Дослідження початкового періоду історії та становлення Національного університету водного господарства та природокористування

Размещено на http://www.allbest.ru//

Дослідження початкового періоду історії та становлення Національного університету водного господарства та природокористування

Філіпович Є. О., завідувач музею історії

У статті розглянуті передумови утворення середнього навчально-освітнього закладу сільськогосподарсько-гідротехнічного профілю - предтечі Національного університету водного господарства та природокористування. Метою статті є встановлення достовірної дати заснування нашого вищого навчального закладу.

The article investigates preconditions of creation of agricultural and hydraulic type high teaching and educational school. The school is the predecessor of National University of Water Management and Nature Resources Use. The purpose of the article is ascertainment of authentic date of our higher educational establishment foundation.

початковий заснування заклад університет

Подальший розвиток сільськогосподарської науки та освіти в Україні повинен спиратися на історичний досвід минулого. В основі історичної пам'яті закладено найяскравіший прояв інстинкту самозбереження нації та підґрунтя її самоідентифікації. Це особливо актуально під час інтеграції України в Європу.

Державна ідея національного відродження передбачає встановлення історичної справедливості щодо істинного висвітлення історичного розвитку усіх політичних явищ, якими пронизані такі сфери життя, як державотворення, культура, освіта, наука і т.п.

Однак, сам процес встановлення історичної справедливості досить болісний. Він пов'язаний із руйнуванням тих стереотипних понять та уявлень, які на протязі майже всього ХХ сторіччя формувалися під диктатом “єдиної думки” у справі “побудови” комуністичного майбутнього. Ситуацію ускладнює ще й те, що й дотепер історія сільськогосподарської науки і освіти в Україні вивчена досить фрагментарно.

Фундаментальних досліджень щодо вивчення цілісної історії Національного університету водного господарства та природокористування (НУВГП) практично не проводилося. Особливо це стосується “київського” періоду історії навчального закладу.

Загальний огляд наукової діяльності НУВГП здійснено професором Є.М.Бабичем на сторінках видання “Українська державна академія водного господарства. Наукова діяльність. До 75-річчя від дня заснування” [1]. Проте, власне огляд торкається загалом “рівненського періоду“ історії, коли навчальний заклад досяг вершин свого розквіту. Практично “київський період” репрезентовано автором по дотичній, а про ранній період, тобто першу чверть ХХ ст. знаходимо фактично лише начерки.

“Ювілейна книга”, випущена у 2002 році до 80-річчя Українським державним університетом водного господарства та природокористування (УДУВГП) під редакцією професора С.Т.Вознюка, практично дублює книгу Є.М.Бабича. Незначні доповнення в тексті та нова структура розділів фундаментально не проливає світла на “передісторію” нашого навчального закладу.

Занурення в глибини минулого через прочитання тих архівних джерел, що стосуються історичної спадщини НУВГП, озброїло нас інформацією, яка дещо відрізняється від загальноприйнятої ще за часів СРСР щодо витоків і зародження нашого навчального закладу.

Виявилося, що ті відомості, котрі і на сьогодні окреслюють поняття “передісторія”, є цілісним шаром зовсім не дослідженої історії зародження, утворення і становлення предтечі НУВГП в дорадянські часи. Отже, мета даної статті - з'ясувати, насамперед, істинну дату започаткування предтечі нашого навчального закладу. Без визначення початку літочислення університету чітке уявлення про хронологію історії НУВГП залишатиметься і надалі спірним.

Згадка про заснування нашого навчального закладу у 1915 році в м. Києві час від часу “сигналізує” про це у ряді публікацій, статей та доповідей науковців нашого університету. Однак, ця дата за офіційну не визнана. У багатьох випадках такий стан речей аргументується тим, що дослідження не проводилися і потрібних доказів немає.

Єдиний поки що наявний у нас документ свідчить, що навчальний заклад-предтеча знаходився у відомстві Міністерства землеробства, як Київське середнє сільськогосподарсько-гідротехнічне училище, котре у 1915 році заснувала група професорів та викладачів Політехнічного інституту імператора Олександра ІІ із Товариства по розповсюдженню технічних знань. Це квиток №167 учня 1-го класу згаданого училища Радченко В., дійсний до 15 січня 1916 року. На жаль, через погану збереженість та фактично згаслий текст, документ довелося законсервувати, а в експозицію помістити його копію.

