Хлібна лопата, коцюба, помело: їх технологічні особливості та обрядові функції в народній культурі повсякдення українців в ХІХ-ХХ століттях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хлібна лопата, коцюба, помело: їх технологічні особливості та обрядові функції в народній культурі повсякдення українців в ХІХ-ХХ століттях

У статті йдеться про певні особливості виготовлення та викорстання предметів, призначених для випікання хліба - лопати, кочерги (коцюби), помела. Також проаналізовано їх ритуальні властивості та функції зумовлені, в основному, контактом цих предметів із хлібом та домашнім вогнищем.

Центральним компонентом всього начиння, призначеного для випікання повсякденного хліба, була, безсумнівно, діжа. Проте, не менш вагому відгравали такі знаряддя, як хлібна лопата, коцюба та помело. Завдяки постійному контакту із піччю (гіпотетичним місцем перебування душ покійних предків), домашнім вогнищем, а такоє своїй безпосередній ролі - предметів, які сприяли “народженню” хліба - досліджувані засоби посідали вагоме місце в світогляді українців. Це ж, в свою чергу, зумовлювало значну кількість поведінкових стереотипів і табу, які регламентували поводження із пічними предметами у повсякденні, та зумовлювали їх обрядово-ритуальні функції.

Виймали та саджали хліб у піч за допомогою спеціальної лопати, виготовленої з широкої дошки[9, с. 72-73], вона мала круглу[2, с. 65; 3, с. 16; 14, с. 349], напівкруглу, чи довгасту лопасть (залежно від виду випічки)[9, с. 73]. Так, значними розмірами робочої поверхні відрізнялась лопата для посадження обрядового хліба - паски. На Підгір'ї, наприклад, вона носила навіть окрему назву - “круг”. Її заборнялось використовувати при повсякденному випіку; обрядова функція цього предменту фокусувалась у площині аграрної магії: нею вдаряли у одвірки та поріг дому, коли господар вперше виходив сіяти у поле - такі дії мали, за народною уявою, спричинитись до високого врожаю пшениці[29, с. 192-193].

Держак лопати, як правило, був довгий, що зумовлювалось розмірами печі та жаром від неї. Крім того, розміри цієї частини лопати регулювалася антропометричними пропорціями жінки-господині[2, с. 47]. Хлібна лопата повинна була бути дуже прискіпливо і гладко вироблена - будь-яка нерівність її робочої поверхні (округлого потовщення, куди клали вироблені боханці) могла привести до прилипання тіста і невдачі при його посадці у піч (“[хліб] зостанеться на лопаті, не злізе”[3, с. 16]).

Хлібну лопату широко використовували в обрядовості. Її функції та символіка визначалися приналежністю до домашнього вогнища і виготовлення хліба (поряд з коцюбою і діжею)[27, с. 137].

В українській культурній традиції з хлібною лопатою повязані наступні стійкі “контексти”:

1) випікання хліба (обрядового, в тому числі - короваю, наприклад);

2) обряд “перепікання дитини” (лікування сухот, рахіту), як прийом лікувальної магії; обряд позбвалення “одмінка” (Волинь, Підляшшя);

3) магічні способи відгону градової хмари, зупинки зливи, дощу, граду, грому;

4) хлібна лопата, як атрибут демонологічних персонажів.

В обрядах, пов'язаних із випіканням хліба, лопата стійко символізує чоловічий статевий орган, через певну аналогію за зовнішньою схожістю, та у зв'язку з тим, що сам процес всадження хліба до печі асоціювався з коїтусом[27, с. 137] (лопата - статевий член; піч - утроба; тісто на лопаті - сім' я; всадження хліба - запліднення печі; виймання - народження хліба).

Відповідно, всі дії з лопатою на вказаному етапі процесу випічки регламентувалися бажанням забезпечити вдале завершення випікання хліба. Зокрема, заборонялося переступати через хлібну лопату, а слід було перелазити попід нею, бо “хліб не виросте, у хлібі буде закалець” (Західна Галичина)[32, S. 28; 40, S. 21; 49, S. 178]. Очевидно, це пов'язано з уявленням про те, що переступаючи через предмет, його вводять у змінений стан, або вважають, що таким чином об'єктові переступання передають певні якості суб'єкта[25, с. 13]. Остерігались, щоб лопату не переступав саме чоловік, тобто особа, яка вже не росте - звідси не ріс би і хліб. Це підтверджується також і забороною, що побутувала на Підляшші: “Не перелазь під лопатою, коли всаджують хліб до печі, бо полисієш”[43, S. 269]. Очевидно, через візуальну схожість “вигладженого” сформованого боханця на лопаті із безволосою головою.

