Діяльність польських організацій націоналістичного спрямування на Правобережній Україні на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛЬСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ НАЦІОНАЛІСТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Ольга Білобровець

Втіленням свобод, завойованих в результаті буржуазно-демократичної революції 19051907 рр. стало утворення численних організацій націоналістичного спрямування. У суспільно- політичному житті поляків Правобережної України громадську активність проявили усі свідомі верстви населення: поміщики, інтелігенція, студентство. Головним завданням більшості товариств було національне, патріотичне виховання молоді, підготовка до відродження польської державності. Основними методами - легальна й нелегальна просвітницька діяльність, створення бойових організацій та проведення підготовчої, організаційної роботи до боротьби за незалежність під час можливих воєнних дій між Австро-Угорщиною і Росією.

Громадське життя поляків Правобережної України від буржуазно-демократичної революції - до початку Першої світової війни досліджувалося як українськими, так і польськими істориками. Зокрема, це праці О. Поліщук [17], Х. Герговської [18], С. Янковського [20], Г. Яблонського [19]. Актуальність цих наукових праць полягає у можливостях використання переломних моментів у житті народів для реалізації національних завдань. Дослідження діяльності польських громадських утворень націоналістичного спрямування допоможе створити загальну картину суспільно- політичного життя поляків напередодні Першої світової війни.

Першими почали виникати товариства націоналістичного спрямування у середовищі поміщиків, інтелігенції та молоді. У 1905-1906 рр., згідно із агентурними даними, у Київській губернії один з дрібних поміщиків Ягелло Сорочинський організував націоналістичний гурток, що складався із багаточисленної родини і поставив за завдання відокремлення Правобережної України від Росії. Був утворений комітет, секретарем якого обрано Бидловського. Активно велося листування із Варшавою, великими поміщиками Польщі. Однак, мрії на революцію не здійснилися, оскільки Я. Сорочинський помер. Проте, його справу продовжили родичі, які вели активне листування із Австрією і Німеччиною у питаннях проголошення незалежності Польщі. На чолі групи стали Бидловський, що проживав у с. Новобіличі і навчався за кордоном; Янковський, що проживав у с. Чагове та ін. [2, арк. 100].

Організації, що ставили метою збройну боротьбу за незалежність утворюються у Галичині, звідки поширювали свою діяльність і на територію Російської імперії. Згідно із повідомленнями поліції, наприкінці 1909 р. у Галичині виник “Союз активної боротьби”. Метою якого була підготовка кадрів організаторів й інструкторів, здатних керувати повстанськими загонами під час повстання поляків у випадку виникнення війни Росії із Австрією. Діяльність організації зосереджувалася у Кракові та Львові, де функціонували школи цього осередку, обладнані необхідними засобами для вивчення військового мистецтва [15, арк. 385]. Згідно із даними поліції, у 1909 р. на конгресі у Кракові 42 представники старовинних польських родів, що проживали у Росії, сформували петицію австрійському імператору Францу-Йосипу, пропонуючи йому на випадок війни із Росією свої послуги. Поляки виробили план, за яким у великих маєтках, де службовці і населення складалося виключно із поляків, вони мали підготувати населення до повстання шляхом конфіденційної пропаганди із утворенням партизанських загонів. При цьому передана Австрією зброя повинна зберігатися у поміщицьких маєтках, а підготовкою військового характеру мали б займатися військові інструктори із запасних австрійських солдат і офіцерів, які проживати там під виглядом сільськогосподарських службовців, економів, управляючих і т. п. [10, арк. 1].

У Галичині організовувалися також бойові дружини, яких навчали стрільбі й військовому мистецтву австрійські офіцери, легалізовані австрійським урядом. Вони організовувалися наступним чином: село давало, так звані “барташові дружини”, ремісники - “дружини Кілінського”, при товариствах “Соколів” існували стрілецькі роти, які комплектувалися із інтелігенції. Керівним центром Південно-Західного краю був Київ [8, арк. 358-368].

