Українсько-німецькі фінансові та торговельно-економічні взаємини (1918 рік)

Основні положення «Умови про фінанси», підписаної 10 вересня 1918 р., були такими. Згідно з її §1 «Осередні Держави приймають від України 1600 міліонів карбованців у державних і банкових нотах, виданих нею» [42, арк. 43]. Передачу цієї суми (§2) вони мали право вимагати повністю або частково до 30 червня 1919 р. лише в квотах, причому вона могла вимагатися сумами не менше від 10 млн крб за умов, що загальна сума передачі, що запрошувалася, мала не перевищувати квоти у 250 млн крб у вересні, жовтні, листопаді й грудні 1918 р. та 100 млн крб у решту місяців 1919 р. до кінцевого терміну дії угоди. Центральні держави зобов'язувалися до 20 числа кожного місяця повідомляти Україні, яку суму (квоту) в карбованцях вони планують придбати протягом найближчого місяця.

Якщо у певний місяць Центральні держави недоотримають визначеної місячної долі позики, то вони зберігали за собою право збільшити на недовзяту суму в наступні місяці з пропорційним її поділом по них. Для здійснення видачі грошей Україна зобов'язувалася відкрити для осіб та установ, вказаних Центральними державами, у конторах Державного банку в Києві, Одесі та Харкові поточні рахунки в карбованцях і щомісяця кредитувати їх сумами, які будуть вказуватися цими державами. Відкриття рахунків в інших відділах Державного банку мало здійснюватися лише після попередньої згоди останнього. Україна гарантувала, що суми, які були б кредитовані за цими рахунками, будуть виплачуватися у будь- який момент у випадку вимоги готівкою, а видана квота записуватися в активи по цим контам (рахункам). Однак Центральні держави мусили вжити всіх заходів, щоб сплати за цими рахунками, якщо можливо, велися чеками.

Згідно §3 «Умови про фінанси» Україна заключала договір у передбаченні, що Центральні держави зроблять все від них залежне для допомоги їй у здійсненні грошової реформи, тобто візьмуть на себе виготовлення (друк) кредитових білетів і доставку паперу та фарб. В угоді зазначалося, що Україна зобов'язала державну друкарню в Берліні збільшити до 1 січня 1919 р. прийняте нею раніш замовлення на друк грошових знаків до загальної суми в 11 млрд 500 млн грн, рівних 5 млн 750 тис. крб «у дотеперішних періодах і в зарядженім поділі».

У той же час, Україна звільнювалася від зобов'язання надавати Центральним державам свою валюту, якби німецька друкарня не доставила їй обумовленої планом кількості кредитових білетів. Проте, якщо б ці держави не використали свого права придбати кошти за відомий період, то невиконання зобов'язань німецької державної друкарні також не мало б прийматися до уваги на відповідну суму. У випадкові ж, якщо друкарня пізнішими постачаннями нових білетів поповнить недостачу, то право Центральних держав збільшується за рахунок сум, від здачі яких Україна відмовилася у попередні місяці.

Центральні держави могли використати отримані суми лише для покриття потреб своїх військ в Україні та цивільних організацій, що розташовані на її території, для закупівлі продуктів, а також для розплати за інші свої зобов'язання в межах України(§4). Україна також зобов'язувалася постачати Німеччині й Австро-Угорщині грошові знаки, які мали на теренах Української Держави необмежену платничу силу і однакові вартістю з карбованцем, що випускається на підставі закону Центральної Ради від 19 грудня 1917 р., а також гарантувала, що під час дії вказаної угоди законна (зафіксована) вага чистого золота в карбованцях буде не нижчою від золотого вмісту двох австро- угорських крон (§5) [42, арк. 43зв].

