Нормативний та організаційно-правовий супровід роботи місцевих цивільних та кримінальних судів в Райхскомісаріат "Україна" (1941-1943 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Важливе місце окупаційної політики відігравала система місцевих цивільних та кримінальних судів, які постали в середині 1942 р. Нормативна правотворчість окупаційної адміністрації РКУу галузі створення системи цивільного та кримінального судочинства передбачала створення нормативних актів вищого та місцевого (локального) рівнів. За невеликим виключенням, нормативні локальні акти не досить компетентно деталізували конкретні приписи статей постанов райхскомісара. Особливістю нормативних актів усіх рівнів, а особливо керівників генеральних округ «Житомир», «Волинь та Поділля» був їх вкрай незадовільний переклад з німецької українською мовою. Тому, одним із завдань представників центральної і регіональної окупаційної адміністрації РКУ, які відповідали за створення системи місцевого судочинства, мало постати тлумачення текстів відповідних нормативних актів.

Друга світова війна та період нацистської окупації України стали періодом нещадного нацистського соціального експериментаторства, перетворення місцевого суспільства на суб'єкт викачування сировинних та людських ресурсів. Водночас, задля досягнення мети та завдань окупації, упокорення та нейтралізації учасників руху опору німецькій адміністрації довелося йти на створення певної видимості законності та правопорядку. Важливе місце у цьому сегменті окупаційної політики відігравала система місцевих цивільних та кримінальних судів, які постали в середині 1942 р. Центральне керівництво Райхскомісаріату «Україна» (далі - РКУ) спроміглося видати із цього приводу декілька цілісних нормативно-правових актів, які і врегульовували цю сферу функціонування місцевого соціуму.

Окупаційна тематика вже перетворилася на центральний предмет досліджень сучасних вітчизняних істориків. Так, окремі аспекти функціонування місцевих судових установ в РКУ висвітлені в окремих публікаціях О.Гончаренка [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7], М. Куниць- кого [13] та Ю. Левченка [14]. Але ці автори, здебільшого, вивчали порядок створення та службові повноваження місцевих судів. У їх працях використовуються переважно нормативні акти центральних відомств РКУ. А от нормативна правотворчість регіональних адміністративних формувань РКУ репрезентованих генеральними комісаріатами, фактично залишилася поза полем їх зору. Це і є предметом даного дослідження.

Нацистськими керманичами Третього Райху, при формуванні окупаційної системи управління в Україні було створено РКУ та генеральні комісаріати. РКУ репрезентував центральну владу окупаційної адміністрації, а генеральні комісаріати були регіональними відомствами. Суто територіально до їх складу входило по декілька колишніх радянських областей. Місцевим органом німецької влади слід вважати гебітскомісаріати, які включали декілька (зазвичай 2 - 3) колишніх радянських районів.

У своїй нормативній практиці очільник РКУ - Е. Кох мав виконувати директивні вказівки вищого політичного керівництва країни щодо створення системи окупаційного адміністрування. Безпосередньо ж він виконував розпорядження та постанови, які виходили з надр Райхсміністерства східних окупованих територій. Керівником останнього був А. Розенберг. Ні особисті, ні службові стосунки між ними не складись. Фактично вони, як особисто, так і суто службово перебували в стані затяжного конфлікту, причиною якого було різне бачення конкретних форм і засобів втілення окупаційної політики. Але, суто формально Е. Кох мав виконувати ті нормативно-правові акти, які надходили в РКУ від Райхсміністерства східних окупованих територій.

На виконання нормативно-правових актів Райхсміністерства східних окупованих територій керівник РКУ приймав власні постанови та розпорядження, які й направлялися в генеральні комісаріати, а вже звідти в гебітскомісаріати. Останні ж, мали право лише їх виконувати, видаючи локальні нормативні акти. Надто важливі документи в обов'язковому порядку друкувалися у спеціальних збірниках нормативно-правових актів. Генеральні комісари одержували їх від апарату РКУ, конкретизували їх відповідно до власного адміністративного округу і також офіційно публікували в спеціальних збірниках.

Звісно, що із виданням керівництвом РКУ постанов про створення цивільних та кримінальних судів мала застосовуватися аналогічна практика. Ми маємо на увазі постанову керівника РКУ від 15 березня 1942 р. «Про підсудність і судове переведення в цивільних справах місцевого населення» та постанову райхскомісара від 8 травня 1942 р. «Про покарання за легку провину та непослух в області Райхскомісара на Україні» [11, арк. 1 - 25].

