Публіцистична спадщина І. Франка як джерело до вивчення єврейського питання у Східній Галичині наприкінці ХІХ - початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПУБЛІЦИСТИЧНА СПАДЩИНА І. ФРАНКА ЯК ДЖЕРЕЛО ДО ВИВЧЕННЯ ЄВРЕЙСЬКОГО ПИТАННЯ У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ НАПРИКІНЦІ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Назар Васьків

Єврейська проблематика кінця ХІХ - початку ХХ ст. займала чільне місце у публіцистичній спадщині відомих українських, польських, німецьких та єврейських громадсько-політичних діячів, науковців, письменників тощо. Дослідники ставили за мету розкрити суть єврейського питання та запропонувати шляхи його вирішення. Серед плеяди української інтелектуальної еліти найбільш фахово обізнаним та об'єктивно налаштованим у його розв'язанні був Іван Франко. Його численні матеріали на єврейську тематику, засвідчують появу принципового нового підходу побудови українсько-єврейських взаємин на ґрунті міжнаціонального порозуміння та політичної співпраці.

Назар Васькив

Еврейская проблематика конца XIX - начала ХХ вв. занимала важное место в публицистическом наследии известных украинских, польских, немецких и еврейских общественно-политических деятелей, ученых, писателей и т.д. Исследователи ставили целью раскрыть суть еврейского вопроса и предложить пути его решения. Среди плеяды украинской интеллектуальной элиты наиболее профессионально осведомленным и объективно настроенным в его решении был Иван Франко. Его многочисленные материалы на еврейскую тематику, свидетельствуют о появление принципиального нового подхода построения украинско-еврейских взаимоотношений на почве межнационального согласия и политического сотрудничества.

Ключевые слова: И. Франко, публицистическое наследие, еврейский вопрос, украинско-еврейские взаимоотношения, Восточная Галичина.

Nazar Vaskiv

IVAN FRANKO'S JOURNALISTIC HERITAGE AS A SOURSE TO STUDY THE JEWISH QUESTION IN EASTERN GALICIA IN THE LATE NINETEENTH - EARLY TWENTIETH CENTURY

The Jewish question of the late nineteenth - early twentieth century held a prominent place in the journalistic heritage of famous Ukrainian, Polish, German and Jewish public figures, scientists, writers, etc. The researchers aimed at revealing the essence of the Jewish question and suggesting the ways to resolve it. Among the numbers of Ukrainian intellectual elite Ivan Franko was one of the most knowledgeable and objective in resolving it. His numerous Jewish-themed materials show the emergence of a fundamentally new approach to building the Ukrainian-Jewish relations on the basis of international understanding and political cooperation, Eastern Galicia.

публіцистичний франко єврейське питання

Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. вагомого значення у суспільно-політичному житті Галичини набуло єврейське питання. Його актуальність визначалася низкою соціально-економічних, суспільно-політичних та культурно-освітніх чинників. Сприятливі для євреїв законодавчі перетворення другої половини ХІХ ст. забезпечили їм інтенсивний поступ у політичне життя як Східної Галичини, так і Австро-Угорщини загалом. На цьому етапі активізувалися різні єврейські суспільно-політичні рухи, які відображали ідеологічні віяння громади у межах усієї імперії. Серед них, найбільш впливовими були “асимілятори”, “ортодокси”, “соціал-демократи” та “сіоністи”. Водночас, зростання політичної ваги іудеїв зумовлювалося також інтенсивним освітнім поступом.

Це забезпечувало їм можливість освоєння раніше недоступних професій, що у підсумку призвело до їх інтеграції у суспільно-політичне життя Австро-Угорської імперії.

Пожвавленню політико-економічної активності єврейської спільноти сприяв і демографічний розвиток краю. Єврейська громада Східної Галичини на межі століть була третьою за чисельністю спільнотою краю, після української та польської. Згідно із переписом 1890 р., у Східній Галичині проживало 585453 євреї (у порівнянні із 1880 р. їх кількість зросла на 13,2 %) [64, s. 91]. У наступному десятилітті їх природний приріст досягнув 5,7 %, що в абсолютних цифрах становило 33348 осіб. Відповідно, станом на 1900 р. кількість євреїв у Cхідній Галичині складала 618801 особи, що складало 12,9 % від усього населення краю (4735477 осіб) [40, с. 36]. Для порівняння - у Чехії цей показник становив 1,62 % (94479 осіб), Сілезії - 1,66 % (10042 осіб), Моравії - 1,99 % (45324 осіб) [66, s. 3]. Загалом, станом на 1900 р. у Східній Галичині проживало 811371 євреїв [61, s. 3]. Разом із тим, дані статистики щодо єврейського населення не є абсолютними, оскільки польська адміністрація Галичини завжди маніпулювала ними [39, с. 138-139]. Як наслідок, за рахунок євреїв зростала кількість польського (римо-католицького) населення, а українського (греко-католицького) - зменшувалася [52, арк. 1-28].

