Закарпатські українці в чехословацьких військових формуваннях в СРСР в роки Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94:355.3(=162.2)(437)«1939/1945»

Закарпатські українці в чехословацьких військових формуваннях в СРСР в роки Другої світової війни

О. Каплюк

У статті проаналізовано участь закарпатських українців, в чехословацьких військових формуваннях на території Радянського Союзу в роки Другої світової війни. Досліджено причини та процес звільнення українців із таборів ГУЛАГу та залучення їх до чехословацьких військових частин. війна радянський звільнення гулаг

Ключові слова: підкарпатські русини, чехословацькі частини в СРСР, Друга світова війна.

The article analyzes the participation of Transcarpathian Ukrainians in Czechoslovak military formations in the Soviet Union during the Second World War. The reasons and the liberation of the camps Ukrainian gulag and their involvement in the Czechoslovak military units.

Keywords: subcarpathian Rusyns, сzechoslovak military units in the Soviet Union, World War II.

Однією із малодосліджених сторінок в історії Другої світової війни є участь закарпатських українців у бойових діях в складі чехословацьких військових формувань на території Радянського Союзу. Це пояснюється тим, що протягом довгого часу ні радянські ні чехословацькі історики не торкалися цієї теми. Першим, через перебування закарпатців у таборах ГУЛАГу і можливість витоку інформації про дану структуру, було заборонено, прцювати над даною проблемою. Другі, не бажаючи применшувати свою участь у перемозі, не виділяли закарпатців із особового складу чехословацьких частин. Лише через 70 років після досліджуваних подій нарешті в дається пролити світло на історію закарпатських українців для яких Друга світова війна розпочалася, ще в березні 1939 року.

В результаті Віденського арбітражу, територія Карпатської України віддавалася на розтерзання хортистській Угорщині, яка протягом березня, та в окремих місцях до початку травня 1939 року окуповує Закарпатті. З цього часу на території краю розпочинаються масові репресії та переслідування. Під страхом потрапити до рук угорської окупаційної адміністрації значна кількість закарпатців рятуються втечею до Радянського Союзу. Більшість із них сподівалася, що по той бік Карпат знаходяться такі ж самі українці, як і вони, які зможуть зрозуміти і надати притулок [10, с. 6].

Однак реалії були зовсім інакші. Під час перетину кордону, більшість із таких втікачів потрапляла до рук радянських прикордонників, які передавали їх до органів НКВС, де після розслідування всіх подробиць інциденту, заарештованих оголошували угорськими шпигунами і відправляли до виправно-трудових таборів.

На сьогодні невідома точна цифра закарпатців, які протягом 1939-1941 років перетинали угорсько-радянський кордон за різними даними вона коливається між 7,5 - 12 тисячами осіб [13].

Разом із тим починаючи із квітня 1941 року на території Радянського Союзу таємно свою діяльність розпочинає чехословацька військова місія на чолі із підполковником Геліодором Пікою. Основним завданням її діяльності було налагодження контактів із радянськими владними органами та ведення переговорів стосовно створення на радянській території військових підрозділів із числа громадян до мюнхенської Чехословаччини, що перебували на території СРСР. Варто відзначити, що разом з інформацією про інтернованих членів Чеського та словацького легіону Піка володів даними і про наявність на території СРСР великої кількості закарпатських українців, яких еміграційний уряд Е.Бенеша також рахував за чехословацьких громадян. Однак радянська сторона, яка не розуміла доцільності створення такого підрозділу та не бажала погіршувати союзницькі відносини із Рейхом, відмовилася від пропозиції, запропонованої Пікою.