Центральні держави могли придбати карбованці за наступних умов: Україна отримує в розпорядження готівкою загалом до 5 млн марок й 5 млн крон, пропорційно тій частині загальної суми (1 млрд 600 млн крб), яка дійсно виявиться зданою цим державам, до загальної квоти в 1 мільйон. Розрахунок переводився за курсом 80 коп. за марку і 50 коп. за крону. Залишок вартості наданих Центральним державам карбованців сплачувався на половину марками, на половину кронами за вищевказаним співвідношенням таким чином: 50% загальної суми сплачувалося українському урядові кредитуванням поточного рахунку в Райхсбанку в Берліні для частини сплати у марках та в австро- угорському банку у Відні і Будапешті для сплати у кронах. На решту 50% Україна отримувала: на 25% двохрічні 3,5% німецькі державні скарбові зобов'язання (ноти), на показника, за номінальною ціною з дорахуванням відсотків що наросли за штуку (100 тисяч), і на 25% - державні скарбові зобов'язання Австро-Угорщини (на показника) за номінальною вартістю з доліченням до їхньої ціни відсотків, що набігли від штуки. Німецькі державні зобов'язання були вартістю 100 тис. марок, австро-угорські - 100 тис. крон, або ж за бажанням України у штуках, кратних 100 тисячам. Німецькі, австрійські та угорські зобов'язання мали бути здані до Державного банку в Києві. Утім, ці зобов'язання підлягали поновленню через те, що Україна на той час ще не мала права вільно ними розпоряджатися.

Щодо вищевказаних кредитованих Україні поточних рахунків, а також квот, які передавалися їй Державними скарбницями Німеччини та Австро-Угорщини на військові потреби України,то, згідно §7, гетьманський уряд міг вільно ними розпоряджатися лише не раніше упливу одного року «після підписання мирового договору між осередними державами та державами, що зараз воюють з ними». Зокрема Україна протягом цього терміну не могла перепоступитися цими сумами, однак мала право ще до завершення терміну скористатися своїми активами в австро-угорському й німецькому державних банках та німецькими, австрійськими і угорськими скарбовими білетами на наступних підставах: відкритими їй рахунками в Держбанках у Берліні, Відні та Будапешті та державними скарбовими зобов'язаннями цих держав.

Україна могла скористатися ними лише для придбання товарів у вказаних Центральних країнах, для сплати боргів їхнім державним і приватним установам й особам для передачі їх на рахунки, що відкриваються українським урядом у банках та банківських домах цих держав, допущених до валютних операцій. Таким чином Україна навіть не могла сама розпоряджатися невикористаними сумами раніше, ніж через рік після підписання загального миру. Реалізація скарбових зобов'язань (за умови, якщо між договірними країнами не буде підписано нової угоди) могла бути здійснена лише шляхом їхнього зворотнього продажу за номінальною вартістю тій державі, яка їх випустила, з нарахуванням відсотків, що набігли.

Зі свого боку Центральні держави зобов'язувалися купувати в України ті зобов'язання (з відсотками, що набігли), які ними було випущено, за номінальною ціною, у відповідності з належним правом Україні розпорядження зазначеними зобов'язаннями. Для розрахунків з іншим закордонням (тобто поза Німеччиною та Австро- Угорщиною) Україна могла скористатися своїм поточним рахунком в марках у розмірі 1% вартості зданих нею карбованців через розрахунковий відділ (централю девіз) у Берліні та подібним рахунком в кронах, також у розмірі 1% вартості зданих нею карбованців, через розрахункові відділи у Відні та Будапешті. Поточні рахунки в німецькому Райхсбанкута австро-угорському Державному банку сплачувалися у 3,5% річних, без вирахування державних податків. Кореспонденція і розрахунок мали здійснюватися Україною через власний Державний банк або його уповноважених; Австро-Угорщиною - через її Державний банк у Відні або його уповноважених (§8).

Центральні держави, як було зазначено у §9, мали право ввезти в Україну до 30 червня 1919 р. за найвищою квотою 500 млн рублів. Проте ці держави обіцяли, керуючись бажанням сприяння Україні в проведенні валютної реформи, вжити заходів до того, щоб це право, за можливості, не було в цілому використано, а рублі будуть ввозитися виключно для потреб німецьких й австро- угорських військ, що розташовувалися на терені України. При цьому, однак, ними «застерігається право, умовитись инакше про ціль вжиття (ції квоти)». Що стосувалося обсягу завезення рублів військовими чинами і представниками закупівельних цивільних організацій та всіма іншими особами, то таке допускалося лише у розмірах, дозволених українськими законами. Центральні держави також приймали до відома, що Україна має намір обмежити до 1 тисячі рублів ту квоту, яку дозволялося брати з собою іноземним громадянам [17, с. 194-195].

