В сучасних умовах використання інформаційних ресурсів на уроках історії є звичним та актуальним явищем. Однак, впровадження елементів роботи школярів та гімназистів з інформаційним ресурсами ми можемо бачити у вітчизняних навчальних закладах вже в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. На той час переважаючим прийомом роботи з текстом залишалося коментоване читання документів під керівництвом учителя. Робота з історичною інформацією та джерелами стимулює пошук школярами історичної істини, сприяє розвитку особистості з власними поглядами на минуле і сьогодення.

Досвід використання інформаційних ресурсів та історичних джерел у вітчизняній методичній науці і практиці викладання налічує вже більш як півторастолітній період. Проблема введення історичних джерел у навчальний процес розглядалася ще в працях педагогів-методистів дореволюційної школи Б. Влахопулова, А. Гартвіга, Я. Кулжинського М. Рожкова, М. Стасюлевича, С. Фарфаровского та ін. [3-6; 14; 15; 24; 10; 29; 30]. Ними були визначені прийоми роботи з документальними джерелами, запропоновані критерії відбору (наукова достовірність, інформаційна ємність джерела). В радянський період роль історичних джерел у розвитку історичного мислення досліджували І. Лернер, В. Демиденко, М. Скаткін [17; 9; 28]. Серед сучасних російських дослідників слід назвати В. Гузеєва, Г. Селевко [7; 26]. Методиці використання історичних джерел присвячені праці сучасних методистів В. Власова, Т. Ковбасюк, В. Курилів, B. Мисана, О. Самойленко [1; 2; 13; 16; 19; 25].

Однак в методиці викладання історії використання джерел на уроках всесвітньої історії в навчальних закладах дослідниками не розглядається уміння застосування старшокласниками інформаційних ресурсів. Дана стаття і покликана розглянути саме цю проблему у практиці навчання історії у вітчизняних школах на рубежі ХІХ-ХХ ст.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у методиці відбувається активний пошук нових підходів у викладанні історії. Питання роботи учнів з історичними джерелами (документами) продовжують вивчати російські вчені А.Ф. Гартвіг, педагог, історик М.М. Коваленський, Я.С. Кулжинський, київський методист М.П. Покотило, російські історики М.О. Рожков і С.В. Фарфаровський та інші дослідники [14; 15; 24; 29; 30].

На відміну від офіційно проголошеної в шкільних програмах мети вивчення історії - "укорінювання в учнів любові та відданості престолу та вітчизні", яка ставила на перший план виховні та освітні завдання, - методисти почали віддавати перевагу розвивальним цілям.Я. Кулжинський запропонував метод документації - спеціально підібрані документи хрестоматії залучалися для ілюстрації тексту підручника. В учнів формувалося вміння робити висновки на основі різноманіття фактів [14].

Я.С. Кулжинський і К.В. Сівков відзначали, що у викладанні систематичного курсу потрібно використовувати не тільки підручник, а й інші засоби навчання (хрестоматії, наукову літературу, карти, ілюстрації, хронологічні та родовідні таблиці та ін.), що дозволило б зробити урок історії цікавим і пізнавальним [14, 138; 27, 55-56].

На зміну формальному методу навчання, який панував у тодішній школі, все більше застосовуються методи, що давали можливість активізувати учнів: реальний (лабораторний або хрестоматичний) - навчання за допомогою аналізу історичних джерел, уникаючи або обмежено використовуючи підручник (М.О. Рожков, М.М. Коваленський, C.В. Фарфаровський) [24; 11; 12; 29; 30] та реферативний - самостійне вивчення підручника або історичного джерела, виділення головного і складання конспекту (Б.О. Влахопулов, А.Ф. Гартвіг, М.П. Покотило) [3; 4; 5; 6; 20] тощо.

Дискусія в наукових колах на рубежі ХІХ - ХХ ст., головним чином, велась довкола проблеми використання шкільного підручника на уроці історії. А.Ф. Гартвіг та С.В. Фарфаровський, наслідуючи ідею М.М. Стасюлевича, закликали усунути підручник з навчального процесу, залишивши учням можливість самим активно працювати з історичними документами. На думку М.О. Рожкова, роль підручника зводилась до мінімуму [4; 29]. М.О. Рожков і М.М. Покровський підбирали тексти в залежності їх доступності та інтересу учнів. Підручник пропонували замінити коротким конспектом [24].

З метою організації роботи учнів з історичними джерелами на допомогу вчителю були видані хрестоматії з різних історичних курсів.

Найбільший інтерес у плані вивчення історичних джерел представляє, на наш погляд, "Хрестоматія з російської історії", складена М.М. Коваленським. Підбір документів і матеріалів дає можливість сформувати знання школярів, наприклад, про розвиток товарно-грошових відносин у Росії, складанні ринку [12].