На зростання політичної активності східногалицьких євреїв визначальний вплив справила модель поведінки у взаємовідносинах між народами краю. Оскільки провідну роль тут відігравали українці та поляки, то співпраця/протидія проходила у межах цього міжнаціонального явища. Зокрема, євреї перебували під безпосереднім політичним впливом польських політичних сил, що мало негативні наслідки для суспільно-політичного розвитку українців. Утім, починаючи з останньої чверті ХІХ ст., через поширення національного та соціалістичного рухів, іудеї, частково, переорієнтувалися на зміну політичного союзника, підтримуючи державотворчі прагнення українців. Це зумовлювалося намаганням вийти з-під польської опіки, яка євреям, по суті, значних дивідендів так і не принесла. На цьому активно наголошували лідери українських політичних партій Східної Галичини, серед яких конструктивна позиція переважала у Русько-Української радикальної партії (далі - РУРП), Української соціал-демократичної партії Галичини і Буковини (далі - УСДП) [1, с. 8388], а також Української національно-демократичної партії (далі - УНДП). Лідери цих партій у своїх програмах та діяльності задекларували та втілювали у життя ідеї українсько-єврейської політичної співпраці, що у підсумку мало призвести до вирішення як українського, так і єврейського питання у цілому.

Першою із галицьких політичних сил, що найбільш послідовно й ефективно втілювала у життя ідеї міжнаціонального порозуміння була РУРП. Радикали чітко усвідомлювали, що послабити впливи польських політичних сил у Східній Галичині можна через співпрацю із євреями. Місію систематизатора ідей міжнаціонального порозуміння взяли на себе провідні громадські діячі, науковці, політики, письменники та публіцисти. Серед них вигідно вирізняються публікації Осипа Назарука [41, с. 1-3; 42, с. 2], Михайла Павлика [2, c. 199-202], Володимира Охримовича [43, с. 1, 19; 44, с. 2; 45, с. 1-2]. Утім, згадані автори лише фрагментарно вивчали єврейське питання та пропозицій щодо його розв'язання. Натомість найбільшу увагу у своїй публіцистичній спадщині приділив І. Франко, котрий ставив за мету започаткувати українсько-єврейський діалог на національній платформі.

Єврейське питання у публіцистичній спадщині І. Франка викликало чималий інтерес у дослідників. Так, 1929 р. за редакцією Іллі Галанта і Агатанґела Кримського видано двотомний “Збірник праць єврейської історично-археографічної комісії”. На особливу увагу заслуговують публікації другого тому, зокрема праця Петра Кудрявцева, присвячена єврейському питанню у творчості І. Франка [38, с. 1-81]. Дослідник детально проаналізував зацікавлення ним староєврейською літературною спадщиною. Цінність праці П. Кудрявцева визначає той факт, що у ній зібрано значний масив творчого доробку І. Франка у єврейському питанні, який використали для подальших наукових розвідок дослідники широкого кола зацікавлень. Проте, у його роботі переважають поетичний та літературний жанри єврейської спадщини, натомість майже відсутній матеріал щодо єврейського питання у творчості І. Франка. Це упущення намагався заповнити літературознавець М. Возняк. Він провів ґрунтовний аналіз низки праць Каменяра на єврейську тематику, визначивши при цьому його ставлення до єврейської громади Галичини, а також наголосив на пропозиціях щодо вирішення єврейського питання [46].

Єврейське питання у публіцистичній спадщині І. Франка перебувало у центрі уваги історика Я. Грицака [33, с. 79-105; 34; 35, с. 158-159]. Дослідник найбільш ґрунтовно проаналізував здобутки історіографії у контексті “Франко та євреї”. Він дійшов висновку, що у творчості Каменяра є твори, як антисемітського, так і філосемітського характеру. Водночас, Я. Грицак зазначав, що антисемітизм І. Франка на мав під собою расового підґрунтя і не становив серцевини його світогляду. Натомість він скеровувався проти заможних євреїв і асимільованої частини єврейської інтелігенції [35, с. 158-159].

Зрештою, історіографія з цієї проблематики стала “заручником” дискурсу довкола питання: “Чи був І. Франко антисемітом чи ні?” [36, с. 2]. У відповідь на це питання поставала теза про семітські настрої у франковому світоглядному просторі. З такого контексту, натомість, випадають спроби І. Франка зрозуміти і сприяти вирішенню єврейського питання на основі українсько-єврейського порозуміння. Такі кроки він намагався здійснити через публіцистичну та партійну діяльність.

