Історіографічний огляд праць присвячених життю і діяльності Євгена Чикаленка

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ПРАЦЬ ПРИСВЯЧЕНИХ ЖИТТЮ І ДІЯЛЬНОСТІ ЄВГЕНА ЧИКАЛЕНКА

Ю. Бойко

Анотація

У статті проаналізовано наукову літературу діаспори, радянського періоду та літературу періоду незалежності України, що висвітлює видавничу, благодійницьку та громадсько-політичну діяльність Євгена Харлампійовича Чикаленка.

Ключові слова: історіографія, Євген Чикаленко, видавець, меценат, громадський діяч, газети "Рада" та "Громадська думка", дослідники.

This article analysis scientific literature of diaspora of the soviet period and literature of the period of independent Ukraine, that shows the publishing, charity and social and political activity of Evhen Chikalenko.

Keywords: Historiography, Evhen Chikalenko, publisher, patron, public figure, newspapers "Rada" and "Hromadska Dumka", scientists.

Розуміння процесів державотворення, що відбуваються в сучасній Україні потребує глибокого вивчення, осмислення і наукової оцінки вітчизняної історії. Адже за різними суспільними подіями та явищами криються видатні особистості. Зважаючи на це, аналіз їхньої діяльності, у контексті загальнонаціонального розвитку, допоможе адекватно реставрувати перебіг історичних подій. Ось чому на значну увагу заслуговують історичні постаті кінця ХІХ - початку ХХ ст. до яких, безумовно, можна віднести Євгена Харлампійовича Чикаленка - визначного діяча українського національно-демократичного руху, ім'я якого було відоме в усій Україні. Є. Чикаленка знали як видавця, мецената та землевласника. Разом з тим його діяльність не вписувалася в рамки офіційної радянської ідеології, тому його ім'я поступово було забуте.

Опрацьований матеріал представлений декількома групами праць: статті, що з' явилися ще за життя автора, некрологи, статті присвячені роковинам з дня смерті Є. Чикаленка, наукові доробки представників зарубіжної україніки, наукові статті від упорядників листування Є. Чикаленка та дисертаційні дослідження.

Так, у контексті даного історіографічного огляду значний інтерес становлять праці присвячені безпосередньо Є. Чикаленку. Перші праці, присвячені діяльності Євгена Чикаленка, з'явилися ще за його життя. Деякі статті з оглядом його життєвого і творчого шляху були надруковані з нагоди ювілеїв. В першу чергу варто звернути увагу на статті В. Дорошенка [14, с. 188-189] та автора української газети в США "Свобода" - М. Гехтера [46, с.2], які особисто знали і зустрічалися із Є. Чикаленком. У цих статтях давався короткий огляд біографії та перераховувались визначні заслуги перед українським народом, розкривались окремі сторіни його діяльності. Таким чином, ювілейні статті подають перші біографічні дані, дають можливість відтворити середовище в якому зростав і навчався Євген Чикаленко.

На початку 20-х років ХХ ст. з'явилися статті В. Липинського [30, с. 312-340], М. Шаповала [69, с. 46-58], С. Шелухіна [70, с. 404-407], які виступили з критикою на статтю Є. Чикаленка "Де вихід?", опубліковану у віденському тижневику "Воля". Опоненти не поділяли поглядів Є. Чикаленка, щодо вирішення ситуації яка склалася в Україні в той час.

Одну із перших спроб проаналізувати життя і діяльність визначної особи та з' ясувати місце Є. Чикаленка у громадсько- політичному житті України зробив Д. Дорошенко [15, с. 100]. Автор приурочив діячеві ґрунтовну монографію, в процесі підготовки якої використав фотодокументи із особистого архіву Чикаленків, мемуари та спогади про нього його дітей. Д. Дорошенко відобразив дитинство та юність молодого Є. Чикаленка, показав середовище, в якому зростав і які чинники вплинули на формування його поглядів. У монографії висвітлено діяльність Є. Чикаленка в період української революції та показано його життя за межами України.

Вихід у світ "Спогадів" та "Щоденника" Є. Чикаленка спричинив появу низки праць з відгуками про них, в яких крім аналізу "Спогадів" та "Щоденника" наводилися уривки з життя.

Так І. Айзеншток [2, с. 267-269] пише про "Спогади" Є. Чикаленка як про літературно-політичний нарис з історії українського життя, які подають широкий і різноманітний матеріал по різних центрах українського громадського життя. М. Рудницький [47, с. 2] говорячи про "Щоденник" зауважував, що автор намагався висвітлити події правдиво, але при цьому не образивши жодного із учасників даних політичних перипетій. Мемуари Є. Чикаленка він назвав найцікавішою працею за 10 останніх років на книжковому ринку Галичини. Високо оцінив мемуари Є. Чикаленка і М. Корчинський [25, с. 4] підкресливши таку рису як жертовність, яка присутня характеру та вдачі мемуариста. Схвальні відгуки отримали згадані праці у статтях Н. Григоріїва [10, с. 144-145] та І. Німчука [37, с. 4].

Роковини смерті Є. Чикаленка також не пройшли повз увагу української преси. Статті пошани були надруковані у газетах "Вільний світ", "Гомін України", "Український голос", "Народна воля". Шанобливі статті А. Зубенка та М. Тарнавської, з нагоди річниці смерті Є. Чикаленка, згадували його меценатські та громадські заслуги [68, Арк. 80, 82-83]. Д. Дорошенко у своїй статті говорить про риси характеру та вдачу діяча, називає його великим громадянином, одним із тих майстрів, що будували зачаровану дзвіницю - відродження української нації [15, с. 3-4]. Автор статті "Життя й праця незабутнього громадянина Є. Х. Чикаленка" С. Сірополко [49, с. 5-6] спробував відтворити життєвий шлях видавця та з'ясувати, яке ж місце займав діяч в українській історії. Проте, автор допустив деякі фактологічні неточності.

