Походження людини. Расогенез. Соціогенез

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Рівненський державний гуманітарний університет

Факультет історії,політології та міжнародних відносин

Кафедра всесвітньої історії

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з дисципліни ?Всесвітня історія?

Змістовий модуль №1. Історія первісної общини

на тему: “Походження людини. Расогенез. Соціогенез”

Виконав:

студент 1 курсу

групи ІА-11

Мацелюх Р.В.

Перевірив:

доц.Слесаренко А.В

Зміст

Вступ

1. Походження людини

1.1 Теорія еволюції

1.2 Наведення фактів походження людини від тварини

1.3 Походження людини від тотему

1.4 Божественна теорія

1.5 Теорія позаземного втручання

2. Расогенез

2.1 Початок процесу расогенезу

2.2 Фактори расогенезу

2.3 Етапи расогенезу

3. Соціогенез

3.1 Розвиток людства, як цілісності

3.2 Відсутність цілісного бачення людства

3.3 Тенденція розвитку людства

3.4 Соціум процеси

3.5 Розвиток людини

3.6 Тенденція створення цілісності людства

3.7 Форми ставлення людини до природи

Висновок

Використана література

Вступ

Над походженням людини вже багато років думають вчені.

Походження людини - антропогенез здавна виникає зацікавлення у науковців та філософів. Ще в Давньому Риму філософи відзначали схожість людини та мавпи, до чого сучасна наука прийшла тільки у другій половині XIX ст. Проте у часи Античності та Середньовіччя домінували релігійні уявлення на походження людини. У різних культурах чи релігіях по різному трактували походження людини, але всі вони у сходилися у єдиному твердженню, що людину створив Бог, боги, або інші надприродні сили.

З XVIII ст. європейські філософи та учені, такі як Карл Лінней та Жорж Бюффон заговорили про походження людини від мавпи, але вчені ще не зробили на той час наукового обґрунтування своїх гіпотез. У 1859 р. Ч. Дарвін видає роботу «Походження видів» в якій вперше науково обґрунтовано теорію походження людини еволюційним шляхом.

Винекнення людини - постає питання чи існує світ,що нас оточує,а в тому числі і людина, сама по собі, чи є продуктом діяльності розуму (що належить якійсь вищій істоті або ж кожному окремому індивіду) складає сутність основного філософського питання, що класично формулюється у вигляді дилеми про первісну матерію або розуму.

В залежності від відповіді на задане питання філософи розподіляються на матеріалістів (признають об`єктивне існування оточуючого нас світу, що виник в результаті саморозвитку матерії), об`єктивних ідеалістів (признають об`єктивне існування оточуючого нас світу, що виник в результаті діяльності вищого розуму) та суб`єктивних ідеалістів (вважають, що оточуючий нас світ не існує реально, а є плід уяви окремого індивіда).

Здається, неможливо дати експериментально обоснованої відповіді на основне питання філософії, але більшість вчених є прихильниками матеріалістичних концепцій.

Через те, що матеріалістична концепція нам більш-менш відома, я б хотіла спершу розглянути питання виникнення і розвитку людини з точки зору релігії.

Кожна релігія дивиться на це питання по різному, але більшість з них, в тому числі і православна, християнська, вважає, що людина є створінням божим.

Ось наприклад в Месопотамії вірили, що існує багато різних богів, але людину створила богиня-матір (Ару-ру, Мамі, Нунтуд, Нинсурсаг) або іноді бог Еа, вона створила людину з глини з домішкою божественної крові, тобто людина мала божественний початок, для того, щоб це творіння задовольняло усі примхи і потреби богів. А вони тим часом жили безтурботним життям. Боги були добрими, справедливими та страшними, людина мала прислуговувати і коритися богам, а вони за це могли виконати деякі бажання людини.

В Древньому Китаї вважали, що бог не створював людей за власною подобою і людина - це власне ніщо.

А ось японці мали дуже цікаву релігію, яка складалася з п`яти концепцій:

* світ зародився сам собою, ніхто його не створював.

* сила життя, початок сексу поклали боги: все що природно, те не огидне,

* єдність природи та історії,

* багато богів,

* Бог Сінто створив тільки японців.

