Культурно-освітня діяльність патріарха Йосифа Сліпого

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

17 лютого 2019 року виповнилося 127 років від дня народження Йосифа Сліпого - Митрополита і Патріарха УГКЦ, одного із найвпливовіших українців другої половини ХХ століття. Науковців вражає, насамперед, багатогранність інтересів Йосифа Сліпого та масштаб його інтелекту. Здобувши ґрунтовну освіту, Митрополит Сліпий упродовж життя формував і розбудовував українські національні культурні й освітні заклади як в Україні, так і за її межами. Своєю культурно-освітньою діяльністю він єднав українців у всьому світі, наголошуючи, що наша найбільша біда через виховання у чужих школах і незнання правдивої історії.

У радянський період історія перебувала під цілковитим державним контролем і мала відповідати комуністичній ідеології, яка, як відомо, займала ворожу позицію до УГКЦ і її духівництва. Офіційна історична думка про Патріарха Йосифа Сліпого була вкрай спотвореною, відомості про нього не лише як про главу найбільшої забороненої у ХХ столітті церкви, але і як про науковця, інтелектуала, благодійника були недоступні для громадськості. На сучасному етапі розбудови і реформування освітньої системи України надзвичайно важливим є бачення Йосифом Сліпим української національної освіти як фундаменту української національної держави.

Аналіз досліджень і публікацій засвідчує, що у сучасній історичній літературі найбільш повно висвітлена діяльність Йосифа Сліпого як Митрополита і Патріарха Української Греко-Католицької Церкви. Цьому напрямку присвячені наукові розвідки І. Хоми, Д. Степовика, І. Рибарика [12; 8; 5]. Тернопільська дослідниця Е. Бистрицька видала монографію про східну політику Ватикану у 1878-1964 рр., де торкнулася зусиль Йосифа Сліпого у справі створення Українського Патріархату [14]. Вартує уваги наукова стаття С. Штуки, у якій автор зупиняється на діяльності Йосифа Сліпого, спрямованій на розбудову Богословської академії у Львові та піднесення науково-освітнього рівня греко-католицького духівництва [15]. Дослідження проблематики відносин російського православ'я та католицизму, роздуми Йосифа Сліпого про їх перспективи та перешкоди до діалогу стало темою наукової студії російського католицького священика, доктора історичних наук В. Колупаева [18]. Надзвичайно цінним джерелом, що безпосередньо розкриває думки, погляди, роздуми, задуми і діяння Патріарха Сліпого є його «Спомини» [2].

Метою статті є проаналізувати культурно-освітню діяльність Патріарха Йосифа Сліпого, дослідити його культурно-освітні погляди, визначити вагомість внеску Патріарха у розбудову української культури, освіти і державності.

Роман Коберницький - Дичковський (справжнє прізвище Йосифа Сліпого) з юнацький літ проявив потяг до навчання і науки. За сприяння митрополита Андрея Шептицького Йосиф Сліпий здобув блискучу освіту - після закінчення тернопільської гімназії він продовжив навчання в Австрії в єзуїтській колегії та в Римі у Богословській академії. За кордоном захистив докторант із богослов'я [9, с. 581]. Молодий вчений - богослов вільно говорив латинською, грецькою, англійською, італійською, німецькою, польською, російською і французькою мовами. Його наукова спадщина налічує понад 100 робіт, не лише богословсько-філософського, але й історично-культурницького змісту [12, с. 172]. У кожній з них Патріарх торкався питань розвитку національної освіти, основаної на українських традиціях, усвідомлював, що «лише рідна наука може зібрати всі національні сили. Знання можна здобувати у чужих високих школах, але це знання опиралось на чужих зразках, було відірване від наших рідних східнохристиянських українських традицій і філософічно-богословської мислі» [10, с. 107].

