Передумови утворення Стародубського полку 1648-1663 років

А.С. Лаєвський

Важливе значення у студіях з історії української державності має період другої половини XVII ст. - час остаточного формування кордонів, завершення еволюції моделі влади і системи управління Війська Запорозького. Незважаючи на досить поважну традицію у дослідженнях політико-адміністративного устрою козацької держави, окремі складові даного питання потребують більш ретельної уваги. Йдеться, зокрема, про причини та обставини утворення найпівнічнішого, найбільшого за територією та одного з найбагатших за економічним потенціалом козацького полку Гетьманщини - Стародубського.

Історіографія проблеми обмежується незначною кількістю наукових студій. Найбільш ґрунтовне дослідження з історії Стародубського полку - «Описание Старой Малороссии. Полк Стародубский» - належить перу О. Лазаревського. У своїй праці історик, зокрема, стисло висвітлив події Національно-визвольної війни українського народу на півночі Лівобережжя, розглянув процес утворення самостійного Стародубського полку, більшою мірою приділив увагу першим наказним і самостійним стародубським полковникам [14].

Важливе значення для вивчення даного питання має англомовна праця Ю. Гаєцького «The Cossack administration of Hetmanate», в якій, окрім іншого, вміщені коротенькі нариси з історії Стародубського полку загалом та окремих його сотень зокрема [25].

Привертають увагу і напрацювання сучасних українських істориків щодо історії Стародубського краю у галузях адміністративно-політичної історії і генеалогії. Це передусім праці В. Кривошеї, П. Пирога, Т Чухліба, В. Заруби та ін.

Дослідження з історії Стародубщини здійснюють також російські історики. Так, Д. Поклонський у нарисі «Стародубская старина», спираючись здебільшого на опубліковані джерела і праці істориків XIX - початку ХХ ст., висвітлив і козацький період в історії краю [20].

З початком Національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького військові дії охопили і територію Стародубщини Під Стародубщиною розуміємо територію Стародубсь-кого козацького полку (1663-1782)., яка відповідно до Деулінського (1618 р.) і Поляновського (1634 р.) договорів між Московською державою і Річчю Посполитою входила до складу Смоленського воєводства Великого князівства Литовського і Чернігівського воєводства Польського королівства. Як зазначає очевидець подій, у кінці травня - на початку червня 1648 р. «войско де свое Хмельницкий роспустил за Днепр к путивльскому рубежу на маетности Потоцкого и Вишневецкого и Киселевы, и те де их маетностей городы все побрали... и Новгород-Северский, пришод, взяли, а Ляхов де везде побивали» [1, 215].

Переважна більшість звільнених територій Стародубського краю, вочевидь, увійшла до складу Борзенського полку, на чолі якого у 1649 р. був полковник Мартин Небаба. Джерела по різному називають його полковничий титул: «полковник Почеповский и инных мест» [2, 46], «полковник Борзенский» [2, 120], «полковник Батуринский» [1, 361]. В. Модзалевський висунув формулювання - «полковник Почеповский и Борзенский» [17, 606]. Наказним полковником М. Небаба призначив Петра Забілу, який у липні 1649 р. перебував у Новгороді-Сіверському [5, 235]. Територія Стародубщини у цей час була, ймовірно, розподілена на три сотні - Почепську, Погарську і Новгород-Сіверську. Влітку 1649 р. сотниками у Почепі й Погарі були Криско Прокопович і Павло Шох, призначені особисто М. Небабою [1, 331]. У Новгороді-Сіверському у квітні 1649 р. сотникував Василь Андрійович [2, 55].

За Зборівським мирним договором (серпень 1649 р.), який визначав кордони Війська Запорозького у межах Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств, полково-сотенна конфігурація Чернігово- Сіверщини знову зазнала змін. Борзенський полк було ліквідовано. Частина його колишніх територій, що знаходилися у межах Чернігівського воєводства, увійшла до складу Чернігівського полку, який очолив колишній полковник борзенський М. Небаба. Частина території Стародубщини, що до початку Визвольної війни входила до Смоленського воєводства, залишились у його складі. Незрозумілою залишається доля Новгород-Сіверських земель: попри їхню де-юре належність до Чернігівського воєводства і, відповідно, до Війська Запорозького, де-факто не знаходимо тут жодної козацької військово-адміністративної одиниці [21]. В. Заруба припускає, що ці землі залишилися поза межами держави Б. Хмельницького [10, 18].

Однак, незважаючи на Зборівський договір, на початку 1651 р. на значній частині території Стародубщини було відновлено козацьке управління. Відомо, що у квітні 1651 р. «в литовских украинных городах стоят черкасы во Мглине и в иных городах» [6, 75]. Звільнені території Стародубського краю, ймовірно, увійшли до складу Чернігівського полку. Вже у травні 1651 р. у Почепі були «в собранье черкасы, а с ними полковник Иван Шохов» [6, 68]

- наказний чернігівський полковник, призначений М. Небабою [6, 69]. Відомо, що І. Шохов очолював козацький загін, який мав захопити Рославль.