У статті "Великий громадянин" [14, с. 3-4] В. Дорошенко поставив запитання: "Чим же велика ця постать?" в історії України, адже Євген Чикаленко не був корифеєм політики чи мистецтва, оратором чи вождем, проте він був вродженим громадським діячем, центральною фігурою передвоєнного часу, небуденним "мужом совіту" і "великим громадянином" своєї знедоленої нації. "Українським батьком" назвав його С. Матвієнко-Сікорський [31, с. 2]. На його думку, він об'єднував навколо себе українців різних політичних позицій і виступав живим носієм ідеї української соборності. У присвяті, з нагоди річниці смерті, автор подавав короткий життєпис покійного та перераховував його меценатські заслуги.

Інші праці про Є. Чикаленка мали форму спогадів. До них належить блок посмертних згадок, опублікованих у 1929 р. в журналі "Тризуб". Серед авторів нарисів - В. Королів-Старий [24, с. 353-355], М. Славінський [51, с. 3-5], В. Садовський [48, с. 46], О. Шульгин [71, с. 23-29], Д. Дорошенко [15, с. 2-4], М. Левицький [29, с. 4-6]

У цих спогадах прозвучали позитивні оцінки діяльності Є. Чикаленка, сформульовані його найближчим оточенням, людьми, які знали Євгена Чикаленка тривалий час. Вони відтворюють біографічні факти з життя Є. Чикаленка, пишуть про його заслуги перед українським народом, описують зовнішній вигляд, звички, риси вдачі, психологічний стан та настрій Є. Чикаленка в еміграції. Сучасник Є. Чикаленка М. Славінський охарактеризував його наступними словами: "Громадянин і політик, національний діяч і меценат, хлібороб і літератор, журналіст, бесідник і організатор. В усіх площинах нашого національного життя проорав він глибоку борозну, скрізь і у всьому зазначалася сила його многобічної праці" [51, с. 5].

О. Шульгин звернув свою увагу на життя та діяльність Є. Чикаленка в період української революції 1917-1918 рр. Автор спробував відповісти на запитання: чому Є. Чикаленко відійшов від політичного і державного життя, став спостерігачем історичних подій а не їх безпосереднім учасником. О. Шульгин називав Є. Чикаленка ветеранос українського відродження, людиною до 1917 р. цілком сформованою, але не готовою до реалій, породжених революцією.

В. Королів-Старий, який добре знав Є. Чикаленка і як громадського діяча, і як видавця "Ради" підкреслював його відвертість, обізнаність із оточенням, ощадливість в особистих витратах. Наголошував, що в постаті Є. Чикаленка відбився тип українського "дядька-господаря" в його найкращому варіанті. чикаленко діаспора видавничий революція

Д. Дорошенко згадував про обставини знайомства з родиною Чикаленків та особисто з Євгеном Харлампійовичем під час свого першого візиту до його київської оселі, а також про спільні заходи щодо заснування української щоденної газети, писав про проведення в будинку Є. Чикаленка з'їзду представників українських Громад.

Епістолярна спадщина Євгена Чикаленка досить велика і багатогранна, серед адресатів визначні постаті того часу, друзі, знайомі, родичі. Значна кількість епістолярію була опублікована, тому потрібно врахувати цілу низку вступних статей, які супроводжували публікації листів, в яких упорядники, як правило, повідомляли біографічні відомості про адресатів, формування їхнього світогляду.

Практика публікації листування розпочалася ще в 30-х роках ХХ ст. Так, передмова до публікації С. Козуба [27, с. 3-5], який був упорядником листів М. Коцюбинського до Є. Чикаленка за 1908-1913 рр., носила ідеологічний характер. Автор у своїй статті писав про негативний вплив, який справили Є. Чикаленко та В. Леонтович на творчість М. Коцюбинського. Упорядник зобразив Є. Чикаленка як багатого дідича, "буржуазного націоналіста", до якого письменник потрапив у матеріальну залежність та лише через ці обставини змушений був консолідуватися з його "націоналістичною позицією". Після цієї публікації листування Є. Чикаленка перестало вводитися до наукового вжитку в радянській Україні.

Дослідники діаспори також звертали увагу на листування Є. Чикаленка. Так В. Міяковський [34, с. 136-143] опублікував в "Українському історику" листування С. Єфремова з Є. Чикаленком, яке охоплює період з травня 1922 р. до лютого 1928 р. Упорядник подав коротенький коментар до листів та зробив примітки. Дані листи проливають світло на дружні стосунки С. Єфремова та Є. Чикаленка.

В Україні листування Є. Чикаленка привернуло увагу дослідників лише на початку 1990-х років. Одним із перших, хто звернув увагу на листування Євгена Чикаленка був Ф. Погребенник [45, с. 147-154]. У своїй статті "Неопублікована спадщина Євгена Чикаленка" автор зазначив, що в листах Є. Чикаленка до своїх адресатів "...відображена частина культурного розвитку нашого народу, зокрема його журналістики", листи містять багато достовірних свідчень про творчість видатних письменників, дають об' єктивну характеристику тих складних умов, у яких розвивалося українське слово.

