Спроба нормалізації польсько-українських відносин в Західній Волині у 1919-1921 рр. в контексті становлення тимчасової адміністрації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Спроба нормалізації польсько-українських відносин в Західній Волині у 1919-1921 рр. в контексті становлення тимчасової адміністрації

Гладишук С.О. аспірант Східноєвропейського

Національного університету імені Лесі Українки

Анотація

Стаття присвячена проблемі нормалізації польсько-українських відносин в Західній Волині у 1919-1921 роках в контексті становлення тимчасової адміністрації. На тлі утвердження польського управлінського апарату в регіоні розпочали свою діяльність суспільно-політичні організації Другої Речі Посполитої. Частина новоутворених товариств намагалася співпрацювати із представниками усіх національних меншин, в першу чергу з українцями, на традиційних засадах «рівні з рівними, вільні з вільними». Практичну реалізацію поставленої мети здійснювало товариство «Кресова сторожа». Однак недбала політика адміністрації стосовно непольського населення нівелювала першочергові успіхи означеної організації.

Ключові слова; польсько-українські відносини, Західна Волинь, адміністрація, товариство «Кресова сторожа».

Annotation

Hladyshuk S. An attempt to normalize Polish-Ukrainian relations in Western Volyn during 1919-1921 in the context of temporary administration establishment

The article dedicated the problem of polish-ukrainian relations in the Western Volhyn in 1919-1921 in the context of the establishment of interim administration. Against the background of strengthening polish managerial state apparatus in the region stared activites social and political organization of the Second Polish Republic. Part of the new established companies trying to cooperate with representatives of all national minorities, especially of Ukrainians, on the traditional principles of «equal peoples with equal peoples, free peoples with free peoples». The practical realization of this goal exercised the society of the name «Kresova storozha». However the negligent administration policy concerning not polish population leveled success of this organization.

Key words: polish-ukrainian relations, Western Volhynia, administration, society «Kresowa storozha».

Виклад основного матеріалу

По завершенні Великої війни на політичній мапі Європи постали нові державні утворення. На уламках трьох імперій з'явилася Друга Річ Посполита, котра намагалася об'єднати у своїх кордонах колись втрачені так звані «східні креси». Подібні плани наштовхувалися на спротив українців, білорусів, та литовців котрі виношували ідеї власних державних проектів. Спірні території ставали ареною військового та дипломатичного протистояння. Не виключенням був і регіон Волині, західна частина котрого протягом 1919-1921 рр. була включена до складу Польщі. Розгляд польсько-українських відносин в означений хронологічний відтинок є своєрідним відправним пунктом дослідження політики польської адміністрації стосовно національних меншин регіону, в першу чергу українців.

Польсько-українські відносини в Західній Волині у міжвоєнний період були і залишаються предметом вивчення значного грона переважно українських і польських науковців. Однак серед наявних досліджень бракує розвідок про початковий етап входження регіону до складу Другої Речі Посполитої. Саме тоді на досліджуваних теренах відбувався процес становлення польської адміністрації та суспільно- політичних і культурно-освітніх організацій, котрі провадили активну дискусію стосовно майбутнього облаштування краю. Дотичну проблематику частково розвивають у своїх працях переважно польські науковці. А. М. Гєровська-Каллаур досліджує процес функціонування тимчасової польської адміністрації на білоруських та литовських землях протягом 1919-1920 рр., частково охоплюючи терени Західної Волині [9,10]. Н. Жєлінська розгладає діяльність товариства «Кресова сторожа» на східних рубежах Польщі [14].

Метою статті є спроба проаналізувати можливі варіанти польсько- української співпраці на теренах Західної Волині в 1919-1921 рр. у контексті становлення управлінського апарату Другої Речі Посполитої.

