Територіальне управління промисловістю (1957-1965 рр.) в Україні: сучасна російська та українська історіографія

Y. Korobka

The article is concerned with historiographical analysis of the research of the reform of management of industry launched at M. Khrushchev's initiative in 1957 for the purpose of switching from the field-based principle of managing the economy through the ministries to the territorial system through the Regional Economic Councils.

Key words: Modern Russian and Ukrainian historiography, situation in historiography, political and ideological factors, N. Khrushchev, Regional Economic Council (1957 - 1965).Запровадження рад народного господарства (далі - РНГ) та їх функціонування як органів управління промисловістю в економічних адміністративних районах протягом 1957 - 1965 рр. свідчили про нову спробу знайти вихід із безперспективного напрямку розвитку радянської економічної системи. До нашого часу однозначної й аргументованої та позбавленої упередження оцінки цієї реформи не вироблено. Створення сприятливих наукових умов для уточнення характеру та значення вказаного перетворення передбачає історіографічне осмислення, у першу чергу, доробку дослідницької діяльності російських та українських науковців. Значна частина сформульованих ними висновків, які побутують й тлумачаться у сьогоденній гуманітаристиці й на побутовому рівні, мають чимале значення для розуміння історичної долі СРСР та його економічної спроможності.

Найбільш змістовний і об'єктивний аналіз стану вивченості економічної реформи 1957 - 1965 рр. в Україні здійснено у дисертаційному дослідженні О. Ворошилова [6]. В авторефераті дисертації простежено три періоди у вивченні теми. При цьому зазначено досить таки нерівномірний інтерес до проблеми раднаргоспівської реформи, зосередження доперебудовчих дослідників спочатку лише на позитивних, а згодом тільки на негативних аспектах цього перетворення. Заслуговує схвалення намагання автора залучити до наукового розгляду доробок істориків та економістів української діаспори. Спроби історіографічного аналізу невеликої сукупності історичних творів сучасних дослідників реформи управління промисловістю здійснено у статті Ж. Кукурузи [14].

Загальні питання історіографії раднаргоспівської перебудови знайшли відображення у докторських дисертаціях російських істориків В. Дриндіна, В. Мерцалова, В. Шестакова і кандидатській Л. Семенової, присвячених створенню і функціонуванню рад народного господарства як у цілому в Російській Федерації, так і в окремих економічних районах [10; 20; 27; 29]. Загалом дослідники відзначали досить таки ефективну діяльність цих територіальних органів управління народним господарством.

Мета статті - розгляд розвитку наукового знання про регіональне управління промисловістю України (1957 - 1965 рр.) сучасними російськими та українськими дослідниками.

У накопиченні історичних знань радянською та пострадянською гуманітаристикою про реформу управління промисловістю можна виокремити чотири історіографічні періоди: перший - від початку вивчення наприкінці 1950-х рр. до усунення М. Хрущова від влади; другий - із середини 1960-х до середини 1980-х рр.; третій - від другої половини 1980-х рр. до початку 1990-х рр., четвертий (сучасний) - бере початок з 1991 р. і розгортається до сьогодення [11].

У перший період реформа з перебудови управління промисловістю належала до числа проблем, що були у центрі уваги радянської гуманітаристики. Висвітленню підлягали загальні питання (у різних варіаціях), що мали джерелом документи КПРС. У дослідженнях підкреслювалося, як міністерська система вичерпала себе і яким чином гальмувала індустріальний розвиток країни. Висловлені партійним керівництвом очікування на результати перетворення знаходили відображення у літературі, де встановлювалися факти поліпшення використання місцевих ресурсів для розвитку промисловості, облаштування належним чином справи спеціалізації і кооперування виробництва [12, с. 132].

У цей же час із легкої руки М. Хрущова у громадсько-політичній проблематиці утвердилося усвідомлення загрози "місництва", тобто відстоювання новими органами управління вузькомісцевих інтересів на шкоду загальнодержавній справі, що відбилося у відстеженні науковцями таких негативних проявів і тавруванні їх. Характерною ознакою всіх праць першого історіографічного періоду було безоглядне підкреслювання корисних рис реформи, наголошення на її наступності з ленінською теоретичною і практичною спадщиною. Особливістю першого періоду була наявність виняткових випадків оприлюднення міркувань щодо потреби вдосконалення не просто інститутів управління народним господарством, а наповнення їх діяльності економічною сутністю, запровадження матеріального заохочення роботи промислових підприємств (O. Ліберман) [12, с. 132 - 134].

