Функціонування єврейських організацій у Чехословацькій Республіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94:061(=411.16)(437)

Функціонування єврейських організацій у Чехословацькій Республіці

Олена Ворон

Стаття присвячена дослідженню проблеми функціонування єврейських організацій у Чехословацькій республіці, зокрема увага акцентується на визначені пріоритетних напрямів їхньої діяльності, ролі та значенні у суспільно-політичному житті.

Ключові слова: сіоністські організації, ортодоксальні єврейські організації, чесько-єврейська асиміляція, Національна єврейська рада, єврейська нацменшина. суспільний політичний громадський організація

The article is devoted research of problem of functioning of Jewish organizations in the Czechoslovakia republic, in particular attention is accented on certain priority directions of their activity, role, and value in social and political life.

Keywords: Zionist organizations, orthodox Jewish organizations, Czech-Jewish assimilation, National Jewish advice, Jewish ethnic minorities.

Новостворена Чехословацька республіка з перших років свого існування вирізнялась високою суспільно-політичною активністю своїх громадян, яка зокрема знайшла вияв у створенні та результативній діяльності значної кількості різноманітних організацій. Чільне місце у системі громадських утворень країни займали єврейські організації, які становили важливу складову життя цього етносу в чеських землях, і власне у період 1918-1938 рр. набувають нових якісних характеристик, що, у свою чергу, потребує детального вивчення. Усе це і обумовлює актуальність обраної теми.

Сфери громадської активності євреїв у чеських землях залежали не лише від ступеня їхньої задіяності у суспільно- політичному житті, але й були пов' язані з їх розгалуженою діяльністю, суміжною з подоланням наслідків геттової минулості та ізоляції євреїв, а відповідно прагненням до солідарності та взаємодопомоги. Про це свідчить і той факт, що найчисельнішою групою серед єврейських об'єднань були благодійні та гуманітарні спілки, наприклад «B'nai B'rith». Незначну групу складали релігійні організації. Натомість чисельними були молодіжні організації. Окрему групу становили фізкультурні та гімнастичні єврейські організації, зокрема Єврейський плавничий клуб «Hagibor» та празьке шахове об'єднання «Steinitz». Також євреї були задіяні й у багатьох чеських, німецьких та національно індиферентних чи інтернаціональних організаціях, котрі мали значний вплив на суспільно-політичне життя Чехословацької держави [5, с. 150].?

У новоствореній Чехословацькій державі домінуючими й надалі лишалися два рухи - прочеських євреїв, прихильників асиміляції та сіоністів.

Специфічними рисами чесько-єврейської асиміляції було те, що її прихильники не рекрутували з єврейського гетто, однак відмовлялися від німецької культури і мови. Об'єктивний фактор орієнтації євреїв на чеську культуру і мову зумовлений економічними і демографічними причинами - євреї після відкриття гетто були розпорошені по чеських землях і у своєму співіснуванні посилювали відчуття приналежності до чехів [9, с. 21]. У чеському середовищі, навпаки, існувало латентне відчуття відмінності та відокремленості від німців і євреїв. Водночас посилення орієнтації євреїв на чеський асимілізм сприяло зростанню у чеських землях антисемітизму серед німців. Характерним для прихильників чесько-єврейської асиміляції було й те, що вони ніколи не орієнтувались на якусь одну чеську політичну силу, а діяли, зазвичай, у широкому політичному спектрі.

Сіоністський рух у Чехословаччині, активізація якого була реакцією на поширення антисемітизму серед чехів і німців, орієнтувався на створення єврейської держави на своїй історичній батьківщині - у Палестині, визнання євреїв національною меншиною та відродження єврейської самосвідомості. У чеських землях сіонізм, що мав своїх прихильників насамперед серед пронімецьких євреїв, становив традиційно дуже важливу складову його світового руху [9, с. 32].

