Давньоруська храмова архітектура і символіка православного храму

Размещено на Allbest.ru

У статті проаналізовано історичну сутність та особливості давньоруської храмової архітектури, її відповідність епосі, в якій вона заявила про себе і розвивалася далі. Осмислено також специфіку символіки православного храму, визначено її головні риси, форми втілення в архітектуру православної Церкви. Детально охарактеризовано значення внутрішніх символічних частин храму.

Ключові слова: давньоруська архітектура, історія православної архітектури, храм, Церква, православ'я, християнство, символіка православного храму, символічні частини, специфіка символів православного храму.

The article analyzes the historical nature and characteristics davnooruskoyi temple architecture, its compliance with the era in which it presents itself and developed further. The researcher examined the specificity and symbols Orthodox church, to its main features, forms embodied in the architecture of the Orthodox Church. Describes in detail the symbolic importance of internal parts of the house.

Keywords: ancient architecture, history of architecture orthodox, church, Orthodox Christianity, Orthodox church symbols, symbolic of, specific character of the Orthodox church.

Аналіз особливостей давньоруської храмової архітектури в нових умовах розвитку і світової культури, і сакрального мистецтва є вкрай важливим та цікавим. Адже кожне століття вносить, хоча й, не значні, однак корективи у знання історії проблеми, що досліджується. Це ж саме стосується і символіки православного храму, яку у представленій статті буде охарактеризовано у контексті традицій християнської культури та цінностей.

Цілком закономірно, що обидва напрями теми цієї наукової статті у свій час досліджували вже багато фахівців. Серед них згадаємо К. Афанасьєва, Е. Ащепкова, К. Бобкова, М. Брунова, А. Виноградова, М. Вороніна, А. Іконнікова, М. Ільїна, А. Комеча, С. Красноцвєтова, В. Косточкіна, М. Кудрявцева, О. Лосєва, П. Максимова, І. Мансвєтова, Г. Мокеєва, А. Некрасова, К. Раппопорт, М. Рзяніна, М. Троїцького, Є. Шевцова, І. Шмельова, О. Шмемана.

Чимало корисної та цікавої інформації можна почерпнути із наявної у значній кількості довідкової літератури, релігієзнавчої православної спадщини, збірок наукових конференцій різних рівнів, архівних джерел тощо.

Архітектура, як і кожен вид мистецтва, має притаманну їй професійну мову - мову архітектурних форм, пов'язану зі світоглядом людини та його духовним влаштуванням. Тому зміст і значення архітектурних форм християнського храму можна усвідомити, розглядаючи його як плід домобудування Божого на підставі Переказу, дбайливо збереженого Церквою.

Перебування в храмі є найважливішою стороною складної духовної роботи, формою духовного розвитку, шляхом через видиме до невидимого. В храмі все підпорядковано єдиній меті, адже храм с це шлях до обожнення, священне місце, де члени Церкви долучаються до Божественного життя через Таїнства. Тому й храм - частинка прийдешнього Царства Божого, яка сповіщає Його пришестя. Одночасно храм - це образ усього Божественного Царства, до якого Церква веде весь світ.

Давньоруським мистецтвом, як відомо, називається певний період в історії руського мистецтва, що почався з часів виникнення держави Київська Русь. Сама ж давньоруська архітектура розвивалася за певними принципами, які були надані їй візантійським зодчеством. Куполи й інші атрибути, що стосуються храмової архітектури, були повністю запозичені з візантійських зразків.

У Київської Русі архітектура зберегла для нащадків багато величних пам' яток. До її зразків належать, зокрема, два Собори Святої Софії - у Києві та Новгороді. Окрім цього, так само відомий собор Покрова, розташований на Нерлі, Дмитрієвський собор і Золоті ворота та ще багато інших споруд. Давньоруська архітектура змогла досягнути вершини свого розквіту тільки наприкінці XI-XII століттях.

Архітектура східних слов' ян, які пізніше створили Руську державу, спочатку була тільки дерев' яною, а вже після запровадження християнства князем Володимиром в Київській Русі почали з' являтися нові способи і варіанти будівництва. Володіючи монументальністю великих розмірів, архітектура почала характеризуватися значною пластичністю форм, що вселяли відчуття непорушності і спокою.