Особливістю окупаційної нормативної правотворчості було наділення генеральних комісаріатів широкими можливостями деталізації приписів вищих за статусом органів влади центрального апарату цивільної адміністрації РКУ. Характерно, що частина генеральних комісарів видавала їх у залежності від особистого бачення ситуації, звертаючи увагу на ті чи інші приписи статей, одержаних від райхскомісара нормативно-правових актів, не порушуючи їх основоположні принципи та конкретні, директивні вказівки.

Так, генеральний комісар округи «Житомир» на виконання відповідної постанови райхскомісара 10 липня 1942 р. видав підзаконний акт під назвою «Попередні директиви про виконання розпорядження відносно покарання про легкі провини та порушення в області Райхскомісара України від 8 травня 1942 р.». Прийнятий документ деталізував постанову райхскомісара та був опублікований в офіційних збірниках розпоряджень та постанов генерального комісара [9, арк. 21 - 23].

Керівник генеральної округи «Житомир» сформулював вимоги до кандидатів на посади кримінальних суддів. Вони повинні були мати юридичну освіту та постійно мешкати на території округи. Із їх числа призначалися головні, додаткові та почесні судді, які й розподілялися по гебітскомісаріатах, районах, волостях та частинах міст.

Гебітскомісари зобов'язувалися провести ретельний відбір кандидатів на посади суддів. Вони повинні були мати не лише юридичну освіту, а й за своїми особистісними якостями, політичними переконаннями могли зайняти відповідні посади. Місцеві німецькі керівники мали переконатися у тому, що ці особи «давали б запоруку, що вони увесь час діятимуть на засадах німецької влади». Перед ними ставилася вимога: звертати увагу на національність майбутніх суддів. Звісно, що вони повинні були бути німцями, але в разі відсутності таких осіб, перевага надавалася українцям. Право на відкликання судді мав не лише генеральний комісар, а й гебітскомі- сар, якщо він вважав це необхідним. Але гебі- тскомісар звільняв суддю лише попередньо, остаточне ж рішення було за генеральним комісаром.

У разі, якщо на погляд кримінального судді справа, яку він розглядав виходила за межі його компетенції, він мав звернутися до гебітскомісара, який у свою передавав її на розгляд прокуратури або ж німецького суду.

Особлива увага у цьому документі була приділена вирокам, які ухвалювали кримінальні судді. Генеральний комісар зобов'язував суддів направляти їх гебітскомісарам. Лише після відповідної правової санкції гебітс- комісарів вироки вступали у законну силу.

Широкими правами наділялася і прокуратура, яка могла у будь-який час ще до оголошення вироку витребувати у своє розпорядження справу, яка перебувала на розгляді у кримінальному суді [9, арк. 25, 26].

У інших генеральних комісаріатах, на виконання постанови райхскомісара також приймалися підзаконні акти, але їх зміст був іншим. Так, керівник генеральної округи «Волинь та Поділля» видаючи власні вказівки щодо виконання постанови райхскомісара звернув увагу на інші, на наш погляд дріб'язкові, статті цього нормативного акту і деталізував інші його приписи.

Особлива увага у цій генеральній окрузі зверталася на проведення досудового слідства. У цій царині особливими повноваженнями наділялись гебітскомісари або наділені відповідними повноваженнями інші органи слідства. Лише в поодиноких випадках гебіт- скомісар міг дозволити кримінальному судді самостійно проводити слідство.

Встановлювався і особливий контроль за тими кримінальними справами, суб'єкти якого виправдовувалися або ж суддя вважав, що у діях обвинуваченого були відсутні ознаки злочину. У цьому випадку він зобов'язувався звернутися до гебітскомісара з відповідними матеріалами.

Інші ж положення, які деталізувалися у підзаконному акті генерального комісара округи «Волинь та Поділля» мали суто технічний характер [8, арк. 6]. Так, справу мав розглядати той суддя, на території діяльності якого було скоєно злочин, мешкав винний або його було затримано. У сумнівних випадках місцеву приналежність справи вирішував контролюючий німецький орган.

Судовий розгляд відбувався українською мовою, за потреби суддя міг допустити допит на іншій мови задля зручності. Обвинуваченому, за умови не знання української мови, мали забезпечити переклад.

Кримінальний суддя призначав дату слухання справи, а обвинувачений мав з'явитись до судді, не менше, ніж за три дні до слухання, про що він попереджався окремо. За потреби викликались свідки та експерти. У простих та термінових випадках суддя мав право проводити вирішення справи на місці, у пришвидшеному порядку [8, арк. 4 - 4 зв.]. У разі, якщо особа не прибула на судове засідання після виклику, то суддя мав право звернутись до гебітскомісара про її привід або затримання.