Вагому роль у розвитку сіонізму відігравали академічні об'єднання, зокрема «Makkabea», відоме під назвою, отриманою 1899 р. Спілка єврейських академіків «Ш. Бар-Кохба», «Barissia» та Спілка академіків «Теодор Герцль», яка на відміну від вищезгаданих об' єднань, орієнтувалася на прочеських чеськомовних єврейських студентів. З непразьких академічних сіоністських організацій вирізнялося брнянське Єврейське академічне об'єднання «Veritas», засноване 1894 р.

Сильний вплив сіоністи мали і в молодіжних організаціях, зокрема, у спілках «Makabi» і «Hagibor», організації «Hechaluc», скаутській організації «Techelet Lawan», об'єднанні сіоністських дівчат «Chanah», у чехословацькій філії Міжнародної сіоністської організації, Єврейському освітньому товаристві та організації «Sion». Важливість усіх вказаних організацій полягає у тому, що саме у роки першої Чехословацької республіки їхня діяльність досягла значного розвитку.

Однак утворення Чехословацької республіки та зміцнення її державності створили сприятливий ґрунт передусім для розвитку чесько-єврейського руху. Зокрема, наприкінці 1919 р. відбулось його організаційне перегрупування. Так, уже 12 жовтня у Муніципальному домі в Празі відбулося зібрання Союзу чехів-євреїв, у якому асоціювались прихильники Союзу чеських прогресивних євреїв і Політичного чесько-єврейського об'єднання.

Варто відзначити, що чесько-єврейський рух прагнув реалізації не лише національно-культурної ідентичності, але й налагодження як міжєврейських, так і міжнаціональних відносин у межах Чехословаччини. «Наймолодша генерація, уже генерація Чехословацької держави, була переконана у тому, що чесько-єврейський рух не може зосередитися на реалізації лише національних завдань. Йому потрібно іти не тільки до зміцнення демократії, але й до співпраці народів [9, с. 29]». Отже, в асиміляції вбачався масштаб, який виходив за локальне розуміння єврейського питання.

Прихильники модернізму в чесько-єврейському русі концентрувались передусім навколо Академічного об'єднання «Kapper». Задля досягнення цієї мети було розпочато політику пропагування співпраці прочеських євреїв-асимілянтів з різноманітними єврейськими організаціями на базі Центрального управління соціальної опіки євреїв у ЧСР, заснованого 1932 р. Невід'ємним компонентом діяльності чесько-єврейської асиміляції була також розгалужена видавнича справа [6, с. 236].

У 1920-х - на початку 1930-х рр. прочеські євреї-асимілянти зосередилися передусім на розвитку єврейського руху та міжєврейських відносинах. Та, поряд з цим, прагнули також налагодити конструктивну співпрацю з чеськими та закордонними організаціями. Зокрема, підтримували зв' язки з Центральним союзом чесько-єврейського студентства, Товариством народної освіти. Співпрацювали прочеські євреї-асимілянти і з організаціями такого роду в Польщі, Німеччині та Югославії [7, с. 12].

Що стосується співпраці прихильників чесько-єврейської асиміляції з іншими єврейськими об'єднаннями, то вона була скоріш винятком, аніж закономірністю. Сіоністи і прочеські євреї-асимілянти залишались у міжвоєнний період «палкими суперниками», які вели перманентні дебати та суперечки. За винятком спільних акцій, спрямованих проти антисемітизму між ними існувала взаємна конфронтація. Представники чесько-єврейського руху не наважувалися виступити проти сіоністських амбіцій на політичній сцені, проте атакували їхню основну ідею - створення єврейської держави у Палестині.

