Особливості організації управління в світовій державі Олександра Македонського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького ННІ історії і філософії

Кафедра всесвітньої історії

Реферат

Особливості організації управління в світовій державі Олександра Македонського

Студента (ки) 2-A курсу

денної форми навчання

Джамана О.М.

Черкаси - 2019

Вступ

У десятилітній строк Олександром Македонським була створена грандіозна держава, що займала територію від Єгипту до берегів Інду, від Чорного моря на півночі до Перської затоки на півдні. Природно, особистість Олександра, його величезні військові успіхи привертали до себе увагу істориків як у давнину, так і в новий час. Але в оцінці його діяльності й зараз немає єдності. Світова держава Олександра Македонського після, його смерті розпалася, але розпалася на достатньо великі частини, кожна з яких являла собою не поліс і не союз полісів, а велике монархічне об'єднання, що включало багато полісів як органічну складову частину. Ці дочірні держави, хоча кордони їх були дуже невизначені, у своїй основі змогли проіснувати досить тривалий час.

Учень Аристотеля, що одержав гарну освіту, вихований в аристократичних традиціях македонської знаті, Олександр вже з юних років показав себе людиною великого державного розуму й незвичайних здатностей полководця. У 16-ть років він, під час відсутності батька, управляв Македонією й придушив повстання фракійців. У 18-ть років він командував лівим флангом македонців у битві під Херонеї. Після смерті Пилипа створений ним Коринфський союз грозив розпастися. Олександру довелося знову підпорядкувати поліси Греції й відбити напад племен, що насувалися на Македонію з півночі (335 р. до н.е.).

Після смерті Дарія Олександр став уважати себе законним спадкоємцем Ахеменідів і царем Азії. Але щоб затвердити свою владу на всьому просторі Ахеменідської держави, Олександру ще було потрібно замирити Схід. При цьому він зустрівся з непередбаченими військовими труднощами та з різкою опозицією в середовищі своїх сподвижників.

1. Утворення імперії Олександра Македонського

Забезпечивши собі панування над усім східним берегом Середземного моря, Олександр рушив у Єгипет

Тут його дружньо зустріло місцеве населення як визволителя від перського ярма. Олександра коронували як фараона і владаря Верхнього і Нижнього Єгипту, і він намагався насамперед заручитися прихильністю жрецтва. Він став виявляти особливу відданість єгипетським богам, навіть здійснив важку подорож по розпечених пісках безводної Лівійської пустелі до оракула Аммона, щоб закріпити свою владу в Єгипті санкцією самого бога. Жерці оракула слухняно визнали його сином Аммона (тобто царем Єгипту) і передрекли бути владикою Всесвіту.

Також для політики Олександра на Сході характерне було прагнення еллінізувати захоплені області і так зміцнити свої завоювання. У Мемфісі він влаштував гімнастичні й музичні змагання, в яких брали участь викликані для цього греки. Дуже важливою подією було заснування в західній частині дельти Нілу міста Олександра (330 до н. е.). Сам цар обрав для нього місце. Управління Єгиптом Олександр поділив між багатьма особами, оскільки вважав небезпечним довірити його одній людині.

Спираючись на багатства Єгипту і свободу морських комунікацій з Елладою і Македонією, Олександр у 331 р. до н. е. рушив через Сирію в Месопотамію. Там біля ассирійського селища Гавгамели на річці Тигр відбулася найбільша битва з усіх за час походу Олександра. Перси мобілізували таке величезне військо, що сили греко-македонян порівняно з ними здавалися мізерними. Але брак згуртованості перського війська, а також розгубленість і боягузтво самого Дарія, який залишив своїх воїнів напризволяще в самий розпал битви, дали змогу армії Олександра здобути перемогу. Під Гавгамелами перси втратили основну частину війська, і могутність Персії було остаточно зламано.

Далі Олександр без будь-якого опору зайняв Вавилон. Тут його зустріли як визволителя від перського ярма. Наступне зайняття Персеполя, Екбатан - столиць перських царів, зробило його володарем величезних багатств із царських скарбниць (150 тис. талантів). У Персеполі, найдавнішій столиці Персії, як твердять деякі джерела, він наказав спалити царський палац.