Під час всадження обрядового печива, зокрема короваю, із лопатою виконували певні магічні дії, що мали забезпечити вдале випікання, сильний ріст цього продукту у печі: скакали і танцювали з лопатою самі коровайниці, іноді присутні на коровайному обряді хлопці (Холмщина, Підляшшя, Полісся)[11, с. 292; 27, с. 138].

Стосовно використання хлібної лопати у народній медицині, зокрема в обряді “перепікання дитини” (лікуванння сухот або рахіту), зазначу, що він побутував не лише в українців, а й в усіх східних слов' ян, при чому мало відрізнявся у локальних варіантах. Отже, дитину на лопаті всаджували у гарячу після випікання хліба піч, утрмували її там деякий час (іноді тільки імітували посадження) - після цього хворий мав неодмінно зцілитись. За народними уявленнями це, вочевидь, символізувало “друге народження” хворого[27, с. 138]. Грунтовно цей комплекс народних медичних дій досліджувала З. Болтарович. Вона, однак, доходить висновку, що ключовим елементом у ньому виступає “очисна сила вогню”[10, с. 164-165].

Лопату могли використовувати як магічний засіб допомоги при важких пологах: давали напитись породіллі води із “пікної лопати” (Житомирщина)[12, с. 502]. Таке застосування цього виробу зумовлене його еротичною символікою: 1) полегшити страждання жінки намагались за допомогою того ж, чим їх завдали (тобто чоловічого статевого органу, а лопати - як його сиволічного аналогу); 2) лопата, при вийманні хліба, позбавляла символічної “вагітності” піч; очевидно, мала виконати ідентичну функцію і при пологах. Схожі уявлення побутували й у латишів, у яких, в аналогічній ситуації, хлібну лопату слід було переступати[47, S. 206].

Для забезпечення вдалого випікання хліба заборонялось позичати хлібну лопату, особливо після заходу сонця. Волиняни це мотивували тим, що “мала дитина не буде спати”[23, с. 4]. Зазначу, що у поляків в Сандецькому пов. було заборонено позичати хлібну лопату, бо той, хто позичає, може в такий спосіб відібрати печиво, хліб потім не гнітиться, є “закальцем”; ґазда, даючи нову лопату господині, попереджував її: “Маєш цю лопату нікому не позичати, бо як позичиш, то тобі ніколи хліб не вдасться”[34, S. 67]. Очевидно, що такі заборони, як в українців, так і в поляків, пов'язані із острахом, що той, хто позичає перенесе разом із лопатою багатство, “спір” (а вдале випікання хліба = багатство) у свій дім (методи трансляційної магії).

Однією із основних сфер ритуального використання хлібної лопати є метеорологічна магія, а основною функцією - відгін хмар і зупинення граду чи дощу[27, с. 139]. Отже, застосування цього предмету в окреслених ситуаціях можна поділити на кілька груп:

- у випадку грозової / градової хмари, що наближалася, лопату, разом із коцюбою, викидали, виставляли, виносили надвір чи на дах хати; найчастіше клали при цьому навхрест (Надсяння, Волинь, Полісся, Українські Карпати, Слобожанщина, а аткож у поляків на Західіній галичині)[1, с. 128; 2, с. 27, 35; 3, с. 18, 53; 12, с. 504; 20, с. 42; 30, с. 49, 36, S. 207; 38, S. 51; 39, S. 157; 41, S. 486; 42, S. 258; 45, S. 153; 46, S. 108; 50, S. 263]. Іноді, зокрема на Бойківщині, разом з лопатою в аналогічних випадках викладали залізні предмети (сокиру, серп на Бойківщині[2, с. 45, 59], а на Волині - косу[1, с. 47]). Часто ця дія володіла вербальним супроводом: “Господи, рознеси ту хмару на ліса, на води, де люди не ходять, де хліба не родять” (Волинь)[3, с. 28] або “Господи- Боже, поможи: відверни всьо від нас” (Бойківщина)[2, с. 14].

