Західна Україна у міждержавній політиці СРСР та Німеччини, мета радянізації Тернопільщини в 1939-1941 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Західна Україна у міждержавній політиці СРСР та Німеччини, мета радянізації Тернопільщини в 1939-1941 роках

В статті зроблено аналіз подій що передували початку радянсько-німецькому зіткненню. Розкрито агресивну природу як соціалізму так і фашизму Ще раз привернуто увагу до радянсько-німецького пакту 1939 року, мета якого поділ світу на сфери впливу. Досліджено етапи окупації західної України та процес радянізації Тернопільщини.

Події кінця 40-х років ХХ ст., що кардинально змінили подальший хід розвитку Європейських країн, ще не в повній мірі вивчені і проаналізовані, також не зроблено остаточних висновків, які б дали можливість поставити крапку у неоднозначних подіях вересня 1939 р. та його наслідках.

Пройшло 80 років, а науковці ще не виробили спільної концепції щодо цього періоду, не утверджено єдиної думки щодо приєднання західноукраїнських земель до УРСР по плану Рібентропа-Молотова, також не зменьшилось як проблематичних запитань, так і не дано об'єктивних відповідей на ряд подій і фактів.

Події 17 вересня 1939 р., які трактувала радянська історична наука, як приєднання західноукраїнських земель до УРСР у складі СРСР, виражалось у втілені в життя споконвічних мрій і бажань західних українців , мають в свої основі суперечливі висновки, що сформували як прихильників сталінської зовнішньої політики, які базувалась на піклуванні про долю та життя етнічних українців і тих, хто ці події вбачав черговим пунктом стратегічного плану сталінського уряду щодо розширення свого європейського простору у складній грі європейських держав в боротьбі за світові сфери впливу. Ще більш протилежні оцінки окресленого періоду відображені у публікаціях істориків 60-80років, де провідна місія відведена КПРС. Тотожні дослідження науковців незалежної України які співпадають з фактологічними матеріалами української діаспори, в яких основна позиція виражена в принципах державної незалежності та зміцнені і розвитку української національної ідеї.

Доки не буде зроблена детальна характеристика та оцінка послідовності подій, що передували 1 вересня 1939 року та безпосередньо їх подальшого розвитку, до тих пір цей період буде причиною багатьох непорозумінь, штучних спекуляцій і дуже часто буде використовуватися різними громадсько-політичними силами для маніпуляцій суспільною свідомістю у суто прагматичних цілях [1, с. 5]. Доцільно створити нову історіографію, яка має відповідати нормам і запитам демократичного суспільства. Вона не повинна базуватись на тій чи іншій ідеології чи на національно-політичній пристрасті [2, с. 154].

Аналізуючи сучасні опубліковані матеріали та опрацьовуючи не задіяні раніше архівні джерела ми не беремось заперечувати чи підлаштовуватись під уже відомі історичні концепції, а сконцентрувавши всю свою увагу на розпорядженнях та протоколах, доповідних записках , стенографічних звітах, прокурорських та судових справах , планах новоутворених радянських органів, публікаціях районних та обласних видань того періоду - вибудовуємо власний погляд на природу та функції нової влади, формуємо свою оцінку відносин між радянськими інституціями та західноукраїнським населенням, шукаючи розуміння в наступних питаннях. Зокрема, чому на родючому українському грунті не приживалась радянська система колективізму, а природні, християнські національні цінності сприймались як ворожі та класові, через які сповільнювались темпи будівництва соціалізму? І основне, чому у стосунках з корінним населенням, насилля стало єдиним інструментом правових відносин у внутрішньому житті західної України і чи мало це наслідки в подальшому? Необхідно також переосмислити і з іншого боку подивитись на партійно - політичну діяльність ВКПБ та її методи утвердження комуністичної ідеології, яка виражалась гуманній, всеохоплюючій турботі за благо радянської людини, адже факти та події свідчать далеко протилежне.

Осінню 1939 року по ініціативі товариша Сталіна були звільнені від іга польських поміщиків наші однокровні брати - народи західної України і західної Білорусії. Ці народи влились в єдину братню сім'ю вільних народів СРСР [3.с.179], так трактували вересневі події сталінські ідеологи. Цим подіям передувала не менш подібна і активна політика Німеччини щодо України, зокрема підписання Німецько-польського пакту про ненапад 26 січня 1934 року [4, с. 22]. Отже, ми спостерігаєм реставрацію версальської системи договорів та четвертий поділ сфер впливу у Європі. Україна не була суб'єктом, а тільки об'єктом міжнародної політики, на сам перед територіальних та геополітичних інтересів великих держав Німеччина та СРСР. Вибір в українців був обмежений, між двома воюючими таборами Німеччина і СРСР, і будь-хто з них не гарантували для українців національної свободи, а тим більше створення незалежної держави [5, с. 6]. І хоча ці чужі держави Німеччина і Радянський Союз на території західної України діяли за власними інтересами, український народ виборював право на власне життя [6, с. 3]. Долею і життям західної України цілих 18 років ніхто не переймався. Після Ризького мирного договору 1921 року радянський уряд ніколи не піднімав питання про необхідність воз'єднання західних областей України і Білорусії відповідно з радянськими Україною і Білорусією [7, с. 89].