С. Білокінь [4, с. 87-96] упорядкував та опублікував 7 листів Є. Чикаленка до Є. Лукасевича за 1921 р., під час перебування першого в Бадені (Австрія). Вступна стаття С. Білоконя містить короткі біографічні дані про адресатів, де і за яких обставин вони познайомилися, розкриває його участь у подіях 1917 р.

Вагомий внесок у публікацію листів Є. Чикаленка з визначними діячами українського руху: П. Стебницьким, А. Ніковським, В. Леонтовичем, В. Винниченком, зробила Н. Миронець. До своїх публікацій дослідниця додала вступні статті, які розкривають характер, вдачу та діяльність кореспондентів. Дослідниця прослідкувала його листування з А. Ніковським за 1917 р., при цьому відзначила, "що приватні листи є важливим джерелом для вивчення світогляду авторів, їхнього ставлення до згадуваних подій і людей" [32, с. 24-25]. Досить змістовним, насиченим і цікавим є листування Є. Чикаленка із В. Винниченком та П. Стебницьким, які були добрими приятелями та друзями [32, с. 119-135]. Упорядниця писала, що "листи розкривають благородство характеру Євгена Харлампійовича, який був не лише щедрим меценатом, а й делікатною людиною".

Більш раннє листування Є. Чикаленка з В. Винниченком, яке за своїм періодом охоплює час з 1902-1916 рр. було виявлене, упорядковане та опубліковане Н. Миронець у співавторстві з В. Панченком [33, с. 187-220]. Дані листи розкривають ряд моментів, які пов'язані з виданням першої української газети "Рада", із створенням Товариства українських поступовців, ставлення Є. Чикаленка до подій Першої світової війни. Також у вступній статті, яка передує листуванню Є. Чикаленка з В. Винниченком, упорядники наводять уривки із "Спогадів" мемуариста, де він характеризує молодого, амбітного В. Винниченка. Автори статті також наголошують на цінності даного листування, тому що воно відбиває атмосферу, деталі суспільного й літературного життя в Україні від початку ХХ ст. аж до 1917 р.

Більш пізній епістолярій двох діячів віднайшов та опублікував В. Панченко [40, с. 110-117]. У своїй передмові до листів, які охоплюють період з 1919-1929 рр., він говорить про становлення дружніх стосунків між Є. Чикаленком та В. Винниченком, наголошує на тому, що листи містять біографічні факти та являються надзвичайно цінним історико-літературним документом. Листи В. Винниченка до Є. Чикаленка еміграційного періоду свідчать, що вони листувалися до останніх днів життя і їхнє листування було най тривалішим та свідчить про збереження приятельських стосунків між ними і в еміграції, незважаючи на партійні й політичні розбіжності.

С. Абросимова та Ю. Мицик [1, с. 30-39] упорядкували листування Є. Чикаленка з Д. Яворницьким. У вступній статті автори висвітлили окремі факти біографії адресатів, пролили світло на обставини їхнього знайомства, охарактеризували їхню літературну діяльність та діяльність навколо газети "Рада". Крім того, окреслили коло знайомих обох адресатів, а також зробили джерелознавчий аналіз листів.

В. Бойко [5, с. 46-67] у своїй статті "З епістолярної спадщини Євгена Чикаленка", що супроводжує листування між Є. Чикаленком та Д. Мордовцем за 1896-1898 рр. говорить про головний лейтмотив листування, подає періодизацію листування, загальні біографічні дані двох діячів. Також автор намагається з'ясувати суть конфлікту, який виник між Є. Чикаленком та Д. Мордовцем через галицький правопис, яким був опублікований твір "Дві долі". І. Старовойтенко [52, с. 255-272] опублікувала останні дев' ять листів за той же проміжок часу і цим самим повністю відобразила стосунки двох діячів.

О. Тодійчук [61, с. 145-162] опублікувала вибірково листи М. Грушевського до Є. Чикаленка. У вступній статті дослідниця зазначила місце знаходження листів, пояснила відсутність датування на окремих листах та зробила порівняльний аналіз. Взаємне листування двох діячів за 1894-1918 рр. представила широкому загалу І. Старовойтенко [13, с. 13-33]. У вступній статті до видання авторка розділила листи на інформативні блоки, кожен з яких прокоментувала, відслідкувала вже опубліковане листування М. Грушевського з Є. Чикаленком, розкрила моменти, які викликали непорозуміння між двома діячами. З листів можна почерпнути окремі деталі про найвідоміші події громадсько-культурного життя України, про життя та діяльність Є. Чикаленка в період Української революції 1917-1918 рр., прослідкувати як змінювалися його взаємини із М. Грушевським через розбіжність у політичних поглядах. У листуванні зафіксовані і сюжети, що відображають суспільну атмосферу у Києві в окремі роки. Більшість листів до наукового обігу вводиться вперше.

І. Старовойтенко [53, 107 с.] упорядкувала та опублікувала листування Є. Чикаленка із С. Єфремовим періоду еміграції (19231928 рр.). У вступній статті дослідниця характеризує весь період листування двох діячів, але більш детальніше зупиняється на еміграційному листуванні, яке є найбільш цінним та інформативно багатим. Дослідниця наголошує, що дані листи є цінним джерелом для відтворення біографічних фактів життя Євгена Чикаленка, атмосфери його еміграційного оточення, його взаємостосунків з іншими відомими людьми. Згадував і цитував лист Є. Чикаленка до С. Єфремова за 23 липня 1907 р. і І. Гирич у своїй розвідці "М. Грушевський і С. Єфремов на тлі українського суспільно-політичного життя кінця ХІХ - 20-х рр. ХХ ст." [8, с. 3-13].