Після нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, представники Чехословацької військової місії знову розпочинають роботу по створенню своїх національних військових частин в СРСР. Під час першої офіційної зустрічі, із народним комісаром державної безпеки СРСР Л.Берією, 29 червня 1941 року, Г.Піка представляє проект заходів по створенню чехословацьких військових підрозділів. Згідно проекту, всіх громадян Чехословацької республіки (чехів, громадян Радянського Союзу чеського та словацького походження, необхідно було звести до одного, або кількох таборів, в яких би працювала спеціальна комісія по відбору та перевірці їх надійності [20, s. 159]. Враховуючи зміну обставин радянська сторона погодилася.

Важливими документами, які визначали процес формування чехословацьких частин, стають договір «Про взаємну допомогу і підтримку у війні проти гітлерівської Німеччини» від 18 липня 1941 року, який офіційно закріплював дозвіл на формування даних підрозділів [19, с. 14], та військова угода, від 27 вересня 1941 року [19, с. 18-20], яка визначала порядок створення даних частин.

Саме з цього часу розпочинається активна робота пов'язана з пошуком та вербуванням людського ресурсу для чехословацьких військових підрозділів. Головне завдання в цій сфері покладалося на підполковника Геліодора Піку, який будучи професійним розвідником особливу увагу приділяв пошуку, саме закарпатських українців, однак у зв'язку з подіями на німецько- радянському фронті, питання, що стосуються формування Чехословацьких частин було відкладено аж до зими 1942 року.

Так 3 січня 1942 року на засіданні Державного Комітету Оборони, очолюваного особисто Й.Сталіним було прийнято рішення «Про чехословацьку бригаду на території СРСР». Постановою зокрема передбачалося, що чисельність чехословацької бригади станом на 1942 рік мала становити 2350 чоловік. Першочергово мали бути сформовані один моторизований батальйон (1100 чол.), та запасна рота (150 чол.), які будуть дислоковані в м.Бузулук, основу яких повинні скласти звільнені чехословацькі громадяни, які перебувають на території СРСР в якості військовополонених, інтернованих, та відбувають покарання у зв' язку з іншими причинами, виняток становили лише особи, які підозрівалися в шпигунстві проти Радянського союзу (під дану статтю потрапляли майже всі закарпатські українці О.К.) [1, л. 145]. Своє рішення радянська сторона мотивувала тим, що закарпатські українці є громадянами ворожої Угорщини, а тому не можуть бути включеними до чехословацьких частин.

7 лютого 1942 року в Бузулуку розпочала свою роботу призовна дільниця. Саме з цього часу розпочинається формування Першого чехословацького піхотного батальйону. Варто відзначити, що наплив добровольців був доволі великим. Крім того в батальйон потрапили перші закарпатці. Так в квітні 1942 року батальйон нараховував уже 624 особи із них 19 підкарпатських русинів [21, s. 19].

Незважаючи на це Піка продовжував займатися пошуком місць, де перебували закарпатські українці. Станом на червень 1942 року представникам Чехословацької військової місії було відомо про перебування закарпатців у 23 виправно-трудових таборах. Чисельність яких в кожному становила від кількох десятків до тисяч осіб. За відомостями Піки в таборах продовжувало залишатися близько 10 тисяч осіб [13, с. 269-270]. Разом із цим представники Чехословацької військової місії вважали таку кількість не повною, оскільки не володіли відомостями по деяких із таборів.

Разом із тим Піка звітуючи в Лондон зазначав, що «їх (закарпатських українців О.К.) становище в таборах жалюгідне. Вони страждають від голоду, виснаження та авітамінозу і багато із них помирають. Необхідно їх швидко захистити шляхом набору до війська, інакше на протязі року вони вимруть.» [22, s. 96].

Це змушувало прискорити переговори з радянською стороною стосовно закарпатських українців, які вдалося завершити лише 19 листопада 1942 року, коли Політбюро ЦК ВКП(б) задовольняючи клопотання чехословацького уряду оголосило амністію порушникам державного кордону із Угорщиною карпато-русам, українцям і словакам за національністю, які до розподілу Чехословаччини перебували в чехословацькому громадянстві [2, л. 66].