В Древньому Єгипті, вважали, що люди утворилися зі сліз бога Сонця - Хепра, чи Ра.

Люди, що жили в давнину у Північній Америці гадали, що люди могли походити від ведмедів, а у Індонезії - що від людиноподібних мавп. Саме там до мавп відносились як до рівних, як до якогось лісного народу.

1. Походження людини

1.1 Теорія Еволюції

Теорія Дарвіна не є досконалою, як і всі інші теорії виникнення життя і людини на землі. Ця теорія базується в основному на викопних залишків. Але насправді досі ще не було знайдено жодного вагомого викопного залишку, жодної "перехідної ланки" від мавпи до людини. Але впродовж історії прихильники еволюції видавали бажане за дійсне, тобто вигадували неіснуючі "перехідні ланки". Ось у прикладі з пилтаунською людиною у 1912 році. Приблизно впродовж 40 років більшість прихильників еволюції признавало її справжність, але у 1953 році підробка була розкрита. Завдяки сучасним методам дослідження виявили, що людські і мавпячі кістки були складені разом і підвергнуті штучному старінню.

В іншому випадку мавпоподібна "ланка" була намальована і подана до друку. Пізніше, однак, знайшлося, що "доведення" складалося лише з одного зуба, що належав вимерлому виду свиней.

Одним із найбільш ранніх ссавців вважається маленька, гризуноподібна істота, що жила біля 70-и млн. років тому, так званий "крисоподібний примат".

Після періоду близько 40 млн. років родословна продовжується залишками, що були знайдені в Єгипті, єгиптопітеком (жив біля 30 млн. років тому).

Потім, після гігантського пробілу, була представлена інша людиноподібна істота. Про неї казалося, що вона жила приблизно 14млн. років тому, і називали іі рамапітеком. Її викопні залишки були знайдені в Індії десь біля півтора століття тому. По цім залишкам було відображено мавпоподібну, двоногу, прямоходібну істоту. Хоча цими викопними залишками були лише залишки верхньої та нижньої щелепи плюс декілька зубів. Але потім було виявлено, що рамапітек дуже схожий на представників сучасних людиноподібних мавп.

Пізніше було знайдено австралопітека, чиї залишки були знайдені в південній Африці. Він мав маленьку черепну коробку та міцні щелепи. Його теж було поставлено як пращура людей. Але в кінці кінців було виявлено, що "череп австралопітека більше схожий на мавпячий, і відрізняється від людського не лише за об`ємом мозку".

1.2 Дарвін навів багато фактів походження людини від тварин

Дані порівняльної анатомії і фізіології людини і тварин показали подібність людини до тварин як у загальному плані так і у окремих деталях. При порівнянні скелету і м`язів таких тварин як кінь, собаки і мавпи були знайдені ті самі кістки і м`язи, що відрізнялися від людських лише за розмірами та деякими деталями. Дивовижна подібність і внутрішніх органів-серця, легень, органів травлення, а також ембріонального розвитку. Дуже велика подібність людиноподібних мавп до людини за біохімічними показниками. Так, у шимпанзе, як і у людини є 4 групи крові і людську кров відповідної групи можна переливати шимпанзе.

У людини є рудиментарні органи, які не пов`язані з виконанням якихось суттєвих функцій. В той самий час ці органи виконують важливі функції в організмах тварин.

В своєму розвитку ембріон людини проходить ті ж самі етапи, що і ембріон тварини.

Одним з найважливіших факторів розвитку людини є її оточуюче середовище, тобто суспільство. Без суспільства людина не могла б розвитися. Еволюція пояснює багато чого в поведінці людини. Так от здібність до вивчання мов в людині є уродженою. Все, починаючи від можливості осягати світ до здібності вибирати партнера. Схильність до насильства і вбивств теж є природженою, так само як і бажання вести війни (відомо, що мавпи іноді утворюють угруповання проти своїх сусідів). Схильність до насильства з одного боку пояснюється бажанням мати партнера. І менш привабливі і сильні особи проявляють свою силу у насильстві над особами жіночої статі.

Суттєвою морфофізіологічною відміною людини від мавпи є об`єм головного мозку. У людини він в середньому становить 1400-1600 см 3, а у мавпи близько 600 см3.

