Відносини США та Сінгапуру на початку XXI століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відносини США та Сінгапуру на початку XXI століття

Інна Підберезних

Анотація

У статті розглядаються основні етапи розвитку відносин США та Сінгапуру на початку XXI cт. Аналізуються чинники, що визначають характер двостороннього співробітництва у сучасних дипломатичних, політичних, економічних, науково-технічних відносинах та військових навчаннях. Визначено значення капіталовкладень США в економічний розвиток Сінгапуру. Висвітлено сучасні політичні, економічні, науково-технічні та військові здобутки країни. Окреслюються успіхи та проблеми американсько-Сінгапурської взаємодії на сучасному етапі міжнародних відносин.

Ключові слова: зовнішня політика, економічна інтеграція, Сінгапур, співробітництво, США.

Аннотация

В статье рассматриваются основные этапы развития отношений США и Сінгапура в начале XXI в. Анализируются факторы, определяющие характер двустороннего сотрудничества в современных дипломатических, политических, экономических, научно -- технических отношениях и военных учениях. Определены значения капиталовложений США в экономическое развитие Сінгапура. Освещены современные политические, экономические, научно -- технические и военные достижения страны. Определяются успехи и проблемы американо-Сінгапурского взаимодействия на современном этапе международных отношений.

Ключевые слова: внешняя политика, экономическая интеграция, Сінгапур, сотрудничество, США.

Annotation

The artide is devoted to the international relations between 9ngapore and the U.SA. The major areas of cooperation are considering: diplomatic, political, economic, sdentific and technical relations and military area. Author is considering of accelerated economic development of 9ngapore and U.9 і nvestments і n the economy of 9ngapore. Marked mutual interest of both countries to cooperate. Marked progress and problems of і nternational relations between the U.S/L and 9 ngapore at the present stage of international relations.

Keywords: foreign policy, economic integration, 9 ngapore, collaboration, U.9

Актуапьність обраної пробпематики визначається тим, що кінець XX от. прогопошено часом змін в усьому світі, який постійно підтверджується зростаючим рівнем розвитку окремих країн, виходом їх на провідні позиції у зв'язку із швидким розвитком економіки, демократичними змінами. Республіка Сінгапур є яскравим прикладом процесу глобалізації економіки, становлення сучасної державності та розвитку демократії. Досліджувана проблема має цінне наукове значення, оскільки ілюструє становлення і розвиток феномену розвитку міста-держави Сінгапур.

Наукова новизна полягає у тому, що у публікації, враховуючи глобальний характер змін за останні два десятиріччя, констатується про трансформацію сучасної системи міжнародних відносин, яка суттєво різниться від системи міжнародних відносин характерної для останнього десятиліття XX от. сінгапур співробітництво військовий дипломатичний

По-перше, новій системі міжнародних відносин притаманна велика ступінь раціональності, що проявляється у прагненні світового лідера США регулювати міжнародні відносини на основі власних уявлень та інтересів. Залишаючись єдиною наддержавою світу, США проявляють активний інтерес до процесів економічної інтеграції в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, приділяючи особливу увагу країнам, які перебувають у безпосередній близькості до потенційного лідера - Китаю.

По-друге, новій системі міжнародних відносин притаманна стихійність, завдячуючи якій відбувається переродження деяких її елементів, що походить від самої системи міжнародних відносин. При цьому диструктивність та хаотичність розвивається на противагу тенденцій до жорсткої раціоналізації, системності і впорядкованості. Взаємодія відносно стійкої системи міжнародних відносин XX от. та її переродження у XXI от. призводить до розвитку “класичних” міждержавних відносин, які яскраво відображено у розвитку і становленні міждержавних відносин США, єдиної країни у світі, яка має політичні, військові, наукові відносини з усіма країнами світу, не останнє місце серед яких належить і Сінгапуру.

Мета цієї публікації полягає у тому, щоб дослідити розвиток відносин між США та Сінгапуром на початку XXI от. і охарактеризувати основні чинники, що здійснили вплив на рівень двостороннього співробітництва.

Завдання дослідження ґрунтуються на аналізі основних методів, засобів і власне етапів становлення міжнародних відносин між США та Сінгапуром в економічній, дипломатичній, науково-технічній та військовій сферах.

Основу джерельної бази статті становлять праці Г. Алмонда, Д. Аптера, Є. Арапова, Д. Белла, А. Бентлі, С. Беризинського, С. Блєка, Д. Растоу.