Розглядаючи єврейське питання у публіцистичній спадщині І. Франка, можна виокремити декілька важливих аспектів: зацікавлення поетичною та фольклорною спадщиною єврейського народу; ставлення до соціально-економічної діяльності єврейства у Галичині; оцінка І. Франком проявів антиєврейського руху та єврейських погромів; українці та євреї в суспільно-політичному житті краю; єврейське питання у програмах РУРП.

У той же час, розглядаючи єврейську проблематику в публіцистиці І. Франка, доцільно звернути увагу на ключове поняття у міжнаціональних відносинах кінця ХІХ - початку ХХ ст., а саме - антисемітизм. У широкий вжиток цей термін вперше запровадив 1879 р. німецький журналіст Вільгельм Марр. Як зазначав дослідник А. Козицький, “антисемітизм” на початку не містив у собі негативного означення і був самоназвою політичного середовища, представники якого виступали за обмеження прав євреїв [37, с. 215-216]. У наступні роки він набув політичного забарвлення як світської ідеології із ознаками юдеоненависництва на ґрунті поширення націоналізму, інтенсивної емансипації, єврейського політико-економічного розвитку та культурно-освітніх інновацій. Водночас, на наш погляд, використання поняття “антисемітизм”, виключно до євреїв, є не зовсім точним, оскільки до семітів також належать араби, амхарці, друзи та інші. Натомість в історіографії менш поширеним є термін “антиєврейський” чи “юдофобський”, що містять у собі ознаки негативного ставлення виключно до єврейської етнічної та релігійної приналежності.

Єврейське питання у публіцистичній спадщині Каменяра найкраще відображене у архівних матеріалах фонду 3 - “Франко Іван Якович (1856-1916) - український письменник, вчений, громадський діяч” відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Документи розкривають зацікавлення автором єврейським питанням, а також пропозиції щодо його вирішення. Зокрема, серед матеріалів фонду доступними є рукописи на тему поетичної та фольклорної спадщини єврейського народу, переклади пісень та оповідань, які були предметом активного зацікавлення І. Франка [5, арк. 11 зв. - 12; 6, арк. 22 зв.; 7, арк. 1-1 зв; 8, арк. 11; 9, арк. 168-179; 10, арк. 36-36 зв; 11, арк. 4-4зв; 12, арк. 8-11; 13, арк. 279-300; 14, арк. 252-253; 15, арк.1-8; 16, арк. 183-186зв; 17, арк. 1; 18, арк. 1; 19, арк. 7]. Очевидно, що для комплексного розуміння суті єврейського питання, І. Франко ставив за мету дослідити єврейську історико-культурну спадщину в усіх її проявах. Звідси й безпрецедентне зацікавлення поетичною та фольклорною спадщиною єврейського народу [3]. Найбільш повною є збірка перекладів поезій із єврейської мови авторства В. Еренкранца [20]. Звертають на себе увагу і єврейські пісні та переклади німецькою мовою [31, арк. 8-9 зв.; 32, арк. 261], а також комедія Рейнхольда Кьолера про суперечку між євреями та християнами у Нідерландах [29, арк. 7-14]. Значну увагу І. Франко приділив єврейській поезії “Пісня Дебори”, що є найдавнішою пам'яткою старогебрайської поезії [29].

Важливість єврейської поетичної спадщини для І. Франка засвідчує переклад із німецької мови згаданої збірки поезії “Гебрейська мова”. Очевидно Каменяреві імпонував зміст поезії, оскільки її рукописи збереглися у декількох примірниках. Один із них, що знаходиться у відділі рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені Василя Стефаника (далі - ВР ЛННБ ім. В. Стефаника), не містить інформації про автора тексту [3, арк. 1-2]. Звідси можна припустити, що її написання належить перу Каменяра. Натомість примірник, що знаходиться у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, відносить текст поезії до збірки авторства В. Еренкранца [20, арк. 1]. Опрацьовуючи, ці тексти І. Франко, як ніхто інший, усвідомлював важливість збереження та відновлення основної ознаки національної ідентичності кожного народу, а саме - мови. Йому імпонували рядки вірша, зміст яких привертав увагу єврейського народу до необхідності відновлення мовного зв'язку між минулим і сьогоденням: Ой ти гебрайська мова,

В тобі моя радість, утіха моя.

В тобі покріплення знаходить

Душа малосила моя.