Разом з тим, Центральні держави все ж зберігали за собою право на необмежене завезення рублів за умов, якщо через будь-які причини:

1) Україна до 1 січня 1919 р. не проведе запланованої нею фінансової реформи, наприклад не встановить терміну обміну рублів на карбованці тощо (в той же час Центральні держави цього права не отримають, якщо імперська друкарня Німеччини не виконає своїх зобов'язань щодо друку українських кредитових білетів, внаслідок чого здійснення реформи стане неможливим);

2) протягом трьох тижнів після 1 січня 1919 р. курс карбованця у вільному обігу в Україні не буде бодай на 10% вище курсу рубля в купюрах номіналом 1000, 250, 50 та 25 рублів.

Термін у 1 січня 1919 р. мав перенестися на 1 лютого того ж року в тому випадкові, коли б німецька друкарня не доставила б Україні до тієї пори таку суму її грошових знаків, аби Україна могла розпоряджатися квотою в «9^ міліонна гривень по відчисленню нот доставлених осередним державам на основі цеі умови». Крім того Центральні держави зобов'язувалися за тиждень повідомити Україні термін, у який вони намірювалися б знову ввозити на її територію рублі. При цьому «під рублем треба розуміти по думці цього § крім рублевих нот ще відсоткові Білети «внутрішньої російської позички», «російської позички по серіям» і иньші російські цінні папері, які ходять замість середників заплати». Останнім (10-м) параграфом зазначалося, що «ця умова у всіх державах, які являються участниками її, вільна від стемпелів і належистостей».

Згідно Економічного договору від 10 вересня 1918 р. (розділ «Фінанси») плата за хліб, цукор і спирт Центральними державами Україні здійснювалася відповідно з фінансовою угодою. У випадку, якщо б економічний договір з якихось причин було б припинено, вказані країни «оплачуватимуть за хліб, цукор і спірт по половині в марках і коронах по курсах і постановах фінансового договору; вийняток становить хліб о скільки, що Україна до його добування не дає достаточних засобів. Право Центральних Держав платити за хліб, цукор і спірт в карбованцях не порушується. О скільки Центральні держави ці карбованці одержуватимуть на під ставі вивозів для приватних українських установ мають вони їх переважно вживати до оплати хліба». Крім того, як додається в протоколі економічного договору, «коли вивіз був доконаний для українських урядових установ, то заплата повинна відбуватися шляхом зарахування». Загалом же вказана фінансова угода передбачала доведення стабілізаційного фонду української валюти у німецьких банках до 2,1 млрд карбованців.

Питання митних взаємин регулювали пункт ІХ («Мита») Економічного договору та його 10-та прилога (додаток). Згідно Угоди про мито, з 1 червня 1918 р. Центральні держави мали сплачувати лише договірні мита і оплати, а саме:між Українською Державою та Німеччиною - на підставі російсько- німецького торговельного і мореплавного договору від 10 лютого (29 січня) 1894 р. включно з доданою до нього частини кінцевого протоколу від 9 лютого 1897 р. та зміненим додатковим договором і протоколом від 28 (15) липня 1904 р., а також за Мировим (Берестейським) договором від

9 лютого 1918 р. між Центральними державами та УНР;між Українською Державою та Австро- Угорщиною - на підставі постанов російсько- німецького торговельного і мореплавного договору від 15 лютого 1906 р., а також за Мировим (Берестейським) договором від 9 лютого 1918 р. між Центральними державами та УНР; між Українською Державою та Болгарією і Туреччиною - на підставі Мирового (Берестейського) договору від 9 лютого 1918 р. про права найбільше привілейованої нації між Центральними державами та УНР [32, арк. 306-307].