Квиток № 167 учня першого класу Київського середнього

сільськогосподарсько-гідротехнічного училища Радченка В.

У фондах Державного архіву Рівненської області (ДАРО) вдалося виявити описи справ студентів, які закінчили Київський гідромеліоративний інститут до 1938 р. (наступник Київського інженерно-меліоративного технікуму /КІМТ/) та Київський землевпорядний технікум (у 1927 році злитий із КІМТ і реорганізований у 1928 році в Київський меліоративно-землевпорядний технікум /КМЗП/). Саме ці документи пояснюють, як у 20-30-ті рр. ХХ сторіччя розвивався цей навчальний заклад. У окремих справах ми знаходимо інформацію про студентів, які розпочали навчання ще у 1915-1919 рр. (див.табл.1).

З подальших архівних документів (про них - нижче) дізнаємося, що Київське середнє сільськогосподарсько-гідротехнічне училище у 1920 році реорганізовується у меліоративне відділення Київського сільськогосподарського технікуму, при якому училище та гідротехнічна школа готують сільськогосподарських гідротехніків.

Щодо квитка № 167, який експонується у музеї історії НУВГП, то його власником і був Радченко В.Г., котрий закінчивши училище, поступив у сільськогосподарський технікум, а закінчував вже Київський меліоративний технікум (який виник після розформування сільськогосподарського технікуму у 1922 році на два самостійних технікуми - Київський меліоративний і Київський землевпорядний.

Таблиця 1

Здійснивши ретельний аналіз описів студентських справ № 38 і 41, вдалося встановити велику плинність кадрів серед І-шо і ІІ-курсників, та їх довготривале перебування у статусі студента (Солоха А.Л. отримав диплом аж через 22 роки після вступу).

Часи зародження і становлення Київського середнього сільськогосподарсько-гідротехнічного училища були, м'яко кажучи, не зовсім сприятливими для навчання. Відкриття даного навчального закладу виявилася не тільки “...актом великої громадської гуманності і відповідальності за розвиток господарства і передбачення того, що воно може розвиватися і бути стабільним залежно від стану його гідромеліоративного забезпечення” [1], а ще й використання матеріальної та наукової бази навчальних закладів для потреб війни, в яку вступила Російська імперія у 1914 році. Фронти потребували не тільки хліба, зброї, амуніції, а й фахівців для організації та обслуговування водних переправ, ремонтів мостів, облаштування сухих окопів для ведення бойових дій у болотистих місцевостях. Тому перспектива підлягти мобілізації в діючу армію відразу після студентської лави була у кожного.

Владу імператора Миколи ІІ в лютому 1917 р. змінив Тимчасовий Уряд. З весни 1917 р. у Києві офіційно утвердилася Центральна Рада. Українські політичні діячі розуміли, що в непрості часи аграрна Україна безповоротно ступила на шлях великого капіталістичного будівництва із застосуванням складних машин не тільки на промислових об'єктах, а й в сільському господарстві. Центральна Рада намагалася повести за собою країну до національного відродження, наукового та культурного поступу. З приватної ініціативи ряду фахівців-агрономів, які увійшли до складу Генерального Секретаріату із земельних справ Центральної Ради, в Києві між 24 і 26 жовтня 1917 року був скликаний Перший Всеукраїнський агрономічно-економічний з'їзд. Із низки поставлених перед з'їздом завдань першочерговими були розробка демократичної аграрної реформи та організація заходів боротьби із сільськогосподарською розрухою в країні.

Після загальних засідань учасники з'їзду працювали у секціях.

“Чисельні постанови запропонувала з'їздові Секція сільськогосподарської освіти. Тут наведемо характеристику тільки окремих з них. Так, згідно доповіді П.Тушкана “Загальні завдання сільськогосподарської освіти на Україні” було визнано за необхідне реформувати середні сільськогосподарські училища на вищі курси різних галузей сільського господарства. Згідно з умовами часу необхідно звернути головну увагу на сільськогосподарську освіту дорослого населення...” [2]. Далі в доповіді зазначалося про схему реформування середніх сільськогосподарських шкіл та необхідність збільшення числа вищих сільськогосподарських шкіл.

