"Чорна середа" села Кортеліси 23 вересня 1942 року

Жертви. Сьогодні на підставі документів, які виявили історики, опублікованих спогадів вцілілих свідків і згадок у науковій літературі можна скласти загальну уяву про те, як розгорталася трагедія й навіть з усією точністю мати уявлення про чимало її подробиць. Однак навіть тепер складно сказати точно, скільки ж насправді кортелісців загинуло в «чорну середу» вересня 1942 р. Достатньо згадати, що звіт німецької поліційної сотні «Нюрнберґ» про знищення с. Кортеліси, заци - тований у повісті В. Яворівського, ніколи не був опублікований повністю - ні в українсько - чи російськомовному перекладі, ні мовою оригіналу, що дає підстави для появи багатьох версій і гіпотез навіть щодо бачення скоєння злочину «очима карателів німецької поліції». Цілком вірогідно, що це було тому, що у звіті була вказана інша - очевидно, швидше за все занижена - кількість вбитих людей, що не збігалося із завищеною їх цифрою, котру історики СРСР оголосили офіційною кількістю жертв Кортеліської трагедії.

Практика підрахунків і вказування принаймні приблизної кількості вбитих людей була загальноприйнятою для каральних формувань німецької поліції й органів безпеки в той час. її дотримався, зокрема, командир ІІІ батальйону поліційного полку СС №15, що одночасно зі знищенням сотнею «Нюрнберґ» Кортеліс «стер з лиця землі» сусідні села. Зроблений того дня запис у військовому щоденнику цього батальйону поліційного полку №15 свідчить, що це формування, на підставі одержаного наказу про знищення сіл, розстріляло 169 чоловіків, жінок і дітей у Борисовці, 705 - в Борках і 289 - у Заблотті. Однак у військовому щоденнику цього батальйону не згадано про вбивства кортелісців нюрнберзькою поліційною сотнею, оскільки цей підрозділ було підпорядковано ІІІ батальйону 15-го поліцій - ного полку тільки на час проведення зазначеної каральної операції.

Дійсну кількість кортелісців, вбитих 23 вересня 1942 р. німецькою поліційною сотнею «Нюрнберг», історики СРСР завищили й міфологізували. У складеній улітку 1944 р. (дату відтворено на підставі змісту хроніки) «за свіжими слідами нацистських воєнних злочинів» хронології підпілля ОУН(б) «Жертви німецького терору» в рубриці «Волинь і Полісся» лаконічно констатовано: «В листопаді 1942 р. в селі Кортиліси на Поліссі німці впродовж одного дня вимордували понад 2000 (дві тисячі) українців». Тут же було пояснення цієї «заокругленої» цифри: «Про німецький терор на Волині і Поліссі не маємо настільки точних даних, як про Г аличину, бо він мав інший характер. Не було там «легальних» розстрілів - публичних з оголошеннями і покликуваннями на декрет і т. п.» Зі слів невідомого автора хроніки, «було це масове винищування українського населення - сільського, міського», як «ворожого чинника», що солідаризувався з рухом Опору.

Спочатку приблизно ця ж цифра фігурувала в перших повоєнних матера - лах «Державної надзвичайної комісії УРСР з розслідування злочинів німецько - фашистських окупантів» за матеріалами роботи членів комісії в Ратнівському р-ні. Однак згодом у документах Державного архіву Волинської області було зафіксовано інформацію про 2 500 жертв трагедії. У 1980 р. у Кортелісах на меморіальних плитах було викарбувано, що в селі та 20-х навколишніх хуторах 23 вересня 1942 р. загинуло 2 875 осіб, із них 1 620 дітей, і спалено 715 садиб. Після цього в офіційних радянських виданнях повторено, що під час трагедії вбито 2 875 жителів, серед них 1 620 дітей, спалено 715 житлових будівель (її зафіксовано, наприклад, у виданій у Києві в 1988 р. книзі пам'яті «Вінок безсмертя»).

