Особливості освітньої та видавничої справи у Волинській єпархії (кінець XVIII – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ОСВІТНЬОЇ ТА ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ У ВОЛИНСЬКІЙ ЄПАРХІЇ (КІНЕЦЬ XVIII - ПОЧАТОК. ХХ ст.)

Д. Мельничук

Анотація

У статті проаналізовано розвиток освітньої та видавничої діяльності Православної церкви на теренах Волині в кінці XVIII - на початку ХХ ст.

Ключові слова: Волинська єпархія, Почаївська лавра, Волинські єпархіальні відомості, Почаївський листок, Волинська Духовна семінарія, Духовне училище, Православна церква.

The article analyzes the development of educational and publishing activities of the Orthodox Church on the territory of Volyn in the late XVIII - early XX century.

Keywords: Volyn Eparchy Pochaevskaya laurel, Volyn diocesan information Pochaivskiy leaf Volyn Theological seminary, Theological College, the Orthodox Church.

До заснування Волинської Духовної семінарії 1796 року в м. Острозі преподобним Варлаамом Шишацьким нечисельне православне духовенство Волині мало переважно домашню освіту. Згодом на історичній Волині і Поліссі Руська православна церква мала достатню кількість семінарій і Духовних та світських училищ для підготовки учнів до вступу в семінарії. Це були православні парафіяльні Духовні училища, в яких навчалися діти духовенства, здобуваючи початкову духовну освіту для вступу в семінарії [7, с. 246].

У Бердичеві парафіяльне училище при храмі Св. Миколая вів випускник Волинської Духовної семінарії, благочинний Петро Дунін-Борковський. Училище було відкрито 9 вересня 1819 року. До нього були приписані діти священичих родин і церковнослужбовців Житомирського і Новоград-Волинського повітів. У кожному такому парафіяльному училищі було по 2 класи із дворічним терміном навчання в кожному. Успішні учні часто виконували навчальну програму за один рік. З другого класу парафіяльного училища учнів переводили в нижче відділення Острозького повітового училища, а тоді з 1825 року до Ганнопільського та з 1835 року до Крем'янецького Духовного училища.

Станом на 1833 рік в зазначених нижче юнацьких училищах була така кількість учнів: Бердичівське - 19, Загаєцьке - 22, Ковельське - 15, Клинецьке - 29, Острозьке - 273 (з них в 1 класі - 143. в 2 класі - 130) [6, с. 151].

5 травня 1833 року Комісія Духовних училищ повідомила семінарське правління з документом № 1190 про заснування у вересні того ж року повітового і парафіяльного Духовного училища при Дерманському Свято-Троїцькому монастирі. Його офіційне відкриття відбулося 17 вересня 1833 року. волинь православний духовенство церква

Після реорганізації 1854 року були наступні юнацькі Духовні училища у Волинській єпархії: Милецьке, Дерманське (Клеванське), Крем'янецьке, Житомирське переведене 1864 року з с. Білосток. В 1875 році засновано православне Холмське Духовне училище, а 1864 року відкрито Житомирське й 1881 року Крем'янецьке дівоче училище.

Як вже було зазначено вище, в Духовних училищах навчатися в переважно діти священиків, дияконів, псаломщиків, а також серед них були й обдаровані діти міщан та інколи й селян. Всі освітні заклади того часу носили суто духовний характер і, аби здобути початкову освіту потрібно було закінчити Духовне училище. Світські освітні заклади до другої половини XIX ст. були укомплектовані переважно дітьми дворян, а селянським і священицьким дітям місця не відводилися. [1, с. 337].

Особливе занепокоєння у лаврського керівництва викликав недостатній рівень викладання Закону Божого у школах єпархії, що призводило до втрати церковно-приходськими школами досить вагомого засобу для досягнення свого основного завдання - морально-релігійного виховання дітей у дусі Московської церкви.

Так, Почаївським місіонерським з'їздом у 1909 р. було прийнято ухвалу, затверджену архієпископом Антонієм, про необхідність викладання Закону Божого у школах парафії тільки духовенством. Виключення могли становити лише школи, що розташовувалися у віддалених місцевостях. Там даний предмет дозволялося викладати іншим учителям, але під контролем священнослужителя. Священиків, які ухилялися від викладацьких обов'язків, позбавляли всіляких привілеїв та нагород [4, с. 94].