20 листопада ГКО СРСР прийняв постанову відповідно до якої амністовані особи мали бути направлені на укомплектування чехословацьких частин. Зокрема всі особи призивного віку направлялися в Бузулук, в розпорядження командира чехословацької військової частини. Осіб які за віком, чи іншими причинами не здатні для несення військової служби планувалося сконцентрувати та забезпечити роботою на території Казахської РСР.[3, л. 1-2] в подальшому місцем їх дислокації буде обрано місто Джамбул.

Починаючи з грудня 1942 року до Бузулука починають прибувати перші транспорти із закарпатськими українцями. Так 31 грудня 1942 року із карго польського табору прибула перша велика група у кількості 185 осіб. Загалом же лише до 30 січня 1943 року в Бузулук прибуло 886 новобранців [17, с. 37].

Однак на думку Чехословацької військової місії процес звільнення міг би відбуватися швидше. У своїй депеші Інгру від 18 січня 1943 року Піка зазначав, що пропуск Підкарпатських русинів відбувається дуже повільно. Підкарпатських Русинів відпускають невеликими групами близько 40 осіб і тільки в одному таборі є декількасот чоловік. Дорога добре організована. Виданий теплий одяг, взуття та документи на дорогу. Таким чином з нового набору в Бузулук приїде близько 330 осіб. Моральний стан звільнених дуже добрий. Мріють про відновлення до мюнхенської Чехословаччини на чолі з президентом Бенешем [5, l. 186].

В середині січня 1943 року у результаті прибуття у Чехословацький піхотний батальйон кулеметів, протитанкових гармат, саперного майна, засобів зв'язку, а також 77 коней приймається рішення про організаційне розширення даної військової одиниці. Зокрема було організовано мінометну роту та мінометні взводи при піхотних ротах. При протитанковій роті утворено було ще один взвод. Збільшувалася чисельність зв'язківців. Створювалися нові взводи польової жандармерії, розвідників-кулеметників та саперів. Для заміщення вакантних посад було залучено 160 закарпатських українців, основним критерієм для відбору яких була служба у Чехословацькій армії [4, 1. 53]. Варто зазначити, що підготовка даних підрозділів, проводилася у вкрай стиснуті терміни, тому рівень майстерності солдат даних підрозділів можна піддати великому сумніву.

Усього на момент відправки Першого окремого чехословацького піхотного батальйону на фронт, 30 січня 1942 року, в його складі нараховувалося 256 закарпатських українці.[15, с. 129]

У період із 4 по 13 березня Перший чехословацький піхотний батальйон приймав участь у Харківській оборонній операції. Найкровопролитніші бої чехословаки провели 8-9 березня під час оборони відтинку фронту на р.Мжі в районі с.Соколово, під час яких загинуло 26 вихідців із Закарпаття [12, с. 45].

Після відправки Першого батальйону на фронт було прийнято рішення про розширення чехословацьких військових частин в СРСР. Так 1 лютого 1943 року, на базі резервної роти, яка залишилася в Бузулуку, було створено чехословацький резервний полк, основу особового складу якого мали складати звільнені закарпатські українці, які почали масово прибувати.

Загалом же на 8 лютого 1943 року в Бузулуку було зосереджено 1438 чол. в полку та 256 чол. в резервній роті, 1422 із яких були вихідцями із Закарпаття [26, s. 197]. Крім того, в період із 8 грудня по 26 лютого до Чехословацького резервного полку було включено 1509 осіб української національності, які за віковим показником можна розділити на такі групи:

- до 20 років - 245 осіб,

- 21-25 років - 541;

- 26-30 років - 436;

- більше 31 року - 286 осіб [4, 1. 93].

Серед новоприбулих закарпатських українців були великі ідеологічні відмінності. Зокрема у звіті в.о. командира резервного чехословацького полку Ярослава Дочкала значиться, що серед 1806 підкарпатських русинів, які прибули до Бузулука 1740 ідентифікують себе, як українці, 56 осіб, як русини, 9 визнали своєю національністю російську, 1 назвався підкарпатським русином [24, s. 62].

