Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток споживчої кооперації на Чернігівщині в роки столипінської аграрної реформи (1907-1916 рр.)

О.М. Герасимчук

Анотації

У статті досліджується процес виникнення і розвитку споживчих кооперативів в Чернігівській губернії в роки столипінської аграрної реформи (1907-1916 рр.)

Ключові слова: Чернігівська губернія, столипінська аграрна реформа, споживча кооперація.

В статье исследуется процесс возникновения и развития потребительских кооперативов в Черниговской губернии в годы столыпинской аграрной реформы (1907-1916 гг.).

Ключевые слова: Черниговская губерния, столыпинская аграрная реформа, потребительская кооперация

The article examines the origins and development of consumer cooperatives in the Chernihiv province in the Stolypyn's agrarian reform period (1907-1916).

Key words: Chernihiv province, Stolypin's agrarian reform, consumer cooperation.

Основний зміст роботи

Таблиця 1

Кількість споживчих товариств Чернігівської губернії в 1907 р.

Кооперативи за нормальних умов функціонування не усуспільнювали основні засоби виробництва селянських господарств, як це було потім у радянських колгоспах, а сприяли їх зміцненню в руках індивідуальних власників. "Ненормальні умови життя селянина, які перешкоджають його кращому економічному майбутньому, можна усунути, якщо в руках селянина будуть: знання, дешевий кредит і добре розвинута посередницька діяльність кооперативів. Кооперація - це, можливо, навіть найважливіший якір порятунку нашого падаючого сільського господарства", - писала газета "Черниговская земская неделя" [28, 7].

Не слід, однак, вважати, що розвиток кооперативного руху на Чернігівщині був започаткований столипінськими реформами. Зокрема, вже в 1870 р. у Чернігівській губернії налічувалося 3 споживчі товариства, які були найбільш поширеним видом кооперативів, що об'єднували масових споживачів для спільної закупівлі товарів широкого вжитку. На момент початку столипінських аграрних перетворень, тобто в 1907 р., кількість таких кооперативів вже становила 78 товариств. Розподіл цих товариств по повітах губернії показаний у табл.1 [16, 29].

Дані табл.1 яскраво ілюструють стан справ у споживчій кооперації Чернігівщини на початку столипінської аграрної реформи. Із 78 споживчих товариств переважну більшість становили саме сільські споживчі кооперативи. Середня кількість пайовиків у споживчих товариствах Чернігівській губернії в 1907 р. становила 142 особи (в сільських - 85 душ, міських - 198 душ).

Найбільш успішними в губернії на той час були Блистовське товариство Сосницького повіту (річна виручка 13 750 руб.), Куріньське Конотопського повіту (17 976 руб.), Крапивненське Конотопського повіту (20 306 руб.), Рубанське Борзнянського повіту (22 715 руб.), Парафіївське Борзнянського повіту (41 204 руб.) [16, 30, 36-37]. Наведені дані свідчать, що споживчі товариства в губернії вже на початковому етапі столипінської аграрної реформи мали значний потенціал. Переважна більшість споживчих кооперативів знаходилася в селах південних повітів Чернігівщини.

Початок столипінських перетворень на селі викликав нову хвилю кооперативного руху, який був покликаний значною мірою компенсувати негаразди повсякденного життя за рахунок першочергового обслуговування пайовиків товарами, знаряддями, кредитами, а також наданням допомоги при збуті виробленої продукції. Вже на початок 1913 р., тобто в розпал реалізації столипінської аграрної реформи, кількість споживчих кооперативів в Чернігівській губернії досягла 198 (7 845 пайовиків). Тоді за цим показником Чернігівщина з-поміж інших українських губерній посідала четверте місце, поступаючись Київській, Подільській та Полтавській і восьме місце серед губерній Російської імперії. Найбільше споживчих товариств в 1913 р. було в Козелецькому (29), Борзнянському (26), Сосницькому (23) повітах. У Мглинському і Новгород-Сіверському повітах таких товариств у 1913 р. не було взагалі [6, 686; 21, 33; 22, 590]. Середнє сільське споживче товариство на Чернігівщині в 1913 р. налічувало близько 75 членів, мало пайового капіталу близько 1 303 руб., фінансовий оборот в 12 100 руб., середній розмір прибутку 136 руб. або 7,1 руб. на одного члена товариства [8, 14]. До 1916 р. споживчих товариств на Чернігівщині було вже близько 450. Отже, за роки столипінської аграрної реформи кількість кооперативів цього виду на Чернігівщині зросла в 5,7 разів, що свідчило про значний розвиток споживчого кооперативного руху в регіоні в період проведення аграрної реформи (на Полтавщині споживчих товариств у 1917 р. було 673, на Харківщині - 350) [18, 16-18].