Загибель Дарія (він утік у напрямку до Каспійського моря і в Парфії його вбив бактрійський сатрап Бесс), що означала падіння династії Ахеменідів, стала для Олександра приводом самому зайняти місце перського царя. Відповідно змінилася і його політика щодо персів. Він почав наближати до себе перську знать, убрався у східний одяг, запровадив східний церемоніал і почав вимагати, щоб до нього зверталися не інакше як із земними поклонами.

Проте обставиною, яка ускладнила дальше просування Олександра на схід, був опір місцевого населення. Особливо сильно він виявився у Бактрїі і в Согдіані. Сюди Олександр у 329 р. до н. є. рушив під приводом помститися Бессу за вбивство Дарія. Бактрійці й согдійці, очолювані Спітаменом, соратником Бесса, обложили Маракандру (Самарканд) і винищили тут цілий загін македонських солдатів кількістю 2 тис. осіб. До повстанців приєдналися сусідні племена степовиків - масагетів і саків. Проте Олександр придушив повстання не стільки силою зброї, скільки спритною дипломатією, зближенням із місцевою знаттю; так, він одружився з дочкою одного з бактрійських володарів Роксаною, перетворивши весілля на справжню політичну демонстрацію. В багатьох стратегічно важливих пунктах було засновано міста-фортеці, які швидко зростали; всі вони дістали назви Олександрій.

Із Согдіани і Бактрії Олександр рушив в Індію.

Перейшовши річки Інд і Гідасп (притока Інду), він розбив могутнього царя Західної Індії Пора (у битві з ним македонські воїни вперше зіткнулися з бойовими індійськими слонами). Тут було засновано дві останні колонії - Нікею і Буцефалію (останню названо за ім'ям улюбленого коня Олександра, що загинув у цих місцях). Потім він просунувся до Гіфасісу (східної притоки Інду). Олександр думав рушити далі на завоювання долини Гангу, але його армія знемагала від тривалого виснажливого шляху. До того ж давно вже зростало невдоволення Олександром у верхівці армії, яка не мирилися зі східною політикою та з його планами "кордонами царства зробити межі всієї землі".

Проти Олександра ще з 330 р. до н. е. почали виникати змови, як серед старих ветеранів-командирів, так і серед знатної македонської молоді - "пажів". Олександр найсуворішими заходами намагався придушити опозицію в армії. Для цього він не зупинявся перед знищенням найзаслуженіших і найближчих до нього людей.

У таборі на Гіфасісі військо разом з командирами відмовилося продовжувати завойовницький похід. Провівши три дні в цілковитій самотності у своєму наметі, Олександр дав, нарешті, наказ будувати кораблі на березі Гідаспу, щоб перевезти свою армію до берега Індійського океану.

Повернення почалося в 326 р. до н. е. і відбувалося в дуже важких умовах. Дійшовши до дельти Інду, Олександр спорядив одну частину армії на чолі з Неархом ще маловідомим морським шляхом вздовж берега океану в Перську затоку, а з другою сам рушив суходолом через пекучі пустелі Гедрозії. Похід закінчився в 325 р. до н. е. у Вавилоні.

Під час Східного походу (334-325 до н. е.) і після закінчення його у 324 р. до н. е. Олександр іноді дуже наївними способами намагався об'єднати греко-македонян з персами. Він заохочував своїх воїнів до шлюбів з персіянками і одного разу влаштував весілля 10 тис. пар відразу. Сам Олександр, за звичаєм перських царів, одружився ще з двома перськими царівнами. В державному управлінні, при дворі, в армії посилився вплив східної знаті. Правда, потрібно зазначити також, що одночасно Олександр еллінізував персів; 30 тис. перських хлопчиків навчалися військової техніки македонян, грецької мови і македонських звичаїв.

Проте опозиція східній політиці Олександра посилювалась і поширювалась. В Опісі, на річці Тигр, у 324 р. до н. е. спалахнув справжній солдатський бунт. Олександр жорстоко придушив його, стративши 13 призвідників, і став формувати армію, яка складалася переважно з персів. Але йому довелося піти й на деякі поступки, пообіцявши, що македоняни матимуть переваги над персами.

