Рід баронів де Шодуарів та візуальні джерела його вивчення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рід баронів де Шодуарів та візуальні джерела його вивчення

Колесник В.Ф.

Лоза А.М.

Анотації

Розглядається історія походження та соціальної еволюції баронського роду де Шодуарів. На основі наявної історіографії, документів та матеріалів, що зберігаються в окремих архівних установах України окреслюється громадська, наукова та меценатська діяльність відомих представників роду та їх внесок в розвиток сучасного їм соціуму. Окремо висвітлюються візуальні джерела вивчення історії роду: робиться спроба аналізу символічного змісту гербу де Шодуарів, а також розглядається структура наповнення картинної та портретної галерей. Важливою складовою частиною статті є включення питання, щодо можливого створення ментального портрету роду де Шодуарів та його еволюції, що була спричинена зміною соціального статусу після отримання баронського титулу.

Ключові слова: рід, барони де Шодуари, галерея, герб, нумізматика, ентомологія, меценатство, розвиток, соціальна еволюція.

The article deals with the history of the origin and social evolution of the Baron de Shoduar family. Contribution to the development of the society, public, scientific and philanthropic activities of the prominent representatives are outlined with the analysis of historiography, scientific publications and archived materials stored in different archival institutions of Ukraine.

Visual sources of study are separately highlighted: an attempt is made to analyze the symbolic content of de Schoduar 's coat of arms, as well as to examine the structure of the painting and portrait galleries. The article also consist the important question of the possible creation of a mental portrait of the de Shoduar family and its evolution, which was caused by a change in social status after receiving the Baron's title.

Keywords: lineage, barons de Shoduar, gallery, coat of arms, numismatics, entomology, patronage, development, social evolution.

Важливу роль в житті українського суспільства в різні часи відігравали знатні та заможні родини, що, володіючи значними інтелектуальними та фінансовими можливостями, впливали на розвиток різноманітних сфер сучасного їм соціуму. Одним з них був й баронський рід де Шодуарів. Представники трьох поколінь якого брали активну участь в розбудові науки, освіти, культури, як шляхом безпосередньої інтелектуальної та громадської діяльності, так і через широку меценатську підтримку тогочасних організацій та товариств. Вивчаючи історії знатних фамілій дослідники звертають увагу не лише на професійні досягнення окремих їх представників, але й на ментальну картину роду вцілому, яка була своєрідним фоном їхнього життя та, водночас, штучним конструктом, що поступово створювався самими його представниками. Барони де Шодуари є цікавими для дослідників тим, що одержання ними титулу відбулось в достатньо пізній час (1814 р.), а, отже, відсутність успадкованих й усталених на той час родових атрибутів знатності стимулювали представників роду створювати їх з самого початку, закладаючи як власні сенси так й відбиваючи станові норми та вимоги сучасного їм соціуму. В даному випадку візуальні джерела виконують подвійну роль, адже вони можуть бути носіями як цілком конкретної інформації так й в невербальній формі відкривати перед дослідником вимір символів, традицій, а, подекуди, важкодоступних для вивчення емоцій. Проте, щоб правильно декодувати попередньо зазначене, варто бути ознайомленим з цілісною історією різних поколінь фамілії. У випадку з де Шодуарами це дає змогу прослідкувати соціальну еволюцію роду, яка й стала каталізатором зміни стилю життя його представників та опосередкованою причиною до створення досліджуваних нами візуальних джерел.

Не дивлячись на вагомий внесок в різноманітні галузі суспільного життя, баронський рід де Шодуарів, досить тривалий час залишався поза увагою дослідників. Серед історіографічної бази, яка лише опосередковано торкається біографічної складової дослідження історії роду, найяскравіше виділяються три праці: дослідження Є.А. Біленького "Рукописне та книжкове зібрання баронів Шодуарів у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського" [28], монографія Міщук Г.А. "Бібліотечна колекція з історії нумізматики 19 - поч.20 ст. в фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського" [41] та каталог Дахненко Л.О. "Художнє зібрання баронів де Шодуар у Житомирському музеї" [33]. Із означених назв стає зрозумілим, що вони не є просопографічними, а використовують колективний портрет роду для створення умовної фонової картини для основних об'єктів їх досліджень. Тим не менше, в них досить детально зображено біографії деяких представників роду. род баронський меценатський

Джерельною ж базою вивчення історії роду де Шодуарів виступають матеріали з приватного архіву баронів. Станом на сьогодні вони знаходяться в Інституті рукопису НБУ ім. Вернадського та Державному архіві Житомирської області. Окремо варто виокремити картинну збірку, яка не виділена в окрему експозицію, проте, є складовою частиною галереї в Житомирському обласному краєзнавчому музеї.

Метою статті є окреслення соціальної еволюції баронського роду де Шодуарів, висвітлення діяльності його видатних представників, а також спроба дослідження ментальної сторони життя де Шодуарів через аналіз деяких візуальних джерел.