Також вперше І. Старовойтенко [54, с. 3-32] опублікувала листи Л. Жебуньова до Є. Чикаленка. Період листування охоплює проміжок часу з січня 1907 р. по січень 1919 р. Дослідниця зазначає попереднє місце знаходження листів, подає коментарі та іменний покажчик, що є дуже важливо при читанні листів.

Н. Миронець та І. Старовойтенко [67, 62 с.] упорядкували та опублікували листування Є. Чикаленка та П. Стебницького, яке хронологічно охоплює період 1901-1922 рр. У представленому листуванні переплелися різноманітні теми і сюжети: від громадсько-політичних, культурних, видавничих до особистих. Листи розкривають не лише зміст і характер українського руху, а й активну участь у ньому обох діячів, які перебуваючи в Петербурзі (П. Стебницький) та в Україні (Є. Чиаленко), наполегливо і цілеспрямовано працювали над відродженням української преси та книго видавання.

З проголошенням незалежності України починається новий період у вивченні постаті Євгена Харлампійовича Чикаленка. Він повертається в українську історію та привертає увагу істориків, журналістів, мовознавців.

Саме в цей час у періодичних виданнях, наукових збірниках, історичних календарях з'являються історично-біографічні дописи В. Тиндик [60, с. 2], В. Качкан [21, с. 168-177], Н. Миронець [33 а, с. 3], В. Тесленка [59, с. 94-107], Я. Верменича [6, с. 159174], І. Панчука [42, с. 48-53], Р. Іванченка та О. Іванченка [20, с. 9-14], О. Никанорової [36, с. 6], Т. Стешенкової [58, с. 7],

В. Панченка [41, с. 5], Ю. Хорунжого [65, с. 50-53], М. Слабошпицького [50, с. 138-162], В. Верстюка [7, с. 18], Л. Туровської [62, с. 1, 4], І. Кошової [26, с. 66-81], Н. Грабар [9, с. 32-38].

Так В. Тесленко у своїх статтях розкрив деякі сторінки біографії Євгена Чикаленка, окреслив коло знайомих діяча, використав найбільш влучні цитати із "Спогадів" та "Щоденника" автора. І. Панчук у своїх дописах говорить про приятельські стосунки Є. Чикаленка із В. Винниченком та С. Петлюрою. Зазначає про вагомий внесок мецената в справу українського відродження. Брати Іванченки зупинилися на доброчинній діяльності Є. Чикаленка. Вони намагалися прослідкувати куди і на які цілі меценат витрачав свої кошти, які отримував від господарювання. І. Кошова проаналізувала особисті, літературні, політичні взаємини Є. Чикаленка з В. Винниченком. Н. Грабар зупинила свою увагу на його взаєминах з П. Саксаганським, спробувала охарактеризувати роль двох діячів у процесі формування національної свідомості українців наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Ю. Хорунжий та М. Слабошпицький зосередилися на благодійницькій діяльність Є. Чикаленка. Так Ю. Хорунжий [66, с. 5685] у своїй праці "Українські меценати" родині Чикаленків присвятив одне із почесних місць. Автор дуже вдало відтворив біографію Є. Чикаленка, прослідкував походження роду Чикаленків, доповнив нарис фотодокументами, як самого діяча так і його близьких та знайомих, що є дуже цінним ілюстративним матеріалом. Крім того, автор при сприянні внука Є. Чикаленка - Євгена Івановича Чикаленка, з' ясував долю дочок та синів Є. Чикаленка, які нажаль, як і їхній батько, змушені були залишити рідну домівку. Праця Ю. Хорунжого містить науково-довідковий апарат, автором також було використано ряд листів Є. Чикаленка до І. Франка, А. Ніковського, Б. Грінченка, П. Стебницького.

М. Слабошпицького [50, с. 138-162] у своїй праці на основі спогадів намагався показати життєвий та творчий шлях Є. Чикаленка. Автор детально зупинився на стосунках діяча із В. Винниченком, використавши при цьому цитати із "Щоденника" Є. Чикаленка та його епістолярії. Крім того показав взаємини Є. Чикаленка із селянами, які були досить теплими, попри те, що Є. Чикаленко був землевласником. У викладі фактів ця праця не бездоганна, автор допустив деякі фактологічні неточності.

Сьогодні історики, науковці, журналісти виявляють значний інтерес до тогочасної преси. З початком нового тисячоліття все більше дослідників цікавляться долею перших української газети "Громадська думка" та "Рада", видавництво яких тісно пов'язане із долею Є. Чикаленка.

