Стиль та особливості викладу історичного матеріалу в праці Григорія Турського "Historia Francorum"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Стиль та особливості викладу історичного матеріалу в праці Григорія турського «historia francorum»

Міщук І.С.

У 481 році від Р.Х. королем франків-саліїв стає Хлодвіг з роду Меровінгів. Під час свого правління він завойовує нові території, проводить активну експансію. Хлодвіг розуміє, що має шанс об'єднати жителів завойованих земель за допомогою релігії, тому в 498 році приймає християнство. Утвердження християнства як офіційної релігії дало можливість християнам та Церкві як інституту не боятися переслідування і вільно поширювати своє віровчення на території всього королівства.

Не менший поштовх це дало й для написання писемних трактатів. Одним з найвизначніших творів цього періоду є «Історія франків» Григорія, єпископа з міста Тур, що написав хроніку про найважливіші події, які відбувалися в Франкському королівстві від його заснування і до 594 року [12; І, І]. На даний момент ця праця є найбільшим джерелом з історії Франції періоду Меровінгів.

Георгій Флоренцій народився 30 листопада 538 (539) року в сенаторській родині аристократів в Клермоні, провінції Овернь. Його сім'я входила до політичної еліти Галлії. Представники цього роду займали декілька єпископських кафедр у різних містах: в роду Григорія було ще менше десятка єпископів [11, с. 271].

Освіту він отримував під началом родичів матері. Сам Григорій згадував, що в Арверні його навчання полягало лише в читанні Святого Письма. Однак, в його творчості прослідковується знайомство й з античними творами - «Енеїдою» Вергілія, «Змовою Каталіни» Саллюстія, працями Плінія Старшого, Авла Геллія та Горація - ймовірно, він читав їх через вторинні джерела, а саме учбові компендіуми, які були поширені в епоху пізньої античності [13, с. 566].

У 563 році Григорій отримує сан диякона. Щоб вилікуватися від хвороби, яка вразила після отримання сану, він здійснює паломництво до могили святого Мартіна Милостивого у місто Тур. Після одужання залишається у Турі - у свого родича єпископа Євфронія, а в 573 р. стає його наступником. Історію посвячення в сан єпископа детально розповідає святий Венанцій Фортунат у поемі «Ad cives Turonicos de Gregorio episcopo» («До міщан Тура про єпископа Григорія») [9, с. 22].

У Турі єпископ прославився відновленням кафедрального собору, що згорів, добився від короля звільнення єпископства від податків, організовував будівництво храмів, займався вихованням та навчанням духовенства, активно навертав до лона католицької церкви аріан та юдеїв. Багато подорожував, об'їздив всю Північну та Південну Галлію, де спілкувався з великою кількістю людей. Григорій був людиною допитливою, а єпископський сан давав йому можливість отримати багато матеріалу, який в майбутньому він використав для створення свого magnum opus - хроніки «Historia Francorum».

Вперше всі праці Григорія Турського були видані в 1522 р. в Парижі [9, с. 31]. Впродовж століть його праці постійно перевидавалися.

Життя та літературний доробок Григорія Турського активно почав вивчатися істориками у XIX ст. О. Тьєрі та Ф. Гізо, які, власне, й популяризували єпископа та його праці. Філологи теж не могли оминути цю «Historia Francorum» - саме Ж. Ампер дав Григорію Турському прізвисько «Геродот варварства» [14, с. 8]. У XX ст. праця перекладалася німецькою (Р. Бухнер), англійською (Л. Торп), російською (В. Савукова), французькою (Р. Латуш).

Праць ж щодо саме академічного аналізу тексту, не рахуючи статті філолога В. Д. Савукової у російській, а тим більше вітчизняній історіографії немає. У більшості монографій Григорій Турський та його праця згадується побіжно, проте аналізу саме мовних та стильових особливостей «Historia Francorum» українською мовою поки немає.

У зв'язку з цим, метою даної роботи є аналіз мови та стилю автора, та ставлення до надприродних явищ. Для досягнення мети було окреслено такі завдання: охарактеризувати Григорія Турського як церковного діяча та автора «Історії франків; висвітлити особливості праці «Історія франків», визначити стилістичні особливості; з'ясувати місце та роль природних явищ у праці Григорія Турського.

