Біобібліографічні матеріали про одного з дослідників античності (Гай Юлій Цезар)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Рівненський Державний Гуманітарний Університет

Історико-соціологічний факультет

Кафедра Всесвітньої історії

Змістовий модуль ІІ

Індивідуальне навчально-дослідницьке завдання

з дисципліни «Історія Стародавнього світу»

на тему: «Біобібліографічні матеріали про одного з дослідників античності» (Гай Юлій Цезар)

Роботу виконала:

Студентка І курсу ІЮ-12 групи

Історико-соціологічного факультету

Василець І.А.

Перевірив:

Доц. Слесаренко А.В

Рівне - 2017

План

Вступ

1. Ранні роки

2. Політична діяльність

2.1 Перемога над Помпеєм

3. Реформи Цезаря

4. Гай Юлій Цезар --письменник

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Гай Юлій Цезар - один з найвидатніших полководців і державних діячів Риму і всіх часів. Син батька, який мав те ж ім'я, і блискуче освіченою Аврелії, він народився 12 липня 100 до Р. X., а помер 15 березня 44 року. Цезар походив із древнього патриціанського роду, який вважав своїм родоначальником троянця Енея. Серед вчителів його називають риторів М. Антонія Гніфона і Аполлонія (Молона) з Родосу. Вождь римських аристократів (оптиматів) Сулла переслідував молодого Цезаря, близького родича свого політичного ворога, глави демократів (популяров) Марія. Незважаючи на юність Гая Юлія, Сулла вважав його людиною небезпечним. Він говорив, що в «цьому хлопчиську сидить сотня Мариев». Тільки завдяки настійним проханням впливової рідні Сулла не піддаючи Цезаря проскрипції. Проте, молодій людині довелося тоді виїхати в Азію. Лише після смерті Сулли (78) Цезар повернувся в Рим, але незабаром знову його покинув, щоб удосконалитися в красномовстві у ритора Аполлонія на Родосі.

З року другого повернення Юлія Цезаря в столицю (73) почалася його політична діяльність. Тісно пов'язаний з родинним стосункам з партією демократів, він намагався безмежної щедрістю здобути прихильність народу і відновити його політичний вплив знищенням аристократичних установ Сулли. У 68 році Цезар був квестором в Іспанії на південь від Ебро, в 65 став еділом, в 63 верховним жерцем (понтифіком). Від демократичного змови Катіліни він завбачливо тримався осторонь, але все ж при розборі справи намагався позбавити його учасників від смертної кари. Після виконання преторской посади (62) Юлій Цезар відправився в призначену йому провінцією Іспанії за Ебро і виплатив звідти свої величезні борги. Повернувшись на наступний рік в Італію, він виставив свою кандидатуру в консули. Першою людиною Римської держави був тоді ворогував з аристократичним сенатом Гней Помпей. Незадовго до цього Помпей здобув на Сході блискучі перемоги над царями Понта і Вірменії (Митридатом і Тиграном). Але сенат тепер відмовлявся затвердити введені Помпеєм в Азії порядки і не давав гідної винагороди його солдатам. Обурений Помпей об'єднався (60 р) проти сенатських оптиматів з найбільшим римським банкіром, Красса, і з Цезарем, який став уже одним з головних вождів партії популярний. Цей союз «трьох чоловіків» отримав назву першого тріумвірату.

1. Ранні роки

Гай Юлій Цезар походив із стародавнього і знатного патриціанського роду Юліїв. Він сам з притаманною справжньому римлянинові гордістю підносив свій рід до напівлегендарних царів і, навіть, до богів. Мати Цезаря -- Аврелія -- була зі стародавнього і знатного, але плебейського роду Авреліїв. Незважаючи на знатність походження, родина Цезаря традиційно була зв'язана з противниками римського сенату, з тими, кого вважають представниками демократичного крила. Така традиція могла йти від матері, в роду якої були не тільки консули, але й народні трибуни. Також сестра його батька -- Юлія, була одружена зі знаменитим Гаєм Марієм.

У 84 році до н. е. юного Гая Юлія, завдяки Гаю Марію, зобов'язали стати фламіном Юпітера. На цю поважну посаду міг бути обраний лише той, хто належав до патриціанського роду, він не міг бути воїном і виконував лише обов'язки жерця.