У 1986 р. канадський історик українського походження Ендрю Ґреґоровіч згадав про 2 800 жертв Кортеліської трагедії. Після нього цю цифру повторив голова Українсько-канадської асоціації громадянських свобод Джон Ґреґоровіч й услід за ним ы з посиланням на нього також Гарольд Ґолдберґ. У всіх працях західних авторів, у яких згадано про Кортеліську трагедію, також повторено офіційну версію радянської історіографії про те, що в Кортелісах було вбито понад 2 800 людей. Звичайно, вчені, які наводили цю цифру, не завдавали собі клопотів, щоби верифікувати її достовірність, сприймаючи офіційні дані підрахунків у СРСР за остаточні й безсумнівні.

Однак згодом і цю цифру збільшено. Згідно з твердженнями деяких інших авторів із СРСР, під час нацистської каральної акції в Кортелісах 23 вересня 1942 р. було вбито 2 892 людини. Цю цифру безкритично повторив навіть відомий дослідник історії України періоду Другої світової війни проф. Володимир Косик, який твердив, що нібито замкнені в церкві й інших будівлях 2 892 мешканці Кортелісів згоріли в полум'ї (хоча насправді більшість із них розстріляли й скинули в ями). Проф. Карел Беркгофф у монографії «Жнива розпачу» в 2004 р. згадав про майже 2 900 вбитих кортелісців. Урешті-решт канадський дослідник Іван Качановський у 2010 р. «заокруглив» цю цифру з тенденцією до збільшення і згадав про знищення «майже 3000 українців у Кортелісах й кількох сусідніх селах Волинської області у вересні 1942 р.». Скільки ж насправді було вбито кортелісців того трагічного дня?

До сьогодні завдяки копіткій праці й опитуванню старожилів, зіставленню їх із матеріалами польської статистики (переписів жителів села в 1922 р. і 1931 р.) вдалося ідентифікувати прізвища всіх селян, котрі проживали у селі, й імена та прізвища більшості загиблих під час кортеліської трагедії. До кінця ХХ ст. краєзнавці склали поіменний список загиблих, внесених до списку «Книги пам'яті». До неї було вписано 2 059 прізвищ (ще 25 занотовано в рукописах), серед яких цілі великі родини по кілька десятків людей - імена та прізвища чоловіків, дітей, їхніх батьків, тіток, дво- і троюрідних братів і сестер з одним прізвищем. Наприклад, №945-958 цього списку - родина з прізвищем «Карпік», №986-1049 - родина з прізвищем «Круш» (серед них один єврей Лазар Мойсейович), №1050-1126 - родина з прізвищем «Кухар», №1122-1130 - Кухаруки, №1136-1195 - Ліхвани, №1196-1202 - Літвіни, №1204-1212 - Макаруки, №1213-1246 - Максимуки, №1247-1263 - Мосюки, №1264-1275 - Міщуки, №1280-1320 - Олексюки, троє Одерків, троє Омелянчуків, №1328-1335 - Пилецькі, №1336-1342 - Прокопчуки, №1343-1399 - Поліводи. Таким був загальний список, до якого внесено імена всіх людей, які загинули під час німецької окупації як у Кортелісах, так і в навколишніх населених пунктах - із с. Млинового, хуторів Рябиного, Вепра, Попливців. До списку внесли також прізвища людей, які загинули після трагедії Кортелісів у 1942-1943 рр.

Однак список не було верифіковано. Сумнівним, наприклад, видається внесення до нього десятків людей з прізвищем «Полівода» - швидше за все йшлося про членів родини сільського старости А. Паливоди, яких було помилувано. Прізвища решти нібито ще понад 838 кортелісців, які згідно з офіційною версією історії села у СРСР також загинули тієї «чорної середи», не вдалося встановити формально через відсутність даних, а насправді тому, що їх просто вигадано в останні роки правління Лєоніда Брєжнєва, наслідуючи «моду приписок» не лише у звітах про «виробництво і перевиробництво» з метою здобуття премій, а й для роздування кількості жертв нацистського терору, що було невід'ємним компонентом формування міфу про «Велику Вітчизняну війну». Проте й офіційна цифра (2 тис. жерв) у той злощасний день теж завищена, про що свідчить елементарне вивчення й співставлення втрат села протягом нацистської окупації.