Згідно із даними поліції, відділення “Союзу” існувало у м. Шепетівці Волинської губернії, центр якого знаходився в адміністрації цукрового заводу графа Йосипа Понятовського. У виключно польській організації участь брали навколишні поміщики і селяни. Під виглядом вечірок у Шепетівці відбувалися збори у будинку єврея Хальбена на вул. Суделковській. Граф Понятковській дозволив поспіхом зводити спеціальний будинок під приводом громадського клубу. На збори “Союзу” поляки приїжджали з-за кордону і Варшави, маючи при собі важкі валізи. Під час зібрань виставлялася власна поліцейська охорона. Шепетівська організація тяжіла до Антонополя - резиденції графа Потоцького [6, арк. 216].

Упродовж 1910-1911 рр. у Волинській губернії поліція виявила членів “Ліги відродження Польщі”. Зокрема, до неї належав поміщик Вікентій Шиміот із села Зеленці Грицевської волості Ізяславського повіту, поміщики Леон і Казимір Сумовські із с. Бейзими Ізяславського повіту, С.Заблоцький із с. Драчі та ін. [12, арк. 22].

У 1911 р. поліція виявила існування у Південно-Західному краї “Zwi^zek obrony krajow” (“Союз оборони окрайн”), який, як передбачалося, був відділенням ”Ліги відродження Польщі”. Підставою для виникнення організації була ініціатива керівника “Ліги” - Владислава Студницького, який на початку 1910 р. організував у Галичині “Zwi^zek Krejowcow” (“Союз окраїнців”), який прагнув посилити у Східній Галичині еміграцію росіян й Боснію й Герцоговину, а на їх місце поселити поляків із Західної Галичини. Значну роль у “Союзі” відігравав орендатор маєтку С. Чернишова у с. Подзамче Кременецького повіту, Броніслав Скаржинський. Відомо, що 12 квітня 1911 р. відбулося зібрання, на якому були присутні Б. Скаржинський, керуючий єпархією прелат Баєвський, лікар Михаловський [10, арк. 25].

Австрія, прагнучи залучити у майбутній війні з Росією на свій бік поляків, організувала “Лігу відродження Польщі”, до якої увійшла польська аристократія. Особлива активність була виявлена поляками у прикордонній смузі з Австрією - Келицькій, Волинській і Подільській губернії. Передбачалося також залучення і українського населення Волині й Поділля [14, арк. 74]. 19 вересня 1913 р. на станції Радзивилів Волинської губернії затримано прибулого із Австрії Дибчинського. При обшуку у нього виявлені витяги зі статуту “Zwi^zek odrodzenia Polski” (“Союз відродження Польщі”, далі - ЗОП) - організації, що ставила завданням відродження Польщі на засадах римо-католицького віросповідання.

В Австрії існували також бойові організації “Союз”, “Стрілкові дружини”, “Стрілковий союз”. Їх метою було відновлення Речі Посполитої на чолі із королем-президентом, який вибирався б усіма громадянами із середовища кандидатів, висунутих польським народом [3, арк. 3 зв.]. Згідно із даними поліції, у Львові, в будинку віце-президента Ротковського, було зібрання керівників об'єднання Польщі, на якому із Росії були присутні К. Дмуховський і Балицький. Головним завданням фракції “незалежників” було підняття повстання у випадку можливої війни Росії і Австрії. Головними діячами організації були В. Студницький, редактор “Нового віку”, Л. Кульчицький, російський підданий, засуджений за участь в революційній організації на 7 років у Сибір і який звідти утік, і Т. Зубрицький [16, арк. 134].

Поліція повідомляла, що 18 січня 1913 р. у м. Підкамінне, в Австрії, відбулося зібрання керівників польських повстанців у кількості 15-20 осіб. У місцевому монастирі здійснено богослужіння й освячення знамен польських загонів. З настанням весни усі “соколині” партії мали намір вторгнутися у межі Росії для завоювання території, що належить Царству Польському [7, арк. 61-67].

