Тамплієри: "Бідне воїнство Ісуса Христа" чи найзаможніші лицарі-благодійники християнського світу?
Причини створення та історія заснування ордену Тамплієрів. Організаційно-правова структура духовно-лицарських орденів доби хрестових походів у контексті становлення орденського права, основні віхи фінансової системи та участь у хрестових походах.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.01.2019 |
| Размер файла | 46,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на Allbest.ru
Зміст
орден тамплієри
Вступ
РОЗДІЛ 1. Становлення ордену храму та особливості його функціонування
1.1 Причини створення та історія заснування ордену Тамплієрів
1.2 Внутрішня структура ордену: ієрархія і статут
РОЗДІЛ 2. Військово-політична та фінансово-економічна діяльність ордену у середніх віках
2.1 Роль тамплієрів у хрестових походах
2.2 Фінансова і благодійницька діяльність ордену
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Вступ
Актуальність дослідження. У наш час активних миротворчих місій на Сході актуальним є дослідження історії духовно - лицарських орденів епохи середніх віків. Історія середньовічної Європи є надзвичайно цікавим та специфічним періодом розвитку людства, що містить значну кількість суперечливих та недостатньо досліджених вітчизняною і світовою історіографією сторінок. В цьому контексті проблематика виникнення, становлення і розвитку військово-чернецьких орденів, зокрема й ордену тамплієрів, викликає особливий інтерес як напівтаємнича складова військово-політичної та релігійної історії епохи середньовіччя.
Духовно - лицарські ордени безпосередньо вплинули на хід подій на території Близького Сходу. В сучасних умовах коли відбуваються миротворчі місії американців і інших європейських держав, інтерес до дослідження посилюється. Ці миротворчі місія можна назвати новими хрестовими походами, але вже в сучасному розумінні. Також підсилює актуальність так звані загадки і таємниці тамплієрів, які протягом вже багатьох століть спонукають шукачів пригод та романтиків до їх пошуку. Одна із загадок яку варто розгадати чи дійсно вони були бідним лицарством чи це правило було лише для публіки.
Об'єктом дослідження є духовно - лицарські ордени епохи середньовіччя.
Предметом дослідження є військово - чернецький орден Тамплієрів.
Мета дослідження полягає у спробі з'ясувати ким же насправді були лицарі - тамплієри: бідними воїнами Ісуса Христа чи найзаможнішими лицарями - благодійниками християнського світу.
Для розкриття теми потрібно розв'язати наступні завдання:
Опрацювати історіографію з даного питання;
З'ясувати причини заснування та практичні цілі подальшого функціонування ордену;
Відтворити внутрішню ієрархію ордену та проаналізувати їхній статут;
Виокремити роль тамплієрів та їх участь у хрестових походах.
Окреслити основні віхи фінансової системи ордену;
Джерельну базу роботи становлять першоджерела, монографії, статті, посібники.
Історіографічний огляд. В даному дослідженні була використана вітчизняна та зарубіжна (французька, англійська, російська) історіографії, серед яких найбільш значимими є:
Демурже А. «Жизнь и смерть ордена Тамплиеров 1120-1314». В цій монографії автор дослідив життя і смерть унікального породження середньовічного Заходу - орден Тамплієрів. Історія ордена храму і його трагічний кінець залишили слід в суспільній свідомості. На цій історичній основі сформувалися, поширилися, а потім спотворилися міфи, перекази і легенди. Орден храму виявився золотою жилою для псевдо історії, у якій лише одна мета - пригостити недосвідчених слухачів порцією містерій і таємниць. Тому історик вивчає не тільки правду, він береться і за фальшивки, якщо їх приймають за істину, а ще об'єктом його уваги стають фантазії і марення. Однак він ніколи не змішує одне, друге і третє [6].
Мельвіль М. «Історія Ордену Тамплієрів». Книга Маріона Мельвіля - одна з небагатьох, якщо не єдина у своєму роді, що намагається відтворити цю історію об'єктивно. Її відрізняє глибина історичних екскурсів, прекрасне знання політичної ситуації, подій, умов життя, звичаїв епохи. Дане видання представляє інтерес як для фахівців-істориків, так і для широкого кола читачів [5].
Робинсон Д. Д. Темницы, «Огонь и Мечи. Рыцари Храма в крестовых походах». У цій книзі досліднику, щиро захопленим орденом тамплієрів, вдалося подати реальну історію, як детектив. При цьому він, як то кажуть, зумів пройти по межі: подати сухі факти цікаво, поглянути на загальновідомі події з несподіваною боку - але при тому не опуститися до сюсюкання популяризаторів, розжовувати читачеві все підряд. Автор не обмежується вузьким поглядом на факти, широкими мазками накидаючи загальну картину. Як не дивно, автор далекий від якої б то не було упередженості, він пише не прикрашаючи вчинки одних і не посилюючи діяння інших [7].
Фрерс Э. «Пираты и тамплиеры». Лицарі-тамплієри і пірати складалися в настільки тісному контакті, що відокремити одних від інших часто було непросто. І ті й інші володіли наймогутнішими з відомих в історії приватних флотів і нерідко плавали на одному кораблі або, точніше, поєднували в одній особі обидві іпостасі. На початку XIV століття багато тамплієрів стали піратами, а згодом знамениті пірати і корсари дотримувалися статуту тамплієрів або створювали власні ложі за зразком цього ордена. Це дуже важливо для нас, в тому сенсі, щоб зрозуміти всю суть та ментальність цього ордену [9].
Не менш важливим для нас є дослідження - Забзалюка Д. «Організаційно-правова структура духовно-лицарських орденів доби хрестових походів у контексті становлення орденського права». В даному дослідженні історик чітко розписав всю структуру ордену не лише тамплієрів, а й інших, що дає нам інформацію для порівняння та виведення більш ґрунтовного висновку [10].
Гуменний С. «До питання заснування ордену тамплієрів». У статті порушено питання виникнення духовно-лицарського ордену тамплієрів та пов'язаних із ним стереотипів суспільної свідомості. Особливу увагу звернено на початковий період існування «бідних лицарів», процес офіційного визнання та затвердження статуту ордену [13].
Куглер Б. «История крестовых походов». Одна з ключових праць в історіографії епохи Хрестових походів. Яка дає нам чітку європейську історію хрестових походів. Небачений перш ентузіазм паломників і воїнів, що відправляються в незвідані землі для звільнення Святої землі, - і загибель тисяч людей через необдумані дії керівників походу; подвиги відваги і благородства на полях битв - і моральне падіння війська, які забули про свою високу мету. Завдяки цій монографії ми можемо прослідкувати перебіг всіх подій та виявити для себе основні здобутки та прорахунки європейців. Використання в книзі джерел часів хрестоносців дає чітко зрозуміти все їхнє існування від звичайних умов до військових подвигів та прорахунків [14].
Паращак І. «Тамплієри - монахи, лицарі, фінансисти…» - стаття вітчизняного дослідника зі Львова. В ній вміщено велику кількість інформації яка безпосередньо дає нам зрозуміти до кого ж все таки відносилися тамплієри. В статті описано фінансову систему та джерела прибутків ордену, що безпосередньо проливає нам світло на дану проблему [15].
Хронологічні межі визначають період від заснування ордену у 1118 р. до його офіційної ліквідації у 1311-1312 рр., коли під час В'єннського собору папа Климент V підписав буллу, що ліквідувала орден.
