Новизна в оцінці історичної постаті Д'єрдя Дожі до 500-річчя селянської війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного університету державної служби

Новизна в оцінці історичної постаті Д'єрдя дожі до 500-річчя селянської війни

Оттила Иовжа

«Переформатування» угорської селянської війни та особи Д'єрдя Дожі у зв'язку з 500- річчям (2014 р.) початку повстання безумовно було своєчасним, оскільки протягом останнього століття його німб й історична роль були суттєво переоцінені. До 1991 р. ім'я Д'єрдя Дожі сприймалося суспільною думкою, як символ селянства, й через це і вивітрився звідти тому, що зникла потреба у революційних героях.

Історія селянської війни має велику джерельну базу та історіографію. Серед сучасників варто визначити істориків-церковників Д'єрдя Серемі [12], Антала Веранчича [14] та Іштвана Таурінуса [11], яки відверто висловлювали антиселянські думки. Хроністи То- маш Гелтаї [5] та Лайош Туберо [13] вже під- хидили до оцінці подій помірково, наголошуючи на класових відмінностях. На початку ХХ ст. біографічні праці Шандора Маркі [7] та Вільмоша Фракної визвали жваву дискусію щодо оцінці постаті Д'єрдя Довжі та його селянського руху. На міжнародній науковий конференції в Сату-Маре (Румунія) з нагоди 500-ї річниці повстання історик літературної спадщини Бейла Помогач висновки підсумував так: «Інтерпретація постаті Д'єрдя Дожі та його війни, страшної смерті і політико- моральної спадщини, по суті, ніколи не була настільки однозначною, як інших, відомих героїв нашої історії. (...) велася полеміка і про оцінку його історичної ролі» [9]. Цю полеміку намагається підтвердити член Угорської Академії Наук, історік Ігнац Ромшіч у статті «Секелі Д'єрдь Дожа. Бандит та/або народний ватажок?» [10]. Після короткого огляду історії селянської війни і життя Дєрдя Дожі, автор підсумовує пов'язані з темою, часто суперечливі враження сучасників, історичні інтерпретації, художні бачення та систематизує їх за період з XVI сторіччя до теперішній час в контексті спрощеної системи політики ідентичності. В своїй доповіді влітку 2014 року в м. Timisoara (Румунія) сам Ромшіч визнав, що якщо обмежитися фактами про Д'єрдя Дожу, його доклад триватиме лише 10-15 хвилин: «У історика існують труднощі з сучасністю у тому, що він багато чого знає і змушений вибирати. Наші знання про Д'єрдя Дожу і його сучасників, угорських лідерів і героїв XV-XVI сторіччя, навпаки, набагато бідніші» [10].

З нагоди 500-річчя селянської війни історики дійшли згоди у тому, що у зв'язку з селянським повстанням Д'єрдя Дожі було знайдено відносно небагато нових матеріалів, більшість з яких вже були опрацьовані Шандором Маркі [7] й Анталом Фекете Надь [2]. У зв'язку з ювілеєм завдання дослідників було лише в тому, щоб зафарбувати ті «білі плями», якіх досі можна знайти в біографії Д'єрдя Дожі.

У підручниках з світової історії зазвичай згадується, що основною причиною селянської війни Д'єрдя Дожі було нелюдське пригноблення бідний верств населення Угорщини. Однак важливо зазначити, що ці причини трактуються не у відповідності до сучасного історичного мислення. Важливу роль відігравала релігійність широких верств населення, яка в антитурецькій кампанії була суттєвою опорою, адже її учасники після смерті могли розраховувати на повне відпущення всіх гри- хів. Тим, що дворянство заборонила селянам брати участь в хрестових походах проти турків, практично перекрили єдиний шлях спасіння їх душ. Також слід розглядати як важливий мотив тогочасного «суспільного договору» наступне: звільнення від податків і привілеї шляхта завдячила тим, що захищала країну і націю ціною крові і життя. Якщо шляхта не виконає своїх зобов'язань, то втрачає свій привілейований статус, а її права, пов'язані з ним, також переходять до селянства. Одним з важливих каталізаторів цього руху була гілка обсервантів чернечого ордену францисканців, яка успішно привила масам центральну ідею повстання - «святе військо» селян, виконує волю божу проти «невіруючої» шляхти, що заважає божественній місії. Підсумовуючи причини селянського повстання, можна сказати, що випадкові події міжнародної політики були так само важливі, як і внутрішні політичні інтригі політичної еліти та внутрішньо-політичні процеси Угорського королівства.