Після поваленням М. Хрущова, у другий історіографічний період, наукова думка про характер і значення раднаргоспівського управління промисловістю нівелювалася сприйняттям перетворення як одного з проявів волюнтаризму радянського лідера. Деякі аспекти цієї багатопланової проблеми все ж таки були висвітлені у літературі, але їх вивчення не вийшло за рамки невеликих сюжетів у монографіях та узагальнюючих виданнях, окремих статей тощо. При цьому розгляд локалізувався переліком позитивних рис реформи (сприяла більш повному використанню місцевих ресурсів і резервів, розв'язанню деяких питань комплексного розвитку економічних районів, підвищенню рівня міжгалузевої спеціалізації і кооперування організації матеріально- технічного постачання у них тощо). Схвальні якості перетворення доповнювалися негативними ознаками (послаблення централізованого планового керівництва розвитком економіки, "місництво", підрив запровадження новітніх досягнень науки і техніки, зростання загальної чисельності апарату управління). На думку авторів, які працювали під час другого періоду, прогалини реформи явно переважали її позитивні риси. Тому дослідникам видавалося, що система управління промисловістю через галузеві міністерства не вичерпала себе [13, с. 203].

Новий рівень розуміння раднаргоспівської реформи сформувався у третій історіографічний період. Науковці осягнули адміністративний характер перетворення, що не зачіпало корінних чинників виробничих відносин [13, с. 203 - 204].

У четвертий період відновлюється розгляд раднаргоспівської теми у більш докладному форматі. В умовах докорінної зміни історіографічної ситуації, під впливом доробку іноземних дослідників, науковців-емігрантів з СРСР (Я. Білінський, Б. Винар, І. Майстренко, Дж. Боффа, А. Каценелінбойген, Н. Верт, Дж. Хоскінг та ін.) вчені на пострадянському просторі виявляють зв'язок раднаргоспівської реформи з перипетіями політичної боротьби на вищих щаблях партійно-державної влади країни [16, с. 13].

Політичну детермінанту, як один із чинників реорганізації управління промисловістю, вбачали О. Лейбович [17, с. 147 - 150] та автори "Очерков экономических реформ" (М., 1993), виданих під грифом Інституту економіки РАН [21, с. 171 - 172]. В останній праці зазначався серйозний спротив реформі з боку "прибічників командно-адміністративної системи", що переважали у партійному і державному апараті [21, с. 172].

Проте на перше місце серед причин перетворень автори нарисів висунули об'єктивні потреби змін у соціально-економічному розвитку країни й управлінні ним, що в основному повторює аргументацію М. Хрущова, документів КПРС щодо необхідності перебудови управління промисловістю і будівництвом [21, с. 171]. Досить анахронічно як для четвертого історіографічного періоду виглядають звернення у книжці до ленінської риторики та декларацій програми РКП (б) щодо подолання бюрократизму як перешкоди на шляху господарського будівництва [21, с. 176]. Отже, рішучого розриву з радянською історіографічною традицією тут ще не відбулося, попри значно підупалу на момент виходу у світ монографії репутацію ленінської теоретичної, практичної та моральної спадщини.

Як негативний наслідок реформи у "Очерках..." оцінено збільшення кількості працівників органів управління народним господарством, адже, на думку авторів праці, зменшення чисельності апарату державного і господарського управління було запорукою зниження рівня бюрократизму в керівництві народним господарством. Тому як несприятливий бік реформи відзначалася, наявність на 1960 р. найвищої за повоєнні роки кількості управлінців [21, с. 175-176]. На основі відомостей, що містяться у різного роду статистичних виданнях радянського часу, в "Очерках..." зроблено висновок про погіршення важливих макроекономічних показників у роки функціонування раднаргоспів: відносне зниження ефективності народного господарства, зменшення темпів росту національного доходу і продуктивності праці [21, с. 187-188].