Практична значимість роботи. Матеріали викладені в курсовій роботі можуть бути використані студентами для підготовки до практичних занять та залучені для подальшого дослідження ордену Тамплієрів.
Структура курсової роботи зумовлена її метою та завданнями. Вона складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (17 пунктів). Загальний об'єм становить 32 сторінок.
РОЗДІЛ 1. Становлення ордену храму та особливості його функціонування
1.1 Причини створення та історія заснування ордену Тамплієрів.
Найбільш поширеною, хрестоматійною датою створення ордену Тамплієрів вважається 1118 р. Проте в книзі придворного хроніста єрусалимських королів Балдуїна І та Балдуїна ІІ Фульхерія Шартрського (Fulcher of Chartres) «Діяння франкських мандрівників, які вирушили на завоювання Єрусалиму 1095-1127» («Gesta peregrinantium Francorum cum armis Hierusalem pergentium 1095-1127») про лицарів храму не згадано, хоча цей автор вирізняється доволі докладним описом подій[1]. Розповідь хроніста уривається на 1127 р. Чому ж хроніст не згадує про заснування ордену? Можливо, що тоді це була ще малочисельна група лицарів, які оселились на руїнах колишнього храму царя Соломона, і не становили значної військової сили та не могли претендувати на ключову роль у житті Палестини чи Європи. А можливо він просто не хотів про них писати, поки їх офіційно не затвердила церква, а це сталося у 1128 р., а його хроніка перервалась роком раніше.
Перші відомості про орден Храму дає історик Гійом Тірський у своїй книзі «Історія заморських подій» («Historia rerum in partibus transmarinis gestarum»). За його даними орден був заснований в 1118 р. Гуго де Пейном і Годфруа де Сент-Омером, які з'явилися до двору короля Єрусалиму Балдуїна II і попросили дозволу охороняти паломника на шляху колії від Яффи до Єрусалиму. Король віддав в їх розпорядження південне крило палацу, неподалік Храму Господнього. Так через десять років майбутній орден отримав свою назву - орден Храму [2].
Але це не єдина думка щодо дати заснування ордену, так Рудольф Хіштанд переконливо показав, що собор в Труа (де офіційно затвердили орден Тамплієрів) відкрився 13 січня 1129 року - а не 1128 р., як вважають інші історики, тому що в Шампані тоді використовували стиль Благовіщення, при якому рік починався 25 березня, - і тому на основі цього відніс заснування ордена Храму на 1120 р. за дев'ять років до того (як пише Гійом Тірський, на дев'ятому році існування ордену на соборі в Труа їм затвердили статут[2]), точніше, на період між 14 січня і 14 вересня 1120 р. [3].
Причини заснування ордену є на сьогодні неоднозначними. Загальновизнаним, є пояснення виникнення ордену Тамплієрів з потреб захисту завоювань хрестоносців на Сході [4]. Проте цю гіпотезу не слід вважати безальтернативною.
Так Гійом Тірський писав, що «У 1119 році в Єрусалимі знатні люди лицарського походження, віддані Богові, релігійні і богобоязливі, - заявили про своє бажання провести все життя в цнотливості, слухняності і без майна, відавши себе панові Патріархові на служіння за прикладом регулярних каноніків». Пройшло декілька років після завоювання хрестоносцями Єрусалиму, в Святу Землю спрямувався широкий потік паломників, треба було їх охороняти, - і декілька лицарів запропонували узяти на себе цю турботу. Це здавалося їм, мабуть, цілком природним. Свій орден вони назвали «Убогі лицарі» [2].
Французький історик Маріон Мельвіль, звертаючись до праці єпископа Жака де Вітрі, акцентує на дещо відмінних причинах виникнення Тамплієрів: «І в той час, як все на світі, стани багаті і бідні, дівчата та хлопці, старі й діти поспішали до Єрусалима, щоб відвідати святі місця, розбійники і злодії наповнили дороги і захоплювали паломників, грабуючи безліч і вбиваючи багатьох з них» [5].
Тож виходячи з цієї думки, причиною виникнення ордену була в потребі захистити інтереси європейців на Близькому Сході, де хрестоносці перебували в оточенні більш чисельного мусульманського населення. Коли орден був малочисельним та недостатньо сильним, у його можливостях була лише оборона прочан, котрі приїздили на Святу Землю. Згодом, коли Тамплієри зміцніли як військова організація та збільшились чисельно, вони змогли стати на захист завойованих держав хрестоносців.
Спочатку орден був всього лише компанією із 9 лицарів. Ось їх імена (орфографія може варіюватися) : Гуго де Пейн, Годфруа де Сент-Омер, Андре де Монбар, Гундомар, Ролан, Жоффруа Бізо, Пейн де Мондідье, Аршамбо де Сент-Аман. Лицарі обіцяли жити завжди як звичайні монахи, без майна, згідно з обітницям цнотливості і слухняності. Король і його вельможі, а також патріарх Єрусалимський і прелати церкви, дали їм доходи від своїх маєтків, хто на термін, а хто - навіки [6].
Лицарів було дев'ять, але суспільство дуже швидко зрозуміли, що всім управляли: Гуго де Пейн і Годфруа Сент-Омер. На відміну від 20 століття, в 12 сторіччі не було капіталістів, які могли б давати пожертвування, і пожертвування збирали з аристократії. Король єрусалимський поступився лицарям церквою у власному палаці на південь від розвалин Храму Соломона, щоб вони могли там збиратися на молитву (головна ознака відмінності від інших лицарів). «Храм» на французькому «тампль», і тому в Єрусалимі лицарів почали називати «ті, що біля Храму», «храмовники» - «тамплієри». Офіційна ж назва - «Убогі лицарі» - відійшла в тінь [7].
У 1127-1129 роках Гуго де Пейн і його люди відправилися в Європу збирати гроші на свою організацію. Вони об'їхали Францію, Іспанію, Англію, Німеччину, Італію. Більшість людей залишалися байдужими до їх прохань, але дуже багато хто відгукувався. Церковні і світські феодали жертвували гроші, а частіше - прибутки від того або іншого володіння або навіть те або інше володіння, - хто на якийсь час, хто в постійну власність ордена. Десятки людей вступали в орден. Втім, національне ділення давало себе знати, і основна маса жертводавців і учасників були французами - як і ініціатори. Тамплієрів з Франції були сотні, з Англії - десятки [3].
Ідею створення ордена підтримав св. Бернард Клервосський, співвітчизник перших тамплієрів, який сам за чотири роки до ідеї Гуго де Пейна заснував монастир, що став ядром майбутнього ордена Цистерціанців. Бернард написав на прохання Гуго де Пейна і Андре де Монтбара трактат «De laude novae militiae», назва якого на українській правильно звучить як «Слава новому лицарству» [6].
Коли в 1128 р. собор в Труа затверджував статут тамплієрів, твір Бернарда служив їм ідеологічною програмою, та і статут з 72 статей склав Бернард, а св. Джон Солсберійський присвятив всю шосту книгу свого твору «Полікрат» апології нового, християнського лицарства. Більше того, Бернард запропонував тамплієрам носити той же одяг, що і ченці його власного, Цистерціанського ордену: білу. Тільки пізніше тамплієри почали нашивати на білий одяг червоний хрест - як і все, пов'язане з хрестовими походами [8].
