Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний унівеситет

Факультет історії, політології і міжнародних відносин

Кафедра Всесвітньої історії

Індивідуальне науково-дослідне завдання

Із джерелознавства Всесвітньої історії на тему:

«ДЖЕРЕЛА З ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ»

Підготувала: студентка III курсу

групи ІА-21 Козлюк О.Я

Перевірив: доц.Слесаренко А.В

План

Вступ

1. Джерела з історії царського і республіканського часу

1.1 Писемні джерела

1.2 Епіграфічні пам'ятки

2. Джерела з історії Римської Імперії

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Джерела з історії Стародавнього Риму досить різноманітні: це пам'ятники матеріальної культури, письмові пам'ятки і мовні дані. Про використання пам'яток матеріальної культури насамперед визначають їх призначення і датування. Писемні джерела збереглися у вигляді рукописів папірусів, шкіри, пергаменту, написаних або переписаних в античну або середньовічну епоху, а також у вигляді написів на камені, кераміці, металі. Насамперед їх треба прочитати. Цим займаються фахівці - текстологи, палеографи, папірологи, епіграфісти, нумізмати. За змістом всі письмові джерела поділяються на розповідні (твори історичного характеру, художньої літератури, філософські трактати тощо) і документальні (державні акти, заповіту, боргові розписки тощо). Всі історичні пам'ятники, як матеріальні, так і письмові, можуть бути класифіковані по тематиці - характеризують економіку, соціальне життя, релігію і т. д.

Найважливішими вимогами джерелознавства є критичне ставлення до джерел, виявлення притаманної їм тенденції та їх комплексне використання. Без визначення ступеня достовірності та повноти відомостей, що містяться в джерелах, неможливе будь-яке наукове дослідження. В останні роки форми роботи з джерелами розширюються, прийоми удосконалюються. Застосовуються математичні та хімічні методи аналізу, аерофотозйомка, фото зондаж, стратиграфічні, підводні археологічні дослідження.

1. Джерела з історії царського і республіканського часу

Пам'ятники матеріальної культури мають першорядне значення для вивчення найдавнішої епохи. Завдяки знахідкам знарядь праці, зброї, посуду і наскельних зображень археологи довели, що людина мешкала в Італії в епоху палеоліту і неоліту. Численні поховання з заупокійними приношеннями, самий тип поховань, сліди пальових будівель і хатин виявили типи культур бронзового та раннього залізного століття, що належать різним племенам і народам. На півдні Італії і на островах багато слідів грецьких селищ мікенського часу і періоду великої грецької колонізації. До кінця VIII-VII ст. до н.е. відносяться залишки поселень і святилищ карфагенян на острові Сардинія, що свідчить про їх колонизацию. Великий матеріал, що характеризує етруську культуру і побут, виявлений в Тоскані, Лації і Кампанії, на Паданській рівнині переважно в некрополях. Похоронні камери дають уявлення про планування та оздобленні осель, про зброю, начиння і ювелірних прикрасах. Стіни гробниць розписані сценами бенкетів, полювання, спортивних змагань, зображеннями божеств, часто супроводжуються написами. Тарквінія знаменита похоронними склепами з барвистим розписом.

Особливе значення мають археологічні пам'ятки самого Риму. З фрагментів кераміки можна судити про поселення, яке відносяться до апеннинской культури бронзового століття. На Палатині, Есквіліні та інших пагорбах, а також на форумі виявлено безліч могил, а на Палатині - і сліди хатин початку I тисячоліття до н.е. з бідним інвентарем. Від VII ст. до н. е. збереглися перше мощення форуму і система водостоків; від VI ст. - фундаменти храмів, в тому числі на Капітолії, теракотові фрагменти прикрас, бронзова скульптура вовчиці, вгодувальниці близнюків, а також нижній шар оборонної міської стіни, побудованої Сервієм Туллієм (верхній належить IV ст. до н. е.). Все це - свідчення етруського панування. Одним з найдавніших будівель форуму був круглий храм Вести, багато разів перебудовувався в колишньому вигляді, а по сусідству - будинок, де жили жриці-весталки, колись двоповерховий.

Багатющий матеріал, що характеризує будівельну техніку, архітектуру, мистецтво і побут, економіку і військову політику епохи Республіки, знаходиться в різних місцях Італії. Це міста і селища з пам'ятниками дорійського і римського часу з прилеглими до них, виявленими завдяки аерофотозніманню слідами земельних ділянок, дороги (Аппієвий, Фламінієва і ін), якими користуються і тепер, мости і акведуки (водогони). Важливі знахідки грошей як економічного показника розвитку. Написи і зображення на монетах містять вказівки на політичні програми. Нумізматичні дані допомагають також датувати події.