Історичні корені роду беруть свій початок у Франції. Звідти у 1685 р. протестантська родина Шодуарів була змушена емігрувати до Бельгії, а наприкінці XVIII ст. переселитися до Польщі. Перше покоління роду, до якого належить Антуан де Шодуар (1712-1794 рр.) та його діти: Ян Йозеф (1746-1839 рр.), Марія Катерина (1740-1821 рр.), Якуб Губерт (1737-1794 рр.), Гійом Йосип (17441765 рр.) були банкірами та купцями. Збагатившись на посередницькій торгівлі та наданні кредитних послуг, вони створили базовий капітал, що дозволив зосередитись на бажаному набутті шляхетства. Засновником досліджуваної нами так званої "баронської гілки" де Шодуарів був Ян Йозеф, який 11 лютого 1795 р. разом із родиною прийняв Російське підданство, а вже 1804 р. оселився в м. Бердичеві, де продовжив займатися торгівлею та кредитуванням [28, с.47]. 1814 р. Ян Йозеф та його нащадки отримали баронський титул, названий де Бердіван, від Максиміліана I, курфюрста Баварії. Очевидно, титул був фактично куплений, адже на той час нещодавно проголошене королівство потребувало значної фінансової підтримки, яку щедро надавав банк Шодуарів [33, с.7]. Громадянство та дворянство в царстві Польському було надано Яну Йосипу та його сину Станіславу царем Олександром I відповідно 17 (29) листопада 1819 р. та 10 (22) лютого 1820 р. Повторне підтвердження баронського титулу в Російській імперії Шодуари отримали 1827 р. [40, с.393].

Зміна соціального статусу стала своєрідною точкою біфуркації для де Шодуарів, наступні представники роду змінили основну сферу своєї діяльності й стали видатними діячами свого часу. Проте, варто зазначити, що комерційна діяльність не була відкинута повністю, й помітна, зокрема, в діяльності Івана Максиміліановича де Шодуара, який здавав в оренду господарські приміщення. Таким чином, досліджуваний нами рід - класичний представник нової знаті, яка сформувала капітал комерційною діяльністю та, завдяки цьому, отримала доступ до вищого прошарку суспільства, а, отже, цілком логічно, мала відповідати його морально - етичним нормам.

Серед видатних представників роду варто виділити постаті: Станіслава Яновича (17901857 рр.), Максиміліана Станіславовича (18101881 рр.) та Івана Максиміліановича (1859-1919 рр.). Коротко окреслимо їхній внесок в розвиток сучасного їм суспільства.

Станіслав Янович де Шодуар був прийомним сином Яна Йозефа та після смерті останнього (1858 р.) став його єдиним нащадком. Деякий час перебував на посаді директора Київської контори державного комерційного банку, був почесним смотрителем Києво-Печерського повітового дворянського училища, Києво-Подільського повітового училища та інших парафіяльних навчальних закладів Київського повіту, членом ради Київського інституту благородних дівчат (1841-1846 роки) [21]. За його активної підтримки розпочала свою роботу Тимчасова комісія для розбору давніх актів, поповнилась бібліотеки Кременецького ліцею [28, с.74-46]. Розуміючи важливість археографічної діяльності, став одним з організаторів та засновників Київської археографічної комісії (1843 р.). На прохання генерал-губернатора Д.Г. Бібікова [31, с.140-141] він запросив до себе найвидатніших істориків - професорів університету Святого Володимира М.О. Максимовича, М.Д. Іванишева, В.Ф. Домбровського. Разом вони затвердили "Акт" про заснування та організаційну структуру новоутвореного товариства. Значна частина документів з приватної колекції барона розглядались на засіданнях комісії та використовувалась при створенні її друкованого органу - "Памятников". Так М.Д. Іванишев залучив 86 документів зі збірника XVI-XVIII ст. з колекції Станіслава Яновича для вивчення питань з історії України та написання третього відділу першого тому "Памятников"(1845 р.), що стосувався періоду визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького [31, с.38-54].

Станіслав де Шодуар брав участь в діяльності Імператорського (Російського) Археологічного товариства, був членом-кореспондентом Російської академії наук. Імператорський Університет Святого Володимира запрошував його до участі у формуванні монетної колекції для відправки до Петербурзької АН [22]. М.Д. Іванишев відгукався про нього як про "наиболее ученом между баронами" [37, с.56-57].

Справжнє визнання Станіслав Янович здобув як видатний нумізмат. У 1836 році вийшла його фундаментальна трьохтомна праця: "Aper зu sur les monnaies russes et sur le monnaies йtrangиres qui ont en cours en Russie depuis le temps les plus reculйs jusqu'а nos jours". В 1841 р. вона була перекладена російською В.Г. Анастасевичем під заголовком "Обозрение русских денег и иностранной монеты, употреблявшейся в России с древнейших времен". Саме за цю свою працю барон отримав одну з най- престижніших тогочасних премій - Демидівську та загальне визнання в наукових колах [28, с.82]. В біографічній частині "Трудов Московского нумизматического общества" від 1898 р. зазначалось: "Труды барона по нумизматике уже давно стали классическими и едва-ли найдется хоть один из нумизматов или коллекционеров, специально занимающийся русскими монетами разных эпох и периодов, который не имел бы его "Обозрение русских денег", как настольную книгу... " [44, с.213] Інша фундаментальна праця Станіслава Яновича під назвою: "Catalogue des monnais de cuivre Chinoises, Japonaises, Coreennes etc.", побачила світ в Санкт-Петербурзі в 1842 р. й було присвячена опису китайських, японських, корейських та інших східних монет [41, с.93].