Світська влада Російської імперії мало дбала про розвиток початкової освіти населення в першій половині ХІХ ст. При цьому вона перевагу надавала не планомірній підготовці кваліфікованих учителів, а використанню безкоштовної праці духовенства. Саме із цією метою в основу освітньої системи було покладено парафіяльні училища.

На початок ХІХ ст. припадає особливе пожвавлення культурно-освітньої діяльності. При Почаївському монастирі було відкрито три школи, у яких здобували освіту діти із заможних сімей з території Волині та Галичини.

Довгий час при Почаївському монастирі функціонувала малярська школа, яка готувала фахових іконописців, а також майстерня церковних устаткувань та прикрас, школа дереворитного різьбярства і гравіювання.

У середині ХІХ ст. у дев'яти українських губерніях із населенням 23,5 млн. осіб було 1320 початкових шкіл різних типів, у яких навчалося 67 129 учнів. У Волинській губернії один учень припадав на 435 жителів. Майже 98% дітей шкільного віку не навчалися [4, с. 94].

У 1869 р. при монастирі було відкрито велику ремісничу школу. Окрім спеціального вивчення різноманітних ремесел, завданням даного закладу було надання учням (хлопчикам) загальної освіти. Для цієї мети при Лаврі були вчителі з повною середньою освітою.

У 6 листопаді 1890 р. монастир відкрив двокласну церковно-учительську школу, яка готувала учительські кадри для церковно-приходських шкіл Волині. Згодом цю школу було переведено до Житомира, де вона продовжувала працювати перебуваючи на утриманні Почаївської лаври [10, с. 44].

Враховуючи багатонаціональний склад населення Волині, у 1897 р. при Лаврі було відкрито народну школу для дітей усіх віросповідань. Вона розташовувалася за межами монастирських мурів у приміщенні нижнього лаврського готелю.

Освітні впливи обителі стосувалися і життя селян. Культура ведення сільського господарства в монастирі була вищою, ніж у довколишнього населення. Так, селяни, які працювали на монастирських маєтках, переймали значно культуру ведення городництва, садівництва та різноманітного домогосподарства і впроваджували її вдома [9, с. 82].

Духовна освіта на кінець століття стала професійною та становою і в основному працювала на потреби православної церкви. Щодо початкової народної освіти, яка світською владою була передоручена православному духовенству, то вона на Волині забезпечувалася переважно системою церковнопарафіяльних шкіл. За своєї відносної користі ці навчальні заклади все ж залишалися на досить низькому рівні і в другій половині ХІХ ст. на тлі європейської організації освіти мали вигляд анахронізму.

Волинь була важливим осередком культури в Україні і мала вагому скарбницю культурницького досвіду із попередніх періодів розвитку. Тут досить рано почала розвиватися книговидавнича справа, і у ХУІ-ХУІІ ст. діяла значна кількість друкарень: Острозька, Дерманська, Костянтинівська, Крем'янецька, Почаївська, Рохманівська, Четвертинська, Луцька, Чорненська. Друкування книг було справою дорогою і вимагало значних коштів, які переважно могли надавати заможні прошарки суспільства. Ще однією характерною рисою волинських друкарень була їхня спрямованість на задоволення релігійних потреб суспільства, тому відкривалися вони переважно при монастирях.

Релігійні протиріччя ХУІ-ХУІІ ст. (Люблінська та Берестейська унії й пов'язана з ними ситуація в суспільстві) викликали, а потім, фактично, і зупинили книговидавничу справу на Волині. Прикладом може слугувати Острозька друкарня, яка зникла після смерті князя Костянтина Острозького - оборонця православ'я, бо його нащадки-католики цією справою не займалися і перестали її матеріально підтримувати.

Винятком у цій справі можна вважати друкарню при Почаївському монастирі, яка проіснувала аж до 1918 року. Парадоксальним, на нашу думку, є те, що друкарня, закладена тут для оборони православ' я від латинізації, свого розквіту і важливого значення у духовному житті Волині досягла після переходу монастиря до унії. Саме з цього часу тут розпочинається постійна книговидавнича справа. Фундатором Почаївської друкарні був перший уніатський архімандрит Феодосій Любенецький - Рудницький: у 1730 р. він став єпископом Луцьким, і з того часу Почаївський монастир, "міцно підтримуваний своїм єпископом, діяльно почав закладати собі друкарню" [8, с. 219].

