Ліквідація радянськими органами державної безпеки греко-католицької церкви у Закарпатті

«греко-католицька церква вороже ставиться до радянської влади, народ вимагає повернення до «старої релігії», а тому уніатську церкву не будуть реєструвати».

Стосовно передачі на користь РПЦ парафій Мукачівської єпархії, націоналізації її майна, то, за словами П. Вільхового, це було цілком законним кроком, що мав на меті «відновлення історичної справедливості» - повернення власності, нібито колись відібраної уніатами у православних Там само, арк. 123-124..

У зв'язку з викладеним пропонувалося скликати в Москві об'єднану нараду працівників Рад у справах релігійних культів та у справах РПЦ при Раді Міністрів СРСР за участю вповноважених ради в УРСР П. Вільхового й П. Ходченка та обласних уповноважених Распутька, Шерстюка для обговорення й координації заходів із ліквідації греко-католицької церкви у Закарпатті. По лінії РПЦ із цією метою передбачалося посилити «місіонерську роботу» серед закарпатських греко-католиків, а по лінії сектору преси ЦК КП (б) У - пропагандистську активність задля відповідної підготовки місцевої громадської думки. Окрім цього, автор просив добитися негайного виконання рішення про передачу резиденції капітули греко-католицької Мукачівської єпархії та кафедрального собору в Ужгороді на користь православної єпархії й дозволити вповноваженому Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР по УРСР самостійно ухвалювати рішення щодо передачі дочірніх греко-католиць- ких церков православним без відповідної санкції з боку ради ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-9113, т. 31, арк. 124-125..

Після ознайомлення з доповідною запискою свого колеги республіканський уповноважений РСРПЦ П. Ходченко повідомив про недоцільність подальшого обговорення планів щодо Закарпаття, оскільки на 10 грудня 1948 р. передбачався приїзд до Києва голови цієї ради - Г. Карпова. Той збирався особисто ознайомити обласних уповноважених «із новими настановами щодо питання православної церкви й культів», і тоді ж збиралися виробити пропозиції стосовно прискорення ліквідації греко- католицької церкви у Закарпатті Нескорена церква: Подвижництво греко-католиків України у боротьбі за віру і державу. - С. 160..

На початку 1949 р. сталінський режим перейшов у генеральний наступ. Конфіскацію останніх церковних твердинь поєднали з жорстким тиском на духівництво стосовно переходу у православ'я, репресіями та арештами священнослужителів, провокаціями. Для допомоги у проведені заходів до краю відкомандирували групу оперативного складу відділу «О» республіканського та обласних управлінь МДБ УРСР у складі підполковника В. Савочкіна, лейтенанта В. Калашникова, старшого лейтенанта Кушнаренка, лейтенанта М. Хорькова та старшого лейтенанта Білаша ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-9113, т. 30, арк. 206.. Окрім цього, тут із минулого року проводив свою роботу заступник начальника відділу «О» МДБ СРСР І. Богданов.

25 січня 1949 р., відповідно до постанови Закарпатського облвиконкому та за підтримки органів МДБ і МВС, було проведено передачу мукачівського Успенського собору у відання православного єпископа. У ніч на 26 січня чекісти здійснили арешт настоятеля храму - мукачівського архідиякона о. Євме- нія Дулішковича, який опирався передачі та категорично відмовлявся перейти у православ'я. Новий господар - архієпископ Макарій відразу підніс у сан протоієрея собору першого кон- вертита о. Стефана Данієловича. За ним пішов о. Іван Сливка разом зі своїми парафіями у селах Нижня й Верхня Визниця, Нижній Клиновець Мукачівського округу. Цього ж дня православна єпархія поглинула церкву у c. Росвигово (тепер частина Мукачевого), священики якої оо. Дудинський і Штець не захотіли перейти у православну віру ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-9113, т. 30, арк. 207-209..

