Чехія в системі міжнародних відносин

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Чехія в системі міжнародних відносин

І. Андрощук

Анотація

Ключові слова: «празька весна», «оксамитова революція», інтеграційні процеси, чеська зовнішня політика.

Keywords: the "Prague Spring", "Velvet Revolution", the integration processes, the Czech foreign policy.

Новий політичний статус постсоціалістичних республік на рубежі 80-х 90-х років привів до істотної зміни їх ролі на міжнародній арені, що кардинально змінило стратегії зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності цих країн. Загальною тенденцією є дедалі глибша інтеграція країн колишнього соціалістичного табору з європейськими структурами безпеки, економічного співробітництва, що істотно змінює розстановку політичних сил в регіоні, формуючи нові субрегіональні центри тяжіння. У зв'язку з цим наукову значущість набуває розробка можливих сценаріїв розвитку постсоціалістичних країн і перспективних моделей існування майбутньої «нової Європи».

Актуальність вивчення участі сучасної Чехії в інтеграційних процесах (входження Чеської Республіки в НАТО, в європейські системи безпеки та економічного співробітництва, участь у Вишеградській групі) обумовлена значимістю ролі Чехії в регіоні Центральної та Східної Європи. Україні не байдуже, якою буде нова об'єднана Європа, яке місце в ній займуть колишні соціалістичні країни. Реаліями завтрашнього дня може стати зближення великих економічних просторів, таких, як Північний Рейн - Вестфалія, Бельгія і Голландія, Саксонія і Чеська Республіка або трикутник Австрія - Словенія - Угорщина. Ці процеси потребують відстеження й аналізу, перш за все, з точки зору національних інтересів України.

Вивченню Чехії в системі міжнародних відносин присвятили свої праці вчені у галузі історії та політології В.Л. Мусатов, К. Давіша, З Мороз. Основна увага дослідників концентрувалася на подіях «празької весни», коли правляча комуністична партія СРСР військовою силою придушила реформи, які розпочала правляча комуністична партія Чехословаччини, та подіях «оксамитової революції», коли постало питання про виведення радянських військ з країни.

В даній статті ставимо за мету з'ясувати позицію Чехії в системі міжнародних відносин на даний час та проаналізувати події, які сприяли формуванню її зовнішньої політики.

Часові межі дослідження розпочинаються подіями «празької весни» 1968 року і завершуються аналізом сучасної позиції Чехії в міжнародних відносинах.

Чехія завжди була, з ідеологічної точки зору, «слабкою ланкою в ланцюзі соціалізму». Не випадково в 70-80 роки СРСР вважав за краще спиратися в Чехословаччині не так на чеський, як на словацький істеблішмент. Тим не менш, у системі східноєвропейських зв'язків складно переоцінити вплив Чехії на процеси, що там відбувалися. У цьому зв'язку видається продуктивним проаналізувати два періоди в житті Чехії:

- період «празької весни» 1968 р.;

- період «оксамитової революції» 1989 р.

В історії міжнародних відносин повоєнного періоду особливе місце займає «празька весна» 1968 року. Парадокс із самого початку полягав у тому, що реформений процес, розпочатий комуністами правлячої в країні компартії Чехословаччини, був пригнічений військовою силою теж комуністами, які стояли при владі в сусідніх державах - союзниках ЧССР по Варшавському договору. Ідеї «празької весни» значною мірою вплинули на зародження на новому витку історії ідей антитоталітарних масових рухів і революцій, що призвели в кінці 80-х років до світової зміни суспільного ладу в колишніх соціалістичних країнах і розпаду їх військово-політичного блоку - Організації Варшавського Договору [1, с. 115].

