Формування законодавчої бази з питань пожежної безпеки на території УСРР у 1920 році

Ключові слова: пожежні, УСРР, документи, закон, база, пожежна безпека.

The purpose of the study is to consider the peculiarities of the adoption of legislative and regulatory acts in the field of combating fire in 1920 in the Ukrainian Soviet Republic. Characterized by the peculiarities of the laws created and adopted in the sphere of fire industry in the investigated period. The article used the problem-chronological and historical-systematic methods of research, which gave an opportunity to objectively approach the analysis of the specified scientific issues. The presented scientific article is based on the materials of the Central Executive Committee of Ukraine and regional archives of our state.

Keywords: firefighters, Ukrainian SSR, documents, law, base, fire safety.

Слід сказати, що дослідження питань створення та прийняття законів і підзаконних актів у 1920 році в Українській Соціалістичній Радянській Республіці у галузі вогнеборчої справи є недостатнім в сучасній українській історіографії. Ґрунтовно зазначені проблеми професійні історики сучасної України майже не аналізували. Вказані наукові аспекти, несуть науково актуальний характер, адже висвітлюють складні процеси становлення законодавчо-нормативної бази української радянської системи пожежної безпеки на початковому періоді свого існування. Метою даної роботи є характеристика формування законодавчої бази з питань пожежної охорони на в УСРР у 1920 році.

Становлення нової радянської законодавчої бази системи пожежної охорони тривало у 1920 році. Питання вогнеборчої справи були відображені у положенні про сільські ради, що було видане декретом ВЦВК від 15.02.1920 року. Так, на сільські ради було покладено спостереження за належним станом пожежного реманенту і устаткування, проведення попереджувальних протипожежних заходів [1, с. 93]. У 1919 і 1920 роках існувала практика залучення вогнеборців до «не пожежних» робіт. Дану тенденцію спробували змінити за допомогою декрету від 12.03.1920 року. Таким чином, на вогнеборців з того часу «могли бути покладені лише роботи, що відносилися безпосередньо до пожежної справи, а саме:

1. Виїзди на пожежі. 2. Прибирання службових приміщень 3. Надання допомоги населенню при катастрофах, наприклад при повенях, обвалах. 4. Несення караульної служби в театрах, складах і інших місцях за умови поповнення штату для цієї цілі». Це підтверджувалося телеграмою Головного комітету праці до усіх губернських комітетів праці. У ній йшлося про те, що працівників пожежної галузі можна було залучати лише до робіт, пов'язаних з їх спеціальністю [2, арк. 1].

У червні 1920 року члени президії Вищої ради народного господарства, представники Четвертого Всеросійського з'їзду професійних спілок пожежних та Першого Всеросійського з'їзду делегатів пожежно-страхових відділів раднаргоспів на спільному спеціальному зібрання одноголосно запропонували передати управління вогнеборчою сферою до Народного комісаріату внутрішніх справ. Дану пропозицію радянський уряд підтримав. Вже 12 липня 1920 року Рада Народних Комісарів РСФРР прийняла постанову «Про зосередження пожежної справи в НКВС» [4, арк. 91].

Цим законодавчим актом пожежна справа відділялася від страхової справи. Для виконання даного рішення у складі Головного управління комунального господарства НКВС РСФРР створювався Центральний пожежний відділ з міжвідомчою пожежною радою. Завідувачем ЦПВ РСФРР був призначений О. Г. Кривошеєв. Рішення, прийняті в Російській республіці, незабаром були затверджені і українськими державними органами.

В УСРР розділ вогнеборчих і страхових відділів відбувався таким чином: «1. Для перерозподілу кредитів, майна та співробітників пожежних і страхових підвідділів Вищої ради народного господарства, по узгодженні з останніми, створити на місцях Комісії, до складу яких ввести по одному представникові від пожежного і страхового підвідділів і представника місцевого виконкому.

2. Комісіям належить провести: а) переведення кредитів до фінансових підвідділів комунальних відділів (загальні та організаційні кредити, планування кредитів за кошторисами на 1920 рік), б) розподіл майна канцелярії таким чином, щоб воно відповідало штатним складам службовців у підвідділах, передача складів пожежного майна та ремонтних майстерень без зупинки їх діяльності.

3. Після закінчення розподілу та передання кредитів, майна та перерозподілу співробітників має бути складений акт, який після підписання членами комісії має бути поданий Завідувачеві комунальним відділом НКВС УСРР та Голові РНК УСРР на затвердження. 4. Перерозподіл та передача кредитів, майна та співробітників має відбутися у двотижневий строк з дня публікації даної постанови. Акти про розподіл у копіях мають бути направлені до Центрального пожежного підвідділу комунального відділу НКВС УСРР» [4, арк. 90].

Пожежні комітети та комісії, пожежні ради, що вже існували - залишалися у якості органів для порад при завідувачах пожежних підвідділів. Фінанси пожежних підвідділів відтепер були під контролем комунальних відділів, але комунвідділи мали змогу їх витрачати лише на вогнеборчі потреби. Перехід пожежної справи до Наркомату внутрішніх справ УСРР в цілому добре позначився на стані боротьби з неконтрольованим вогнем в Україні. Пожежні могли не відволікатися на справи страхування, знімалася зайва бюрократична та паперова робота. При цьому стан пожежної безпеки в українській радянській республіці був досить поганим, все ж таки, від 1920 року, ситуація у боротьбі з вогнем поступово поліпшується, в том числі і завдяки зосередженню усієї системи вогнеборчої служби в НКВС УСРР.