Григорій Турський не називав свою працю «Історія франків». У списку усіх своїх творів, який він наводить у книзі 10 [12; 10, 31] він означив «Історію франків» як «Decem libri historiarum» (Десять книг історій). Справжня назва точно не встановлена. Починаючи з XVI ст. її називають «Історією франків», цієї назви притримується науковий світ. Єпископ був людиною зайнятою як справами церковними, так і політичними, але постійно знаходив час на написання «Історії франків», неодноразово переписуючи написане. У підсумку, він витратив на неї більше 20 років свого життя [8, с. 63-65].

Щодо джерельної бази, якою користувався єпископ Тура, то більша частина книги I «Н^Фгіа Francorum» являє собою виклад Старого і Нового Заповітів. У книзі II Григорій згадує трьох хроністів - Євсевія Памфіла, Ієроніма Стридонського і Павла Орозія [10]. Дослідники відзначають, що Григорій використовував «Хроніки» Євсевія Памфіла в перекладі Ієроніма, бо грецькою не володів [6]. Оскільки Ієронім продовжив писання історії Євсевія, то Григорій активно користувався цими напрацюваннями. В 4-й главі книги I Григорій зауважує: «досі по Ієроніму, далі по праці священика Орозія» [12; І, 4]. Однак фрагменти з книги Павла Орозія Н^огіае adversum Paganos («Історія проти язичників») насправді нечисленні.

У 8-9-й главах книги II з'являються перші згадки про франкських королів, Григорій вказує два джерела: НкФгіа Рената Фригерида (його праця не збереглася) і Н^огіа Сульпіція Олександра (його праця не збереглася) кінця IV століття, звідки наводить цитати. Власне, в перших 2 книгах його «Історії франків» дуже багато посилань та переписувань з інших творів. Ми назвали найбільші та основні. Окрім цих праць, було ще запозичення інформація з послань святих та агіографій.

В останніх восьми книгах цитат набагато менше. Григорій лише одного разу згадує Євсевія, наводить одне речення з Павла Орозія. Варто згадати, що Григорій активно цитує Вергілія, а саме «Енеїду». У книги Ш-Х він включив великі цитати з Вергілія, процитувавши його чотири рази.

У ряді випадків Григорій вставляє важливі документи безпосередньо в текст. Їх всього сім, і всі вони знаходяться в книгах IX і X. Це послання, мирні договори та опис судових засідань. Особливе значення цих документів у тому, що вони збереглися тільки в «Історії франків». А сам Григорій певним чином присутній в трьох з них.

У книгах ^-Х розповідається про особисто пережиті події [3, с. 153]. Детальний аналіз подій, викладених у них, в яких сам Григорій брав участь, дозволяє зробити відповідні висновки. Він з'являється як дійова особа в 67 з 265 глав своїх останніх шести книг і в більшості з них грає центральну роль [16, с. 272]. Після свого посвячення у серпні 573 року Григорій вирішив написати історію свого часу. Він продовжував працювати над цією книгою аж до останнього року свого життя, хоча оповідання закінчується 591 роком.

У передмові до першої книги Григорій жаліється, що в Галлії відбувається занепад наукових знань, і нікому писати про те, що відбувається. І він, бажаючи, щоб пам'ять минулого досягнула нащадків вирішив описати події, які він знав або був учасником. Єпископ ставить перед собою декілька завдань: описати християнізацію (боротьбу з єресями, язичниками), боротьбу між королями та заспокоїти людей через близький кінець світу [12; І]. турський мовний текстовий запозичення

Щодо мови тексту, то текст був написаний народною латиною - мовою повсякденного спілкування Галлії VI століття, проте дещо вишуканою, оскільки використовувалася вихованою в освіченій родині людиною, яка обіймала високу посаду єпископа. Не збереглися свідчення, що «Історію франків» він диктував [7, с. 83-84].