Але чи був це звичайний релігійний орден чи можливо це було таємне товариство? Деякі історики стверджують, що Бернард був видатним членом Пріорату Сіону (таємне товариство) і одним із «Хранителем великої таємниці», які, згідно з деяким езотеричним вченням, зберігають древні таємниці і план досягнення світового панування. Ці секретні відомості передаються з покоління в покоління через небагатьох посвячених, серед яких можна назвати єгипетського фараона Ехнатона, царя Давида, Ісуса, Юліана Відступника, Леонардо да Вінчі, Нострадамуса і інших історичних особистостей, що пливли проти течії своєї епохи.
Ті ж самі автори стверджують, що Бернард передав тамплієрській верхівці таємні відомості, в які його посвятили і він обрав орден для здійснення плану, який дійшов з глибини століть. В такому випадку Орден Храму був середньовічним варіантом секти, який нараховує тисячі років, а не звичайним військово-чернечим братством, місія якого полягала в тому, щоб охороняти паломників, з чим і без них чудово справлялися госпітальєри Святого Іоанна [9].
Незвичайне в тамплієрах було те, що вони поєднували чернецтво з війною, довічні обітниці убогості, слухняності і безшлюбності - з наміром орудувати мечами. Орден Госпітальєрів виник раніше - в 1070-і роки, - але воювати Госпітальєрам не дозволялось. Саме чернецтво і духівництво не могло братися за зброю - адже християнин не може вбивати, і якщо було можливе послаблення для «звичайних» християн, то чернець - «справжній» християнин. Бернард писав: «Солдати Христа, ні у щонайменшому ступені не бояться ні того, що здійснюють гріх, вбиваючи ворогів, ні небезпеки, загрозливої їх власному життю. Адже убити кого-небудь заради Христа або бажати прийняти смерть заради нього не тільки абсолютно вільно від гріха, але і вельми похвально і гідно» [8].
Таким чином, можна сказати, що новостворений орден, який розрісся з групки людей, що складалась лише з дев'яти чоловік та їхніх зброєносців, до структурованої організації, яка охопила своєю діяльністю усю Європу й Близький Схід. Їхні основні завдання полягали в потребі захистити інтереси європейців на Близькому Сході та паломників які прибували на Святу Землю. Згодом, коли Тамплієри зміцніли як військова організація та збільшились чисельно, вони змогли стати на захист завойованих держав хрестоносців.
1.2 Внутрішня структура ордену: ієрархія і статут
На початку існування орден складався з невеликої групи братів і магістра - як вже було згадано, засновників було дев'ять. Цій версії протирічить той факт, що Гюго де Пейн в 1127 році відправився на захід разом з п'ятьма братами, перерахованими поіменно. При цьому він залишив в Святій Землі явно більше трьох чоловік [3]. У будь-якому випадку, до твердження Гійома Тірського про те, що впродовж перших дев'яти років існування ордена в ньому було всього дев'ять братів, не слід відноситися дуже буквально. Перед нами швидше символічна, ніж реальна цифра.
У міру зростання чисельності братів і збільшення володінь було потрібно створити особливу управлінську структуру. Її детально описував Статут ордена Храму. Статут тамплієрів, як стверджується, був розроблений самим св. Бернардом і затверджений на церковному Соборі у французькому місті Труа Римським папою Євгенієм III в 1128 році. Основою Статуту храмовників послужив статут чернечого ордена цистеріанців. Статут передбачав чітку і ретельну адміністративну ієрархію і суворо визначений звід законів: від екіпірування і використання цінностей, відданих в розпорядження тамплієрів, до їх поведінки на полі битви [10].
Латинська редакція статуту містить 7 розділів і 72 статті з прологом і включає протокол Собору. З часом він зазнав змін і в кінцевому результаті був суттєво доповнений і став називатися як Французький статут ордену [10].
М. Мельвіль посилаючись на хроніку французького єпископа Жака де Вітрі структурує положення статуту. Вісім перших статей трактують виключно релігійні обов'язки братів: вони повинні з великим благочестям слухати Службу Божу; в разі смерті одного з братів буде відслужена меса за упокій його душі, й кожен з побратимів прочитає для нього сто разів «Отче наш»; упродовж сорока днів на місці покійного будуть годувати одного бідняка. Священики й клірики, які обслуговують орден тимчасово, мають право на одяг і їжу, але нічого не отримують з пожертвувань, зроблених тамплієрам. Більше того, братам було дозволено сидіти під час меси [5].
Ці статті підкреслювали вимогу благочестя членів ордену, але разом з тим і зобов'язували до вшановування тамплієра в разі його смерті. Для лицаря-воїна це було важливо. Крім того, ці статті акцентували на організаційній єдності членів ордену.
Наступні одинадцять статей стосуються повсякденних правил та військових походів: брати здійснюють трапезу мовчки, слухаючи читання Святого Письма. М'ясо подається тільки два рази на тиждень, з подвійною порцією по неділях - для лицарів (щоб лицарі могли зберегти чистоту духу і фізичну силу, яка буде потрібна для виконання місії [9]), у той час як зброєносці й сержанти (військові слуги) повинні задовольнятися звичайним раціоном. В інші дні меню містить дві-три страви з овочів або тіста, в п'ятницю - з риби. Брати дотримуються посту від дня Всіх Святих до Великодня, за винятком великих свят. Десяту частину свого хліба вони мають віддавати бідним. Після вечері брати зберігають мовчання, за винятком випадків військової необхідності; ті ж, хто втомився, можуть обмежитися прочитанням тринадцять разів «Отче наш» у своєму ліжку замість того, щоб вставати до заутрені (церковна служба в свято зрання). Варто додати, що орден мав власну капеланську службу [10].
В даних статтях відображено заходи, що сприяли укріпленню дисципліни серед лицарів та вели до збагачення організації, зростання впливів ордену, а не окремих його членів.
Найважливішим символом Ордену тамплієрів було знамено. Прапор тамплієрів називався «baussant» («босан»), що означає «забарвлений у два кольори». Він являв собою двоколірне полотнище, верхня частина якого була чорного кольору, а нижня - білого. Чорна частина прапора символізувала світське, грішне життя лицаря до вступу в Орден, а біла - чистоту нинішнього життя, присвяченого боротьбі за віру. На прапорі було зображено червоний хрест і орденський девіз: «Не нам, Господи, не нам, але імені Твоєму дай славу!». Гербом ордена стало зображення двох лицарів, що їдуть на одному коні (символ бідності тамплієрів). За деякими джерелами у сержантів зображення хреста було неповним і він мав вигляд літери «Т» [11].
За статутом, регламентації підлягало також військове спорядження лицаря: кожен міг мати трьох коней і одного конюшого (зброєносця). Стремена й вудила були без позолоти або сріблення. Брати не могли мати жодної торби чи скрині із замком. Листи, адресовані їм, зачитувалися в присутності магістра, що, можливо, пояснювалось високим рівнем неосвіченості у лавах «лицарів храму» [5].