Поверхня півкуль переднього мозку у людини - 1250 см, а у людиноподібних мавп - менше в 3,5- 4 рази. Найважливішою якісною особливістю людини як біологічного виду є її здатність до праці.

Але постає питання, чому саме людина, а не якась інша істота досягла вершини еволюції? Чому саме людський мозок, а не чиїсь інший розвивався?

Видатний біолог і письменник-фантаст І. Єфремов каже, що для того щоб розвивався мозок потрібно:

Могутні органи почуттів - перш за все зір, зір двоокий, стереоскопічний, такий, що може охопити простір, точно фіксувати предмети, що в ньому знаходяться, дати точну уяву про їх форму і місце розташування.

Голова має міститися на передньому кінці тіла, що першим стикається з оточенням і несе на собі органи почуттів.

Органи почуттів мають знаходитись максимально близько до мозку для економії в передачі подразнення.

Мисляча істота має добре рухатись, мати складні кінцівки, здатні виконувати роботу.

Розміри не можуть бути дуже маленькими, бо нема місця для розвитку могутнього мозку, нема достатнього запасу енергії, не можуть бути дуже великими, бо порушаться оптимальні умови розмірності і стійкості організму, необхідні для втримання ваги мозку.

Мозок може розвиватися тоді, коли голова не є знаряддям, не обтягнута рогами, тощо

Кінцівки мають мати таку будову, щоб забезпечувати свободу рухів, здатність тримати, користування та виготовлення знарядь. Отже функції кінцівок мають бути розділеними - одні для переміщення, інші для хапання.

1.3 Походження людини від тотему

Ця версіє не є науковою, її науковість навіть не обговорюється, але сьогодні на Землі існує велика кількість первісних народів, яка до сих пір вважає, що людини походить від спільного предка - тотему - тварини, рослини, чи навіть явища природи. Цікавим є те, що існує віддалена схожість з версіями про походження людини від мавпи, первісні народи як би інтуїтивно відчували походження людини від тварини.

1.4 Божественна теорія

Божественна теорія походження людства або Креаціонізм (Теорія Розумного Створення або Розумного Замислу). Ця група теорій містить дуже багато інтерпретацій, зупинимося лише на самих основних. Прихильники Ортодоксального Креаціонізму вважають, що описання творення людини повністю відповідає тексту Святих Писань - Біблії, Корану, Танаху та інших. Теорія Розумного Замислу говорить, що людину та світ створив Бог, але Святі Писання не є підручниками з історії, і тому творення людини описане там потрібно сприймати алегорично. Цікаво, що ще Отці Церкви IV - VIII ст. не відносились до подій описаних в книзі Буття буквально, так само пояснювали Тору рабини та мусульманські богослови Коран. Божественна теорія походження не є науковою, вона більше належить до царини богослов'я та філософії.

1.5 Теорія Позаземного втручання

Якщо сьогодні теорію Походження людини від тотему розглядають як зародки наукового пізнання, Божественну як ненаукову і яку практично не можна довести, то Теорію Позаземного втручання однозначна відносяться до пара наукових концепцій. За теорією Позаземного Втручання: людство - це або нащадки інопланетян, що прилетіли дуже давно на Землю, або люди це продукт інопланетної генної інженерії та ін. Суть дуже проста - людина стала людиною лише за допомогою Позаземного втручання.

Проблема походження людини не належить повністю до царини науки, тому що дуже важко емпірично довести будь-яку з наведених версій. Через це триває ворожнеча послідовників Креаціонізму та Теорії Еволюції. В США дуже часто відбуваються судові процеси з приводу тієї чи іншої концепції походження людини. Хоча в наслідок діалогу виникають доволі цікаві синтетичні версії, такі як «Еволюція під Божественним началом». Навіть Ватикан визнає Теорію Еволюції як одне із можливих пояснення виникнення життя на Землі.

2. Расогенез

2.1 Початок процесу расогенезу

Цей процес почався в епоху пізнього палеоліту. Європеоїдна раса сформувалася переважно в Європі, монголоїдна -- в Азії, а негроїдна -- в Африці та Австралії. В утворенні расових відмінностей головна роль належала двом чинникам -- пристосуванню до природного середовища, яке мало свої відмінності на різних материках, і тривалій ізоляції груп найдавніших людей внаслідок наявності природних рубежів (перешкод) між материками.