Згідно з довідкою, що зберігається у справах комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських окупантів у Ратнівському р-ні, всього до війни в Кортелісах проживало менше 1 800 осіб, з яких під час війни нібито загинуло 1 783 особи. З них у 1941 р. невідомі німецькі частини забрали з Кортеліс 40 єврейських родин, котрі жили в селі, до Рамівського гетто, де їх вбили - від 150 до 200 осіб. Ще 10 пішли у партизани, кількох інших забрали на роботу до Німецького Райху. Після цього радянські партизани вбили п'ять місцевих поліцаїв й згодом ще п'ять корте - лісців у відповідь на вбивство поліцаїв. Унаслідок цього село втратило ще понад 20 жителів. У «Книзі пам'яті» Кортеліс вміщено також список 24 односельчан, які в різний час загинули від рук «українських буржуазних націоналістів», а ще 63 кортелісці полягли на фронті - ще майже 90 вбитих селян. Під час вбивств 23 вересня 1942 р. вижили приблино 100 кортелісців, з яких 50 - члени родин поліцаїв, старости, священика, поляка Моліка. Решта кілька десятків людей врятувалося, сховавшись на горищах, у кущах, а деякі вижили, бо допомагали копати картоплю родичам у сусідніх селах. Елементарне зіставлення цих цифр дає підстави встановити приблизну кількість вбитих жителів с. Кортеліси 23 вересня 1942 р.: якщо від 1 800 відняти 400, залишається 1 400 осіб і, швидше за все, саме ця кількість загинула того страшного дня. Досі невідомо, скільки рештків тіл ексгумовано і поховано за християнським звичаєм або перепоховано в масових могилах…

Отже, 23 вересня 1942 р. у с. Кортеліси німецька поліційна сотня «Нюрнберг» вбила понад 1 400 людей (якщо, згідно з цитованим звітом про знищення села, для їх розстрілу витрачено 4 321 патрон, неважко підрахувати, що майже кожен із 130 карателів німецького поліційного підрозділу розстріляв у середньому 10 кортелісців). Оскільки більшість чоловіків із Кортеліс були мобілізовані до Червоної армії або приєдналися до радянських партизанів, у селі залишалися переважно жінки, діти та старші віком люди й більшість із вбитих були дітьми. Вбивці використовували в середньому по чотири патрони на людину. У сусідніх Борках було розстріляно 705 людей, з них 203 чоловіків, 372 жінки, 130 дітей, для розстрілу яких 10-та сотня німецького поліційного полку СС №15 витратила 3 284 патрони.

Після війни кількість жертв Кортеліської трагедії штучно «роздули», тобто збільшили більше, ніж удвічі. Очевидно, це не применшує і аж ніяк не виправдовує жахливого злочину, але дозволяє критично проаналізувати дані й наблизитися до з'ясування історичної правди про обставини і справжню кількість невинно вбитих людей.

Меморіалізація і використання трагедії у формуванні політики історичної пам'яті. Після війни на місці дощенту знищеного села тривалий час ніхто не проживав. Лише у 1967 р. Рада міністрів УРСР видала постанову відновити Кортеліси, після чого тут збудували школу. У 1970-х роках багнисту територію навколо села піддали меліорації, його відбудовано й до нього увійшли навколишні хутори: Де - рацьке, Долгасово, Дорошево, Яселове, Ладець, Полісся, Сіжень і Соснівка. Лише в 1983 р. село остаточно відновлене й відбудоване, але це вже зовсім інше село, ніж було до 23 вересня 1942 р.