Григорій прекрасно знав Старий і Новий Завіти, так що в його мові помітно вплив біблійної латині. В «Історії» Григорій лише двічі говорить про свою мову - в першій передмові до першої книги та в книзі V! «Але перш я прошу читачів поблажливості, якщо я допущу помилку в слові або в складі, відійшовши від правил граматики, якої я не навчений» [12; І] та «.. .хоча мова моя простецька, я не міг, однак, промовчати про те, що я або сам бачив, чи дізнався.» [12; V, 6]. Подібні покликання можна зустріти і в інших творах Григорія.

Григорій жив серед прийшлого населення, яке, очевидно, говорило власною мовою, латиною ж не бажали говорити або взагалі не знали її. Правда, немає підтверджень того, що він сам міг говорити франкською мовою. Так само, що він володів будь- якою іншою мовою, окрім латини.

Григорій писав простою мовою, бо «мало хто розуміє ритора, що філософствує, але багато - бесіду простака» [12; I]. При цьому не можна говорити, що його мова одноманітна і однотонна, вона змінюється в залежності від авторського задуму, але правда і те, що автор не прагне жонглювати словами.

«Мій стиль не надто витончений», - зауважує Григорій у своїй передмові. Коли ж приходить час завершити книгу, він повторює сказане.

Іноді заради красного слівця Григорій охоче і постійно переміщається з минулого до сучасності. Крім того (практично на кожній сторінці), він повідомляє нам у піднесеній формі від першої особи, що нікому ще не доводилося чути про описані ним події і ніхто не спромігся про них написати [12; VI, 6].

Григорій Турський більшою мірою фіксує події, ніж розповідає про них. Він акуратно перераховує такі буденні речі, як народження і смерті різних людей, говорить про їхнє походження. Разом з тим, він із великими деталями розповідає про те, як жителі Пуатьє і Туру змагалися за тіло святого Мартіна, як відразу після хрещення помер первісток Клотільди і Хлодвіга, або про те, як Фредегунда зрубала три голови трьома сокирами, які просто свистіли в унісон, і тим самим покінчила з взаємною ворожнечею [12; VI, 46].

Розповідає він про цікаві історикам та дослідникам повсякденного життя події: шаленство вогню на вулицях Парижа або про падіння захмелілого диякона Теодульфа з міської стіни Анже. Дійсно, Григорій міг розповісти багато чого, хоча про свій час він навів лише кілька історій [12; VI, 9].

Хоча Григорій і був єпископом, при необхідності він міг докладно і точно описати озброєння і військові дії - скажімо, описуючи сцену облоги Комена, коли Леодегізіл змусив здатися Гундовальда. У своїх військових відступах Григорій свідомо використовує розмовний стиль, щоб передати мову солдатської маси. З іншого боку, авторська мова відрізняється більш вишуканим стилем [12; VII, 37].

Християнська концепція історії визначає і всі оцінки подій і осіб, які даються Григорієм. Критерій діяльності всякого короля або вельможі визначається насамперед одним - сприяла ця людина процвітанню християнської віри, католицької церкви. Король Хлодвіг, що винищив багатьох своїх родичів заради єдиновладдя, «ходив з серцем правим перед Господом і робив те, що було приємно його очам» [12; II, 31].

Король Хлотар, який живцем спалив свого бунтівного сина Храмна з дружиною і дітьми і власноруч зарізав своїх племінників, дітей Хлодомира, не викликає у Григорія ніякого осуду, бо він поважав єпископів, поховав з пошаною св. Медарда, перед смертю відвідав Тур і приніс багато дарів, і, що для Григорія дуже важливо, простив турській єпархії податні недоїмки [12; IV, 2].

Але варто зазначити, що єпископ не замовчує поганих справ тих, кого він любить, і не мовчить про хороші справи своїх противників. Як він сам пише в передмові «...щоб пам'ять про минуле досягла розуму нащадків, не зважився я замовчати ні про чвари лиходіїв, ні про життя праведників...» [12; I, 1]. Григорій намагається це робити чесно і безсторонньо. Часто він описує дива, які трапляються в країні. Усі вони - через божественне провидіння.