Поразка козацького війська під Берестечком (липень 1651 р.) та підписання Білоцерківського мирного договору (вересень 1651 р.), що визначав кордони Української козацької держави у межах Київського воєводства, знову відтермінували юридичне приєднання стародубських земель до складу держави Б. Хмельницького. У Літописі Самовидця зазначається, що «литовское войско стало в Стародубщине, як идет граница князства Литовского» [16, 18].

Вдалі військові дії армії Б. Хмельницького у 1652-1653 роках дозволили знову розширити кордони Війська Запорозького, у тому числі й у північному напрямку за рахунок стародубських земель. У 1652 р., за свідченням літописця, «из Сивера, то есть из Стародуба, Почепа, Мглина и Дрокова жолнеров выгнало поспольство самих тих городов, много оных погромивши» [16, 21].

ВизволеніземліСтародубщиниувійшлидоскладу Ніжинського полку, хоча територіально ближчими були до Чернігова. О. Лазаревський припустив, що таке розширення Ніжинського полку було здійснене через те, що очолив його у цей час шурин гетьмана Б. Хмельницького І. Золотаренко. Окрім того, історик зазначав, що Чернігівський полк у цей час фактично не існував через значні демографічні втрати у минулі військові кампанії [14, 12]. Однак, значні простори Ніжинського полку ускладнювали його управління, що змушувало ніжинського полковника призначати від себе наказного у Стародуб.

Досі дискусійним залишається питання щодо існування у 1653 р. окремого Новгород-Сіверського полку. Я. Дашкевич зазначав, що його було виділено зі складу Ніжинського полку у 1653 р. «на короткий час» [9, 18]. В. Заруба припустив, що «Новгородський полк» складався з Шептаківської, Новгородської, Ямпільської, Воронізької, Глухівської, Кролевецької, Коропської і Новомлинської сотень. Полковим центром був Новгород-Сіверський, а полковником Юхим Коробка. Полк проіснував до 1654 р., коли після Переяславської ради був приєднаний до Ніжинського полку [10, 76]. Ю. Коробка насправді у липні 1653 р. згадується у Новгороді- Сіверському як полковник [6, 328], однак, тут маємо погодитися з думкою Ю. Гаєцького, який назвав його новгородським сотником [25, 49]. У джерелах протягом 1653 р. не зустрічаємо жодної згадки про існування окремої військово-адміністративної одиниці - Новгород-Сіверського полку, відтак, на нашу думку, визволені території Стародубщини у цей час насправді входили до складу Ніжинського полку, а Ю. Коробка міг бути наказним полковником, призначеним з Ніжина. козацький присяга полк

Під час приведення до присяги населення Ніжинського полку в лютому 1654 р. у Стародубі, зокрема, на вірність присягнули наказний полковник Опанас Єремієв (Єремієнко) «да с ним сотников стародубовского, почапского, мглинского, тополского, попогорского, драковского, ропского» [3, 832]. Припускаємо, що у цей час сотні ще не мали чітко визначених кордонів і центрів, а відтак у документах трапляється плутанина щодо їхніх назв. Річ у тім, що надалі в описі населених пунктів і переписі населення, яке присягнуло московському царю, згадуються наступні дев'ять сотень: Стародубська (сотник Гаврило Єремієв (Єремієнко), Новгород-Сіверська (сотник Михайло Горбовецький), Друга Новгород-Сіверська (Шептаківська, сотник Тимофій Кирилов), Почепська (сотник Петро Рославець), Топальська (сотник Роман Васильєв), Поповогорська (сотник Прокофій Степанов), Бобовська (сотник Іван Євтєхов), Дроківська (сотник Тимофій Грибенок), Мглинська (сотник Никифір Бєленін) [3, 832-838]. О. Лазаревський, вважав, що існувала й окрема Погарська сотня, яка не згадується у цьому переписі, бо «в Погаре русские чиновники нашли не сотника, а - наказного полковника, который был конечно никто иной как местный сотник» [14, 12].

Назви і кордони сотень продовжили змінюватися і надалі. Так, Дроківська, Бобовська та Поповогорська сотні у джерелах після 1654 р. більше не згадуються.

У період перебування Стародубщини у складі Ніжинського полку окрім наказного полковника управління на територіях здійснювали представники полкової і сотенної старшини. Вищезгадана присяга московському царю засвідчує, що полкова адміністрація складалася з «войсковых» осавула, писаря, хорунжого і судді [3, 833]. Управління сотнями здійснювалося сотенною старшиною - сотником, писарем, осавулом і хорунжим [3, 832-838].