- іноді необхідною умовою відганяння хмари було перевертання хлібної лопати, особливо, у поляків[44. S. 400], викликаючи методом імітативної магії аналогію: перевернути лопату - хмара “перевертається”, тобто, повертає назад;

- подекуди, необхідною умовою було “перехрещування” градової чи грозової хмари лопатою (зокрема в Українських Карпатах)[2, с. 14], що було так званою “активною формою захисту від граду”[28, с. 537], та, очевидно, базувалось на християнській символіці (або хрест - символ сонця-вогню).

Стосовно причини походження народних уявлень про виплив хлібної лопати на атмосферні явища є кілька думок:

- використання гострих залізних предметів (сокира, коса) є зрозумілим - це апотропеї, що мали “відганяти” град, якщо він мав “демонічне” походження[28, с. 535-536], або для “очищення” місця, в яке покладали вказані предмети (як залізні речі, так і

хлібна лопата могла відігравати роль своєрідного апотропеуму, протиставляючи свою “хлібну”-чисту символіку “нечистій” символіці стихії), бо град, блискавка б'є в нечисті місця[28, с. 536];

- С. Толстая вважає, що хлібна лопата сприймалась, як своєрідний “агент” земного вогню, що давало їй змогу протистояти боротись із небесною вологою[27, с. 139];

- викидання лопати надвір, особливо під час градобиття, носить характер жертви, ритуального кормління стихії. На це вказують і “операційні тексти”: “Град, бий нашу кочергу та й лопату, та не бий нашого хліба” (Слобожанщина)[20, с. 42]. У колишньому Річицькому пов. на Поліссі, наприклад, населення прямо стверджувало, що причиною викидання коцюби і лопати при наближенні градової хмари є те, що “хлібом її зустрічають, коли бояться”[39, S. 157]. На Київщині (околиці Радлова) під час бурі виставляють перед вікнами хлібну лопату, біля неї встановлюють стіл, на який кладуть боханець хліба: це, за уявленнями місцевого населення, повинно вберегти дім від удару блискавки[35, S. 100]. Такі дії, вочевидь, пов'язані із хлібодавчою символікою лопати, яка входила до загальної семіосфери хліба, і цілком могла заміщувати хлібну жертву (разом із коцюбою[31, с. 102]). Якщо ж розглядати необхідність виставляння лопати із міркувань про еротичну символіку лопати, то тоді вона відіграє роль своєрідного апотропея (демонструє стихії “чоловічу” силу, намагаючись її залякати).

Хлібні лопати в народній демонології східних і західних слов'ян фігурують, в основному, як засіб “пересування” відьом (на них вони літали на шабаші, забирали молоко у корів, тощо.)[27, с. 139; 46, S. 89, 110].

У своїх символічних значеннях лопата складає пару із пікною діжею: за поліськими звичаями, їх завжди купляли разом[27, с. 139]; разом їх мили у Чистий четвер[24, с. 25]. В цей же день року лопату використовували і в очисних обрядах: нею, після виймання паски, совали у кожен кут житла[15, с. 169].

“Хлібна” символіка лопати відображена також у загадках, де вона завжди виступає у прив' язці до хліба: “Худих кобил повна стаєнка, а коли одна влетить, то всі повтікають /коржі у печі і лопата/”; “два округлих, один другий - смик до дірки поміж мури /хліб на лопаті/”[37, S. 126].