Така відмінність пояснюється тим, що перед початком угорської окупації на території Закарпаття, відбулося активне піднесення українського національного руху, яке в підсумку призвело до появи національної держави Карпатської України. Крім того доволі активну діяльність на території краю проводила Організація українських націоналістів. Все це призвело до того, що в результаті угорських переслідувань, саме найактивніші учасники українського національного руху змушені були переходити радянський кордон.

В період із лютого по квітень 1943 року резервний полк активно займається бойовим вишколом, створюються курси для підготовки унтер-офіцерів, снайперів, саперів. Разом із тим починаючи з квітня ведуться переговори, щодо подальшого формування чехословацьких частин, в результаті яких 29 квітня 1943 року ДКО СРСР прийняв постанову про формування 1-ї чехословацької піхотної бригади. Основу людського ресурсу мали скласти 1-й батальйон, який мав бути виведений із резерву військ Воронежського фронту та резервний полк. Місцем формування бригади було обрано місто Новохоперськ [9, l. 163]. Для поповнення новобранцями в Бузулуку залишалася резервна рота.

9 травня 1943 року в Новохоперськ прибуває Чехословацький піхотний батальйон у кількості 670 чоловіків і жінок, який розмістився в двох школах та приміщеннях військового шпиталю [26, s. 193]. На наступний день на місце формування прибуває і резервний полк у кількості 1410 [23, s. 255]. Таким чином в Новохоперську зосереджується 2080 чоловік - кістяк майбутнього чехословацького підрозділу.

Затягування вирішення питання стосовно того, хто має очолити чехословацьку частину Свобода чи Кратохвіл, призвело до того, що в період з травня до початку липня два чехословацькі підрозділи, що перебували в Новохоперську існували окремо один від одного. Після призначення на посаду командира Свободи, 4 липня 1943 року на базі полку і батальйону було проведено реорганізацію та розпочалося створення бойових підрозділів бригади.

До 30 жовтня бригада займалася військовою підготовкою та бойовим злагодженням частин. На озброєння радянською стороною було виділено новітні зразки стрілецької, артилерійської зброї.

В бригаді нараховувалося 105 офіцерів, 27 ротмістрів, 869 унтер-офіцерів, 2134 солдати, 174 військовослужбовці Радянської армії - всього 3309 чол. [7, 1. 163-164], із них закарпатські українці - 2210 [25, s. 170].

В період осінньо-зимової кампанії 1943-1944 років бригада приймає активну участь у боях за звільнення території України. Зокрема чехословацькі підрозділи приймають участь у звільненні Києва, Жашкова, Білої Церкви.

Разом із тим починаючи із 9 січня 1944 року в Єфремові формується Друга чехословацька повітряно-десантна бригада, основу особового складу якої склали військовослужбовці словацької армії, які починаючи з осені 1943 року масово переходять на сторону радянських військ.. Крім того до складу бригади увійшли і закарпатські українці, які перебували у резервній роті в Бузулуку. Усього в даному підрозділі українці становили близько 37 % від загальної кількості особового складу [25, с. 171].

Після витіснення німецьких військ із Волині туди направляється бригада для поповнення втрат за рахунок чехів, які приживали на території краю.

10 квітня 1944 року приймається рішення про на основі всіх чехословацьких частини в СРСР створювався Перший армійський чехословацький корпус. Зокрема передбачалося створити до 5 травня 1944 року управління 1Чехословацького армійського корпусу в м.Рівному [8, 1. 25-26].

Утворення власного армійського корпусу було великою перемогою чехословацької сторони у переговорах із Радянським Союзом оскільки перед надавало можливості для розширення вже існуючих підрозділів та створення нових. В результаті чехословаки розпочали створення третьої піхотної бригади, крім того на базі танкового батальйону було утворено танкову бригаду, разом із цим формувалася чехословацька авіаційна частина. Таким чином корпус створювався з таким розрахунком, щоб у короткі строки перетворитися в цілу армію.