Йосиф Сліпий повернувся до Львова у час, коли Українська греко-католицька церква була найпотужнішою українською інституцією не лише в Галичині, але й у багатьох країнах української еміграції. Як блискучий науковець, майбутній Патріарх залучився до розбудови української національної освіти та науки - став ректором Львівської духовної семінарії, а у 1928 р. реорганізував семінарію у Львівську богословську академію. У 1932 році започаткував там філософський факультет. Таким чином, були до певної міри зреалізовані прагнення українців мати окремий університет, боротьба за який точилася від початку ХХ століття. Утримання Львівської богословської академії обходилося у 360 тисяч золотих на рік, тобто один день утримання коштував 1 тисячу золотих (до прикладу, за тисячу золотих господар міг купити морг поля). У стінах Академії Сліпий розгорнув потужну видавничу діяльність - він пише праці на теологічну, філософську, літературну та історичну теми, про мистецтво і церковне життя. До 1939 року за редакцією Йосифа Сліпого виходила наукова серія «Праці греко-католицької академії». Працюючи над розбудовою Львівської богословської академії, майбутній Митрополит виявив свої культурно-освітні погляди, що формувалися на основі поєднання національних і західноєвропейських ідей. З цією метою вивчав організацію навчально-виховного процесу в Італії, Німеччині, Франції, Великобританії, вважав, що українська освіта має ґрунтуватися на синтезі та переосмисленні наукового, релігійного і політичного досвіду Сходу і Заходу [16, с. 67]. Аби підготувати і залучити семінаристів до громадсько-культурної праці, Йосиф Сліпий організував у стінах навчального закладу суспільно-політичну, культурно-освітню, літературну, музично-драматичну та економічно-господарську секції. До участі у наукових семінарах він запрошував кращих вчених того часу, провідне місце серед них посідали члени НТШ. Так, зокрема, науковими семінарами з історії керували І. Крип'якевич та І. Кревецький - вихованці Львівської історичної школи М. Грушевського, видатні історики-державники, що мали формувати державницьке мислення майбутньої еліти [17, с. 9-10]. Семінаром із мистецтвознавства курував В. Залозецький, з археології - Я. Пастернак, з антропології - І. Раковський, музикознавчу секцію очолював Б. Кудрик. Основні дисципліни в Академії Сліпий запросив викладати знаних фахівців - Тит Мишковський, Тит Глущинський і Діонізій Дорожинський читали теологічні курси, Ярослав Пастернак - курс історії, Кость Чехович - економічне господарство, Володимир Залозецький - мистецтвознавство. Кожен викладач був зобов'язаний написати підручник для навчання. Напередодні Другої світової війни Львівська богословська академія була найпотужнішою українською освітньою інституцією на західноукраїнських землях. За плідну роботу у розбудові культурно-національного життя у 1930 році Йосифа Сліпого обрали дійсним членом НТШ [11].

Усвідомлюючи важливість розбудови національної української освіти і науки, в умовах протидії з боку польської влади, у 1923 році Йосиф Сліпий заснував у Львові Богословське Наукове Товариство. «Науковою культурною працею ми кладемо чи не найсильніші підвалини нашому національному і культурному життю», - писав Йосиф Сліпий у вступному слові до Статуту БНТ. Саме це Товариство, на думку Патріарха, мало єднати українців довкола науки та Церкви. Для БНТ він укомплектував бібліотеку, що за кількістю зібраних рукописів і друків була найбільшою у Львові і поступалася тільки бібліотеці Наукового Товариства імені Т. Шевченка. У 1935 році бібліотека Богословського Наукового Товариства налічувала 11109 томів книг, 143 рукописи і 172 стародруки. У стінах БНТ вчений - богослов організував видавничу справу, за редакцією Сліпого і на його кошти у світ виходили журнали «Дзвони» і «Нива», газета «Мета», енциклопедичне видання «Аскетична бібліотека». Ці видання були адресовані кожному українцеві, незалежно від конфесійної приналежності та слугували джерелом знань про українську історію та національну культуру. Згодом, у комуністичних таборах, Йосиф Сліпий напише, що найбільшою бідою українців є духовна роз'єднаність. «Брак почуття і розуміння єдності в основних питаннях життя Церкви і народу - це наше нещастя, це наш споконвічний гріх! Замислювався я над причинами цього невтішного явища, це - виховання в чужих школах, впливи чужого оточення, незнання минулого своєї Держави...» [10, с. 198-199].