Для операцій із вогнем та жаром, а також при потребі “порухати” хліб у печі, користувались коцюбою - сапкоподібним[1, с. 18; 3, с. 38; 18, с. 779] чи мечеподібним (лемківська “ватрайка”)[26, с. 27] дерев'яним[3, с. 38; 26, с. 27; 33, S. 32] - робили з твердих порід: дубової(Грицеволя Радех. Львів.)[6, с. 101], грабової (“треба було робити коцюбу не соснову - соснова горит скоро, а з граба - шоб тверде було, не так скоро до него вогонь брався” (Березівка Радехівського р-ну Львів. обл.)[6, с. 35]), наприклад - або залізним знаряддям (металевим був лише наконечник, на Бойківщині, наприклад його виготовляли цигани)[3, с. 38; 33, S. 32]. Проте використання заліза в цьому пристрої було небажаним, оскільки металева “вона видерає черінь, дере крепко”, “піч желізним видералася” (Обич. Шумського р-ну Терноп. обл.)[1, с. 18]; проте дерев'яний інструмент горів і його доводилось намочувати: “Встромлять, як от десь є в посудині якійсь помиї, намочили, та й у піч її”[1, с. 18].

Коцюбою перевіряли стан готовності печі для посадки хліба: нею шкребли поверхню череня - якщо відскакували іскри, то піч вважалась достатньо гарячою, щоб садити печиво (Старики Горохівського р-ну Волин. обл)[3, с. 131], аналогічно вчиняли і по деяких місцевостях Бойківщини: “Такі були кочерги. То то так шутровали ватру тоді: були іскри, вже вогень давало, то ми знали, шо то вже мож хліб саджати”(Котельниця Воловецький р-н Закарпат обл.)[5, с. 3].

Кочерга, як предмет, важливий для печі, користується повагою[8, с. 635]. “Ніхто не посміє зневажливо покинути її, а неодмінно ставлять її в куті коло печі”[31, с. 102]. Іноді коцюбу одухотворяють. Тоді, згідно з приписами, її слід класти горизонтально наніч, щоб вона “відпочивала”: “буде отдихать і хазяйці дякувать”, якщо ж її не покласти, то буде “лаять”[31, с. 102].

Користування чи поводження з коцюбою без необхідної обережності та поваги могло спричинитись до негативних наслідків у господарстві (“ручкою від коцюби не можна рухати вогню, бо шуліка хапатиме курей”[31, с. 102]) та пошкодити здоров'ю суб'єкта дії (якщо переступити через коцюбу - то в жінки у пахвах появлялася пухлина чорного кольору (“диминиця”), етимологія назви якої пов'язують з закіптюженою (“чорною”) коцюбою[12, с. 502, 504]).

Про персоніфікацію та поважне ставлення до коцюби говорять і народні приказки. Наприклад: “Стоїть панна у кутку, в червонім жупанку, червонім платку”[31, с. 310].

Отже, коцюба завдяки контакту з вогнищем та її входженню в загальну семіосферу “випікання хліба” наділялась у народній культурі магічними властивостями.

Як предмет, що призначений суто для обслуговування печі, значною повагою користувалось помело[16, с. 103], яке складалось із довгої дерев'яної ручки, до кінця котрої прив'язані гілки сосни або ялівця, губка або просто ганчірка[16, с. 144], рідше ним слугувало гусяче крило[1, с. 6]. Помело входило у “хлібну” семіосферу, адже, найчастіше, піч вимітали ним саме перед всадженням хліба. Отже, цей засіб забезпечував чистоту як печі, так і хліба - звідси його апотропеїчні можливості (протиставлення “чистий-брудний”). Очевидно з таких, або й з суто гігієнічних, міркувань заборонялося вимітати у печі тією ж мітлою, якою метуть підлогу[16, с. 131]. Це повір'я, можливо, пов'язане із культом вогню, про що йтиметься далі. Завдяки своїй близькості до вогню помело набирало апотропеїстичних характеристик: ним могли бити “одмінка”, поки “нечистий” не повертав справжню дитину назад[22, с. 125]. Постійний контакт помела із піччю - місцем перебування душ покійних родичів - спричинив до витворення своєрідних уявленнь про зв'язок цього предмету із поминальною сферою уявлень: так, на підгір'ї вважали, що якщо сплати помело, яке вийшло з ужитку, попередньо його не розпустивши на прутики - після смерті господині її “душа буде така зв'язана”[21, с. 86].

Для розчинення борошна у воді користувались “кописткою” (Волинь, зокрема) - дерев'яною вузькою лопаткою на держаку[9, с. 72-73]. У росіян, зазначу, побутував пристрій з аналогічними функціями - “мутовка” (українська “калатушка”), виготовлена із вершка сосни[7, с. 74-75; 16, с. 144; 19, с. 35], у болгар - “остружка” або “оґрібка”[48, S. 68].