Оцінюючи наслідки першого потужного «оперативного удару» по УГКЦ у Закарпатті, органи МДБ не без перебільшення відзначали зрушення ситуації з мертвої точки:

«Уніатське духівництво, уважаючи до цього становище греко- католицької церкви на Закарпатті «непорушним», починає втрачати попередню упевненість у силі впливу католицизму на віруючих і шукає вихід із наявного становища. Більшість зі священиків, у тому числі й члени капітули, заявляють, що настав час ліквідації унії, та у зв'язку з переходом у православ'я Данієловича і Сливки священики висловлюють наміри про возз'єднання з православною церквою» Там само, арк. 209..

Далі наводилися відібрані чекістами приклади висловлювань віруючих та ієреїв, які свідчили про їх схиляння в бік православ'я. Утім, водночас цитувалися й висловлювання священиків, котрі заявляли про свою готовність іти до кінця за власну віру. Так, душпастир о. Степан Тиводар, який служив в Успенському соборі Мукачевого, у розмові заявив, що «краще загине, аніж перейде у православ'я». Найбільш цікава у цьому контексті зафіксована радянською агентурою реакція капітулярного вікарія о. М. Мурані на конфіскацію мукачівського храму:

«Ліквідація унії на Закарпатті буде проведена порівняно легко з огляду на невелику чисельність духівництва, із яких 80 чоловік уже не працюють, 50-60 чоловік арештують і засудять за їхню політичну неблагонадійність, 50-60 чоловік шляхом терору влади змістять із посад, а решту на протязі короткого часу викличуть і запропонують прийняти православ'я... Я чув, що прийшов наказ ліквідувати греко-католицьку єпархію, і державна влада швидко ліквідує її. Ми зараз перебуваємо на кінці своєї діяльності».

Поряд із цим о. Мурані рекомендував духівництву не занепадати духом, не покидати греко-католицьку віру, а у крайньому випадку залишити церкву та перейти на «громадянську роботу». Водночас канонік о. Т. Когутич заявляв:

«Так, сумна наша доля: ліквідація на носі. Дивно, як могла нас терпіти радянська влада чотири з половиною роки, тоді як вона могла нас ліквідувати разом з Львівською митрополією» ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-9113, т. 30, арк. 209-215..

Станом на 9 лютого 1949 р. у Закарпатті від греко-католиків до православних перейшло 44 церкви, було закрито 13 каплиць, на православ'я конвертувалися 9 священиків (із 37, намічених органами МДБ), натомість 11 залишили церковне служіння, перейшовши на мирську роботу. Серед 275 священнослужителів «в агентурну розробку як антирадянський елемент» було взято 188 осіб, заарештовано 13, готувалися арешти ще 2 5 Там само, арк. 217..

10 лютого 1949 р. із санкції міністра державної безпеки УРСР С. Савченка за ґратами опинився канонік-прелат О. Хіра, у приміщенні якого було знайдено два документи від 30 травня 1947 р. з підписом і печаткою покійного єпископа Теодора (Ром- жи), якими підтверджувалося, що у випадку його відсутності канонік призначався генеральним вікарієм і наступником Там само, арк. 261..

16 лютого 1949 р. представники міської влади у супроводі співробітників МДБ узяли під контроль Ужгородський кафедральний собор та резиденцію греко-католицької єпархії, передавши їх на основі рішення Закарпатського облвиконкому від 25 липня 1947 р. у відання РПЦ. Новим настоятелем було призначено конвертита о. Іренея Кондратовича, який ще 9 лютого 1949 р. написав заяву про перехід у православ'я. Наступного дня православна громада Ужгорода заволоділа й греко-католиць- кою церквою на Цегольні. Щоб паралізувати реакцію духівництва та віруючих, органи держбезпеки задіяли весь наявний в обласному центрі агентурний апарат по уніатській церкві. Ще за два тижні до захоплення єпископської резиденції капітуляр- ний вікарій о. М. Мураній начебто погодився на співпрацю з МДБ (хоча при цьому відмовився перейти у православ'я) і на прохання чекістів 16 лютого 1949 р. підписав звернення до гре- ко-католицького духівництва Закарпаття (розіслане 18 лютого), в якому оголосив про ліквідацію єпархіального управління та розпуск капітули ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-9113, т. 30, арк. 250.. На думку о. Д. Бендаса, о. Мурані не писав згаданого листа, оскільки його

«стиль не відповідав рівню людини з вищою духовною освітою, що звикла готувати ділові документи» Бендас С., БендасД. Священики-мученики, сповідники вірності. - Уж-город: Закарпаття, 1999. - С. 303-304..