Після першого поділу Польщі у 1772 р. Почаївська друкарня залишилася єдиною на Волині. У період 1772-1795 років друкарня переживали час активного піднесення, коли вона надрукувала книг більше, ніж у інші періоди своєї діяльності.

Після приєднання Волині до складу Російської імперії Почаївська друкарня не була закрита, а продовжувала працювати, але друкувала вже меншу кількість книг. У 1831р. російський уряд встановив, що лаврські василіани допомагали польським повстанцям, а тому 9 жовтня василіанський монастир був повернутий православним і перейменований у Почаївську Успенську Лавру [11, с. 43].

Видання Почаївської друкарні після 1831р., кількісно та якісно поступаються своїм попередникам. Збережені екземпляри більшості давніх книг підтверджують, що монастирська друкарня найплідніше працювала у період юрисдикційної належності до греко-уніатської церкви [8, с. 128].

Серед почаївських православних видань значне місце посідає часопис "Волынские Епархиальные Ведомости", що виходив у період 1867-1907 років. На його сторінках історії Свято-Успенської Почаївської обителі було відведено вагому увагу і як наслідок присвячено велике число матеріалів. [2, с. 13].

Перший номер "Волинських Єпархіальних відомостей" вийшов 1 вересня 1867 р. Спочатку планувалось видавати "Волинські Єпархіальні відомості" при Житомирському духовному училищі, але через відсутність відповідних умов редакція була розташована в місті Кременець, де й залишалась аж до 1907 р. Протягом усього цього часу видання друкувалося у типографії Свято-Успенської Почаївської Лаври. При цьому до № 22 за 1868 рік текст набирався церковнослов'янським шрифтом через відсутність російського шрифту.

В офіційній частині видання друкували державні розпорядження: укази імператора, та Святійшого Синоду, єпархіальні розпорядження, зміни в церковному служінні, церковні нагороди та похвальні листи, виписки зі звітів благочинних про стан їх округів. Сюди ж поміщувались звернення правлячого архієрея до духовенства Волинської єпархії, окремі рапорти священників керуючому єпископу, офіційні журнали різноманітних заходів (Волнські єпархіальні з'їзди духовенства, з'їзди Кременецького окружного духовного училища, засідання депутатів Житомирських окружних духовно-училищних з'їздів і ін.) В офіційній частині також можна було знайти найрізноманітніші відомості про навчальні заклади єпархії. Тут, наприклад, публікували списки вихованців Волинської духовної семінарії, Житомирського, Кременецького, Клеванського та Милецького духовних училищ і ін., дані і про склад працівників духовних навчальних закладів Волинської єпархії на кожний навчальний рік, де подавали відомості про ректорів, інспекторів, помічників інспектора, викладачів та інших працівників цих навчальних закладів [6, с. 246].

На сторінках "Волинських Єпархіальних відомостей" можна було ознайомитися із правилами екзаменаційних випробувань для отримання дияконського, священного сану чи посади псаломщика для осіб, які не навчалися або не закінчили курсу у духовній семінарії. Паралельно публікували звіти про стан церковних шкіл Волинської єпархії, де подавалися дані про здоров'я учнів, шкільну дисципліну, допомогу біднішим студентам їжею та одягом. Опікуючись про стан загальної духовної освіти віруючих єпархії, консисторія друкувала у "Волинських Єпархіальних відомостях" положення про церковні школи православного сповідання. Тут, зокрема, зазначалося, що "церковні школи відомства Православного Сповідання мають за мету розповсюджувати в народі освіту в дусі православної віри і Церкви". Зі звітів про діяльність недільних шкіл можна було дізнатися про те, як такі гасла втілювалися у життя. Показовими, наприклад, є відомості про проведення недільних читань у приміщенні Вербського народного училища Володимир-Волинського уїзду. На сторінках "Волинських єпархіальних відомостей" можна було ознайомитися зі звітами про діяльність найрізноманітніших загальноросійських та місцевих організацій, що мали те чи інше відношення до Церкви: Волинського відділу Імператорського Православного Палестинського Товариства: Товариства допомоги учням Клеванського духовного училища, Волинського єпархіального жіночого духовного училища, вихованцям Волинської духовної семінарії та Кременецького духовного училища, Товариства Червоного Хреста, яке надавало допомогу хворим і пораненим на Далекому Сході воїнам [9, с. 21].

Не залишалися поза увагою друкованого органу єпархії різноманітні місцеві православні братства і товариства, навіть якщо діяльність цих організацій обмежувалася приходськими потребами.