Народний комісаріат внутрішніх справ одразу взявся за облік пожежного інвентарю та обладнання за допомогою видання законів та підзаконних актів. Промислове бюро та НКВС української радянської республіки влітку 1920 року здійснили ряд заходів з підрахунку пожежного реманенту. Постановою НКВС УСРР усі торговельні підприємства, фабрики, заводи та склади, що належали окремим громадянам, кооперативним, державним та суспільним організаціям були зобов'язані протягом двох тижнів у липні 1920 року надати до регіональних пожежних підвідділів губ- та повіткомвідділів, а також до Центрального пожежного підвідділу комунального відділу НКВС УСРР інформацію про наявність вогнеборчих інструментів [4, арк. 45].

У кінці серпня 1920 року РНК української радянської республіки видала закон про посилення боротьби з пожежами на території УСРР [3, с. 319]. Для посилення охорони від вогню складів військового відомства, державних установ, а також лісів та для збільшення професійних вогнеборчих команд РНК УСРР оголосив трудову пожежну повинність. Вона розповсюджувалася на населення, що проживало неподалік складів РСЧА, державних установ та лісових масивів. Створювалися трудові пожежні команди, що повинні були брати участь пожежогасінні пожеж разом з професійними вогнеборчими колективами [4, арк. 95].

Надзвичайна Протипожежна Комісія Південно-Західного Фронту, яка перебувала на території УСРР, представляла свої законодавчі та нормативні акти, що регулювали вогнеборчу справу на українських територіях. Дані документи уточнювали декрети Раднаркому УСРР та інших владних органів. Влітку 1920 року НПКПЗФ видала циркуляр, що базувався на декреті Раднаркому та постановах Ради Української Трудової Армії. У ній усім надзвичайним протипожежним комісіям та пожежним підвідділам потрібно було «...організувати на усіх складах, фабриках, заводах, лісництвах, інших підприємствах на території УСРР - пожежні комітети (пожежкоми) у складі трьох осіб - одна людина від місцевої ланки КПУ (за її відсутності - від заводського комітету або адміністрації установи), ще одна людина від Комісії Праці і ще особа від місцевого або найближчого пожежного відділу (за відсутністю останньої, можна було запрошувати будь-яку людину, що знайома з пожежною справою)» [4, арк. 94].

Восени 1920 року РНК УСРР представив нову законодавчу ініціативу у сфері вогнеборчої галузі. Для збільшення числа спеціалістів з підготовки трудових пожежних команд, а також для поповнення професійних пожежних колективів, Раднарком УСРР оголошував мобілізацію пожежно-страхових інспекторів та агентів боротьби з пожежами, а також людей, що колись працювали у вогнеборчих командах професіоналів, які постійно і тимчасово проживали на території України. Під згадану мобілізацію підпадали усі пожежно-страхові інспектори, агенти по боротьбі з вогнем віком до 50 років, а також чоловіки, що колись проходили спеціальне пожежне навчання, віком до 45 років. До пожежних органів республіки повинні були прибути усі згадані особи, не дивлячись на своє постійне місце працевлаштування (окрім тих, що вже працювали у вогнеборчій чи страховій сфері та військових). Перехід професійних військових вогнеборців до наркомату внутрішніх справ УСРР мав проходити після домовленості між керівництвом НКВС та УВО УСРР [4, арк. 83].

«Пожежну» мобілізацію проводили місцеві виконкоми у тижневий термін після виходу з друку декрету РНК УСРР. Місцеві виконавчі комітети мали повідомляти у дводенний строк про кожного мобілізованого до губкомунвідділів. Губернський комунальний відділ повинен був залучити спеціаліста з пожежної галузі для створення трудових вогнеборчих колективів, а також для організації справи боротьби з вогнем в губернії. Загальний контроль за цими діями покладався на Всеукраїнський комунальний відділ Наркомату внутрішніх справ УСРР та Надзвичайну Протипожежну Комісію Південно-Західного Фронту [4, арк. 83].

Формування законодавчої бази у вогнеборчій сфері в УСРР у 1920 році відбувалося достатньо складно. На підконтрольних більшовицькій владі українських територіях у період, який ми розглядаємо, закони та нормативні акти з вогнеборчої сфери діяли досить ефективно. Російські закони зі сфери пожежної охорони автоматично розповсюджувалися на усі землі, що підпорядковувалися радянській владі. Українські органи більшовицької влади приймали усі законодавчі акти РСФРР у галузі вогнеборчої справи, що забезпечувало організовану боротьбу з пожежами в УСРР і добре впливало на стан боротьби з неконтрольованим вогнем в українській республіці. В подальшому можливий аналіз законодавчих актів у сфері пожежної безпеки в УСРР у період нової економічної політики.

закон вогнеборчий українська республіка

Список використаних джерел

1. Голубев, СГ, Зильберштейн, ФВ., Савельев, ПС., 1968. `Пожарное дело в СССР', Москва: Издательство литературы по строительству, 364 с.

2. `Державний архів Сумської області', Ф.Р-5572. Роменський волвиконком, Оп.1, Спр.87. Материалы о деятельности пожарно-страховых комиссий, пожарных дружин (1921 г.), 69 арк.

3. Харламов, МІ., 2015. `Історичний досвід боротьби з пожежами на Харківщині в період НЕПу', Духовно-моральнісні основи та відповідальність особистості у долі людської цивілізації: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (5-6 листопада 2014 р.), Ч.1, с.318-319.

4. `Центральний державний архів вищих органів влади та управління України', Ф.5. Народний комісаріат внутрішніх справ УСРР, Оп.1, Спр.406. Циркуляры и приказы пожарных подотделов Всеукркоммунотдела и коммунального отдела Харьковского губисполкома, 173 арк.

Размещено на Allbest.ru