Певні аспекти досліджуваної проблеми проаналізовано науковцями з теорії політичного процесу, як Д. Мілль, Т. Парсонс, С. Хантингтон, Ш. Ейзенштадт. Зокрема, у працях дослідники висвітлюють характер політичного та економічного розвитку країни з часу Британської колонізації по теперішній час. Загалом науковці визначають основні аспекти зовнішньополітичного курсу Сінгапуру із США, які мають ознаку економічно-військового співтовариства і взаємодопомоги, а також розвивають думку про перспективи і характер майбутньої співпраці країн в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.

Важливим чинником для розвитку будь-якої держави є її широкомасштабна участь у міжнародній політиці та встановленні міжнаціональних та міжконтинентальних зв'язків. Закінчення “холодної війни” послугувало стартом для серйозних змін у системі міжнародних відносин XXI от. Головною тенденцією переходу до нової глобальної розстановки сил є акцентування уваги на АТР, де сконцентровані нові політичні центри, одним з яких є Республіка Сінгапур.

Отримавши незалежність у 1965 р., Сінгапур залишився самостійною але бідною країною, яка мусила імпортувати навіть прісну воду. За часів правління Лі Куан Ю розроблена стратегія економічного розвитку, яка базувалася на перетворенні країни у фінансовий і торговий центр в Південно-Східній Азії, виготовленні висококонкурентної продукції, залученні іноземних інвесторів. Результатом модернізації 1959-1990 рр. стало те, що на сьогодні країна належить до числа тих небагатьох держав, де вартісний обсяг експорту перевищує розмір валового внутрішнього продукту.

Однією з особливостей промислового розвитку Сінгапуру є виключно важлива роль держави в галузі економічного розвитку. Модернізація виробництва у Сінгапурі відбувалася у три етапи. Перший етап розпочинається з середини 60-х років, коли Сінгапур пожвавлював розвиток промисловості, орієнтованої на експорт, починаючи з простих, але трудомістських галузей. Проте через високу вартість робочої сили ця продукція не витримала конкуренції і Сінгапур перейшов до форсованого розвитку технологічно складних галузей промисловості, що послужило початком нового економічного етапу розвитку Сінгапуру. У 1980 р. була прийнята програма “Друга промислова революція”, якою було проголошено перехід до новітніх технологій у виробництві. У результаті цих перетворень американські транснаціональні корпорації заклали основу масштабного високотехнологічного перевороту промисловості Сінгапуру, що призвело цю невелику державу у компанію до великих і конкурентоспроможних виробників [1].

Низка чинників історичного та економічного характеру були об'єктивною перепоною розвитку процесу індустріалізації у Сінгапурі, а саме малі розміри країни, повна відсутність природних ресурсів, надзвичайно високі темпи приросту населення, порівняльна дорожнеча робочої сили тощо. Однак для Сінгапуру ці перепони стали стимулом. Завдяки своєму географічному положенню Сінгапур опинився на важливому морському шляху Азії, що робить участь країни в міжнародному товарообміні незамінним компонентом зовнішньоекономічної політики.

До 1980 р. США стали найважливішим торговим партнером Сінгапуру, що таким чином мали вирішальний вплив на добробут країни. Вже у 1988 р. в Сінгапурі загальний обсяг експорту в США складав 18,8 млрд доларів, що на 28 % більше порівняно з попередніми роками і нараховувала 24 % від загального обсягу експорту країни. Тобто, експорт Сінгапуру в США випередив його імпорт [3].

Третій етап розпочався 6 травня 2003 р., копи була підписана двостороння угода між США і Сінгапуром про вільну торгівлю, яка набула чинності пише 1 січня 2004 р. Зростання американських інвестицій в Сінгапурі і значна кількість американців, що проживають у цій невеличкій державі розширили можливості для контактів між цими двома країнами. На сучасному етапі відбувається поглиблення двосторонніх відносин у зоні вільної торгівлі, включаючи торгівлю текстилю та одягу, телекомунікацій і захисту прав інтелектуальної власності [8].

Співробітництво країни на міжнародній арені відбувається на засадах цілої системи союзницьких відносин у різних галузях і аспектах, але така система не передбачає укладання повноцінних союзницьких договорів, однак робить можливими більш надійний фундамент для міжнародної співпраці в окремих галузях. Так, міжнародна співпраця Сінгапуру з США, яка є однією з найсильніших економічних держав світу, стала основою індустріального розвитку країни.

Визначимо декілька важливих чинників, завдяки яким Сінгапур був змушений співпрацювати з США: по-перше, зростання значення “убудованості” економіки будь-якої країни (незалежно від розміру та наявних природних ресурсів) в глобальну економіку; по-друге, націленість економічної політики найбільш розвинених країн на ефективний інноваційний стрибок; по-третє, розвиток інтелектуального ринку з акцентом на використання людського капіталу.