Усі зведені в Х столітті храми Києва будувалися за допомогою цегли квадратної форми (плінфи), зберігаючи традицію візантійського зодчества. Першою значною храмовою спорудою Київської Русі стала церква Успіння Богоматері, яку згодом назвали Десятинною, адже князь Володимир наказав десяту частину від своїх доходів жертвувати на побудову цього храму.

Новий напрям розвитку давньоруська архітектура отримала під час правління Ярослава Мудрого. Вже на початку 1050 року за його вказівкою було збудовано найвідоміший собор Святої Софії. Архітектура храму відзначилася тріумфальністю і святковістю, що пов'язано із затвердженням могутності на той час ще юної держави - Київської Русі та авторитету самого князя.

Як вже зазначалося, основні принципи храмової архітектури на Русі з' явилися з Візантії, проте згодом склалося самостійно існуюче явище світової культури - архітектура Давньої Русі. У створенні специфіки давньоруської архітектури брали участь, окрім греків-візантійців, майстри з Болгарії та Сербії, Італії та Німеччини, Чехії і Польщі, пізніше Франції, Англії, Швейцарії. Однак архітектура Давньої Русі зберегла у собі унікальне, яскраве вираження етнічного духу.

На Русі ствердилася система міцних, склепінних, купольних перекриттів, що майже не застосовувалися в Єгипті і Стародавній Греції, але була дуже розвинута на Сході і в Стародавньому Римі. Вона і визначила вигляд давньоруських кам'яних храмів.

Принципи будівництва давньоруських міст та їх архітектурний розвиток багато в чому залежав від храмової архітектури. Тобто, відбувалося проникнення в світську архітектуру елементів храмового зодчества. І суттєву роль в цьому процесі відігравала символіка храму, окремі елементи (символи) його архітектури.

Формоутворення інтер' єру православного храму мало і продовжує мати свої специфічні особливості. Головна функція храму - проведення обрядів і служб релігійного призначення. У контексті окресленого питання храм є ідеальною просторово- архітектурною спорудою. І це дозволяє дослідникам виявити основні закономірності його розвитку та визначити домінуючі риси.

Основні принципи архітектури храму, його внутрішнього устрою і розпису передаються в церковному Переказі, яке посилає нас не тільки до апостолів, але і до закону Старого Заповіту. Уже з IV ст. символіка храму починає детально пояснюватися («Історія Церкви» Євсевія). Детальне ж розкриття вона отримує в IV-VIII століттях у працях святих отців - творців канонів: Максима Сповідника, Софронія, Германа, Андрія Критського, Іоанна Дамаскіна, Симеона Солунського.

Як відомо, інтерьєр храму об'єднує в собі три головні внутрішньо-функціональні за обсягом споруди - святилища (вівтаря), місця для молитвенників (наоса) і притвору (нартекса). Кожен храм відрізняється певною кількістю прибудов, які характеризують самостійність інтер' єрного ансамблю. Їх відмінність може полягати в різниці стилів і напрямів, а також в часі появи конкретної споруди. Спільність храмових інтер'єрів визначається теологічною концепцією релігії, відповідно до якої всі церковні споруди є Вселенською Небесною Церквою і повинні мати однотипний вигляд.

Аналізуючи подібність в структурній будові всіх інтер' єрів, можна говорити про ідеальні моделі внутрішнього оздоблення. Це певна схема стійкої конструкції та вивіреної композиції, яка передбачає постійний зв' язок предметів з плануванням інтер' єру, дотримання канонічних рішень предметного середовища. Світоглядні основи християнства втілилися в певних структурних формах архітектурного рішення, які складалися століттями, досягаючи більшої виразності і стрункості будівель. Загальні риси храмового інтер' єру були закладені ще в період їхнього першого будівництва і остаточно затверджуються зі світовим поширенням християнства в період Середньовіччя.

Руське православне зодчество до цього часу вже мало певний досвід створення культових споруд, і тут остаточно формуються принципи розписів та форми атрибутів православної церкви - певне розташування розписів і високий іконостас. Християнський храм символізує собою «центр світу», його вісь. Перетин вертикальної і горизонтальної протяжностей засвідчує сакральну ієрархію його внутрішнього простору. Притвор - земля, місце для всіх, наос -небо, місце тільки для віруючих, вівтар - священне місце, правіше неба, місце для священнослужителів. Купол є ніби продовженням вівтаря, тому там прийнято зображати Образ Христа- Вседержителя. Ієрархічна організація християнського Всесвіту відображена у будівлі храму та його інтер'єрі.