Метою «празької весни» було спрямування внутрішніх суспільних процесів на демократизацію режиму, забезпечення свободи друку, економічні, насамперед, ринкові реформи і захист національної незалежності. У цілому мова йшла про «поліпшення» соціалізму, про його оновлення. Перший період «празької весни» (до квітня 1968 р.) був порівняно тихим. Такої оцінки дотримується американський дослідник Карен Давіша, що виділяє передкризовий період (до травня 1968 р.), власне криза (від 5 травня до 20 серпня), посткризовий період (до 27 серпня, до підписання т.зв. Московського протоколу) [2, с. 16]. Періодизація може змінюватися, але очевидно, що розгорталося два процеси: демократизація, посилення плюралістичних тенденцій, а так само відтискування антиреформених сил всередині Комуністичної партії Чехії, з одного боку, зміцнення консервативних підходів і дозрівання інтервенціоністських настроїв в керівних партійно-державних структурах Радянського Союзу і найближчих союзників - з іншого [3, с. 18].

Особливі нарікання у радянського керівництва викликало прагнення Чехословаччини проводити самостійну зовнішню політику, розширювати зв'язки з Заходом, перетворити ЧССР у «відкрите суспільство». Для СРСР головним було питання визнання непорушності повоєнних кордонів.

8 травня в Москві пройшла закрита зустріч лідерів СРСР, ПНР, НДР, НРБ і ВНР, під час якої прозвучали думки про можливе силове вирішення проблеми. Мова йшла про те, щоб не допустити відходу Чехословаччини від ОВС, як це сталося з Албанією і практично спостерігалося у випадку з Румунією. Відкрито прозвучали пропозиції про військове вторгнення на зустрічі у Варшаві 14-15 травня 1968 року. Пропозиції про введення військ були схвалені 16-17 серпня в Москві на засіданні вищого радянського керівництва. Московський протокол та інші угоди визначили рамки «нормалізації» обстановки в Чехословаччині. Таким чином, Чехословаччина в 1968 році не володіла необхідними умовами для проведення самостійної внутрішньої політики, вибору зовнішньополітичних партнерів.

Однією з головних вимог демократичної «оксамитової революції», яка перемогла у листопаді 1989 року, було обговорення інтервенції і повне виведення з країни радянських військ. В умовах розколу світу на два протиборчі табори звернення Чехословаччини за підтримкою до табору, конфронтуючому соціалістичному, неминуче б призвело до конфронтації між двома наддержавами.

Постає питання: чи могли в таких умовах керівники Чехословаччини розраховувати на більш активну підтримку США? Тут слід враховувати дві обставини. По-перше, А. Дубчек і його прихильники не хотіли йти на розрив з Варшавським договором, орієнтуючись на можливий протекторат з боку Югославії та Румунії. США, у свою чергу, також вели себе досить стримано, не бажаючи загострювати відносини з СРСР через Чехословаччину. Введення радянських військ до Чехословаччини було використано США і в політичних, і в пропагандистських цілях (у першу чергу, для зміцнення НАТО), але похолодання в радянсько-американських відносинах, викликане чехословацькою кризою, було тимчасовим.

Зауважимо, що не такою вже несподіванкою для масової свідомості чеського суспільства стало припинення існування чехословацької федерації в 1993 році і створення суверенної Чеської держави.

Період кінця 1989 - серпень 1991 рр. характеризувався як час якісно нових умов для розвитку радянсько-чеських відносин. Обидві сторони виступали за усунення перешкод, що були у двосторонньому співробітництві. празький весна демократизація ринковий незалежність

Період, що настав після розпаду СРСР, характеризується якісною зміною українсько-чеських відносин, пов'язаних, насамперед, з внутрішньополітичною та соціально-економічною ситуацією в Чехії і в Україні. За цей період в Чехії остаточно позбулись ілюзій, що виникли на хвилі «революційного повалення», щодо можливих темпів трансформації та соціальної ціни реформ - перехід до еволюційної моделі перетворень і тактики прагматичного реалізму. Урядова програма перетворень на період 1993-1996 років робила ставку на більш повне врахування національної специфіки та інтересів, відмову від використання переважно монетаристських методів стабілізації, від голого техніцизму у вирішенні соціально-економічних проблем. А головне, Чехія зіткнулася з проблемою пошуку власної ідентичності в якісно новій системі міжнародних відносин.