Нашу науку святую

Бог нам то сбою подав;

В тобі все честь наша й слава,

Весь життєвий наш устав.

Цвітко свята запахуща

Ти вічно гарна, вічно молода;

Тілько безумні люди

Мовлять, що й знать тебе таку шкода! [3, арк. 1].

Інший аспект розкриває зацікавлення І. Франка суспільно-політичним, економічним та культурно-освітнім життям євреїв як у Галичині, так і за її межами [53-54; 58]. Значну увагу у своїх дослідженнях він зосередив на статистичних даних земельної власності [21, арк.1-2], а також кількості гімназій і реальних шкіл у Галичині. Зокрема, згідно із його даними, станом на 1872 р. серед власників 361 села у Галичині 154 були євреями [30, арк. 4-8]. Мало того, єврейський сегмент стабільно демонстрував тенденцію до зростання. Так, І. Франко підкреслював, що упродовж 1872-1886 рр. кількість єврейської великої власності галицьких повітів зросла з 370 - до 716 [28, арк. 4 зв.]. Водночас, він наводив статистичні дані щодо кількості єврейських учнів у гімназіях Самбора, Вадовиць, Ярослава, Тернополя, Бережан, Дрогобича, Кракова [24, арк. 9-18].

Зацікавлення І. Франка єврейським питанням сприяло утвердженню його авторитету у єврейській громаді [23, арк. 74]. Так, наприкінці ХІХ ст. єврейська молодь звернулася до Каменяра із проханням написати рецензію на брошуру А. Шиллера “Byt narodowy zydow” [23, арк.105]. У цьому проханні молодих євреїв цікавила передусім відповідь І. Франка на питання “Чи євреї є народом, чи ні?” [23, арк. 105].

Каменяр аналізував як становище єврейської громади Галичини, так і діяльність єврейських організацій. Зокрема, він спростовував твердження про впливовість організації “Alliance Israelite”, зазначивши, що її діяльність “не доходить до простого люду жидівського, котрий ледво і знає що-небудь про її існування” [27, арк.1].

Не залишив осторонь І. Франко і питання поширення антиєврейського руху. Він підкреслював, що у Німеччині та Угорщині боротьба із капіталізмом “починає проявлятися в спеціальній формі антисемітизму”. І далі продовжував: “Виступати проти всіх жидів безглядно і принципово [...] се значить вводити в прінціп брутальну помилку українського народу, котрий кинувшись на жидів, карав дрібних ремесників та прольетаріїв, а минав нетиканих банкірів та в загалі великих злодюг” [27, арк.1].

Водночас, І. Франко наголошував на зростанні соціальної напруги у середовищі єврейської громади. На його думку, це “тілько радувати мусить кождого чоловіка, щиро бажаючого добра і визволення не тільки своєму рідному народові, але і всіх народів живучих і в суміші з ним і знаючого, що визволення одних без визволення других неможливе. Роскол цей, замітний між нашими галицькими жидами, се ненависть бідаків, пролетаріїв “капцанів” до богатих капіталістів, жидів же. Цікавим проявом того росколу може, по моїй думці послужити наступна пісня на жидівським жаргоні, записана мною цієї осені в Дрогобичі від простого, неписьменного жида і - по його словам розширена дуже між бідними жидами в Дрогобичі, Бориславі, ба й по других містах Галичини”, - зазначав І. Франко [27, арк. 1]. “Пісня про капцана”, про яку згадував Каменяр, вказувала на побутові відмінності між заможними і бідними євреями [25, арк.129]. Подібні питання були підняті автором у контексті аналізу творчої спадщини і діяльності засновника Гаскали* Мозеса Мендельсона [22, арк. 1-4].

І. Франко активно обговорював єврейське питання із іншими видатними постатями того часу. Зокрема, у листі до М. Драгоманова він намагався спонукати його до продовження обговорення єврейської проблематики, аргументуючи це фаховістю адресата у питанні. “А ви? Ви прецінь обіцяли мені торік “Історичні пісьма”, в котрих хотіли розібрати жидівство і християнство. Я дуже б рад держати Вас за слово, і безперечна річ, що Ви змогли б таку статтю зробити ліпше, ніж хто небуть з нас, де ні матеріялу, ні спосібних людей до такої праці немає” - писав І. Франко [4, арк.2].