Для надання боханцям круглої форми в західній частині України використовували солом'яні конусоподібні[9, с. 73] або овальні (Галицька Волинь) миски[6, с. 31]. Зауважу, що деякі господині з пінічної смуги Волині (Здолбунівщина) вважали використання подібного посуду запозиченням від чехів: “Пекли білий хліб чехи. І вони робили таки кошички, плетєне просто з соломи так гарно. І виробляли, і він підходив. А тоді раз - на лопату і в піч” (Півче Здолбунівського р-ну Рівн. Обл.)[4, с. 5]. У бойків та лемків для цього слугувала дерев'яна видовбана миска з двома ручками - “тялька”, “опалачка”, “коритко”, “хлібівча”[13, с. 642; 14, с. 349]. Зазначу, що, наприклад, у росіян побутував аналог - “короновата”[19, с. 36] (тобто, плетена з коріння) чаша або дерев'яна “сільніца”[17, с. 126], у болгар в Трації - продовгуваті видовбані дерв'яні форми, поділені на секції для окремих хлібин[48, S. 69].

Конструктивно та термінологічно операційні знаряддя хлібопечіння (лопата, коцюба, помело) практично не відрізняються по всій території досліджуваного історико-етнограічного регіону, окрім деяких районів Українських Карпат (Лемківщина, зокрема).

Шанобливе ставлення до названих засобів зумовлене, з одного боку, їх причетністю до сакральної сфери виготовлення хліба, а з другого - постійним контактом із домашнім вогнищем (священним місцем, за уявленнями українського селянства). Крім того, хлібна лопата носила еротичну символіку - ототожнювалась із статевим членом; а також - із самим хлібом (зокрема, у метеорологічній магії). Обрядове застосування операційних знаряддь хлібопечіння вповні відображає та зумовлюється їх символічними властивостями. Наприклад, у метеорологічній магії (їх використовували як антитезу до небесної вологи, оберіг- апотропей, що розганяв уособлені у хмарах негативні людині демонічні сили). Символічно лопата та коцюба розглядались у нерозривному семантичному зв'язку із центральним компонентом комплексу хлібопекарського начиння - пікної діжі - вони теж ототожнювались із хлібом, а неправильні дії з ними призвоидили до відчуження достатку від родини.

Джерела та література

хліб випікання лопата

1.Архів Інституту народознавства НАН України (далі - Архів ІН НАН України ). - Ф. 1, оп. 2, спр. 683: Польові етнографічні матеріали до теми “Хліб в традиційній культурі українців” зафіксовані Зюбровським Андрієм Вікторовичем 2 - 5 червня 2010 р. у Шумському р-ні Тернопільської обл. - 133 арк.

2.Архів ІН НАН України. - Ф. 1, оп. 2, спр. 684: Польові етнографічні матеріали до теми “Хліб в традиційній культурі українців” зафіксовані Зюбровським Андрієм Вікторовичем 27 - 29 червня 2010 р. у Турківському р-ні Львівської обл. - 73 арк.

3.Архів ІН НАН України. - Ф. 1, оп. 2, спр. 685: Польові етнографічні матеріали до теми “Хліб в традиційній культурі українців” зафіксовані Зюбровським Андрієм Вікторовичем 7 - 19 липня 2010 р. у Горохівському р-ні Волинської обл. - 336 арк.

4.Архів ІН НАН України. - Ф. 1, оп. 2, спр. 686: Польові етнографічні матеріали до теми “Хліб в традиційній культурі українців” зафіксовані Зюбровським Андрієм Вікторовичем 27-29 серпня 2010 р. у Здолбунівському р-ні Рівненської обл. - 137 арк.

5.Архів ІН НАН України. - Ф. 1, оп. 2, спр. 687: Польові етнографічні матеріали до теми “Хліб в традиційній культурі українців” зафіксовані Зюбровським Андрієм Вікторовичем 22-25 червня 2011 року у Воловецькому районі Закарпатської обл. - 70 арк.

Размещено на Allbest.ru