У тому ж 84 році до н. е. Цезаря одружили з Корнелією Циннілою, донькою консула Луція Корнелія Цинни, який після смерті Гая Марія залишився, фактично, єдиним правителем Риму.

2. Політична діяльність

У 82 році до н. е. Рим завоювали війська Луція Корнелія Сулли, який став диктатором. Спершу він скасував усі закони, прийняті Гаєм Марієм. Їхні прибічники були покарані. Від Цезаря вимагалося розлучитися зі своєю дружиною Корнелією Цінною, але Цезар не виконав наказу Сулли, тому що він не бажав бути фламіном Юпітера Найвеличнішого, бо це не дозволяло йому стати воїном та полководцем. І тоді ризикуючи бути страченим диктатором Суллою через свій непослух Цезар вирішив втекти із Риму на своєму улюбленому коні, з рабом-германцем Бургундом та Луцієм Декумієм -- «хранителем перехрестя, найманим вбивцею і названим батьком Цезаря». У бігах Цезар дуже сильно захворів на гарячку і був на грані смерті, саме тоді вирішив повернутись до Риму, де Аврелія Котта випросила помилування для свого сина.

2.1 Перемога над Помпеєм

У 50 році до н. е. Помпей, наляканий успіхами Цезаря у Галлії, почав схиляти сенат до прийняття рішення про відкликання Цезаря з завойованих земель,1 січня 49 року до н. е. сенат ухвалив відповідний наказ. Народні трибуни наклали на це рішення «вето» і втекли до Цезаря. У розпорядженні Гая Юлія було лише два легіони (близько 10 тисяч воїнів). Перебуваючи біля кордонів Італії, він розумів, що, перейшовши річку Рубікон, розпочне громадянську війну. Зваживши всі «за» і «проти», зі словами «Жереб кинуто!» -- він переправився на той бік річки. Помпей відступив до Греції. У Греції, поблизу міста Фарсал. У 48 році до н. е. відбулася битва двох видатних римських полководців.

Військо Цезаря становили 34 тисячі піхоти і 1 400 вершників, військо Помпея -- 60 тисяч піхоти і 7 тисяч кінноти. Але Цезар переміг. Помпей втратив 15 тисяч вбитими і 24 тисячі полоненими. Помпей після своєї поразки хотів втекти до короля парфян, але друзі його відрадили, мотивуючи тим, що парфяни після війни з Крассом були дуже вороже налаштовані до римлян. Тоді Помпей поїхав до Єгипту, шукати допомоги в боротьбі з Цезарем. Але, піддавшись вмовинам придворних, молодий єгипетський король Птолемей XIV вирішив не допомогати Помпею, щоб отримати прихильність Цезаря. Назустріч Помпеєві вислали невеликий човен із кількома людьми, які, коли втікач відвернувся, вбили його. Голову Помпея єгиптяни переслали Цезарю. але останній, навпаки, засмутився, що його суперник так марно загинув.

В Єгипті Цезарь затримався на півроку, щоб отримати гроші, які один із попередніх королів зобов'язався заплатити Римові, а також упорядкувати життя країни. Тоді у єгипетській королівській родині почалася війна за владу. Молодий Птолемей XIV зчепився зі своєю старшою двадцятирічною сестрою Клеопатрою. Цезар став на бік останньої, але єгипетський народ збунтувався. Врятувала Цезаря допомога, яка надійшла з Азії. На той час Цезар вже мав близькі стосунки з Клеопатрою і навіть хотів взяти її собі за жінку. Разом з Клеопатрою він подорожував Єгиптом, а потім, у 46 р. до н. е., вона відвідала Цезаря в Римі. Син Клеопатри і Цезаря дістав ім'я Цезаріон.

У серпні 47 року до н. е. відбулася вирішальна битва між Цезарем і Понтійським царем Фарнаком. Цезаря було проголошено диктатором на 10 років, але щороку його обирали консулом. Тоді «диктатором» називали людину, яка організовує боротьбу проти зовнішнього ворога. Головною метою політики Цезаря було відновлення стабільного життя держави. Він видав ряд законів про устрій міст у провінціях, про безкоштовне роздавання хліба, а також закон проти розкоші, за яким було заборонено користуватися ножами, носити пурпуровий одяг і перли.