У липні частини корпусу (крім повітряно-десантної бригади та авіаційної) було переведено в район Чернівців, де розпочалася їх активна бойова підготовка [9, 1. 65]. Дане переведення було наслідком звернення Піки про залучення чехословацьких частин в боях за Карпати та звільнення території Чехословаччини.

На кінець серпня національний склад всіх підрозділів 1-го Чехословацького армійського корпусу виглядав наступним чином:

- Чехи (разом з волинськими) - 7852

- Словаки - 3326

- Закарпатські українці - 4030

- Інші національності - 1243 [25, s. 171].

З початком вересня розпочинається Словацьке народне повстання в результаті чого війська 1-го українського фронту спільно з Чехословацьким армійським корпусом переходять до активних наступальних дій із завданням прорватися через Карпати та об'єднатися із силами повстанців. Протягом вересня та початку жовтня чехословацькі частини ведуть наступальні бої в напрямку Дукельського перевалу. 6 жовтня передові підрозділи звільняють Дуклю одночасно вийшовши на кордони Чехословаччини.

Провести поповнення планувалося за рахунок набору добровольців на Закарпатті, територія якого була звільнена військами 4¬го Українського фронту. Для цього з кінця 1944 року у Хусті розпочинає свою роботу Командування визволених територій на чолі з генералом А.Гассалом-Ніжборським [16, с. 231]. Головне завдання даної структури полягало у проведенні мобілізаційної роботи на території краю для поповнення Чехословацького армійського корпусу за рахунок закарпатських добровольців. Однак роботі дуже перешкоджало командування 4-го українського фронту, яке оголосило загальну мобілізацію на Закарпатській Україні. Таке протиріччя пояснюється тим, що радянська влада прагнула включити Закарпаття до складу СРСР. В результаті за 3 місяці мобілізації до чехословацьких частин вдалося мобілізувати всього 6735 закарпатців, значна частина яких в подальшому із різних причин дезертирувала [27, s. 389].

Не можливість залучення достатньої кількості закарпатських українців змушує командування чехословацьких частин проводити посилену мобілізацію на звільнених територіях Східної Словаччини, яка стала плацдармом для визволення Чехословаччини. В результаті подальших наступальних дій Чехословацький армійський корпус разом із радянськими частинами звільняє словацьких земель та південно-східну Чехію.

10 травня 1945 року частини Чехословацького армійського корпусу входять в Прагу, а 17 травня 1945 року у Празі відбувся парад всіх чехословацьких військових частин, який ознаменував кінець його бойового шляху у Другій світовій війні.

Після війни велика кількість закарпатських українців повернулася на Батьківщину. Однак значна частина залишилася в чехословацькій армії де в результаті здобуття військової освіти та подальшої служби досягла високих офіцерських та генеральських звань. Зокрема, 40 осіб стало майорами, 121 - підполковниками, 71 - полковниками та 8 - отримали генеральські звання [12, с. 60]. Дані факти свідчать про великий професійний рівень майстерності закарпатських українців, які пройшовши тривалий шлях із ГУЛАГу до праги здобули «свою» перемогу.

Джерела та література

1. Российский государственный архив социально-политической истории фонд 664, опись 1, дело 18.

2. РГАСПИ фонд 17, опись 162, дело 37.