1.1 Епіграфічні пам'ятки

Пам'ятники матеріальної культури найчастіше супроводжуються написами. Самими ранніми в Італії є грецькі написи з острова Іскія. Зв'язний віршований текст на посудині відноситься до VIII ст. до н. е. Починаючи з VII ст. до н. з. у Тосканській, Паданській Етрурії, Лації і Кампанії з'являються етруські написи.. Найдавнішої латинським написом є римська напис з форуму на кам'яній плиті, яка перебувала в місці, яке імовірно називають могилою Ромула. Поруч з плитою виявлені предмети VII-VI ст. до н.е., вчені відповідно датують і напис. Оскільки плита і вотиви покоїлися на чорному мармуровому стовпі, напис називається написом Чорного каменю.Ранні написи підтверджують свідчення античних письменників про значення грецької і етруського впливу і говорять про розвиток релігії та культури у найдавнішій Італії.

Більше інформації містять елогії, тобто надгробні написи з сімейних і родових усипальниць, які будувалися в римському передмісті за Аппієвою дорогою. Це насамперед написи на саркофагах з вихвалянням померлих. В них містяться дані про почесні посади, будівельної діяльності, зовнішньої політики, релігійних і етичних поглядах римлян.

Велику цінність являють собою римські державні акти II-I ст. до н. е. Від 187 р. до н.е. дійшла постанову сенату про заборону Вакханалій, від 45 р. до н. е .. - так звана Гераклейская таблиця з законом Юлія Цезаря, що регулює пристрій міст, що отримали статут самоврядних муниципіїв. Ряд написів характеризує стан аграрних відносин. Це 1) судове рішення арбітрів Мінуциїв в суперечці про землю; 2) закон 111 р. до н. е,, відміняв невідчужуваність земель, отриманих з реформ Гракхів.

Мова і писемність також є історичними джерелами, що дозволяють датувати тексти і встановлювати по появі грецьких, іллірійських, етруських слів та імен культурні впливи на Рим.

1.2 Писемні джерела

Перш все це твори античних письменників різних жанрів. В сукупності вони складають античну традицію. До наших днів збереглися порівняно пізні тексти, не раніше VI ст. до н. е. Але в розповідях про найдавніший період їх автори ґрунтувалися на втрачених для нас джерелах, які містили важливі відомості. Що ж являє собою ця частина історичної традиції? В основі її лежать: 1) офіційні записи, що стосуються життя всієї римської громади, 2) усна народна творчість, родові і сімейні перекази, які передавалися з покоління в покоління, 3) відгуки греків на події в далекій Гесперії, як вони називали Італію.

До офіційних актів належать царські, більша частина яких визнається сучасною наукою достовірними, перші договори з Риму іншими громадами та державами - з латинськими містами і Карфагеном, історичність яких також не заперечується, і записи, які велися грецькими колегіями. Головне місце серед них займала колегія понтифіків, заснована другим царем Нумой.

Ймовірно, вже у царську епоху голова колегії, великий понтифік, поряд з фастами став записувати визначні події року - затемнення світил, війни, святкування. Це поклало початок літопису, яке розвинулося вже в республіканську епоху. З початком Республіки рік стали визначати за правлінню вищих посадових осіб - консулів. Тоді понтифіки почали складати їхні списки, а потім і списки інших магістратів. Погодні списки консулів називаються консульськими фастами. На їх основі зросла запис консульських тріумфів, яка іменується тріумфальними фастами. Консульські і тріумфальні фасти були зібрані і опубліковані на початку нашої ери. На основі фаст склалася офіційна літопис - понтифікальні аннали (від латинського annus - рік). Близько 130 р. До н. е. вони були опубліковані головою колегії, великим понтифіком П. Муцием Сцеволой в вісімдесяти книгах, які отримали назву «Великі аннали», (Annatos maximi). У XIX ст. фасти вдалося майже повністю відновити. У найдавнішій частині вони фальсифіковані тими представниками римської знаті, які не могли похвалитися справжньою стародавністю свого роду, але прагнули довести її за допомогою «виправлення» документів.