З початком Другої світової війни у період першої радянської окупації (1939-1941 рр.) Львівська Богословська Академія та Богословське Наукове Товариство були заборонені, бібліотечні фонди розграбовані, передані державі, багато цінних книг були втрачені. На зміну радянській прийшла німецька окупація. На відміну від комуністів, з пропагандисткою метою, нацисти не забороняли релігії та церкви. Тому у 1941-1944 рр. Патріарх зумів відновити працю Богословської Академії та БНТ. Йосиф Сліпий разом з митрополитом Андреєм Шептицьким щоденно допомагали своєму народові. Як церковні діячі, вони мали контакти з окупаційними режимами, адже від цих контактів залежало життя або смерть мільйонів. До слова, душпастирі врятували від нацистів тисячі євреїв, переховуючи їх на фабриках, у монастирях і храмах, навіть у митрополичих палатах собору Святого Юра у Львові [9, с. 52-74]. патріарх український освітній церковний

Улітку 1944 року розпочалася друга радянська окупація західноукраїнських земель, репресії проти українського національного руху набрали страшних масштабів, комуністична влада розпочала процес знищення УГКЦ як національної церкви українців [1, с. 293]. Комуністичні вожді знали, що такого авторитету і впливу як УГКЦ, не має жодна церковна течія в СРСР. Саме у такий трагічний час на чолі української греко-католицької церкви став Йосиф Сліпий. «Я клався у вечері до ліжка і не знав чи зустріну рано на волі, чи за ґратами», - згадував Патріарх у своїх «Споминах» [2, с. 217]. Спочатку окупанти запропонували йому відректися від Папи і «возз'єднатися» з московським православ'ям, закликати національне підпілля припинити боротьбу за незалежність України. Зі «Споминів» Патріарха дізнаємося, якими нікчемними виглядали йому ці «пропозиції»: «в Україні і на просторах цілого Радянського Союзу страждають на волі, караються у в'язницях, тюрмах, таборах непідсильної праці і в лагерях смерті тисячі патріотів.... Чую їхній голос в обороні українського слова, української культури, української душі.... І сострадаю з ними всіма, бо їх за те переслідують як злочинців» [2, с. 231].

Радянські окупанти заарештували Йосифа Сліпого і всіх єпископів УГКЦ, що перебували у Львові 11 квітня 1945 року [4, с. 34--39]. Хресна дорога Патріарха довжиною у 18 років простягнулася через найстрашніші комуністичні тюрми і табори: був чотири рази заарештований - у 1945, 1953, 1957 і 1962 роках, ув'язнення відбував у таборах Сибіру, Мордовії, у сумновідомих Печорі, Потьмі, Інті. Моральні страждання підсилювалися фізичними - нічними допитами, тортурами, етапами, хворобами, голодом і холодом [7, с. 412-447]. «Кожного під більшовицькою владою, в країні, де переслідується релігія, чекає гієна. Готуйтеся до найгіршого. Вас будуть ображати, будуть на вас плювати і вас бити. Не раз будете помирати від холоду і голоду...», - писав про страждання у московських катівнях Йосиф Сліпий. Цього в'язня сумління комуністична влада намагалася переманити, обіцяючи йому навіть Київську митрополію [7, с. 11-20]. Приклад нескореного митрополита-каторжника допомагав тисячам українських мучеників нести тяжкий хрест московської неволі - «благословляю вас як ваш брат, ваш союзник і сострадалець» [10, с. 205].