3. РГАСПИ фонд 644, опись 1, дело 70. _

4. Vojensky historicky arhiv (VHA) fond Cs. Vojenska mise v SSSR, sign. 63/1/8 Коі-espondensse 4/II/B (1942-1944).

5. VHA fond Cs. Vojenska mise v SSSR, sign. 64/1/8 Depese 4/II/B (1941-1943).

6. VHA fond Cs. Vojenska mise v SSSR, sign. 65/1/8 ^respondensse 4/Л/С (1942-1944).

7. VHA fond Cs. Vojenska mise v SSSR, sign. 67/1/8 ^respondensse 4/II/D (1942-1944).

8. Vojensky historicky arhiv fond Cs. Vojenska mise v SSSR, sign. 78/1/9 ^respondensse 4/II/V (1941-1945).

9. VHA fond SSSR XII/4/1

10. Бабець П. У Чехословацькому корпусі. Спогади ветерана Карпатської Січі, армії Людвіка Свободи та в'язня комуністичних таборів // Пороги. - 8 травня 2012. - № 7-8. - С. 6-7.

11. Довганич О.Д. До Бузулука через табори ГУЛАГу: з історії засудження, покарання та бойового шляху закарпатських втікачів у СРСР в 1939-1941 роках / О. Д. Довганич. - Ужгород: Гражда, 2009. - 268 с

12. Довганич О.Д. Закарпатські добровольці: Нариси з історії та бойового шляху / О. Д. Довганич. - Ужгород, 1998. - 167 с.

13. Закарпатські втікачі в СРСР. 1939-1941: Збірник архівних документів та матеріалів / Упорядкування, від упорядників та покащик Довганича О.Д., Корсуна О.М., передмова Поповича М.А. - Ужгород: «ВАТ «Видавництво» «Завкарпаття», 2008. - 416 с.

14. Марьина В.В. Закарпатская Украина (Подкарпатская Русь) в политике Бенеша и Сталина. 1939-1945 гг. М.: Новый хронограф, 2003. - 304 с.

15. Марьина В.В. Советский Союз и чехословацкий вопрос во время Второй мировой войны. 1939 - 1945. Книга 2. 1942 - 1945 гг. / В.В. Марьина. -

М.: «Индрик», 2007. - 448с.

16. Поп И.И. Чехословакия - Советский Союз. 1941 - 1947 гг. / И.И. Поп. - М.: Наука, 1990. - 288 с.

17. Реабілітовані ІСТОРІЄЮ. У двадцяти семи томах. Реабілітовані ІСТОРІЄЮ. Закарпатська область. У двох книгах. - Книга друга. - Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2004. - 800 с.

18. Свобода Л. От Бузулука до Праги / Л.Свобода. - М.: Воениздат, 1963. - 408 с.

19. Советско-чехословацкие отношение во время Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. Документы и материалы. - М., Гостполитиздат, 1960. - 253 с.

20. Bencik A., Richter K. Vrazda jmenem republiky. Tragicky osud generalaHeliodora Piky / A.Bencik, K.Richter. - Praha: Ostrov, 2006. - 384 s.

21. Broz M. Valecne dokumenty vypovidaji / M. Broz. - Praha: Ministerstvo obrany Ceske republiky, 2005. - 319 s.?

22. Ceskoslovenso-sovetske vztahy v diplomatickych jednanich 1939-1945. Dokumenty. Dll 1. - Praha: 1998. - 627 s.

23. Kulka E. Zide v Ceskoslovenske Svobodove armade / E. Kulka. - Praha: Nase vojsko, 1990. - 400 s.

24. Richter K Podkarpatsti Rusini v boji za svobodu / K. Richter. - Praha: 1997. - 118 s.

25. Simunic P. Nanarodnostne zlozenie Cs. Zahranicnych jednotiek v ZSSR 1943-1944 / Karpatsko-duklianska operacia - plany, realita, vysledky (1944¬2004). Zbornik prispevkov z medzinauodnej vedeckoj vo Svidniku 30 septembra - 1 oktobra 2004. - Bratislava: Vojenskyhistoricky ustav, 2005. - 284 s.

26. Za svobodu Ceskoslovenska. Kapitoly z dejin Ceskoslovenske vojenske jednotky v SSSR za Druhe svetove valky. Svazek prvni. - Praha: Nase vojsko. - 1959. - 471 s.

Размещено на Allbest.ru