Найбільш ранні уявлення греків про жителів Італії можна знайти в «Одіссеї» Гомера. Гесіод першим згадує героя римської історії Латина. Перше грецьке згадка Риму належить Гелланику Лесбосскому. Найбільш обізнаними про Римі з ранніх грецьких авторів були сицилійські історики, список яких відкривається Антіохом Сіракузьким (кінець V ст. до н. е.). Їх твори не дійшли до нашого часу, але склали фундамент ранній римської літератури III-II ст. до н. е.

Спочатку римське минуле згадували поетами. Кампанійський уродженець Гней Невий (III ст. до н. е..), учасник 1-ї Пунічної війни, присвятив їй поему, згадавши в ній про найдавнішої історії Риму. Його молодший сучасник Енний написав поему «Аннали», що охоплює час від виникнення Рима до його часу. У III столітті до н. е. в умовах зовнішніх успіхів і Риму у зв'язку з поширенням грецької культури в середовищі освічених римлян виникла прозова анналістична література. Першим анналістом був Кв. Фабій Пікто. Але вже прямував за ним М. Порцій Катон Старший (234-149) став писати латиною. В його «Початках» («Origines») історія заснування Риму викладається в зв'язку з історією інших племен і народностей Італії. Історія до імператорського Риму знайшла місце серед античних праць з всесвітньої історії. Видатним істориком був Полібій (201-120 рр. до н. е.), грецький аристократ, який прожив 16 років в якості заручника в Римі. Його «Загальна історія» в 40 книгах грецькою мовою охопила період з 264 по 146 р. до н. е.., тобто період трьох Пунічних воєн, коли Рим перетворився у велику середземноморську державу.

Як би продовжувачем його був грек Посидоній (кінець II - перша половина I ст. до н. е..), негативно ставився до римського панування в завойованих країнах. Він описав у праці «Історія» взаємини Риму з елліністичними містами. Його праця не збереглася.

Власне римської історії присвятила свої праці ціла плеяда письменників. Найбільш популярним у давнину була праця Тита Лівія з Падуї (59 р. до н. е. - 17 р. н. е..). Вона називається «Історія Риму від заснування міста» і складається із 142 книг, з яких в основному дійшла частина від царського періоду до 168 р. до н. е. Інші збереглися в коротких витягах. Це самий повний античний звід по римській історії, викладений захоплююче, з яскраво вираженою патріотичною тенденцією і вихвалянням Республіки.

Історію від заснування Риму до 30 р. н. е. написав в двох книгах в I ст. н. е. Веллей Патеркул. В ній Рим зображується як центр всесвітньої історії. На відміну від історії Лівія праця Веллея пронизана монархічною ідеєю. Дуже докладно розглянута рання етнічна, соціальна, політична і культурна історія Ладія у праці ритора Діонісія Галікарнаського, який жив у Римі в останній третини I ст. до н. е. Його «Римські старожитності» включали 20 книжок, з яких повністю збереглися 9, де викладаються події до 442 р. до н. е. Цінність праці полягає в тому, що в ньому детально зафіксована грецька традиція, в головних своїх рисах підтверджена новими археологічними і мовними даними.

Величезна праця в 80 книгах являє собою написана по-грецьки «Римська історія» Діона Касія Кокцейяна (ок. 155-235 рр.). Він вихваляв Римську республіку і одночасно імператора, правлячого в згоді з сенатом. У найкращій збереженості дійшли до нас книги, що містять історію з 60-х років I ст. до н.е. і до падіння Республіки. У них докладно висвітлені перипетії громадянських воєн.

Окремо в римській історіографії стоять праці Р. Саллюстія Кріспа (86-35 рр. до н. е.), що представляють собою монографії, - «Змова Катиліни», «Югуртинская війна», «Історія» (про події 70-60-х років і ст. до н. е.). Саллюстій був противником сенатської олігархії і прихильник Цезаря, яким був особисто багатьом зобов'язаний. Його ідеал - демократична республіка.

Істотне значення для відтворення історії пізньої Республіки мають мемуари Цезаря. Найбільший державний діяч і полководець Гай Юлій Цезар (101-44 рр. до н. е.) написав «Записки про галльську війну» - важливе джерело не тільки для етнографії і соціальної історії Галлії, але і по військовій і провінційній політиці Риму.