Що стосується життя самого Д'єрдя Дожі, то дата і місце його народження залишаються невизначеними, та навіть його справжне ім'я викликає сумнівив. За хронікою Міклоша Іштванфі поширена думка, що місцем народження Дожі є село Далнок (комітат Гаром- сек), або село Макфолво. Одне вірно - у сучасних джерелах він згадується як Д'єрдь Секелі (Georgius Zekel) - прізвище Дожа стало загальноприйнятим лише вслід за Міклошем Іштванфі. Дожа походив з благородної се- кельської сім'ї пріміпілусів (дрібних дворян), тому уява про селянське походження також є хибною. Досі невідомо як він виглядав, адже не існує жодного сучасного зображення чи опису про нього, відомо лише те, що він був воїном сильної статури. Хоча про його життя ми знаємо порівняно мало (наявні документи передбачають існування аш двох Д'єрдьів Секелі/Дожа), тим більше відомо про його смерть. Згідно зі загальноприйнятою версією Д'єрдя Дожу було страчено панами, на чолі з трансільванським воєводою Яношем Сапояї, у такий спосіб: його посадили на гарячий трон, поклавши на голову розпечену залізну корону. У зв'язку з цим страшним способом страти Шандор Маркі у своїй книги зазначив: «ми повинні відкинути казку про розпечений трон ... яким би не був сильним дух і фізична сила Д'єрдя Дожі, він не міг би витримати таких катувань» [7].

Страта Д'єрдя Дожі могла відбутися в середині липня 1514 року в Темешварі (сьогодні м. Timisoara, Румунія) у присутності величезного натовпу, що зібрався добровільно чи примусово. Ймовірно ця страта мала психологічне підґрунтя - шляхта мала намір цим показати приклад долі лідера повстанців проти існуючого суспільного ладу. Роздягнутого догола Дожу прив'язали до великого крісла, а потім кат насадив на голову засудженого розпечений залізний обруч. У зв'язку з цим сучасник Д'єрдь Серемі у своїй хроніці писав: «Вони наказали фараонам (циганам - автор) виготовити залізну корону, яку поклали у вогонь і витягли її з вогню кліщами, а розпечену корону посадили на голову Дожі. Кажуть, що при цьому Дожа навіть не ворухнувся і терпляче переносив усе це, а корону вдруге поклали у вогонь, щоб ще розжарити її і знову покласти на головую. І в третє» [12]. Експерти, що реконструювали страту, дійшли висновку, що Д'єрдь Дожа практично втратив свідомість за лічені хвилини після «коронування», а потім помер, чим і пояснюється, що він переносив далі катування безголосно. Це припущення підтверджується й іншим сучасником, каноніком Іштваном Таурінусом, який пише, що під дією розпеченої корони: «... із розколотого черепа виплеснулася рідина, його мозок витікав через вуха, рот і ніс ...» [11]. Розпечений трон, безумовно легенда, оскільки жоден сучасник не згадує про неї, про це не йдеться і в листі угорського і чеського короля Владислава II до імператора Максиміліана: «Повідомляємо, що Д'єрдя Секелі, організатора повстання, на день Апостолів (15 липня), коли він напав на Темеш- вар... трансільванський воєвода схопив... Згаданого Д'єрдя Секелі спочатку коронували розпеченою залізною короною, а потім голого зі зав'язаними ногами, коли він був ще живий, його воїни... зубами розривали і жерли. Зрештою труп четвертували і повісили на шибениці» [6]. Цю історію підтверджує німецький очевидець, один із слуг маркграфа Д'єрдя Го- генцоллерна на ім'я Кріштоф, який нібито був присутнім на страті. Опис було опубліковано в листівці, що з'явилася в Німеччині, за якою: «... вони схопили його, роздягли і посадили у високе крісло. Потім виготовили для нього коронку із залізного обруча, розпекли цю корону і посадили на його голову ...» [3]. Розпечений трон Д'єрдя Дожи, безумовно, є пізнішою вигадкою, точніше пов'язаною з іменем поета Шандора Петефі, який у своїй вірші «Іменем народу» пов'язував цей мотив з особою Дожі: «Чи чули новину про Д'єрдя Дожу?/ Спалили його на залізному троні, / Але його дух не горить у вогні, / Тому що він сам вогонь; стережіться: це полум'я знову спусто- шитиме вас!» селянський війна повстання незалежність