Сіоністські організації з 1918 р. були зайняті переважно веденням суперечок із своїми опонентами, що пропагували ідею асиміляції з «пануючим народом», та вирішенням чисельних внутрішньоорганізаційних проблем. У цей час у сіоністському русі посилився вплив соціалістичних сіоністських груп і об'єднання «Poale Sion», членство якого стрімко зростало [9, с. 31]. Значимим є те, що об'єднання «Poale Sion» майже впродовж усього періоду існування першої Чехословацької республіки залишалось за межами сіоністського союзу, хоча зв'язки з деякими сіоністськими групами (особливо з немарксистськими соціалістами) підтримувало. Ліве крило «Poale Sion» (група Рудольфа Когна) відкрито декларувало свою прихильність до комунізму.

Захист політичних інтересів єврейської нацменшини був покладений на Національну єврейську раду, створену 22 жовтня 1918 р. [5, с. 180]. До її складу увійшли Н. Адлер, М. Брод, А. Інгел, Л. Зінгер, І. Запперова, Р. Когн, Л. Схонфелд та Е. Валдстеін, делеговані об'єднанням «Poale Sion». Однак, подальша радикалізація в «Poale Sion» каталізувала вихід її членів з Національної єврейської ради на початку 1920 р.

Метою Ради було визнання євреїв національною меншиною, відстоювання права на відродження та подальший розвиток їхніх традицій, досягнення представництва єврейської нацменшини у владних органах. Виняткового успіху вдалося досягти представникам Національної єврейської ради щодо права вільного запису єврейської національності, незважаючи на материнську мову. Це право було реалізовано, зокрема, під час проведення перепису населення Чехословацької республіки у 1921 р. та збережено всупереч запальній дискусії статистів і політиків при другому підрахунку, що відбувся у 1930 р. [1, с. 21]. Велику роль у визнанні євреїв нацменшиною відіграла зустріч представників Національної єврейської ради з президентом Чехословацької республіки Т. Масариком, який, прийнявши вимоги єврейського етносу, виступив за їх співпрацю з чехами та словаками. Ключова домовленість про вирішення становища євреїв у ЧСР відбулася між Л. Зінгером та Е. Бенешом.

Однак, успіхи Національної єврейської ради як у міжнародній площині, так і у внутрішньополітичному житті країни не отримали великого схвалення серед єврейської громади в Чехословаччині. Радіус дії Ради, у якій домінуючу роль відігравали сіоністи, зменшувався у чехословацькому соціумі. До того ж, Рада була піддана сильній критиці зі сторони асимілянтських організацій, до яких швидко приєднались ортодоксальні євреї, передусім із східної частини республіки. Представники Єврейської консервативної партії у Підкарпатській Русі в директиві президії Міністерства внутрішніх справ 29 вересня 1921 р. однозначно відхилили поширення впливу Національної єврейської ради на цій території, висловивши спротив сіоністській програмі та «втручанню празької організації до місцевого єврейства, менталітет якого є цілком відмінним від менталітету єврейства у чеських землях [9, с. 33]».

Через усвідомлення сіоністами того, що Національна єврейська рада не може стати представником усього єврейства в Чехословаччині, акцент їхньої діяльності змістився на Головний сіоністський союз. Так, в 1919-1920-х рр. були створені обласні організації сіоністського союзу у Чехії з центром у Празі, Моравії і Сілезії з центром у Моравській Остраві, Словаччині з центром у Братиславі. У Підкарпатській Русі була створена спільна організація з ортодоксальною сіоністською групою «Mizrachi» з центром у Мукачево [5, с. 178]. У 1921 р. резиденцією Центрального сіоністського союзу стала Моравська Острава.

Для подальшого розвитку сіоністського руху характерним є відхід так званих «діамантових мислителів», на кшталт М. Брода і прихід «політиків щодення» (Й. Руфайзен А. Голдстейн), здатних подолати ідеологічні суперечки у русі та зосередитись на пошуку компромісів у непомітній щоденній роботі [9, с. 35].