Чудовий судовий та політичний оратор, прихильник «звичаїв предків» і сенатської Республіки, противник Цезаря Марк Тулій Цицерон {106-43 рр .. до н. е..) залишив величезну літературну спадщину. Його листи до рідних і друзів вводять нас у коло політичної та ідейної боротьби того часу.У його записах публічних промов постає яскрава картина повсякденному політичному житті Риму (наприклад, промови проти Катиліни) і провінцій (проти Верреса). У його трактатах «Про закони»,. .«Про державу» безліч даних про релігії, державний устрій, право, а також повідомлення про найдавніших римських порядках і події. Виняткова освіченість Цицерона при всій його тенденційності робить його праці найважливішим історичним джерелом.

Твори біографічного характеру містять багаті відомості не тільки про життя і діяльність героїв, але і історію. Беотійський грек Плутарх (46-126) створив 23 парні порівняльні біографії знаменитих греків і римлян, починаючи з легендарного Ромула.

Гай Светоній Транквілл (II ст. н. е..) лише одну з 12 біографій римських правителів присвятив герою пізньої Республіки - Цезарю. Але і в біографіях імператорів міститься важливий матеріал з соціальної та політичної історії Республіки.

В якості джерел має значення література антикварного і енциклопедичного характеру. Перу П. Теренція Варрона (116-27 рр. до н. е.) належать праці про «Древностях людських і божественних справ» (дійшов до нас в уривках). У I ст. н. е. Плінієм Старшим була створена «Природна історія» включала також відомості з географії, етнографії та історії.

З спеціальної наукової літератури необхідно згадати трактати про сільське господарство, належать перу Катона і Варрона. Вони дають багатющий матеріал з экономіки, соціальним устрій і побут Італії II і I ст. до н. е., дозволяють простежити динаміку розвитку рабовласницьких відносин і структури виробничих одиниць у італьському сільському господарстві.

У «Географії» понтійського грека Страбона (ок. 65 р. до н. е..) зібрані відомості не тільки географічного, а й економічного історичного і етнографічного характеру.

Антична традиція отримала відображення в художній літературі. У героях комедіографа III - початку II ст. до н. е. Плавта, що носять грецькі імена, зображені сучасні йому римляни. Комедії Плавта - живе джерело знань про римський побут і звичаї. Тематику ранньої історії Риму використовував Вергілій в «Енеїді», а громадянських воєн пізньої Республіки - Лукан в «Фарсалии». Політична оцінка Цезаря і його оточення відображена у віршах Гая Валерія Катулла, а перипетії громадянських воєн отримали висвітлення у поета Кв. Горація Флакка.

Особу групу збережених документів складають юридичні пам'ятники.

2. Джерела з історії Римської Імперії

Пам'ятники матеріальної культури. Територія сучасного Риму сповнена руїн імператорського часу. Це безліч парадних, одягнених мармуром площ, споруджених імператорами і названих їх іменами - форуми Августа, Веспасіана, Нерви, Траяна. Великого розмаху досягло храмове будівництво, в тому числі і на старому форумі. Збереглося кілька колон фасадів храмів Веспасіана і Діоскурів, частина храму Антоніна і Фаустіни та інших споруд. Вражає фундаментальністю і разом з тим простором і спрямованістю вгору храм на честь всіх богів-Пантеону на Марсовому полі.

До специфічно римським пам'ятників відносяться тріумфальні арки. У південній частині форуму височить однопрогонова, прикрашена рельєфами арка Тита, поставлена в честь перемоги над іудеями; у північній частині арка Септимія Півночі, з трьома прольотами і з безліччю скульптур у пам'ять перемоги над парфянами; неподалік форуму - величезна арка Костянтина з зображенням численних фігур оточуючих імператора підданих.

Типово римським атрибутом культури є терми. Всі вони сильно зруйновані. Але навіть руїни величезних терм Каракали у підніжжя Авентина вражають. Вони займали площу 12 га і були розраховані на 1600 відвідувачів. Ще грандіозніше, судячи з руїн, були терми Діоклетіана, які вміщували вдвічі більше людей.

Уявлення про культурні потреби римлян дають видовищні підприємства. Ще від Помпея йде традиція спорудження кам'яних театрів. Але від першого театру імені залишилися лише незначні фрагменти. Наступним за ним був театр Марцелла, вміщав до 14 000 чоловік. Особливої популярності кривавих видовищ гладіаторських ігор і цькування звірів свідчать амфітеатри, найграндіознішим з яких є Колізей, зведений правління Флавіїв (I ст. н. е.). Колізей вміщав 50 000 чоловік. В епоху ранньої Імперії було впорядковано знаменитий Великий цирк, заснований ще у царський час для змагань колісниць.