Щодо безумовних прорахунків, якими супроводжувався різкий перехід до управління народним господарством за територіальним принципом, то це, на думку науковців, - розрив між галузевим і територіальним розподілом праці, унаслідок чого порушувалися міжрайонні галузеві зв'язки, посилилися елементи автаркії [21, с. 191]. До позитивних властивостей реформи віднесено те, що перехід до нової системи управління було здійснено у короткий термін без створення перешкод нормальній діяльності підприємств [21, с. 178].

У дослідженні також сформульовано тези про переваги раднаргоспівського періоду: посилення соціальної спрямованості господарської діяльності, організація оперативного керівництва підприємствами, розвиток міжгалузевої і територіальної кооперації виробництва у межах великих регіонів. До позитиву зараховано створення за допомогою машинобудівних підприємств виробничої інфраструктури (вкрай занедбаної до запровадження РНГ) у легкій, харчовій та м'ясомолочній промисловості й формування міжгалузевих виробництв і ремонтних баз для малих підприємств. До числа схвальних рис територіального управління промисловістю віднесено активну реконструкцію підприємств, турботу про якість продукції, зростання рівня кваліфікації кадрів, створення матеріально-технічної бази постачання виробництва [21, с. 190-191].

Автори видання вважають недоведеною поширену тезу про втрату системи управління НТП у раднаргоспівський період. Навпаки, у 1961-1965 рр. було створено 23 172 зразки нових типів машин, обладнання, апаратів і приладів. Після повернення до галузевої системи управління ця кількість так і залишилася неперевершеною [21, с. 191]. Підсумковий висновок у дослідженні стосовно реформи 1957 р. - її досвід вартий вивчення [21, с. 194-195].

Неупереджено хід реформи в УРСР, результативність діяльності РНГ було досліджено у дисертації О. Ворошилова [6]. Спираючись на архівні матеріали, дослідник виокремив як один з основних напрямків діяльності Держплану УРСР та рад народного господарства - визначення спеціалізації промислових підприємств. У відповідності до розроблених планів на низці підприємств було скорочено номенклатуру виробів, збільшено випуск спеціалізованої продукції, організовано вузькоспеціалізовані виробництва міжгалузевого призначення [6, с. 14].

Проте, за спостереженням науковця, на перешкоді цій діяльність стали серйозні труднощі. Так, зокрема, завдання із розвитку потужностей спеціалізованих підприємств, що затверджувались урядом УРСР, із року в рік не виконувалися. Даючи загальну оцінку раднаргоспівській реформі, історик твердить про певну демократизацію управління промисловістю, а також створення умов для більш широкого залучення трудящих до вирішення економічних проблем [6, с. 13-14]. На наш погляд, в основі цих двох тез лежить звична, позбавлена реального наповнення радянська ідеологема і її наукові коментарі першого періоду дослідження теми РНГ.

Позитивна якість реформи, за обґрунтованим висновком дослідника, виявилася у низці успішних перетворень: створення єдиної республіканської мережі постачальницько-збутових органів зі зменшенням витрат на утримання цієї служби; відмова від завезення в Україну тих виробів, які можна було виготовляти на підприємствах республіки; До позитиву перебудови управління промисловістю

О. Ворошиловим зараховано виникнення сприятливих умов для концентрації виробництва, що подекуди мало наслідком збільшення випуску продукції на існуючих виробничих площах, а також підвищення продуктивності праці. Разом із тим, заходи у республіці із об'єднання й укрупнення невеликих підприємств, на думку автора, мали на меті головним чином скорочення управлінського апарату, а виробничу структуру підприємств не зачіпали [6, с. 15-17].

Уважне вивчення джерел дало науковцю можливість помітити факти перевиконання підприємствами планів внутрішньорайонних поставок при зриві постачання до інших економічних районів. Крім того, О. Ворошиловим виявлено відсутність систематичного і дієвого контролю за ходом виконання планів поставок у більшості раднаргоспів [6, с. 15]. Схожі міркування були висловлені в авторефераті дисертації П. Гордієнка [9].

