Археолог Юліан Кулаковський: сучасна історіографія

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. одним із визначних науковців нашої землі був Юліан Андрійович Кулаковський. Сфера його захоплень була надзвичайно багатогранною. Юліан Андрійович був істориком, археологом, філологом і візантологом. Цей список можна продовжувати і далі, адже займався він не лише наукою, але й викладацькою діяльністю. Пів свого життя він присвятив Київському університету. І що цікаво - у кожному з цих напрямків Ю. Кулаковський залишив після себе величезний спадок як для своїх сучасників, так і для наступних поколінь. Та все ж на сьогоднішній день ми маємо досить мало звернень до праць Юліана Андрійовича, та й, взагалі, зовсім небагато робіт про нього самого.

Метою даної роботи є висвітлення постаті Ю.А. Кулаковського як археолога, бо, на нашу думку, саме цей напрямок його діяльності досліджений та описаний найменше. Ми спробуємо глянути на особистість Юліана Андрійовича очима сучасних істориків, адже значна частина історіографії сучасників Кулаковського уже опрацьована і не потребує повторного перегляду.

Протягом довгого періоду радянської влади про Юліана Андрійовича майже не згадували і ніяких досліджень не проводили. Інформацію про нього, в основному, можна було знайти в довідниках та енциклопедіях. З отриманням незалежності нашої держави ми спостерігаємо пожвавлення щодо вивчення постатей забутих науковців, які творили ще за часів царської Росії. Вважаємо внесок Юліана Андрійовича у вітчизняну науку дійсно значущим, про що і намагатимемось довести у даній статті.

Народився Ю.А. Кулаковський у 1855 р. у м. Паневеж (Литва) в сім'ї священика. Батько був вихованцем Санкт-Петербурзької духовної академії і досконало знав латинську, старогрецьку та староєврейську мови. Свої знання та любов до класичної філології, античної історії він передав і дітям. У 1865-1871 рр. Юліан Андрійович навчався у Віленській чоловічій гімназії, що також мало вплив на формування його світогляду та особистих якостей. З 1871 по 1873 рр. він навчався у ліцеї цесаревича Миколая. Як в гімназії, так і в ліцеї Юліан Кулаковський мав можливість слухати прекрасних педагогів (В. Василєвський, Г Кустовський, П. Леонтьев), які давали чудову класичну освіту своїм вихованцям. Далі освіту він отримував у стінах Московського університету (1873-1876 рр.), де, очевидно, і вирішив остаточно надати перевагу історії та філології, адже ці науки пов'язані нерозривно і не можуть існувати одна без одної [3, 304-305]. Дослідник життя і творчості Ю.А. Кулаковського А. Пучков у складеному ним бібліографічному покажчику зазначає: «Так под влиянием отца и школьных пастырей к моменту окончания лицея и тем более Университета Ю.А. становится убежденным филологом-классиком в том широком значении дисциплины «классическая филология», каковое она сохраняет за собою по сей день: как науки об античних материальных и духовных древностях, преимущественно эпиграфических» [1, 9].

Наступний навчальний заклад, який відчинив свої двері для науковця, був Київський університет ім. Св. Володимира. Тут Юліан Андрійович з 1881 р. став працювати штатним доцентом, а уже з 1884 р. він - екстраординарний професор університету. Трудився він на кафедрі римської словесності і, перш за все, був відомим як історик Риму [8]. З 1888 року Юліан Кулаковський - уже ординарний професор Київського університету [2, 228].

З цього часу починається зближення Юліана Андрійовича з археологією. У 1884 р. він був делегатом VI Археологічного з'їзду в Одесі, після чого, аж до 1911 р., стає постійним делегатом усіх наступних археологічних з'їздів. У травні 1890 р. професор Кулаковський обирається дійсним членом Імператорського Російського археологічного товариства. У згадуваній вже роботі А. Пучков напише: «То ли являясь членом Археологического общества, то ли под влиянием сложившихся к тому времени научных обстоятельств, направивших интересы филологов-классиков в русло изучения отечественного наследия античной эпохи, то ли оба эти фактора - способствовали обращению Ю.А. к исследованию археологических древностей Северного Причерноморья» [1, 15].