Смаки і придворний побут Риму можуть бути простежені за руїнами палаців імператорів й членів їх сімей на Палатині. В якості історичного джерела виступає і портретна скульптура. Це парадні статуї імператорів, а також скульптури знатних і простих римлян.

Багатий матеріал про релігію, звичаях, образі життя і про соціальної стратифікації дають римські поховальні комплекси з зображеннями побутових сцен і написами. Збереглися від кінця Республіки і епохи Імперії колумбарії належать знаті, колегіям ремісників, членам імператорських сімей. Підземні галереї, що використовувалися для поховань (катакомби), прояснюють для нас побут і вірування ранніх християнських громад.

Пам'ятником пізньої Імперії, що нагадує про внутрішню і зовнішньої нестійкості імперії, є міська стіна у Римі, побудована у III ст. Авреліаном.

Всі перераховані типи пам'яток матеріальної культури повторюються в Італії і в провінціях. Своєрідним комплексом була вілла імператора Адріана в латинському місті Тібурі. За завданням імператора там були відтворені грецькі театри, стадіон, священна ділянка Сераписа з єгипетського міста Канопа, поміщені копії знаменитих статуй великих грецьких художників.

Економіка, побут і культура Римської Італії оживають завдяки розкопкам Остії і Помпеї, а також Геркуланума і Стабиї з-під попелу і лави, вивержених Везувієм у 79 р. н. е. Стародавня Остія зросла при Імперії в багатолюдне місто, яке стало головним торговельним портом Італії. Вона була розпланована за зразком римського військового табору з перетином паралельно розташованих з Півночі на Південь і зі Сходу на Захід вулиць. Місто прикрашали громадські будівлі храмів Юпітера, Митри, Ізіди і Сераписа, театрів, терм. Археологи розкрили житлові квартали, переважно з багатоповерхових будівель, контор і крамниць, прикрашених мозаїкою. Інший вигляд мають Помпеї. Місто було забудоване будинками-віллами, які належали як місцевій, так і римській знаті. Форум, будівлі храмів, театру, палестри свідчать про інтенсивну громадської життя. Фресковий живопис доповнює це свідоцтво сценками ремісничої праці в майстернях, торгових угод. Сільські садиби під Помпеями з панським будинком, господарськими будівлями і угіддями, з робочим інвентарем, кімнатками і колодками для рабів - джерело історії побуту, економіки і соціальних відносин Італії початку Імперії.

Про розвиток будівництва та впровадженні римських форм життя кажуть залишки побудованих за планом римського табору міст Тимугади в Алжирі, Честера в Англії, Аквинкума в Угорщині. Повсюдно будуються мости, дороги, акведуки, виникають форуми і арки та ін. Про римської цивілізації нагадують залишки амфітеатров, театрів і акведуків.

Важливий матеріал по економіці, соціальній структурі, аграрним відносинам в провінціях дають розкопки вілл в латифундіях на території Англії, Бельгії, Іспанії, Північної Африки. Побут і звичаї городян і сільських жителів провінцій жваво і докладно ілюструються надгробними рельєфами і мозаїками.

Особливу групу джерел утворюють нумізматичні дані. Матеріал, з якого виготовлялися монети, і їх вага служать вказівкою на економічний стан суспільства. Знахідки монет разом з іншими пам'ятниками допомагають їх датування.

Написи епохи Імперії висвітлюють багато сторін життя. Вони поділяються на офіційні документи і написи приватного характеру. До першої групи відносяться насамперед імператорські написи. Особливе місце серед них займає автобіографія Октавіана Августа. В ній імператор вихваляє свої заслуги перед Римом встановлення громадянського миру, наділення ветеранів землею, у проведенні роздач і лицемірно заявляє про відновлення їм Республіки. Напис можна вважати політичним маніфестом Серпня.

Про життя сільських обшин, про структуру громадських земель, про муніципальному землеволодіння і зростання імператорського земельного фонду в Італії, а також про аліментарної політиці імператорів дає уявлення таблиця з міста Велейи в Лігурії.