По закінченні Першої світової війни розгорнулася активна дискусія стосовно майбутньої приналежності Західної України, землі котрої в минулому столітті були складовими частинами Російської та Австро-Угор- ської імперій. 1 листопада 1918 р. розпочалася польсько-українська війна за територію Східної Галичини, котра на рубежі 1918-1919 рр. охопила і Західну Волинь Під Західною Волинню у статті варто розуміти східну частину колишньої Волинської губернії із Луцьким, Володимирським, Ковельським, Рівненським, Дубенським, а також частиною Кременецького і Острозького повітів, що після Ризького мирного договору 1921 р. увійшли до Другої Речі Посполитої під назвою Волинське воєводство.. Від цього часу беруть початок зіткнення польських військових підрозділів із частинами Української Народної Республіки. 14 травня 1919 р., після кількох місяців конфронтації, розпочався активний наступ формувань Другої Речі Посполитої на терени регіону. 16 травня цього ж року військові частини генералів Д. Одри і О. Карніцького зайняли Луцьк [12, с. 63]. До кінця вересня 1919 р. польські формування майже повністю контролювали терени регіону. В Західній Волині розпочався процес становлення тимчасової адміністрації Другої Речі Посполитої та суспільно-політичних і культурно-освітніх організацій.

7 червня 1919 р., згідно із розпорядженням генерального комісара східних земель, було утворене Управління повітів Волині котре підпорядковувалося Цивільному управлінню східних земель - тимчасовій адміністрації Другої Речі Посполитої на східних теренах [5]. Першочергово до Управління повітів Волині увійшов Ковельський, Володимирський та Луцький повіти колишньої Волинської губернії. 9 вересня 1919 р. на місці Управління повітів Волині було утворено Волинський адміністративний округ, що охопив території наступних повітів: Володимирського, Ковельського, Луцького, Дубнівського, Рівненського, Кременецького, Острозького та Заславського [6, с. 161]. На чолі означеної територіальної одиниці перебував начальник округу. 17 січня 1920 р. Волинський адміністративний округ був виключений із компетенції Цивільного управління східних земель і став частиною Комісаріату земель Волині і Подільського фронту [11, с. 51-52]. Головним комісаром земель Волині і Подільського фронту обрали А. Мін- кєвіча, а начальником Волинського адміністративного округу - С. Раві- ча-Смольського [7, с. 1-6]. Подібна адміністративна структура існувала до літа 1920 р. В липні і серпні того ж року більшовицькі підрозділи зайняли терени Західної Волині, тим самим ліквідувавши польський адміністративний апарат. Однак у вересні 1920 р. військові підрозділи Другої Речі Посполитої знову зайняли терени регіону утворивши Управління прифронтових і етапових теренів [8, с. 1]. Подана вище адміністративна ротація була вимушеним і тимчасовим явищем. Вже у наступному місяці Комісаріат земель Волині та Подільського фронту відновив свою діяльність й був ліквідований тільки у лютому 1921 р. у переддень утворення нового і на тривалий час сталого адміністративного організму під назвою Волинське воєводство.

Варто зазначити, що адміністративний апарат на теренах регіону формувався із представників місцевих польських землевласницьких еліт, котрі юридично підпорядковувалися генеральному комісару Цивільного управління східних земель і Начальнику Держави - Ю. Пілсудському. На практиці ситуація була іншою. Патріархальна місцева еліта намагалася зберегти за собою керівництво як політичним так і господарським життям, всіляко нівелюючи спроби порозуміння між представниками національних меншин регіону. Нехтуючи наказами вищого керівництва місцева адміністрація фактично стояла на позиціях польської правиці із її проектом національної асиміляції непольського населення.

Подібні тенденції зустріли рішучий опір серед представників польської лівиці, котра намагалася налагодити контакти з українцями. В Західній Волині у досліджуваний хронологічний відтинок прихильники означеного вектору групувалися навколо товариства «Кресова сторожа». Ця суспільно-політична організація була заснована ще у 1918 р. Її волинську філію очолив Г. Орловський. Стосовно Західної Волині товариство «Кресова сторожа» відстоювала наступні цілі: «Варто уникати на теренах Волині широкої підтримки проблеми утворення незалежної Української держави, однак у розмовах із місцевою українською інтелігенцією варто демонструвати підтримку українській справі. Стосовно незалежної України необхідно підкреслювати розмежування Волинської і Галицької Русі від Русі Київської. Столицею майбутньої української держави повинен стати Київ» [1]. Варто відзначити, що товариство «Кресова сторожа» частково підтримувало ідею незалежної України однак територіальна приналежність Західної Волині і Східної Галичини до Польщі не підлягала дискусії.

