Періодичні видання як джерело дослідження літературного процесу півдня України (1950-і рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Періодичні видання як джерело дослідження літературного процесу півдня України (1950-і рр.)

Марина Науменко

У статті на основі дослідження матеріалів періодичних видань розглянуто основні тенденціі та змістові аспекти літературного процесу регіону. Проаналізовано особливості розвитку літератури Півдня України 50-х рр. ХХ ст. Звернено увагу на нариси, феилетони, вірші й інші малі художні жанри, що опосередковано відбивають подіі та проблеми літературного життя вказаного часу. Показано ставлення влади до літераторів і творчоі інтелігенціі загалом у період глибокого й болісного перевороту в суспільніи свідомості. Встановлено ступінь взаємодії між визначеним напрямом культури і пресою.

Ключові слова: періодичні видання, „відлига", література, критика, письменники, поети, комуністична партія, газети.

видання літературний періодичний

Література в СРСР на тлі активних політичних подій 50-х рр. ХХ ст. розглядалася державними структурами як надзвичайне явище культури з важливим громадсько-політичним значенням. Актуальність дослідження літератури через періодичні видання зумовлюється, в першу чергу, тим, що дає змогу повернути в історію української культури багато імен непересічних постатей. Водночас чимало фактів літературного процесу, зафіксованих у пресі, є визначальними і необхідними не лише для розуміння реалій тогочасного літературного життя Півдня України, але й для теоретичного осмислення закономірностей розвитку вітчизняного літературного процесу загалом.

Періодика як історичне джерело, попри суб'єктивний характер, має ряд переваг: це інформаційна невичерпність, повнота, всебічність, оперативність і подієва близькість.

Матеріали української преси як масового історичного джерела знайшли відображення в працях Ю.С. Ганжурова [5], М.В. Грибеник [6], О.В. Левчук [10] та ін. Зокрема, стаття Г. Рудого висвітлює основі аспекти формування й діяльності періодичних видань та розкриває їх основну тематику [21], окремі фрагменти історії літературного життя регіону розглянуто Г. Гусейновим [9], однак у сучасній історіографії відсутні спеціальні дослідження періодичних видань як джерел вивчення літератури Півдня України 50-60-х рр. ХХ ст Звернення до преси дає можливість оцінити багатовекторність проблем розвитку літератури зазначеного періоду.

Досліджуючи публікації місцевої періодики - «Південної правди», «Бугськой зари» (Миколаїв), «Чорноморської комуни», «Літературного альманаху» (Одеса), «Наддніпрянської правди» (Херсон) - авторка статті ставить за мету відповідно до політичних реалій того часу визначити можливості відображення періодичними виданнями літературних рухів у регіоні; виявити в масиві газетних публікацій інформаційний корпус, що заслуговує на використання у процесі науково-історичних досліджень сьогодення.

Розвиток літератури 50-х рр. ХХ ст. необхідно розглядати у форматі двох історичних проміжків. Особливістю першого періоду є посилення ідеологічного тиску на літераторів (постанова ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» і «Ленинград»»), другий припадає на час політичних змін і послаблення ідеологічного тиску в державі (рішення ХХ з'їзду КПРС і постанова ЦК «Про подолання культу особи та його наслідків» 1956 р.)

Формуванню головних напрямків розвитку літератури в державі сприяв вихід у серпні 1946 р. постанови ЦК ВКП(б) «Про журнали «Звезда» і «Ленинград»». У контексті зазначених приписів перед редакціями періодичних видань постало питання систематичного висвітлення «втілення принципів партійності в літературі» [24].

На початку 1950-х рр. відгуки на твори словесного мистецтва з'являлися на сторінках «Чорноморської комуни», «Південної правди» - зазвичай, у постійній рубриці «Літературна сторінка», і розміщувалися поряд з оглядами кіноновинок і популярних концертів. Характерною особливістю матеріалів того часу стала критика всього, що не вписувалося в межі так званого контрольованого лібералізму. І якщо республіканська газета «Радянська Україна» критикувала творчість К. Симонова, А. Сафронова й В. Катаєва, то регіональні газети публікували критичні огляди-рецензії на твори місцевих письменників і поетів, звинувачуючи їх, головним чином, у «порушенні правди життя» та в «літературній хибі». Зокрема, в рецензії на збірку одеського поета Е. Бандуренко зазначалося, що поету не вдалося «узагальнити певне негативне явище і створити відповідний літературний тип, притаманний радянській дійсності». Поетичне змалювання природи у вірші «У заметіль» критик А. Котляр узагалі назвав «голим фактом, який не може слугувати матеріалом для поезії» [16].

