Соціально-історична пам’ять: фактори збереження, актуальність існування, сучасні соціокультурні переваги

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Пошук розв'язання проблем суспільно-політичного й соціально-економічного життя держави лежить у розумінні важливості руху в соціальному часі, який передбачає об'єктивне вивчення, усвідомлення та висвітлення проблем збереження соціально-історичної пам'яті, формування історичної свідомості української нації, її окремих соціальних груп, їх функціональних можливостей у суспільстві. На часі також подальше вивчення й актуалізація ефективного використання позитивного потенціалу історичного минулого на сучасному етапі.

Метою статті є науковий аналіз соціально-історичної пам'яті (історичної свідомості) як самостійної форми суспільної свідомості. Відповідно до поставленої мети визначено завдання: розглянути соціально-історичну пам'ять, історичну свідомість (варто зазначити, що дані поняття багато у чому тотожні, але мають відмінність, особливо якщо розглядати їх з точки зору відмінностей історичної та соціологічної науки, а також соціальної філософії) у структурі суспільної свідомості; виробити загальні уявлення про „наповнення” соціально-історичної пам'яті, окремих ознак історичної свідомості як форм колективної суспільної свідомості, їх побудови, характерних ознак і відмінностей, соціальних функцій і т.д.

Серед вчених, які вивчали наукові й практичні проблеми застосування історичної пам'яті, суспільно-історичної свідомості, а особливо визначені у статті проблеми можна згадати Г. Антипова [2], В. Бойкова [3], Д. Донцова [4], Р. Козеллека [5], В. Липинського [11], В. Пержуна [8], І.Попову [9], П. Штомпку [12] та ін.

У структурі колективної суспільної свідомості специфічне місце займають історична свідомість та соціально-історична пам'ять. Не погодитися з таким твердженням важко, так як сама суспільна свідомість - продукт історії, те що залишається у пам'яті людей, а також в археологічних, архівних, етнографічних тощо джерелах і документах. На це звертають увагу відомі дослідники цієї проблематики: Г. Антипов [2], В. Бойков [3], Б. Могильницький [7], А. Ракитов [10] та ін.

Пізнання соціально-історичного минулого відбувається через пам'ять чи іншими словами через те, що залишається у свідомості і внутрішній підсвідомості людей об'єктивно, а саме хочемо ми того чи ні - це реальність, або словами Е. Дюркгайма «соціальний факт»; це результат еволюції, „... особливої сфери культури, функціонування якої детерміновано потребами суспільної практики і „проекцією” якої стає історична свідомість” [1, c.117]. На нашу думку, така якісна властивість історичної свідомості, соціально-історичної пам'яті говорить про їх самостійність у структурі суспільної свідомості, так як однією з найголовніших характеристик соціально-історичної пам'яті є відображення специфічних сторін суспільної практики. Минуле, сучасне і майбутнє постають як одне ціле, а зв'язок між ними відбувається через історичну пам'ять, соціально-історичний досвід, власне історичну свідомість поколінь. Свого часу В. Липинський говорив, що без історичної пам'яті не може повноцінно існувати людина, народ, нація; в такому випадку вони перестають функціонувати як органічна одиниця соціально-історичного процесу, стають немовби „мертвими” [11, c.57].

У соціально-політичному і духовному житті суспільства, в людській культурі потрібно визначити і визнати особливу реальність - соціально-історичну пам'ять. Вона пронизує і зв'язує людську історію в “єдину” цілісність. Такий зв'язок вірно буде трактувати як своєрідний діалог сучасного з минулим, а можливий він завдяки соціально-історичній пам'яті та історичній свідомості як соціокультурних явищ у загальній структурі суспільної свідомості.

Уявлення про минуле, сучасне і майбутнє, роздуми про їх взаємозв'язок мають конкретно-історичний характер та соціально обумовлені. Останнім часом у науковій літературі все більше уваги приділяється соціальному часу, про це говорять і пишуть відомі дослідники: Н. Костенко і В. Макеєв [6], І. Попова [9], П. Штомпка [12] та ін. Такий інтерес обумовлений, на наше переконання, важливістю соціальних, економічних, політичних та ідеологічних змін, що відбулися протягом останніх десятиліть не тільки в Україні, але й у світі. Відомий польський соціолог П. Штомпка пояснює це так: „Саме переживання часу та ідея часу виходять з тих змін реальності, які відбуваються” [12, c.67]. І далі варто продовжити, що „. актуальність розробки проблем соціально-історичного часу і простору визначається не тільки пізнавально- методологічним інтересом до них. Названі категорії, особливо категорія „часу”, відіграють важливу роль у світогляді, в категоріальному каркасі культури, бо через поняття часу у свідомості людини формується розуміння природних і суспільних процесів, відношення до сучасного, минулого і майбутнього, визначається роль, сутність і значення соціокультурних зв'язків і цінностей” [9, c.138]. соціальний історичний пам'ять