У 1883 р. на сторінках часопису “Діло” І. Франко піддав глибокому аналізу єврейське питання і запропонував власне бачення щодо його вирішення [48, с.1-2]. Доцільно зауважити, що згадана публікація не підписана автором. На цей факт вказував П. Кудрявцев. Він звертав увагу на певні аспекти у висловлюваннях І. Франка щодо євреїв, які не були притаманні автору, що і ставило під сумнів її автентичність. Однак, після аналізу змісту публікації, П. Кудрявцев дійшов висновку, що стаття таки належить перу Каменяра [38, с.72-73]. Що стосується безпосередньо цієї праці, то І. Франко, аналізуючи антисемітизм, навів дві, на його думку, причини єврейських погромів: перша - це майнові відносини, а друга - “єврейська зухвалість і провокація. Всюди де лише були розрухи причиною цього були самі жиди” [48, с.1]. Однак, насильницькі дії, за визначенням І. Франка, скеровані проти євреїв, не досягли поставленої мети, оскільки найбільших втрат зазнали самі виконавці погромів. Натомість єврейське населення зуміло покращити власне матеріальне становище [48, c. 1].

З огляду на це І. Франко стверджував, що “антиєврейський рух, неначе якась заразна хвороба грасує нині по всій Європі, саме там, де знаходить для цього відповідні зародки. Перед ними потрібно нам стерегтися неначе перед заразною хворобою” [48, с. 2]. Для вирішення єврейського питання Каменяр висловив наступні пропозиції: 1) закласти товариства і торгівельні спілки з метою ведення конкурентоспроможної торгівлі на засадах підтримки та взаємодопомоги; 2) провести роз'яснювальну та просвітницьку роботу серед робітників із залученням духовенства; 3) на законодавчому рівні забезпечити можливості утримання селянами своїх земель; 4) привернути увагу єврейського населення до неефективності та недоцільності політичної підтримки поляків під час виборчих кампаній до представницьких органів влади; 5) заборонити практику надання євреям в оренду корчм та земель [48, с.2]. Відтак, через власну самоорганізацію шляхом підвищення рівня освіти та активної роз'яснювальної роботи, повинен був постати дієвий механізм позбавлення фінансово зорієнтованої частини єврейства прибутків з українського селянства з метою послаблення польсько-єврейських зв'язків.

Перу Каменяра також належить стаття, опублікована 1887 р., під назвою “Семітизм і антисемітизм у Галичині” [56, s. 431-444], у якій він зазначав, що “жодна релігія, жодне переконання, жодна народність і жодна раса не були і не можуть бути предметом нашої ненависті” [46, с. 9]. У цій праці І. Франко запропонував низку реформ, які мали б сприяти вирішенню єврейського питання. Мало того, Каменяр одним із перших висловив переконання, що внутрішні протиріччя, як і єврейське питання, повинні бути предметом вирішення виключно самими іудеями. Суть реформ за І. Франком полягала у наступному: “[...] питання внутрішньої реформи, а тим самим питання остаточної розв'язки вузла, поставлення жидівського народу на власнім твердім ґрунті, витворення для цього внутрішніх умов правильного розвою єсть і мусить бути назавсігди ділом самих жидів, мусить бути полишене їх власній волі та починові. В ту внутрішню справу, на мою думку, жоден не жид не має права мішатися” [51, с.11].

Водночас, аналізуючи становище єврейської громади у Галичині, І. Франко закликав українців до ґрунтовного розуміння суспільно-політичних і соціально-економічних питань, що, у свою чергу, унеможливило б ошуканство селянства [57, s. 80-82]. У цьому плані доволі симптоматичною була його стаття у часописі “Свобода” від 17 лютого 1900 р. У ній Каменяр зазначав: “[...] жидівська і загалом чужа торгівля в нашім краю показала нам дальше, яка велика шкода для можности і розвою цілого народа плине з того, коли люде свої вироби мусять продавати чужим і заспокоювати свої потреби купуючи від чужих. Нарід, котрий хоче стояти в ряді з иншими мусить мати свою торговлю” [47, с. 1].

І. Франка цікавила не лише єврейська проблематика у її широкому прояві. Він також активно відстежував публіцистичну діяльність відомих єврейських учених та громадсько-політичних діячів. Так, 1893 р. Каменяр на сторінках літературного додатку “Kurjera Lwowskiego” “Tydzien” опублікував цикл статей, присвячених єврейському питанню, у яких провів ґрунтовний аналіз праць В. Фельдмана, Леопольда Каро, Є. Хасіна та Б. Ґольдмана [59, s.14].