Столицею своєї величезної держави Олександр зробив Вавилон. Тут він почав розгортати діяльність у справі дальшої організації цієї держави і підготовки нового походу на Захід. Раптова смерть від злоякісної малярії в 323 р. поклала кінець цій діяльності.

2. Політика Олександра Македонського

Переможний хід Олександра на Схід, а також виникнення нових, «елліністичних» держав були підготовлені всім ходом попереднього розвитку як самої Греції, так і країн Близького Сходу. Необхідно було створити суспільно-економічну структуру, де були б забезпечені приватна власність і приватне виробництво без довільного втручання з боку царської влади, з певними, більш-менш однаковими гарантованими правами політичної автономії, але в той же час де був би забезпечений вільний доступ до джерел сировини й до міжобласного товарного ринку.

Такою структурою й була елліністична монархія, що спирається на мережу автономних полісів. Автономія міста або храму - створення якоїсь держави в державі - завжди мала ідеологічне обґрунтування й наділялася у певні ідеологічні форми. Природно, що грецький поліс повинен був нести із собою й грецькі форми ідеології й культури, як обґрунтування свого існування. Разом з полісом повинна була прийти й еллінізація культурного життя. І якщо вона не пустила на Сході по справжньому глибоке коріння, то тільки тому, що була обмежена світом привілейованих міст. Західна Азія перед завоюванням Олександра досягла такого щабля розвитку, коли їй був потрібен новий тип політичної організації; конкретно-історичні умови були такі, що носіями цього нового типу були завойовники - греко-македонці.

Процес був двостороннім: східний світ, не виробивши потрібних йому форм рабовласницького ладу, уже створив військово-адміністративне об'єднання у вигляді «світових» держав; грецький світ створив високорозвинене товарне рабовласництво та поліс, але у своєму колишньому вигляді система полісів зазнавала кризи - потрібно було військове об'єднання. Результатом були завоювання Олександра Македонського й виникнення того конкретноісторичного явища, яким в області культури виявився еллінізм - взаємопроникнення грецьких і близькосхідних елементів культури. Олександр не зміг забезпечити створення єдиного народу «персоеллінів», про який він мріяв, ні навіть забезпечити цілісність створеної ним держави. Але він сприяв створенню нових, більш гнучких політичних форм на Близькому Сході. Першим важливим кроком Олександра, що сприяв зміцненню центрального уряду, був поділ влади в сатрапіях. Ставлячи в Ірані на перших порах сатрапівперсів, Олександр позбавляв їх фінансової й військової влади. Поряд із сатрапом призначався спеціальний воєначальник, а збір податків і всі інші фінансові питання були доручені особливому чиновникові, що підкорявся не сатрапові, а головному скарбникові, відповідальному тільки перед царем. Посаду головного скарбника при Олександрі займав Гарпал, який не виправдав царської довіри й отримавши звістку про повернення Олександра зі східного походу, втік на захід зі значною частиною скарбниці. Важливою стороною діяльності Олександра в скорених областях було містобудування.

Традиція приписує йому заснування 70 міст, але цифра ця, імовірно, перебільшена (зараз відомо про заснування ним близько десятка). При Олександрі на Сході з'являється багато нових центрів міського життя - від Олександрії в Єгипті до Олександрії Опіані на східному березі Інду. Нові міста розташовувалися на важливих стратегічних і торговельних шляхах і служили сполучними ланками між сатрапіями. Політично вони підпорядковувалися намісникам, яких призначав Олександр, і сатрапам. Містобудівна політика Олександра переслідувала головним чином військові цілі, але значення її вийшло далеко за межі задумів завойовника; ця політика в ще більш значному масштабі й планомірно проводилася його безпосередніми спадкоємцями, так званими діадохами, і пізнішими елліністичними царями, являючись найважливішою опорою їхньої державної системи.

