До питання про родовід Огієвських

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

родовід огієвський наука

До питання про родовід Огієвських

Віктор Соколов

В матеріалі йдеться про знайомство сім'ї Огієвських з Кролевця з Т. Г. Шевченком. Показаний їх родинний зв 'язок з Лазаревськими і Рубісовими з Конотопщини та Грузиненками з Кролевця. Висвітлений внесок Огієвських в розвиток української науки. Вперше доведено співпрацю Володимира Васильовича Огієвського і гідрометслужби України.

Ключові слова: Т. Г. Шевченко, Кролевець, Огієвські, Лазаревські, Конотоп, КПІ, гідрометслужба.

родовід лгієвський наука

Географічне розташування Кролевця обумовило перебування в місті багатьох відомих особистостей. Двічі відвідував місто, в 1845 і 1859 роках, Тарас Григорович Шевченко. В 1861 році через Кролевець проходив останній шлях поета.

Перебування Шевченка в Кролевці в 1859 році пов'язано з подружжям Дмитра Петровича і Глафіри Матвіївни Огієвських [1], [2]. Авторам видалась цікавою тема походження родини, яка дала Україні видатного гідролога Анатолія Володимировича Огієвського, 120-та річниця від дня народження якого відзначатиметься в поточному році, та мала стосунки з Тарасом Шевченком.

Анатолій Володимирович народився в Ста- родубі 31 серпня 1894 року. Випускник КПІ, доктор технічних наук, професор [3], [4]. Доля пов'язала Анатолія Володимировича, насамперед, зі столицею України. Але в Кролевці залишився батько, Володимир Дмитрович.

У 80-х роках XIX століття його, студента університету, покарали за участь у заворушеннях і вислали з Києва. Згодом В. Д. Огієвський закінчив природничий факультет Одеського університету. Працював спочатку мировим суддею, а згодом і головою з'їзду мирових суддів. Родина проживала в Тобольській, Чернігівській, Вілен- ській, Ковенській та Мінській губерніях. Після 1917 року сім'я повернулась, з зупинкою в Києві, до Кролевця. Володимир Дмитрович працював в радянських установах до 1924 року, коли вийшов на пенсію. Помер в 1935 році [5], [6].

Огієвські - давній кролевецький рід. Прапрадід Володимира Дмитровича, Григорій Павлович, з 1741 по 1767 роки був кролевецьким сотником. Прадід, Максим Григорович, також. Дід, Петро Максимович, служив колезьким реєстратором. Батько, Дмитро Петрович Огієвський, народився в 1810 році. Мав п'ятеро дітей: Олену, Михайла, Василя, Володимира, Афанасію (Опанасію). В 1859 році, на час відвідин Шевченком, він займав посаду «Уполно- моченого по полюбовному размежеванию земель» в Глухівському повіті. Огієвський поступово підіймався кар'єрними щаблями і закінчив службу на посаді Старшого чиновника з особливих доручень при чернігівському губернаторі. Помер 2 жовтня 1871 року [7].

Будинок Огієвських був останнім місцем ночівлі Шевченка в Україні. Деякі дослідники вважають, що Д. П. Огієвський став останнім, з ким розмовляв Шевченко на українській землі в 1859 році [8].

В цілому, історія роду Огієвських детально висвітлена в працях кролевецьких краєзнавців. Автори пропонують зупинитись на конотопській гілці роду - Лазаревських.

Повітовий суддя Матвій Ілліч Лазаревський і його дружина Опанасія, в дівоцтві Лащин- ська, мали шістьох синів: Василя, Михайла, Федора, Якова, Олександра, Івана і двох доньок - Марію і Глафіру. Глафіра Матвіївна стала дружиною Дмитра Петровича Огієвського.

Будинок Огієвських в Кролевці. Фото 2014 року.

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Шевченко був знайомий з Лазаревськими з 1847 року. Довірливі стосунки були з усією родиною, але в щоденнику від 2 липня 1857 року особливо теплі слова він присвятив Михайлу Матвійовичу: «Пошли, господи, всем людям такую дружбу и такого друга, як Лазаревський...».