Статут та інші закони ордену визначали зовнішній вигляд та одяг тамплієрів. Усі воїни обов'язково повинні були коротко стригти бороду й волосся, щоб їм нічого не заважало озиратися назад і довкола себе. Тамплієри вбиралися в одяг білого кольору, що його вдягали поверх лицарських обладунків, і в білу мантію з каптуром. Білий одяг означав духовну чистоту, цноту серця і здоров'я тіла. Сержанти носили чорний або коричневий плащ. Пізніше лівий бік плаща лицарів став прикрашати яскраво-червоний хрест із вісьмома кінцями (відомий ще як «мальтійський хрест»), - символ мучеництва[11].
Члени ордену тамплієрів поділялися на три стани: лицарі, капелани (священики) та сержанти (служителі, пажі, зброєносці, прислуга, солдати, охоронці і тому подібне). Кожна категорія братів мала свої права та обов'язки. Спочатку лицарями ордену могли стати французи благородного походження. Лише вони обіймали в ньому вищі керівні посади. До них належали: Великий магістр, магістр володінь, капітульєр - керівник капітулу, каштелян - комендант укріпленого замку, та інші. Пізніше з-поміж лицарів з'явилися англійці, італійці, іспанці, фламандці. Зброєносцями й пажами ставали сини лицарів-мирян. Простими воїнами-сержантами могли стати міщани та селяни. Зазвичай їм же доручали й господарські справи орденських командорств. Посади капеланів обіймали священики католицької церкви. Вступаючи до ордену, такий священик ставав його членом і підкорявся лише Великому магістрові, а через нього - Папі Римському. Єпископи католицької церкви втрачали над ним владу [11].
Головними посадовими особами ордену були: магістр - голова ордену, він особисто ухвалював рішення по поточних справах. У серйозних питаннях (оголошення війни або перемир'я, призначення командорів провінцій і головних чиновників, прийом нового брата в орден) було потрібне рішення зборів вищих чинів ордена - великого капітулу. Що стосується капітулів ордену храму, то вони були двох видів: звичайний та генеральний. «Звичайний капітул, як і суд честі, збирався раз на тиждень скрізь, де б не знаходились четверо і більше братів, щоби вирішувати поточні питання управління командорствами. Генеральний капітул складався зі всієї братії монастиря, великих бальї (вищих судових чинів) і командорів всіх рангів. На генеральному капітулі обговорювали адміністрацію ордена, призначення посадових осіб. Генеральний капітул схвалював рішення, прийняті радою магістра, тобто таємною радою, де засідали великі бальї та вибрані лицарі, які приймали рішення, що стосувалися зовнішньої політики Дому. Також принаймні раз на рік проводились генеральні капітули провінцій» [5].
Брати-капелани ордену відповідали за проведення служб, сповідей, відправ і т. д. Сенешаль завідував постачанням і побутом Дому. Маршал Конвенту Храму відповідав за військову підготовку і дисципліну в монастирі. Конвент складався з братів, які становили військову силу ордена, тобто братів-лицарів і сержантів. Крім того, були Командори трьох провінцій Сходу - Єрусалима, Триполі та Антіохії, які були підпорядковані Великому магістру ордена та генеральному капітулу. Хранитель одягу займався екіпіровкою братів-лицарів. За командорами провінцій йшли шателени (управителі замків), командори Домів, командори лицарів. Брати-лицарі, брати-сержанти (піхотинці і легка кавалерія, яка набиралась із представників нижчого, ніж лицарство, соціального класу) і брати-казальєри (відповідальні за збереження казалій - ферм ордену) підпорядковувались маршалу свого монастиря. Туркопольєри - командувачі туркополів, у які входили найманці із місцевих жителів. Підмаршали - відповідальні за дрібне спорядження та його вантаження, доставку і ремонт. Зброєносці, прапороносці, інфірмарій - керуючий лазаретом [10].
Вступаючи в орден лицарі одночасно ставали ченцями, тобто приймали чернечі обітниці слухняності, бідності і безшлюбності. На ділі ж виявилось, що ці вимоги для публіки. Як пише В. Скотт в романі «Айвенго»: «Тамплієри прославилися найжадібнішими щодо військової здобичі, плотських розваг і вино пиття, не соромлячись вбивати і грабувати кого завгодно, включаючи і єдиновірців». На його думку герб ордену «двоє лицарів, які їдуть на одному коні» символізують бідність та смиренність, обітницю яких давав тамплієр [12]. Але оскільки це художній твір, то цей опис на мою думку є доволі сумнівним, оскільки був написаний під впливом романтизму.
Так в сучасній історіографії є теорії на підтвердження моєї думки, зокрема С. Гуменний вважає, що такий образ тамплієра-негідника сформувався на початку ХІХ ст. в творах В. Скотта і утвердився в суспільній свідомості. Що ж до їхнього гербу, то тут більшість дослідників уважає, що два лицарі на одному коні символізують двоїсту природу тамплієра - лицар і чернець[13]. Тому, на мою думку до творів В. Скотта не треба ставитися, як до серйозного історичного джерела.
До 1260-х рр. тільки «син лицаря або (син) сина лицаря», народжений в законному шлюбі, міг поступити в ряди братів Храму. За спробу приховати минулий соціальний статус під час вступу до ордена, винного карали вигнанням з його лав. За серйозне порушення також вважався випадок, коли лицар намагався вступити в орден як сержант [6].
Бернард Клервоський заявляв, що ієрархія ордена заснована не на родовитості, а на заслугах. «Шанувалися кращі, а не знатні». Якщо це і відповідало дійсності, то незабаром ситуація змінилася. Вже до середини XII ст. обов'язково треба було бути людиною благородного походження, щоб надіти білий плащ. Кожен отримував місце в ордені відповідно до станової приналежності [6].
Отже, як можна побачити, тамплієри створили свою особливу управлінську структуру яка була детально описана в «статуті ордену Храма». В цьому тексті відображено, як тамплієри пристосовувались до політичних змін і формулювали власний нормативно-правовий кодекс впродовж всього часу свого існування. Ієрархія духовно-лицарського ордену була неоднорідною і налічувала до тридцяти ієрархічних сходинок, кожна з яких мала свої права та обов'язки. Така внутрішня структура братства дає нам підстави говорити про формування унікального по своїй сутності орденського права.
РОЗДІЛ 2. Військово-політична та фінансово-економічна діяльність ордену у середніх віках
2.1 Роль тамплієрів у хрестових походах
В кінці ХІ - ХІІІ століттях в Європі та на Близькому Сході почався новий рух під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього та Святої Землі від «невірних», відомий як «Хрестові походи». Її учасниками були найрізноманітніші верстви населення та найголовніші для нас це лицарі-хрестоносці - майбутні Тамплієри [4].
Всього походів було вісім, але найголовніші з них це перші чотири. Перший хрестовий похід відбувся в 1096-1099 рр. На соборі, який відбувся в Клермон-Феррані в 1095 р. Папа Урбан ІІ виголосив полум'яну промову, закликавши європейських монархів і знать до святої війни, метою якої було звільнити християнських бранців, поневолених мусульманами, і повернути християнам Святий Гроб Господній. Насправді настільки благородні цілі приховували експансіоністські і економічні інтереси Ватикану, а також європейських королів і сеньйорів. Перший хрестовий похід, очолений союзом феодалів і був єдиним вдалим. У 1099 р. хрестоносцями був взятий Єрусалим і відданий на триденний грабунок, як зазначають хроніки, хрестоносці були особливо жорстокі по відношенню до місцевого населення. Всі захоплені території були розділені на чотири частини і названі «Латинськими державами»: королівство Єрусалимське, князівство Антіохійське, і графства Тріполі і Едесса. В майбутньому на цій території виникне військово-чернечий орден [9].