Так, Г. Харькова [57, с. 38-40] у своїх статтях аналізує становлення і роль газети "Рада" протягом 1906-1914 рр. Авторка також звертає увагу на роль Є. Чикаленка у становленні української преси та на кошторис газети. До даної тематики можна віднести статтю І. Клименко [20, с. 22-31], яка зробила комплексний аналіз фонду № 44 "газета Рада", який міститься в Інституті рукопису НБУВ, визначила основні райони передплати та кількість передплатників по губерніях, виокремила статті написані Є. Чикаленком. І. Крупський [28, с. 231-239] підбив підсумки специфічності функціонування української газети "Рада", проаналізував фундаментальні напрями активності газети та дав характеристику деяким, найважливішим на його думку, статтям, які надходили до редакції газети. О. Іванченко [19, с. 9-14] у своїй статті проаналізував структуру газети та авторський колектив, визначив криптоніми дописувачів газети, з' ясував подальшу долю тих чи інших авторів статей, відобразив участь Є. Чикаленка у процесі відбору матеріалу до друку. Також варто згадати статті Н. Фіголь [63, с. 54-63], Н. Зінченко [18, с. 7], О. Дроздовської [16, с. 665-673], які подають історію створення щоденної української газети "Рада" та розкривають роль у цьому процесі Є. Чикаленка та його однодумців і помічників, зупиняють свою увагу на редакційному комітеті газети. П. Опанащук [38, с. 152-158] у своїх статтях звернув увагу на становлення української преси після проголошення Маніфесту 1905р., висвітлив видання газети "Рада", розкрив діяльність редакційного колективу та перерахував редакторський склад протягом всього періоду видання газети "Рада" та її вплив на процес формування українського національного руху.

Варто згадати колективну працю І. Старовойтенко, Ю. Горбача та Л. Кузьменко [11, 452 с.], а саме "Громадська думка. Анотований систематичний покажчик", яка розкриває повний зміст першої щоденної української газети Наддніпрянщини з 31 травня 1905 р. до 18 серпня 1906 р. Авторський колектив детально проаналізував видання та зміст газети. Свою увагу вони зупинили на авторах та співробітниках "Громадської думки", на основних рубриках та тематиці газети, додали словник псевдонімів та криптонімів, іменний, предметний та географічний покажчики.

Низка дисертаційних досліджень присвячена як виданню газети так і епістолярію Є. Чикаленка. Варто звернути увагу на дисертаційне дослідження А. Кобинець [23, 204 с.] та П. Опанащука [39, 198 с.] які звернули свою увагу на газету "Рада", що виходила на теренах Наддніпрянської України протягом 1906-1914 рр. Дослідники детально проаналізували редакторський та авторський колектив газети, зупинилася на структурі видання, особливостях поліграфічного оформлення газети, кошторисі газети. Спробували проаналізувати вплив Є. Чикаленка на молодих авторів, які публікувалися в газеті "Рада" та показати роль газети в національному відродженні українського народу.

О. Березовський [3, 220 с.] у дисертаційному дослідженні розкрив діяльність української преси Наддніпрянщини в період 1905-1907 рр. Проте, дослідник лише частково висвітлив початковий період видання газети "Рада" і роль Є. Чикаленка у видавничому процесі.

Варто звернути увагу на дослідження І. Старовойтенко [56, 322 с.], що носить джерелознавчий характер. Авторка вперше зробила спробу комплексно проаналізувати епістолярну спадщину Євгена Харлампійовича, проте побіжно висвітлила його роботу в еміграції. В роботі велика увага приділяється кореспондентам Є. Чикаленка, що допомагає розкрити внутрішній світ діяча, становлення його громадської позиції, участь Є. Чикаленка у виданні україномовних газет та залучення до цього процесу інших небайдужих діячів українського руху. Також дослідниця опублікувала монографію [57, 544 с.] та ряд статей, за допомогою яких намагалася розкрити епістолярну спадщину Є. Чикаленка.

Окрему увагу хочеться звернути на номер журналу "Пам'ятки України", який присвячений 150-річчю від дня народження Євгена Чикаленка (1861-1929). З цього приводу видавнича рада журналу опублікувала низку статей, які висвітлюють значення Є. Чикаленка як громадського й культурного діяча, фінансування ним Академічного дому у Львові, історію написання "Спогадів" та "Щоденника", еміграційний період життя та чикаленківські місця в Одесі й на Одещині, на Полтавщині й у Києві. Це статті І. Гирича [8, с. 3-13], І. Старовойтенко [55, с. 14-23], В. Піскун [44, с. 24-28], С. Панькової [43, с. 30-37], Г. Гусейнова [12, с. 3843], О. Музичка [35, с. 44-49]. Автори публікацій спробували висвітлити ті аспекти життя та діяльності Є. Чикаленка, які залишаються маловідомими для українського дослідника. Текст кожної із статей проілюстрований фотокартками, як того періоду, так і сучасними. Дослідники побували у тих місцях, де жив і працював Є. Чикаленко і показали це українському читачеві.

Свою статтю до 150-річчя з дня народження Є. Чикаленка присвятив В. Жижера [17, с. 53-56]. Автор зупинився на важливих подіях в житті Є. Чикаленка, зробив хронограф його життя, дав короткі відомості про дітей діяча та прикрасив свою статтю фотокартками.

Історіографічний аналіз наявних видань говорить про неординарність постаті Є. Чикаленка, який був батьком сучасної української преси на теренах Наддніпрянської України, автором найцінніших "Спогадів" і "Щоденників" про національно- культурне життя України другої половини ХІХ - початку ХХ століття, автором листів, які відображають ті аспекти подій, які довгий час були приховані від українських дослідників. Зацікавлення науковців і громадськості життям Є. Чикаленка, його громадсько-політичною та культурно-просвітницькою діяльністю, науковим доробком, залишається актуальним і сьогодні. Тому всебічне та детальне дослідження громадсько-політичного шляху Євгена Чикаленка дасть можливість визначити його роль та місце в процесах національного відродження, розвитку громадських рухів та становленню української журналістики.