Одним із головних призначень неофіційної частини була організація, створення та публікація історико-статистичних описів єпархії, її церков, парафій та населених пунктів. Щоб зацікавити духовенство краєзнавчими дослідженнями, редакція "Волинських Єпархіальних відомостей" уже в перших числах помістила відозву до сільських священиків збирати акти і документи з історії краю, статистичні відомості про єпархію та її мешканців. За кілька перших років у часописі було оприлюднено значну кількість краєзнавчих описів, нарисів з історії міст і сіл, церков і парафій, котрі викликали значний інтерес громадськості до минулого своєї землі, активізували регіональне дослідництво. На сторінках даного видання протягом 1867-1917 рр. подавали найрізноманітніші дослідження з історії України та Волині зокрема [3, с. 44].

Найбільша кількість досліджень та розвідок на сторінках часопису відводилася історико-статистичному опису церков та монастирів, а також містечок Волинської єпархії. При написанні нарисів дослідники широко використовували документальні джерела, насамперед церковні літописи і хронічки. Такими історико-статистичними описами населених пунктів Волині було закладено основу подальшого систематичного вивчення й висвітлення її історичних пам'яток та минувшини.

Протягом 1880-1903 рр. у "Волинських Єпархіальних відомостях" друкувався "Історико-статичний опис церков і приходів Волинської єпархії" М. І. Теодоровича. На шпальтах неофіційної частини часопису друкували праці й інших істориків церкви ("Церковно-приходський літопис села Нападовки Кременецького уїзду" священика П. Селецького; "Декілька слів про історичне минуле та про сучасний стан Хрестовоздвиженської Дубенської пустині" ієромонаха Стефана (Твердинського), "Заснування м. Холм і Холмської єпархії Г. Ольховського і ін.) [4, с. 53].

Публікувалися також статті на богословські теми: "Догматичне вчення св. Симеона Нового Богослова", "Процес релігійного пізнання", "Про істинні цілі життя" (архімандрит Віссаріон); "Ідеал християнського життя", "Бесіди про гріховний стан душі", "Про молитву", "Про причастя" (ієр. Зосима); "Головна думка св. ап. і єв. Іоанна Богослова - про духовну боротьбу християнського суспільства з язичницьким світом" (Н. Концевич); "Чому богопізнання можливе лише у Церкві", "Яке значення мало Преображення Господнє у Новозавітному домобудівництві" (студент ВДС Микола Грисюк) [6, с. 14].

Також у неофіційній частині публікувалося багато статей на різну церковну тематику: "Місцеві благочестиві звичаї у православних на Волині", "Духовна сім'я як помічник духовної школи у справі приготовлення кандидатів священства", "Християнська лірика", "Християнський погляд на театр" та багато інших [2, с. 12].

Окремі матеріали стосувалися ставлення світських письменників до духовенства: "Духовні отці у драмі "И свет во тьме светит"", "Духовні отці в повісті Гусєва-Оренбурзького "В глухом уезде"" тощо. Разом із тим у "Волинських єпархіальних відомостях" друкували статті А. Шафранського про реальних священиків-героїв, де подвиги священнослужителів у війні з Японією.

Нарешті, неодмінним атрибутом фактично кожного номеру журналу була публікація проповідей керуючого єпархією, зокрема архієпископів Модеста (Стрельбицького) й Антонія (Храповицького) та інших священнослужителів [8, с. 18].

Починаючи з 1910 р. неофіційна частина стала поділятися на такі рубрики:

1) "По єпархії" - найголовніші події, що відбувались у Волинські єпархії;

2) "З життя інших єпархій" - новини з єпархій;

3) "Друк" - різні історії з життя священиків;

4) "Бесіда" - повчання та настанови, де висвітлювалися різноманітні проблеми тогочасного життя;

5) "Із огляду духовних журналів" - найцікавіші статті інших православних часописів;

6) "Известия и заметки" - в основному питання і відповіді, які стосувалися пастирського служіння;

7) "Відгуки" - думки священників та мирян на різні актуальні питання і церковного характеру;

8) "Світський друк про духовенство" - розповіді про духовенство зі світських журналів, після чого одразу йшов аналіз публікації від автора рубрики [2, с. 14].