Значну увагу запровадженню реформи приділено у працях, створених В. Бараном одноосібно та у співавторстві з В. Даниленком [1 - 3]. Реалізація економічної політики хрущовського керівництва розглядається в рамках еволюції радянського тоталітаризму в напрямку лібералізації політичного режиму, що істотно не зачепило підвалин народного господарства. За офіційно проголошеною метою реформи В. Баран намагався розгледіти далекоглядні політичні мотиви - наступ на урядову бюрократію та апарат як основні джерела консервативних тенденцій та осередок просталіністського, контрреформаційного напрямку [3, с. 172].

Тезу про раціоналізацію діяльності підприємств в умовах РНГ дослідник обґрунтовує за допомогою низки фактів, зокрема об'єднання споріднених виробництв і створення системи головних підприємств у Сталінському раднаргоспі, злиття Смолянинівського і Рутченківського коксохімічних заводів, Дзержинської збагачувальної фабрики і Щербинівського коксохімічного заводу [3, с. 175]. Таке комбінування, за твердженням історика, сприяло комплексному використанню сировини, палива, електроенергії на послідовних стадіях переробки, об'єднаних в єдиний цикл [3, с. 164].

Автор звертає увагу на те, що нова система управління породила нові труднощі й проблеми, зокрема порушення державної дисципліни або так зване місництво, тяганину та бюрократизм [3, с. 178, 182]. Як приклад нового негативного явища у господарському житті наводяться відомості про неналежне ставлення деяких керівників Сталінського економічного району до виконання замовлень Ворошиловградської області [3, с. 331].

Історик навів цікаві відомості стосовно розвитку промисловості УРСР. Так, обсяг виробництва підприємств УРСР, підпорядкованих раднаргоспам, за період 19571965 рр. зріс у 2,2 рази [3, с. 184]. Однак ці вражаючі показники, відзначає В. Баран, досягалися екстенсивним шляхом і були результатом процесу надіндустріалізації, що поглинало величезні ресурси, але не давало рівноцінного господарського результату, економіка працювала сама на себе, а не на людину [3, с. 185-186].

За спостереженням С. Кульчицького на тлі нескінчених організаційних "перетрушувань" результати розвитку української промисловості виглядали в добу М. Хрущова цілком добре. Темпи її розвитку перевищували середні по СРСР. Однак, децентралізація управління, на думку науковця, не поліпшила економічних показників виробництва [15, с. 122, 129].

Влучне міркування стосовно утворення раднаргоспів висловив В. Даниленко. Реформа, на думку науковця, посилювала господарську автономію союзних республік і, таким чином, порушувала тенденцію до "інтернаціоналізації" української економіки, що робила її (й саму Україну) "ручною, керованою, беззахисною". Нова ситуація була на шкоду унітарній державі. Тому партійно-державна бюрократія як провідна сила радянського суспільства легко і швидко позбавила М. Хрущов влади [28, с. 417, 422, 423].

У публікаціях четвертого періоду можна зустріти думку, у відповідності до якої у раднаргоспівській реформі не було економічної необхідності і, більше того, вона суперечила логіці організації індустрії СРСР. Так, російський науковець І. Благих, виходячи з того, що після скасування раднаргоспів (1965 р.) відбулося відновлення галузевого підходу, дійшов висновку про невичерпаність на той момент централізованого управління економікою, а, отже, відсутність об'єктивної потреби у його кардинальному зламі [4].

У монографії та дисертаційному дослідженні В. Шестакова регіоналізація управління промисловістю, навпаки, визнається перспективним перетворенням, в якому простежується раціональне зерно. Однак заходи М. Хрущова, на думку історика, так і не змогли зробити систему господарювання у СРСР керованою [30, с. 265; 29, с. 354].

