Розвиток та діяльність громадських організацій України в дзеркалі офіційної статистики (90-і роки ХХ ст.)

Левчук К.І.

доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії України та філософії, Вінницький національний аграрний університет (Вінниця, Україна)

За допомогою офіційної державної статистики, результатів досліджень неурядових організацій проаналізовано розвиток та діяльність громадських організацій України протягом 90-х років ХХ ст. З'ясовано, що відбувалося зростання числа громадських організацій, розбудова їх місцевих осередків. Однак, рівень участі громадян України у діяльності організацій громадянського суспільства залишався на низькому рівні.

Ключові слова: громадська організація, громадянське суспільство, об'єднання громадян, статистика.

Through the official state statistics, the results of the research of non-governmental organizations, the development and activities of public organizations of Ukraine during the 90s of the twentieth century were analyzed. It was found out that there was an increase in the number of public organizations, the development of their local centers. However, the level of participation of Ukrainian citizens in the activities of civil society organizations remained low.

Keywords: public organization, civil society, citizens' associations, statistics.

громадянський український державність

Європейський вектор розвитку України передбачає формування громадянського суспільства основою якого є сукупність недержавних добровільних об'єднань, діяльність яких дозволяє громадянинові захистити та реалізувати свої права та свободи. Останні декілька років були суворим випробовуванням для державних інститутів України. Саме структури громадянського суспільства в часи Революції Гідності та початку російської агресії проти України у 2014 році зуміли започаткувати супротив агресору та підтримати дезорганізовані державні інституції задля захисту державного суверенітету.

Вивчення діяльності громадських організацій України в контексті розбудови громадянського суспільства є предметом наукових пошуків як окремих вчених (М. Канавець [4], М. Требіна [14], Д. Михайленка [6]) так і державних дослідницьких установ [12], неурядових фондів та організацій [1; 10]. Однак, їх розвідки висвітлюють здебільшого сучасний стан громадської активності населення, тоді як діяльність громадських організацій в перші роки незалежності України залишається маловідомою.

Метою нашої статті є аналіз тенденцій розвитку громадських організацій як ключової інституції громадянського суспільства в Україні протягом 90-х років ХХ ст.

З проголошенням незалежності в Україні активізувався процес правового унормування діяльності об'єднань громадян. Становлення української державності вимагало створення національного законодавства та формування механізмів взаємодії між державою та суспільством, які мали сприяти безперешкодному розвитку громадянської ініціативи, подальшій демократизації та верховенству права. Ухвалення Закону України «Про об'єднання громадян» в липні 1992 року дало поштовх до зростання кількості громадських організацій в Україні. Якщо в 1991 році в Україні було зареєстровано 324 громадські організації то в 1999 році число зареєстрованих громадських організацій (включаючи місцеві осередки) досягло 4437. Динаміка реєстрації громадських організацій протягом 90-х років Хх ст. відображена у табл.1. [10, с. 3].

Однак, реєстрація не дає відповіді на питання про кількість реально діючих громадських організацій в Україні. Низка громадських організацій від моменту свого створення не проявляли активності у реалізації статутних завдань та не звітували перед статистичними органами. Відповідно до діючого у 90-х роках ХХ ст. Закону України «Про об'єднання громадян» громадські організації утворювалися з місцевим, всеукраїнським та міжнародним статусом. Місцеві осередки (обласні, районні, первинні) громадської організації для того, щоб отримати статус юридичної особи також реєструвалися у місцевих органах виконавчої влади, при цьому вони мали право керуватися власним статутом. Такий стан справ ускладнив пошук відповіді на поставлене запитання. Але для того щоб критично оцінити розвиток сектору громадських організацій в Україні, визначити реальне співвідношення між різними по статусу організаціями потрібно розглянути офіційні данні про кількість легалізованих громадських організацій та їх статус в Україні (Див. таб.2.) [8, с. 37-44].

Важливим критерієм діяльності громадських організацій є оцінка їх корисності громадянами України. Соціологічне дослідження, яке було проведене Центром інновацій та розвитку в липні 1999 року, передбачало вивчення ставлення населення до громадських і благодійних організацій в Україні. Більшість населення України позитивно оцінювало діяльність громадських організацій, вважаючи пріоритетними для громадських організацій допомогу малозабезпеченим та інвалідам, охорону довкілля та захист прав людини.