Родина Лазаревських впродовж багатьох років була однією з найближчих до Шевченка, надавала йому допомогу. Шевченко називав Лазаревських «братами», в 1848 році присвятив Федору вірша «Згадай мене, брате.» Пізніше Шевченко написав парний портрет братів Федора і Михайла.

Під час повернення в серпні 1859 року з України до Петербурга, Тарас Григорович на три дні зупинявся в маєтку Лазаревських в селі Гирявці (нині Шевченкове Конотопського району). В маєтку на той час проживала мати братів Лазаревських, Опанасія Олексіївна, яку Шевченко називав «рідною, небаченою і щиро любимою матір'ю.» Під час перебування в Гі- рявці Шевченко написав її портрет.

25 серпня 1859 року, в супроводі Івана і Федора Лазаревських, Шевченко приїхав до Кро- левця, де зупинявся на ніч в будинку Огієв- ських. Поета приймала Глафіра Матвіївна, бо господар, Дмитро Петрович, по службі перебував в Глухові. Переночувавши, Шевченко вирушив до Глухова, де зустрівся з Д. П. Огієвським. В 1860 році Глафіра Матвіївна отримала від поета «Кобзар» з дарчим написом: «Глафири Матвеевне Огиевской на память. Т. Шевченко.» Померла Глафіра Матвіївна в 1902 році [9].

На жаль, сьогодні сліди книги загубились. Але краєзнавець Михайло Сереженко зробив фотокопію автографа поета ще в той час, коли книга була в Кролевці [10].

В 1964 році на будинку було встановлено меморіальну дошку з написом: «Тут був Тарас Григорович Шевченко 25-26 серпня 1859 року».

Вдруге доля пов'язала поета з Огієвськими і їх садибою в 1861 році, коли тут зупинялась жалобна процесія, яка супроводжувала труну з прахом поета. Глафіра Матвіївна зняла з труни маленький віночок квітів, який потім довго зберігався в родині.

До рішення перевести тіло поета на батьківщину брати Лазаревські мали безпосередній стосунок, а один з них, Олександр Матвійович, супроводжував його. Є свідчення, що певний час обговорювалось питання про поховання Шевченка в Гирявці [11]. Останні роки життя Шевченка його фінансові справи вів Михайло Лазаревський, який і став розпорядником майна поета в березні 1861 року.

Крім Анатолія Володимировича, родина Огієвських дала науці ще декілька визначних вчених:

Василь Дмитрович Огієвський. Один з засновників лісової дослідної справи. Народився 1861 року. В 1912-1918 роках завідував кафедрою Петроградського Лісового інституту. В 1919-1921 роках-професор кафедри Василь Дмитрович лісівництва агр°номіч- Огієвськийного відділення Київ- Фото 1903 року. ського політехнічного інституту. Автор методики визначення якості насіння за допомогою приладу, що отримав назву «склянка Огієвського». Досьогодні збереглось урочище «Великий бір» в Собицькому лісництві, де в 1910-1916 роках було висаджено понад 200 географічних варіантів сосни.

Василь Дмитрович літо проводив в опорних пунктах, створених в лісових масивах, а взимку обробляв накопичений матеріал в родинному будинку в Кролевці.

Як згадував старший син, Володимир Васильович, взимку в помешканні було прохолодно, кутки брались інеєм, бо груби топились соломою. За спогадами меншого сина, Василя Васильовича, батько був надзвичайно вимогливим до роботи, тому приділяв мало уваги власному одягу і постійно ходив в мундирі лісового відомства. Коли щось обмірковував, то швидко ходив взад-вперед по кімнаті.

Василь Дмитрович написав багато наукових праць, підручників. Особливу увагу приділяв проблемі природного поновлення лісу залежно від різних варіантів його вирубки, а також методам боротьби з хрущами [12], [13]. У період УСРР організував курси підготовки працівників лісової галузі, працював в сільськогосподарському лісовому комітеті, був членом комісії з вивчення природних багатств України при Академії наук. Помер в 1921 році [14].

Тісні родинні зв'язки у лихоліття Першої світової війни визначили вектор повернення родини Анатолія Володимировича, не без поради і допомоги дядька, в Україну. Сам Анатолій Володимирович отримав щасливу можливість пов'язати долю з КПІ та гідрологічною наукою.