У четвертий період відновлюється традиція розгляду раднаргоспів окремих регіонів. Так, у статті донецького економіста О. Решетняка щодо причин проведення реформи 1957 р. відтворюється тогочасна аргументація партійно-державної верхівки [23, с. 70-71; 32]. Особливістю дослідження є висунення на перший план положення, на підставі статистичних відомостей, про те, що РНГ діяли в умовах зростаючого добробуту народу, запровадження заходів державної соціальної програми (збільшення зарплатні робітників і службовців, зменшення тривалості робочого часу). Науковець підкреслив позитивні наслідки такого розвитку - зростання зацікавленості громадян у праці в народному господарстві. Це, на думку дослідника, призвело до скорочення зайнятих в особистому підсобному господарстві майже вдвічі за період з 1959 р. до 1965 р. та, в свою чергу, сприяло розширенню виробництва і сфери послуг. Так, за 1958-1965 рр. з'явилося 6500 нових підприємств, що більше, ніж було збудовано за період з 1966 р. до 1985 р. [23, с. 70-71].

О. Решетняк як заслугу Донецької РНГ оцінює створення хімічних комплексів у Сіверодонецьку, Дніпродзержинську та Горлівці, машинобудівельних - у Краматорську, Дружківці та Маріуполі, розгортання робіт із технічного переобладнання промислових підприємств. А відрегульоване раднаргоспами кооперування поставок підприємств на 1965 р. визначається науковцем таким, що наближалося до оптимального стану.

Загалом успішність діяльності РНГ, на думку економіста, підтверджується загальносоюзними темпами зростання обсягів промислового виробництва, що були більшими, ніж у наступні роки [23, с. 70-71]. Отже, дослідник створив картину раднаргоспівської ідилії.

У час (1992 р.), коли побачила світ стаття О. Решетняка, на тлі загибелі радянського економічного механізму і вражаючої кризи, що переживала Україна, звичайно ж, доба РНГ могла видаватися "золотим віком", коли спостерігалася стала динаміка зростання добробуту трудящих. Такому відображенню раднаргоспівської реформи сприяла й мізерна джерельна база статті. Тож висловлення некритичного ставлення, яким просякнута робота О. Решетняка, до "добробуту" на межі "відлиги" і початку "застою" можна сприймати як цілком закономірне.

У працях А. Саржана [24 - 26] відтворено усталені узагальнюючі оцінки, як позитивні, так і негативні, територіальної системи управління виробництвом, що склалися в останній період дослідження РНГ. Підкреслюючи факт підвищення ефективності виробництва, як наслідок реформи, науковець зазначав, що найбільший приріст відзначився у період, коли підприємства залишалися "нічиїми", тобто коли міністерства були скасовані, а РНГ не встигли заглибитися у сутність справ [26, с. 8388]. Цілком схоже міркування висловила й Л. Мазітова у статті, присвяченій економічному розвитку вугільної промисловості у 50-ті рр. XX ст. [19, с. 212 - 213].

У статті О. Гармаша і Л. Крутової "Діяльність Донецького раднаргоспу" зазначено, що період функціонування Донецького раднаргоспу характеризувався потужним розгортанням технічного переобладнання як важкої, так і харчової та м'ясомолочної промисловості, що позитивно вплинуло на високі темпи зростання в регіоні виробництва і в подальший період. Зазначено, що діяльність РНГ у зазначеному економічному районі сприяла утворенню та розвитку галузевих науково-дослідних інститутів, конструкторсько-технологічних організацій, які забезпечували прискорення науково-технічного прогресу [8, с. 65 - 67].

У колективній монографії "Вугільний Донбас у другій половині XX століття" [7] в окремому параграфі (автор - О. Данилін) раднаргоспівській реформі винесено суворий вирок - не дала позитивних результатів, не пов'язана з успіхами у розвитку вугільної галузі. Натомість, за міркуваннями автора, вона стала причиною "перенаселення" шахт і трестів управлінцями, а також місництва, що, нібито, покликало зворотний процес рецентралізації (наприклад, виведення за межі компетенції раднаргоспів шахтного будівництва). Висуваючи думку про наявність у кожної галузі народного господарства специфічних потреб, однакових у межах усього радянського економічного простору, на наш погляд, автор здійснює апологію галузевої системи управління у вигляді союзних міністерств. Загалом, підпорядкування підприємств вугільної промисловості територіальному органу управління видається досліднику, на нашу думку, найгіршим видом управління в рамках "директивно- мобілізаційної моделі" [7, с. 65 - 67].