Іноді, щоб направити людей в правильному напрямку, або покарати винних, Бог працює безпосередньо - ми це називаємо дивами. Диво - це Божественне втручання, упродовж короткого періоду часу, у природний порядок речей для здійснення Богом своєї волі та цілей.

Дива завжди були невід'ємною частиною християнства. Про дива, здійснювані Ісусом Христом, можна прочитати в Новому Заповіті, тому Церква залюбки скористалася можливістю використовувати їх в майбутньому, особливо популяризуючи їх серед неосвіченого населення раннього Середньовіччя [4, с. 94].

Отже, що таке чудо? Чудо - це надприродна подія, дія, явище, що порушує «закони природи» і не піддається раціональному поясненню. Дива бувають істинними і помилковими. До істинних чудес належать ті, що здійснені з Божою благодаттю. Саме про них і писав Григорій Турський в своєму magnum opus «Historia Francorum». Також, у нього є праця, присвячена дивам, що здійснювали мученики, особлива увага в цій праці - «Сім книг про дива» - присвячена Мартіну Турському, що недивно [15, с. 32].

Жак ле Гофф вказує, що християнська система представляє чудесне як надприродне; з чудом також пов'язано кілька правил:

а) єдиним творцем чудес є Бог;

б) чудо не трапляється з нічого;

в) через чудо Бог карає грішників або дає можливість праведникам здійснювати дива;

г) мощі святих є священними, і доторк до них лікує від хвороб, що теж є чудом;

д) королівська влада походить від Бога - доторк до королівського одягу дарує людям зцілення, оскільки король - помазаник Божий [5, с. 211].

На противагу чуду, існує магія, яка зазвичай носить негативний характер (незважаючи на різницю між чорною та білою магією). Вона також має надприродне походження, але сатанинське, диявольське.

Слід зазначити, що чудо для християнських апологетів (Тертуліана, Євсевія) - знак божественної сили. Подібною силою, за їх твердженням, не мають язичницькі боги. Тому проповідники християнства, в тому числі і Григорій Турський, не пропускають нагоди посміятися над язичницькими античними богами.

Зі зміцненням і поширенням християнства процес наділення святих церкви чудотворною силою все більше поглиблювався і зайняв провідне місце в середньовічній культурі. Всі численні повчальні розповіді про чудотворну силу святих, мощі, а також різного роду ознаки і видіння у творі Григорія призначалися для зримо-емоційного впливу на уми в своїй масі неграмотних і неосвічених християн тодішнього варварського суспільства [4, с. 115].

Григорій ніколи не пропускає нагоди описати дива (зазвичай явлені мощами того чи іншого святого); саме такими дивами для нього підтверджується невсипуще божественне провидіння над віруючими. Цілком зрозуміло, чому Григорій так детально описує ці події. Перед нами - ранньосередньовічне християнство, яке розповсюджувалося серед неосвіченого простолюду, який звик бачити в дивах найкращий доказ істинності своєї віри. Всі ці дива та знамення(особливо дива природи), які Григорій часто описує, в тогочасних умовах були для глибоко віруючого католика-єпископа, як і для його пастви, сповнені великого значення і сенсу [1, с. 107-108].

Весь цей арсенал простих і вражаючих засобів впливу на віруючих, за допомогою яких служителі церкви намагалися довести до їх свідомості досить складні, а деколи і абстрактні ідеї і догми церковного християнського віровчення, був спрямований на те, щоб довести їм існування бога і божественної могутності, а також невідворотності відплати тим, хто сумнівається в його існуванні і не дотримується встановлених Богом законів.

Нами було проаналізовано всі десять книг праці Григорія Турського «Н^огіа Francorum». Ми ставили перед собою завдання вичленити всі події, так чи інакше пов'язані з Божественним провидінням та проаналізувати їх. Також важливу роль для Григорія Турського відіграють незвичайні природні явища, тому ми також їх вичленили.

Всього було нараховано 52 випадки, в яких Григорій Турський описує надприродний хід подій, де, за його словами, було втручання Бога. Зазвичай всі такі дива трапляються в оповідях, пов'язаних з Церквою. В тексті це звучить як «Вогонь, очевидно, з'явився лише по божій волі, а не з будь-якої іншої причини».