Василь Васильович Огієвський, молодший син Василя Дмитровича. Вчений-лісівник, продовжувач справи батька. Народився в Кролевці в 1892 році. В 1949-1952 роках був деканом лісогосподарського факультету Лісотехнічної академії. Професор, доктор сільськогосподарських наук. Спеціалізувався на агролісомеліорації, вивчав проблему залісення пісків, автор підручників [15], [16], [17]. Його син, також Василь Васильович, продовжив династію лісівників: доктор сільськогосподарських наук, завідувач кафедрою лісових культур Сибірського технологічного інституту [18].

Володимир Васильович Огієвський, старший син Василя Дмитровича. Народився 1890 року на Курщині. Засновник радіотехнічної спеціальності в КПІ, професор, доктор технічних наук, заслужений працівник вищої освіти УРСР. У роки Першої світової війни служив начальником радіостанції 8 армії та Південно-західного фронту [19]. В той же час відповідні посади в метеослужбі обіймав Олексій Вангенгейм, в майбутньому організатор метеослужби СРСР. Очевидно, що вони були знайомі. Це символічно, зважаючи на конотопське коріння обох.

В 1921 році Володимира Васильовича перевели до Києва на посаду начальника військової радіостанції з відповідної посади у Москві. Цього ж року він почав викладати у військовому училищі зв'язку та на електротехнічному факультеті КПІ.

Працюючи з архівними документами початку діяльності метеорологічної служби автори з'ясували, що Володимир Васильович мав до неї безпосередній стосунок. У списку посадового устрою на додаткове підвищення зарплатні співробітників Сільськогосподарського наукового комітету України (СГНКУ) в 1923-1924 роках згадується Агієвський (Огієвський), завідуючий радіостанцією, доцент, який мав ставку по 16 розряду. Метеорологічний відділ входив до СГНКУ. Пізніше він перетворився на метеорологічну секцію, а згодом на Українську метеорологічну службу (Укрмет) [20]. Автори вважають, що Володимир Васильович та Анатолій Володимирович певний час разом працювали в Укрметі.

В 1930 році на базі електротехнічного факультету був створений Київський енергетичний інститут, деканом радіотехнічного факультету якого став В. В. Огієвський. З 1944 до 1962 року Володимир Васильович очолював відповідний факультет вже в складі КПІ. В. В. Огієвський - кавалер як ще російських, так і радянських орденів: Св. Станіслава 2-го та 3-го ступенів, Св. Анни 3-го і 4-го ступенів, Леніна, Трудового Червоного прапора. Помер в 1979 році.

Ія Володимирівна Огієвська, кандидат мистецтвознавства, донька Володимира Васильовича.

Як згадувала Ія Володимирівна, Глафіра Матвіївна Огієвська розповідала своєму внуку Володимиру про зустріч з Шевченком і показувала квіти з його домовини.

Цікаво, що й ця гілка роду Огієвських має конотопське коріння. Баба Ії Володимирівни по лінії матері, Катерина Костянтинівна, була з роду конотопських дворян Рубісових. Рубісови, проживаючи взимку в Києві, що було викликано необхідністю отримання дітьми освіти, здавали помешкання студенту-медику Олександру Павловичу Грузиненку з Кролевця [21]. Катерина Костянтинівна, ставши дружиною лікаря, все життя мешкала в Кролевці, хоча й була однією з найкращих учениць-піаністок М. Лисенка та закінчила школу малювання М. Мурашка.

За спогадами Ії Володимирівни, її прадід і прабаба, Катерина Михайлівна і Костянтин Миколайович, мали в Конотопі просторий будинок з садом. В родині було чотири доньки і двоє синів: Софія, Олена, Катерина, Ганна, Олексій та Микола.

Костянтин Миколайович Рубісов був чиновником акцизного відомства. Захоплювався питаннями філософії і математикою. Власним коштом видавав в Конотопі брошури («Мысли о религии, о смерти и доброй жизни», Конотоп, типография кооператоров, 1918). Був автором підручників з математики [22], [23], [24]. Писав на професійну тематику. Ймовірно, був знайомий з Д. Менделеєвим [25]. Помер в перші роки радянської влади в Конотопі.