Організація управління і праці у великих імператорських помістях, положення там безпосередніх виробників - колонів, умови колоніальнихх відносин, визначені помісним статутом, висвітлені в Африканських написах епохи Антонина. Так, напис з Бурунитанского сальтуса з маєтку імператора Коммода, являє собою скаргу суборендарів-колонів на великого орендаря, гнобленого їх, і покриває його зловживання прокуратора. В кінці приписана імператорська резолюція, яка задовольняє прохання колонів. Тисячі написів, посвятних, надгробних, дозволяють простежити господарство, соціальне і культурне життя сільських громад різних категорій, муніципіїв і колоній, скласти уявлення про динаміку розвитку рабовласницьких і колоніальних відносин, про ступінь впливу римської адміністрації в провінціях. Епиграфичний матеріал висвітлює релігійні погляди жителів Імперії, зокрема поширення культу імператорів. Цікаві латинські написи з Херсонеса. Специфічну групу джерел, що мають значення для вивчення Імперії, складають папіруси, що відбуваються майже виключно з Єгипту. Частина їх містить державні акти. Основна маса папірусів - приватноправові документи (тобто боргові розписки, договори про найом тощо) і приватне листування. Папіруси дають багатий матеріал про побут і соціальні особливості єгипетської провінції, зокрема про аграрних відносинах і різних формах залежності. джерело стародавній рим пам'ятка

Письмові джерела. Історичні твори. Дуже короткі відомості про встановлення і початку Імперії містяться у витягах з праці Лівія. Події епохи Флавіїв отримали висвітлення в творі знатного іудея Йосипа Флавія «Іудейська війна», учасником якої він був, але потім перейшов на бік римлян.

Особливе місце серед істориків, які висвітлювали ранню Імперію, належить Корнелію Тациту (ок. 55-120 рр.). Він походив з Галлії, але досяг високого положення в Римі, займаючи послідовно почесні посади квестора, консула і проконсула. Він написав «Історії» в 14 книгах з описом подій правління Флавіїв і «Аннали» в 16 книгах - зі смерті Октавіана Августа до кінця династії Юліїв-Клавдіїв. Його інтерес зосереджений на внутрішній історії, особливо на взаєминах імператорів з сенаторським станом. Хід історії, на його думку, пояснюється моральними якостями людей. Тацит декларував принцип писати «без гніву і пристрасті», але не слідував йому. В його блискучому і образному викладі вимальовується його ідеал - вільна республіка, що контрастує з часом імператорського свавілля. За словами Ф. Енгельса, Тацит був останнім представником староримского патриціанського образу думок.

В гірше збережено дійшла присвячена Імперії частина «Римської історії» Діона Касія Кокцейяна. Але зміст втрачених книг відомо з вилучення, зробленому в XII ст. Зонарой. Найбільш докладно викладена ним історія Августа, але багато цінних відомостей міститься у Діона Касія і з політичної історії часу Антонінів та Северів.

Останні десятиліття правління Антонінів, починаючи з Марка Аврелія, і епоху Северов описав грецькою мовою Геродиан (170-240 рр.).

Плутархом написані лише дві імператорські біографії - Гальби і Отона. «Життєписи 12 цезарів», починаючи з диктатора Гая Юлія Цезаря, і всіх правителів династії Юліїв - Клавдіїв і Флавіїв належать перу Г, Светония Транквилла (70-160 рр.). Це був вершник, спочатку адвокат, дослужився потім до посади імператорського секретаря, що відкрило йому доступ в імператорські архіви і до знайомства з обізнаними людьми. Тому у його творах багато достовірних відомостей. Схвалюючи монархію, він сварить поганих монархів.

До IV ст. відноситься твір Секста Аврелія Віктора «Про цезарях» з короткими біографіями імператорів від Серпня до Констанція П. Ця компіляція містить ряд відомостей, ніде більш не згадані. У IV ст. з'явився збірник шести письменників «Історії про Августів», містить біографії імператорів від Адріана до Нумеріана(117-284 рр.).

Дещо осібно стоїть твір Тацита «Життєпис Юлія Агріколи», героєм якого виступає не імператор, а тесть автора, колишній намісником у Британії (68-74 рр.). У цій праці багато даних, характеризують соціальний устрій і побут населення Британії, а також боротьбу британців проти римського панування.

Уявлення про техніку будівельної справи і будівельному мистецтві, а також про соціально-політичноий аспект розвитку містобудування в епоху Серпня дають «Десять книг про архітектуру», створені в якості практичного керівництва для будівельників і замовників Вітрувієм Поллионом.