У 1980-х роках у Кортелісах відкрито музей пам'яті жертв трагедії, а також споруджено меморіал «Жертвам фашизму» - пам'ятник і парк. Трагедія була романтизована в документальній повісті Володимира Яворівського «Вічні Кортеліси», де він використав матеріали судового процесу над колишніми поліцаями в Ратні у вересні 1959 р. й за яку в 1984 р. здобув Державну премію УРСР ім. Тараса Шевченка. Однак, очевидно, з огляду на жанр твору, автор не міг вмістити все, що хотів, унаслідок чого вміщена в ньому інформація не могла претендувати на всебічне і вичерпне висвітлення трагічних подій у поліському селі на українсько-польському прикордонні й спричинила більше запитань, аніж дала відповідей.

«Спалах зацікавлення» Кортелісами був цілеспрямовано інспірований ЦК Компартії України в межах масштабної пропагандистської кампанії Радянського Союзу з поширення інформації про нацистські воєнні злочини - теми, вигідної як контр-тема в інформаційній боротьбі СРСР у період «холодної війни» проти країн Заходу у відповідь на поширення за кордоном інформації про штучний голод в Україні з приводу 50-річчя Голодомору. Подібно проросійські мас-медіа намагалися відвернути увагу громадськості в Україні від вшанування пам'яті жертв Голодомору під час вшанування пам'яті жертв Корюківської трагедії в 1943 р., кількість яких була так само завищена, як і людей, вбитих під час Кортеліської трагедії.

На відміну від Радянського Союзу, тему Кортеліської драми у країнах Заходу згадували рідко. У 2002 р. лише раз цю місцевість назвала Сімон Андреа Башерт в англомовній художній повісті з історії «Шоа». У Німеччині ж «табу» з неї зняли лише на початку ХХІ ст., коли всі вояки поліційної сотні «Нюрнберг» спокійно померли, отримуючи до смерті пенсію від уряду своєї країни як «ветерани війни». Лише на початку ХХІ ст. страшною долею Кортеліс зацікавилися у ФРН. У 2005 р. німецькі автори Джим Тобіас і Ніколя Шліхтінґ присвятили трагедії книгу « «їх свідомість була чистою - вони цього не робили». Злочини поліційної сотні «Нюрнберг» й зняли на її основі приблизно 20-хвилинний фільм «Чорна середа» (що був також перекладений українською мовою), завдяки чому про жахливий нацистський воєнний злочин дізналися широкі кола істориків і громадськості ФРН.

Тривалий час трагедія Кортеліс була не стільки об'єктом зацікавлення дослідників, скільки предметом використання у психологічній війні спецслужб Росії та її «агентів впливу» в Україні й на Заході. Головним міфом була вигадана інформація про те, нібито у знищенні кортелісців брав участь сформований з українців охоронний батальйон №201, що діяв нібито під командуванням Романа Шухевича (хоча насправді достеменно відомо, що цей батальйон тоді не перебував навіть поблизу Кортеліс і це збройне формування очолював німець гауптман Вільгельм Моха, а офіцером зв'язку між німецьким командним складом й українськими вояками цього збройного формування був Євген Побігущий). Промовистим фактом є те, що одним із перших у 2002 р. цю брехню «запустив в інформаційний обіг» колишній співробітник Міністерства держбезпеки УРСР на пенсії Георгій Санні - ков у мемуарах, посилаючись на Віталія Масловського (хоча й той насправді не наважився на таку відверто неправдиву тезу, не стверджував цього прямо і категорично, обмежившись «туманним твердженням» про участь у знищенні Кортеліс абстрактного «українського формування»).