Отже, ці чинники нівелюють значення “ефекту масштабу” у сучасній економіці, роблять багато країн менш залежними від сировинних ресурсів і більш залученими в глобальні технологічні процеси передових наукомістських галузей.

Досить активним є інвестиційне співробітництво. Сінгапур і США не тільки знаходяться поруч у провідних світових рейтингах, але за багатьма показниками економічного та інноваційного розвитку цей “азійський дракон” випереджає США.

Але відсутність у Сінгапурі великого внутрішнього ринку зумовило те, що приватний бізнес тут представлений в основному транснаціональними корпораціями (ТНК) і лише незначною мірою національними малими фірмами. У такій ситуації Сінгапур залишається однією з ланок міжнародної мережі ТНК, причому ланкою, в якому низька сумарна купівельна спроможність населення (всього 5 млн жителів) [2]. Саме тому для Сінгапуру життєво важливо стати такою ланкою, де створюється найбільше доданої вартості, де вища оплата праці, переважають високотехнологічні та наукомістські види послуг.

США і Сінгапур є взаємодоповнюючими системами: американські корпорації отримують в цій країні належну державну опіку і підтримку, а ТНК забезпечують приплив прямих інвестицій із США [5].

Стимулюючи присутність багатонаціональних корпорацій у своїй економіці, Сінгапур здійснює програми спільних інвестицій. Рада з економічного розвитку Сінгапуру розробила нові концепції, зокрема, формування груп галузей промисловості зосередження зусиль на великих інвестицій в області технологій, наприклад, виробництва кремнієвих пластин, біотехнологій, хімічних технологій.

З метою залучення зарубіжних малих і середніх іноземних підприємств створюються бізнес-центри, зокрема, для представників скандинавських країн, Німеччини і Франції.

Тісна співпраця між Сінгапуром і США продовжує інтенсивно розвиватися і до цього часу. Згідно з планами адміністрації президента Б. Обами, планується до 2015 року подвоїти експорт у цьому регіоні. Між країнами укладаються нові торгові угоди. Наприклад, “Договір про вільну торгівлю” від 7-8 травня 2007 р. Угода має сприяти зростанню обсягів двосторонньої торгівлі та інвестицій, забезпечити підвищення довіри з боку інвесторів та бізнесменів.

Пріоритетним напрямом відносин США та Сінгапуру є також розширення американського бізнесу у Тихоокеанському регіоні. Про це свідчить той факт, що міністр торгівлі та промисловості Сінгапуру С. Ісварен на відкритті Міжнародної асоціації ігрових регуляторів 2012 р. заявив, що регулюючий орган Сінгапуру підписав угоду з Пенсільванією для посилення співпраці, з акцентом на обмін інформації та досвідом [7]. Таким чином, з точки зору історичної перспективи, Сінгапур знаходиться на стадії переходу від стану, при якому займався переважно адаптацією, асиміляцією і розповсюдженням технологій, розроблених закордонними корпораціями, до більш збалансованої системи, яка приділяє значну увагу розвитку власного інноваційного потенціалу.

Незмінно актуальною сферою для американсько-Сінгапурського співробітництва залишається військово-політичне питання. Про це свідчать численні спільні з США військові навчання, що проводяться під егідою миротворчої діяльності США.

Одним із таких спільних заходів є компанія під назвою “Golden Merlion”, що почалася 7 жовтня 2010 р. Американсько-Сінгапурські морські навчання проводилися у водах Сан-Дієго (Каліфорнія), де розташовані основні військово-морські сили США. Серед завдань було випробування нової техніки. Усунення потенційних небезпек і підвищення оперативних можливостей, проведення медичних операцій та евакуації. До цієї військової операції були залучені 4 кораблі, 1 підводний човен і 6 гелікоптерів [3].

Згідно угоди про вільну торгівлю 2003 р., у Сінгапурі регулярно перебуває понад 100 американських військово-морських кораблів щороку, а також понад 200 американських військовослужбовців, що дають змогу контролювати військово-морські бази у Сінгапурі.

Американський посол підкреслив, що Сінгапур, будучи стратегічним союзником США, відіграє вкрай важливу роль у забезпеченні миру і безпеки в регіоні. Одночасно глава представництва США зауважив, що нові американські бойові кораблі не будуть “базуватися” у Сінгапурі, а лише “направляються” в країну. Однак, експерти відзначають, що реальної різниці немає - нові бойові кораблі будуть знаходитися і постійно обслуговуватимуться саме у Сінгапурі [6].