Із 70-х років ХІХ ст. Почаївська лавра друкувала "Волинські Єпархіальні відомості" як орган Волинського єпархіального управління. Згодом, з метою поширення релігійних і моральних впливів серед української людності в дусі російського православ'я, видання виходило із додатком "Почаївський листок". Цей додаток розпочали видавати з 1887 року. Окрім пояснення недільних та святкових читань, у журналі друкувалися історичні відомості про Волинських святих, про місцеві чудодійні ікони, про лавру. Там розміщували також відомості про місцеві, як правило, греко-католицькі звичаї, які називали чужими і недопустимими для православної церкви [5, с. 53].

У 1885-1886 роки Волинський архієпископ Модест запропонував духовенству для обговорення питання відкриття Єпархіальної друкарні в м. Житомирі. Важливою передумовою для відкриття там друкарні вважалося перенесення до Житомира редакції "Епархиальных Ведомостей", що сталося тільки у 1908 році, але функцію єпархіальної друкарні фактично і надалі виконувала Почаївська друкарня. [4, с. 113].

Отже, "Волинські єпархіальні відомості" успішно виконували роль основного інформаційного джерела Волинської єпархії. При цьому чимало корисного для себе тут знаходили як священнослужителі, так і рядові віруючі. Для сучасного дослідника цей часопис став вкрай цінним історичним джерелом, в якому можна знайти значний пласт рідкісних матеріалів про волинську старовину, а також унікальні відомості про втрачені святині краю. З огляду на це чимало публікацій часопису потребує повторного введення.

Джерела та література

1. Бубяков І.Т. Церковно-приходські школи на Волині / І.Т. Бубяков // Велика Волинь: минуле й сучасне / Матеріали міжнародної наукової краєзнавчої конференції, жовтень 1994р. - Хмельницький - Ізяслав - Шепетівка. - С. 336-338.

2. Воронов В.І. Про "Волынские епархиальные ведомости" / В.І. Воронов, О.М. Лазаревський // Матеріали V науково-краєзнавчої конференції "Остріг на порозі 900-річчя". - Острог, 1994. - С. 12-14.

3. Єршова Л. Духовна жіноча освіта на Волині (сер. ХІХ - поч. ХХ ст.) / Л. Єршова // Шлях освіти. - 2000. - № 4. - С.41-45.

4. Жилюк С., Релігійна політика царизму на Волині (1793 - 1917 рр.) / С. Жилюк, Б. Бойко. - Острог: Острозька академія, 2010. - 228 с. // [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://lib.oa.edu.ua/files/funds /vudavnutstvo/Relig_polityka_tcaryzmu.pdf

5. Загацька І.С. Початкова і середня освіта на Волині (кін. ХІХ - поч. ХХ ст.) / І.С. Загацька, Ю.М. Поліщук // Звягель древній і вічно молодий. Тези Всеукраїнської наукової краєзнавчої конференції з нагоди 200-річчя утворення Волинської губернії, 200-річчя Волинської єпархії та 200- річчя найменування м. Звягеля Новоград-Волинським (13-16 вересня). - Новоград-Волинський, 1995. - С.82-83.

6. Костюк О. Розвиток релігійної освіти на Волині ХІХ - поч. ХХ ст. Навчальний посібник з історії педагогіки. / О. Костюк. - Острог: Національний Університет "Острозька академія", 2009. - 224 с.

7. Мельник Н. Розвиток духовної освіти на Волині (кін. ХУІІІ - кін. ХІХ ст.) / Н. Мельник // Історія релігії в Україні. Праці Х-ї Міжнародної наукової конференції (Львів, 16-19 травня 2000 року). - Л.: Логос, 2000. - Кн.1. - С. 244-249.

8. Огієнко І.І. Історія українського друкарства / І.І. Огієнко. - К.: Либідь, 1994. - 446с. // [Електронний ресурс]: Режим доступу:

9. http://litopvs.org.ua/ohdruk/ohd.htm

10. Рожко В.Є. Волинська духовна семінарія (1796 - 2004 р.р.) / В.Є. Рожко. - Луцьк: Медіа, 2004. - 256 с.

11. Рожко В.Є. Духовні православні освітні заклади Волині X-XX ст. / В.Є. Рожко. - Луцьк: Медіа, 2002. - 109 с.

12. Сажок О. Історія бібліотечної та видавничої діяльності церковних православних братств Волинської губернії у другій половині XIX - на початку XX ст. / О. Сажок // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 16. - Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2009. - 313 с.

Размещено на Allbest.ru