Потрійність структури заснована на самій концепції християнства: триєдності Бога - Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа. Фактор метафізичної концепції визначає і низьку ступінь варіативності структури інтер'єрів храмів. Кожен із просторів уособлює однин і той же ж світоглядний простір Небесного царства, реалізуючи на практиці поняття «єдності множин». Тому можна стверджувати, що теологічна концепція є важливим фактором стійкості структури храмового інтер' єру, незалежно від часу його створення і стильової належності.

Передача чуттєво-матеріальних форм і їх організація означає не просто якусь дію, а презентує певні якості об' єкта поклоніння, що погоджено з самою церквою, її головними положеннями. Як відомо, Шостий Вселенський Собор постановив відмовитися від абстрактної символіки в храмовому мистецтві, від філософських трактувань релігії і затвердити канонічне зображення подій і сутності. Образна концепція формувалася поступово, упродовж тривалого періоду, і остаточно утвердилася лише в XVII столітті. Принципи наочності визначили структурне вирішення інтер'єру храму, його домінуючі просторово-об'ємні характеристики, декоративне рішення окремих елементів, створивши загальну схему організації простору.

Образне розв'язання релігійних істин проглядається в затвердженні п'ятиголів'я (Христос і чотири Євангеліста), але в цілому внутрішня структура храму залишається тричастинною. При образній концепції формоутворення інтер'єру декоративним елементам властива символічність. Заміна символіки на образ не завжди вдається, а колірна символіка, орнамент, декор, що сформувалися ще до прийняття християнства, виходять за межі православного мистецтва, відбиваючись у побутовому житті і світській культурі.

Ієрархічна субординація, відображена у внутрішньому просторі храму, має різне виконання. Повторюваність образів в куполах і вівтарній апсиді, іконостасі і «вітрилах» має різний ритмічний крок. Це пов'язано з різнобічністю інтер'єру і застосуванням різних архітектурних форм. У кожному з численних просторів, принцип ієрархії отримує повний розвиток і різну ступінь розробленості. Здійснюється принцип повторення цілого в окремих частинах, залежних один від одного, що створює цілісність структурної композиції. Це також підкреслює загальну закономірність в формоутворенні всього внутрішнього простору і складових його окремих елементів.

Використання канонічності у формуванні архітектурного інтер' єру відрізняється від релігійної літератури. Зодчество використовує не весь твір, а тільки його принципові схеми: конструкції окремих елементів, композицію, об' ємне вирішення тощо. У зв'язку з цим, художні твори культового характеру володіють великим ступенем варіантності, проте в межах прийнятих в православ'ї норм (колір, матеріал, декор, сюжет). Основна функція канонічності - не спотворити зв'язок прототипу з його формою, інакше втрачається головний сенс ритуальних дій. Церковний канон визначає принциповий устрій внутрішнього інтер' єру храму, як центральної осі, на якій будується вся організація релігійного дійства.

Візуальне втілення церковного символізму - православний храм, який становить собою найбільш «відкриту», усвідомлену, продуману систему сенсів. Зрозуміло, що Православний храм уміщує в собі складний, невичерпний у своїй сутності символ. Дослідники В. Бобков і Е. Шевцов вважають, що оскільки «досвід релігійної свідомості, фактично, є актом одкровення, що йде не знизу (від суб'єкта), а наданий зверху - від Бога, то він до кінця нерозпізнаний і невимовний, адже онтологічним фундаментом православ'я є символізм»[1].

Тому, ведучи діалог щодо християнської символіки, слід зазначити, що осмислення її поза Церквою, неможливе в принципі. Відповідно, віруюча людина, яка бажає щільніше долучитися до давніх переказів і традицій, повинна, дивлячись на земне в спорудженні храму, намагатися бачити в ньому небесне. І для цього у неї є безліч можливостей.

Уже в ранніх християнських писемних пам' ятках є вказівка на те, що храм повинен нагадувати корабель і мати троє дверей як вказівку на Святу Трійцю. Образ корабля, особливо Ноєвого ковчега, часто використовується й донині для позначення Церкви. Як Ноїв ковчег був порятунком від морських хвиль, так і Церква, наповнена Святим Духом, є для християн притулком в житейському морі. Саме тому до цих пір «кораблем» називається серединна частина храму.