Як ми пам'ятаємо, праця Григорія була передусім направлена на опис церковного життя міста Тура. Густав Монод вказує, що з «Н^огіа Francomm» можна викинути всі оповіді про королівські міжусобиці, про вельмож та їх сварках і залишити лише ті частини, що стосуються питомо лише церковної частини твору. Цілісність твору при цьому не була б порушена, а навпаки - збільшилася б. Взагалі, «мирські справи», що описані в праці, є додатками і вставками в творі. Вони були інтерпольовані, що цікаво, самим Григорієм.

Тому, дива й описи незвичайних явищ природи Григорія цікавили більше мирських справ, бо були записані ще в першій його редакції [2, с. 112].

Таким чином, ми можемо зробити висновки, що Григорій Турський непересічна особа в історії Франції. За своє життя він провів колосальну роботу й написав хроніку середньовічної історії Франкського королівства. Він провів надзвичайну велику та клопітку роботу зі збирання, аналізу та відтворення інформації. Для написання хроніки він послуговувався народною латиною, оскільки не отримав хорошої освіти. Григорій Турський використовував різноманітні джерела: як праці попередників, так і свідків подій. Часто він описує події, в яких безпосередньо брав участь, що дає нам змогу отримати відомості події з перших уст. Григорія не можна назвати упередженим: він слідує задекларованому бажанню поділитися з читачами усіма деталями подій.

Велике значення автор надає дивам, оскільки це вагомий доказ істинності християнської релігії. Позитивні дива здійснюють лише з волі Бога, усе ж негативне - це від Диявола, тому це не можна назвати чудом, а магією. Слід зазначити, що перспективи подальших досліджень у даному питанні залишаються відкритими і тема є актуальною для наукової спільноти України.

Список використаних джерел

1. Ауэрбах, Э., 2000. `Мимесис. Изображение действительности в западноевропейской литературе', Москва, 411 с.

2. Бицилли, ПМ., 2006. `Избранные труды по средневековой истории: Россия и Запад', Москва, 376 с.

3. Бычков, ВВ., 1981. `Эстетика поздней античности. Н--Ш века', Москва, 328 с.

4. Гофф, Жак Ле, 2011. `Герои и чудеса Средних веков', Москва, 224 с.

5. Гофф, Жак Ле, 2001. `Средневековый мир воображаемого', Москва, 440 с.

6. Кесарийский, Евсевий, 2013. `Церковная история', Санкт-Петербург, 544 с.

7. Лебек, С., 1993. `Происхождение франков', Москва, 352 с.

8. Люблинская, АД. 1955. `Источниковедение истории средних веков', Ленинград, 374 с.

9. Майорова, Е., 2017. `История Меровингов', Москва, 303 с.

10. Орозий, Павел, 2001. `История против язычников: В 3 т.', Санкт-Петербург, 384 с.

11. Роуз, С., 2005. `Житие Отцов', Москва, 417 с.

12. Турский Григорий, 1987. `Н^опа Ггапсогиш', Москва, 464 с.

13. Щапов, ЯН., 1992. `Распространение христианства, церкви и ереси в средневековой Европе', Москва, 797 с.

14. Ampere, J., 1870. `Histoire litteraire de la France avant Charlemagne', Paris, 550 p.

15. Gregorii episcopi Turonensis, 1969. `Miracula et opera minora', Hannover, 294 p.

16. Thorpe, Lewis, 1974. `The History of the Franks', London, 720 p.

Анотація

Аналізуються стиль та особливості викладу історичного матеріалу в праці Григорія Турського «Historia Francorum». Зокрема, розглядається автор праці та його життєвий шлях, мовні засоби та ставлення до надприродного у праці, текстові запозичення та джерельна база.

Ключові слова: Григорій Турський, Історія франків, Франки.

In this article the stylistic and historical narrative features in Gregory of Tours ' «Historia Francorum» are analyzed. In particular, the author of this work and his biography, linguistic means, author's attitude towards supernatural, source base and language derivations are reviewed.

Keywords: Gregory of Tours, Francs history, Francs.

Размещено на Allbest.ru