1 січня 1993 Чехія була проголошена самостійною і незалежною державою. Минулі роки підтвердили налаштованість суспільства на розвиток держави за обраним у 1989 році демократичним шляхом. Внутрішньополітична обстановка, залишаючись стабільною, дозволила Чехії завершити первісний етап реформ у політичній та економічній сферах, уникаючи прояву негативних ефектів переходу країни на ринкові умови. Стійким залишався курс національної валюти. На невисокому рівні утримувалися інфляція і безробіття.

Подібна стабільність викликає великий науковий і практичний інтерес, прагнення проаналізувати наскільки ця стабільність обумовлена високим вихідним економічним рівнем країни і наскільки її забезпечувала цілеспрямованість реформаторів. Виникає питання, чи стійка ця стабільність і які перспективи Чехії в найближчому і віддаленому майбутньому? Це надзвичайно важливі питання, оскільки головна мета чеських реформаторів, проголошена в листопаді 1989 року, - входження країни в загальноєвропейські та євроатлантичні структури, які, як відомо, висувають дуже високі вимоги до кандидатів на вступ в НАТО і до Європейського Союзу.

Зусилля Чехії щодо інтеграції в європейські структури до теперішнього часу принесли вагомі результати. Після того, як у 1999 році країна була прийнята в НАТО, її назвали одним з перших кандидатів на вступ до ЄС. Повноправним членом ЄС Чехія стала 1 травня 2004 року.

20 липня 2011 року уряд Чеської Республіки прийняв документ, який гранично чітко визначає основні пріоритети та стратегічні цілі чеської зовнішньої політики. Це перша спроба за останні вісім років визначити нові концептуальні рамки зовнішньої політики Праги, і це означає, що ЧР готова до розробки не тільки довгострокових, але і середньострокових стратегічних програм як відповіді на виклики поточного моменту [4, с. 10].

Сьогодні Чехія веде свою зовнішню політику таким чином, котрий приділяє першорядне значення успішному процесу та експлуатаційній інтеграції з Європейським союзом, активній роботі в межах НАТО, боротьбі проти тероризму та розвитку відносин з сусідніми країнами та іншими державами і міжнародними організаціями. Вона розвиває свою зовнішню політику на багатьох рівнях, укладає угоди і контракти, які відповідають правам людини, демократії та міжнаціональному співробітництву.

Таким чином, чехословацький експеримент щодо демократизації соціалізму в 1968 році виявився неспроможним у силу ролі і місця Чехословаччини у сформованій системі міжнародних відносин. У Чехословаччині в той період не було також відповідних зовнішньополітичних умов для здійснення переходу до ринкової економіки.

Події 1989 року в Чехословаччині стали можливі в принципі і набули характеру антикомуністичного перевороту, насамперед, завдяки невтручанню СРСР. «Оксамитова революція» грудня 1989 року в Чехословаччині носила мирний характер, на відміну від аналогічних подій у Румунії. В іншому, «оксамитова революція» в Чехословаччині була досить типовою і супроводжувалася відстороненням від влади КПЧ, антикомуністичним та антирадянським характером гасел, приходом до влади дисидентів, проголошенням демократичних цінностей, ринковим реформуванням.

Для Чехії ключове значення має підвищення політичної ваги об'єднаної Європи та її можливості впливати на світову політику. Тому Прага вважає за доцільне відмовитися від зайвого політичного індивідуалізму і зосередитися на багатосторонній дипломатії для зміцнення своїх позицій у регіоні. Як наслідок, ЧР прагне відігравати активнішу роль в загальноєвропейському ансамблі і включитися в політику Європейського Союзу на Західних Балканах, у Східній Європі, а також на Південному Кавказі та Близькому Сході.

Джерела та література

1. Мусатов В.Л. Предвестники бури. Политические кризисы в Восточной Европе. / В.Л. Мусатов М., 1996, с. 115

2. Karen Dawisha. The Kremlin and Prague Spring. р. 16.

3. Див. Млынарж З. Мороз ударил из Кремля. М., 1992, с. 18

4. Osriodek Studiow Wschodnich “Kompromis w sprawie strategii czeskiej polityki zagranicznej”