Завоювання європейців у Латинській Америці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Завоювання європейців у Латинській Америці

В. Лашта

У статті йде мова про початок європейської колонізації Америки. Першими хто досягнув Америку, були вікінги. Іспанська експедиція під керівництвом Христофора Колумба досягла Америки в 1492 році , після чого європейська колонізація швидко запроваджувалося в усій Америці. Перші дослідження та завоювання здійснили Іспанія і Португалія. Також після подорожі Колумба корінне населення Південної та Північної Америки значно зменшилось, а в деяких містах наближалося до зникнення.

Ключові слова: Майя, інки, ацтеки, європейські країни, Христофор Колумб. колонізація америка колумб тордесільяський

The article refers to the beginning of the European colonization of America. The first who reached America was the Vikings. Spanish expedition led by Christopher Columbus reached America in 1492, then quickly establishing the European colonization throughout America. The first study and conquest have made Spain and Portugal. Also, after a trip of Columbus native population of South and North America significantly reduced and in some cities close to extinction.

Keywords: Maya, Inca, Aztec, European countries, Christopher Columbus.

Початок європейської колонізації Америки, як правило, датується 1492 роком, хоча існує, принаймні, ще один приклад ранішої спроби колонізації. Першими відомими європейцями, що досягли Америки, як вважають, були вікінги («Норсі») у XI столітті, які створили декілька колоній в Ґренландії і одне тимчасове поселення Л'Анс-о-Медоуз у норвезькому районі Вінландія, сьогоденний Ньюфаундленд. Поселення в Ґренландії існували впродовж декількох століть, протягом яких ґренландські норсі і ескімоси мали контакти, але вони були ворожими. До кінця XV століття поселення ґренландських норсі загинули [21, с. 43].

В 1492 році іспанська експедиція під керівництвом Христофора Колумба досягла Америки, після чого європейська колонізація швидко запроваджувалося спочатку у Карибському морі (включаючи острови Гаїті, Пуерто-Ріко і Кубу), а з початку XVI століття і в усій іншій Америці. Врешті-решт, вся західна півкуля перейшла під владу європейських держав, що призвело до глибоких змін в її природі, населенні, у рослинному і тваринному світі. У XIX столітті вже понад 50 мільйонів чоловік залишили Європу задля Америки [21, с. 89].

Перші дослідження та завоювання здійснили Іспанія і Португалія, відразу ж після остаточного завоювання Піренейського півострова 1492 року. У 1494р. згідно з Тордесільяським договором, ратифікованим Папою Римським, ці два королівства поділили весь неєвропейський світ між собою, причому лінія йшла через Південну Америку. Згідно з цим договором і претензіями іспанського дослідника Бальбоа Васко Нуньєса, який відкрив Тихий океан у 1512 році, іспанці завоювали великі території в Північній, Центральній та Південній Америках. Іспанський конкістадор взяв на себе королівство ацтеків, а Франциско Пісарро завоював імперію інків. В результаті до середини XVI століття іспанська корона отримала контроль над більшою частиною заходу Південної Америки, Центральну Америку та південь Північної Америки, окрім раніше завойованих територій Карибського басейну. За цей же термін Португалія завоювала велику частину східної Південної Америки, назвавши її Бразилією.

Інші європейські країни незабаром оскаржили умови Тордесільяського договору, в якому вони не брали участь. Англія і Франція намагалися створити колонії в Америці в XVI столітті, але вони зазнали невдачу. Проте, протягом наступного століття, два королівства разом з Голландською республікою заснували декілька постійних колоній. Деякі з них знаходились на Карибських островах, що вже були завойовані Іспанією або обезлюдніли через хвороби, тоді як інші розташовувалися в східній частині Північної Америки, яка не була колонізована Іспанією, на північ від Флориди.

Перші європейські володіння в Північній Америці: Іспанська Флорида, англійські колонії Вірджинії (з прибережними островами) і Нова Англія, французькі колонії Акадія і Канада, шведська колонія Нова Швеція і голландська Нові Нідерланди. У XVIII столітті Данія-Норвегія відродили свої колишні колонії в Ґренландії, тоді як Російська імперія заснувала поселення на Алясці [44, с. 25].

Оскільки дедалі більша кількість країн була зацікавлена у колонізації Америки, конкурентна боротьба за території ставала усе запеклішою. Колоністи часто зіштовхувались із загрозою нападу з боку сусідніх колоній, а також тубільних племен і піратів.

Перший етап європейської активності в Америках розпочався з атлантичного переходу Христофора Колумба (1492--1504) за кошти Іспанії, який шукав новий шлях до Індії і Китаю. За ним були інші дослідники, як Джон Кабот, який відкрив Ньюфаундленд і був споряджений Англією. Педру Альваріс Кабрал досліджував Бразилію від Португалії. Веспуччі Амеріго, який працював від Португалії з 1497 до 1513, встановив, що Колумб знайшов новий континент. Сьогоднішні картографи використовують латинізовану версію його імені Америка для позначення двох континентів. Серед інших дослідників був Джованні да Верраццано від Франції, португалець Жуан Ваш Кортиріал, Самюель де Шамплен (1567-1635), який досліджував Канаду. У 1513 році Васко Нуньєс де Бальбоа перетнув Панамський перешийок та привів першу європейську експедицію до Тихого океану, приєднавши всі прилеглі землі до Іспанії [48, с. 67].