Фрагметарно розглянемо символіку окремих частин храму всередині і зовні через призму ідеї православного храму. Зокрема, щодо стін Іоанн Златоуст повчав, що Церква, живий храм Божий і що з самою будівлею храму кожен з віруючих і всі разом є храм, і всі народи - чотири стіни, з яких Христос створив єдиний храм. Подібні погляди на храм можна знайти і в західних богословів. Зокрема Петро Карнатский (XII ст.), про якого згадує М. Кудрявцев, розглядав храм як образ світу. «В основі покладається камінь із зображенням храму та 12 інших каменів, в ознаменування того, що Церква тримається на Христі і дванадцяти апостолах. Стіни означають народи; їх чотири, тому що народи сходяться з чотирьох сторін» [2].

М. Кудрявцев зазначав, що стіни і за словами св. Димитрія Ростовського, «тлумачаться як закон Божий». І в цьому сенсі цікаво зіставити розпис стін всередині храму з символікою архітектурних деталей назовні. Зміст стінових розписів зазвичай складають євангельські події земного життя Христа, Пресвятої Богородиці, апостолів - зримий образ Божого Закону, даного християнам в Новому Заповіті. На стінах також пишуться і образи святих - князів, святителів, мучеників, преподобних. Таким чином, стіни храму - це і образ служіння Церкви небесної нам, Церкві земній, захист чистоти Православ'я і соборне молитовне заступництво тих, хто живе перед Богом»[3].

Сама будівля храму повинна бути звернута на Схід. Всі віруючі, вставши і повернувшись на схід нехай моляться Богу, Який вознісся на небо на сході. У спогадах про давнє життя в раю, також знаходимо доказ того, що він знаходиться на сході. І звідти перша людина була вигнана за порушення заповіді через наклеп змія [4].

Вівтар, найбільш важлива частина храму, завжди знаходиться на східній стороні храму. Слово «вівтар» означає «високий жертовник» (alta aru). Традиційно стародавні народи ставили свої жертовники і храми на височинах, як би наближаючи їх до неба. Вівтар - основна святиня храму, яка освячує всю будівлю, символічно зображує «оселю Боже», «небо небес», місце, за словами св. Германа, патріарха Царгородського, де сидить на престолі з апостолами Христос. Вівтар - також символ Синайської світлиці, де вперше було здійснено Таїнство Євхаристії. Символічно це представлено ківорієм - куполом над престолом, підтримуваним колонами. Одночасно ківорій - символ місця розп' яття і паплюження тіла Христового. Зв' язок вівтаря-жертовника з горою Сіон (місцем першої євхаристії - Таємної вечері) висловлюють символічні «Сіон», або «ковчеги», в яких поміщаються святі дари - тіло і кров Господні.

Про співвідношення всього храму і вівтаря писав о. Павло Флоренський, про якого у своїй праці згадує О. Лосєв: «Весь вівтар є небо. Згідно різним символічним значенням храму, вівтар завжди стоїть у відношенні недоступності, трансцендентності до самого храму» [5].

Солея - «піднесення» (від іконостасу на певну відстань всередину храму, на захід, до прихожан), є продовженням вівтарного підвищення, тому називається зовнішнім престолом (на відміну від внутрішнього, що в середині вівтаря). Солея також є місцем для кліросу і читців, які називаються «ликами» і символізують ангелів, які оспівують хвалу Богу.

Іконостас показує становлення і життя Церкви в часі. Іконостас - це ярусне буття, все покоління його, в кінцевому рахунку, є ні чим іншим, як розкриттям сенсу першої і основної ікони - образу Ісуса Христа. Іконостас складається з декількох рядів ікон, розташованих в певному порядку.

В іконостасі зверху вниз показано шлях Божественного одкровення і здійснення порятунку. О. Лосєв зазначає, що «У відповідь на Божественне одкровення знизу вгору йдуть шляхи сходження людини: через прийняття євангельського благовісту (євангелісти на царських вратах), поєднання волі людської з волею Божою через молитву і, нарешті, через причастя здійснює людина своє сходження до єдності Церкви »[6].

Західна сторона храму символізує «країну мертвих» і пекло. На цьому боці, як правило, ховали померлих - всередині або зовні храму, в притворі, рідше на прилеглій північно-західній стороні. Іноді на західній частині храму зображувалися не похмурі образи пророцтв і Страшного суду, а світські сцени забав і ігрищ (храм Св. Софії в Києві), які були нагадуванням про нерозумне, суєтне життя, що веде до загибелі.