Водночас дивно, що за винятком ватажків, не було великих розплат серед селян. Переважно самі поміщики захищали своїх селян, оскільки, всупереч поширеній думці, селянська війна Дожи багато в чому відрізнялася від таких подій в інших частинах Європи, включаючи, серед іншого, той факт, що у повстанні на боці кріпаків боролася значна кількість представників дрібної і середньої шляхти. Сукупне різке погіршення економічних умов і зростаюча напруженість у зовнішній та внутрішній політиці призвели до того, що антитурецька кампанія переросла згодом у криваве повстання. Відповідальність історика: встановити, що винними за спалах цієї боротьби є обидві сторони (шляхта і селянство). У зв'язку з придушенням селянської війни європейська література зазначає, що закони 1514 року скасували право вільного переселення кріпаків, і таким чином почалося формування «другого кріпацства». Однак реальність така, що ті кріпаки, які не брали участі в повстанні, могли зберегти свою свободу переселення. Але навіть ці, названі драконівськими, заходи не могли бути реалізовані, тому що самі поміщики перешкоджали засудженню своїх селян. Пізніше заборону на переселення було знято: у 1531 році Янош I (Сапояї), а у 1547 році король Фердинанд I (Габсбурґ) знову дозволили селянам вільно переселятися. За останні роки історична наука багато зробила для «переформатування» історичної постаті Д'єрдя Дожі, але ще залишилося багато «білих плям», яких варто заповнити фарбами. Ця робота буде виконаня у наступних наукових роботах.

Список використаних джерел

1. Fekete, Nagy Antonius, Victor Kenйz, Ladislaus Solymosi, Geisa Йrszegi, eds. Monumenta rusticorum in Hungaria rebellium anno MDXIV. Akadйmiai Kiado: Budapest. 1979. 727. old.

2. Gerйb Laszlo. A magyar paraszthaborыk irodalma, 1437-1514. Budapest, 1950 107 old.

3. Karacsonyi Janos. Egykorь tudositasok az 1514-iki porlazadasrol. //Tortйnelemi Tar -1891 - 337-340 old.

4. Marki Sandor. Dosa Gyorgy. Budapest: Atheaneum Kiado, 1913. 535 old.

5. Stephanus Taurinus Olomucensis. Stauromachia id est Cruciatorum Servile Bellum (szerk. Juhasz Laszlo). Budapest: Kiralyi Magyar Egyetemi Nyomda, 1944. - 89 old.

6. Szerйmi Gyorgy. Magyarorszag romlasarol. Budapest: Magyar Helikon, 1961. 318 old.

7. Tubero Lajos. Ommpntariorum de temporibus suis libri. Francofurti [Frankfurt]: 1603. - 287-294. old.

8. Verancsics Antal osszes munkai. (Magy. tort. emlйkek 3.) 2. k. Pest: Akadйmiai Kiado, 1857. 5-14. old.

Анотація

Ключевые слова: крестьяне, восстание, казнь, дворянство, Дьердь Дожа.

The 500th anniversary of the Dozsa's peasant uprising by all means would be a worthy chance to reevaluate the social role of the nobility and peasants. On the periphery of the Hungarian Kingdom (Upper Tisza Region or Transylvania) the nobility of the concerning its material situation and way of life did not differ much from the peasants living together with them, that is why their goals were mutual in many cases. That fact is also emphasized by the struggles for independence which took their beginning from there, the periphery, and in which the representatives of the nobility and the peasants were fighting shoulder to shoulder.

Keywords: peasants, uprising, execution, nobility, Gyorgy Dozsa.

Размещено на Allbest.ru