Другий хрестовий похід відбувся у 1147 - 1149 рр. Вже в ньому безпосередню участь брав вже визнаний церквою орден Тамплієрів. Як згадує у своїй праці Б. Куглер: «Невеликий загін тамплієрів, що знаходилися при французькому війську, чудово навчених і дисциплінованих, таких, що добре орієнтувалися на місцевості неодноразово виручав керівника армії французького короля Людовика VII, організовуючи охорону, правильну побудову колони і намічавши місця відпочинку і привалів. Це забезпечило французам можливість благополучно дістатися до порту Аталії. Брак кораблів для переправи до Палестини привів до того, що морським шляхом туди змогли відправитися тільки лицарі, а ті, що пішли сухим шляхом: зброєносці, піхота хрестоносців всі загинули. До 1148 року в Палестині зібралися лише залишки двох армій хрестоносців - німецька на чолі з королем Німеччини Конрадом і французька на чолі з Людовиком VII. Тамплієри переконали обох королів йти завойовувати Дамаск. Узяти його не вдалося. Незабаром стало відомо, що до міста рухається велике мусульманське військо на чолі з Атабеком і хрестоносці були вимушені повернутися в Європу [14].
Хоч другий хрестовий похід закінчився повним провалом, але заслуга тамплієрів в тому, що хрестоносцям взагалі вдалося дійти до Дамаска і не загинути повністю ще на півдорозі до нього.
Третій хрестовий похід відбувся в 1189 - 1192 рр. Зійшовши на престол Єгипту, Саладін почав з 1187 р. вести боротьбу проти держав хрестоносців на Близькому Сході і по черзі захоплював їх. Звістка про те що сталося у Святій Землі дійшла до Європи лише у 1188 р. і тоді колегія кардиналів призначила новий хрестовий похід на наступний рік. Найголовнішою подією цього походу була облога фортеці Акри. Її вдалося відвоювати у 1191 р. після дворічної облоги. В цій битві загинуло багато відомих людей, серед яких також був великий магістр тамплієрів Жерар де Рідфор. Тут же, після перемоги тамплієри розмістили свою штаб - квартиру [4].
Але стосунки між Англією і Францією загострилися і вони наробили багато дурниць, що в подальшому призвело фактичної поразки походу і втрати впливу на Святій Землі.
Перед четвертим походом хрестоносцям вдається знов оволодіти Єрусалимом. Тамплієри чинять звірячу різанину мусульман біля стін свого старого Тампля (штаб-квартири). Історики того часу пишуть, що в Єрусалимі під час різанини хрестоносці знищили більше 30 тисяч мусульман і іудеїв [14].
Четвертий хрестовий похід відбувся в 1202 - 1204 рр. Результати минулого походу не задовольняли європейських правителів і тому вони вирішили організувати ще один похід. Він був організований не проти турків-мусульман, а проти православної Візантійської імперії. В його результаті було взято в облогу Константинополь - центр східної християнської культури. Він загострив міжконфесійні суперечності між католиками та православними та було цілковито ослаблене Єрусалимське королівство[4].
У 1240 р. брат Генріха III Річард Корнуолл зумів посварити і нацькувати один на одного мусульман Єгипту і Дамаску після чого йому вдалося укласти мирний договір з єгиптянами. В цей час тамплієри, зрадивши загальну справу хрестоносців, вступають в змову з дамасцями і спільно з ними нападають на єгипетського султана Аюба. Більше того, вони нападають на сили ордена госпітальєрів, вибивають з Акри тевтонських рицарів і беруть в полон частину госпітальєрів, що опинилися в Акрі. Тамплієри по відношенню до своїх побратимів поводяться вкрай жорстоко, не дозволяючи останнім навіть поховати своїх полеглих. Незабаром султан Аюба, вступивши в союз з хорезмійцями піднімає мусульман на священну війну зі всіма християнами. Він бере в облогу Єрусалим і через шість тижнів оволодіває містом, і чинить там жорстоку різанину. У 1243 році в битві при Газі єгиптяни в союзі з хорезмійцями завдають жорстокої поразки об'єднаним силам хрестоносців. З поля бою живими вибралися 33 тамплієри, 26 госпітальєрів і троє тевтонців [14].
Таким чином, зрада тамплієрів призвела до корінного перелому в багаторічній боротьбі християн і мусульман за святу землю на користь мусульман. Подальші хрестові походи помітних позитивних результатів вже не давали. Сьомий Хрестовий похід (1248-1254) закінчився нищівною поразкою, причому тамплієри і тут проявили себе не кращим чином. Їх участь в поході обмежилася наданням грошей для викупу з полону французького короля Людовика IX. Зате тамплієри відрізнилися в привласненні майна, міжусобними сутичками з лицарями госпітальєрами [14].
У 1269 - 1270 рр. французький король Людовик IX починає восьмий (останній) хрестовий похід, що закінчився повним провалом. У подальші роки єгипетські султани відбирають у християн місто за містом. В кінці 1290 року мусульмани підступили до Акри, в якій в цей час знаходився Тампль (штаб квартира) храмовників. Обороною Акри керував великий магістр ордена Гішар де Божо. Військо налічувало 15 тисяч людей, включаючи 900 лицарів тамплієрів і госпітальєрів. Після шести місяців облоги, мусульманам за допомогою стінобитної машини вдалося обрушити одну з башт фортеці. Бачивши неминучу поразку близько чверті гарнізону, в основному госпітальєри, пішли на прорив і вдало зробивши посадку на кораблі, втекли на острів Кіпр. У 1291 р. мусульмани увірвалися до фортеці. В ході бою вже усередині фортеці загинуло близько 300 лицарів тамплієрів на чолі з великим магістром Гішаром де Божо. Останнім (декілька сотень) вдалося сховатися в Тамплі. І вже після декількох днів переговорів, в ході яких тамплієри обманом заманили близько 300 мусульман і потім всіх їх перебили, султан Амелік Азашраф наказав підвести під Тампль міну[6].
Проте, деякі джерела стверджують, що в ніч напередодні загибелі Тампля 11 храмовників через таємний хід покинули його, занурилися на корабель, що очікував їх, і відплили на Кіпр, взявши з собою всі скарби ордена тамплієрів. Імена їх стерла історія, окрім одного - Тібо Годен. Вибраного в тому ж році на Кіпрі великим магістром ордена [5].
Отже, як можна побачити тамплієри відіграли неабияку роль в боротьбі за Святу Землю. Головним їх завданням було охороняти паломників від розбійників, які прибули до святих місць. Вони були добре навчені, дисципліновані, орієнтувалися на місцевості, володіли знаннями військової тактики і дипломатії та й взагалі були гарними воїнами. Вони віддано боролися з усіма невірними християнській церкві і могли заради неї піти на смерть. Але позитивна сторона лицарів не є єдиною, так вони ще відзначилися сутичками зі своїми побратимами госпітальєрами і тевтонцями, нерідко діло доходило до вбивства. Можна сказати, що фактично вони зрадили своїх побратимів, тому що спокуса наживи постійно залишалася серед них, що і стало їхньою головною причиною сутичок, так як вони були людьми яким це явище притаманне. Але незважаючи на це тамплієри в боях за Святу Землю стояли на рівних з іншими орденами, адже поле бою це зовсім інша ситуація де потрібно об'єднатися, незважаючи на всі обставини, заради протистояння ворогові.