Пізно вночі 26 жовтня з'їзд завершив свою роботу. В цей час події у революційному Петрограді призвели до корінних змін суспільного ладу в Росії. Світ вступив в епоху новітньої історії.

Під час більшовицької навали на Київ у січні 1918 року у нерівному бою під Крутами загинуло близько 250 київських студентів та школярів. Про те, що у цьому бою були студенти Київської гідротехнічної школи згадано у книзі Зенона Стефаніва [3], який описав склад Українських збройних сил 1917-21 рр. У переліку військових полків і частин знаходимо “Помічний Курінь Студентів Січових Стрільців, що сформувався з студентів Українського народного університету, Університету св. Володимира, учнів Кирило-Методіївської гімназії й інших гімназій, Гідротехнічної та Військової лікарської школи...” Саме цей Курінь і поліг під Крутами.

Отже, виявлені у архівних фондах ДАРО описи особових справ студентів представляють нам той навчальний заклад, який існував з 1915 р. Отже, існувала і установа, котра із цих студентів готувала фахівців. Є і згадки про дату заснування навчального закладу. Та щоб бути переконливим у своїх доказах, наведемо інші свідчення про ті часи.

1. ДАРО, фонд Р-1188, оп.8, спр.267, стор.32-33, де знаходиться автограф дійсного члена АН УРСР академіка Г.Сухомела, датований 31.VII 1962 р. «О возникновении Украинского института инженеров водного хозяйства»:

“... Училище начало работать в 1915 году; оно сначала помещалось в нескольких жилых квартирах во дворе дома № 59 по ул. Саксаганского.

Училище было организовано как среднее учебное заведение, однако преподавали в нем преимущественно преподаватели Киевского политехнического института, в частности по специальным дисциплинам. Последнее обстоятельство имело очень большое значение при преобразовании училища в высшее учебное заведение - Киевский мелиоративный техникум (сноска: «В этот период в УССР техникумы являлись высшими учебными заведениями»). Это преобразование было принято после Великой Октябрьской социалистической революции, что было признано совершенно необходимым снабжать сельское хозяйство специалистами с высшим образованием... “

2. ДАРО, фонд Р-1188, оп.8, спр.267, стор.100-101 - автограф випускника КМЗП 1928 р., декана факультету ГЕС КІІВГ С.Н.Кудіна, датований 1962 роком:

“... Еще в 1917 году (дата підкреслена, над цифрою “17” написано “15” - прим.автора) группой профессоров и преподавателей Киевского Политехнического Института (Сухомел Г.И., Цеслинский, Леонтович, Красницкий С.Е., Крамаренко и т.д.) было организовано гидротехническое училище (ул. Саксаганского № 59) с четырехлетним обучением и с выпуском гидротехников, специалистов, главным образом, в области сельскохозяйственных мелиораций.

В 1920 году состоялся новый и последний выпуск гидротехников, т.к. в конце 1920 года (цифру “0” закреслено і виправлено над нею цифрою “2” - прим.автора) это училище было реорганизовано в Киевский гидромелиоративный техникум, при котором в 1921 году была организована гидромелиоративная профшкола, готовящая для поступления в Техникум...“

3. ДАРО, фонд Р-1188, оп.8, спр.267, стор.61-65 - автограф к.т.н. А.П.Чекурди, випускника КМЗП 1927 р., старшого наукового співробітника та керівника лабораторії водного господарства Всесоюзного Центрального НДІ цукрової промисловості “ЦИНС”, датований 6.VII 1962 р:

“... В 1918 г. демобилизовался (служив рядовим у Вінницькому 15 запасному полку, приймав участь у боях на австрійському фронті - прим.автора) и поступил в Киевское среднее сельскохозяйственное училище, реформированное затем в Мелиоративный техникум. По окончанию училища, я в 1922 году поступил в Киевский инженерно-мелиоративный институт на инженерно-мелиоративный факультет. Окончил институт в 1925 г., дипломную работу защитил в мае месяце 1927 г. и получил квалификацию инженера-мелиоратора...