На початку судового засідання суддя вислуховував свідчення обвинуваченого, згодом свідків та експертів, яким пред'являлись речові докази. Обвинуваченому в останню чергу надавали можливість висловитись із приводу зазначених доказів. Після цього суддею виносилось вмотивоване рішення. Основним засобом фіксації перебігу судового розгляду справи був протокол судового засідання, у якому мали зазначатись покази свідків, експертів та обвинуваченого та рішення судді.

Суддя мав право присуджувати покарання передбачене виключно законом. Міра кримінального покарання мала відповідати тяжкості вчиненого злочину. Для письмового оформлення оголошеного вироку надавалося три доби. У вироку обов'язково вказувалась норма закону, на основі якої було оголошено вирок та визначено міру кримінального покарання [8, арк. 4 зв. - 5 зв.].

Загалом, підзаконний акт генерального комісаріату «Волинь та Поділля», яким вводився в дію нормативний акт райхскомісаріа- ту мав досить технічний характер, а вибіркова постатейна його деталізація мала дріб'язковий вигляд. Нами виявлено, що саме у цьому генеральному комісаріаті офіційні переклади нормативних документів на українську мову не відповідали німецьким оригіналам. Так, у прикінцевих положеннях нормативного документу райхскомісара, зазначалося, що положення про українських шефенів та порядок проведення відповідного судочинства буде видано адміністративним порядком [12, арк. 4]. А от із перекладів фахівців генерального комісаріату виходило, що генеральні комісари мали право в адміністративному випадку видавати власні приписи з цього приводу [8, арк. 5].

Зазначимо, що подібних випадків було немало. Один і той же нормативний акт центральних і регіональних відомств РКУ міг бути перекладений із різним, а інколи і взагалі незрозумілим змістом. Але суттєвого спливу на ситуацію із повноваженнями кримінальних суддів це не мало. Німецькі фахівці з юридичних відділів генеральних комісаріатів, які керували роботою кримінальних та цивільних суддів, розуміли рідну мову і з часом помилки виправлялися. Якими б не були переклади німецьких нормативно-правових актів, усі рішення суддів ретельно перевірялися і, в разі необхідності, переглядалися або ж взагалі відмінялися. Нами наведено цей випадок для того щоб унаочнити якість кадрів, які працювали в окупаційному апараті влади.

У генеральному комісаріаті «Київ» ситуація з конкретизацією постанови райхскоміса- ра суттєво відрізнялася від інших регіонів, і потрібно відзначити була виконана досить професійно. Так, 1 вересня 1942 р. генеральним комісаром округи «Київ» було видано «Загальну інструкцію для шефенів Київського генерального округу», відомий також під назвою «Циркуляр шефенам генерального округу Київ». За своїм безпосереднім змістом це були майже ідентичні документи, і лише особливості їх тогочасного перекладу певним чином лише коригували один одного. Але по суті деталізації статей постанови райхскомі- сара вони були однаковими.

Документи досить детально деталізували роботу кримінальних суддів, процесуальні дії, порядок оформлення справи та окремих документів в ній. Фактично працівники юридичного відділу генерального комісаріату, максимально застосовуючи місцеві умови прокоментували практично всі приписи статей постанови райхскомісара. У ньому віддаються конкретні вказівки німецьким управлінцям у гебітскомісаріатах. У документі містяться і зразки суто процесуальних документів кримінального судочинства - зразки протоколів судових засідань та оформлення відповідних вироків [10, арк. 1 - 7].

У нормативному акті генерального комісаріату вказувалися й конкретні установи, до яких направляли засуджених у кримінальних справах. На прикладі Київського округу можна показати систему установ, до яких направлялись копії вироків для виконання. У гебітс- комісаріатах «Біла Церква», «Сміла», «Звени- городка» та «Тараща», за умови винесення вироку про покарання у вигляді позбавлення волі строком до 3 місяців, ці документи направлялися в гебісткомісаріат. У гебітскоміса- ріаті «Умань», за умови винесення вироку про покарання у вигляді позбавлення волі строком до одного року - документи направлялися до німецької тюрми. У окремих випадках, - зазначалося в інструкції для шефенів, - вироки про позбавлення волі надсилались до німецького карального органу в Києві за адресою вул. Дегтярівська 8, оскільки для областей розташованих на лівому боці Дніпра ще не були видані із цього приводу спеціальні розпорядження [10, арк. 3].

Остання обставина вказує на те, що формування адміністративних меж генерального округу тривало, адже, лівобережні області України лише з вересня 1942 р. передавалися із ВЗО у відання цивільної адміністрації РКУ.