Однак, для значної частини опитаних діяльність громадських організацій залишалася маловідомою - лише 42 відсотки опитаних зуміли назвати відому їм організацію. Зрозуміло, що найвищий рейтинг був у всеукраїнських та міжнародних громадських організацій, які не тільки були відомі своєю практичною діяльністю, але активно. Темпи реєстрації громадських організацій з міжнародним, всеукраїнським та місцевим статусом (включаючи місцеві осередки) в Україні використовували засоби масової інформації, інші форми впливу на населення для популяризації своєї діяльності.

Таблиця 1

Таблиця 2. Кількість легалізованих громадських організацій (ГО) з міжнародним, всеукраїнським та місцевим статусом (включаючи місцеві осередки)

* Не включаючи спілки об'єднань громадян та благодійні громадські організації

Таблиця 3. Загальна характеристика звітуючих громадських організацій України (включаючи місцеві осередки)

Найбільше респондентів назвали організації ветеранів війни та воїнів-афганців, Союз «Чорнобиль», профспілки, товариство Червоного Хреста України [11, с. 11].

Згідно з результатами опитувань, проведених Фондом «Демократичні ініціативи» протягом 1994-2000 років, 85 відсотків громадян не були членами жодних громадських об'єднань [7, с. 10]. Матеріали іншого соціологічного дослідження, проведеного в червні 1999 року підтвердили пануючу в українському суспільстві соціальну апатію. На запитання «Чи працюєте Ви безоплатно у недержавній організації», відповідь - «Так» дали п'ять відсотків опитаних; два відсотки відповіли - «залежить від обставин» [9, с. 63].

Тому особливе зацікавлення викликають дані державної служби статистики України, які характеризують чисельний склад громадських організацій. За часів Радянського Союзу масовість була одним з головних критеріїв по яким оцінювалась робота організації. Прагнення до постійного кількісного зростання переслідувало крім того певну практичну мету - фінансування діяльності організації за рахунок членських внесків. В умовах розбудови незалежної України тенденція була продовжена (Див. таб.3. [8, с. 8-34]).

Відповідно з чинним законодавством громадські організації зобов'язані регулярно обнародувати свої основні документи, дані про джерела фінансування та витрати. Аналізуючи форму звітності №1-ОГ за другу половину 90-х років ХХ ст., слід відзначити зростання залежності громадських організацій від благодійних пожертв (міжнародні фонди, корпоративне спонсорство), та зменшення питомої ваги коштів, отриманих громадськими організаціями від господарської діяльності підприємств, створених для виконання статутних цілей, які в 1996 році були основним джерелом фінансування діяльності - 33,2 відсотки від загальної суми надходжень (Див. таб.4. [8, с. 9-35]).

У 2000 році ситуація змінилась - 42 відсотки загального кошторису надходжень на рахунки громадських організацій складали кошти від благодійних пожертв, тоді як господарська діяльність підприємств, створених ГО, принесла лише 13 відсотків надходжень. Особливо урожайним на благодійність по відношенню до громадських організацій був 1998 рік, коли відбувались вибори до Верховної Ради України та місцевих органів влади. Питома вага у загальній кількості надходжень досягла 56,5 відсотків, що свідчить про активну підтримку програм моніторингу за виборами зі сторони міжнародних донорських організацій та використання громадських організацій політичними силами для фінансування виборчих кампаній. Подібні тенденції, як зазначив О. Сидоренко, проявили себе і під час президентських виборів в 1999 році [13, с. 4].

Приведені показники свідчать, що українська держава протягом 90-х років ХХ ст. матеріально підтримувала обмежене коло громадських організацій. Так, відповідно до Закону «Про державний бюджет України на 2000 рік» кошти отримали: творчі спілки, Товариство сприяння обороні України, громадські організації інвалідів та ветеранів, всеукраїнська громадська організація «Союз Чорнобиль України».

Таблиця 4. Джерела фінансування громадських організацій України тис. гривень питома вага у загальній кількості (відсотки)

Таблиця 5. Видатки громадських організацій України тис. гривень питома вага у загальній кількості (відсотки)

Було виділено кошти на утримання апарату управління фізкультурно- спортивних організацій («Динамо», «Колос») Окремим рядком бюджету асигновано 13 млн. 250 тис. грн. на молодіжні програми Українського національного комітету молодіжних організацій та Асоціації молодих українських політологів та політиків [3, с. 205-222].