... Первыми, защитившими дипломную работу в мае 1927 г. были я, Панадиади, Розенталь К., Радченко Иван...“

Стосовно свого навчання в училищі та технікумі, Анатолій Пилипович Чекурда згадує так:

“... Киевский инженерно-мелиоративный институт организован на базе бывшего Киевского среднего сельскохозяйственного гидротехнического училища. До Октябрьской революции это было частное учебное заведение, организованное обществом преподавателей Киевского политехнического института…“

“... училище было укомплектовано высококвалифицированным преподавательским персоналом и выпускало хорошо подготовленных техников широкого профиля по специальностям: осушение, орошение и обводнение сельскохозяйственных угодий, водоснабжения, канализации, регулирования рек и комплексных технических изысканий.“

“... В 1921-22 гг. на базе среднего сельскохозяйственного гидротехнического училища организованы Мелиоративная профшкола и Гидромелиоративный техникум.

В то время на Украине в системе высшего образования было два типа высших учебных заведений: техникум и институт. В РСФСР техникум считался средним учебным заведением. Это создавало большую неразбериху и неудовольствие...“

“Первоначально техникум (институт) помещался в доме по ул. Саксаганского (бывшая Марьинская) № 59. Это был 4-х этажный жилой дом, неудачно приспособленный для учебного заведения.

В 1923-24 (точно не помню) директором института стал бывший губернский инженер-мелиоратор Ветров. Этот человек обладал большими организационными способностями и он мно [...] сделал для развития института. Ему удалось получить для техникума (института) большое великолепное здание на Вознесенском спуске (бывшая духовная семинария).

Студенты техникума и профшколы с энтузиазмом перебрались и начали устраиваться в новом здании. На руках перенесли библиотечные книги, приборы, и др. учебные принадлежности. До этого здание пустовало и находилось в большом запустении. Система водопровода и отопления была разрушена. В многих аудиториях окна были выбиты, штукатурка осыпалась, полы местами разобраны. Студентам пришлось своими силами восстанавливать аудитории для занятий. Но все же освоить всё здание институт не мог и не имел средств. Его отдали более мощному архитектурному институту; мелиоративный институт перевели на Рейтерскую ул., а профшколу - на ул. Революции (Жертв Революції - прим. автора).“

Як бачимо, мемуарні свідчення студентів та викладачів, котрим довелося жити і навчатися в ті часи, одне із джерел встановлення об'єктивної істини. Кожний із цитованих авторів спогадів по-своєму сприймав дійсність, у кожного своя правда. Однак, відомості про початок історії НУВГП з 1915 року все-таки підтверджуються. В цілому спогади озброїли нас іншою цікавою інформацією, про яку не так вже й багато відомо - це поіменний, хоча і не повний, склад викладачів, перші адреси закладу, штрихом подані умови життя і дух епохи, перші випускники інженери-меліоратори за радянської влади та ін. То ж в подальшому є від чого відштовхнутися аби зорієнтуватися у майбутніх дослідженнях.

У 1959 році під час переведення Київського інституту інженерів водного господарства з Києва до Рівного, на жаль, були передані не всі архівні матеріали. Це пояснюється тим, що у 1930 році у системі вищої освіти СРСР з'явився самостійний вищий навчальний заклад - Київський інженерно-меліоративний інститут. Отже, цей інститут і отримав свою долю архівних документів. Крім того, пізніше з тих чи інших “відомчих потреб” вилучали з ДАРО цілими описами масу документів. Через це наша історична спадщина розпорошилася по надрах різноманітних відомчих архівів, тому дуже важко відслідкувати, куди вони передавалися.

Деякі документи, на щастя ті, що потрібні для вирішення поставленого завдання, вдалося знайти у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України /м.Київ/ (ЦДАВОВ України). На основі і цієї джерельної бази спробуємо встановити істинне літочислення історії нашого навчального закладу:

І. У своїй записці до УКРГОЛОВПРОФОСу від 20 листопада 1922 року директор Меліоративного технікуму м.Києва В.Д.Нерехтецький зазначає: “Киевское среднее сельскохозяйственное училище, организованное группой профессоров и преподавателей Киевского Политехникума, возникло в 1915 году, как прямое следствие острой нужды в техниках по мелиорации земельных угодий и полного отсутствия таких работников, которые соединили бы гидротехнические познания с агрономическими и могли бы быть сознательными исполнителями работ, тесно связывающих гидротехнику с агрономическими мелиорациями”. (ЦДАВОВ України, ф.166, оп.2, спр.1081, стор.41 [6].