Загальну ідею храму висловлює іконографія в його середній частині. Тут зображена Вселенська Христова Церква в її сукупності, історії і перспективі - від початку первозданної Церкви до Страшного суду - кінця її буття по епохам. Весь розпис храму - символ вічної Церкви. Усі церковні події, всі співучасники церковного життя розміщені на всьому просторі храму і включені в складну символічну ієрархію. На північних і південних стінах храму - зображення Вселенських соборів - важливих подій церковної історії.

Притвор - символ світу неоновлення, ще лежачого в гріхах, навіть самого пекла. Тому притвор знаходиться в західній частині храму, протилежній до вівтаря - символу раю. Тут стоять оголошені, ті, хто готується увійти в Церкву, стати її членами і ті, хто кається, знаходиться під єпітимією - тобто усі, кого Церква не допускає до Причастя. Вони знаходяться між Церквою і світом, не виганяються із храму і можуть перебувати в ньому до певного моменту, але не повинні брати участь у внутрішньому житті Церкви та її Таїнствах [7].

Хрест є головним християнським символом. Поклоняючись образу хреста, ми бачимо в ньому, насамперед, символ Самого Христа і символ того хресного шляху, який Він заповідав нам: «Якщо хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною». Вид хреста вказує і на таїнство Трійці: своєю вертикаллю він вказує нам на Найвищого Отця, поперечною перекладиною - на Сина і Святого Духа, адже Давид каже: «руки Твої сотворісте мя, и створіть мя, тобто створив Син і Святий Дух» [8].

О. Шмеман нагадує, що і Великий Ісая називає Христа «каменем спотикання і скелею спокуси», за який спіткнуться багато «і впадуть і розіб'ються... Камінь випробуваний, наріжний, міцний, віруючий в нього не осоромиться» (Іс. 8, 14; 28, 16; Рим. 9, 33) [9]. Символізуючи Христа, камінь символізує одночасно і тверду віру в Христа. Так, висловлюючи свою віру, апостол Петро сказав до Господа: «Ти Христос, Син Бога Живого», Господь йому відповів: «Ти Петро (значить камінь), і на цьому камені Я збудую Церкву Свою». Апостол Петро у посланні називає вірних «живими каменями», кажучи: «Приступаючи до Нього (Ісуса), каменя живого... і самі, немов те каміння, будуйте дім духовний» (1 Пет. 2, 45). Безліч каменів у світі символізує безліч вірних - від початку, до кінця часу - згідно з обітницею Божою Аврааму про те, що потомство його по правій вірі буде «як пісок на березі морському» (Бут. 22, 17).

Таким чином, навіть сама матеріальна основа храму несе в собі глибокі християнські символи. Тому в наш час нових технологій і матеріалів необхідно дбайливе і розумне ставлення до традиції будівництва православних храмів.

Підводячи підсумок, можна з усією впевненістю сказати, що вивчення архітектурних особливостей давньоруського православного храму і його символіки може стати основою порятунку людини, яка живе в нових умовах і зіштовхується з багатьма спокусами. Такі дослідження можуть якісно доповнити існуюче вчення про християнські цінності та вічні основи життя.

Джерела та література

Бобков К. В. Символ и духовный опыт православия / К. В. Бобков, Е. В. Шевцов. - М., 1996. - С. 37.

Кудрявцев М. П. Русский храм / М. П. Кудрявцев // К Свету. - 1994. -№ 17. - С. 59.

Кудрявцев М. Русский православный храм: Символический язык архитектурных форм / М. Кудрявцев, Т. Кудрявцева // К Свету. - 1994. - № 17. - С. 60.

Троицкий Н. Христианский православный храм в его идее / Н. Троицкий // К Свету. - 1994. - № 17. - С. 26.

Лосев А. Ф. Диалектика мифа / А. Ф. Лосев. - М., 1994. - С. 40.

Лосев А. Ф. Первозданная сущность / А. Ф. Лосев // Символ. (Париж). - 1992. - № 27. - С. 249.

Лосев А. Ф Проблемы символа в религиозном искусстве / А. Ф. Лосев. - М., 1995. - С. 171.

давньоруська храмова архітектура

Размещено на Allbest.ru