Фактори расогенеза: природний відбір; дрейф генів; ізоляція популяцій; змішання популяцій.

2.2 Фактори расогенезу

Серед факторів расогенеза найбільша роль належить природному відбору, особливо на ранніх стадіях расообразованія. За колір шкіри відповідальні шкірні клітки, що містять пігмент званий меланіном. Всі люди, за винятком альбіносів, мають в клітинах шкіри меланін, кількість якого детермінується генетично.

Значно виступаючий вузький ніс у європеоїдів подовжує носоглотковий шлях, завдяки чому холодне повітря нагрівається, що захищає від переохолодження гортань і легені. Розвиток слизових сприяє більшій тепловіддачі. Кучеряве волосся краще захищають голову від перегріву, так як створюють повітроносні прошарок. Витягнута висока голова теж нагрівається слабкіше, ніж широка і низька. Безсумнівно, що ці ознаки є адаптивними. Таким чином, в результаті мутацій і природного відбору багато расові ознаки виникали як пристосування до умов географічного середовища проживання.

До факторів расогенеза відносяться також дрейф генів, ізоляція і змішання популяцій. Дрейф генів, що контролюють ознаки, здатний змінювати генетичну структуру популяцій. Підраховано, що в результаті дрейфу генів вигляд популяцій може змінитися протягом 50 поколінь, т. Е близько 1250 років. Сутність генетичного дрейфу полягає в тому, що в ізольованих популяціях, де майже всі шлюби ендогамни, значно підвищуються шанси зустрічі в алельних парах рецесивних генів, знижується рівень гетерозиготності і підвищується концентрація рецесивів в гомозиготному стані.

Ізоляція популяцій виявлялася в різних формах і обсягах. Наприклад, географічна ізоляція первісних колективів в епоху палеоліту супроводжувалася диференціацією їх генетичного складу, перериванням контактів з іншими колективами. Різні географічні бар'єри впливали не тільки на генетичну диференціацію популяцій, але і на концентрацію культурних традицій. Змішання популяцій мало значення в далекому минулому і ще більше значення - при формуванні молодих рас.

Раса - історично сформована в певних географічних умовах група людей, що володіє деякими загальними спадково-зумовленими морфологич-ми і физиологич-ми ознаками.

Расові особливості спадкові, яв-ся пристосовними до умов сущ-ня / виживання.

Не всі спадкові ознаки м / вважатися расовими, а тільки ті, к-ті мають відомий ареал свого розпод-ня, т. Е спадковий х-р і геогр-й ареал розпрощався-я необхідні, щоб фізичний ознака вважався расовими.

2.3 Етапи расогенезу

Етапи расообразованія: 1 етап - формування первинних осередків расообразованія і основних расових стовбурів - західного і східного; епохи нижчого і середнього палеоліту, близько 200 тис. років тому, т. е збігаються з виникненням сучасного типу.

2 етап - виділення вторинних вогнищ расообразованія і формування гілок в межах основних расових стовбурів; верхній палеоліт, частково мезоліт, около. 15-20 тис. років тому.

3 етап - становлення локальних рас, ієрархічно супідрядних по відношенню до расових гілкам і стовбурах; Напередодні мезоліту та неоліту, ок. 10-12 тис. років тому. Ойкумена заселена цілком. Пр > сс ув-ня числ-ти ч-ва > більш інтенсивна експлуатація вже заселених земель і освоєння екологічних ніш.

4 етап - виникли четвертинні расоутворення і сформувалися популяції з поглибленою расової диференціацією, подібною до сучасної; епоха бронзи і раннього заліза в 4-3 тис. до н. е.