ІІ. У пункті 3 звітної анкети до УКРГОЛОВПРОФОСу, станом на 16 жовтня 1923 року зазначено: “Среднее Сельскохозяйственное Гидротехническое училище основано в 1915 году Обществом распространения технических знаний профессоров и преподавателей Киевского Политехнического Института. В 1920 году означенное училище реформировано в мелиоративное отделение Киевского С.-Х.. Техникума; с I / IX 1922 г. означенное отделение реорганизовано в самостоятельный «Киевский Мелиоративный Техникум».

Примечание: При Техникуме Проф-Техн.Школа под тем же наименованием специальности, а именно «Киевская Мелиоративная Проф-техн.Школа»“. (ЦДАВОВ України, ф.166, оп.2, спр.1081, стор.1 [6].

ІІІ. “ДО УКРГОЛОВПРОФОМу, - ВІДЧИТНА АНКЕТА Ч.1 На 1 лютого 1924 року.

І. Загальні відомості про Школу.

... 3. Київська середня сільськогосподарська гідротехнічна школа заснована в 1915 році Товариством (розповсюдження технічних знань) професорів та навчателів Київського Політехнічного Інституту. В 1920 році ця школа переформована в Меліоративний Відділ Київського С.-Г. Технікуму; з І / ІХ 1922 р. цей відділ реорганізований в самостійний Київський Меліоративний Технікум”.

Примітка: При Технікумі Проф.Техн.Школа під такою ж назвою “Київська Меліоративна Проф.-Техн.Школа”. (ЦДАВОВ України, ф.166, оп.2, спр.1081, стор.80 [6].

Зазначені документи завірені підписами керівників організацій та штампами і печатками навчального закладу. То ж інформація, яку директори Технікуму подавали до вищестоящих органів управління державної влади, вважалася достовірним і офіційним фактом із зазначеною датою свого заснування.

Однак, офіційною датою утворення НУВГП, а саме його предтечі - КІМІ - в 30-х роках ХХ сторіччя вважається дата з моменту опублікування Постанови Колегії Губпрофосу від 15 липня 1922 року, протокол № 28. Згадку про дану Постанову можна побачити у другому абзаці документу [6]. Самої Постанови, на жаль, відшукати поки що не вдалося.

Скупі відомості про діяльність згаданого Товариства (по розповсюдженню технічних знань) професорів та викладачів КПІ знаходимо у збірці В.А.Вергунова “Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки” [2].

У статті “Інститут гідротехніки і меліорації УААН та професор Г.Г.Махов: забуті сторінки вітчизняної дослідної меліораційної справи” автор окреслює історичний шлях земельно-меліоративної справи на Україні. В розрізі історії аграрної науки 1910 рік вважається початком меліораційної сільськогосподарської справи в Україні на державному рівні. Генезис становлення наукової думки, впровадження кращих наукових розробок у виробництво демонструють матеріали спеціальних з'їздів фахівців даної галузі - 1908, 1913 та 1915 рр.

Відповідно до указу Імператора від 14 січня 1914 р., Радою Міністрів було розроблено Положення про створення особливої Ради З'їздів. До неї увійшли обрані члени і представники зацікавлених відомств. Саме Рада З'їздів запланувала 20 тисяч рублів на проведення у 1915 році в Києві ІІІ з'їзду діячів сільськогосподарської гідротехніки [2, c.244-245].

Не виключено, що на з'їзді піднімалися питання і про підготовку спеціалістів-гідротехніків.* У Москві, Воронежі, Омську і Ташкенті готували фахівців вищої кваліфікації. Однак, повноцінно вирішити проблему забезпечення галузі якісними кадрами без достатньо розгалуженої мережі середніх спеціальних освітніх закладів неможливо. Таких закладів в Російській імперії було мало: Мінськ готував фахівців з осушення, Тифліс, Владикавказ, Ташкент - із зрошення. На Україні ж не існувало жодного середньо-спеціального освітнього закладу потрібного профілю.

Тому, члени місцевих відділень Російського технічного товариства прийняли рішення про організацію середніх сільськогосподарських гідротехнічних училищ і, таким чином, як свідчать архівні документи ЦДАВОВ, ДАРО і Державного архіву Одеської області, у 1915 році в Києві при КПІ, а в Одесі при політехнічних курсах І.Хойна виникають гідротехнічні училища [5].