Те, що залучення М. Мурані до співпраці з органами МДБ було радше формальним, аніж реальним, підтверджується його подальшими стосунками з радянською владою. Після категоричної відмови перейти у православ'я й «зайняття» ним, як відзначалося в документах МДБ,

«явно ворожої щодо православної церкви лінії, чим негативно впливав на хід возз'єднання з православ'ям уніатського духівництва» ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-9113, т. 30, арк. 318.,

24 червня 1949 р. його заарештували та відправили в Київ, де 1951 р. він був засуджений до 10 років таборів Бендас С., Бендас Д. Священики-мученики, сповідники вірності. - С. 359-360..

Таким чином, органам МДБ за допомогою агентурно-оперативних заходів удалося фактично припинити існування греко- католицької Мукачівської єпархії й тепер залишалося тільки зафіксувати ліквідацію УГКЦ формально - як вияв «волі духівництва та народу».

Начальник Управління МДБ по Закарпатській області полковник Б. Чернецький разом із заступником начальника відділу «О» МДБ УРСР майором І. Богдановим із задоволенням повідомляли своєму керівникові генерал-лейтенантові С. Савченку:

«Проведенням цих основних заходів у загальному процесі ліквідації уніатської греко-католицької церкви було паралізовано діяльність керівного складу греко-католицької церкви, внесено дезорганізацію в ряди духівництва і створено передумови для возз'єднання уніатських священиків із російською православною церквою» ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-9113, т. 30, арк. 252..

Менш ніж за два місяці після «саморозпуску» капітули різко зросла кількість конвертованих священиків (з 9 до 27) і конфіскованих греко-католицьких храмів (з 44 до 64). Що цікаво: першими навернулися уніатські священики, які перед тим дали згоду на співпрацю з органами МДБ й були використані для проведення ліквідаційних заходів щодо Мукачівської єпархії. У лютому заарештували 7 священнослужителів, у тому числі титулярного каноніка, декана греко-католицької церкви у Хуст- ському окрузі о. М. Русинка, доктора канонічного права о. Д. Поповича, о. Й. Кампова (м. Берегове), о. П. Лозана (с. Дідово на Берегівщині), о. М. Тербака (с. Імстичово на Іршавщині), о. Івана Карпинця (с. Фанчиково) та ін. Там само, арк. 240, 253-259.

Документи МДБ свідчать, що переведення греко-католицьких парафій у православ'я відбувалося також за допомогою агентурних та інформаційних «джерел» чекістів у середовищі як духівництва, так і віруючих. Зокрема, в одній із парафій після арешту греко-католицького душпастиря за допомогою завербованих священиків серед пастви було проведено «роз'яснювальну роботу» щодо необхідності переходу у православ'я, після чого до архієпископа Макарія вирушила делегація на чолі з одним із них, прохаючи прийняти приход до складу РПЦ і призначити його настоятелем місцевої громади Там само, арк. 259.. За подібною схемою відбувалося «возз'єднання» в більшості округів Закарпаття.

До цього додавався шалений адміністративний тиск. У березні всім священикам, що залишилися на волі й не «возз'єдналися» з РПЦ, було заборонено відправляти служби, а всі греко- католицькі церкви в адміністративному порядку закрито Бендас С., Бендас Д. Священики-мученики, сповідники вірності. - С. 304-

305.. Станом на 20 березня 1949 р. ліквідовано 148 уніатських приходів, з яких у відання православної церкви перейшло 135 храмів, 13 каплиць було закрито, а також оформлено перехід 60 священиків у православ'я ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-9113, т. 30, арк. 287..