Археології та розкопкам, безпосередньо, Юліан Андрійович присвятив трохи більше десятиліття свого життя. Почалося усе з 1890 р., коли з боку Імператорської Археологічної комісії Кулаковському було запропоновано зайнятися обстеженням давніх пам'яток в районі Керчі. Юліан Андрійович без вагань відразу погодився: «Откликнувшись на это приглашение, Кулаковский с энтузиазмом взялся за новое для себя дело, и его старання были сразу же вознаграждены: уже в первой своей археологической кампании он открыл несколко погребальних склепов и в том числе - христианскую катакомбу с написанной на стене датой (что является исключительной редкостью): 788 год боспорской эры, что соответствует 491 году христианского летоисчисления» [4, 346].

Першопочатково Юліана Андрійовича направляли в Крим для того, щоб він здійснював пошуки катакомб з фресками, на слід яких уже натрапляли. В перших свої розкопках Юліану Кулаковському не вдалося знайти фресок, та все ж таки свої перші знахідки він почав детально описувати, адже вони були важливими для науки. Археолог у своїх записках наголошував на новизні відкриття і писав про приналежність знайдених поховань добоспорської ери. У своїй монографії «Юлиан Кулаковский» Л.В. Матвеєва зазначає: «Поскольку от конца V в. не было никаких сведений о Боспоре, этом античном государстве в Северном Причерноморье, столицей которого был Пантикапей (Керчь), открытый памятник стал одним из первых исторических свидетельств, дополнявших те скудные сведения, которые давали византийские историки и хронисты об этом времени» [5, 165].

На основі своїх археологічних розкопок Юліан Андрійович збив висновок, що в першій половині IV ст. відбулося лише падіння династії боспорських царів, продовжувало існувати. Відновлення царства припадає вже на V ст. і співпадає з датою вказаної катакомби. Працюючи над розшифруванням надписів, автор робить висновок, що на Боспорі був відновлений старий порядок і державний устрій, які до того часу були вже в лоні християнства і були залежними від Римської імперії. «Опираясь на археологические материалы, Юлиан Андреевич писал, что таврические готы были и оставались православными в то время, как главная масса их племени давно уже исповедовала арианство. Причину обособления готов от собственного племени историк видел в появлении нового народа на арене европейской истории - гуннов» [5, 175].

Таким чином, Юліан Андрійович, працюючи на своїх перших розкопках, зробив цікаві відкриття та висновки щодо історії Криму. Звичайно, це не пройшло поза увагою наукової спільноти. Про його відкриття говорять і випускають замітки. З'являється і критика, на яку дослідник реагує досить стримано. Найвідомішими з його опонентів були В. Модестов [5, 194] та М. Ростовцев [10, 97]. Але в самого Юліана Андрійовича ще більше утверджується любов до археології та не втрачається інтерес до подальших доліджень. Так, у 1891 році він відкриває ще одну катакомбу з фресками.

У тому ж 1890 р. Юліан Кулаковський став секретарем історико-філологічного факультету. На цю посаду він упродовж 16 років постійно переобирався кожні 4 роки.

У 1894 р. Ю.А. Кулаковський знову делегувася Археологічною комісією до Криму для продовження досліджень. У монографії А. Пучкова знаходимо: «В извлечении из отчета Императорской Археологической комиссии о раскопках Кулаковского 1894 г. свидетельствуется, что его изыскания были направлены главным образом на собирание возможно точных сведений о местахнаходках и раскопок прежних лет с нанесеним их на карту» [10, 104]. На Керченському півострові Кулаковський досліджує залишки давнього міста на мисі Зюк.

Аналізуючи свою роботу на археологічних розкопках, знахідки та відкриття, які там були виявлені, Юліан Андрійович випускає ряд статей, що свідчать про його інтерес до кримської тематики, зокрема працю «Прошлое Тавриды» (1906 р.) [7]. І тут ми не можемо не погодитися з наступною думкою: «Работы по археологии российского Причерноморья занимают важное место в наследии Кулаковского. Пожалуй, если что и может заинтересовать современного исследователя древностей нашего Юга в Кулаковском, так прежде всего результаты его раскопок 1890-1901 гг. и книга «Прошлое Тавриды», выдержавшая два издания и ныне прочно забытая» [10, 82]. археологічний історичний кулаковський

XIX ст. закінчується для Ю. Кулаковського під знаком археології. У 1895р.вінпродовжуєархеологічні розкопки в нижніх течіях річок Булганка, Алми, Качи и Бельбека [16]. У цьому ж році була відкрита ще одна катакомба. 1896 року археолог працює з групою курганів «Срабеди-оба». Там же було досліджено чотири кургани і знайдено п'ять поховань.