Джерела та література

1. Абросимова С., Мицик Ю. Спільна праця на загальну користь України (Листування Є. Чикаленка і Д. Яворницького) // Київська старовина. - К., 1996. - № 1. - С. 30-39.

2. Айзеншток І.Є. Чикаленко. Спогади. 1861-1907. // Червоний шлях. - Харків, 1926. - № 11 - 12. - С. 267-269.

3. Березовський О. Українська преса Наддніпрянщини: пропаганда та відстоювання національних домагань (1905 - 1907 рр.): Дис. ...канд. іст. наук: 07. 00. 01. - К., 2004. - 220 с.

4. Білокінь С. Роздуми монархіста: з листування Є. Чикаленка // Індо-Європа. - К., 1991. - Ч. 1. - С. 87-96; 1992. - Ч. 2, кн. 1. - С. 109-125.

5. Бойко В. З епістолярної спадщини Є.Чикаленка // Сіверянський літопис. - Чернігів, 2001. - № 4. - С. 46-67.

6. Верменич Я. Євген Чикаленко - громадський діяч, публіцист, меценат // Історія України. Маловідомі імена, події, факти. - К., 1998. - Вип. 3. - С. 159-174.

7. Верстюк В. Євген Чикаленко - будитель нації // Влада і політика. - К., 2001. - 13 - 19 квітня. - № 14. - С. 18; 20 - 26 квітня. - № 15. - С. 18.

8. Гирич І. Суспільствознавчі уроки Чикаленка // Пам'ятки України / Історія та культура. - К., 2012. № 12. - С. 3-13.

9. Грабар Н. Панас Саксаганський і Євген Чикаленко // Матеріали УІ наукового семінару "Роль визначних особистостей - митців, діячів науки та культури у процесі формування національної самосвідомості наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.": до дня народження П. Саксаганського. - К., 2011. - с. 32-38.

10. Григоріїв Н.Є. Чикаленко. Спогади. 1861-1907. // Нова Україна. - Прага, 1925. - Ч. 7-8. - С. 144-145.

11. "Громадська думка". Щоденна політична економічна газета 1905-1906 рр. Анотований систематичний покажчик. /Старовойтенко І., Горбач Ю., Кузьменко Л - К., 2011. - 454 с.

12. Гусейнов Г. Перешори, Мардарівка...// Пам'ятки України / Історія та культура. - К., 2012. № 12. - С. 38-43.

13. Грушевський М. Листування М. Грушевського та Є. Чикаленка / І. Старовойтенко, О. Тодійчук - К., 2011. - 289 с.

14. Дорошенко В. Євген Чикаленко // Письмо з Просвіти. - Львів, 1922. - 1 червня. - Ч. 23-24. - С. 188-189.; Дорошенко В. Великий громадянин // Літопис Червоної калини. - Львів, 1931. - Ч. 4. - С. 3-4.; Дорошенко В. Євген Чикаленко // ЛНВ - Львів, 1929. - Кн. 7-8. - С. 687-689.; Дорошенко В. Євген Чикаленко. Його життя й діла // Життя і знання. - Львів, 1929. - Ч. 12. - Вересень. - С. 355-356.

15. Дорошенко Д. Євген Чикаленко (1861-1929). Його життя і громадська діяльність. Прага: Видавництво фонду Є. Чикаленка при Українському Академічному Комітеті, 1934. - 100 с.; Дорошенко Д. Великий громадянин // Літопис Червоної калини. - Львів, 1931. - Ч. 4. - С. 3 - 4.; Дорошенко Д. "Муж совіту" // Тризуб. - Париж, 1929. - 14 липня. - Ч. 29-30. - С. 2-4.

16. Дроздовська О. "Бути - ось в чому ніхто з нас не повинен сумніватися!" Місце і роль щоденника "Рада" (1906-1914 рр.) у пропагуванні ідеї національного поступу ХІХ-ХХ ст. // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. - Львів, 2003. - Вип. 11. - С. 665-673.

17. Жижера В. Євген Чикаленко відмовився стати гетьмном України // Країна. - К., 2011. - С. 53-56

18. Зінченко Н. Сто років тому народилася газета "Рада" // Хрещатик. - 2006. - 17 жовтня. - С. 7.

19. Іванченко О. Високих дум святе горіння. До історії народження української незалежної преси // Вітчизна. - 2004. - № 1-2. - С. 150-159.

20. Іванченко Р., Іванченко О. До глибини власної кишені (Меценатство й українська література та журналістика) // Дивослово. - К., 2000. - № 5. - С. 9-14.

21. Качкан В. Відблиск зорі Євгена Чикаленка //Українське народознавство в іменах. - К.: "Либідь", 1994. - Ч. 1. - С. 168-177.

22. Клименко І. Часопис "Рада" як джерело для вивчення редакційно-видавничої діяльності в Україні кінця ХІХ - початку ХХ ст. (На матеріалах Інституту рукопису Національної Бібліотеки України імені В. І. Вернадського) // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2002. - Вип. 7. С. 22-31.

23. Кобинець А. Газета "Громадська думка" / "Рада" (1905-1914 рр.): утвердження національної ідеї на тлі доби. Монографія. - Запоріжжя, 2010. - 204 с.

24. Королів-Старий В. Взірець (Славній пам'яті Є. Чикаленка) // Життя і знання. - Львів, 1930. - Липень-серпень. - Ч. 10-11. - С. 320-321.; Королів-Старий. Над труною великого громадянина // Життя і знання. - Львів, 1929. - Вересень. - Ч. 12. - С. 353-355.