За армією Олександра пішли тисячі грецьких торговців і ремісників, що сподівалися на вигідні підприємства в нових країнах. Більшість їх осіла в містах, що створювалися, передаючи свій багатий досвід і засновуючи раніше тут невідомі галузі торговопромислової діяльності, а їхні старі зв'язки із грецькими торговими центрами сприяли розширенню товарного обміну між Близьким Сходом і Грецією. Розширенню економічних і торговельних зв'язків сприяли також географічні відкриття, зроблені під час походів, і налагодження нових торговельних шляхів. Проникнення грецької мови, освіченості, мистецтва на Схід створило надалі основу для виникнення синкретичної за формою культури еллінізму.

Висновки

Держава Олександра на момент його смерті складалася з різнорідних областей, мало зв'язаних між собою. Насамперед це була стара Македонія, яка під управлінням Антіпатра всі ці роки зберігала свій колишній життєвий уклад. Потім ішли залежні від Македонії поліси європейської Греції, багато з яких мріяли про повну самостійність. Мала Азія різко поділялася на декілька зон. Грецькі поліси західного узбережжя тяжіли до Європи й, незважаючи на багаторічне панування там персів, мало чим відрізнялися від своїх європейських побратимів. Міста південного узбережжя являли зовсім інший тип як у соціальному плані, так і в політичних відносинах, і були більше схожими на фінікійські міста.

Олександр, умираючи, не залишив спадкоємця, та якщо б він його і залишив, то навряд чи будь-якому спадкоємцеві, хто б він не був, удалося утримати в руках таку спадщину.

Великі східні області держави, настільки різнорідні за населенням, рівнем суспільного розвитку, економічними зв'язками, було важко втримати в складі однієї держави. Тим більше безнадійна була ідея Олександра, щодо створення єдиного народу - змішанням цих різноманітних племен і етнічних груп з кількісно незначним греко-македонським елементом.

Водночас із зазначеними явищами не можна забувати, що наслідком завоювання Сходу було не тільки знищення Перської держави, а й встановлення нового панування, що ґрунтувалося на жорстокому поневоленні місцевого населення греко-македонянами.

Прогресивні зміни в результаті падіння Персії не означали поліпшення становища народних мас. Колишній гніт Перської держави замінився витонченою, значно тяжчою експлуатацією завойовників.

Проте неміцність і недовговічність держави Олександра Македонського не перешкоджали тому, що на її величезній території виникли нові суспільно-політичні відносини, які були дальшим ступенем у розвитку античного рабовласницького суспільства. На руїнах держави Олександра виник елліністичний світ.

Список використаної літератури

македонський історія династія

1. Дьяконов, Михаил. Александр и диадохи // История Древнего мира. Расцвет древних обществ. Кн. 2. Москва: Знание, 1983. С. 302-318.

2. Дьяконов, Михаил. Очерк истории древнего Ирана. Москва: Изд-во восточной лит-ры, 1961. 444 с.

3. Левек, Пьер. Элинистический мир. Москва: Наука, 1989. 252 с.

4. Шахермайр, Фриц. Александр Македонский. Ростовна-Дону: Феникс, 1997. 576 c. URL: http://www.sno.pro1.ru/lib/schach/index.htm.

5. Шофман, Аркадий. Распад империи Александра Македонского. Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1984. 224 с.

6. Александр Македонский и Юлий Цезарь; Кромвель; Ришелье; Наполеон І; Бисмарк: Биогр. повествования / Н.Ф. Болдырев (сост., общ. ред. и послесловие). - Челябинск: Урал, 1995. - 537 с.

7. Боуз Патра. Стратегическое искусство Александра Македонского: Вне времени:уроки строителя величайшей империи:Пер. с англ.. - М.: Олимп-Бизнес, 2005. - XVIII, 249 с.

8. Ткачов Юрій Геннадійович. Сюжет про Александра Македонського та його модифікації у світовій літературі: Дис... канд. філол. наук: 10.01. 05 / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці, 1996. - 186 л.

9. Успенский Федор Иванович. История Византийской империи: Период Македонской династии (867-1057) / Л.В. Литвинова (сост., подгот. текста). - М.: Мысль, 1997. - 527 с.

Размещено на Allbest.ru