2.2 Фінансова і благодійницька діяльність ордену
Одним з найголовніших занять ордену, окрім військової справи були фінанси. А. Демурже писав, що за тамплієрами закріпилася репутація «Банкірів Заходу». Їх фінансовий успіх навіть подають як одну з причин загибелі ордена: багатство достатньо добре поєднується з користолюбством і зарозумілістю, ось тільки з релігійним служінням все це знаходиться в суперечності [6].
За словами Марка Блока, «гроші мало циркулювали». Вони були не реальними монетами, але перекладними, рахунковими. «Лише в самому кінці XIII століття французькі легісти насилу почали розрізняти її (монети) дійсну вартість (вагу в золоті) і натуральну, тобто її трансформацію в грошовий знак, інструмент обміну», - писав Жак Ле Гофф. Потрібно відмітити - зважаючи на великі ризики фінансовими операціями заробляли тільки певні особи. Лихварством займалися зазвичай італійці і євреї. Конкуренцію їм складали абатства, які зазвичай давали гроші під заставу «землі і плодів з неї» [16].
Метою кредиту зазвичай було паломництво до Єрусалиму, терміном - повернення звідти. Величина кредиту була рівна 2/3 суми застави. Солідно на цьому полі виглядав орден тамплієрів. У нього був особливий статус - не тільки світської організації, але і духовної, а тому напад на приміщення ордена розглядалися як святотатство. Крім того, тамплієри отримали пізніше у папи право займатися фінансовими операціями, завдяки чому вели свою діяльність відкрито. Іншим конгрегаціям доводилося удаватися до всякого роду хитрування [15].
Саме тамплієри є винахідниками чеків, причому, якщо сума внеску вичерпувалася, то її можна було збільшити з подальшим заповненням родичами. Існувала й високорозвинена система того, що сьогодні ми б назвали «бухгалтерським обліком»: двічі в рік всі чеки відсилалися в головну комтуру ордена, де їх детально підраховували, підводили казенний баланс і архівували. Кожен чек забезпечувався відбитком пальця вкладника. За операції з чеками орден брав невеликий податок [17].
Наявність чеків звільняла людей від необхідності переміщень дорогоцінних металів та грошей, тепер можна було відправлятися в паломництво з невеликим шматочком шкіри (чеком) і в будь-якій комтурії тамплієрів отримати повновагому монету. Таким чином, грошова власність власника чека стала недоступною для великої кількості розбійників, які хотіли легкої наживи [17].
В ордені можна було взяти позику під 10%, євреї ж давали позику під 40%. Але з часів хрестових походів папи звільнили хрестоносців від «єврейських боргів», тамплієрам же борги віддавали у будь-якому випадку. Орден володів величезними земельними володіннями: в середині XIII століття близько 9000 мануаріїв; до 1307 р. близько 10500 мануаріїв. Мануарієм в середні віки називали земельну ділянку розміром 100-200 га, дохід з якого дозволяв озброїти лицаря. Проте, слід зазначити, що земельні володіння госпітальєрів більше ніж у два рази були більшими тамплієрівських [5].
Орден храму забезпечував свою фінансову безпеку трьома способами: за допомогою застав, відсотків і штрафів. Взамін на гроші, що надаються, одержувач віддавав своє майно в заставу ордену, який зберігав його на випадок неповернення боргу. Тамплієри були вельми доброчесними фінансистами і не бажали наживи шляхом обману, та це їм було і не потрібно, бо вони були не просто банкірами, але і ченцями, вони не мали особистого майна - все належало ордену [16].
Поступово тамплієри стають найбільшими кредиторами Європи. У числі їх боржників всі - від селян до королів і пап. Банківська справа у них була настільки розвинена, що Філіп II Август довірив скарбникові ордена виконання функцій міністра фінансів Франції. «Протягом 25 років королівська казна управлялася скарбником Ордена Гаймаром, потім Жаном де Міллі». При Людовіку IX королівська казна знаходилася в Тамплі. При наступнику Людовика вона продовжувала там залишатися і майже злилася з касою ордена. Головний скарбник ордена став головним скарбником Франції і зосередив фінансове управління країною [6].
Таким чином можна сказати, що в усьому християнському світі не було досвідченіших і чесніших економістів ніж тамплієри.
Значною була благодійницька діяльність тамплієрів. Статут наказував їм тричі в тиждень годувати бідних в своїх будинках. Окрім жебраків у дворі, четверо їли за столом. А. Демурже пише, що коли під час голоду в Мостере ціна міри пшениці піднялася з 3 до 33 одиниць, тамплієри годували тисячу чоловік щоденно [6]. Тамплієри, не економлячи, витрачали величезні суми на розвиток наук і мистецтв, на меценатську підтримку художників, музикантів, поетів. Але все ж, солдати залишаються солдатами, і основною сферою інтересів храмовників був розвиток таких областей, як геодезія, картографія, математика, фізичні науки, будівельні науки, мореплавання [3].
Орден вів активні будівельні роботи. На Сході їх суть зводилась до будування замків і мощення доріг. На Заході - дороги, церкви, собори, замки. У Палестині тамплієрам належало 18 важливих замків. За термін менше ста років орден побудував в Європі «80 соборів і 70 храмів трохи менше» [5].
Окремо слід виділити такий вид діяльності тамплієрів, як будівництво доріг. У той час брак доріг, множинність «митних бар'єрів» - зборів і мит, що стягуються кожним дрібним феодалом біля кожного моста і пункту обов'язкового проїзду, не рахуючи розбійників і піратів, дуже сильно утрудняли можливість пересування. До того ж якість цих доріг була відмінно низькою. Свої дороги тамплієри охороняли і на їх перехрестях будували комтурії, де можна було зупинитися на нічліг і обміняти чек на гроші. На цих дорогах паломники були під захистом ордену, а митний збір за проїзд не стягувався, що було доволі рідким явищем [5].
Фінансова діяльність і великі багатства ордену викликали неприязнь і заздрість з боку французького короля Філіпа IV Красивого, а саме особливі привілеї тамплієрів (підсудність лише папській курії, вилучення з-під юрисдикції місцевих феодалів, звільнення від сплати церковних податків і ін.). У 1307 році де Моле прибув до Паризької ставки ордену тамплієрів. До Франції його запросив папа Климент V для того, щоб впорядкувати фінансові питання та обговорити поточні і майбутні справи. На той час король Франції Філіп ІV перебував у дуже складному фінансовому становищі. Король був боржником і борги його були величезні. Війни з Англією поставили Францію на межу економічної катастрофи. Найбільшим кредитором французького короля був орден тамплієрів. Філіп вирішує одним ударом позбутися декілька проблем одночасно і заволодіти їхніми багатствами [15].