Іншим видатним представником роду де Шодуарів був Максиміліан Станіславович - відомий ентомолог, колекціонер та бібліофіл. В 1840 р. він розпочав державну службу в канцелярії генерал- губернатора Д.Г. Бібікова, був почесним смотрителем

Теофіпільського повітового дворянського училища та попечителем Одеської міської лікарні. Наукові інтереси барона стосувались ентомологічних досліджень. Протягом 1861-1881 рр. Максиміліан Станіславович був почесним членом Російського ентомологічного товариства в Санкт-Петербурзі [24], а його праці були добре відомі на теренах Російської імперії. Зв'язки та вплив Максиміліана Станіславовича були досить потужними й в Європі. Він провадив активну співпрацю з Королівським географічним товариством в Лондоні. Зокрема, з декількох листів [25], що нині зберігаються в ІР НБУ ім. Вернадського ми можемо бачити не лише коло наукових інтересів барона, але й констатувати те, що деякі його праці друкувалися в періодичному виданні товариства "Entomological Monthly Magazine", а частина приватної колекції була представлена на міжнародній виставці в Парижі [23].

В 1876 р. Максиміліан Станіславович уклав "Slownik entomologiczny lacinsko-polsko-rosyjski", що був спробою створення актуального для тогочасних фахівців тримовного термінологічного словника даного природничого профілю [28, с. 114].

Останній представник роду де Шодуарів - Іван Максиміліанович прославився своєю меценатською діяльністю, яка не обмежувалась ні тематично ні просторово. Барон був абсолютно неупередженою людиною, зокрема, будучи протестантом, допомагав як лютеранським общинам [17] так й Владимирському православному братству [14], а премію зі свого спадку заповідав виплачувати "лицам, без различия вероисповедания, национальности и пола" [19]. Іван Максиміліанович надавав підтримку як окремим особам так й різним цивільним та військовим організаціям, підтримував просвітницькі, наукові, релігійні та культурні товариства. Коло тих кому допомагав барон можна визначити за численними листами вдячності, подекуди згадки трапляються й в тогочасній періодиці [38, с. 42]. Проте, найповніше характер Івана Максиміліановича відкриває для нас один із його заповітів, складений ще в 1908 р., за дев'ять років до смерті барона [19]. Цей документ є унікальним джерелом для дослідника, адже створює повну картину як найближчого оточення Івана Максиміліановича, так й акцентує увагу на ті сфери меценатської діяльності які були прерогативними для барона. Як було зазначено на початку статті, Іван Максиміліанович займався й підприємницькою діяльністю, зокрема побудував близько 16 господарських приміщень, магазинів та складів по вул. Великій Бердичівській в м. Житомирі (куди остаточно переїхав внаслідок загострення хвороби та після продажу родового маєтку в Івниці). Вони використовувалися ним в комерційних цілях: для здачі в оренду місцевим майстрам та торговцям [8].

Іван Максиміліанович не мав законної дружини й не залишив нащадків. Разом з тим, про романтичні стосунки барона нам дещо відомо: його обраницею стала Анна Вальд, яка була вдвічі молодшою бідною міщанкою, а після 1902 р. стала управителькою його палацу в Житомирі, куди, як було зазначено попередньо, Іван Максиміліанович перебрався внаслідок загострення хвороби та після продажу маєтку в Івниці. Історію розвитку їхнього кохання ми можемо прослідкувати завдяки збереженим листам, які Анна Вальд протягом багатьох років надсилала Івану Максиміліановичу [16]. Варто зазначити, що більшість відвідувачів, що прагнули з особистим проханням побачити барона, який внаслідок хвороби майже ніколи не з>являвся в публічних місцях, мали домовлятись про прийом саме з Анною Вальд. Навіть офіційні установи, які патронував Іван Максиміліанович, не дивлячись на її незнатне походження, звертались до неї "Ее высокородию Анне Ивановне Вальд" [4]. Власне вже перебуваючи в лікарні Червоного Хреста Іван Максиміліанович планував одружитись з нею, можливо, для передачі й таким чином збереженню родових колекцій, проте, невдовзі помер. Щодо майна Івана Максиміліановича, то спадок барона частково був націоналізований більшовиками за його життя й вже цілком після його смерті.

Описавши стислу історію роду де Шодуарів, варто приступити до другої частини зазначеної нами теми статті: до візуальних джерел. Першим з них виступає герб роду. Як було опосередковано зазначено на початку статті, дешифрування символів гербу є особливо цінним для родів, що не мали давнього походження та уставлених гербових традицій, а отримали шляхетські чи дворянські титули в досить пізній час, й, відповідно, самі формували наповнення щита свого родинного знаку. Саме така ситуація була й з де Шодуарами. За даними польських джерел в 1814 р. Я.Й. Шодуар разом із нащадками отримав баронський титул, названий де Бердіван, від Максиміліана I, курфюрста Баварії.

Спочатку зазначимо, що ж являв собою родовий герб Шодуарів (рис.1), навівши його опис: "В німецькому щиті під баронською короною, в голубому полі два золоті пояси, на верхньому з них вороний кінь, що скаче вправо. Над короною два шоломи з золотими решітками, увінчані золотими дворянськими коронами. На вершині першого оголена сирена, повернута вліво з мечем в руках, повернутим вправо. На вершині другого шолому ще один чорний кінь, який розташований між двома золотими хоботами слонів. Наміт блакитний з золотим підбоєм. В основі на кам>яному підкладі ще два вороні коні, обернені головою до щита"[30, с. 119].