За умов поширення антиєврейського руху актуальною стала проблема консолідації єврейства. Поштовхом до практичних дій у цьому напрямку стало виникнення у Галичині різних єврейських політичних партій і рухів. Їх діячі представляли слабо пов'язані між собою політичні структури, мали різну соціально-економічну основу і відмінний політичний досвід, що позначилося на відсутності злагоджених дій між ними. Очевидний конфлікт поколінь призвів до пошуку євреями нових шляхів вирішення національного питання. Усе це знайшло свій вияв у сіонізмі, що мав на меті утворення єврейської держави у Палестині. Відчутним поштовхом у розвитку сіонізму став вихід 1896 р. книги віденського журналіста і драматурга Теодора Герцля (1860-1904) “Der Judenstaat” (“Єврейська держава”) [60]. Висловлені ним ідеї справили глибоке враження на громадськість того часу, оскільки стосувалися питань усвідомлення єврейського походження та долі єврейства у цілому [63, s. 19].

Беручи їх за основу, І. Франко у літературному додатку “Tydzien” опублікував рецензію на працю Т. Герцля [55, s. 73-74]. Будучи особисто знайомим із ним, він не оминув можливості запропонувати власне бачення вирішення єврейського питання [65, р. 233-234]. Його суть Каменяр узагальнив наступним чином: “Жидівське питання до тих пір не буде вирішеним, поки цей народ не здобуде свого власного краю, своєї власної землі, щоб міг сам на себе працювати, плекати свої традиції і почуватися господарем у себе вдома” [55, s.74].

Окремий аспект ставлення І. Франка до єврейського питання становить його аналіз та безпосередня участь у розробці низки програмних документів українських політичних партій. Зокрема, письменник приділив значну увагу єврейській проблематиці, аналізуючи “Програму галицьких соціалістів”. У ній Каменяр провів умовний поділ євреїв на заможну (провладну) і робітничу (потенційно союзну) частини, зазначивши при цьому наступне: “Євреї у нас не втратили досі своїх окремих рис і становлять здебільшого особливу націю, з якою нам також слід рахуватися. Тому, поширюючи наші принципи, будемо звертатися до єврейського пролетаріату, - де в тім потреба, - навіть жаргоном, якого він вживає, хоча, можливо, жаргон той не має, зрозуміло, умов для правильного мовного розвитку” [49, c. 456].

Станом на 1898 р. РУРП виробила чітку позицію у єврейському питанні. Місію систематизатора узяв на себе І. Франко, з-під пера якого вийшло програмне доповнення “Радикальна тактика” [50]. У цій брошурі є окремий розділ щодо єврейського питання, у якому І. Франко зазначав, що уся програма радикалів побудована таким чином, щоб унеможливити в майбутньому “[...] панування жидів і дармоїдів над робучими людьми” [50, с.11]. Мало того, він вкотре підкреслював, що “радикали не є антисемітами”, не будуть закликати і вести насильницькі дії проти євреїв [50, с.12]. Позицію партії І. Франко обґрунтував наступним чином: “Радикали вміють добре розріжнити і знають, що той жидівський лавердак з пейсами [...] є далеко меншим ворогом хлопа, ніж той цивілізований, уфракований і удекорований жидівський фінансист, міліонер, спекулянт та гуртівник, що обертає міліонами, ходить по під руку з ґрафами і міністрами, котрому з любим усьміхом стискають руку біскупи та митрополіти. Против тих вселяких п'явок виступають радикали найсильніше” [50, с.13].

Отже, І. Франко у своїй творчості значну увагу приділяв єврейському питанню. Всебічний його розгляд сприяв утвердженню його як одного із найбільш фахово обізнаних дослідників єврейства. Не упереджене ставлення Каменяра до східногалицьких іудеїв на тлі стрімкого поширення антиєврейських настроїв у Європі та Росії, забезпечило йому позитивне реноме, як серед представників української, так і єврейської громадської думки.

Водночас, низка публікацій І. Франка, яка містить елементи негативного ставлення до певної групи єврейства не може бути розцінена як вияв юдофобської позиції. Варто наголосити, що його радикалізм у формі різких висловлювань на адресу окремих представників єврейської громади, зазвичай, заможної верхівки, не мав під собою етнічного підґрунтя, а радше зумовлювався світоглядними соціалістичними віяннями тогочасної епохи.

Очевидним був той факт, що вирішення єврейського питання, виходячи із переконань Каменяра, можна було здійснити, як за участю українців, так і без них. У обох випадках соціально-економічні переваги отримували передусім українці. Через підтримку останніми національного руху у єврейському середовищі, наявною поставала перспектива зменшення кількості іудеїв через їх еміграцію до Палестини.

Водночас, єврейське соціалістичне крило, яке щоразу активніше виступало за відокремлення від польського політичного впливу та економічних зловживань з боку асимільованої верхівки іудейської громади, отримало відчутну підтримку з боку українського робітництва. Таким чином, позиція сприяння/нейтральності дозволила українцям розраховувати на підтримку євреїв на законодавчому рівні у представницьких органах влади. За таких умов, у тому числі й через активну позицію та діяльність І. Франка, започатковано новий українсько-єврейський діалог на платформі міжнаціонального порозуміння та політичної співпраці.