5 квітня 1949 р. під пильною опікою МДБ більшість деканів благочинних округів підготували й ухвалили «Звернення до всечеснішого духовенства і всіх набожних вірних греко-като- лицької церкви на Закарпатті» Там само, арк. 282-283., в якому зазначалося: «Керівництво греко-католицької церкви на Закарпатті не змогло оцінити всю важливість цього історичного моменту [... ] і намагалося зберегти в нашому народі унію, це насіння незгоди й роздору, спадщину часів нашої неслави і неволі».

8 квітня документ затвердили на нараді священиків-активістів, що складалася з колишніх греко-католицьких архідияконів, деканів, настоятелів головних парафій і соборів єпархії - своєрідна закарпатська «ініціативна група з возз'єднання з православною церквою» (всього 14 підписів) Бендас С., Бендас Д. Священики-мученики, сповідники вірності. - С. 305-

306.. Оприлюднення цього звернення стало, на думку В. Фенича, вирішальним у подальшій долі греко-католицької церкви у Закарпатті, суттєво прискоривши «возз'єднавчу кампанію», його можна розцінювати як інституційний захід, подібний до тих, що відбулися у Львові (1946 р.), Блажі (1948 р.) чи Пряшеві (1950 р.) Фенич В. «Чужі» серед своїх, «свої» серед чужих... - С. 78-79..

Від початку 1949 р. й до травня кількість ліквідованих парафій, за оцінками МДБ УРСР, становила 259 (із них 242 передано на користь РПЦ, 17 закритих каплиць), священиків, що перейшли у православ'я, було вже 100 осіб, 10 відмовилися від духовного сану, 24 заарештовано, 8 померло. У цей час у Закарпатті залишалося 113 уніатських церков (із 372) та 128 священнослужителів (із 275), котрі не «возз'єдналися» ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-9113, т. 30, арк. 301.. В одному з документів органів держбезпеки йшлося:

«[... ] найбільш реакційна частина уніатського духівництва, усупереч бажанню віруючих уніатів, протидіє переходу у право- слав'я. Багато з цих уніатських священиків, не бажаючи переходити у православ'я, залишають свої приходи і виїжджають в інші округи Закарпаття, де намагаються тимчасово влаштуватися на різного роду роботи (рахівниками, бухгалтерами різних артілей і підприємств, обліковцями на лісозаготівлях). Інша частина цієї категорії уніатських священиків, залишаючись на місцях, намагається будь-якими засобами перешкоджати духівництву та віруючим уніатам до переходу у православ'я» ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-9113, т. 30, арк. 301...

3 серпня 1949 р. міністр державної безпеки УРСР С. Савченко відрапортував московському керівництву про завершення операції з остаточної ліквідації греко-католицької церкви у Закарпатті «по лінії» органів МДБ. За його даними, унаслідок проведених агентурно-оперативних заходів із 372 уніатських церков у руках РПЦ опинилися 355, було закрито 17, кількість священиків, які конвертувалися на православ'я, становила 116 із 275, 10 відмовилися від духовного сану, 45 було заарештовано, 8 померло. Водночас у ході проведення репресивних акцій ліквідовано 3 «антирадянських групи» з числа уніатського духівництва в Мукачівському (оо. Є. Дулишкович, С. Тиводар, А. Бицков), Свалявському (оо. А. Грабар, Д. Дребітько, А. Станканинець) та Берегівському (оо. І. Кампов, Н. Голожняй та ін.) округах, заарештовано 11 осіб. Таким чином, не «возз'єднаними» з православною церквою залишилося 96 священнослужителів, які опинилися без парафій. 13 із них були особами похилого віку, 11 ще до проведення «возз'єднання» залишили свої парафії та влаштувалися на світську роботу, 7 проживали в Імстичівсько- му монастирі, а 65 священиків ніде не працювали Там само, арк. 310-315.. У 1950 р. було закрито останній у краї греко-католицький Імстичівський монастир Там само, т. 31, арк. 244, 251..

За даними о. Д. Бендаса, у липні 1949 р. дали свою згоду на віровідступництво всього 4 греко-католицьких священика, у серпні - стільки ж, у вересні та у грудні - по 1. У 1950 р. цим шляхом пішло ще 8, а 27 червня 1950 р., коли змусили підписати відозву про перехід у православ'я 85-річного о. Володимира Стріпського, перехід греко-католицького духівництва на православ'я повністю припинився, хоча арешти тривали до 1951 р. За весь радянський період у Закарпатті було заарештовано 124 греко-католицьких священнослужителя (40% від складу єпархіального духівництва), із них 28 померли в тюрмах і таборах Бендас С., Бендас Д. Священики-мученики, сповідники вірності. - С. 6, 305, 398..