Одним із важливих завдань перед археологом постало створення археологічної карти Криму та нанесення на неї нових пам'яток. У 1897 р. Кулаковський відвідує Старий Крим, Алушту, Демерджи, узбережжя від Алушти до Партеніту і ще кілька місць з метою вивчення місцевих пам'яток. У 1898 р. дослідник працює в нижній течії р. Карасу. В результаті розкопок було відкрито древні могили з глиняним посудом грубої роботи та кам'яними знаряддями. В цьому ж році Кулаковський відвідує Топли, Ортолан, Токлук, Кози, Отуз і Коктебель. Його захоплення вражають наших сучасників: «Поглядите на географическую карту Крыма, проследите маршруты Кулаковского: один перечень объектов, в течении второй половины 90-ых гг. так или иначе обследованных Кулаковским на территории Крыма за несколько летних месяцев, внушает уважение. Можно сказать, что он исходил Крымский полуостров вдоль и поперек, да не только исходил, но в меру сил исследовал. Однако еще большее уважение внушает его труд по комментированию и изданию найденных памятников» [10, 111].

У 1900 р. Юліан Андрійович порушив питання про дослідження Ольвії. В цьому ж році Археологічна комісія відправляє Кулаковського на розкопки. Серед знахідок були теракота, посуд тощо. В серпні його роботи в Ольвії закінчилися. Всі знахідки були надіслані до археологічної комісії в Санкт-Петербурзі. «Крымские исследования Ю. Кулаковского оставили глубокий след в истории археологии. Много лет спустя они вызывали интерес не только в России но и за рубежом» [5, 198].

Розкопки в Ольвії були останніми археологічними виїздами Юліана Андрійовича, але їх вплив на подальшу долю науковця був відчутним, адже посилений інтерес до античних пам'яток привів до праці над історією Візантії. У 1906-1907 рр. він читав у Київському університеті курс візантійської історії, матеріал якого був використаний для видання ним трьохтомної «Історії Візантії».

У 1903 р. Кулаковський був делегований університетом до Італії на Перший міжнародний конгрес історичних наук у Римі. В цьому ж році він почав переклад з латини 18 книг Амміана Марцелліана. У 1906 р. учений обирається членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. З липня цього ж року він - ординарний професор, позаштатний професор університету Св. Володимира. Отже, той факт, що він був визнаним науковцем, знаходиться поза якими сумнівами.

1908 року Ю.А. Кулаковський відвідує Другий Міжнародний конгрес історичних наук (тепер уже в Берліні). Упродовж 1908-1919 рр. він залишався головою історичного товариства Нестора-літописця. У 1910 р. науковець увійшов до складу Професорського дисциплінарного суду університету. 1911 року на честь тридцятиліття науково-педагогічної діяльності Ю. Кулаковського вийшов збірник «Serta Borysthenica».

Юліан Андрійович Кулаковський помер у Києві в 1919 р. Обставини його смерті достеменно невідомі. Так перервалася довга та плідна діяльність дослідника. Археологія була своєрідним значущим вкрапленням в його життя, як він сам про це не раз зазначав. Про це згадує і дослідниця життя науковця Л. Матвеєва: «У фундаментальних дослідженнях Криму Ю. Кулаковського чільне місце займає археологічний матеріал, який, як вважав автор, був для нього невичерпним історичним джерелом. У книзі «Прошлое Тавриды», відмічаючи, що археологія початку ХХ ст. значно розширила свої горизонти і не обмежується пошуками вишуканих витворів мистецтва античної культури, як це було раніше, Юліан Андрійович разом з тим підкреслює, що «прелесть классического в античном является мощным фактором возбуждения археологического интереса, и Крым с его древностями навсегда останется для нас самым привлекательным уголком в кругозоре археолога и дилетанта» [11, 55].