Для розуміння ідеологічних шукань важливі твори Л. Аннея Сенеки Молодшого, або Філософа (4 р. до н. е. - 65 р. н. е.), колишнього вихователя Нерона, котрий впав у немилість імператора і вимушеного покінчити з собою. У його трактатах (про милосердя, про щасливе життя тощо), у «Моральних листах до Луцію» висловлені ідеї стоїчної філософії. Адептом стоїцизму виступає і імператор Марк Аврелій, якого прозвали Філософом, у творі «До самому собі».

Специфічну групу джерел складають твори художньої літератури. Твори літератури завжди є пам'ятками ідей свого часу, але разом з тим містять безліч вказівок і на різні сторони життя сучасного їм або пішов у минуле суспільства. Дуже красномовно у цьому сенсі творчість поетів століття Августа. Так, Вергілій в «Енеїді» прорекламував його офіційну політичну програму, а в «Буколиках» і «Георгиках» поряд з виховними завданнями в дусі цієї програми дав багато живих подробиць, що характеризують побут, господарство і соціальні відносини його часу. Горацій оспівав зовнішню політику Августа. Опальний поет Овідій намалював яскраві картинки міського життя, а в «Листах з Понта» і «Тристиях» - риси природи і побуту далекого провінційного міста Томи у Західному Причорномор'ї.

Епоха Імперії - час розквіту сатиричного жанру. Талановитий письменник, наближений Нерона, Петроній створив роман «Сатирикон», в якому йдеться про пригоди кількох молодих нероб. «Сатирикон» - яскраве полотно, що зафіксувало моральне падіння різних верств римського суспільства. Разом з тим роман висвітлює побут і господарство розбагатілих вільновідпущеників, кидає світло на соціально-економічний розвиток Імперії. Побут, важке становище клієнтів-бідняків у Римі, соціальні контрасти світового міста античності з винятковою майстерністю представлені в «Эпиграммах» іспанського уродженця Марціана (ок. 40-102 рр.). Викривачем двору Доміціана і тиранічної сутності його правління, показав труднощі життя принижених клієнтів, у тому числі і поетів, був Ювенал (ок. 60-140 рр.), професійний ритор і декламатор.

В епоху Імперії отримав розвиток також такий жанр літератури, як листи й мови. Серед їх авторів в період принципату виділяються Сенека Старший (55 р. до н. е. - ок. 40 р. н. з.) і ритор Квінтіліан (30-ті роки - 96 р.). Видатне становище серед авторів цього жанру займає Пліній Молодший (61-114 рр.), племінник відомого енциклопедиста Плінія Старшого. У листах Плінія вимальовуються економіка, громадські відносини, а також культура, побут і політичні симпатії передусім вищої римської знаті. Його листи до Траяна - документальне свідчення життя східних провінції і системи управління ними. У них є згадки про християн.

Цінним джерелом з історії пізньої Імперії є поеми і листи галльського аристократа Аполлінарія Сидонія (після 430-483 р.). Сидоній, пережив полон у вестготів, розповідає про готською завоювання як активний учасник війни.

Історія виникнення та розвитку раннього християнства і церкви - частина римської історії. Пам'ятники цього історичного явища різноманітні. Це і поховання ранніх християн, і писемні джерела. Серед них канонічні книги Нового завіту і апокрифи, тобто таємні книги християн, які не ввійшли в канон. Письмові пам'ятники представлені також творами апологетів, або отців церкви, - Тертулліана (кінець II - початок III ст.), Орігена (початок III ст.), авторів церковних історій - Євсевія Кесарійського (IV ст.), Августина Блаженного (VB.), його учня Павла Орозія, викривають язичницький Рим. Для розуміння ідейних витоків раннього християнства мають значення Кумранські документи, тобто документи релігійної общини есеїв. До нехристиянських пам'ятників відносяться свідоцтва античних авторів про християн - Тацита, Йосипа Флавія, Плінія Молодшого та античних критиків християнства.

Істотне значення мають юридичні пам'ятники. Ранні з них - підручники права, або Інституції. Збереглися Інституції юриста II ст. Гая. До початку V ст. належить перший кодекс римського права, створений за дорученням імператора Феодосія II і названий його ім'ям, до VI ст. - кодекс Юстиніана. Найбільшим зібранням римського права є збірник, який у XII ст. отримав назву «Корпус цивільного права» (Corpus iuris civilis). До нього увійшли: 1) інституції, 2) дигести, 3) імператорські конституції, тобто встановлення, або кодекс Юстиніана, 4) новели, тобто конституції, видані після кодексу Юстиніана. Кодекси відображають соціально-економічну і політичне життя Імперії..