Об'єктом нападок стала стаття літератора А. Гурвича «Сила позитивного прикладу», присвячена образу героя в літературі. Критикуючи автора, редакція одеської «Чорноморської комуни» мимоволі повторювала його різкі висловлювання про радянську літературу. Наприклад, що «в радянській літературі, в тій чи іншій формі, нерідко в спотвореному вигляді, вимальовувались окремі риси головного героя, але повністю він так і не давався в руки письменникам» [17].

Також у періодичних виданнях Півдня України на початку 1950-х рр. звертали увагу на розвиток дитячої літератури. Підтримуючи гасла ХІІІ-го Пленуму Спілки радянських письменників, херсонська передовиця «Наддніпрянська правда» публікує велику статтю про важливість утілення в дитячій літературі теми праці підлітків на виробництві і селі [12]. У цей час з'являється плеяда письменників, які свою творчість присвятили дітям: Н. Забіла, О. Копиленко, О. Данченко й М. Тардов.

На шпальтах херсонських, миколаївських та одеських газет розпочинається обговорення творів для дітей місцевих авторів: «Їжаків- футболістів» і «Ластівок» А. Умеренкової, а також «Партизанської іскри» М. Колеснікової та «В білу сніговицю» В. Івановича [10]. За повідомленням редакції одеського «Літературного альманаху», в 1950 р. розпочинає публікуватися авторка дитячих творів М. Овсяннікова [18].

Досліджуючи регіональну пресу заявленого історичного проміжку, необхідно виділити окремий різновид публікацій, що популяризує радянську літературу. Так, із 1949 р. увага в періодиці звертається на проведення так званих «літературних радіоальманахів». Зокрема, за повідомленням «Південної правди», Миколаївський радіокомітет щомісяця практикував радіопередачі «Літературна Ми- колаївщина». Біля мікрофона виступали поети і прозаїки - члени обласного літературного об'єднання. Кожна передача присвячувалась окремій темі, серед яких були «Щоб ліса шуміли», «Квітуча Радянська Україна», «Могутня Радянська Армія» [14].

Також, на сторінках обласних газет доволі часто з'являються повідомлення про проведення літературних концертів та творчих вечорів з поетами, письменниками та прозаїками [20].

Окремо слід виділити книжкову рекламу, яка, зазвичай, містила небагато інформації, але все ж по-своєму презентувала літературу на сторінках періодики. Саме зі сторінок місцевих газет читачі дізнавалися про початок продажу роману Ю. Смолича «Світанок над морем», збірки віршів О. Уварова, творів І. Гайденко, Н. Лур'є, І. Друкера, Є. Бандурен- ка, І. Полякова, Л. Волошина, Л. Баришева, М. Владимова, М. Тимохіна й ін. [22].

Після смерті Й. Сталіна, в березні 1953 р., у партії та країні відбулися важливі політичні зміни. Літературна творчість поступово звільнялася від пут догматизму. Рішення ХХ з'їзду КПРС, а точніше, духовна атмосфера, що сформувалася в суспільстві після читання на закритому засіданні доповіді «Про культ особи і його наслідки», стала потужним імпульсом до майбутніх змін.

У літературі тепер порушували питання, що торкалися безпосередньо проблем узає- мин митця і влади, свободи літературної творчості. Про право письменника бути щирим заговорили О. Ф. Берггольц (Розмова про лірику. Літературна газета. 1953. 16 квітня), Г. В'язовський (Більше уваги літературній критиці. Чорноморська комуна. 1954. 31 серпня) й деякі інші.

На шпальтах місцевих газет розпочали активно обговорювати статтю В.М. Померанцева «Про щирість у літературі», опубліковану в грудневому номері «Нового мира» 1953 р. Місцеві літератори і критики все частіше виступали проти шаблонних творів, закликати письменників брати теми і конфлікти з життя, висловлюватися проти заданого підходу до реалій дійсності. Г. В'язовський писав: «Нещирість - це не обов'язково брехня. Все, що за шаблоном, все, що не від автора, - це нещиро. Шаблон там, де не вдивлялися, не вдумувалися» [3]. Важливо зазначити, що ці нові погляди зачіпали інтереси не тільки літераторів, але й істориків, які не завжди мали можливість спиратися в роботі тільки на результати власних наукових висновків і були змушені орієнтуватися на положення чергового партійного з'їзду.