23 січня 1963 року завдяки виступам на захист Йосифа Сліпого Папи Римського Іоанна ХХІІІ, Президента США Джона Кеннеді та інших відомих політичних і громадських діячів різних країн світу, Митрополит був звільнений з ув'язнення і висланий за межі СРСР [3, с. 75]. Перед виїздом до Риму Йосиф Сліпий зумів висвятити на єпископа Луцького о. Василя Величковського, зберігши таким чином традицію рукопокладання підпільної церкви. На початку лютого Сліпий прибув до Італії, але не почував себе вільним, бо «є невільна Церква і народ». «Мій шлях і далі був шляхом в'язня Христа ради, тим разом в'язня на химерній волі», - писав у своєму заповіті.

У першому після звільнення з комуністичних таборів Великодньому посланні Йосиф Сліпий закликав українців «зберігати єдність за всяку ціну», бо це підвалина і необхідна умова майбутньої держави.

Перебуваючи 21 рік в еміграції, Кардинал Йосиф Сліпий своєю щоденною працею наближав шлях до відновлення нашої державності. Він відвідує українців на усіх континентах, пише книги, виступає на радіо, розкриває факти порушення прав людини в Україні та каторжне життя мільйонів політв'язнів комуністичної імперії [13, р. 8-9]. У Римі Кардинал збудував Собор св. Софії, який «мав єднати українців з усіх країн їхнього розкинення». Італійський архітектор Лючіо ді Стефано розробив проект будівництва собору на основі планів первісної будівлі Софії Київської - п'ятибанної церкви в українському неовізантійському стилі.

Мозаїки собору створив видатний український майстер Святослав Гординський.

Вершиною освітньої діяльності Йосифа Сліпого є фундація Українського католицького університету імені Климента Папи. У листопаді 1963 року Патріарх видав Грамоту про заснування УКУ «Завдяки жертвам цілого українського Божого люду, зокрема, його мирянства, і моїм смиренним трудом здвигнувся УКУ - вогнище науки», - мовив на церемонії з нагоди відкриття навчального закладу Йосиф Сліпий. Університет постав на площі собору Святої Софії у Римі як спадкоємець Львівської Богословської Академії, закономірно, що його ректором став сам Патріарх. Головне завдання УКУ - розвиток української науки, підготовка молоді до наукової праці та прищеплення моральних основ, які сповідує УГКЦ. Український католицький університет мав п'ять факультетів - богословський, філософсько-гуманістичний, природничо-математичний, права і суспільних наук і медично-фармацевтичний та був найпотужнішою українською освітньою установою за кордоном. На час заснування в університеті викладали 21 професор, згодом їх кількість зросла до 38. Філії УКУ були утворені у Вашингтоні, Чикаго, Філадельфії, Буенос-Айресі, Монреалі, Лондоні. Щорічно з 1970 року і до тепер при УКУ працюють літні школи з українознавства, започатковані Йосифом Сліпим. Вражає науково-видавнича діяльність університету - впродовж 20 років, ще при житті Патріарха Сліпого, УКУ видав понад 200 наукових праць, 14 томів «Monumenta Ucraine Historical), 22 томи часопису «Богословіє», 15 томів творів Йосифа Сліпого та 53 томи досліджень з історії України, історії Церкви, української культури, мистецтва та літератури. У Римі при соборі святої Софії Патріарх відновив роботу Богословського наукового товариства, видання часописів «Богословіє», «Дзвони» і журналу для українських родин «Нива» [11]. Таким чином, Йосиф Сліпий утворив цілий освітній науково-видавничий комплекс, що розгорнув систематичні українознавчі дослідження. Наголошуючи на важливості єдності української нації, він відвідував поселення українців у Європі та Америці, заснував там школи і науково- культурні осередки. «Наука - це один із наріжних каменів-стовпів відродження та сили народу», - читаємо у Заповіті Патріарха, - «полюбіть науку, плекайте і збагачуйте її своєю працею та знаннями, пам'ятаючи, що немислиме повне життя Народу без рідної науки» [10, с. 199].