3. Реформи Цезаря

Цезар необмежено користувався своєю фактичною владою. Його розпорядження вважали за законні акти, а новообрані урядовці складали присягу, що шануватимуть його волю.Цезар змінив організацію римських урядів. Число преторів збільшив до 16, еділів -- до 6, квесторів -- до 40. Більше урядовців було потрібно з огляду на великий розмір Римської республіки та її провінцій. Цезар вніс проект реформи законодавства, що спиралося на право Дванадцяти таблиць та едикти преторів, і реформував також управу провінцій, намісниками яких призначав своїх людей.

Змінив він і Сенат. Він пам'ятав про всі зневаги, що їх зазнав від сенаторів, тому задумав їх підкорити. Число членів сенату Цезар збільшив до 900 і ввів до нього багатьох своїх старшин, навіть нижчого ступеня, а не раз і чужинців із Галлії та Іспанії. У сенаті він займав перше місце і перше слово, тому відразу надавав тон нарадам. Сенат втратив усяку державну ініціативу і тільки приймав до відома те, що постановив всемогутній диктатор. Не мали значення також народні збори. Цезар не скасував їх, але, як диктатор, мав право скасувати кожну їхню ухвалу, яка йому не подобалася. На народних зборах теж ніхто не відважувався відкрито виступити проти Цезаря.

Намагався Цезар змінити і соціальний устрій Риму. Не боячись непопулярності, він зменшив дотації зубожілому населенню Рима з 300 тисяч на 150 тисяч людей. Так правитель намагався стримати наплив пролетаріату до столиці.

Також Цезар розпочав широку колонізацію Італії. Він викупив багато земель і розселяв на них ветеранів своїх армій та безземельних селян. Нові поселенці розміщувалися в старих оселях по всій країні, для скорішої асиміляції з місцевим селянством. Щоб підтримати сільське населення Італії, Цезар видав розпорядження, згідно з яким в приватних маєтностях принаймні половина робітників має бути із вільних селян, а не невільників. Селянам, які мали великі родини, він визначив окремі нагороди. Цезар взяв також під свою опіку населення італійських міст і видав нові муніципальні закони, що врегулювали міський устрій.

Нові колонії Цезар створював і у провінціях в Галлії, Іспанії, Африці і місцями у Греції та на Сході. За часів його правління в провінції було переселено близько ста тисяч людей. Ця колонізація мала подвійну мету: підняти економічне становище селянства, яке в перенаселеній Італії не могло знайти прожитку, і підсилити романізацію провінцій. Цю політику Цезаря наслідували пізніше всі римські імператори. Мешканцям провінцій він щедро роздавав римське громадянство, щоб у такий спосіб тісніше зв'язати їх з Римською державою.

Щоб звеличити своє володарювання, а також дати роботу безробітним масам, Цезар розпочав велике будівництво в Римі. Він побудував новий форум (ринок), що дістав його ім'я. А серед площі поставив святиню Венери -- матері юліанського роду, збоку -- величавий судовий будинок, так звану Базиліку Юлія. Для сенату побудував новий будинок для засідань, так звану курію Юлія, бо старіша ратуша згоріла. Також почалося будівництво нового будинку для народних зборів на Марсовому полі, але Цезар не встиг його закінчити. Мав задум Цезар побудувати також великий театр і публічну бібліотеку, в якій хотів розмістити Александрійську бібліотеку Птолемея. Крім архітектурних робіт, Цезар задумував заснувати новий порт в Остії в гирлі Тибру, проектував нові дороги в Італії та провінціях. У своїх широких планах задумував Цезар і розбудову провінцій, і заснування нових міст, навіть заснування другої столиці держави на Сході. А кордони римських володінь хотів пересунути за Дунай, завоювавши германів, скіфів та інші племена.