Вельми актуально для місцевих істориків пролунали і поставлені Г. В'язовським питання про роль у творчому процесі критики і рецензування. Стаття наводила на роздуми і формулювала гострі питання. Незважаючи на те, що основні положення цього матеріалу безпосередньо перегукувалися з проблемами, обговорюваними на ХІХ з'їзді КПРС - критика безконфліктності та «лакування» дійсності, - стаття викликала суперечливі відгуки, що відобразили розташування ідеологічних сил у суспільстві й партії. Написана яскраво, орієнтована на імператив внутрішньої свободи, вона оголила проблеми, що хвилювали тоді як літературну інтелігенцію, так і широку читацьку аудиторію.

Про необхідність скасування державного контролю за розвитком літератури писала редакція «Чорноморської комуни», розпочинаючи цикл статей «Створювати книги, гідні нашої епохи» [4]. У суспільну свідомість читача розпочали повертатися викреслені раніше герої, політичні й культурні діячі. Перед митцями гостро постало питання про можливість і необхідність об'єктивного відображення дійсності. У літературі відродився інтерес до потреб «простої» людини.

Певне розкріпачення суспільства від «пут сталінізму» найбільш точно віддзеркалила назва повісті І. Еренбурга, яка дала характеристику добі в цілому - «Відлига» (1954 р.).

Журнал «Літературний альманах», реагуючи на нові тенденції в розвитку радянської літератури, давав можливість друкуватися на своїх сторінках молодим авторам, які мали яскравий сатиричний талант. Серед них особливо виділяється ім'я Володимира Івановича. Майже все одеські газети надрукували схвальні рецензії на його дебютну збірку байок і віршів під промовистою назвою «Свиня на пасіці».

Саме на прикладі творчості В. Івановича помічаємо важливу закономірність, що характеризувала свідомість досліджуваної епохи в цілому й яка - у зв'язку з відсутністю необхідної історичної дистанції - ще не могла бути презентована на сторінках періодичної преси. Йдеться про перетин утилітарних критеріїв соцреалістичної культури зі справді художніми, а також фольклорними інтенція- ми літературної творчості того часу. Так, виникало рідкісне (але далеко не випадкове) поєднання «правди» мистецтва з природною, зрозумілою народу суттю.

Окремо зазначимо, що, починаючи з 1954 р., особливе місце у пресі Одеси, Миколаєва, Херсона відводиться українській класичній літературі. Газети того часу розміщують літературознавчі статті, присвячені творчості І. Котляревського, І. Франка, М. Коцюбинського, Лесі Українки. Найчастіше авторами публікацій виступали письменники і критики, які намагалися висвітлювати роль і місце класиків української літератури в утвердженні комуністичної ідеології й моралі, радянської культури, «у боротьбі з українським буржуазним націоналізмом», релігією. Особливо активно на сторінках «Наддніпрянської правди», «Південної правди» й «Чорноморської комуни» популяризувалися життя і творчість Т. Шевченка.

Також редакції продовжували публікували твори місцевих авторів. 1958 р. в «Чорноморській комуні» було розміщено новий твір одеського письменника В. Курбатова «Співачка» [15]. «Бугська заря» часто друкувала вірші М. Угрюмова, А. Шарандака, Е. Шмяковського [13].

Неможливо оминути в дослідженні літературного життя Півдня України мовне питання. Наприкінці 1950-х рр. українським письменникам дозволили «любити й шанувати рідну мову». Саме під такою назвою вийшла стаття головного редактора «Літературної України» А. Хижняка - «Любімо, шануймо рідну мову!».

Більше заговорили про це на з'їзді письменників України в Києві у березні 1959 р. «Наддніпрянська правда», висвітлюючи цю подію, передрукувала на своїх сторінках доповідь голови Спілки письменників М. Бажана: «Перед українськими письменниками стоїть важлива вимога - це вимога чистоти мови, пошани й любові до її законів, лексичних фондів... братерство мов російської і української, яке декларується партійним керівництвом, це знецінення мовної своєрідності, практика безграмотного “суржику”» [1].

На цей заклик «Комсомольська іскра» відгукнулась статтею «Література - мистецтво мови» про необхідність «відтворювати народною мовою життя з позиції комуністичної партії» [20]. І вже другу книгу В. Івановича «Низенько кланяємось», попри загальні схвальні відгуки, редакція «Чорноморської комуни» критикувала за використання «слів не українських, або таких, що вживаються лише в розмовній мові» [19].