Прихильники популяційного підходу до поняття раси обґрунтовують пізніше складання рас сучасного типу виходячи з уявлення про популяційної обумовленості рас, згідно з яким раса - це популяція або група популяцій, що населяють певний ареал, що має спільну історію виникнення і своєрідний генофонд - набір біологічно успадкованих ознак. З цієї точки зору, сучасні «великі раси» - просто популяції, яким за рахунок будь-яких чинників вдалося різко збільшити свою чисельність, знищивши, ассимилировав або відтіснивши своїх нечисленних і розрізнених менш «щасливих» сусідів. Ці переваги повинні були матине біологічний, а скоріше соціальний і технологічний характер - в першу чергу сюди можна віднести появу виробничого господарства, перехід до землеробства і скотарства, поява ієрархічної соціальної структури і держави з його апаратом насильства. Всі ці інститути стали складатися не раніше голоцену. Відповідно до цієї точки зору, переважна частина сучасних расових типів сформувалася протягом останніх двох-трьох тисячоліть - в період інтенсивного розвитку людської культури і появи розвинених цивілізацій.

Багато сучасних дослідників заперечують пристосувальний характер расових ознак. [4] Раси характеризуються головним чином комплексом нейтральних ознак, які не є адаптивними, тобто, не пов'язаних безпосередньо з пристосуванням до певних умов життя. Формування багатьох деталей будови тіла - результат випадкової концентрації цих ознак в замкнутих ареалах початкового поширення основних расових поділів людства, а також кореляційної мінливості, тобто зміни одного з двох ознак в тому випадку, якщо змінився інший. Наприклад, при зміні ширини черепа відбувається зміна ширини обличчя, є зв'язок між забарвленням волосся і очей.

3. Соціогенез

3.1 Розвиток людства, як цілісності

Соціогенез (від лат. societas -- суспільства і грец. гЭнзуйт -- походження) -- процес історичного та еволюційного виникнення і формування людського суспільства. Одним із провідних механізмів соціогенезу було вдосконаленням грамотної діяльності та приборкання "зоологічного індивідуалізму".

Зрозуміти значення духовно-морального виховання можна і з позицій теоретичного аналізу социогенеза. На жаль, одним з найбільш істотних недоліків науки у вивченні людства є те, що до сих пір воно не вивчається як щось єдине і цілісне, подібно до того як нежива матерія вивчається з позицій космогенеза, жива - з позицій біогенезу, людина - з позицій антропогенезу.

Максимум же, куди просунулася наука в цілісному вивченні соціальних явищ, - це вивчення становлення і розвитку людини - антропогенез, національностей та народів - етногенез; окремих сфер - ноосфера, техносфера.

А тим часом розвиток людства як певної цілісності - це не менша реальність, ніж існування цілісного простору неживої або живої матерії. І тому і соціум повинен вивчатися як цілісне явище і цілісне простір його буття і функціонування.

З цією метою і необхідно ввести в науку категорію соціогенез як розуміння цілісного розвитку людства. Причому про соціогенезі ми можемо говорити як про меншою реальності, ніж антропогенез. У той же час ця категорія не тільки характеризує певний соціальний процес, соціальне явище, але і сам спосіб його розуміння.

3.2 Відсутність цілісного бачення людства

Важливим недоліком відсутність цілісного бачення людства є те, що створюється враження, що в світі змінюється все, крім самого суспільства, яке представляє деяку константу, або ж, принаймні, воно змінюються лише зовнішнім чином, а внутрішньо воно залишається якоїсь постійною величиною; да, соціум може загинути, але він може загинути в силу зовнішніх, а не внутрішніх причин, оскільки соціум принципово незмінний або ж увсякому разі зміни носять чисто кількісні характеристики.

Однак навіть простий погляд на розвиток людства як цілісності дозволяє побачити, наскільки змінним і рухливим є соціум. Його зміни носять дуже складний і динамічний характер, багаторазово перевершуючи всі зміни, які відбуваються у Всесвіті. Досить подивитися геополітичну карту світу за останні тисячоліття і побачити, як стрімко змінюються політичні кордони в кожне століття. Щоб уявити, наскільки стрімко змінюється людство, треба порівняти з цими змінами рух материків, біоценозів і т.д.

3.3 Тенденція розвитку людства

.Найважливіша тенденція розвитку людства - прагнення до створення єдиного соціального простору. Вже з давніх часів людство, так чи інакше, прагне до створення якогось цілісного, по крайней мере, на рівні найбільших цивілізацій, соціуму. І середні віки - це нехай і слабо пов'язане, але до певної міри єдине людство.