Сини та двоє зятів (чоловіки Катерини і Ганни) були лікарями. Одного з них, Олексія Рубісова, розстріляли більшовики, а другий, Микола, помер від тифу.

Микола Рубісов впродовж 12 років очолював залізничну лікарню в Конотопі (1905-1917 рр.) , був непересічною особистістю і представляв Конотопщину в Другій Державній думі

Весною 1917 року входив до складу Української Центральної Ради [28].

В 1922 році Володимир Васильович Огієв- ський одружився на Валентині Грузиненко, яку знав з дитинства. Таким чином, в крові Ії Володимирівни тече кров як Лазаревських, так і Рубісових - конотопських дворян.

P.S. В листопаді 2011 року в будинку Огієвських був відкритий музей ткацтва [29]. Від будинку, в якому зупинявся великий поет і в якому жило не одне покоління Огієвських, залишилась лише назва. Реставраційні роботи були проведені з використанням сучасних матеріалів [30].

Автори висловлюють окрему подяку Ії Володимирівні Огієвській за надані з сімейного архіву фотодокументи та цінні історичні свідчення.

Джерела та література

Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. / К.: Дніпро? 1976. - С.214-329.

Жур П. Третя зустріч. Хроніка останньої мандрівки Т. Шевченка на Україну. / К.: Дніпро, 1970. - С. 307.

Огієвська І. В., Серебряков О. В., Соколов В. В. Пам'яті Анатолія Володимировича Огієвського // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. Окремий відбиток. - К. - 2012. - Том 1 (26). - С.12.

Огієвська І. В. Життєвий і творчий шлях Анатолія Володимировича Огієвського. До 55-річчя від дня смерті. // Праці Центральної геофізичної обсерваторії. - 2007. - №3(17) - С.92 - 101.

Огієвський Анатолій Володимирович: Бібліографічний показник. / Уклад. Є. О. Філіпович.

Редкол. А. В. Крива (голова), Є. О. Філіпович, О. С. Дерлюк, В. Є. Перелигіна / Рівне: НУВГП. - 2011. - С.159.

Косовець О. О., Довгич М. І., Соколов В. В. Політичні репресії співробітників гідрометслужби УСРР - УРСР у 1930 - 1940-х рр. // З архівів ВУЧК- ГПУ-НКВД- КГБ. - Київ-Харків. 2010, №2(35). - С.180-212.

Карась А. З історії Сумщини. Історичні нариси / К.: СМП «АВЕРС» - 2006. - С.104.

Тарас Шевченко і Сумщина: Збірник. / Суми: Ред. - вид. відділ облуправління по пресі. - 1993. - С. 104.

Лазаревський О.О. Pro domo sua (Про дом мой). / М.: Мегалон. - 1999. - С. 148.

Карась А. Вказ. праця.

Забіяка І.М. Шевченко та Лазаревські / Електронний ресурс. Режим доступу: http://konotophi- story.com.ua/history/spogadi5.php

Огиевский В. Д. Возобновление дуба посредством густой культуры местами. / С.-Пб.: тип. М. Квара, 1912. - С.37.

Огиевский В. Д. Наставление к борьбе с майским хрущем / С.-Пб.: тип. «Сел. вестн.». - 1912. -С.30.

Нестеренко П. Сосни професора Огієвського // Сільські вісті. - 2010. - № 61.

Огиевский В. В. Лесные питомники и культуры / М. - Л.: Сельхозгиз, 1954. - С.332.

Огиевский В. В. Технические и пищевые лесные деревья и кустарники / М. - Л.: Гослесбу- миздат. - 1949. - С. 76.

Марийская история в лицах. Електронний ресурс. Режим доступу: http://marihistory.ru/index. php?option=com_content&view=article&id=483:2011 -04-17-14-39-54&catid=48:2011-01-01-15-41-23 &Ite- mid=156

Огиевский В. В. Искусственное лесоразведение в Сибири / М.: Гослесбумиздат, 1962. - С. 175.

Ільченко М. Ю. Огієвський Володимир Васильович. Платан професора. / Електронний ресурс. Режим доступу: http://kpi.ua/ogiyevsky

Державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 27, оп. 4, арк. 32.

Размещено на Allbest.ru