Функції наказного полковника та його адміністрації були доволі обмеженими і повністю контролювалися з Ніжина полковником «нежинским и всего севера». Відсутність підпису наказних стародубських полковників на актах обрання гетьманів, зокрема, Юрія Хмельницького [4, 106] і Якима Сомка [7, 273; 22, 203] підтверджує їхній незначний вплив на політичні події Гетьманщини. Гетьманські універсали, в яких розглядалися справи, пов'язані зі Стародубщиною, адресувалися полковнику ніжинському [22, 52, 56]. Власні розпорядження стародубські наказні полковники робили за «дозволением» чи з «наказаня» ніжинського полковника [22, 922].

Серед наказних полковників цього часу відомі імена Тимофія Оникієнка, Михайла Єремієнка, Івана Гуляницького, Романа Йозифовича, Яцка Обуйноженка, Прокопа Петрова, Петра Рославця.

Дискусійним залишається питання визначення точного часу та обставин утворення Стародубського полку. В історіографії проблеми склалося твердження, напевно, засноване на свідченнях з літопису Самовидця [16, 41], що у червні 1663 р. гетьман Іван Брюховецький, обраний напередодні на Ніжинський раді, вивів зі складу Ніжинського полку кілька самостійних одиниць [8, 316; 9, 18; 12, 160; 13, 183; 19, 5; 24, 72].

Відомі фахівціу своїх дослідженнях, звертаючись до цієї проблеми, мають контроверсійні думки. Так, О. Лазаревський у першому томі «Описания Старой Малороссии» часом створення «самостоятельного Стародубского полка» назвав червень 1663 р. [14, 13]. Проте, через деякий час, історик зазначив, що гетьман І. Брюховецький у червні 1663 р. розділив Ніжинський полк на два - Ніжинський і Глухівський [15, 8].

В. Заруба, досліджуючи політико- адміністративний устрій Війська Запорозького, стверджував що І. Брюховецький у червні 1663 р. зменшив територію Ніжинського полку, вивівши з його складу Стародубський, Глухівський і Сосницький полки [10, 23, 93]. Однак, вже в наступній праці, присвяченій козацькій старшині, припустив, що Стародубський полк було створено ще на початку 1663 р. зусиллями полковника П. Рославця [11, 412].

На підтвердження цього припущення маємо принаймні кілька документів - універсали «стародубського полковника» (без приставки наказний) Петра Рославця від 25 лютого та 12 березня 1663 р. [22, 923; 23, 1]. Утім, робити завчасні висновки щодо утворення Стародубського полку раніше 1663 р. складно у зв'язку з відсутністю документальних згадок про Стародубський полк як окремої військово-адміністративної одиниці.

Серед причин, які могли призвести до створення Стародубського полку, могли бути амбіції полковника П. Рославця, який і в подальшому «прославився» своїм сепаратизмом. З іншого боку, ніжинський полковник Василь Золотаренко, невдоволений обранням наказним гетьманом на Козелецькій раді Я. Сомка, можливо, цілеспрямовано розбив свій полк на кілька частин, бажаючи отримати підтримку більшої кількості полковників.

Стародубським полковником П. Рославець був і у липні 1663 р. В одному зі своїх універсалів до «всего старшего и меншего полку Стародубского товаристваипоспольства» вінзгадує, що генеральний підскарбій Роман Ракушка-Романовський, прибувши до Стародуба за наказом гетьмана, вчинив поділ полку на сім сотень: Новгород-Сіверську, Шептаківську, Погарську - «з повету Новгородка Северского», а також Топальську, Стародубську, Мглинську і Почепівську «з литовского повету Стародубовского» [14, 13]. Територіально Стародубський полк став найбільшою військово- адміністративною одиницею Війська Запорозького.

Першим офіційним державним документом, який був прийнятий за безпосередньої участі стародубської делегації і на якому формально зафіксований підпис стародубського полковника, стали Батуринські статті гетьмана І. Брюховецького (листопад 1663 р.). На цей час полком вже керував неписьменний Іван Плотнік, призначений на посаду І. Брюховецьким із «гультяйства запорожского», і відтак замість нього на статтях «руку приложил» полковий писар Василь Іванович [22, 261].

Таким чином, можна виділити кілька етапів в історії формування території Стародубського полку протягом 1648-1663 рр. Стародубські землі почер-гово входили до складу Борзенського (1648-1649), Чернігівського (1649-1651)і Ніжинського (1652/1653-1663) козацьких полків. Під час перебування у складі Ніжинського полку, для більш ефективного управління Стародубщиною, ніжинський полковник призначав до Стародубу наказного полковника, який первісно перебував під його повним контролем, а управління краєм здійснював, зокрема, спираючись на полкову і сотенну старшину. Стародубський полк як окрема військово-адміністративна одиниця по-став у1663 р., зайнявши одну з ключових позицій у політичному, соціально-економічному і культурному житті Гетьманщини.

Посилання