У п'ятницю 13 жовтня 1307 р. король Франції Філіп ІV Красивий, за участі папи Климента V, котрий перебував у Авіньйоні, здійснив арешти своїх кредиторів - тамплієрів, за вказівкою короля проти них були сфабриковані жахливі обвинувачення та пред'явлено їм їх до 120 пунктів. У 1314 р. останнього магістра Ордену Жака де Моле було спалено за звинуваченням в єресі, (після цього випадку п'ятницю тринадцятого стали називати нещасливим днем). Джерела пишуть, що палаючи на хресті, Жак де Моле перед смертю крикнув папі і королю: «Через рік ви обидва постанете перед судом Божим!.. « Через рік обидва - папа і король - померли. Так сумно завершується офіційна історія ордену тамплієрів [15].
Після цього король відправився до скарбниці храмовників, але не побачив там тих багатств, які він бачив напередодні, беручи в них чергову позику. Існують теорії, за якими всі скарби храму було вивезено через море і заховано, а сам орден після цього часу перейшов у підпілля, а пізніше об'єднався із таємним товариством масонів [15].
Таким чином, можна сказати, що тамплієри діявши в тих особливих умовах в яких існував орден, дозволяв використовувати банківські і фінансові «Ноу хау» тієї епохи в повному об'ємі, а з часом і модифікувати їх. Тамплієри були вельми доброчесними фінансистами і не бажали наживи шляхом обману. Крім того, тамплієри отримали пізніше у папи право займатися фінансовими операціями, завдяки чому вели свою діяльність відкрито. Іншим конгрегаціям доводилося удаватися до всякого роду хитрування.
Вони були великими меценатами того часу, вкладаючи величезні фінанси в розвиток науки, мистецтва, будівництва кораблів, храмів, доріг, замків та ін. Можна навіть сказати, що вони допомагали всім нужденним, які цього потребували. Вони були настільки гарними фінансистами, що французькі королі навіть довіряли скарбникам ордену роль міністра фінансів Франції, що свідчило про їх статус в державі. Недарма за ними закріпилась репутація «Банкірів Заходу».
Висновки
Орден Тамплієрів або орден лицарів храму - це військово - чернецький орден заснований невеликою групою лицарів на чолі з Гуго де Пейном після Першого хрестового походу. Тамплієри в незвичний для того часу спосіб поєднували чернецьке життя із військовою справою, тому неспроста їх називають першими воїнами - ченцями в Західному світі.
Опрацювавши історіографію з даного питання нам вдалося з'ясувати причини заснування ордену лицарів храму. По-перше вони полягали в захисті інтересів європейців на Близькому Сході, які хотіли відвідати святі місця, а по-друге в захисті завоювань хрестоносців на Святій Землі. Це були їх перші завдання після створення ордену. В подальшому вони змінилися, головною ціллю ордену стало збільшення своїх прибутків, а самі ченці відійшли від обітниці цнотливості і заповідей.
Основою статуту храмовників послужив статут чернечого ордена цистеріанців. Статут передбачав чітку і ретельну ієрархію та суворо визначений звід законів. Статут чітко визначав положення кожного члена ордену та його обов'язки. Навіть доходила справа до диктування, що повинен вживати в їжу тамплієр. Статут ясно давав зрозуміти всю ієрархію та інші особливості функціонування ордену. В ході дослідження нам вдалося виявити, що члени ордену поділялися на три стани: лицарі, капелани (священики) та сержанти (служителі, пажі, зброєносці, прислуга, солдати, охоронці і тому подібне). Ієрархія духовно-лицарського ордену була неоднорідною і налічувала до тридцяти ієрархічних сходинок, кожна з яких мала свої права та обов'язки.
Тамплієри відіграли значну роль в хрестових походах. Вони як і всі інші духовно - лицарські ордени брали безпосередню активну участь в них. Зауважимо, що походи були одними з їхніх фінансових джерел. Так як це вигідно як для самих тамплієрів так і держави на стороні якої вони брали участь. Але в ході розвитку подій на Близькому Сході, вони відзначилися з негативної сторони, а саме сутичками зі своїми побратимами госпітальєрами і тевтонцями, нерідко діло доходило до вбивства. Можна сказати, що фактично вони зрадили своїх побратимів. Але незважаючи на це тамплієри в боях за Святу Землю забували про свої проблеми та об'єднувалися зі вчорашніми ворогами, заради протистояння спільному ворогові.
В фінансовій діяльності ордену за ними закріпилася репутація «Банкірів Заходу», що і не дивно, адже він мав особливий статус - не тільки світської організації, але і духовної, а тому напад на приміщення ордена розглядалися як святотатство. Крім того, тамплієри отримали пізніше у папи право займатися фінансовими операціями, завдяки чому вели свою діяльність відкрито. Тому фактично можна сказати, що вони мали право відкрито займатися лихварством, для інших же ця можливість була недоступною та засуджувалась суспільством. В дослідженні було виявлено три основні джерела надходження фінансових потоків ордену: за допомогою застав речей за якими виплачувалися гроші, низьких відсотків на позики, що було доволі вигідно з точки зору тамплієрів в яких було багато клієнтів, так і самим клієнтам та за допомогою системи штрафів. Поступово вони стають найбільшими кредиторами Європи. Також лицарі активно займалися благодійницькою діяльністю та меценатством.
Таким чином підсумовуючи все вище сказане, на нашу думку орден Тамплієрів був не просто військовою організацією в статуті якого зазначалось, що лицарі мають бути бідними, цнотливими, не можуть мати ніякого власного майна, а все є власністю ордену, вони мали допомагати всім нужденним та захищати Святу Землю від ворогів, навіть ціною власного життя. Можливо такі завдання і переважали в них, але тільки в епоху хрестових походів. В подальшому ж орден трансформувався в фінансово-благодійницьку організацію, а минулі завдання відійшли на другий план. Відтепер їхнім основним видом діяльності стали фінанси. А їхня символічна «бідність» тепер була тільки правилом для публіки. Завдяки затвердженим у статуті суворості устрою свого життя, орден став жертвою напівміфічних домислів та відвертого перекручення фактів, яке сприяло формуванню стереотипного, таємничого образу тамплієра. Але саме ця перебудова ордену і послужила до його трагічного кінця, в історіографії побутує думка, що саме їх фінансова діяльність і призвела орден до смерті, оскільки серед їх боржників були всі від селян до папи і короля. А тому позбувшись ордену ці борги б зникли назавжди. Саме такою логікою і керувався французький король Філіп ІV Красивий.
Нам вдалося дати відповіді на поставлені запитання, але так як дана проблема велика за своїм змістом, залишається ще широке поле для подальших досліджень. Варто в майбутніх дослідженнях з'ясувати таємниці та легенди ордену і підтвердити чи спростувати їхню реальність.
Майже із самого заснування, орден тамплієрів був оточений таємничими та містичними легендами. Більшість з яких була пов'язана з тим, що орден довго займав Храмову Гору в Єрусалимі. Ходили чутки про реліквії, які члени ордену могли там знайти, такі як Святий Грааль, Ковчег Заповіту, або фрагменти справжнього хреста, на якому було розіп'ято Ісуса Христа. Ще більше легенд ходило про багатства, заховані тамплієрами.
Тому це ще одна проблема для подальшого дослідження цього незвичайного військово - чернецького ордену Тамплієрів.
Список використаних джерел та літератури
1. Фульхерий Шартрский. Иерусалимская история (деяния франков, совершивших паломничество в Иерусалим) ; [пер. А. Слезкин]. - Париж, 1866. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www. vostlit. info/Texts/rus3/Fulch/text. phtml? id=4452.