Приступаючи до спроби аналізу, спочатку звернемося до домінуючих кольорів - блакитного та золотистого. Це кольорове рішення є досить популярним в геральдиці, проте в гербі де Шодуарів воно, очевидно, мало особливе призначення. Золотий колір у геральдиці має значення величі, знатності, багатства, постійності. Блакитний же колір в Європі асоціювався з високим походженням, аристократизмом і благородством дворян, у жилах яких тече "блакитна кров" [29, с. 34-36]. Таким чином, не маючи давніх предків та знатного походження, де Шодуари прагнули підкреслити своє право на шляхетність, зафіксувавши свій новий соціальний статус в гербі. Про це може свідчити й зображення лицарських шоломів, адже наразі немає свідчень того, що представники роду де Шодуарів брали безпосередню участь в збройних конфліктах чи війнах свого часу. Проте, подібне зображення на гербі повинно було стати відображенням доблесті з якою пов'язували шляхетність.

Іншим фігурами, що привертають увагу дослідника, є баронська корона в центрі та дві дворянські над шоломами. Це пояснюється тим, що пожалування іноземного баронського титулу не давало права на дворянство в Російській імперії [38, с. 221-222], тому де Шодуарам, що отримали баронський титул від баварського курфюрста, довелося повторно підтвердити свій статус, що й сталося в 1827 р. [40, с. 187]. Ця особливість гербу дає можливість датувати його часом після 1827 р. й висловити припущення про існування до цього часу його першого варіанту.

Зображення чорних коней в центрі щита та в вигляді щитотримачів потребує детальної уваги дослідника, адже саме вони є домінуючими в гербі роду, тож, очевидно, мають певне алегоричне значення. Символіка коня багато в чому визначається її мастю. Білий кінь - символ життя, денного світла, духовного просвітлення, а той час як чорний - зловісне втілення нічного мороку, нечистої сили й самої смерті [29, с. 212213]. В "Апокаліпсисі" вороний чорний кінь є символом голоду. По католицькій символічній традиції чорний - колір спокою, смерті або скорботи [32, с. 376]. Постає цілком логічне питання, щодо мотивів, котрі спонукали до розміщення фігури траурного змісту на родовому гербі. Рішення може бути знайдено при подальшому трактуванні, адже, не беручи до уваги масть, кінь в геральдиці символізує інтелект, розум, мудрість, поряд з тим - знатність, кмітливість, швидкість думки. Такі риси характеру людини - ідеальне поєднання для представників роду де Шодуарів. Останні з зазначених чеснот характеризують перших представників роду, адже саме кмітливість та швидкість думки потрібні для успішного підприємництва, а перші ж для їх нащадків інтелектуалів, які поряд з науковою та меценатської роботою продовжували комерційну діяльність родини, постійно поповнюючи сімейний капітал.

Іншою цікавою фігурою, розміщеною в верхній частині родового знаку є оголена сирена з мечем. За міфологічною традицією сирена - емблема смерті, символ зваблення чоловіків [29, с. 305]. Водночас, як символ морських глибин, вона уособлює й хвилювання душ героїв, які повинні їм протистояти. Меч в її руках - символом правосуддя й відплати. Таким чином, озброєна сирена на гербі де Шодуарів мала вказувати на здатність представників роду приборкувати свої людські пристрасті, бути врівноваженими та мудрими, що було необхідною характеристикою всіх осіб знатного походження.

Поряд з сиреною розміщений кінь в оточенні двох слонових хоботів. Встановити їх значення досить важко. Слон є східним символом спокою, мудрості, вічності, вченості, обачності та терплячості [26, с. 266]. Він виступає й символом пам'яті, мудрості, довголіття, вірності та співчуття [32, с. 87]. Цілком можливо, що слонові хоботи мали виступати підтвердженням інтелектуального потенціалу своїх власників, проте можливе й інше, більш вірогідне трактування - хоботи слонів досить довгий час слугували своєрідними знаками

- амулетами для притягнення багатства та фортуни в дім, чого безперечно прагнули підприємливі Шодуари. Окрім того орієнталізм в різних його проявах був досить популярним в середовищі знаті та аристократії.

Великий чорний камінь, що слугує підкладом для щита герба, в багатьох стародавніх культурах символізував постійність, силу, цілісність, надійність. В поховальних церемоніях камінь означав вічне життя [43]. Цілком ймовірно, що розміщуючи камінь в власному гербі де Шодуари прагнули закріпити знатність свого роду, зазначити великі сподівання на його продовження та процвітання в майбутньому.

Іншим збірним джерелом вивчення ментальної сторони життя де Шодуарів є портретна та картинна галереї. Сучасна дослідниця картинної збірки баронів де Шодуар - Л.О. Дахненко, спираючись на каталоги складені Максиміліаном де Шодуаром в 1870-их роках, встановила, що за країнами картини зібрання розподілялися так: Італія

- 15, Франція - 12, Німеччина - 14, Голландія, Фландрія і Бельгія - 17, Австрія - 17, Швейцарія - 6, Англія - 2, Росія-2, Польща - 1 [33, с. 32-33]. На основі отриманих результатів, Л.О. Дахненко прийшла до висновків, що важливий для С. де Шодуара паритет художніх шкіл свідчить про оригінальний задум збирача: створити колекцію живопису країн, що входили в різні часи до володінь австрійської гілки Габсбургів.