Варто зазначити, що доволі впливову складову сіоністського руху становили групи немарксистських соціалістів. Зокрема, соціалістичне об' єднання «Hapoel Hacair» (Г. Бергманн, М. Брод, Г. Когн) займало радикальну позицію щодо політичної агітації у нападницькому національному дусі та ідеї створення єврейської держави у Палестині. Це, у свою чергу, викликало опір помірних сіоністів, представлених Л. Зінгером та А. Голдстейном. Доречним буде відмітити й те, що помірні сіоністи не змогли вибудувати міцної організаційної структури, а їхні об' єднання в сіоністському русі діяли відсторонено. Прикладом цього можуть слугувати організації «Hitahdut», «Hapoel Hacair», Робітниче об'єднання соціалістичних сіоністів та Ліга робітників [2, с. 169].

Друга половина 1920-х рр. характеризувалась уже виразною конфронтацією між лівим крилом сіоністів та соціалістів, з одного боку, і групою сіоністів-ревізіоністів з іншого, що мали значний вплив у молодіжній організації «Brit Trumpeldor» (відомої під назвою «Betar»). 1925 р. у ЧСР був утворений Союз сіоністів-ревізіоністів, до якого входили Л. Поллак, О. Рабінович, К. Баум та М. Ліхтер [3, с. 230].

Переломний етап у розвитку єврейських організацій Чехословаччини відбувся з приходом до влади у Німеччині націонал- соціалістичної робітничої партії на чолі з А. Гітлером. Уже напередодні 1933 р. політичні лідери єврейської нацменшини звертали увагу громадськості на агресивність доктрини нацизму, усвідомлюючи, що її компонентом є і антисемітизм [9, с. 38]. Та, водночас усе це каталізувало налагодження стосунків між Союзом чехів-євреїв (головою якого став О. Стросс, прихильник традиціоналізму у чесько-єврейському русі) та сіоністськими організаціями. Зокрема, 6 квітня 1933 р. на загальному з'їзді Союзу чехів-євреїв було ухвалено резолюцію, котра репрезентувала головні напрями антинацистської пропаганди чесько-єврейського руху. Весна 1933 р. у Чехословаччині пройшла під знаком акцій протесту проти німецького антисемітизму. Шостого квітня 1933 р., одночасно з членським зібранням Союзу чехів-євреїв у Празі й низкою акцій протесту в інших містах Чехословацької республіки, у столиці сіоністами була організована зустріч, присвячена темі «Доля євреїв у Німеччині». Паралельно із засудженням подій у Німеччині звучали лояльні відгуки на адресу Чехословацької держави. Зокрема, А. Голдстейн заявив: «Будемо і надалі прихильниками й друзями цієї демократії [9, с. 43]». Прикладом співпраці у цьому напрямі можуть слугувати також спільні зібрання єврейських організацій того ж дня у Брно та Моравській Остраві.

Однак, старі суперечки між сіоністами та прихильниками асиміляції євреїв у 1933 р. знову активізувалися. Зокрема, газета «Національне звільнення» писала, що «всупереч погодженню в оцінці антисемітизму в Німеччині й заклику до відмови від «німецького» чехословацьких євреїв, між сіоністами та асимілянтами виявились принципові розходження [9, с. 41]». Уже на з'їзді Союзу чехів-євреїв 6 листопада 1933 р. О. Стросс заявив, що між асиміляцією і сіонізмом існує «нездоланна прірва». Він констатував, що єдиною сферою, де вдавалось співпрацювати обом силам, була допомога біженцям з Німеччини. Через це представники Союзу чехів-євреїв мали намір поширити свій вплив в інший спосіб, аніж співпраця з сіоністами. Зокрема, цікавим заходом стала двотисячна маніфестація під гаслом «Расові закони і демократія», що відбулася 9 жовтня 1935 р. у Празі [8, с. 145]. Разом із представниками Союзу чехів-євреїв, на з' їзді виступили представник Ліги з прав людини доктор Г. Рабл і П. Каудерс, депутат Єврейської партії А. Голдстейн, сенатор Ф. Пламінкова від Народної соціалістичної партії, рабин Р. Федер, представник чеської братської євангелістичної церкви Йозеф Лукл Громадка. Учасники акції відправили телеграму «Спільноти народів» президентові Т. Масарику та до Женеви, у якій засуджувались німецькі расистські закони. Демонстрація стала кульмінацією антинацистської діяльності Союзу чехів-євреїв і, загалом, його наймасштабнішою акцією у роки І Чехословацької республіки.