Наприкінці 1919 р. товариство «Кресова сторожа» розпочало організовувати місцевий соціум. В окремих повітах Західної Волині були утворені Народні Ради, завданням котрих було групування представників усіх національностей Західної Волині навколо вирішення проблеми подальшого майбутнього регіону. До кінця 1919 р. Народні Ради були утворені в Ковельському, Рівненському, Луцькому повітах а також у Сарнах. 8 грудня 1919 р. була утворена Народна Рада Західної Волині [13, с. 2]. Своє завдання новоутворена організація вбачала у «репрезентації інтересів українців, поляків, чехів, німців та євреїв перед адміністрацією» [13, с. 3]. Варто відзначити, що частина місцевого українського соціуму брала участь в організації Народних Рад, намагаючись відстоювати інтереси чисельної української національної меншини котра на теренах Західної Волині перебувала в абсолютній більшості. Підтвердженням цьому були з'їзди Луцької і Сарненської Народних Рад наприкінці вересня - початку жовтня 1919 р.: «в обох з'їздах активну участь брали українські представники, котрі в такий спосіб намагалися нав'язати контакт із поляками і діяльністю товариства. В Сарненському з'їзді взяло участь 60 українців, 6 стали членами

Народної Ради. Луцький з'їзд відвідало 75 українців, 9 із них увійшли до керівного складу організації» [2, арк. 33].

Впродовж 1920 р. частина української спільноти продовжувала співпрацювати із товариством «Кресова сторожа» та Народними Радами, покладаючи на означені організації значні надії. Договір С. Петлюри і Ю. Пілсудського розставив акценти у проблемі територіальної приналежності Західної Волині, тим самим поклавши край польсько- українським дискусіям стосовно означеного регіону. Зайняття більшовиками Західної Волині впродовж липня-серпня 1920 р. призвело до тимчасової ліквідації польської адміністрації на теренах регіону.

Друга половина 1920 р. характеризувалася поступовим відновленням управлінського апарату Другої Речі Посполитої в регіоні та спробою польсько-українського порозуміння між представниками польських суспільно-політичних організацій та українською інтелігенцією Західної Волині. Найактивнішою у цьому плані була Ковельська група до котрої умовно входили: М. Луцкевич, С. Підгірський, М. Косач. Інформацію про настрої означених осіб подає один із рапортів товариства «Кресова сторожа» за листопад 1920 р.: «Це щирі українці-неза- лежники, котрі однак розуміють реальний стан справ і діють відповідно до ситуації. Надії на утворення незалежної України не залишилося, а питання про приєднання Західної Волині до Польщі є практично доконаним фактом. Добре орієнтуючись в ситуації вони шукають порозуміння з поляками, прагнучи створити для себе умови спокійної праці в освіті, господарському житті і адміністрації» [3, арк. 29].

За підтримки вище названих осіб 12-13 грудня 1920 р. у Луцьку був організований з'їзд громадських активістів Волині усіх національностей. Метою зібрання було налагодження співпраці між соціумом і польським управлінським апаратом: «Польські громадські діячі підтвердили слушність прав українців стосовно вільного національного і культурного розвитку в Другій Речі Посполитій. Українці, натомість, підтвердили своє лояльне ставлення до Польської держави, визнаючи себе за її громадян і зобов'язалися співпрацювати із польським суспільством» [4, арк. 3]. Варто підкреслити, що Луцький з'їзд міг стати плацдармом для можливої польсько-української співпраці в регіоні. Однак ситуація кардинально не змінилася, хоча момент для цього був доволі вдалим. Із цього приводу представники товариства «Кресова сторожа» відзначали: «Коли б подібна політика, що ґрунтувалася на програмі Луцького з'їзду була підтримана урядовими колами, польсько-українські стосунки в Західній Волині виглядали би інакше. На жаль, невдала політика адміністрації, недбалі дії в організації освітнього життя, шовінізм місцевих польських землевласників призвели до напруженості польсько-українських стосунків» [4, арк. 4].