Угодою про мито також зазначалося, що попри те, що по 1 червня 1918 р. Центральні держави сплачували вищі ставки, вони не мають бути повернені Українською Державою, а позаяк «за ввезені товари в часі до 1 Червня 1918 р. повинні згідно з постановами російських законів від 15 Лютого і 18 Березня 1915 р. платитися вищі ставки і о скільки це ще не сталося, повинні бути доплачені». Сторони також домовилися негайно розпочати спільні переговори, аби «в інтересі товарообміну між обома державами впровадити упрощення і полегшення українських митових формальності» [32, арк. 306-307].

Одночасно з підписанням економічної угоди,

10 вересня 1918 р. між Українською Державою та Центральними країнами було досягнуто також «Угоди про митні пошлини», згідно якої митні тарифи для полегшення товарообміну між країнами було зменшено. Закон з цього приводу, як повідомлялося Міністерством фінансів, вступав в дію з дня його підписання. 24 вересня за №6241 Міністерством фінансів в додаток до вищезазначеної угоди було видано окремий «Обіжник про пристосування пільгового тарифу до товарів, які привозяться з Німеччини, Австро- Угорщини, Болгарії і Туреччини». В обіжнику оголошувалося для митних установ звернути увагу на §2 підписаної 10 вересня угоди, в якому зокрема вказувалося:

«1) виплачені Центральними Державами після червня ц.р. більш високі, в порівнянню з встановленими згодою, ставки не підлягають зверненню і

2) за товари ввезені до 1 червня ц.р. повинні бути виплачені ставки, згідно з законом 15 лютого і 18 березня 1915 року і, по скільки це не мало ще місця, ця виплата повинна бути зроблена додатково» [7]. Отже, як видно, митна угода торкалася виключно товарів, які перетинали кордон тільки після 10 вересня.

Такими були основні положення договору від 10 вересня 1918 р. між Україною і Німеччиною з Австро-Угорщиноюу фінансовій сфері. Умови його були вкрай обтяжливими для Гетьманату й набагато важчими порівняно з попередньою фінансовою угодою, укладеною між цими країнами 15 травня того ж року.

Перш за все, відсотки за облігаціями зменшувалися з 4,5% до 3,5%, тобто умови позики були гіршими за попередні. Залишалася в силі іммобілізація поточних рахунків України в Райхсбанку в Берліні та в австро-угорському банку у Відні та Будапешті. Обмовка про право України використати з них по 1% для сплати своїх зобов'язань поза Німеччиною та Австро- Угорщиною в кращому випадку дозволила б їй скористатися досить незначною сумою на 10 млн марок і 16 млн крон, що не могло б задовольнити величезні потреби України, тим паче компенсувати заблокування її рахунків до року після завершення Світової війни. Разом з тим, гетьманським делегатам вдалося уникнути прирівнення марки до карбованця, але довелося поступитися у валютному співвідношенні до 85 коп. за марку, яке, попри все, залишалося досить вигідним для України.

У цьому контексті слід відмітити й невдалу спробу Німеччини примусити український уряд сплатити близько 800 млн руб., в тому числі й паперами українських залізниць на 229 млн 400 тис. 601 марку (за підрахунками української сторони

- 611 млн руб.) від загальноросійського боргу Німеччині, який, згідно з §4 угоди більшовицької Росії з нею від 27 серпня 1918 р., становив 6 млрд марок, з яких на Україну та Фінляндію припадало 1 млрд рублів. Згідно з вищевказаним радянсько- німецьким договором, суму цю Україна мала б сплатити у такій пропорції: 20% - золотом, 10%

- кредитовими білетами, 20% - товарами і 50% - шестивідсотковою позикою. Кредитова канцелярія, натомість, запропонувала сплату 20% золотом, 10% - кредитовими білетами, 50% - марками та товарами і лише 20% шестивідсотковою позикою [17, с. 98-99].