Варто зазначити, що оцінка подій у Німеччині самими сіоністами та прочеськими євреями-асимілянтами різнилась. Якщо асимілянти закликали до активнішої орієнтації на духовні цінності чеського народу, то сіоністи, навпаки, на прикладі Німеччини демонстрували фатальну байдужість як до громадянської, так і «рудої» асиміляції [2, с. 180]. Слід зауважити, що заклик до послаблення орієнтації на німецьку культуру лунав як від прочеських євреїв-асимілянтів, так і з боку сіоністів. Результатом цього, зокрема, стала дискусія щодо доцільності заборони ведення проповідей німецькою мовою, використання німецьких написів у синагогах. Лунали також заклики виходити з німецьких організацій, наприклад, таких відомих, як празький «Deutsches Haus», «Urania», «Turnverein». Потрібно сказати, що критика «німецького» серед євреїв і вияв лояльності до чехословацького народу чи навіть приналежності до нього були одними із тих програмних пунктів прочеських євреїв-асимілянтів і сіоністів у Чехословаччині, що співпадали.

1930-ті рр. відзначилися також протистоянням між лівим крилом сіоністів та єврейських соціалістів, з одного боку, і сіоністів- ревізіоністів - з іншого, яке завершилося у 1935 р. рішенням прихильників В. Жаботинського створити самостійну Новосіоністську організацію.

Конфронтація ревізіоністів з сіоністами проявлялась і у діяльності їхніх організацій. Так, у другій половині 1930-х рр. у сіоністській пресі зустрічаються звинувачення ревізіоністів (фігурували Союз сіоністів-ревізіоністів, Новосіоністська організація, а також молодіжна організація «Brit Trumpeldor») у саботуванні діяльності обох сіоністських національних фондів («Keren Kajemeth Lejisrael» і «Keren Hajessod») та наданні переваги власному партійному фонду («Keren Tel Hay»). Такі суперечки супроводжувались надзвичайною агресивністю, особливо у Словаччині та Підкарпатській Русі [9, с. 57].

Розвиток діяльності єврейських організацій у 1930-ті рр. значимою мірою визначало ставлення прихильників сіонізму і асиміляції до ортодоксальних єврейських організацій. Головною ареною конфронтації ортодоксальних єврейських організацій та сіоністських й надалі лишався схід республіки (вплив чесько-єврейських чи словацько-єврейських організацій у Словаччині та у Підкарпатській Русі не був великим). Лідери чеських сіоністів бачили у Словаччині, й тим більше, у Підкарпатській Русі великий потенційний резервуар впливу, що, у свою чергу, не подобалось ортодоксальним єврейським організаціям, які вбачали у діях сіоністів конкуренцію, що розмивала традиційні зв'язки всередині єврейської общини [15, с. 307]. Тому, наприкінці 1930-х рр. ортодоксальні єврейські організації намагались укріпити свої позиції у чеських землях. Свідченням цього стало скликання 1937 р. підготовчого комітету з питання створення Союзу ортодоксальних євреїв, котрий мав об' єднати усі діючі у чеських землях ортодоксальні організації, найбільшими з яких були «Sinai» (на 1 січня 1938 р. було 228 членів) і «Chomre Hadass». Ортодоксальні єврейські організації, котрі прагнули об'єднання, функціонували, окрім Праги, в Тепліце-Шанове та Ліберці.