25. Корчинський М. По прочитанню щоденника Є.Чикаленка // Літопис Червоної Калини, Львів. - 1931. - Ч. 4. - С. 4.

26. Кошова І. Євген Чикаленко і Володимир Винниченко: аспект особистий і літературний // Вісник Черкаського університету. Серія: філологічні науки. - Черкаси, 2009. - Вип. 159. - С. 66-81.

27. Коцюбинський М. Твори у 8 т. / Під редакцією і попередньою статтею С. Козуба. - Х., К.: Державне видавництво "Література й мистецтво", 1931. - Т. УІІІ. Листування (1907-1913). - С. 3-46.

28. Крупський І. Українська щоденна газета Наддніпрянщини "Рада" (1906-1914 рр.): Типологічна характеристика видання, проблематика газетно- публіцистичних виступів // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. - Львів, 2004. - Вип. 25. - С. 231-239.

29. Левицький М. Заповіт Є.Х. Чикаленка // Тризуб. - Париж, 1929. - 11 серпня. - № 31-32. - С. 4-6.

30. Липинський В. Покликання "варягів" чи організація хліборобів? Кілька зауваг з приводу статті Є.Х. Чикаленка "Де вихід?". - Відень, 1926. Вперше опубліковано: Хліборобська Україна. - Відень, 1922-1923. - Зб. 7-8. - С. 312-340; 1924-1925. - Зб. 5. - С. 296-376.

31. Матвієнко-Сікорський С. Пам'яти Євгена Чикаленка (в річницю смерти) // Час. - Чернівці, 1930. - 20 червня. - Ч. 502. - С. 2.

32. Миронець Н. Теперішні листи колись будуть цінним матеріалом для історії (листування Андрія Ніковського з Євгеном Чикаленком. 1917 рік) // Пам'ять століть. - К., 1997. - № 5. - С. 24-43. Миронець Н. З епістолярної спадщини громадсько-політичних діячів України (1917 р.). Листування Є.Х. Чикаленка з В.К. Винниченком та П.Я. Стебницьким // Український історичний журнал. - К.,1997. - № 5. - С. 119-135; № 6. С. 103-122.

33. Миронець Н., Панченко В. "Вірю, що доведеться вибирати вулицю чи пам'ятник Вам..." (про листування Володимира Винниченка з Євгеном Чикаленком: 1902-1916) // Вежа. - Кіровоград, 1997. - № 8-9. - С. 187-220. Миронець Н. "Історія наша се... боротьба за національне існування..." (Листування Є. Х. Чикаленка з В.К. Винниченком, травень - грудень 1908 р.) // Пам'ять століть. - К., 2001. - № 6. - С. 3-33; 2002. № 1. - С. 6-33; № 5. - С. 2-34; № 6. - С. 115-145.

34. А вона є і вічно буде мова [Євген Чикаленко - видавець першої української щоденної газети] // Жива вода. - 1996. - № 1. - С. 3.

35. Міяковський В. Листи С. Єфремова до Є. Чикаленка. 23 травня 1922 - 26 лютого 1928 рр. / Ред. М. Антонович // Український історик. - Нью- Йорк - Мюнхен, 1974. - № 1-2. - С. 136-143.; 1975. - № 3-4. - С. 112-119.

36. Музичко О. Чикаленко в Одесі // Пам'ятки України / Історія та культура. - К., 2012. № 12. - С. 44-49.

37. Никанорова О. Меценат і творець "живої історії": [Євген Харлампійович Чикаленко] // Урядовий кур'єр. - К., 2000. - 6 травня. - Ч. 82. - С. 6.

38. Німчук І. Перла української мемуаристики. Євген Чикаленко: Щоденник (1907 - 1917) // Мета, Львів, 1931. - 3 травня. - Ч. 8. - С. 4.

39. Опанащук П. Газета "Рада" як осередок українського національно-культурного руху (1906-1914 рр.) // Наукові записки з української історії: збірник наукових статей. - Тернопіль, 2007. - Вип. 16. - С. 152-158.

40. Опанащук П. Роль газети "Рада" в національному відродженні українського народу (1906-1914 рр.) Дис. ...канд. іст. наук: 07. 00. 01. - К., 2009. - 198 с.

41. Панченко В. Яка страшна річ політика. Несподіванки еміграційного епістолярію Володимира Винниченка // Вітчизна. - К., 2003. - № 3-4. - С. 100-117.

42. Панченко В. Український Дон Кіхот. "Головний ткач" матеріальної тканини нашої історії // День. - К., 2001. - 20 січня. - Ч. 12. - С. 5.

43. Панчук І. Євген Чикаленко. Сторінки біографії // Мандрівець. - Тернопіль, 1998. - № 1. - С. 48-53.

44. Панькова С. Чикаленко і Академічний дім у Львові // Пам'ятки України / Історія та культура. - К., 2012. № 12. - С. 30-37.

45. Піскун В. Чикаленко в еміграції // Пам'ятки України / Історія та культура. - К., 2012. № 12. - С. 24-28.

46. Погребенник Ф. Неопублікована спадщина Євгена Чикаленка // Сучасність Нью-Джерсі, 1991. - Ч. 7-8. - С. 147-154.

47. Радянин (Гехтер М.). Євген Чикаленко. Шістдесят літ життя і праці для України. (Від спеціяльного кореспондента "Свободи") // Свобода. - Філадельфія, 1921. - 23 грудня. - Ч. 298. - С. 3; Радянин (Гехтер М.). З далеких берегів. Розмови з видатнішими українськими діячами в Європі для "Свободи". IV. Євген Чикаленко // Свобода. - Джерсі-Сіті (США), 1922. - 23 травня. - Ч. 118. - С. 2.