У березні 1913 р. політичне життя у Волинській, частково Подільській і Люблінській губерніях перебувало у стані очікування. На початку 1913 р. в м. Житомир із Кракова приїжджав поляк на прізвисько “Варшавяк”, який читав доповідь, тема якої була повідомлена перед зборами. Зібрання відбувалося у будинку Соколовської. Туди ж приїжджала особа, яка агітувала вступати до “Сокола” і була знайома із присяжним повіреним Бржезовським [7, арк. 69].

У січні 1913 р. крім 1042 осіб австрійських підданих, які служили у маєтках поляків-поміщиків і великих землевласників у Волинській губернії, як прикордонній, проживали також поляки, які вважалися російськими підданими, але мали родинні або ділові стосунки в Австрії, а тому могли бути використаними або несвідомо втягнутими у військове шпигунство на шкоду Росії [13, арк. 442]. До поліції надходили повідомлення про те, що у деяких поміщиків зберігалася зброя на випадок війни Росії із Австрією. Зокрема, у Новоград-Волинському повіті, у звіринці “Пеляви”, лісовій дачі графа Й. Потоцького, наприкінці 1912 р. були викопані погреби, у яких зберігалася зброя і які були засипані землею. Поліція провела перевірку звіринця, який займав 144 квадратних версти і був обнесений огорожею. Перевірка нічого не виявила [7, арк. 49]. У поміщика маєтку Хабне Радомисльського повіту Станіслава Хорвата, поляка, члена І Державної Думи і Державної Ради, за донесенням, у магазині зберігалися гвинтівки до 60 штук старого військового зразка. Виявилося, що вони були завезені у 1905 р. для охорони маєтку із дозволу влади. У с. Ольшани Звенигородського повіту, на цукровому заводі графині Браницької і ще у чотирьох маєтках поблизу, усі службовці були поляками і були озброєні рушницями й револьверами. За чутками, там відбувалося скуповування зерна [2, арк. 130-139].

У грудні 1913 р., в дворянина Подільської губернії Л. Лисовського, 63 років, багатого землевласника, керуючого маєтком і уповноваженого на ведення справ графа Ржевуського (Васильківській повіт) виявлено документ, який вказував на діяльність нелегального товариства “Towarzystwo krajowe polityczne” (“Товариство крайове політичне”). У ньому вказувалося, що позапартійні поляки окраїн, спільно із прихильниками Польської партії соціалістичної (далі - ППС) і Народової демократії (далі - НД) утворюють крайове політичне товариство з метою відродження польської політичної думки і створення сильної політичної сили у польському суспільстві на окраїнах. До організації належало доросле населення поляків-патріотів: літератори, видавці газет, інженери, лікарі, залізничники, багаті й впливові фабриканти і землевласники, польські офіцери російської армії [3, арк. 28].

Товариство вважало найкращою основою для своєї організації виборну систему. Однак, в існуючих умовах згодилося на поєднання виборної і кооптаційної систем. Із членів товариства утворювалися дискусійні гуртки, не менш як 15 осіб. Вони діяли на усій території Правобережжя, представляючи собою організаційний осередок, середовище для створення спільної політичної думки серед поляків [1, арк. 86].

У багатьох містах Правобережної України існували польські гуртки націоналістичного напрямку, як у середовищі учнів, студентів, так і серед дорослих. Зокрема, про “Польський гурток” Київського комерційного інституту поліція у звітах доповідала, що неблагонадійних відомостей про нього немає, але гурток був організацією “вузько-національною”. Керівником гуртка був студент Чеслав Мадей, який брав активну участь у громадському житті. За участь у зібранні на квартирі Й. Бартошевича і за постановою керівника губернією був підданий двомісячному арешту [11, арк. 7-8].

Агенти жандармського управління в Подільській губернії доповідали, що у Вінницькому повіті, в 1910-1911 рр. функціонував гурток “польських націоналістів”, засновником і організатором його був поміщик с. Кузьменниця Гайсинського повіту Едуард Бенецький. Членами гуртка були Людвіг Любинецький, Ф. Ціонглієвський, присяжний повірений у Вінниці та інші особи. Члени гуртка з'їжджалися у Вінницю, використовуючи різні приводи: сільськогосподарські виставки, аукціони продажу худоби, справи сільськогосподарського союзу, обговорювали свої партійні справи [9, арк. 23].