Особливістю розвитку єврейської нацменшини у Словаччині в період 1918-1938 рр. була їх очевидна асиміляція із словаками. Єврейське питання у цій місцевості мало соціальне та політичне забарвлення [4, с. 115]. Єврейська етнічна група у Словаччині не була гомогенною ні в соціальному, ні у релігійному плані. Ще у межах Австро-Угорщини єврейські організації ділилися на: ортодоксальні та реформовані конгресові. Окрім того, діяла не чисельна група автономних організацій, які згодом приєдналися до конгресової гілки. Характерним для них є те, що між ними перманентно виникали суперечки навколо питання гегемонії.

З утворенням Чехословацької республіки у Словаччині утворилось два самостійні центри єврейських організацій: Організація автономних ортодоксальних єврейських релігійних об'єднань (1920 р.) і Союз конгресових автономних єврейських релігійних організацій (1926 р.). В ортодоксальних організаціях переважала тенденція до консерватизму і сепаратизму, а відповідно, і відторгнення самої ідеї асиміляції зі словаками. Між представниками конгресових організацій - навпаки, поширювалось розуміння неминучості асиміляції [4, с. 116].

У Словаччині яскраво простежувалась підтримка тієї частини єврейства, яка йшла на зближення зі словаками. Зокрема, прихильники таких прагнень створили у Братиславі Союз словацьких євреїв, метою якого була асиміляція євреїв із словаками. Значущим тут є те, що Рух за асиміляцію мав найбільше прихильників серед інтелігенції, робітників та молоді. Новостворений Союз словацьких євреїв був організацією, яка сприяла конструктивній співпраці єврейської нацменшини зі словаками у суспільно- політичному житті країни. Керівництво Союзу локалізувалося у Братиславі, а місцеві відділи та групи - у багатьох словацьких містах та селах.

Активну роль у налагоджені словацько-єврейських відносин відігравала й така відома словацька організація, як «Matica slovenska», кількість євреїв у якій упродовж 1920-1930-х рр. поступово зростала, поповнюючись, головним чином, за рахунок інтелігенції, дрібної буржуазії та студентства [4, с. 117]. Окрім національно-емансипаційних прагнень, «Matica slovenska» спільно з Народною партією респектувала демократичні права нацменшин у суспільно-політичному та економічному житті ЧСР.

Однак, радикалізація внутрішньополітичного життя І ЧСР наприкінці 30-х рр. ХХ ст., посилення антисемітизму спричинили деструкції традиційних зв'язків між євреями і окремими чехословацькими організаціями. Зростала кількість нападів на євреїв, проявлялась тенденція виключення їх з багатьох організацій та спілок. Варто зазначити, що не в усіх випадках було відкрито заявлено про позбавлення євреїв членства у тих чи інших організаціях. Наприклад, елітний Громадський клуб у грудні 1938 р. виключив із своїх рядів недіючих членів. Незадовго після цього з керівництва німецької організації «Deutsches Haus» були виключені усі євреї, попри те, що празькі євреї традиційно належали до найактивніших її членів. У Союзі чехів-євреїв були позбавлені членства 127 осіб, переважно єврейського походження [15, с. 364]. Причому це були саме прочеські євреї, які у період мюнхенської кризи виразно демонстрували свою приналежність до чехословацького народу та лояльність до ЧСР. 23 жовтня того ж року була прийнята постанова чехословацької організації «Сокіл», що передбачала позбавлення громадянства Чехословаччини тих євреїв, які іммігрували до ЧСР після 1914 р., а також тих, котрі під час перепису населення зареєструвались як представники нацменшини.

У період ІІ Чехословацької республіки діяльність єврейських організацій помітно обмежилася. Багато з них були ліквідовані в адміністративному порядку, або ж розпустилися добровільно.