Варто відзначити, що ефективність діяльності сільських споживчих товариств в губернії була неоднаковою. Зокрема, у Козелецькому повіті одним із найуспішніших було Вороньківське споживче товариство. Засноване у 1911 р. кількома десятками пайовиків, до середини 1913 р. це товариство вже налічувало 160 членів, а торговий обіг становив 13 515 руб. Товариство мало магазини з бакалійними і мануфактурними відділами, а також відпускало селянам товари в кредит [2, 10]. Найбільшим же споживчим кооперативом у губернії в роки столипінської аграрної реформи було Конотопське споживче товариство, в якому на 1 січня 1916 р. було 1 616 пайовиків. Його пайовий капітал становив 67 649 руб., а чистий прибуток складав 25 688 руб. Товариство мало капітально обладнані цегляні магазини, склади, контору і великий двір. Кооператив виплачував своїм пайовикам дивіденди на капітал [23, 8-9].

Поряд з успішними кооперативами були й відверті невдахи. Кореспондент "Черниговской земской недели", згадуючи споживче товариство в с. Лихачів Козелецького повіту, писав, що "товариство споживачів засноване в 1911 р. і за порівняно короткий термін здобуло більш ніж на 300 руб. боргових зобов'язань" [26, 9]. Важливість кооперації для покращення добробуту селян розуміла й частина агрономічного персоналу, як це було в с. Вороньки, де місцевий агроном брав активну участь в житті товариства і був присутнім на всіх його засіданнях [8, 10]. Проте, багато дільничних агрономів Чернігівщини досить скептично ставилося до дієвості споживчих товариств у справі покращення стану сільського господарства. Ось деякі відповіді агрономів, отримані при опитуванні в 1913 р.: "Дух кооперації розвинутий надзвичайно слабо"; "до недавнього часу це були прості торгові лавки"; "поки що зв'язок споживчих товариств із агрономічними заходами слабкий, однак за бажання й енергії агрономічного персоналу його можна розширити і поглибити". Стримуючими розвиток кооперації чинниками агрономи називали відсутність у товариствах достатніх обігових коштів, безкультур'я населення, брак необхідних знань, відсутність єдності, байдужість земства. Відзначалося хоч і стихійне, однак помітне усвідомлення працівниками необхідності об'єднання різних видів кооперативів [21, 35-39]. На жаль, такому об'єднанню за роки аграрної реформи так і не вдалося здійснитися.

Кооперативний рух в Чернігівській губернії в роки столипінської аграрної реформи носив переважно стихійний характер. Єдиного координуючого центру не було, що суттєво знижувало ефективність цієї без сумніву прогресивної у господарчому відношенні справи. У "Доповіді" Ради чернігівського сільськогосподарського товариства в 1913 р. вказувалося на проблеми кооперативного будівництва в регіоні: "Спостерігається повна роздрібненість, неорганізованість, відсутність того, що можна назвати дійсно кооперативним середовищем. І все ж кооперативна думка блимає живими вогниками то тут, то там; вперто жевріють вони серед холоднечі, зігріваючи і розвіюючи темряву" [6, 688].

