Grabar A. Sculptures byzantines du Moyen Age (XIe -- XIVe s.) / Grabar A. -- Paris, 1976. -- 167 p.

Размещено на Allbest.ru