Громадські організації щорічно звітують про свої видатки, які відповідно до форми звітності №1-ОГ, відображені у Таб.5. [8, с. 30-35].

Попри нарікання громадських організацій на значний податковий тиск приведені цифри свідчать про відносно невелику частку коштів (від 6 до 12.5 відсотків), які у вигляді податків та обов'язкових платежів забираються державою.

Таблиця 6. Діяльність легалізованих об'єднань громадян (включаючи місцеві осередки) громадські організації партії

* Дані відсутні

Невеликими за обсягом залишались поточні видатки на капітальний ремонт та капітальні вкладення, хоча у 1999-2000 роках слід відзначити значне збільшення цього сегменту витрат, що свідчить про наявність у низки організацій певних фінансових можливостей для покращення своєї матеріальної бази.

Протягом другої половини 90-х років ХХ ст. у балансі витрат громадських організацій стабільно високими залишались відрахування на матеріальні витрати та оплату послуг. Особливо високими вони були протягом 1998 року. На думку низки дослідників громадянського суспільства громадські організації виявилися добрим механізмом для перекачування коштів та їх використанням у виборчій кампанії. Найпростіший шлях перетворення безготівкових коштів на готівку полягає у оплаті за ненадані послуги [13, с. 6]. Безумовно позитивним показником діяльності було збільшення видатків на благодійну діяльність (майже четверта частина загальних витрат у 2000 р.).

Збільшення кількості громадських організацій, зростання грошових надходжень, без яких неможливо реалізувати статутні завдання, формування необхідного правового поля призвели до активізації громадських об'єднань України, що особливо виразно просліджується у другій половині 90-х років ХХ ст. Слід зазначити, що по усім видам діяльності, які передбачені формою звітності, громадські організації мали незаперечну перевагу над політичними партіями (Див. таб.6.) [8, с. 5, 9-35].

Таким чином головною формою діяльності громадських організацій у другій половині 90-х років ХХ ст. було проведення лекцій (зустрічей). Якщо в 1996 році подібна практика становила майже 40 відсотків від загальної кількості заходів то в 2000 році вона досягла 50 відсотків. Досить високими залишалися показники організаційної роботи громадських організацій. Збільшення кількості з'їздів, семінарів, конференцій та зборів свідчило про постійне зростання кількості новостворених об'єднань громадян, посилення контролю зі сторони центральних органів за дією місцевих осередків.

Аналіз громадянської активності в Україні 90-х років ХХ ст. буде неповним без порівняння з показниками розвитку громадських організацій в наш час. Так, згідно з даними державної служби статистики України станом на 1 січня 2017 року було зареєстровано 75 тис. 988 громадську організацію, що втричі більше чим у 2000 році (25 тис. 490) [5]. Кількість членів керівного органу громадської організації становила 105 тис. 560, тоді як у 2000 р. - 37 тис. 435 осіб. Загальна кількість членів на обліку цих керівних органів громадських організацій, а також їх відокремлених підрозділів нараховувала 24,4 млн. осіб [2, с. 11].

Однак, згідно з дослідженням Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 15 по 19 грудня 2017 р. понад 85 відсотків опитаних не визнали себе членом жодного з громадських об'єднань. Членами громадської організації вважали себе лише 2,9 відсотків опитаних [1, с. 5].

Таким чином протягом 90-х років ХХ ст. відбувалося зростання числа громадських організацій, розбудова їх місцевих осередків. Основним джерелом надходження коштів була благодійна допомога. Держава фінансувала проекти обмеженого кола громадських організацій. При цьому, як свідчать соціологічні дослідження, рівень участі громадян України у діяльності організацій громадянського суспільства залишався і нині продовжує залишатися на вкрай низькому рівні.

Список використаних джерел

1. `Додаток №2 до Закону України «Про державний бюджет України на 2000 рік»', 2000, Відомості Верховної Ради України, №14-15-16, с.205-222.

2. Канавець, МВ., 2018. `Сучасний стан і перспективи розвитку взаємодії молодіжних громадських організацій з органами державної влади та місцевого самоврядування й об'єднаними територіальними громадами в умовах децентралізації', Державне будівництво, №1, с.1-23.

3. `Поточний архів Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) (м. Київ). Опитування громадської думки в Україні. Опитування проведене компанією Соціс-Гелап 16-23 червня 1999 року', 88 с.

Размещено на Allbest.ru