Проте, дане припущення є абсолютно гіпотетичним й має бути ґрунтовно перевірено. Адже, наприклад, територія Польщі після ліквідації Річ Посполитої теж частково увійшла до складу Австрії та Пруссії, проте має менше представництво ніж, наприклад, Англія.

Для кращого аналізу системності та потенційної інформативності художнього зібрання для дослідника, варто зробити подібні порівняння його складу зі змінами, яких вона зазнало за наступних представників де Шодуарів. Спираючись на дані наведені в таблиці, складеної на основі даних з каталогу Л.О. Дахненко, маємо наступні результати:

Картин невідомих авторів - 26, а з незазначеною країною створення - 21.

При співставленні результатів зазначених вище таблиць, маємо враховувати той факт, що деякі картини з колекції де Шодуарів були знищені або зникли в період після націоналізації майна барона, або під час Другої світової війни, а дані, представлені в таблиці, відображають склад зібрання баронів станом на сьогодні, тобто без врахування втрачених екземплярів.

Таким чином, можемо констатувати, що збільшився відсоток робіт авторства художників- представників Італії (+6,3%), Швейцарії (+1,1%), Англії (+7,7%), Австрії (1,8%), Російської імперії (+5%) та Польщі (+0,8%). Водночас, кількість картин з Голландії, Бельгії, Фландрії (-0,9%) Німеччини (-4,2%) та Франції (-3,1%) дещо зменшилась.

Збільшення кількості "австрійських" картин пояснюється, зокрема, тим, що рід де Шодуарів й надалі збільшувався, а відповідно зростала кількість замовлення родинних портретів Лампі Молодшому. Водночас, позитивна динаміка збільшення представництва художніх шкіл Російської імперії, Англії, Італії тощо цілком може мати декілька пояснень:

1) подорожі наступників Станіслава Яновича до даних країн, адже художня збірка де Шодуарів поповнювалась здебільшого внаслідок подорожей та особистого ознайомлення з творами мистецтва;

2) англійські картини, вочевидь, з'являлися внаслідок впливу естетичних вподобань Люсі де Шодуар (дружини Станіслава Яновича), проте, навіть після її смерті й вивезення робіт авторства її матері назад до Англії їхня кількість збільшувалась, що може свідчити про продовження тісних контактів де Шодуарів з власними родичами з-за кордону;

3) картини авторів-представників Російської імперії вказують на певній "осілості" де Шодуарів на Волині, їхньому "звиканню" до даної території, перейманні культурних смаків їх оточення;

4) нелогічним видається зменшення кількості картин з Франції, адже Максиміліан де Шодуар більшу частину свого життя провів саме в цій країні де й помер в своєму маєтку 1881 р.

Таким чином, зміна відсоткового відношення картин художньої збірки де Шодуарів дає нам опосередковану інформацію як про зміну естетичних смаків власників, їхніх художніх вподобань так і про можливий шлях їх подорожей та географію "знайомств".

Тематичний аналіз художнього зібрання де Шодуарів, на відміну від статистичних даних про представництво картин художників різних країн, дає нам можливість частково проникнути в свідомість представників роду, скласти гіпотетичні уявлення про їх амбіції та світоглядні орієнтири.

Для початку окреслимо приблизні тематичні групи та їх кількісне наповнення.

Картини античних мотивів, батальні сцени, натюрморти, інтер'єри будівель, пейзажі - тематика звична для кожного художнього зібрання знатних родин того часу. Саме тому, дослідник має звертати увагу на інші групи зображень, такі як: портрети відомих діячів та родинні портрети, картини релігійної тематики. Саме вони можуть стати для нас джерелом аналізу, індикатором внутрішньої сторони життя роду.

Наявність серед світської картинної колекції великої кількості (найбільшої у відсотковому відношенні) зображень релігійної тематики свідчить про набожність її власників, їхнє визнання християнських цінностей та моралі. Окрім декількох зображень Діви Марії, сцен несення Хреста, вигублення немовлят, простежуємо й наявність зображень святих: Аполонії, Ієроніма, Франциска, Аніана. Якщо останні з названих є загальнохристиянськими святими, то Св. Аполонія та Св. Ієронім є особливо шанованими в католицькій та, відповідно, протестантській традиціях, що дає нам опосередковану можливість підтвердити релігійну ідентифікацію роду, як сповідників саме цих гілок християнства.

Портрети відомих діячів в колекції де Шодуарів представлені портретними зображеннями:

1) відомих художників: Мікеланджело, Агостіні Караччі, П'єра Белоті;

2) політичних, релігійних та військових діячів різних країн - ерцгерцогині Нідерландів Клари Ізабелли, саксонського курфюрста Фрідріха Мудрого, Олександра I, Юзефа Понятовського, київського митрополита Євгенія Болховітінова.

За вибором портретних зображень маємо можливість зробити припущення щодо основних моральних якостей, які були важливими для роду де Шодуарів: набожність як у Клари Ізабелли, яка стала черницею; мудрість, яку мав Фрідріха III; сміливість та героїзм, які прославили Юзефа Понятовського тощо.

Водночас, наявність портрета Олександра I визначає для нас національну, чи краще сказати громадянську приналежність де Шодуарів, а наявність портрета митрополита Євгенія свідчить про особливу дружбу, яка панувала між ним та Станіславом Яновичем.