Якщо подивитися на сучасний розвиток людства, відвернувшись від безлічі деталей, всіх і всіляких криз, проблем, негараздів, катастроф, воєн, то ми побачимо, що сьогодні реально йде становлення єдиного соціального простору: це проявляється починаючи з єдиного торгового простору і закінчуючи єдиним інформаційним простором - Інтернет діє крізь будь-які межі.

3.4 Соціум процеси

теорія людина расогенез соціогенез

Словом, навіть зовні соціум нагадує процеси, аналогічні геологічним і біологічним процесам: з'являються і зникають народи, держави, цивілізації. При цьому в одних випадках величина людського потенціалу: життєвого, духовного, морального, інтелектуального і т.д. - зростає, а в інших падає, аж до катастрофічного, а то і повного зникнення. Римський громадянин, римський народ, римське держава перших часів свого існування і останніх десятиліть свого існування - це абсолютно різні явища. Які причини привели до вимирання римського народу, загибелі Римської держави?

Зміни соціуму носять не тільки зовнішній, а й глибоко внутрішній характер: соціум може розсипатися, може інтегруватися з іншими соціумами, може розчинитися в інших соціумах і т.д. і т.д.

3.5 Розвиток людини

І зрозуміти розвиток людини після того, як з'явилася людина розумна, тобто власне людина, або сучасна людина, можливо тільки в просторі становлення і розвитку соціуму. Тому антропогенез не закінчилася з появи людини розумної, але як раз власне розвиток людини як людини і почалося з появи людини розумної. Поява людини розумної - це не фінішна, а стартова риса в розвитку людини. І щоб зрозуміти, як і якими гігантськими темпами йшло і йде розвиток людини, треба аналізувати його розвиток з позицій соціогенеза.

Які фактори визначають розвиток більш-менш цілісного соціуму - від окремого роду до імперій? Якщо подивимося на розвиток суспільства з позицій социогенеза, то побачимо, що визначальним початком розвитку соціумів в різні часи і в різних народів були різні фактори: військові, національні, релігійні, економічні, науково-технічні і т.д. і т.п.

В даний час, хоча ще йде складання національних держав, все більш важливим і реальним є цивілізаційний фактор. Становлення великих цивілізацій особливо яскраво видно на прикладі процесів інтеграції в Західній Європі, які захоплюють в свою орбіту багато її країни.

Російська цивілізація, назвіть її п'ятої імперією або євразійським спільнотою, - це єдина цивілізація. Але ще не факт, що після розпаду Радянського Союзу вона складеться в нову живу цивілізацію. Лінія розлому Україна - Білорусь. Який вектор свого цивілізаційного розвитку оберуть Україна, Білорусія та інші держави СНД? Це дуже болюче питання!

У той же час сьогодні реально йде складання єдиного людства. І це жива тенденція. І справа не тільки в гігантському товарообігу, і не тільки в фактично єдиному інформаційному просторі, в єдиному фінансовому просторі - справа в якійсь швидко наступаючої колосальної ментальної і духовної уніфікації людства.

При цьому становлення єдиного людства, що йде в рамках самої нещадної конкуренції, швидше нагадує державний канібалізм, ніж прогулянку по

Невському проспекту. Так, так було з давніх часів. Але з кожним новим часом боротьба всередині людства все більш загострюється: досить згадати Югославію, Ірак. Афганістан, а заодно і Радянський Союз. Так що правило - «горе переможеним!» - не тільки зберігається, але й стає все більш зримим і дієвим.

Однак набагато більш небезпечними, ніж зовнішні виклики, стають все більш ускладнюються внутрішні виклики. При аналізі всього спектру можливих векторів розвитку людини і спектра реальних загроз очевидно, що набагато швидше, ніж вичерпуються природні ресурси і наростають екологічні загрози, настає вичерпність людського потенціалу, йде якась розслабленість людини і людства. Сучасне людство, особливо після розвалу СРСР, нагадує останній день Помпеї - він все більше починають жити єдиним часом, не думаючи про завтрашній день, навіть наступного годині.

3.6 Тенденція створення цілісності людства

І навіть сама тенденція - створення єдиного людства - використовується самим нерозумним і примітивним чином: тільки як засіб досягнення прибутку за рахунок перетворення народів у безглуздий загальнолюдський худобу, створення єдиної соціальної маси з масовою культурою. І це на порозі наступаючих глобальних, найжорстокіших криз: брак енергії, чистої води, чистого хліба, без чого людина і людство приречені на очевидну смерть.