Однак, як показує подальший аналіз, більшість місцевих авторів продовжували писати російською мовою. Зокрема, виходять нові повісті миколаївського автора М. Божат- кіна «Последний рейс», «Новый командир», «Это считают легендой» [22]. Того ж року побачили світ романи О. Сизоненка «Корабелы», В. Подольського «В курсе дела», Т. Уралова «Путь Алексея Гаврилова». Їм протистояли один роман українською мовою - «Біля вогнища» Л. Куліченко, п'єса М. Влади- мова і Є. Январьова «Це було в Миколаєві» та нариси О. Бабенка «На доброму коні» і М. Грина «Щаслива доля» [23].

Обурення серед україномовних письменників викликала програма партії 1961 р., яка найближчим завданням ставила формування «радянського народу» й «інтернаціональної культури» та заходи, пов'язані з утіленням цієї мети у життя - широко розгорнений у країні процес русифікації, який шкодив розвиткові української літератури. Цей факт красномовно свідчить про непослідовність політики Микити Хрущова як очільника партії.

Літератори, творчість яких не відповідала настановам генеральної лінії Компартії, знову зазнавали на сторінках газет жорсткої критики. Зокрема, «Чорноморська комуна» спочатку надрукувала гумористичне оповідання Б. Андрійченко «В гостях у Сатани», а згодом розкритикувала його за «стилістичні та ідеологічні помилки» [24].

Окрім критичних відгуків на літературні новинки, в тогочасній пресі публікуються рецензії на твори близьких до літератури мистецтв - огляди, присвячені розгляду творів естради, кіно й театру. У частині, яка має відношення до тексту - сценаріїв вистав, фільмів, а також текстів пісень та естрадних мініатюр, - ці матеріали так чи інакше оцінюють літературу.

Отже, систематизація змістовно-інфор- маціиного навантаження матеріалу місцевої періодики 50-х рр. ХХ ст. у контексті розвитку літератури регіону надає можливість зробити певні висновки. По-перше, літературне життя регіону перебувало під жорстким контролем партійно-радянських структур. По-друге, в більшості публікацій простежуються різні види аналізу художнього тексту: філологічний, лінгвістичний і стилістичний, - що пояснюється залученням редакціями газет спеціалістів- критиків до характеристики творчості місцевих літераторів. Зазначимо, що зацікавленість періодичних видань перебігом літературного життя свідчила про культурну інтеграцію регіону в загальносоюзний простір. По-третє, керуючись матеріалами періодики як джерелознавчою базою в дослідженні культурного розвитку, можна чітко визначити притаманні вказаному регіону літературні тенденції.

Список використаних джерел

Бажан М. Любімо, шануймо рідну мову! Наддніпрянська правда. 1959. 29 березня.

Варшавський А. Це потрібно в ітересах читача. Чорноморська комуна. 1961. 14 лютого.

В'язовський Г. Більше уваги літературній критиці. Чорноморська комуна. 1954. 31 серпня.

В'язоський Г. Створювати книги, гідні нашої епохи. Чорноморська комуна. 1957. 3 січня.

Ганжуров Ю.С. Чорно-біла "відлига" у дзеркалі преси (газетні публікації як джерело вивчення політичної системи Украйи 1956-1964 рр. ) : монографія. Кий: Оріяни, 1999. 150 с.

Грибеник М. Музична культура Півдня Украйи на сторінках регіональнойпреси (1950-1960 рр.). Наукові праці: нау- ково-методичнии журнал. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. Вип. 215. С. 87-91.

Грин М. Друга книга. Чорноморська комуна. 1960. 22 вересня.

Гусейнов Г. Література Півдня України - це Атлантида. URL: http://litakcent.com/2011/04/27/hryhorij-husejnov- literatura-pivdnja-ukrajiny-ce-atlantyda/ (дата звернення 20.11.2019)

Дольд-Михайлик Ю. Одеські літератори. Літературний альманах. 1950. №9. С.3.

Левчук О.В. Газетна періодика Києва як джерело дослідження міського повсякдення (1905-1914 рр.): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06. Київ, 2018. 280 с.

Єжелов Г. Творчість місцевих літераторів. Південна правда. 1960. 12 жовтня.

За піднесення дитячої літератури. Наддніпрянська правда. 1950. 29 січня.

Літературна сторінка Бугська заря. 1959. 10 березня.

Размещено на Allbest.ru