Окремо серед художнього зібрання де Шодуарів варто виокремити родинні портрети, створені переважно кистю Лампі Молодшого. Вони демонструють нам зовнішню еволюцію представників роду. Так, якщо перші портретні зображення Яна Йозефа де Шодуара та, особливо, Марії Катерини демонструють нам типових представників торгово-ремісничих кіл, то вже зображення Станіслава де Шодуара, зроблене в тому ж 1814 р. відкриває спостерігачу молодого інтелектуала, який позує художнику з окулярами в руках - своєрідним символом дослідництва, мудрості та прищепленими знизу стрічками, очевидно від нагород, які, щоправда не піддаються ідентифікації.

Особливу цінність для дослідників мають портрети Елоїзи та Станіслава де Шодуара. Вони висвітлюють часто недосяжну тему приватних, інтимних стосунків подружжя, даючи історику можливість проникнути в емоційний світ героїв дослідження, створювати гіпотетичну картину їх взаємовідносин. Це робить дані художні зображення більш "відкритими", інформативними в порівнянні з іншими портретами членів родини, які містять дані лише про особистість кожного окремого зображуваного представника.

Перші за хронологією парні портрети подружжя Станіслава де Шодуара та його першої дружини Елоїзи Ержеле (Ергеллет) (1798-1817 рр.) (рис.2) були створені Йоганом Баптістом Лампі Молодшим в 1814 р. з нагоди їхнього одруження. Елоїза була дочкою заможного надвірного радника, багатого віденського комерсанта, службовця об'єднаної імперської та королівської канцелярій - Йоганна Фіделя Ерггелет фон Фрейхерра. Її мати Юзефа походила з багатої єврейської родини Хеннікштейнів. Дідусь по матері - Адам Альберт фон Хенікштейн походив з єврейської родини торговців тютюном і банкірів з Праги. Саме банк родини матері Елоїзи був давнім партнером банку Шодуарів у Відні. Шлюб між представниками двох знатних родів був водночас комерційно вигідним та емоційно щирим. В 1815 р. народився й помер їхній первісток Йосип, а 31 серпня 1816 р. народився син-спадкоємець Максиміліан. Проте, залишатися разом коханим довелося недовго. Під час зимової подорожі до Відня 1817 р. молода дружина захворіла й померла в місті. Броди, де й була похована [28, с.115].

Свідченням глибокої пам'яті, поваги та кохання до своєї передчасно померлої дружини зі сторони Станіслава Яновича були ті картини, які барон замовляв протягом декількох років по смерті дружини.

Першою з них стала картина "Мадонна з немовлям" (рис.3) створена Лампі Молодшим на замовлення Станіслава де Шодуара в рік смерті Елоїзи. Спершу, глядач бачить традиційне зображення Діви Марії з немовлям, й лише згодом усміхнена мадонна демонструє досліднику свій секрет - вона надзвичайно схожа на портретне зображення Елоїзи. Таким чином, втративши кохану дружину, барон намагався увіковічнити її пам'ять у власному художньому зібранні. Зображення Елоїзи у вигляді Діви Марії не було богохульством, символічне порівняння образів на картині мало свідчити про те, що за життя Елоїзія де Шодуар була доброю й турботливою матір'ю, яка опікуватиметься сином й після власної смерті.

Під час перебування у Римі в 1818-1819 рр., Станіслав де Шодуар замовив популярній італійській художниці Б'янці Боні ще один портрет Елоїзи, а відомому данському скульптору Бертелю Торвальдсену (1770-1844 рр.), з яким Станіслав Янович заприятелював у Римі, мармуровий надгробок із зображенням померлої та генія що гасить факел життя та кохання. Саме цей мармуровий надгробок, поруч з сапфіровим жетоном Товариства захисту тварин, в 1913 р. буде зазначений у заповіті онука Станіслава Яновича - Іван Мак- симіліанович, як одна з найцінніших речей його спадку. Окрім цього, барон-вдівець створив в родовому маєтку Івниці меморіал померлій дружині, прикрасивши його коштовними вітражами [33, с. 15].

Останнім витвором мистецтва присвяченим померлій коханій була картина - "Навчання Амура" (рис.4). Про те, що це було останнє замовлення Станіслава де Шодуара свідчить дата та підпис на звороті картини (Eques de Lampi Й.ііи 8 ріпхії А.1821). Одна з прекрасних жінок, які оточують на картині світловолосого хлопчика, нагадує рисами обличчя передчасно померлу дружину. Алегоричний сюжет, обраний художником, має глибокий символічний підтекст (схожий на наявний в картині "Мадонна з немовлям"): навіть на небесах Елоїза де Шодуар оберігає сина. Подібно до грації-харити - однієї з трьох античних богинь чарівності й творчого натхнення, вона наглядає за малям так само, як харити опікувались вихованням малюка-Амура. Портрет міг бути символічним прощанням Станіслава де Шодуара з першим справжнім коханням, адже вже того ж 1821 р. він вдруге одружився з англійкою, дочкою відомого лейденського медика Люсі Крайтон [28, с. 169].

Таким чином баронський рід де Шодуарів пройшов своєрідну еволюцію від купців й банкірів до інтелектуалів-філантропів, що своєю діяльністю прославились на теренах всієї Російської імперії. Подібна зміна соціального стану стала каталізатором зміни устрою життя роду, його вподобань та звичок. Троє представників баронської гілки де Шодуарів стали видатними науковцями та меценатами свого часу. Завдяки збереженим візуальним джерелам нам вдалося здійснити спробу аналізу ментальної сторони життя роду в цілому та окремих його представників, зокрема. Так символи закладені в новоствореному гербі де Шодуарів вказали як на приблизний час його появи, так й на амбіції роду та його самопрезентаційні вподобання. Картинна та родова галерея, в свою чергу, привідкрили завісу цінностей та приватних стосунків в родині Станіслава Яновича де Шодуара.