Але ще страшніше те, що для людства все більш закривається Небо. І духовна енергія людства все більш стає темною, що прирікає людство на найстрашніші лиха. Що означатимуть ці страшні лиха? Кінець людства?

Зважаючи на безліч бід, проблем і викликів, і навіть поки що не існують, ще тільки насуваються, від людства потрібно неймовірна зібраність, а тим часом сьогодні воно поводиться настільки безвідповідально, настільки шалено, що його поведінка нагадує поведінку гинуть цивілізацій, коли настає втрата всякого почуття небезпеки при реальному існуванні їх, бажання не побачити й не думати про загрози, якесь неймовірне бажання відмовитися, якщо завгодно, від виконання будь-якої серйозної діяльності та, навпаки безмірно зростає якась без розумна веселість і безтурботність, споживацтво перетворюється в абсолютну мету і сенс життя.

Тим часом, розмірковуючи над усім безліччю можливих варіантів розвитку людства, можна цілком обґрунтовано зробити висновок про те, що переможцем в історичних колізіях виходив не тільки той, хто пропонував шляхи вирішення ситуацій, що перевершують інші варіанти розвитку, але і той хто опинявся найбільш відмобілізованих, готовим відповідати на всю сукупність викликів.

Сьогодні стає ясно, що доля людства буде визначатися тим, наскільки адекватно людство зуміє відповісти на глобальні виклики часу з православних позицій. Від цього буде залежати не тільки доля православ'я, а й доля всього людства. У зв'язку з цим спробуємо оцінити розвиток соціуму в просторі його відносин до зовнішньої природі. За великим рахунком, існує три форми ставлення людини до природи.

3.7 Форми ставлення людини до природи

Перша форма - це форма підкорення природи. По суті - це форма поїдання всього і вся - від енергії до біоресурсів, форма, яка не залишає шансів на збереження природи, тому що після такого господарювання залишається тільки пустеля, а значить, не залишається місця і для самої людини

.Друга форма - це максимальна вписанность в існуюче географічний простір, в існуючу природу. Це форма збереження природи і, відповідно, соціуму. Це - ро Але і така форма, хоча теоретично і може стати реальністю, не спрацьовує в ситуації навіть кількісного розвитку суспільства, тим більше, що бурхливо розвивається сучасного соціуму. Навіть сибірські народи могли виживати при стабільному населенні. Збільшувалося населення - і природа не могла прогодувати його.звиток-збереження.

Третя форма - форма перетворення зовнішньої природи, середовища проживання в найширшому сенсі цього слова. Це - розвиток-перетворення. Звичайно, щоб перейти до цієї форми господарювання, перетворитися має саме людство.

.Ці позиції по відношенню до зовнішнього середовища мають пряме відношення і до соціуму. При всьому можливому виборі векторів його розвитку в ньому знову ж можна виділити три основні напрями: його потенціал може падати, може мати більш-менш постійну величину, а може і стрімко зростати.

Перший вектор - падіння. Згадаймо римський народ. Сьогодні фактично таке ж видовище російський народ.

Другий вектор - збереження. Традиційне суспільство - в звичайному стані.

Третій вектор - розвиток потенціалу. Наприклад, російський народ XIV-XVI ст., Що зібрали такий колосальний духовний потенціал, що дійшов до Аляски і Курил і все території освоїв земледельчески.

Найстрашнішою є ситуація, коли соціум, держава перетворюється в «чорну млин», перемелюють народ. Приклад - Римська держава. При цьому багато римські імператори розуміли згубність цього шляху розвитку. Але вивести народ із ситуації погибельного розвитку вони не могли. Це могло зробити тільки християнство. Але воно врятувало тільки залишки римського народу.

Сьогодні в цій ситуації знаходиться російський народ. Зрозуміємо ми весь драматизм ситуації, в якій ми живемо? А найголовніше - чи зуміємо прийняти адекватні заходи? Взагалі немає таких історичних ситуацій, на які б люди так чи інакше не реагували. Причому діапазон реагування може бути нескінченно різноманітний: від втечі в гори і ліси до активного зміни ситуації.