Проте А. Буждежан зі зміною системи управління і раціоналізацією економічних зв'язків пов'язував перехід чорної металургії Донбасу в розряд прибуткових галузей промисловості [5, с. 131].

У незалежній Україні побачили світ спогади українських радянських партійних і державних діячів, що у роки "відлиги" обіймали посади в обласних комітетах КПУ. Так, у записках Я. Погребняка зазначено, що у бутність його першим секретарем Полтавського промислового обкому КПУ розв'язання проблем розвитку промисловості області відбувалося за підтримки керівників та інженерно-технічних працівників Харківського раднаргоспу. При цьому автор мемуарів відзначив велику роль його розумного і принципового керівника О. Соїча. Мемуарист згадує, що між обкомом партії і раднаргоспом відразу встановилися ділові стосунки [22, с. 97]. Щодо загальної оцінки РНГ, то Я. Погребняк окремо підкреслює, що їх створення було цілковито виправданим. На його думку, ці управлінські структури сприяли розвитку економіки областей, країв та республік [22, с. 97 - 98].

У трилогії спогадів "Груз памяти" відомий український радянський партійний і державний діяч О. Ляшко присвятив хрущовському десятиліттю окремий розділ [18]. Відхилившись від суто мемуарних принципів, автор поділився своїми думками, що навіяв йому новітній час в історії України, коли створювалися спогади. Одним із вихідних міркувань є солідаризація з хрущовським розумінням, що централізм в управлінні народним господарством остаточно себе вичерпав. Будучи безпосереднім учасником раднаргоспівської реформи, спираючись на відомості ЦСУ УРСР за ті роки автор впевнено оцінює реформу як "прогресивне рішення", і хоч вона і не змінювала адміністративне управління економікою, проте розв'язувала ініціативу республік та областей [18, с. 57, 60].

Цікавим є спостереження (так би мовити, зсередини адміністративно-командної системи) видного партійного діяча стосовно ставлення до реформи з боку міністерств та їх апарату. Автор зазначав наявність прихованих незадоволення й опору, що створювало ґрунт для помсти ініціатору реорганізації [18, с. 58]. На думку О. Ляшка, М. Хрущов під тиском апарату був вимушений піти на створення центральних московських надбудов у раднаргоспівській системі, що підпорядковувало РНГ центральним державним органам та обмежувало можливості місцевих владних установ в управлінні господарством. Так поволі готувався ґрунт для відновлення старих методів керівництва галузями народного господарства [18, с. 58-59]. Аналізуючи минуле, О. Ляшко вважав, що за умов повного розвитку системи управління господарством через РНГ країна була б більш підготовленою до неминучих ринкових перетворень [18, с. 57 - 58].

Таким чином, у сучасній науковій літературі не склалася однозначна оцінка досвіду регіоналізації промисловості. Можна спостерігати досить широкий набір міркувань (значна частина яких була сформульована ще за СРСР) від цілковитого заперечення реформи до суцільної її апології. У розгляді перебудови системи управління промисловістю відчувається вплив міркувань західних дослідників, у тому числі емігрантів з Радянського Союзу та представників української діаспори. Закордонні науковці були першими, хто побачив у реформі, крім прагнення розв'язати економічні проблеми, намагання М. Хрущова заручитися підтримкою на місцях, для підриву впливовості міністерств. Прикметною рисою історіописання новітніх часів став вихід у світ мемуарів представників українського республіканського партійно- державного істеблішменту, які відрізняються поглядом на перетворення хрущовської доби з позицій інтересів України.

Видається корисним подальший науковий пошук, особливо у висвітленні регіональних аспектів перебудови управління промисловістю, дослідження діяльності окремих раднаргоспів із розвитку промислового виробництва, раціоналізації економічних зв' язків, підвищення економічної ефективності виробництва, запровадження нової техніки і технологій. Вочевидь, розв'язання зазначених завдань сприятиме наближенню до більш об'єктивного й точного розуміння сутності реформи та визначення її ролі в історії України.