Список використаних джерел

1. Державний архів Житомирської області, ф.163 "Фонд Івана Максиміліановича де Шодуара", оп.1, спр.21

2. Там само, ф.163, оп. 1, спр.22

3. Там само, ф.163, оп. 1, спр.23

4. Там само, ф.163, оп. 1, спр.26

5. Там само, ф.163, оп. 1, спр.28

6. Там само, ф.163, оп. 1, спр.29

7. Там само, ф.163, оп. 1, спр.30

8. Там само, ф.163, оп. 1,спр.31

9. Там само, ф.163, оп. 1, спр.33

10. Там само, ф.163, оп. 1, спр.35

11. Там само, ф.163, оп. 1, спр.36

12. Там само, ф.163, оп. 1, спр.37

13. Там само, ф.163, оп. 1, спр.38

14. Там само, ф.163, оп. 1, спр.39

15. Там само, ф.163, оп. 1, спр.40

16. Там само, ф.163, оп. 1, спр.617-718

17. Там само, ф.163, оп. 1, спр. 719

18. Там само, ф.163, оп. 1, спр.724-729

19. Державний архів Житомирської області, ф.27, "Фонд частного нотариуса Ивана Николаевича Филипова", оп.1, спр.1660

20.Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, ф.283 "Фонд Шодуарів", оп.1, спр.177

21. Там само, ф.283, оп. 1, спр.178

22. Там само, ф.283, оп. 1, спр.199

23. Там само, ф.283, оп. 1, спр.264-270

24. Там само, ф.283, оп. 1, спр.427

25. Там само, ф.283, оп. 1, спр. 568

26. Алексеенко В.В., Горецкая И.С. Полная энциклопедия символов, эмблем и знаков.-Ростов н/Д.- 2002-С.266

27. Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов.-М.-1995.-С.170-171

28. Біленький Є. А. Рукописне та книжкове зібрання баронів Шодуарів у фондах Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського.-К.-2011.- 252 с.; іл.

29. Вовк О.В. Энциклопедия знаков и символов.-М.- 2008.-С.34-36

30. Гербовник дворянских родов Царства Польского.- Варшава.-Ч.2-1853.-С.119

31. Журба О. І. Київська археографічна комісія 18431921 Нарис історії і діяльності.-К.-1993.-248 с.

32.Зигуненко С.Н. Знаки и символы.-М.2004.-С.376

33. Дахненко Л.О. Художнє зібрання баронів деШодуар у Житомирському музеї: каталог.-Житомир.-2010.-80 с.; іл.

34. Иконников В.С. Опыт русской историографии. Т.1 кн.2.-Киев.-1908.-С.1421

35. Карнович Е.П. Родовые прозвания и титулы в России и слияние иноземцев с русскими.-Спб.- 1886-С.221-222

36. Киевская старина.-1898.- Т.63,№11,отд. 2-С.56-57

37. Коваль О. Шодуар Станіслав Іванович/Укр. архівісти: Біобібліогр. довідн.-К.,1999.-Вип. 1(XIX cт.- 1930- ті рр.) С.346-347

38. Краткий отчет о денежных сумах волынского отдела общества повсеместной помощи пострадавшим на войне солдатам и их семьям//Жизнь Волыни 22 января 1916 №20.-С.3

39. Купер Дж. Энциклопедия символов //Книга 4.-М.- 1995.-С.187

40. Лобанов-Ростовский А.Б. Русская родословная книга.-2-е изд.-СПб.-1895.-Т.2-С.393

41. Міщук Г А. Бібліотечна колекція з історії нумізматики 19-поч.20 ст. в фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського.-К.-2006.-200 с.

43. 42.Отчет по устроеному Одонтологическим Обществом концерт-балу 25 мая 1917 года//Волынь 28 июня 1917 г.№161.-С.3 Тресиддер Дж. Словарь символов.-М.1999. Режим доступу: http://www.studfiles.ru/preview/5601664/ (дата звернення 16.11.2019)

44. Трутовский В.К. Барон С.И. де-Шодуар(к

портрету).//Труды московского нумизматического

общества.-М.,1898.- 2-й полутом.- С.213

References

I. Derzhavnyi arkhiv Zhytomyrskoy oblasti [State Archives of Zhytomyr Region], F.163 "Ivan Maximilianovich De Shoduar Fund", opys 1, sprava 21

2.Ibidem, f.163, op.1, spr. 22

3. Ibidem, f.163, op.1, spr. 23

4. Ibidem, f.163, op.1, spr. 26

5. Ibidem, f.163, op.1, spr. 28

6. Ibidem, f.163, op.1, spr. 29

7. Ibidem, f.163, op.1, spr. 30

8. Ibidem, f.163, op.1, spr. 31

9. Ibidem, f.163, op.1, spr. 33

10. Ibidem, f.163, op.1, spr. 35

II. Ibidem, f.163, op.1, spr. 36

12. Ibidem, f.163, op.1, spr. 37

13. Ibidem, f.163, op.1, spr. 38

14. Ibidem, f.163, op.1, spr. 39

15. Ibidem, f.163, op.1, spr. 40

16. Ibidem, f.163, op.1, spr. 617-718

17. Ibidem, f.163, op.1, spr. 719

18. Ibidem, f.163, op.1, spr. 724-729

19. Derzhavnyi arkhiv Zhytomyrskoy oblasti [State Archives of Zhytomyr Region], F.27 "Private Fund of Private Notary Ivan Filipov", op.1, file 1660", opys 1, sprava 1660