48. Рудницький М. Щоденник видавця Щоденника // Діло - Львів, 1931. - 28 лютого.- Ч. 45; 1 березня. - Ч. 46. - С. 2.

49. Садовський В. Пам'яті Євгена Чикаленка // Тризуб. - Париж, 1939. - № 25. - 2 липня. - С. 4-6.

50. Сірополко С. Життя і праця незабутнього громадянина Є. Х. Чикаленка // Студентський Вісник. - Прага, 1929. - Ч. 11 - 12. - С. 5-6.

51. Слабошпицький М. Українські меценати. Розділ майбутньої книжки // Березіль. - К., 2001. - № 3 - 4. - С. 115-137. Слабошпицький М.Ф. Українські меценати: Нариси з історії української культури. - К.: Видавництво М.П. Коць, 2001. - С. 138-162.

52. Славінський М. Євген Чикаленко // Тризуб. - Париж, 1929. - 14 липня.- № 29-30. - С. 3-5.

53. Старовойтенко І. Листи Д. Мордовця до Є. Чикаленка (1896 - 1898 рр.) // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2003. - Вип. 8. - С. 255-272.

54. Старовойтенко І. Листи Євгена Чикаленка з еміграції до Сергія Єфремова (1923-1928). - К. 2003. - 107 с.

55. Старовойтенко І. Леонід Жебуньов та його доба за листами до Євгена Чикаленка // Листи Леоніда Жебуньова до Євгена Чикаленка 19071919 рр. - К., 2005. - С. 3-32.

56. Старовойтенко І. Історія створення та видання "Спогадів" та "Щоденника" // Пам'ятки України / Історія та культура. - К., 2012. № 12. - С. 1423.

57. Старовойтенко І. Листування Євгена Чикаленка як історичне джерело: Дис. ... канд. іст. наук 07. 00. 06. - К., 2004. - 322 с

58. Старовойтенко І. Євген Чикаленко: людина на тлі епохи. - К., 2009 - 544 с.

59. Стешенкова Т. Всі помисли присвячую українській ідеї // Літературна Україна. - К., 2000. - 8 червня. - С. 7.

60. Тесленко В. Людина однієї мети: штрихи до портрета Є. Чикаленка // Пам'ять століть. - К.,1998. - № 1. - С. 94-107; Заради однієї мети [Євген Чикаленко] // Історичний календар. - 1999. - № 5. - С. 175-177.

61. Тиндик В. Євген Чикаленко - в національному музеї історії України // Рада. - 1992. - 26 червня. - С. 2.

62. Тодійчук О. Листи М.С. Грушевського до Є. Х. Чикаленка // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. - 2001. - № 4. - С. 145-162.

63. Туровська Л. "Одна, але жагуча пристрасть":[Чикаленко Євген] // Культура і життя. - К., 2002. - 27 лютого. - № 7. - С. 1, 4.

64. Фіголь Н. Історія видання першої щоденної україномовної газети Наддніпрянщини "Рада" // Поліграфія та видавнича справа. - 2005. - № 42. - С. 54-63; Фіголь Н. Мова видання, якому не судилося відродитись (огляд газети "Рада": 1906 - 1914) // Урок української. - К., 2002. - № 10. - С. 31-35.

65. Харькова Г. Революція 1905 року в Росії і роль газети "Рада" у відродженні української преси // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія історія. - К., 2000. - Вип. 43. - С. 38-40; Харькова Г. Організація та видання газети "Рада" // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія історія. - К., 2000. - Вип. 50. - С. 37-40.

66. Хорунжий Ю. Євген Чикаленко. Спадщина // Україна. - К., 2001. - № 3. - С. 50-53; Хорунжий Ю. Хліб насущний і духовний. (До 140-річчя від дня народження Є. Чикаленка) // Літературна Україна. - К., 2002. - 21 лютого. - № 7. - С. 7.

67. Хорунжий Ю. Українські меценати. Доброчинність - наша риса. К.: Видавничий дім "КМ Academia", 2001. - С. 56-85.

68. Чикаленко Є. Стебницький П. Листування 1902-1922 роки. К.: Темпора, 2008. - 628 с.

69. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України (далі ЦДАМЛМ України). - Ф. 1186. - Оп. 2. - Спр. 391. "Історичні постаті". Підбірка публікацій. Вирізки з газет "Америка", "Вільний світ", "Гомін України" та ін. (Зубенко А. Євген Чикаленко. 1861-1929. Арк. 80; М.Т. В сорокаріччя смерти мецената Євгена Чикаленка. Арк. 81; Марта Тарнавська. Про Чикаленка. Меценатство та УНІГУ. Арк. 82-83).

70. Шаповал М. Голос землі (З листа самогубця). Фельєтон присвячений українським монархістам. 5 травня 1921 р. // Вільна спілка. - Львів, 1921. - Ч. І. - С. 46-58.

71. Шелухін С. В справі проектів про майбутній лад на Україні // Воля. - Відень, 1921. - Т.2. - Ч. 11 - 12. - С. 404-407.

72. Шульгин О. Є.Х. Чикаленко, як громадський діяч. // Тризуб. - Париж, 1929. - 14 липня. - № 29-30. - С. 23-29.

Размещено на Allbest.ru