Список використаних джерел

1. Васьків Н. Єврейське питання в програмах та діяльності Української соціал-демократичної партії Галичини і Буковини (1899-1914) / Н. Васьків // Аналітично-інформаційний журнал Схід. - № 6 (106) жовтень. - Донецьк, 2010. - С. 83-88. 2. Васьків Н. Українсько-єврейські відносини в публіцистиці М. Павлика (на матеріалах ЦДІАЛ України) / Н. Васьків // Історичні пам'ятки Галичини. Матеріали п'ятої наукової краєзнавчої конференції 12 листопада 2010 р. - Львів, 2011. - С. 199-202. 3. ВР ЛННБ ім. В. Стефаника, ф. 55, спр. 52, 1 арк. 4. ВР ЛННБ ім. В. Стефаника, ф. 55, спр. 10, 2 арк. 5. Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (далі - ВРФТ ІЛ ім. Т. Г. Шевченка НАНУ), ф. 3, спр. 198, 58 арк. 6. ВРФТ ІЛ ім. Т. Г. Шевченка НАНУ, ф. 3, спр. 199, 22 арк. 7. Там само, спр. 200, 10 арк. 8. Там само, спр. 202, 27 арк. 9. Там само, спр. 218, 210 арк. 10. Там само, спр. 205, 56 арк. 11. Там само, спр. 519, 7 арк. 12. Там само, спр. 576, 352 арк. 13. Там само, спр. 1609, 261 арк. 14. Там само, спр. 2742, 8 арк. 15. Там само, спр. 1613, 370 арк. 16. Там само, спр. 2187, 1 арк. 17. Там само, спр. 2192, 7 арк. 18. Там само, спр. 2362, 2 арк. 19. Там само, спр. 436, 105 арк. 20. Там само, спр. 553, 2 арк. 21. Там само, спр. 2660, 4 арк. 22. Там само, спр. 1621, 210 арк. 23. Там само, спр. 211, 54 арк. 24. Там само, спр. 214, 142 арк. 25. Там само, спр. 3028, 15 арк. 26. Там само, спр. 557, 1 арк. 27. Там само, спр. 561, 4 арк. 28. Там само, спр. 566, 11 арк. 29. Там само, спр. 675, 143 арк. 30. Там само, спр. 191, 28 арк. 31. Там само, спр. 215, 378 арк. 32. Грицак Я. Між семітизмом й антисемітизмом: Іван Франко та єврейське питання / Я. Грицак // Дрогобицький краєзнавчий збірник. - Вип. ІХ. - Дрогобич: Коло, 2005. - С. 79-105. 33. Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні: Франко та його спільнота, (1856-1886) / Я. Грицак. Київ: Критика, 2006. - 631 с.: іл. 34. Грицак Я. Страсті за націоналізмом. Історичні есеї / Я. Грицак. Київ: “Критика”, 2004. - 343 с. 35. Іван Франко...Антисеміт // Свобода. - Джерзі Ситі і Ню Йорк. - № 178. - 17 вересня 1958. - С. 2. 36. Козицький А. Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ ст.: (причини, особливості, наслідки): навчальний посібник / А. Козицький. - Львів: “Літопис”, 2012. - 608 с. 37. Кудрявцев П. Єврейство, євреї та єврейська справа в творах Івана Франка / П. Кудрявцев // Збірник праць єврейської історично-археографічної комісії. - Том. ІІ. / Під ред. А. Кримського. - Київ: Друкарня Української Академії Наук, 1929. - С. 1-81. 38. Лозинський Р. Етнічний склад населення Львова (у контексті суспільного розвитку Галичини) / Р. Лозинський. - Львів: Видав. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2005. - 355 с. 39. Макарчук С. Этносоциальное развитие и национальные отношения на западно-украинских землях в период империализма / С. Макарчук. - Львов: Вища школа, 1983. - 254 с. 40. Назарук О. Анкета про антисемітизм / О. Назарук // Діло. - 9 марта (24 лютого) 1910. - Ч. 52. - С. 1-3. 41. Назарук О. Як працюють Жиди / О. Назарук // Громадський голос. - 15 червня 1906. - Ч. 39. - С. 2. 42. Охримович В. З поля національної статистики Галичини / В. Охримович. - Б.м.: Б.в., [1908?]. - С. 1, 19. 