Дослідник М.М. Коваленський був переконаний в тому, що великий розмір книги, що наближається до типу хрестоматій та книг для читання, велика кількість цитат і підбір малюнків необхідні для того, щоб дати максимум матеріалу, який міг бути введений в школу і зацікавити учнів. Іншу думку було висловлено Н.А. Рожковим. Він вважав, що "підручник повинен містити в собі тільки конспект загальних висновків, найнеобхідніші імена, цифри, дати, все, що безумовно необхідно взяти пам'яттю" [24, 32].

Головною перевагою підручника М.М. Коваленського "Русская история для средней школы" рецензенти називали "прекрасний" відбір фактичного матеріалу і характер його подачі [11; 18, 25; 20, 342-343; 23, 206]. Кожну думку і кожен висновок історик намагався аргументувати, по можливості включаючи уривки з першоджерел.

У зв'язку з тим, що на вивчення систематичного курсу російської історії відводилося кілька років, виклад навчально-історичного матеріалу в підручнику, на думку експертів Вченого комітету, мав визначатися віковими особливостями учнів. Однак програма 1890 р. не враховувала цю особливість і рекомендувала події з загальної та російської історії висвітлювати прагматично (спрощено), тобто обмежитися лише описом подій в їх послідовності, без розкриття закономірностей історичного розвитку. Автору слід було вибудовувати навчально-історичний матеріал від простого до складнішого.

У старших класах основну увагу у викладі подій рекомендувалося звертати на розповідь, міркування і пояснення. Зі змісту виключалися будь-які відступи анекдотичного характеру. Характеристики історичних особистостей було потрібно давати ясно і стисло. При цьому не слід було зловживати науковими термінами.

Основний текст становив більшу частину книги і друкувався великим шрифтом ("цицеро"). Цей текст переривався іншим, надрукованим звичайним шрифтом ("корпус") і містив роз'яснення, висновки, характеристики окремих історичних особистостей, тобто відомості, що не вимагалися до вивчення програмами середніх шкіл. Нарешті, дрібним шрифтом друкувалися уривки з джерел та історичних досліджень, довідкові матеріали.

Висока планка, що пред'являлася експертами, призвела до того, що жоден з представлених на розгляд підручників не відповідав всім вимогам Вченого комітету. Принципово значимими для схвалення були лише структура підручника, підбір, угруповання і висвітлення історичного матеріалу. У період з 1890 р. по початок 1917 р. офіційний дозвіл на застосування в школі отримали підручники систематичного курсу російської історії Д.І. Іловайського, С.М. Соловйова, С.Є. Рождественского, П.М. Польового, К.В. Єлпатьєвського, А. Мостовського, К.А. Іванова, І.В. Скворцова, С.Ф. Платонова, І.М. Катаєва, А.Я. Єфименка, В. Є. Романовського, А.І. Боргмана, М.В. Коваленського, М.М. Богословського, М.Д. Приселкова, Б.Г. Кубалова, Є.І. Стратонова [22, 63-65].

В означений період на Сіверщині існувало досить багато навчальних закладів, у яких викладалася історія. З відкриттям жіночої гімназії у Чернігові в 1871 р. подібні заклади з'являються також у Новгороді-Сіверському (1875), Новозибкові (1883), Ніжині (1884), Глухові (1894). До вже діючих трьох чоловічих гімназій у Новгороді-Сіверському (з 1804 р.), Чернігові (1805 р.) та Ніжині (1840 р.) у 1889 р. відкривається чоловіча гімназія в Глухові [25, 8].

Переважання кількості жіночих середніх навчальних закладів пояснювалася юридичним упорядкуванням їх існування завдяки затвердженому в 1870 р. "Положенню про жіночі гімназії і прогімназії Міністерства народної освіти". Проте їх відкриття ускладнювалося тим, що уряд обмежував фінансування цих навчальних закладів і вони існували, головним чином, за кошти місцевого та земського самоврядування.

Напочатку ХХст. на Чернігівщині було відкрито ще 29 гімназій: 11 - чоловічих (державних), 18 - жіночих (6 державних і 12 приватних). Вони функціонували за рахунок сплати за навчання та допомоги місцевих бюджетів, ініціативи місцевих громад і приватних осіб [21,212]. Однак в більшості гімназій переважали схоластичне засвоєння матеріалу, неефективність проведення уроку, перевантаженість дітей, формалізм та одноманітність у викладанні [25, 10].

Отже, в означений період відбувався активний пошук нових підходів у викладанні історії і, зокрема, питання роботи учнів з історичними джерелами (документами). В навчальних закладах на рубежі ХІХ-ХХ ст. використовувалися методи, що активізували діяльність учнів з формування умінь використовувати інформаційні ресурси: реальний (лабораторний або хрестоматійний) навчання за допомогою аналізу історичних джерел, уникаючи або обмежено використовуючи підручник (М. Рожков, М. Коваленський, С. Фарфаровський); реферативний - самостійне вивчення підручника або історичного джерела, виділення головного і складання конспекту (Б. Влахопулов, А. Гартвіг, М. Покотило).

У наукових колах триває активна дискусія щодо ролі підручника в роботі з інформаційними ресурсами на уроках всесвітньої історії, що, в свою чергу, призводить до використання хрестоматій для вивчення історичних джерел.

Посилання