Найбільш же оптимальним, як правило, є спосіб, який спрямований на перетворення природи і самої людини. Доводити взаємозв'язок цих процесів немає потреби. При цьому форма перетворення навколишнього світу і вдосконалення самого соціуму органічно пов'язані - перетворення суспільства веде до перетворення природи. Деградовану людина і деградоване суспільство не можуть перетворювати зовнішню природу. І тому перш людина повинна перетворити себе, а перетворення себе починається з перетворення своєї душі, а вже потім інтелекту.

Однак, як точно зауважив М. Делягін, сучасне людство все більше буде переходити на розвиток людського потенціалу переважно в формі піару, в формі виховання основної маси населення в цілях, необхідних для панівних класів. Але це не розвиток людини, не розвиток соціуму - це варіант обманного розвитку, варіант деградирующего розвитку людини і соціуму.

Навпаки, сьогодні виграє той співтовариство, яке свідомо, системно і жорстко, а може бути, і самим найжорстокішим чином переведе розвиток людини і суспільства в режим їх постійного внутрішнього розвитку, в режим готовності до будь-яких, найжорстокішим природним і соціальним викликам. А внутрішній розвиток соціуму - це і є перш за все розвиток його духовно-морального потенціалу.

І, відповідно, перша проблема, яку має вирішувати сучасна освіта, - розвивати, а не руйнувати духовно-моральний потенціал людини. Тому воно повинно бути зосереджено на розвитку глибинних духовно-моральних якостей людини, а не тільки його інтелекту. При цьому освіта не зможе змінити сам хід розвитку суспільства. Але воно може стати найважливішим механізмом його успішного розвитку. І з цих позицій освіту стає дійсно визначальним фактором розвитку людства, а духовно-моральне виховання - основою розвитку освіти.

Висновок

Отже, можна сказати,що на даний момент немає єдиної думки звідки ж походить людина. Про це є безліч теорій та гіпотез,але жодна з них так і не дає єдиної думки.

Серед всіх теорій та гіпотез я підтримую гіпотезу про походження людини від тварин, розвитком людської свідомості з якою вона навчилась виготовляти знаряддя праці,видобувати вогонь,а згодом згрупуватись та утворити перші общини від яких і пішло первісне людське суспільство.

Через розвиток общин люди почали групувати колектив і таких общин було дуже багато. Згодом через віддаленість між ними почали з'являтися перші племена,які відрізнялись одне від одного. Так почали з'являтися раси,люди,які жили в Європі і в Африці відрізнялися один від одного.

Соціогенез, який розвивався від утворення перших колективів,розвивається до цих пір. Люди в сучасному суспільстві намагається не вести воєн,а різні конфлікти вирішувати мирним шляхом,без насильства та крові. В минулому є безліч страшних прикладів,які призвели до великих людських та матеріальних втрат. Серед них це;Перша та Друга світові війни,які люди допустили по своїх помилках,через які мільйони людей були вбиті та пораненні,мільйони втратили своїх рідних та дах над головою.

Можна сказати,що люди від самого свого розвитку почали спочатку виготовляти знаряддя праці,і виживати і дикій природі. Використовувати природні ресурси,які з розвитком технологій почали закінчуватись. Та поступове забруднення океану,атмосфери почалося глобальне потепління,яке людство всі можливими способами повинно зупинити.

Використана література

1.Алексеев В.П.Становление человечества.-М.;Политздат,1984

2.Давня історія України;В 3-х т.Т.1.Первісне суспільство/Ред.П.П.Толочко/НАН України.-К,;Наукова думка,1997.

3.Єнгельс Ф.Происхождение семьи,частной собсвености и государства;В связи с иследованиями Л.Г.Моргана.-М.;Политздат,1976.

4.Раси и расизм;История и современость/АН СССР,Ин-т єтнологии и антропологии .им.Н.Н.Миклухо-Моклая/Под ред..И.М.Золотарева,Є.Л.Ниторбург.-М,;1991

5.Семенов Ю.И.На заре человеческой истории.-М,;1989.

6.Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації;Соціокультурний розвиток людства.Навч.посібник/Відп.ред.та автор вст..слова С.Кримський,-К,:Либідь,2001.

Размещено на Allbest.ru

...