43. Охримович В. Про фальшованє національної статистики при попередних конскрипціях / В. Охримович // Діло. - Ч. 286. - 24 (11) грудня 1910. - С. 2. 44. Охримович В. Про фальшованє національної статистики при попередних конскрипціях (Конець) / В. Охримович // Діло. - Ч. 287. - 26 (13) грудня 1910. - С. 1-2. 45. Франко І. Zur Judenfrage (До юдейського питання): Літературно- публіцистичне видання / І. Франко. - Київ: МАУП. (Б-ка журналу “Персонал”), 2002. - 40 с. 46. Франко І. Народна програма / І. Франко // Свобода. -. 17 лютого (1 марта) 1900. - Ч. 7. - С. 1. 47. Франко І. Питання жидівське / І. Франко // Діло. - 20 серпня (1 вересня) 1883. - № 94. - С. 1-2. 48. Франко І. Програма галицьких соціалістів / І. Франко // Зібрання творів: у 50 т. / [редкол.: М. Д. Бернштейн та ін.]. - К.: Наукова думка, 1986. - Т. 45: Філософські праці. - С. 448-464. 49. Франко І. Радикальна тактика / І. Франко. Ч. 1. - Львів, 1898. - 15 с. 50. Франко І. Семітизм і антисемітизм в Галичині / І. Франко // Zur Judenfrage (до юдейського питання): літературно- публіцистичне видання. Статті. - К.: МАУП, 2002. - C. 7-22. 51. ЦДІАЛ України, ф. 372, оп.1, спр. 7, 28 арк. 52. Franko I. Eine teuflische und vemorfene Aufreizung / I. Franko // Przeglad spoleczny. Pismo naukowe i literackie. - Lwow, 1887. - T.II. - S. 458-461. 53. Franko I. Jezuityzm w kwestji zydowskiej / I. Franko // Tydzien. Dodatek literacki Kurjera Lwowskiego pod kierownictwem Boleslawa Wysloucha. - № 12. - 23 marca. - Lwow: Z drukarni Zygmunta Golloba, 1896. - S. 89-91. 54. Franko I. Panstwo zydowskie / I. Franko // Tydzien. Dodatek literacki Kurjera Lwowskiego pod kierownictwem Boleslawa Wysloucha. Rocznik IV. - № 10. - 9 marca. - Lwow: Z drukarni Zygmunta Golloba, 1896. - S. 73-74. 55. Franko I. Semityzm i antisemityzm w Galicji / I. Franko // Przeglad spoleczny. Pismo naukowe i literackie. Lwow, 1887. - T. III. Styczen. - Z. 1. - S. 431-444. 56. Franko I. Sprawy polityczno-spoleczne w ustach ruskiego ludu w Galicji / I. Franko // Przeglad spoleczny. Pismo naukowe i literackie. - Lwow, 1887. - T.III. Z.1. - S. 80-82. 57. Franko I. Z okazji odbytego wiecu rabinow zydowskich i “cudotworcow” / I. Franko // Przeglad spoleczny. Pismo naukowe i literackie. - Lwow, 1887. - T.III. - Z.1. - S. 76-80. 58. Franko I. Zydzi o kwestji zydowskiej I / I. Franko // Tydzien. Dodatek literacki Kurjera Lwowskie pod kierownictwem Boleslawa Wysloucha. - Rok 1. -Lwow: Z drukarni Zygmunta Golloba, 1893. - 9 stycznia. № 2. - S. 14. 59. Herzl T. Der Judenstaat, Versuch einer Modernen Losung der Judenfrage / T. Herzl. - Leipzig; Wien, 1896. - 86 s. 60. Materyaly do kwestyi zydowskiej w Galicyi / Oprac. Stanislaw Gruinski. - Lwow: Nakl. Wydz. krajowego, 1910. - 60, 79 c. 61. Oberlaender L. O. sprawie zydowskiej / L. Oberlaender. - Krakow: Nakl. Spolki wyd. “Nowy dziennik”, 1925. - 68 s. 62. Podr^cznik statystyki Galicyi wydany przez Krajowe biuro statystyczne pod redakcy^ dr. Tadeusza Pilata.- Lwow: - T. VIII, cz^sc pierwsza. 1908. - 184 s. 63. Wasiutynski B. Ludnosc Zydowska w Polsce w wiekach XIX i XX / B. Wasiutynski. - Warszawa: Studjum statystyczne. Kasa im. Mianowskiego, 1930. - 225 s. 64. Wilcher A. Ivan Franko and Theodor Herzl: To the Genesis of Franko's Mojsej / A. Wilsher // Harvard Ukrainian Studies. - Vol. 6. - Num. 2. - June, 1982. - Р. 233-243.

Размещено на Allbest.ru