Слід згадати ще кілька праць, де знаходимо згадки про археолога Кулаковського. Так у кількох своїх дослідженнях по історії Криму про ученого говорить А. Непомнящий [6; 9; 14], де згадує Юліана Андрійовича як дослідника старожитностей, чиї відкриття були доповненням до уже існуючих відомостей та фактів: «Крымоведческое наследие Ю.А. Кулаковского - важный этап в изучении средневекового Крыма. Впервые в строго научной форме были разработаны вопросы истории византийских владений на полуострове, выделены этапы распостранения христианства и сделан значительный шаг в исследовании эпиграфических памятников. Благодаря деятельности ученого, дальнейшее развитие получили археологические исследования Крыма» [15, 141]. Крім того, Юліана Андрійовича згадує як дослідника християнізації Таврики О.М. Фарбей [13]. Про Кулаковського як візантолога говорить В.Ю. Чеканов [12].

Працюючи над даною статтею, поступово приходимо до розуміння того, що діяльність Юліана Андрійовича як археолога ще до кінця не розкрита і не вивчена, що дає підґрунтя для наступних більш глибоких та детальних досліджень.

Література

1. Юлиан Андреевич Кулаковский (1855-1919): Библиографический указатель (К 80-летию со дня смерти)/ Сост. и авт. вступит. статьи А.А. Пучков. - К.: НИИТИАГ, 1999. - 52 с.

2. Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле й сьогодення / Під ред. проф. Г.Д. Казьмирчука. - К., 2004. - 356 с.

3. Видатні діячі науки і культури Києва в історико-краєзнавчому русі України. Біографічний довідник. - К., 2005. Ч.1. - 351 с.

4. Фролов Э.Д. Русская наука об античности. Историографические очерки. Изд. 2-е, испр. и доп. - СПб.: ИЦ «Гуманитарная Академия», 2006. - 608 с. + [8c.] ил.

5. Матвеева Л. Юлиан Кулаковский. - К.: Стилос, 2002. 484 с.; 24 с. ил.

6. Непомнящий А.А. Записки мандрівників та путівники в розвитку історичного краєзнавства Криму (остання третина XVIII - початок ХХ століття). - К., 1999. - 212 с.

7. Кулаковский Ю. Прошлое Тавриды. - К.: Стилос, 2001. 225 с.; 3 карты; 8 ил. 8.

8. Кулаковский Ю.А. Эсхатология и эпикуризм в античном мире: Избранные работы / Вступительная статья, подготовка текста и комментарии А.А. Пучкова. - СПб.: Алетейя, 2002. - 256 с.

9. Непомнящий А.А. Подвижники крымоведения. - Симферополь: ОАО «Симферопольская городская типография», 2008. - Т. 2: TAURICAORIENTALIA. - 600 с.

10. Пучков А.А. Юлиан Кулаковский и его время: Из истории антиковедения и византиистики в России. 2-е изд., перераб., иаправ. и доп. - СПб.: Алетейя, 2004. - 477 с.

11. Матвеева Л. Історичні етюди Юліана Кулаковського / Л. Матвеева // Східний світ. - 2000. - 1-2'97 - С. 52-83.

12. Чеканов В.Ю. До проблеми розвитку візантиністки в Київському університеті в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття / В.Ю. Чеканов // Вісник. Історія. - 2000. - Вип. 43. С. 62-66.

13. Фарбей О.М. Історіографія питання про християнізацію Таврики в пізньоримський період та раннє середньовіччя / О.М. Фарбей // Вісник. Історія. - 2000. - Вип. 43 - С. 70-76.

14. Непомнящий А. Основні напрями досліджень з кримознавства (кінець XVШ - початок ХХ століття) / А. Непомнящий // Регіональна історія України. Збірник наукових статей / Головний редактор В. Смолій. - Вип. 1. - К.: Інститут історії України, 2007. - С. 229-244.

15. Непомнящий А.А. Новые материалы об изучении Крыма украинскими историками в конце ХІХ - начале ХХ века / А.А. Непомнящий // Рукописна та книжкова спадщина України. - 2002. - Вип. 7. - С. 131-145.

16. Отчет проф. Ю.А. Кулаковского о его археологических разследованиях в Крыму в 1895 году (Из Отчета Императорской Археологической Коммиссии за 1895 г, стр. 117-124) - Ю.А. Кулаковский. - 8 с.

17. Кулаковский Ю. Керченская христианская катакомба 491 года / Ю.А. Кулаковский. - 30 с.

Размещено на Allbest.ru