Політехнічні курси І.Хойна після подій 1917 року з переліку освітніх установ м.Одеси зникають. А от гідротехнічне училище проіснувало до 1919 року і через ряд реорганізацій 1920-21 рр. у 1922 році перетворюється на Одеський вищий землеустрою і меліорації технікум. У 1929 році технікум увійшов до складу Одеського сільськогосподарського інституту (ОСГІ) і під його крилом перебував до 1932 року. У 1932 р. він відокремився від ОСГІ як Одеський інженерно-меліоративний інститут (ОІМІ), котрий у 1933 році переводять до Києва, і він зливається з Київським інженерно-меліоративним інститутом (КІМІ). У 1934 році КІМІ перейменовано у Київський гідромеліоративний інститут (КГМІ), що дало змогу розширити спектр підготовки інженерних спеціальностей для народного господарства.

Із вищесказаного робимо висновок, що і одеська гілка в загальній історії НУВГП практично повторила аналогічний шлях зародження, створення і становлення аж до злиття з КІМІ. Отже, 1915 рік в історії гідромеліоративних інститутів Києва і Одеси - не випадковий.

* * *

Ріка історії є цільне формування низки суспільних подій, які з плином часу визначали спрямування русла, його глибину і характер течії... Ріка, як гідрологічне утворення, не вважається рікою тільки з того місця, де починається судноплавство. І в реєстрі географічних об'єктів довжина річки обчислюється відстанню від витоку до гирла. Та й Дніпро - це не тільки той Дніпро, що протікає Україною. Кожна ріка має свої витоки. Так що, за наведеною аналогією, потрібно взяти до уваги документальні джерела і поставити під сумнів дату 1922 р., як початок історії НУВГП. Доказів більше, ніж достатньо, щоб переглянути уявлення про рік утворення нашого навчального закладу, оскільки він за часів СРСР був вписаний в радянську систему світобачення - з початку побудови “світлого майбутнього”. Завдяки результатам діяльності членів Товариства (по розповсюдженню технічних знань) професорів та викладачів КПІ ми маємо таке глибоке історичне коріння.

Дійсно, дане Товариство було громадською організацією. Однак, справа членів Товариства виявилася набагато живучішою, ніж спілка її фундаторів. Вдячні нащадки повинні гідно оцінити це, оскільки науково-освітні процеси тієї доби для нашого сьогодення стали знаковими. Достовірні знання власної історії допоможуть визначити своє місце у світовому просторі і часі. Завдяки цьому поступ у майбутнє стане осмисленим і матиме більш свідоме спрямування.

* Матеріали з'їзду до друку готувалися, однак через глибоке загострення суспільно-економічної кризи в Російській імперії, а згодом - через події 1917 року, не всі документи були опубліковані. Також не відома доля матеріалів щодо діяльності Київського відділення Технічного товариства. Тому, поки що не знайдено документу, яким засвідчений факт заснування Технічним товариством Київського середнього сільськогосподарсько-гідротехнічного училища.

Література

1. Бабич Є.М., Войтюк Л.А. Українська державна академія водного господарства: Наукова діяльність. До 75 річчя від дня заснування. - Рівне: УДАВГ, 1997.- С.3.

2. Вергунов В.А. Нариси історії аграрної науки, освіти та техніки.- К.: “Аграрна наука”, 2006.- С.62-63; 244-245.

3. Зенон Стефанів. Українські збройні сили 1917-21 рр. Ч.1. Доба Центральної Ради й Гетьманату (друге справлене видання).- СУВ, 1947.- С.34.

4. Рівненський обласний державний архів: ф.Р-1188, оп.1-л, спр.38, стор.12; ф.Р-1188, оп.1-л, спр.41, стор.12, 14, 15, 24, 27, 28, 32; ф.Р-1188, оп.8, спр.267, стор.32-33, 61-65, 100-101.

5. Одеський обласний державний архів: ф.150, оп.1, спр.450, стор.175, 175 об.

6. Центральний державний архів вищих органів влади України: ф.Р-166, оп.2, спр.1081, стор.1, 41, 80.

Размещено на Allbest.ru