У 45 році до н. е. за наказом Юлія Цезаря було проведено реформу календаря. Календар у Римі вели спеціальні жерці. За багато років вони так заплутали перелік днів, що й самі не могли у ньому розібратися. Тому про римських полководців говорили, що вони завжди перемагали, але ніколи не знали, в який день це трапилось. Найдавніший календар у Римі обчислювали за рухом місяця. Спочатку було тільки десять місяців, а саме 6 місяців по ЗО днів і 4 по 31 дню, так що рік мав 304 дні. Пізніше додано ще два місяці, причому 4 місяці мали по 31 дню (березень, травень, липень, жовтень), лютий -- 28 днів, інші місяці -- по 29 днів, а весь рік -- 355 днів. Через те, що цей календар не погоджувався із сонячним роком, кожні два роки додавали один 31-денний місяць. Ті різнорідні зміни ввели у календарні обчислення нелад і хаос. Тому Цезар, який особисто цікавився астрономією, вирішив запровадити в республіці докладніший єгипетський календар. Цезар запросив до Риму вченого-астронома з Єгипту, щоб той виправив календар. Нормальний рік мав числити 365 днів, а раз на чотири роки мав бути рік із 366 днями. Цей календар від імені Юлія Цезаря дістав назву юліанського. У нас ним користувалися аж до 1918 року. Але і зараз юліанський календар не забутий. Його дати прийнято називати «за старим стилем».

Цезар також ввів реформу дорожнього руху. Правила Цезаря, звичайно, були не досконалі та суттєво відрізнялися від сучасних, але дещо з них використовують і зараз. Наприклад, вулиці з одностороннім рухом.Зі сходу сонця і до кінця робочого дня (за 2 години до заходу сонця) заборонявся приїзд по Риму колісниць, екіпажів, приватних возів. А іноземці повинні були залишати транспорт за містом і пересуватися тільки пішки або в найманих паланкінах (своєрідне таксі). Щоб правила виконувалися, було створено спеціальний патруль, основне завдання якого було -- не допускати сутичок між «водіями».

4. Гай Юлій Цезар -- письменник

Цезар був не тільки полководцем, а й письменником, одним з найкращих римських прозаїків. З його творів збереглися «Записки про Галльську війну» -- 7 книг -- важливе історичне джерело для вивчення суспільного ладу, побуту й культури кельтських і германських племен І століття до н. е. А також «Записки про громадянську війну» -- 3 книги. Для них характерна продуманість, ясна композиція, проста невимушена розповідь, точна мова, конкретність образів і тонка характеристика, як поодиноких людей, так і цілих народів (особливо галлів).

Із творів Цезаря, які не збереглися до наших днів, найоб'ємнішими були, ймовірніше за все, збірники його промов і листів. Відверто політичний характер мали два його памфлети, які називалися «Auticatones». Гай Юлій написав їх в 45 році до н. е., у таборі при Мунді.Чисто літературними творами були віршовані авторства Цезаря: «Похвала Геркулесу», трагедія «Едіп», поема «Iter», де описана його подорож із Риму до Іспанії в 46 році до н. е.

Існують свідчення і про науковий твір Цезаря у двох книжках -- «De analogia». Це граматичний трактат, в якому аналізується відома граматична суперечка між аналогістами і аномалістами і розв'язується на користь перших, тобто, на користь принципу закономірності.

Висновок

цезар політичний полководець письменник

Юлій Цезар був великий полководець, що вмів хоробро і рішуче, обдумано і майстерно здійснювати свої військові плани, швидко і впевнено переборювати всі перешкоди. Він був і великим політиком. Серед найважчих обставин, завжди вміючи стримувати своє палке честолюбство, Гай Юлій із залізною силою волі піднявся до першого місця в Римі, щоб мудрою, гуманної і примирної політикою заспокоїти вражене держава і усунути численні негаразди. Геній Юлія Цезаря охоплював всі галузі людського знання і був доступний всім інтересам. Він був чудовим оратором і писав по багатьом питанням, навіть під час своїх походів. Здійснюючи один зі своїх переходів через Альпи, Цезар написав (втрачене тепер) твір «De analogia» (дослідження про латинською мовою). Як письменник, Гай Юлій створив собі міцне ім'я історією перших семи років галльську війни і Громадянської війни (до початку олександрійської). У давнину ці твори по праву вихвалялись, як зразок простого і ясного викладу.

Використана література