На пропозицію німців добути українському урядові частину золотого фонду від більшовиків і передати його Берліну як винагороду, яку Україна мала б сплатити Німеччині, було дано категоричну відмову. Після цього німецька делегація відверто заявила, що якщо Україна укладе договір про відшкодування збитків, то їй буде передано Чорноморський флот (подібне «заохочення» фігурувало і за переговорів щодо фінансової угоди від 10 вересня 1918 р.). Незважаючи, однак, на прагнення якомога швидше розв'язати на свою користь питання флоту, Рада міністрів не визнала принагідним не лише німецький проект, а й розрахунки Кредитової канцелярії.

Уряд (спираючись на Берестейську угоду, в якій збитки вважалися взаємокомпенсованими) погоджувався сплатити винятково за збитки, що було нанесено консульським службовцям або розгромом консульських будівель, а також за папери, виручка з яких пішла на громадські роботи в Україні або на будівництво на її терені залізниць, що звело німецькі претензії до 230 млн марок. Листування з цього приводу затягнулося, позаяк таке вирішення питання практично не давало вигоди Німеччині, а згодом і взагалі припинилося через відомі військово-політичні причини осені 1918 року. У тому, що подібну кабальну угоду не було нав'язано Україні, незважаючи на всебічний тиск з боку німецьких представників, є безсумнівно велика заслуга гетьманського уряду і Міністерства фінансів Української Держави.

Фінансова угода від 10 вересня 1918 р. все ж була наслідком компромісу, завдяки якому урядові гетьмана вдалося відвернути підписання в її рамках військової конвенції, яка б, з одного боку, зобов'язувала Україну відшкодувати Німеччині за військову допомогу, а з іншого - Берліну вдалося істотно послабити в Україні державну монополію на зовнішню торгівлю. З угоди також видно, що головний сенс її полягав для Гетьманату в найшвидшому створенні власної твердої валюти і стабільної фінансової системи, а також у перешкоджанні напливу рублів, які знецінювали національну грошову одиницю. Що стосується поступок України, зокрема у встановлені валютного паритету чи у зниженні відсоткових ставок за облігаціями німецької та австро-угорської скарбниць, то тут серед причин чисто політичних та військових, викликаних тиском Німеччини і раніше зазначеними мною інтересами України, існували причини й фіскального характеру.

За даними Кредитової канцелярії, згідно угоди, з 1 млн 600 тис. крб Німеччині та Австро- Угорщині було надано 700 млн крб (по 350 млн крб кожній). Зі своїх 350 мільйонів Німеччиною було сплачено 411 млн 764 тис. 700 марок, в тому числі 180 мільйонів 3,5% дворічними серіями Державної скарбниці і 230 млн764 тис. 700 марок готівкою, що були занесені на поточний рахунок української Державної скарбниці у Райхсбанку. З цієї суми 50 млн марок було переведено на поточний рахунок до Deutsche Bank, 50 млн марок перераховано на поточний рахунок до Dresdner Bank, а також переведено в різні місця за розпорядженням українського уряду 70 млн марок, що дало 60 млн 900 тис. крб, які було віднесено на поточний рахунок Кредитової канцелярії. На рахунку українського Державного банку, як вказано у його балансах, восени 1918 р. з'являються перші суми, отримані ним взамін карбованців, що були надані Центральним державам. Так, 23 вересня було внесено суму на 53 млн 400 тис. крб, 1 листопада ця сума зросла до 415 млн крб, а 23 листопада 1918 р. (в день останнього зведеного балансу Державного банку) вона становила 527 млн 352 тис. карбованців.