Ці дослідження супроводжувалися, зокрема, як у випадку з Іспанією, цілим етапом завоювань: іспанці, щойно закінчивши реконкісту Іспанії від ісламу, першими колонізували Америку, застосувавши ту ж модель управління, що була в Аль-Андалус. Через десять років після відкриття Колумба влада на Гаїті була віддана Ніколасу де Овандо з ордену Алькантара, заснованого під час Реконкісти. Як і на Піренейському півострові, мешканці Гаїті були надані новим землевласникам, в той час релігійний орден займався врядуванням. Поступово була впроваджена система енком'єнда, яка надавала землю європейським поселенцям.

Відносно велике непорозуміння полягає в тому, що невелика кількість конкістадорів завоювали великі території завдяки лише епідеміям хвороб та своїм могутнім кабальєро. Недавні археологічні розкопки наводять на думку про чисельні іспансько-індійські альянси. Разом з кіннотою та різноманітними знаряддями, як, наприклад, зброя для облоги, іспанські конкістадори використовували розбіжності серед місцевих етнічних груп та застосовували їх з власними силами.[3] Але навіть з цими резервами в європейців все ще були великі труднощі при заснуванні колонії або ініціюванні мирних договорів, як це видно з Арауканської та Другої Семінольської воєн, війни Червоної Хмари та Повстання Понтіака. Ернан Кортес зрештою завоював Мексику і Тласкалу у 1519-1521, в той час як 40,000 інків-ренегатів (відступників) на чолі з Франциско Пісарро завойовували Імперію інків у період між 1532 та 1535роками [48, с. 67].

За перші півтора століття після подорожі Колумба корінне населення Південної та Північної Америки зменшилось приблизно на 80% (від близько 50 млн в 1492 році до 8 млн у 1650 році), в основному через спалахи захворювань із Старого світу, але часто і через вбивства та примусову працю (міта - форма примусової праці, відновлена в Імперії інків, текітл - в Імперії ацтеків). Конкістадори замінили корінних американських олігархів, зокрема, через змішані шлюби з представниками місцевої еліти. У 1532 році імператор Священної Римської імперії Карл V ввів посаду віце-короля Мексики, яку зайняв Антоніо де Мендоса, щоб запобігти відновленню незалежності в землях, завойованих Кортесом. Через два роки Карл V підписав Нові Закони (які замінили Бургоські закони 1512 року), що забороняли рабство та репартім'єнто (розподіл земель, місцевого населення та товарів між колоністами), але також оголошували всі американські землі його власними, а усе автохтонне населення його підданими [21, с. 65].

Коли в травні 1493 року Папа Олександр VI видавав буллу, якою гарантував надання нових земель Королівству Іспанії, взамін він вимагав євангелізації місцевого населення. Таким чином, під час другої подорожі Колумба бенедиктинські ченці супроводжували його разом з іншими дванадцятьма священиками. Оскільки рабство було заборонене серед християн і могло накладатися на нехристиянських військових полонених або людей, що вже були продані рабами, дебати про християнізацію точилися впродовж всього XVI століття. У 1537 році папська булла Sublimis Deus визнавала, що корінні американці мають душу, що забороняло їхнє поневолення, але не припинило дебатів. Дехто стверджував, що місцевий, який повстав, а потім був схоплений, міг все ж стати рабом. Процес християнізації мав спочатку насильницький характер: коли перші францисканці прибули до Мексики у 1524 році, вони спалили місця поклоніння язичників, відчуживши значну частину місцевого населення. У 1530-х роках вони розпочали адаптацію християнства до місцевих звичаїв, у тому числі будівництво нових церков на місцях стародавніх культових споруд, що призвело до суміші християнства Старого Світу з місцевими релігіями.[4] Іспанська Римо-Католицька церква, потребуючи праці корінного населення та співпраці з ним, проповідувала кечуа, науатль, гуарані та іншими індіанськими мовами, що сприяло поширенню корінних мов. У 1523 році Фрей Педро де Ганте заснував одну з перших шкіл для корінних американців. Щоб винагородити війська, конкістадори часто виділяли індіанські міста своїм солдатам. В деяких місцях були введені чорношкірі африканські раби для заміни роботи корінних американців, особливо у Вест-Індії, де корінне населення на багатьох островах наближалося до зникнення. За цей час португальці поступово перейшли від первісного плану заснування торгових пунктів до обширної колонізації території сучасної Бразилії. Вони завезли мільйони рабів для роботи на своїх плантаціях. Португальський та іспанський королівські уряди сподівалися правити цими поселеннями та збирати не менше 20% усіх скарбів(5-та частина королю, яку збирав Каса-де-Контратасьон), які коли-небудь знаходили, окрім збору всіх видів податків. До кінця XVIct. американське срібло складало одну п' яту загального бюджету Іспанії. У XVI столітті приблизно 240 тис. європейців досягли американських портів [44, с. 51].

Отже, інки використовували дипломатичну тактику, вели переговори з сусідніми племенами з подарунками, а також використовували сімейний стан або політичні союзи. У випадку, якщо було щось, що не вийшло, вони проводили військові завоювання. Це правда, що немає інших племен, які могли б дорівнювати інкам, або в чисельності населення, або у військовій силі, але вони будували свої адміністративні та економічні системи значною мірою на регіональних структурах [44, с. 93].

Джерела та література

1. Галич М. История доколумбовых цивилизаций /М. Галич.- М.: Знание,- 1990.-258с.

2. Гуляев В. И. Древние цивилизации Америки / В. И. Гуляев. - М.: Мисль, - 1985. - 284с.

3. Калмыков Н. П. История Латинской Америки / Н. П. Калмыков/- М.: Наука,- 1999.-485с.

4. Посконина О. И. История Латинской Америки / О.И. Посконина. -М.: Весь Мир,- 2005.-248с.

5. Строганов А.И. Новейшая история стран Латинской Америки / А. И. Строганов. - М.: Высшая школа. - 1995.- 407с.

Размещено на Allbest.ru