20. Institut Rucopysy Nacionalnoi biblioteky Ukrainy im Vernadskogo [Institute of Manuscripts of the National Library of Ukraine Vernadsky], F.283 "Schoduars Fond", opys1, sprava 177

21. Ibidem, f.283, op.1, spr. 178

22. Ibidem, f.283, op.1, spr. 199

23. Ibidem, f.283, op.1, spr. 264-270

24. Ibidem, f.283, op.1, spr. 427

25. Ibidem, f.283, op.1, spr. 568

26. Alekseenko V.V, Goretskaya I.S. (2002). Polnaya Encyclopedia simvolov, emblem i znakov [The complete encyclopedia of symbols, emblems and signs].Rostov na Dony. [in Russian]

27. Bauer V, Dumotz I., Golovin S. (1995). Encyclopedia simvolov [Encyclopedia of symbols]. Moscow. [in Russian]

28. Bilenky E.A. (2011). Rukopysne ta knyzhkove zi- brania baroniv Shoduariv y fondah Nacionalnoi biblio- teky Ukrainy im. V.I. Vernadskogo [Manuscript and Book Collection of Barons of Shoduar in the Vernadsky National Library of Ukraine Collection]. Kyiv. [in Ukrainian]

29. Vovk O.V (2008). Encyclopedia znakov I symvolov. [Encyclopedia of signs and symbols]. Moscow. [in Russian]

30. Gerbovnik dvorianskih rodov Carstva Polskogo. (1853). [Coat of Arms of the Kingdom of Poland].Warsaw. [in Russian]

31. Zhurba O.I (1993). KyivskaArheografichna komisia. Narys istorii i diyalnosti 1843-1921. [Kiev Archeographic Commission 1843-1921. Essay on history and activity]. Kyiv. [in Ukrainian]

32. Zigunenko S.N. (2004). Znaki i simvoly [Signs and Symbols]. Moskow. [in Russian]

33. Dakhnenko L.O. (2010). Hudozhne zibrania baroniv de Shoduariv y Zhytomyrskomu musei. [Artistic collection of Barons de Schoduar in the Zhytomyr Museum: catalog.- Zhytomyr].Zhytomyr. [in Ukrainian]

34. Iconnikov V.S. (1908). Opyt ruskoi istoriografii. [Experience in Russian historiography.Vol1.Book.2]. Kyiv. [in Russian]

35. Kamovich E.P.(1886). Rodovye prozvania i tituly v Rosie I sliyanie inostrancev s ruskimi. [Generic nicknames and titles in Russia and the merger of foreigners with Russians]. St. Petersburg [in Russian]

36. Kyiv Starina T.63, №"11, Dep. 2 (1898).Kiev-[in Russian]

37. Koval O. (1999). Shoduar Stanislav Ivanovich/ Ukrainski arhivisty. Bibliografichyi dovidnyk. [Shoduar Stanislav Ivanovich / Ukr. Archivists: Biobibliogr. Reference]. Kiev. [in Ukrainian]

38. Kratkiy otchot o denezhyh symah volynskogo otdela obshestva postradavshym na voine soldatam i ih semiam// Zhysn Volyni 22 yanvarya 1916, №20. (1916).[A brief report on the sums of money of the Volyn department of the society of all-round assistance to the soldiers and their families affected by the war February 22,1916 №20 // Volyn Life]. Zhytomyr. [in Russian]

39. Cooper J. (1995) Encyclopedia simvolov//Kniga 4. [Encyclopedia of Symbols // Book 4].-Moscow. [in Russian]

40. Lobanov-Rostovsky A.B. (1895). Ruskaia rodo- slovnaia kniga. [Russian genealogy book]. St. Petersburg. [in Russian]

41. Mishchuk G.A. (2006). Bibliotechna kolekciia z istorii numizmaty19 - poch. 20 st. v fondah Nacionalnoi biblioteky Ukrainy im. Vernadskogo. [Library collection on the history of numismatics 19th-early 20th centuries. in the holdings of the Institute of Manuscript of the Vernadsky National Library of Ukraine]. Kyiv. [in Ukrainian]

42. Otchot po ustroinomu Otondologicheskim Obsh- estvom concert-baly 25 maia 1917 goda// Volyn. 28 iunia 1917 g. №161. [Report on the concert-ball organized by the Odontological Society on May 25, 1917 // Volyn, June 28, 1917 №161]. Zhytomyr. [in Ukrainian]

43. Tresidder J. (1999). Slovar simvolov. [Dictionary of Symbols]. Moscow. [in Russian]

44. Trutovsky V.K (1898). Baron S.I. de Shoduar (kpor- tretu)//Trudy Moscovskogo numazmatichescogo obchestva. [Baron S.I. de Schoduar (to the portrait)//Proceedings of the Moscow Numismatic Society]. Moscow. [in Russian]

Размещено на Allbest.ru

...