Видача української валюти Німеччині та Австрії здійснювалася таким чином. 8 жовтня 1918 р. Центральним державам було відкрито у Держбанку кредит на 50 млн крб. У жовтні ж їм було запропоновано замість передбачених угодою 250 млн крб лише 218 млн карбованців. Це було пов'язано з тим, що імперська друкарня в Німеччині виготовила українських грошових знаків на 1 млрд 119 млн 200 тис. крб замість 1 млрд 289 млн крб, тобто на 13% менше, ніж було умовлено. 9 листопада 1918 р. Центральні держави отримали право на придбаннялише 159 млн 250 тис. крб (замість 250 млнкрб), через те, що у жовтні німецька друкарня виготовила замість 3 млрд 453 млн 950 тис. крб лише 2 млрд 199 млн 335 тис. крб (на 36,3 час в Німеччині вирувала революція, і німці вимагали видачі всієї суми, що й було задоволено Міністерством фінансів з умовою, що суму, якої невистачало, буде вирахувано з наступних місяців. У листопаді 1918 р. Австрією та Угорщиною було взято 19 млн крб, у грудні Віднем було запрошено 62 млн крб, але з якихось причин отримано не було. Німеччиною в листопаді було взято 156 млн крб, в грудні 1918 р. - 62 млн крб, а на січень 1919 р. нею запрошувалося 100 млн карбованців.

У грудні 1918 р. німецьке командування в Україні отримало від останньої 45 млн крб для охорони банків від повстанців, однак окупаційні війська відмовлялися виконувати це завдання (наприклад, було розграбовано полтавське відділення Державного банку). У зв'язку з цим уряд гетьмана заявив верховному окупаційному командуванню, що Україна вимушена буде відмовити йому у видачі грошей і, зокрема, буде припинено видачу вже обумовлених 180 млн карбованців. Австро-угорський міністр закордонних справ О. Чернін у своїх спогадах зазначив, що через вищевказані фінансові угоди Німеччина та Австро-Угорщинатаким чином отримали 644 млн карбованців. Л. Неманов, який у 1919 р. мав можливість користуватися документами українського Міністерства фінансів у Києві під час дєнікінської окупації, зі свого боку підрахував, що якщо приймати всі зафіксовані суми як надані, то можна зробити висновок, що Україна надала Центральним державам 730 млн крб. Сама вона отримала лише 70 млн марок і 180 млн крон, а 341 млн марок було імобілізовано у німецьких банках в серіях та готівкою. Крім того Центральні держави так і не повернули Україні борг у 200 млн крб за цукор та імобілізованих 520 млн крон у австро-німецьких банках [17, с. 93-94].

У торгівлі України з державами Центрального блоку експорт переважав над імпортом (активне торгове сальдо), головну масу якого складали продовольчі товари. З них, в загальному, як повідомляв австрійський посол у Києві граф Й. Форгач до Міністерства закордонних справ у Відень, з квітня по листопад 1918 р. Центральними державами в Україні було закуплено і вивезено 113 тис. 421 тону зерна та хлібопродуктів, харчових продуктів у кількості (до Німеччини):масло - 3.329.403 кг; олія (харчова) - 1.802.847 кг; сир

- 420.818 кг; риба - 1.213.961 кг; яловичина

- 105.542 туші; коні - 96.976 голів; м'ясо (в консервах) - 2.927.439 кг; цукор - 66.809.869 кг; яйця - 75.200 скринь; різне - 27.385.095 кг [4, с. 353-396]. З цього 30 тис. 757 вагонів вивезено законно і 15 тис. вагонів по за ним, з чого до Австро-Угорщини було вивезено продуктів 13 тис. 037 вагонів на суму у 450 млн крон. Україною до Центральних держав поставлялися і сировинні матеріали, однак доля їх в експорті була мізерною. Певна ж кількість сировини навіть імпортувалася (вугіль, нафта, гас). Закуповлювалися Україною також папір, ліки, вироби машинобудування та хімічної промисловості тощо.

У свою чергу Німеччина та Австро-Угорщина, через виснаженість власної індустрії, яка з останніх можливостей працювала на потреби військові обох країн, також не були в силах виконати свої зобов'язання. Наприклад Німеччина до жовтня 1918 р. відправила до України 21 тис. 428 вагонів вугілля при зобов'язанні у 19 млн. пудів (315 тис. тон) та лише одну тисячу 651 машину... Австро- Угорщина експортувала ще менше, лише 700 вагонів солі, 25 вагонів емальованого посуду тощо. Не спромоглися ці держави надати Україні й 500 тис. пудів нафти та 40 тис. пудів гасу [4, с. 353-396].