Нелегальні патріотичні гуртки існували серед учнів середніх навчальних закладів. Зокрема, такий гурток був серед учнів старших класів реального та комерційного училищ м. Вінниці, названий іменем Конарського. Метою якого було “виховання молодого покоління в чисто польському національному дусі”. Керівником гуртка був відомий у місті своєю патріотичною позицією ксьондз-законовчитель Я. Левинський. Діяльність гуртка полягала у пасивному опорі існуючому режиму. Так, під час офіційного благодійного вечора на користь учнів комерційного училища, який проходив у приміщенні Вінницької управи, мав виступати хор учнів. Учні-поляки відмовилися виконувати “Боже, царя храни” і виступ хору відмінили. Гурток імені Конарського припинив своє існування за ініціативи ксьондза Я. Левинського, у зв'язку із початком Першої світової війни [17, с. 261].

У 1913 р. в м. Житомирі діяла організація “Kutko polskiego Sokota” (“Кулко польськєго сокола”). Члени цієї організації носили значки: на червоному полі невеликого овалу білий сокіл, який тримав у дзьобі на ланцюжку таблицю з написом “КРS”, а вгорі овалу і збоку написано “Za wolnosce i ojczyzn^” (“За волю і батьківщину”). Овал жетону ніби то був пронизаний соколиним пером. Одним із керівників організації був службовець окружного суду Влодек, 45 років, що мешкав біля кафедрального собору [7, арк. 183].

На початку 1914 р. серед молоді середніх шкіл на Правобережжі виникла ідея заснування харцерської організації. Для координування діяльності у цьому напрямку утворилася спеціальна комісія, до складу якої входили: О. Добровольський, Юзеф і Стефан Гжималовські, Ю. Кушля, В. Некраш та інші. З метою нав'язування тісних стосунків до Львова скерували С. Радомського. Улітку того ж року проходив практичний курс у школі скаутів В. Некраш. У серпні, після його повернення, мали відбутися тритижневі курси для заступників у маєтку Радловських, у с. Райківці під Проскуровим, на Поділлі. Крім київських скаутів, у ньому мали взяти участь заступники голів організацій із Кам'янця-Подільського, Житомира, Умані, Білої Церкви. Проте, плани ці не були виконані, позаяк розпочалася Перша світова війна. Комісія перейменувала себе у “Команду скаутову на Русі”. Недостатня кількість коштів позначалася на діяльності групи. Першим прибутком була позичка у розмірі 5 крб., на яку закуплено 100 поштових листівок й продано, в результаті чого одержано прибутку в сумі 55 крб. 75 коп. Під час війни були спроби зв'язатися із “варшавською командою” через посередництво С. Гжимашевської. Однак, виняткові умови війни і взяття Варшави німцями, перервали їх. Пізніше приїхав зі Львова С. Седлячек, який своїм організаційним талантом зумів організувати у харцерство біля 10 тис. молоді. Значну роль у розвитку харцерства на Правобережжі відіграв журнал “Млодєж”, заснований у 1916 р. і редагований С. Гжималовською, за участю Т. Угми, С. Седлячка. Організація на території Правобережної України існувала до 1920 р. [20, с. 136].

Польське національно-патріотичне спрямування мали численні сільськогосподарські товариства Правобережної України. У поліцейському донесенні 1913 р. вказувалося, що на “Союз сільськогосподарських службовців”, який знаходиться у Києві, покладалося завдання центру із організації діяльних учасників майбутнього повстання. Це мало бути “Головне управління” майбутньої армії повстанців, керівники сільськогосподарських робітників. Загальне ж керівництво мало б належати австрійським полякам. Союз нараховував біля 9 тис. службовців із усього Південно-Західного краю. За чутками, частина озброєння знаходилася у маєтках князів Сангушка (м. Славута), графів Потоцьких (м. Антоніни), оскільки там сільськогосподарські робітники були найбільш організованими [10, арк. 2].