Структури історичного часу у системі соціально-історичної пам'яті виконують важливі соціальні функції. Вони виступають як фактори адаптації суспільства до умов життя, впливаючи на вибір цілей та цінностей, забезпечують єдність і спадкоємність діяльності поколінь у суспільстві. Існує прямий зв'язок між характером діяльності й формами соціальних процесів (мається на увазі поступ і розвиток суспільства) та історичною свідомістю суспільства. Так само наявна пряма залежність між рівнем розвитку історичної свідомості, пам'яті та рівнем соціальної (морально-політичної) єдності, солідарності й консолідації суспільства. І це зрозуміло, так як різні соціальні групи (клас, народ, нація) вирішують різні завдання. а при їх вирішенні відбуваються нерідко зміни поколінь. А звідси важливо, щоб наступні покоління брали те передове, що було у поколінь минулих і використовували їх позитивний досвід у сучасних умовах. Інакше кажучи, історична свідомість, пам'ять поколінь забезпечують єдність процесів діяльності в соціально-історичному часі (або русі), так як самі історичні діячі змінюються, міняються, справедливо чи несправедливо забуваються, відходять у минуле.

Отже, завдяки соціально-історичній пам'яті (свідомості) діяльність поколінь не припиняється, а соціальна група, що її забезпечувала, не розпадається. В деякій мірі наявність пам'яті народу, нації, класу має таке ж важливе значення як і мова, тому що саме соціальна пам'ять, історична свідомість має прямий вихід на проблеми збереження того цінного і важливого для сучасного, що накопичувалося віками. При цьому чим масштабніші завдання суспільства чи великих соціальних груп і спільнот, тим більша потреба адекватного відображення цих процесів через зріз соціально-історичного часу.

Розглядаючи питання соціально-історичної пам'яті важливо звернутися до характерних ознак історичного досвіду. Історичний досвід по своїй соціальній значимості поліфункціональний, що достатньо чітко довів Б. Могильницький у своїй монографії „ Природа історичного пізнання” [7]. Накопичення і передача досвіду з покоління в покоління складає суттєву та необхідну характеристику суспільного поступу. Виходячи з того, що соціально-історичний досвід володіє можливостями передачі досвіду наступним поколінням, можна говорити, що він є важливою ланкою між минулим і сучасним, забезпечуючи невидимий зворотній взаємозв'язок суспільної практики минулого, сучасного і майбутнього. І такий зв'язок неминучий, особливо в перехідні етапи розвитку націй і держав, коли відбуваються складні зрушення в духовній, соціокультурній та виробничо-матеріальній сферах суспільного буття. При цьому важливо пам'ятати, що стрижнем всіх цих соціальних змін виступає сьогодення, сучасна практика зневажати якою не можна. Вірно зауважила І.Попова, коли писала, що „ми часто ігноруємо нинішню повсякденну практику, яка відіграє надзвичайно важливу роль у сприйнятті (усвідомленні) сучасного, минулого і майбутнього” [9, с.144].

У структурі суспільної свідомості можна виділити, на нашу думку, деякі загальні компоненти ціннісних характеристик та значення соціально-історичної пам'яті народу, нації, які мають значення для розвитку і прогресивного функціонування суспільства (у нашому випадку - українського):

- історичне минуле держави й українського народу (різне «регіональне» відношення до історичного минулого через його оцінку, ставлення до історичних постатей, політичних і громадських діячів, переживання за минуле і сучасне, співучасть і т.ін.);

- конструкція минулої реальності (історичного минулого) визначається і проявляється конструкцією теперішнього і його завданням, зокрема завдання розвитку, зміни, а також усвідомлення змін, що відбуваються, активізують звернення до минулого. Історичне минуле не можливо відкинути, ігнорувати ним, його необхідно критично вивчати, переосмислювати і зберігати спадкоємність у розвитку суспільства;

- спадкоємна діяльність поколінь (взаємозалежність та взаємодоповнення соціально-історичної роботи минулих поколінь і поколінь сучасних, вплив минулого на сучасне);

- соціальна пам'ять (пам'ять поколінь, яка завжди присутня у народі, нації, суспільстві);

- соціально-історичний простір і час (триєдина якісна ознака історичної свідомості - взаємообумовленість і взаємовплив минулого, сучасного і майбутнього).