Патріархові Йосифу Сліпому не судилося дожити до незалежності України, він помер у Римі 7 вересня 1984 року. У Заповіті хотів бути похований на українській землі, але в незалежній Україні. Його тлінні останки повернулися до Львова у серпні 1992, через довгих 47 років. Весь свій життєвий шлях - на Батьківщині, у тюрмах і таборах, в еміграції, Патріарх присвятив боротьбі за самостійну Українську державу та українську національну школу, майже сорок років вів через катакомби найбільшу заборонену конфесію у світі. Для нас українців Йосиф Сліпий є одним із славних оберегів української самосвідомості, символом незламності українського духу. Від другої половини ХХ століття його ім'я належить до найбільш відомих і значущих для українців, незалежно від віросповідання як на рідних землях, так і розкиданих долею по всіх континентах. І нині гостро актуальними і вагомими є настанови Йосифа Сліпого: «Ви мусите триматися разом однією мовою, однією вірою в Христа, однією системою богослужіння, одним обрядом, однією українською національною свідомістю, однією великою любов'ю до нашої спадщини князів і воїнів, до нашої культури, літератури, мистецтва, до наших традицій і звичаїв державницького правління, скріплених нашою історією багато століть».

Література

1. Жадько, В., 2005. `Український некрополь', К., с.293.

2. Йосиф Сліпий, 2014. `Спомини', Львів: видавництво УКУ, 480 с.

3. Київська старовина, 1993, №6, с.75.

4. Мишанич, О., 1993. `Митрополит Йосиф Сліпий перед «судом» КГБ' (за архівними джерелами), К., с.34-39.

5. Рибарик, І., 2002. `Йосиф Сліпий та його попередники у справі церковної єдності українського народу', Пам'ять століть, К., №6, с.140-147.

6. Сергійчук, В., 2012. `Патріарх Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної безпеки (19391987)', Т2, К., с.11-20, 412-447.

7. Сліпушко, О., 2008. `Український енциклопедичний словник', К., с.581.

8. Степовик, Д., 2002. `Кардинал: Йосиф Сліпий', Історичний календар, К., 84 с.

9. Шайкан, В., 2010. `Повсякдення українців у роки німецької окупації. 1941-1944', К., 80 с.

10. `«Щоб ви не зневірилися...» Заповіт Йосифа Сліпого'. Послання Патріарха Йосифа про поєднання в Христі, 2010, Тернопіль, 240 с.

11. Янів, В., 1966. `Кардинал Йосиф Сліпий, Релігія в житті українського народу', Український католицький університет св. Климента, ЗНТШ, Т.181, Мюнхен - Рим - Париж.

12. Хома, І., 2010. `Патріарх Йосиф', Вид. 2-е, Львів, с.172-175.

13. Razgaitis, Darius, 2002. `Forest Brothers from the West, research thesis', Riga, p.8-9.

14. Бистрицька, Е., 2009. `Східна політика Ватикану в контексті відносин святого престолу з Росією та СРСР у 1878-1964 рр. Монографія [текст]', Тернопіль, Підручники і посібники, 416 с.

15. Штука, С., 2014. `Культурно-просвітницька діяльність Йосифа Сліпого (1922-1945)', Наукові записки Національного університету Острозька академія. Серія «Історичне релігієзнавство»,Осторог, Вип.10, с.207-212.

16. Гірна, Н., 2016. `Національно-освітня діяльність Йосифа Сліпого', Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «Антропний принцип в контексті актуальних проблем філософії науки», Львів, с.66-68.

17. Гірна, Н., 2015. `Наукова та громадсько-політична діяльність Івана Кревецького (1883-1940 рр.)', Автореф. дис. ... канд. історичних наук, Львів, 20 с.

18. Колупаев, В., 2005. `Византиизм, православие, Россия и блаженнейший Иосиф Слипый', Ученые записки, Чебоксары: Межнациональный гуманитарно-технический институт, Поволжье, Т.9, с.5-9.

Размещено на Allbest.ru