14 грудня 1918 р. Гетьманат припинив своє існування. Правда, його міжнародні фінансові трансакції не залишилися безплідними. В архівах Райхсбанку зберігся документ, який вказує назагальну суму українських авуарів, які в ньому було розміщено внаслідок фінансових угод Української Держави з Німеччиною від 15 травня та 10 вересня 1918 р., станом на 14 січня 1919 р.

Їхня загальна сума становила 452 млн 945 тис. німецьких марок, яку Райхсбанк округлив до 453 млн марок. З них: 2 млн 065 тис. марок складали 4,5% активи, 3 млн 340 тисяч - дворічні 4,5% цінні папери, 239 млн 802 тисячі - 3,5% активи, 187 млн 200 тисяч - дворічні 3,5% цінні папери, 20 млн 067 тисяч - 3,5% активи, 466 тисяч - рахунок Кредитової канцелярії українського Міністерства фінансів і 5 тисяч марок знаходилося на рахунку гетьманського посла в Берліні барона Ф. Штейнгеля [20, с. 5]. Суми ці становили й становлять фактично державний борг Німеччини Україні.

На початку 1919 р. ці рахунки, всупереч нормам міжнародного права і німецького законодавства, були заморожені Німеччиною, факт чого міг бути оскарженим відповідно уповноваженими представниками Директорії як правонаступниці державної влади в Україні. Такого кроку урядом УНР з різних причин зроблено не було. Німецька ж влада відмовлялася від взятих на себе за Гетьманату зобов'язань, мотивуючи таку позицію відсутністю в Україні єдиної державної влади й існуванням в ній одразу кількох національних урядів.

Свого часу, 15 жовтня 1920 р. П. Скоропадський в інтерв'ю швейцарській «La Gazette de Lousanne» (№287) заявив, що наприкінці 1918 р. гетьманська Україна була забезпечена грошовою масою у більш як 4 мільярди в закордонній валюті, які можна кваліфікувати як офіційні міжнародні валютні запаси Української Держави, що були накопичені також і завдяки вищевказаним міжнародним фінансовим угодам.

У свою чергу, харківський радянський уряд України на чолі з Х. Раковським з березня 1919 р. три роки висував власні претензії на українські (гетьманські) авуари в Райхсбанку, допоки конференцією у Рапалло (незважаючи на вимоги делегації УСРР, яку проте не підтримала делегація

РСФРР) не було внаслідок підписаного радянсько- німецького договору, зафіксовано відмову від взаємних домагань. Х. Раковський все ж домігся виводу питання українських авуарів за межі Рапалльського договору, але усунення цього діяча з посади голови українського радянського уряду і включення України до складу СРСР у грудні 1922 р. тоді надовго зняло його з порядку денного української політики.

Таким чином, у фінансово-економічній сфері Берестейський договір і прийняті в його продовження угоди для УНР виявився лише формальністю, для Німеччини та Австро-Угорщини ж - юридичним приводом для встановлення нових власних пріоритетів в економічних взаєминах з Україною.

Його фінансово-економічні статті, на перший погляд загалом сприятливі для України, були апріорі нездійсненними, чого не передбачили делегати Центральної Ради через відсутність досвіду та належної кваліфікації. Як наслідок - неминучий перегляд умов співпраці з Німеччиною та Австро-Угорщиною після початку наступу їхніх військ на територію України. Політика романтизму, сповідувана молодими соціалістичними лідерами Центральної Ради, показала свою нежиттєздатність в суворих умовах світової війни та міжнародної політики, в тому числі й у фінансо-економічній галузі. Реалії виявилися складнішими та, на жаль, фатальними для уряду Центральної Ради.

Міжнародні ж фінансово-економічні й торговельні угоди Української Держави (уряду гетьмана П. Скоропадського) не можна оцінювати однозначно, не враховуючи комплексу внутрішніх українських фінансово-економічних і політичних труднощів, що склалися в країні влітку-восени 1918 року, поза міжнародною військово-політичною і соціально-економічною ситуацією. Здебільшого ці договори та угоди були кроком й діями в рамках максимуму обмежень можливого, яких вимагали торговельно-економічні й фінансові інтереси держави та, водночас, дозволяли військово- політичні обставини з огляду на силовий австро- угорський й, передусім, німецький чинники доконаної історичної дійсності.