Звідси напрошується висновок, що процес відображення, актуалізації та реконструкції всіх цих складових формує у людині та суспільстві в цілому, ціннісні настанови і орієнтири, які складають так званий феномен історичної свідомості, соціально-історичної пам'яті. Але тут варто зауважити, що минуле, соціальна пам'ять, соціально-історичний простір і час можуть фіксуватися тільки через спадкоємну діяльність поколінь. На жаль у сучасному українському суспільстві відсутні (до певної міри можна говорити про регіональні особливості історичної свідомості і пам'яті - національної, історичної, соціальної Заходу і Сходу, але це тема окремого дослідження. - В.П.) об'єктивні історичні орієнтири і погляди на минуле своєї нації і держави. Це свідчить про недостатню розвиненість історичної свідомості населення України. Прикладом об'єднання українського суспільства може служити об'єктивна оцінка жахливих сторінок голодомору 1932-1933 рр. в Україні, визвольна боротьба з німецьким нацизмом як солдат Червоної армії, так і воїнів ОУН УПА, спільне вирішення назрілих соціально-економічних проблем всієї України тощо; прикладом прямо протилежного відношення до історичного минулого є діяльність проросійських організацій в Криму (особливо у Севастополі), їхній лозунг „Севастополь - город русской славы”, сьогоднішні події на Донбасі, антиукраїнська політика і діяльність окремих представників державної влади і політичних партій (колишній Президент України В. Янукович і його команда, КПУ, Партія регіонів) і т.п. Така ситуація спонукає до більш ефективної роботи науковців, вчителів, політиків різних рівнів, державних службовців, громадських організацій, національних товариств тощо стосовно знаходження шляхів порозуміння і консолідації українського суспільства в питаннях історичного минулого України та його впливу на сьогодення.

Історична свідомість, соціально-історична пам'ять своїми функціональними можливостями мають змогу оцінювати позитивний чи негативний досвід минулого, оскільки в них нагромаджується, зберігається, оцінюється та передається від одного покоління до іншого соціально-історичний досвід. Вони, таким чином, виконують роль системно-функціональної моделі формування соціальних цінностей на основі пізнання, усвідомлення і самої оцінки минулих подій. Це надає можливість більш глибшого засвоєння знань про природу людського суспільства, вивчення та порівняння системи соціальних цінностей, притаманних суспільству в різні історичні періоди та епохи.

Підводячи загальний підсумок, важливо зазначити, що історична свідомість, соціально-історична пам'ять мають розглядатися як свого роду духовні та етичні цінності людини. Щоб знайти можливість розрізняти добро і зло, особистість повинна усвідомити себе як істоту суспільну; щоб сформувати для себе моральні принципи, їй необхідно зв'язати себе з історією, тобто історично себе ідентифікувати. Своєрідним інструментом вирішення цих завдань, а також встановлення і вираження відношення до соціально-історичного минулого, розуміння сучасного і погляду в майбутнє виступає історична свідомість, пам'ять нації, суспільства та їх ціннісні орієнтири. Пам'ять поколінь - це ніби міст перекинутий через прірву часів, міст, що веде людину з минулого в прийдешнє.

Література

1. Анисимова И.И. Историческое сознание как феномен культуры / И.И. Анисимова // Сознание и диалектика познания. - Иваново: Иван. ун-т, 1986. - С. 111 - 121.

2. Антипов Г.А. Историческое прошлое и пути его позннания / Г.А. Антипов. - Новосибирск: Наука, 1987. - 242с.

3. Бойков В.Э. Состояние и проблемы формирования исторической памяти / В.Э. Бойков // Социологические исследования. - 2002. - № 8. - С. 85-89.

4. Донцов Д. Де шукати наших історичних традицій / Дмитро Донцов // Дніпро. - 1995. - № 7 - 8. - С. 65 - 95.

5. Козеллек Р. Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу / Р. Козеллек. - К.: Дух і літера, 2005. - 317с.

6. Костенко Н., Макеєв С. Місце і час соціології / Наталія Костенко, Сергій Макеєв // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2008. - № 1. - С. 11-32.

7. Могильницкий Б.Г. О природе исторического познания / Б.Г. Могильницкий. - Томск: Томск. ун-т, 1978. - 233с.

8. Пержун В.В. Ціннісні характеристики історичної свідомості: теоретико-соціологічне осмислення / В.В. Пержун // Український соціум. - 2010. - № 2. - С. 44 - 50.

9. Попова И.М. Представление о настоящем, прошедшем и будущем как переживание социального времени.

10. Ракитов А.И. Историческое познание / А.И. Ракитов. - М.: Политиздат, 1982. - 302с.

11. Чижевський Д.І. В. Липинський як філософ історії / Д.І. Чижевський // Філософська і соціологічна думка. - 1991. - № 10. - С. 51 - 62.

12. Штомпка П. Социология социальных изменений.

Размещено на Allbest.ru