Висновок

Підсумовуючи сказане про джерела з історії Стародавнього Риму особливе місце серед джерел займає ряд біографій імператорів, об'єднаних у збірнику, що має назву «Життєписи 12 цезарів»». У цьому збірнику подано імператорські біографії, починаючи від Адріана і закінчуючи Нумеріаном. Складення їх приписують Г, Светонію Транквіллу (70-160 рр.) Одні з цих біографій присвячені імператорові Діоклетіану, інші -- Костянтину. Було висловлено припущення, що це пізня фальсифікація, яка не має нічого спільного з реальною історією. Але переконливіша інша думка. Ці невибагливі, розраховані на цікавість, твори були написані на підставі обмежених джерел різної якості з домислами і прямими вимислами. Збірник цей зазнав переробок в подальшому.

Важливу групу джерел з історії соціально-політичного розвитку Римської імперії у ІІІ ст. н.е. складають твори античних авторів. Серед них в першу чергу слід назвати «Римську історію» Діона Кассія (бл. 155 - 235 рр. н.е.). В цьому творі містяться свідоцтва з питань про роль сенату та армії у політичному житті римської держави в роки правління імператорів династії Северів, про реформаторську діяльність засновника династії, про характер взаємовідносин між імператором, сенатом та армією у першій третині ІІІ ст. н.е.

Творчість Секста Аврелія Віктора припадає на другу половину IV ст. н.е. Ним написана збірка коротких біографій римських імператорів від Октавіана Августа до Юліана (31 р. до н.е. - 361 р. н.е.) «Про Цезарів». В ній багато місця надається моральній оцінці правителів Римської імперії, зустрічаються хронологічні та фактичні неточності. Але в цьому творі висвітлюються і події та явища соціально-політичної історії римської держави, які не знайшли відображення в більш надійних нарративних джерелах. Наприклад, саме свідчення Аврелія Віктора, дозволяють говорити про зміст воєнних реформ імператора Галлієна.

Епіграфічний матеріал дозволяє уточнювати хронологію подій соціально-політичного життя Римської імперії, визначати кордони територій, які опинялись під владою окремих претендентів на імператорський престол, містить у собі інформацію щодо процесів, які відбувались у політичній, соціальній, духовній сферах суспільного життя імперії протягом ІІІ ст. н.е.

Папіруси (офіційні документи, приватна документація, архіви, листи) являють собою важливу групу джерел з історії східних провінцій Римської імперії (особливо Єгипту). Їх свідоцтва дозволяють уточнювати хронологію політичних подій, титули римських імператорів та претендентів на імператорську владу тощо.

Документи юридичного характеру дозволяють робити висновки щодо юридичного становища солдатів римської армії, місця сенату в системі державних органів Римської імперії, засад законності влади імператорів та ін.

Список використаної літератури

1.Ковалев С.І. «Історія Риму».Нове видавництво виправлене і доповнене / За ред. проф. Е. Д. Фролова. СПб .: ТОВ "Видавництво «Полігон». 2002. 864 с., Іл.

2.Історія Стародавнього Риму: Підручник. для вузів за спец. "Історія" / В. І. Кузищин, І. Л. Маяк, І. А. Гвоздьова та ін .; Під ред. В. І. Кузищіна. 4-е вид., Перераб. і доп. М .: Вища. шк., 2000. 383 с: ил.

3.Історія європейської цівілізації. Том 3. Рим./Під ред. Умберто Еко. Видавництво "Фоліо". 2015. 1040 с., Іл.

4.Балух В. Історія антічної цивілізації.//Том 2./Стародавній Рим. Видавництво «Наші книги». 2016. 848 с.

5. Балух В.О., Коцур В.П. Історія стародавнього Риму. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Чернівці: Книги - XXI, 2005. 680 с.

6. Бокщанин А.Г. Источниковедение древнего Рима / А.Г. Бокшанин. М.: Моск. ун-та, 1981. 159 с.

7.Глядин А. Геній Риму - Саллюстій / А. Глядин // Знання-сила. 2006. №7. С.112-117.

8. Древний Рим: путеводитель по истории / [ред. В.Д. Кальков]. М.: ЭКСМО, 2002. 704 с. (ил.).

9. Историки Рима / [ред. И.М. Бойченко]. М.: Худож. литер., 1980. 496 с

10 Утченко С. Л. Древний Рим. События. Люди. Идеи. Москва. Изд-во «Наука», 1969.

Размещено на Allbest.ru