Як видно зі змісту цього нормативноправового акту, у генеральному комісаріаті передбачалась можливість створення спільних камер шліхтерів-шефенів. В усякому разі у ньому зазначалося, що технічний персонал камер шліфенів, як правило, обслуговує і камери шефенів [10, арк. 1]. Цілком очевидно, що це пов'язувалося із відсутністю достатньої кількості кваліфікованих кадрів.

Єдиною ознакою, яка відрізняла підзакон- ний акт генерального комісаріату від оригінального тексту постанови райхскомісара - мова судочинства. За актом райхскомісара нею мала бути українська мова, але генеральний комісар вирішив, що якщо суддя володів іншою мовою, то нею він і міг провадити судочинство. Цілком це було пов'язано, як із нестачею суто професійних юридичних кадрів, так і не володіння частиною претендентів на зайняття посад суддів українською мовою.

Отже, нормативна правотворчість окупаційної адміністрації РКУ у галузі створення системи цивільного та кримінального судочинства передбачала створення нормативних актів вищого та місцевого (локального) рівнів. Вищу юридичну силу отримували нормативні акти, прийняті центральним апаратом РКУ. Нормативні акти, прийняті генеральними комісаріатами одержували статус підзаконних актів.

За невеликим виключенням, нормативні акти генеральних комісарів не досить компетентно деталізували конкретні приписи статей постанов райхскомісара. Переважно у нормативних актах генеральних комісарів суто технічно деталізувалися приписи райхскомісара. Інші ж приписи нормативних актів райхскомісара дослівно повторялися.

Єдиним, виявленим нами випадком професійного підходу до створення підзаконних актів стали документи прийняті керівником генеральної округи «Київ», у яких нормативні приписи постанов райхскомісара не лише деталізувалися, а й наводилися приклади протоколів судових засідань, тексти вироків тощо. У нормативних актах генерального комісара округи «Київ» називалися і конкрет-ні їх виконавці, якими, звісно, виступали гебі- тскомісари.

Особливістю нормативних актів усіх рів-нів, а особливо керівників генеральних округ «Житомир», «Волинь та Поділля» був їх вкрай незадовільний переклад з німецької українською мовою. Подекуди, конкретні правові приписи нормативних актів, навіть надрукованих у офіційних збірниках доку-ментів досить важко зрозуміти. Тому, одним із завдань тих представників центральної і регіональної окупаційної адміністрації РКУ, які відповідали за створення системи місце-вого судочинства, мало постати тлумачення текстів відповідних нормативних актів.

Список використаних джерел

суд кримінальний нормативний

1.Гончаренко О. Інститут шлюбу в системі сімейного законодавства окупаційної адміністрації Рейхскомісаріату «Україна»: аналіз нормативно-правової бази (1941-1944 рр.). Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. Вип. 22. Переяслав-Хмельницький, 2009. 308 с.

2.Гончаренко О. Кримінальне право як засіб регулювання поведінки місцевого населення Рейхскомісаріату «Україна»: огляд нормативної бази та судової практики (1941 - 1944 рр.). Наукові записки з української історії: Збірник науко¬вих праць. Вип. 23. Переяслав-Хмельницький, 2009. 291 с.

3.Гончаренко О. Проблеми функціонування місцевих судових установ Райхскомісаріату «Україна» в 1941 - 1944 рр.: сучасна вітчизняна історіографія. Наукові записки з української історії. Збірник наукових праць. Вип. 35. Переяслав - Хмельницький, 2014. С. 195 - 201.

4.Гончаренко О. Судова та управлінсько-розпорядча практика установ окупаційної адміністрації Рейхскомісаріату «Україна» у сфері припинення сімейних правовідносин (1941-1944 рр.). Часопис української історії. Київ, 2009. Вип. 16. 118 с.

5.Гончаренко О. Українські мирові суди в системі органів правосуддя гітлерівського окупаційного апарату влади Райх¬скомісаріату «Україна»: організаційна структура, службова компетенція та основний зміст діяльності (1941 - 1944 рр.). Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. Випуск № 202. Частина ІІ. Черкаси, 2011. 151 с.

6.Гончаренко О. Функціонування окупаційної адміністрації Райхскомісаріату «Україна»: управлінсько-розпорядчі та організаційно-правові аспекти (1941 - 1944 рр.): монографія. К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2011. - 600 с.

7.Гончаренко О., Куницький М., Лисенко О. Система органів місцевого управління на території райхскомісаріату «Україна» та «військової зони». 1941 - 1944 рр. / НАН України. Ін-т історії України. К., 2014. 151 с.

Размещено на Allbest.ru