Прагнення об'єднати поляків Південно-Західного краю відобразилося у програмі організації “Союз поляків”, ухваленій на зібранні сеньйорів “Полонії” у Й. Бартошевича. Передбачалося, що це буде організація поляків, які проживають на Київщині, Волині й Поділлі і ставлять своєю метою захист політичних, національно-культурних, релігійних й економічних інтересів польського суспільства, а також досягнення умов для можливості найширшого всебічного розвитку [5, арк. 83-89].

25 лютого 1914 р. в редакцію “Джєнніка Кійовського” на ім'я Станіслава Рутковського прийшов документ польською мовою - статут організації “Організація груп народу”. Метою організації було проголошено єднання у трьох захоплених частинах Польщі польської молоді, яка прагне виховувати у собі мужність, необхідну польському громадянину, що бореться за незалежність народу, а також діяльність у цьому напрямку, що впливатиме на усю молодь. Організація мала представляти собою братерський, товариський союз, заснований на принципах тісної солідарності, взаємної допомоги саморозвитку і впливу на оточуючих [4, арк. 214-216].

Отже, від початку буржуазно-демократичної революції 1905-1907 рр. на Правобережній Україні утворюються польські громадські об'єднання націоналістичного спрямування. Вони виникають у середовищі поміщиків, інтелігенції, студентства, шкільної молоді. Частина товариств була відділеннями організацій, утворених в Галичині та Австрії. Основні завдання яких полягали у патріотичному вихованні польської молоді, підготовці патріотів, здатних відстояти незалежність Польщі, у тому числі й зі зброєю у руках. Для цього в умовах наближення війни між Австрією і Росією використовувалися легальні та нелегальні методи, зокрема просвітницька робота та організаційна і військова підготовка за допомогою спеціальних інструкторів.

революція націоналістичний польський громадський

Список використаних джерел

1. ЦДІАК України, ф. 274, оп. 1, спр. 409, ч. 1, арк. 86.

2. Там само, оп. 1, спр. 2931, арк. 100, 130-139.

3. Там само, оп. 1, спр. 3271, арк. 3 зв., 28.

4. Там само, оп. 5, спр. 9, ч. 1, арк. 214-216.

5. Там само, ф. оп. 2, спр. 95, арк. 83-89.

6. Там само, ф. 276, оп. 1, спр. 304, ч. 2, арк. 49, 216.

7. Там само, ф.оп. 1, спр. 470, ч. 1, арк. 61-67, 69, 183.

8. Там само, ф. 276, оп. 1, спр. 470, ч. 2, арк. 358-368.

9. Там само, ф. 301, оп. 1, спр. 2857, арк. 23.

10. Там само, ф. 301, оп. 2, спр. 249, арк. 1-2, 25.

11. Там само, ф. 442, оп. 858, спр. 111, арк. 7-8.

12. Там само, ф. 1262, оп. 1, спр. 38, арк. 22.

13. Там само, ф. 1335, оп. 1, спр. 1536, арк. 442.

14. Там само, ф. 1335, оп. 1, спр. 1556, арк. 74

15. Там само, ф. 1599, оп. 1, спр. 27, арк. 385.

16. Там само, ф. 1600, оп. 1, спр. 441, арк. 134.

17. Геровська Х. Громадське життя польського населення Поділля напередодні Першої світової війни за матеріалами жандармерії / Х. Геровська // Поляки на Хмельниччині. - Хмельницький: “Поділля”, 1999. - С. 260-264.

18. Поліщук О. До питання поширення національно-визвольних ідей серед поляків Правобережної України на початку ХХ ст. / О. Поліщук // Міжнародний науковий конгрес “Історична наука на порозі ХХ ст. - Чернівці, 2001. - Т. 2. - С. 187-189.

19. Jablonski H. Polityka polskiej partii socialistycznej w czasie wojny 1914-1918 / H.Jablonski. - Warszawa: PWN, 1958. - 663 s.

Размещено на Allbest.ru