Перша половина 30-х - 40-х рр. була подібною як для Німеччини, так і для СРСР. Це час внутрішнього економічного розвитку та зміцнення. Хоча шляхи покращення економічного становища докорінно різняться, але у зовнішній політиці цих двох країн спостерігається подібність у їх стосунках з сусідніми країнами.

Гітлер збирає німецькі землі до рейху, Сталін керується принципом об'єднання всіх слов'янських народів в єдиній великій братній сім'ї. Гітлер намагається під галсом самоозначення німецького народу набрати популярності і ростуть ряди його прихильників. Аналогічною є політика сталінського уряду, тільки поле її діяльності грунтується на соціалістичній гуманній політиці дружби і підтримки. Гітлер свої інтереси вбачає на східних територіях, Сталін - на західних. Україна була для Сталіна перед усім харчовою базою Росії [8, с. 59].

Отже, в будь-якому випадку інтереси зіткнуться на українських полях і тут потрібно бути готовим до різноманітного розвитку подій: політичних, дипломатичних, військових. Мюнхенська змова вересня 1938 року наглядно продемонструвала ці можливості. Додаткові і секретні домовленості у світовій дипломатичній практиці не випадковість. Для прикладу секретною є англо-німецька домовленість у Мюнхені у вересні 1938 року та інші [9, с. 96]. Радянський уряд підписуючи пакт про ненапад в серпні 1939 року керувався у свої діях в основному інтересами розширення своєї сфери впливу у європейській та світовій політиці, намагаючись взяти реванш за мюнхенські події.

Поширюючи кордони УРСР в напрямі на захід можна тільки збройно [10, с. 40]. Аналогічні шляхи поширення своїх кордонів на схід були у Німеччини. Дружба народів Німецького і Радянського Союзу, скріплена кров'ю, має всі підстави бути тривалою і міцною - писав він (пр. ав. Сталін) Рібертропу (28 вересня 1939 року).

Крім того для Сталіна було ясно; що необхідно використати всі можливості, створені пактом про ненапад, щоб відсунути лінію кордону, це мало стратегічне значення [11, с. 261-262].

Пакт Рібентропа-Молотова остаточно зруйнував Версальську систему, але не привів до утворення іншої альтернативної системи міжнародних відносин. На розвалинах Версальського миру склалася нестійка і мінлива ситуація [12, с. 51]. Наслідки цього пакту були найдраматичнішими для жителів західної України, інтереси яких були поза полем зору тих країн, що розглядали цю територію у своїх стратегічних планах. На території західної України мали вирішити стосунки кілька країн, керуючись виключно власним інтересом. Німеччина - хотіла реалізувати свої давні наміри, щодо приєднання цієї території до себе. Радянський Союз вважав приналежність цих земель до УРСР, яка була складовою частиною Союзу, українці ж прагнули не втратити своє право на власну землю, а поляки-мріяли відродити велику Польщу.

Складність сучасної оцінки договору про ненапад пов'язана з тим, що він не набагато затримав початок агресії проти СРСР, був віроломно порушений Німеччиною, менш як через два роки після підписання. Вже тільки з цієї причини його можна охарактеризувати як невдачу [12, с. 34].

Ми не будемо погоджуватись чи заперечувати, а тільки наголосимо, що це результат зовнішньої агресивної природи тих двох систем (радянської та фашистської), що прагнули переділити сфери впливу на власну користь за рахунок чужих територій та народів.

Текст пакту про ненапад, секретні протоколи і записи бесід з часу переговорів у Москві 23-24 серпня 1939 року неоприділили конкретного характеру майбутніх відносин СРСР з країнами східної Європи. В протоколі іде мова “об разграничение,, сфер спільних інтересів [13, с. 6].

Вересневі події 1939 року в західній Україні привертали увагу і тим, що з німецької і радянської сторони виношувались плани розіграти українську карту [14, с. 108]. Зрозуміло, що договір з Німеччиною не є свідченням надмірної довіри радянського уряду до фашистської Німеччини. Ні в найменшій степені він не ослаблював пильності радянського уряду і його постійної турботи про зміцнення оборонності СРСР [15, с. 690].

І якщо навіть спокійно реагувати на події 17 вересня 1939 року як на розширення соціалістичної території, то це розширення території агресії. І ні в якому разі радянський уряд не переймався долею західних українців. У своїх спогадах Хрущов М. С. писав, що ми підписали договір. Ми звичайно були за такий договір навіть якщо почуття були дуже перемішані, що Сталін також розумів зміст гри. Він говорив, що тут ведеться гра, хто кого перехитрить, хто кого обманить: у нас не було іншого вибору... Цей вибір мав своє оправдання і зустрів розуміння [16, с. 69].