Пізніше це твердження Г. Саннікова повторили багато авторів тенденційних публікацій, спрямованих на дискредитацію діяльності підпілля ОУН(б), УПА й особисто Р. Шухевича. Поширення цієї брехні особливо актуалізувалося під час відзначення 100-річчя від дня народження Головного командира УПА Р. Шухевича в 2007 р. у фінансованих із Росії або проросійськими силами виданнях Компартії України і Партії регіонів, на сторінках яких політтехнологи і пропагандисти підміняли поняття «націоналісти» терміном «колабораціоністи». Типовим прикладом цього було рішення Харківської обласної ради від 5 липня 2007 р. щодо ставлення до УПА, в якому, зокрема, було стверджено: «Бандерівці знищили українське село Кортеліси». Цю ж брехню повторили й деякі «титуловані» науковці в Україні, відомі своїми проросійськими поглядами й «націоналізмофобією». Наприклад, д-р іст. наук Анатолій Чайковський у спрямованій проти Р. Шухевича статті причислив 201-й охоронний батальйон до 15-го поліційного полку СС, приписав йому діяльність на території майже всієї Білорусі й участь у всіх можливих антипартизанських операціях, зокрема й зі знищення Кортеліс. Після нього неправду про знищення Кортеліс цим збройним формуванням повторили російські автори Алєксандр Сєвєр (очевидно, «Сєвєр» - псевдонім, а справжнє прізвище автор приховав) й Алєксєй Мартинов, польський автор Адольф Кобилянський та деякі інші.

Висновки. Трагедія в Кортелісах залишилася в історії як один із непокараних злочинів окупантів проти українського народу, скоєний службовцями поліції нацистської Німеччини і спровокований діяльністю партизанів СРСР. Маніпулювання й «еквілібристика» кількістю жертв трагедії були використані офіційними істориками Радянського Союзу для збільшення офіційної статистики кількості жертв нацистських воєнних злочинів у відповідь на зроблені у країнах Заходу звинувачення комуністичного режиму в скоєнні воєнних злочинів у керованій ним державі й окупованих під час і після війни територіях.

Кортеліська трагедія не була єдиним випадком нацистських воєнних злочинів масового вбивства людей ні в Україні, ні у Європі. Під час нацистських каральних акцій у відповідь на дії рухів Опору в чеському селі Лідіце 10 червня 1942 р. каральна сотня німецької поліції розстріляла 172 чехів, а 10 червня 1944 р. у фра - нузькому селищі Орадур-сюр-Ґлан загинуло 445 французів (240 жінок та 205 дітей). Однак із відомих в усьому світі подібних убивств представників етнічної більшості службовцями німецької поліції в Кортелісах сталася, мабуть, одна з найбільших. У ту «чорну середу» в Кортелісах було вбито приблизно 1 400 людей, тобто майже у 8 разів більше, ніж у Лідіце, й у 3,5 рази більше, ніж в Орадур-сюр-Ґлані.

В Україні було зроблено дуже мало для з'ясування усієї правди про трагедію і покарання серійних убивць, котрі скоїли страшний воєнний злочин у Кортелісах. Вони не понесли заслуженої кари, оскільки Україна до 1991 р. не була незалежною державою, з якою рахувалися б у світі, а тому не могла вимагати проведення незалежного міжнародного розслідування із залученням авторитетних судових експертів із нейтральних країн й добитися екстрадиції злочинців, які розстріляли жителів села.

У повоєнні роки Кортеліська трагедія стала не стільки одним із найбруталь - ніших нацистських воєнних злочинів щодо знищення сіл в Україні, скільки предметом політичних спекуляцій і темою для здобування «політичних дивідендів» для діячів Компартії України. Після 1991 р. спекуляції на болісній рані людей, котрі пережили найстрашніший день свого села, також використовували політтехнологи «чорного піару» Російської Федерації в українофобській пропаганді, спрямованій на дискредитацію українських націоналістів загалом та ОУН(б) і УПА зокрема.

Можливість ознайомлення з документами й найновішими публікаціями з цієї теми дають нагоду зруйнувати багато міфів, пов'язаних із Кортеліською трагедією й не допустити в майбутньому до подальших політичних спекуляціях на темі, болісній і сьогодні для пам'яті односельчан багатьох сотень, котрі були невинно вбиті тої сумнозвісної «чорної середи» в Кортелісах.

Размещено на Allbest.ru