Впродовж 1919-1921 рр. на теренах Західної Волині функціонувала тимчасова польська адміністрація, котра в своїй основі складалася переважно із представників місцевого землевласницького елементу. Означені управлінські кадри гальмували процес співпраці із українцями, намагаючись закріпити за собою привілеї як у господарському, так і в політичному житті. Поряд із адміністрацією в регіоні розпочали свою діяльність товариство «Кресова сторожа» та Народні Ради, котрі намагалися реалізувати на практиці ідею польсько-української співпраці розроблену прихильниками польської лівиці. Попри спільну працю в означених організаціях спроба нормалізації польсько- українських відносин в Західній Волині завершилася поразкою. На рубежі лютого-березня 1921 р. було утворено Волинське воєводство, адміністративний апарат котрого складався переважно із поляків. Українці були виключені із можливого управління територією, де вони складали відчутну більшість.

Список використаних джерел

1. Archiwum Gtowny Akt Nowych w Warszawie (dalej - AGAN), Towarzystwo Strazy Kresowej (dalej TSK), sygn. 182. Instrukcja dla p. Henryka Ortowskiego kierownika Okregu Wotynskiego od 5 wrzesnia 1919 r.

2. AGAN, TSK, sygn. 330. Raport Instruktora Strazy Kresowej na powiat Kowelski za czas 5 grudnia 1919 r. 15 stycznia 1920 r., s. 33.

3. AGAN, TSK, sygn. 324. Raport kierownika Okregu Wotynskiego TSK za listopad 1920 r., s. 29.

4. AGAN, TSK, sygn. 325. Raport kierownika Okregu Wotynskiego TSK za czas 1 marca - 1 czerwca 1921 r., s. 3.

5. Dziennik Urzedowy Zarzadu Cywilnego Ziem Wschodnich (dalej DzU ZCZW), nr.5 z 28 czerwca 1919 r.

6. DzU ZCZW. 1919. № 17. Poz. 153. s. 161.

7. Dziennik Urzedowy Zarzadu Cywilnego Ziem Wotynia i Frontu Podolskiego. 1920. № 1. Poz. 1-2. s. 1-6.

8. Dziennik Urzedowy Zarzadu Terenow Przyfrontowych i Etapowych. 1920. № 1. Poz. 1. s. 1.

9. Gierowska-Kallaur J. Zarzad Cywilny Ziem Wschodnich (19 lutego 1919 - 9 wrzesnia 1920) / Joanna Gierowska-Kallaur. Warszawa, 2003. 447 s.

10. Gierowska-Kallaur J. Straz kresowa a Zarzad Cywilny Ziem Wschodnich. Wspoldziatanie czy rywilizacja? / Joanna Gierowska-Kallaur. Warszawa, 1999. 131 s.

11. Sleszynski Wojciech. Bezpieczenstwo wewn^trzne w polityce panstwa polskiego na ziemiach potnocno-wschodnich II Rzeczypospolitej. Wydawnictwo RYTM, Warszawa, 2007. 408 s.

12. Wyszczelski Lech. Wojna o polskie Kresy 1918-1921. Bellona Spotka Akcyjna, Warszawa, 2013. 494 s.

13. Ziemia Wotynska, 25 grudnia 1919 r. № 12, s. 2.

14. Zielinska N. Towarzystwo Strazy Kresowej / Nina Zielinska. Lublin: «Verba», 2006. 243 s.

Размещено на Allbest.ru