2. Вильгельм (Гийом) Тирский. История деяний в заморских землях; [пер. Г. Росси]. - Москва, 1970. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: //www. vostlit. info/Texts/rus/Giiom_Tir/otryvok1. phtml? id=345.
3. Демурже А. Рыцари Христа. Военно-монашеские ордены в средние века, XI-XVI вв. / Ален Демурже; пер. с фр. М. Ю. Некрасова. - СПб. : Евразия, 2008. - 542 с.
4. Medium aevum: Середні віки / за ред. Л. Войтовича. - Львів, 2010. - 502 с.
5. Мельвиль М. История ордена тамплиеров / М. Мельвиль; пер. с фр. Г. Ф. Цыбулько; науч. ред. М. Ю. Медведев. - СПб. : Евразия, 2000. - 416 с.
6. Демурже А. Жизнь и смерть ордена тамплиеров, 1120-1314/А. П. Санина пер. с фр. - СПб. : Евразия, 2008. - 391 с.
7. Робинсон Д. Д. Темницы, Огонь и Мечи. Рыцари Храма в крестовых походах. - М. : Эт Сетера Паблишинг, 2004. - 317 с.
8. Алексєєв Ю. М., Вертегел А. Г., Казаков О. О. Всесвітня історія: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. - К. : Каравела, 2006. - 240 с.
...Подобные документы
Особливості функціонування Ордену тамплієрів. Історія створення ордену, особливості його внутрішнього устрою. Відношення до жінок, фінансово-економічна діяльність. Військово-політична діяльність тамплієрів. Участь тамплієрів у хрестових походах.
дипломная работа [61,1 K], добавлен 10.07.2012Озброєння і навчання лицарського війська. Обряд присвячення, морально-етичні норми лицарства. Передумови, мета і учасники хрестових походів, їх значення. Створення, організація і зовнішня політика Тевтонського ордена. Занепад лицарства, наслідки походів.
реферат [48,9 K], добавлен 15.09.2009Дослідження процесів, пов'язаних з формуванням ордену іоаннітів. Становлення та еволюція діяльності ордену св. Іоанна Єрусалимського у ХI-ХII ст. Причини виникнення ордену, його структура. Зміни у відносинах ордену Св. Іоанна й інших церковних інститутів.
курсовая работа [102,6 K], добавлен 04.02.2015Військово-колонізаційні експедиції європейських феодалів з кінця XI і до XIII ст. Перший хрестовий похід, його цілі. Утворення Єрусалимського королівства. Створення духовно-рицарських орденів. Результати інших походів, їх значення. Завоювання Візантії.
реферат [36,0 K], добавлен 14.09.2009Дослідження періодизації всесвітньої історії. Еволюція первісного суспільства, основні віхи історії стародавнього світу, середніх віків. Історія країн Африки, Америки в новітні часи. Розвиток Росії і Європи в кінці ХVІІ ст. Міжнародні відносини в ХХ ст.
книга [553,8 K], добавлен 18.04.2010Історія зародження та характеристика духовнолицарських орденів, їх перетворення на найбагатші корпорації. Орден Тамплієрів (Таємне лицарство Христове і Храму Соломона), госпітальєри - Мальтійський орден, Тевтонський орден дому св. Марії в Єрусалимі.
реферат [30,4 K], добавлен 12.01.2010Історія заснування Кирило-Мефодіївського товариства. Його основні задачі: знищення царизму, рівність у правах на розвиток мови. Передумови створення Західноукраїнської Народної Республіки. Ключові положення її внутрішньої та зовнішньої політики.
контрольная работа [30,4 K], добавлен 31.10.2010Становлення абсолютизму в Росії. Створення системи абсолютної монархії за добу Петра I. Спадкоємність реформ. Післяпетровські перевороти. "Просвітницький абсолютизм" Катерини II. Джерела права в Російській імперії. Право за "Артикулами військовими".
контрольная работа [31,6 K], добавлен 03.12.2009Фігура гетьмана Івана Мазепи в історії України. Характеристика становлення І. Мазепи як гетьмана України. Героїчна боротьба за права та вільності України. Причини та загальні політичні умови укладення союзу з Швецією. "Помста Петра" за "зраду" Мазепи.
реферат [46,1 K], добавлен 14.03.2011Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави Меровінгів. Часи правління Карла Мартелла та його реформаторська діяльність. Розквіт Франкської держави за володарювання Карла Великого. Загибель Карла Великого та поява середньовічної Європи.
контрольная работа [29,9 K], добавлен 10.11.2010Краткая характеристика и основные итоги крестовых походов. Духовно-рыцарские ордена и их роль в крестовых походах. История духовно-рыцарских орденов и их роль в истории средневековой Европы. Характер взаимодействия орденов тамплиеров и госпитальеров.
курсовая работа [48,7 K], добавлен 26.06.2015Сутність, особливості та основні джерела права Запорізької Січі. Основні ознаки звичаю, як основного джерела релігійно-традиційної правової системи козацтва та Запорізької Січі. Сучасні дослідники, котрі займаються дослідженням окресленої проблематики.
реферат [20,9 K], добавлен 12.06.2010Визначення часу та основні чинники появи козацтва як соціального феномена нашої історії, прагнення людей до духовної свободи. Заснування Запорізької Січі, створення реєстрового козацького війська. Боротьба козацтва проти татарсько-турецької агресії.
реферат [29,8 K], добавлен 11.04.2010Розкриття з історико-правових позицій особливостей організаційно-структурного становлення, функції, форми й методи діяльності органів міліції Станіславської області в контексті суспільно-політичних процесів, що відбувалися на Станіславщині в 1939–1946рр.
автореферат [38,2 K], добавлен 11.04.2009Головні напрямки розвитку України в умовах глобалізації світу. Місце країни у сучасних геополітичних та економічних процесах. Етапи, динаміка та загальні тенденції розвитку історії сучасного світу. Оцінка антитерористичних зусиль світової спільноти.
методичка [53,9 K], добавлен 03.12.2012Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу. Причини і джерела формування цього прошарка. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі. Формування української державності в ході визвольної війни. Виникнення реєстрового козацтва.
реферат [25,4 K], добавлен 01.02.2016Хронологія, археологічна та антропологічна періодизація історії первісного суспільства. Періоди кам'яного віку. Епоха переходу до бронзової доби. Початок залізної доби. Влада і соціальні норми у первісному суспільстві. Релігійні погляди та культура.
реферат [71,4 K], добавлен 01.11.2011Ліга Націй як міжнародна організація держав, що існувала в період з 1919 по 1939 р. Історія створення міжнародної організації з питань світу. Характеристика структури Ліги Націй, аналіз правового режиму даної організації. Практична діяльність Ліги.
реферат [37,3 K], добавлен 16.12.2013Історія становлення С.В. Шісслера в якості цісарсько-королівського старшого військового комісара у місті Львів. Соціально-культурні умови Австрійської імперії - фактор, що вплинув на становлення дошкільного виховання на західноукраїнських землях.
статья [21,1 K], добавлен 31.08.2017Створення та організація Тевтонського Ордена. Політична історія Ордену в XIII-XVI ст. Підкорення Пруссії і агресія проти прибалтійських народів. Зміна політичного і військового клімату у Європі після Грюнвальдської битви. Ліквідація Тевтонського Ордена.
реферат [27,7 K], добавлен 23.08.2010