І якби хто не трактував ці події, політика умиротворення, миролюбива радянська політика, привентивна політика, то у цій політичній грі народи радянської соціалістичної держави, як і в першу світову війну, проливали кров за чужі інтереси. Політика «умиротворення», яка заставила військових помічників Сталіна в середині обурюватись, а широкі верстви населення - червоніти від безсилля, сорому і злості [17, с. 357].

Щоб збагнути природу постійної уваги та боротьби навколо західної України доцільно проаналізувати основні етапи та фактори формування і виокремлення цієї території, в географічному, економічному, політично-державницькому аспектах. Незважаючи на численні стратегічні, геополітичні та міждержавні потрясіння , ця територія з її населенням не втрачала своєї цілісності та окремішності як етнічно і історично, духовно та культурно .

Територія Західної України є однією з найбільших територій в порівнянні з будь-якою територією європейської держави у міжвоенний період. З південного заходу тягнеться Карпатський вал. Вся територія краю Галичини впирається до гірського хребта, що становить єдине ціле..

Тому, володіючи такою важливою територією, яка має виходи і переходи для певної держави є визначальним. Землі Посяння і Побужжя на північ; Подністров'я, Побужжя, Погориння і Посяння на сході є привабливими в економічному розвитку. Галичина за природним потенцілом є одна з найбагатших у Європі, а при мудрому керівництві відпала б потреба будь що ввозити на цю територію. Ця родюча земля, ліси, нафта, сіль, залізо, вугілля, золото, газ далеко не повний складають перелік.

Значущим є те, що цей край лежить у середині слов'янського світу, а його мешканці, українці творять перехідну в мовному розумінні словянську групу, яка поєднує в собі елементи східного і західного, південного і північного словянства і творить своєрідний,неповторний, самостійний тип у сім'ї словянських народів. Культурне життя краю носило визначні прикмети перехідного характеру: не тільки чотири різні релігії перемішані між собою, а й у пануючій греко-католицькій конфесії гармонійно були сполучені східні і західні тенденції.

Привертає увагу і той момент і його доцільно особливо виокремити як національно-політичний аспект. Галичина в її історичних межах, зберегла сталість і осідлість народу.

На цій території не вперше формувались і визрівали, а згодом поширювались політичні думки, настрої, міцніло і гартувалось національна свідомість. Це ті ідеї які в основі своїй згуртовували і об'єднували, вели за собою, впливали на політичний і господарський розвиток цілої України і були тим благодатним грунтом, на якому зароджувались і визрівали культурно-освітні, територіально-державні ідеали та цінності.

Цей комунікаційний вузол став об'єктом завойовницьких змагань сусідів. Особливо ця агресія проявлялася під час нового переділу європейської карти у 40-х роках. Величезна територія з більш як десяти мільйонним населенням була стратегічним плацдармом для Сталіна який хотів соціалістичні принципи на штиках червоноарміців принести в Європу.

На думку багатьох дослідників, радянізація західних областей України,зокрема на Тернопільшині проходила в три етапи: перший (з вересня до грудня 1939 р.) - формування тимчасових органів влади під контролем військових частин Червоної армії; другий (з грудня 1939 до лютого 1940 рр.) - перехід функцій тимчасових органів влади в руки створених структур радянської влади на місцях; третій (з лютого 1940 до червня 1941 рр.) - розбудова радянських, партійних, правоохоронних і господарських структур управління. Проте слід зауважити, що цей поділ значною мірою є відносним, бо такий чинник, як вплив партійних органів на трансформаційні процеси в регіоні, проявлявся на всіх етапах радянізації, навіть на першому, коли у процесі створення й функціонування тимчасових управлінь політпрацівники Червоної армії тісно співпрацювали з партійними функціонерами, присланими зі сходу держави вищими партійними органами. За своєю суттю перший етап радянізації розпочався заміною польського окупаційного режиму радянським, що відкрило простір для формування радянських владних структур, які були наділені широкими правами.

На нашу думку радянізація-це насильницьке запровадження на приєднаних територіях норм і зразків, способів і форм суспільно - політичного, соціально - економічного і культурно - духовного життя, характерних для тоталітарного режиму СРСР [18, с. 106].

Отже шляхом випробуваних методів, економічного примусу, політичного диктату через націоналізацію, колективізацію і культурну революцію, сталінський уряд планував у стислі терміни підключити регіон у народно-господарський механізм УРСР у складі СРСР, налаштовуючи всі свої ресурси на військовий лад, готуючись до «визвольного» походу на захід. Тернопільщина з її людським, економічним потенціалом та географічним положенням була ніби воротами в Європу і посідала особливе місце у стратегічних планах Сталіна.

пакт радянізація земля

Список використаних джерел

Размещено на Allbest.ru