До того ж, Сінгапур для США - насамперед країна, що розташована у центрі важливих морських комунікацій Азії. Острів став однією зі стратегічних країн для офіційного Вашингтона, який побоювався, що після об'єднання всього В'єтнаму під владою комуністів “теорія доміно” спрацює у острівних країнах Південно-Східної Азії. Зі свого боку, Сінгапур вбачав саме у військовій присутності США у регіоні, де відбулись китайська “культурна революція”, в'єтнамська війна і комуністичні перевороти в Лаосі та Камбоджі, гарантією своєї безпеки.

Слід зазначити, США, непокоячись зростаючою могутність Китаю, відновили політику стримування цієї країни, що проводилася у 50-70 рр. XX от. Зважаючи на стратегічне становище, уряди США та Сінгапуру в кінці листопада 2011 р. уклали угоду, яка передбачає базування американського флоту (кораблі “Littoral Combat Ships”) на Сінгапурській базі ВМС Чангі. Відповідно до досягнутих Сінгапуром і США домовленостей, планувалося розміщення чотирьох бойових кораблів, які будуть дислоковані на базі почергово. Чисельність основної команди кожного з кораблів повинна становити 40 осіб, в разі необхідності чисельність може бути збільшена до 75. Коли кораблі будуть базуватися у водах Сінгапуру, їх команди будуть жити на кораблях. Перші кораблі, за свідченням агентства “Сіньхуа”, прибули до порту у другому кварталі 2013 року [4].

США готові і надалі надавати підтримку у військовій галузі: збільшити обороноздатність Сінгапуру, за рахунок нової техніки; обмін кваліфікованими кадрами для передачі військового досвіду та ін. Обидві країни беруть участь у переговорах про транс-тихоокеанське партнерство [9].

Політичний діалог США і Сінгапуру розвивається не лише в економічному, військово- технічному напрямку, айв науковому - приділяється велика увага завданням розвитку креативної економіки, заснованої на використанні креативних індустрій. Ще в 2002 р. була оголошена ініціатива “Перетворення Сінгапуру”, націлена на перетворення країни на світовий центр креативності, інновацій та дизайну [4].

З цією метою уряд реформує систему освіти так, щоб стимулювати розвиток творчих здібностей молоді. Одним з шляхів такого стимулювання стало впровадження молодих, по-новому мислячих талановитих людей в різні державні структури, що відповідають за економічну політику.

У США акцент на креативний напрямок інноваційної економіки проявляється, зокрема, у тому, що в традиційне STEM-утворення, що включає такі дисципліни, як наука, технології, інженерна справа і математика (science, technology, engineering, mathematics) - активно включаються творчі, художні предмети, об'єднані загальним терміном “Arts” (“гуманітарні науки”).

Сінгапур зумів залучити такі великі американські ТНК, як Motorola, Intel, IBM, Hewlett-Packard і Microsoft та прагне стати першим в світі “розвиненим островом”, де останні досягнення комп'ютерних технологій будуть поставлені на службу суспільству [1].

У цьому контексті обидві країни у пошуках шляхів вирішення таких сучасних інноваційних завдань, як оптимізація, максимальне співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень, розвиток державно-приватного партнерства і креативної економіки. Досвід цих країн дуже важливий для вирішення проблем створення інноваційних економік в інших країнах.

Конструктивну взаємодію країн може підтвердити і виключення урядом США Сінгапуру із санкційного списку країн, що закуповують нафту в Ірані, про що заявила 28 червня 2012 р. держсекретар США Хіларі Клінтон [3]. Конгрес США на початку 2012 р. наділив адміністрацію правом застосовувати додаткові санкції іноземним фінансовим інститутам та компаніям, що укладають угоди з Іраном. Метою цього кроку було скорочення фінансування іранської економіки.

Загалом, Сінгапур, як країна що розвивається, має потенціал для виходу у провідні країни світу, зацікавлена в економічній та військовій присутності США. І ці наміри співпадають з проазійською спрямованістю міжнародної діяльності США, які вбачають в країнах Південно-Східної Азії важливих торгівельних, економічних партнерів. Незважаючи на невеликий розмір країни, Сінгапур сьогодні є і залишається одним із найбільших торгівельних партнерів США. Більша частина американських інвестицій зосереджена у виробництві електроніки, зберіганні і переробці нафти, хімічній промисловості. І не випадково, саме в цих галузях Сінгапур посідає провідне місце серед країн світу.

Таким чином, аналізуючи американсько-Сінгапурську взаємодію, можна зробити наступні висновки. В основі відносин США та Сінгапуру лежать спільні цінності, відданість принципам демократії та ринкової економіки. Між країнами склалася достатня договірно-правова база, взаємодія відбувається як на двосторонньому, так і на багатосторонньому рівнях.

Список використаних джерел