З початком Першої світової війни для кооперативів з'являється новий широкий ринок - армія та установи, що її обслуговували. Кооперативні товариства постачали на село техніку, хліб для діючої армії, перераховували кошти на лікування поранених, допомагали сім'ям фронтовиків [11, 44]. У 1915 р.14 кооперативів Городнянщини перерахували на допомогу сім'ям солдатів 1 182 руб., 17 кооперативів - 741 руб. для комітетів допомоги і лазаретів, 7 кооперативів - 256 руб. на допомогу жертвам війни, 3 кооперативи пошили одяг для армії на суму 678 руб., 15 кредитних кооперативів прийняли рішення про надання відстрочок і зменшення відсотків за позиками. Лише 4 кооперативні організації Городнянського повіту ніяк не відгукнулися на заклики про допомогу [10, 10]. У роки Першої світової війни споживчі кооперативи відігравали значну роль у постачанні населення необхідними продовольчими і промисловими товарами. Кількість споживчих кооперативів на Чернігівщині за роки війни зросла більш ніж вдвічі. Губернатор Лавриновський у листі до міністра внутрішніх справ О. Хвостова від 12 листопада 1915 р. зазначав: "Заслуговують також на матеріальну підтримку громадські споживчі лавки, які, безсумнівно, стримують на певному рівні ринкові ціни, що тяжіють до зростання" [4, 51].

Неможливість окремих кооперативів організувати великі партії поставок товарів для армії знову виявила нагальну потребу створення союзів кооперативних товариств. Ще напередодні війни кооперативи й земство подавали уряду клопотання про вирішення цього питання, але тоді воно так і не було розв'язане [1, 78]. Були спроби створити в 1914 р. союз кооперативів Чернігівського повіту, а в 1915 р. об'єднати кооперативи в Сосницькому, Борзнянському, Городнянському повітах, проте через відсутність досвідчених керівників ці спроби виявились невдалими [12, 435-437]. Союзи кооперативів на Чернігівщині пізніше все таки почали з'являтися, проте вони носили місцевий характер. Так, 31 травня 1915 р.29 кооперативів Ніжинського повіту уклали союзний договір для операцій із закупок і збуту. До об'єднання увійшло 29 кооперативів (із 64): 7 споживчих, 4 сільськогосподарських і 18 кредитних [20, 211212].16 червня 1915 р. було створено Кролевецький союз, до якого увійшло 25 кооперативів: 7 сільськогосподарських, 12 споживчих, 5 кредитних і 1 ощадно-позичкове товариство [13, 433].

Як вже зазначалося, утворені об'єднання носили локальний характер, загальногубернського об'єднання кооперативів не відбулося. Часопис "Селянин" на початку 1917 р. писав: "Торгівля й промисловість перетворилися у вакханалію, ці галузі наповнились темними, брудними особами з дикою жадібністю до наживи. У товарообігу нема системи, нема плану і здорової думки - одне хижацтво!. Кооперативи й кооператори повинні мужньо стати на боротьбу з цим страшним злом. Але вони можуть стати тільки об'єднавшись в союзи і ми палко закликаємо чернігівських кооператорів і кооперативи Чернігівської губернії негайно розпочати заснування союзу кредитних кооперативів із районом діяльності вся Чернігівська губернія" [19, 13-14]. Здійснення прогресивних починань було перенесено на майбутнє. Зі вступом у силу з 1 травня 1917 р. нового "Положення про кооперативи та їх союзи" в розвитку кооперації на Чернігівщині наступив новий етап, який, проте, вже не був пов'язаний із здійсненням столипінської аграрної реформи [15, 13].

Таким чином, роки столипінської аграрної реформи були періодом бурхливого розвитку селянської кооперації на Чернігівщині, якою була охоплена значна кількість трудових господарств. Найуспішніше в губернії відбувався розвиток споживчої кооперації: загальна кількість споживчих кооперативів зросла з 78 у 1907 р. до 450 товариств у 1916 р. Кооперація в роки столипінської аграрної реформи стала не лише економічним стимулом для розвитку селянських господарств, а й засобом підвищення культури на селі в нових умовах господарювання. На превеликий жаль, влада часто бачила в кооперації небезпеку збереження общини і поширення антиурядових ідей, тому дуже помірковано ставилася до розвитку кооперативного руху. Пасивну позицію в кооперативному русі зайняло земство й найбідніше селянство, що не дозволило в роки столипінських аграрних перетворень використати в регіоні потенціал кооперації повною мірою.

Посилання