На відміну від Галичини, у Закарпатті радянська влада обійшлася навіть без інсценізації «собору», що було пов'язано з потужним опором «возз'єднанню» місцевого греко-католицького духівництва Боцюрків Б. Українська греко-католицька церква і радянська держава (1939-1950). - С. 199.. Тому обмежилися оголошенням про ліквідацію унії у краї (за словами православного архієпископа Ма- карія, це стало «торжеством православ'я») під час відзначення свята Успіння Пресвятої Богородиці 28 серпня 1949 р. на Чернечій горі біля Мукачевого. На літургії за присутності представників РПЦ зі Львова та Києва, конвертованих закарпатських священиків о. Іреней Кондратович відзначив, що

«з дня 28 серпня 1949 року на Закарпатській Україні перестала існувати церковна унія закарпатського духовенства з Римом, бо вона була протинародним історичним актом»,

а архієпископ Макарій підбив підсумки «возз'єднання» греко- католицької Мукачівської єпархії з РПЦ і наголосив на «історичному значенні» ліквідації унії. На підставі цих виступів влада офіційно стверджувала, що Ужгородську унію 1646 р. скасовано й усе Закарпаття перейшло на православ'я під опіку Московського патріархату Бендас С.,БендасД. Священики-мученики, сповідники вірності. - С. 306-

307..

Голова Ради у справах РПЦ Г. Карпов уже 24 вересня 1949 р. в таємному листі на адресу Й. Сталіна, В. Молотова, Г. Маленкова, К. Ворошилова та М. Суслова тріумфально повідомляв, що «вказівки уряду стосовно ліквідації церковної унії, тобто греко- католицької церкви, виконано. Уніатську церкву, котра існувала

в п'яти областях УРСР (Львівській, Дрогобицькій, Станіславській, Тернопільській і Закарпатській) та перебувала в підпорядкуванні папи римського, до серпня місяця цього року ліквідовано шляхом її возз'єднання з російською православною церквою. Ліквідації унії приділяли велику увагу Рада Міністрів УРСР, ЦК КП (б) У, особисто товариш М. С. Хрущов. Значні та суттєві заходи здійснили органи МДБ СРСР» Нескорена церква. Подвижництво греко-католиків України у боротьбі за віру і державу. - С. 226-228..

Утім, ще 1950 р., попри офіційну ліквідацію, греко-католиць- ка Мукачівська єпархія продовжувала діяти «в катакомбах». Вона налічувала 95 священиків, які до 1953 р. найбільшу активність проявляли на Іршавщині та Виноградівщині Бендас С., БендасД. Священики-мученики, сповідники вірності. - С. 307..

Таким чином, від стихійного початку «возз'єднавчої кампанії» (1945 р.) й до «торжества православ'я» у Закарпатті (серпень 1949 р.) органи держбезпеки відігравали вирішальну роль у системі заходів щодо ліквідації у краї греко-католицької церкви. Без цього радянські органи влади (ради у справах РПЦ та у справах релігійних культів), тим більше РПЦ, не могли б реалізувати накресленого Й. Сталіним сценарію з припинення діяльності греко-католицької церкви у Закарпатті. Як показав досвід нищення унії, за умови внутрішньої дисциплінованості та організаційної міцності греко-католицької Мукачівської єпархії, згуртування духівництва навколо впливової й авторитетної постаті єпископа Теодора (Ромжи) добитися переходу уніатських священиків на православ'я без участі МДБ було практично неможливо. Задіяний цим відомством традиційний арсенал засобів - насильство, терор, шантаж - прискорив ліквідацію унії у Закарпатті та «возз'єднання» місцевих греко-католиків із Російською православною церквою.

ліквідація греко католицька церква

Размещено на Allbest.ru