Отже, аналіз цієї проблеми показав, що утворення Чехословацької республіки не ознаменувало переломного етапу в розвитку єврейських організацій, оскільки воно певною мірою лише прискорило тренди кінця ХІХ - початку ХХ ст. З утворенням ЧСР домінуючими на її землях і надалі лишались об'єднання прочеських євреїв-асимілянтів та сіоністів. Становище ортодоксальних єврейських організацій у чеських землях не зміцнилось навіть у складні 1930-ті рр., коли частина їх почала дистанціюватись від суспільно-політичного життя. Особливістю розвитку єврейської нацменшини у Словаччині була її очевидна асиміляція зі словаками, активно підтримувана останніми. У результаті, різновекторна громадська діяльність євреїв досягла в період першої Чехословацької республіки значних масштабів. Та попри це нарікання єврейської нацменшини на переорієнтованість та формальність їхньої участі у суспільно-політичному житті були доволі частими.

Джерела та література

1. Bubenik J. Zjisfovani narodnosti a zidovska otazka / J. Bubenik, J. Kresfan // Postaveni a osudy Zidovskeho obyvatelstva v Cechach a na Morave v letech 1939- 1945 / J. Bubenik, J. Kresfan. - Praha, 1998. - S. 11-39.

2. Crhova M. Sionisticka volebni politika na konci 20. let / М. Crhova // Paginae historiae. - 1999. - № 7. - S. 166-186.

3. Caplovic M. Branne organizacie v Ceskoslovensku 1918-1939: so zretel'om na Slovensko / М. Caplovic. - Bratislava: MO SR, 2001. - 202 s.

4. Gegus I. Kulturnopoliticka orientacia Matice slovenskej v rokach 1919-1938 / І. Gegus. - Praha: Matica slovenska, 1988. - 164 s.

5. Kalendar cesko-zidovsky. Rocenka 1919-1920. - Praha, 1919. - 307 s.

6. Kalendar cesko-zidovsky. Rocenka 1927-1928. - Praha, 1927. - 236 s.

7. Kalendar cesko-zidovsky. Rocenka 1930-1931. - Praha, 1930. - 321 s.

8. Kalendar cesko-zidovsky. Rocenka 1936-1937. - Praha, 1936. - 302 s.

9. Kresfan J. Zidovske spolky v ceskych zemich v letech 1918-1948 / J. Kresfan, А. Blodigova, J. Bubenik. - Praha: Nakladatelstvi Sefer institut terezinske iniciativy, 2001. - 191 s.

10. Krejcova H. Zide a ceska spolecnost / Н. Krejcova // Akce Nisko v historii «konecneho reseni zidovske otazky» / Н. Krejcova. - Ostrava, 1995. - S. 58.

1. 11. Krejcova H. Zide v novodobych dejinach / Н. Krejcova. - Praha, 1997. - 247 s.

11. Kubicek T. Dejiny Zidu v Olomouci v letech 1938-1945 / Т. Kubicek. - Opava: Sleska univerzita v Opave filosoficko-pnrodovedecka fakulta, 1999. - 66s.

12. Nenicka L. Z dejin ostravskych Zidu v letech 1918-1945 / L. Nenicka. - Opava: Sleska univerzita v Opave filosoficko-pnrodovedecka fakulta, 1998. - 146s.

13. Pavlicek V. K ustavnim aspektum prav mensin po vzniku Ceskoslovenska / V. Pavlicek // Ceskoslovensko 1918-1938. Osudy demokracie ve stredni Evrope / V. Pavlicek. - Praha, 1999. - Dll. II. - S. 594-601.

14. Pekny T. Historie Cechu v Cechach a na Morave / Т. Pekny. - Praha, 1993. - 504 s.

15. Judaistika: Dejny a kultura zidu / [ red. I. Fialova]. - Olomouc: Filozoficka fakulta Univerzity Palackeho v Olomouci, 2005. - 56 s.

16. Sladkowski M. Dejiny Zidu ve Vizovicich / М. Sladkowski. - Opava: Sleska univerzita v Opave filosoficko-pnrodovedecka fakulta, 1998. - 146 s.

Размещено на Allbest.ru