Список використаних джерел

1. Гай-Нижник, ПП., 2017. `Взаємини України з Францією і Великою Британією за Центральної Ради (1917-1918 рр.): становлення і розлад', Гілея, Вип.124 (№9).

2. Гай-Нижник, П., 1997. `Торгівельно-промислова політика уряду Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського 1918 р.', Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів, Т.2, К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

3. Гай-Нижник, П., 2004. ` Фінансова політика уряду Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського (29 квітня - 14 грудня 1918 р.)', Київ.

4. Дацків, ІБ., 2010. `Дипломатія українських національних урядів у захисті державності 1917-1923 рр.' Дис. ... доктора історичних наук, спец. 07.00.02 - Всесвітня історія, К.: Дипломатична академія України при МЗС України.

5. Державний Вістник, 1918, 31 жовтня.

6. `Докладъ начальнику операціоннаго отдълъшя герман- скаго восточнаго фронта о положеніи дълъ на Украйнъ въ Мартъ 1918 года', 1991, Архив русской революции, Т.1, М.

7. Дорошенко, Д., 1930. `Історія України 1917-1923 рр.', Т. 1, Ужгород.

8. Дорошенко, Д., 1954. `Історія України, 1917-1923', Т.2, Нью-Йорк: Булава.

9. Дорошенко, Д., 2007. `Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)', К.

10. Известия Союза промышленности, торговли, финансов и сельского хозяйства Украины, 1918, 12 августа.

11. Киевская мысль, 1918, 29 апреля.

12. Коваль, ВВ., 2002. `Брест-Литовська конференція 1918 р.: діяльність делегації УНР по укладенню мирного договору з державами Четверного союзу': Автореферат дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02, К.: Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України.

13. Кураєв, ОО., 2006. `Українська проблема у політиці Берліна та Відня у Першій світовій війні (1914-1918)', К.

14. Нагаєвський, І., 1993. `Історія Української держави двадцятого століття', К.: Український письменник.

15. Немановъ, ЛМ., 1919. `Финансовая политика Украины (7 ноября 1917 - 4 февраля 1919 г.)', К.

16. Перепадя, В., 1996. `Валютный запас УНР: воспоминания о будущем?', Зеркало недели, 23 августа.

17. Притуляк, П., 1997. `Економічний договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1918 р.', Український історичний журнал, №1.

18. Скоропадський, П., 1995. `Спогади (кінець 1917 - грудень 1918)', Київ; Філадельфія.

19. Федюшин, О., 2007. `Украинская революция. 19171918', М.

20. Чернин, О., 1923. `В дни мировой войны. Воспоминания бывшего австрийского министра иностранных дел', М.; Пг.: Гиз.

21. Чикаленко, Є., 1932. `Уривки з моїх споминів за 1917 р.', Прага.

22. Шелухин, С., 1992. `Україна - назва нашої землі з найдавніших часів', Дрогобич.

23. Horak, S., 1988. `The First Treaty of World War I. Ukraine's Treaty with the Central Powers of February 9, 1918', New-York: Columbia University Press.

Анотація

Висвітлюються українсько-німецькі міждержавні фінансові та торговельно--економічні взаємини протягом 1918 року за часів Української Народної Республіки (Центральної Ради) та Української Держави (Гетьманату).

Ключові слова: українсько-німецькі взаємини, фінансова політика, торговельно-економічна політика, УНР, Гетьманат.

The Ukrainian--German intergovernmental financial and trade- economic relations were covered during 1918 during the time of the Ukrainian People's Republic (Central Council) and the Ukrainian State (Hetmanate).

Keywords: Ukrainian-German relations, financial policy, trade and economic policy, UPR, Hetmanate.

Размещено на Allbest.ru