Московська держава як міфологема в уявленнях кримських татар у другій половині XV - на початку XVII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Московська держава як міфологема в уявленнях кримських татар у другій половині XV - на початку XVII ст.

Федчук О.Б.,

студент ОС «Магістр» Всесвітня історія,

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ),

Анотація

Досліджується трансформація образу Московської держави, як міфологеми у зовнішній політиці Кримського ханства. Події розглянуто на тлі динаміки взаємин між Кримським ханством та Московською державою у другій половині XV -- на початку XVII століть. Окреслено основні етапи розвитку кримсько-московських стосунків.

Ключові слова: Кримське ханство, Московська держава, Ґіреї, кримсько-московські відносини, протистояння, «Taht Memleketi».

Annotation

Muscovystate as the mithologeme in the presentations of Crimean Tatarsin the second half of xv - at the beginning of xvii century

Fedchuk O.B.,

Student form Magister Degree «World History» Kyiv National Taras Shevchenko University (Ukraine, Kiev),

Character transformation as the mythologeme of Muscovy in the foreign policy of the Crimean khanate is investigated. Those events are considered on a background the dynamics of mutual relations between Crimean khanate and Muscovy in the second half of XV -- at the beginning XVII of centuries. The basic stages of development of the Crimean-Muscovy relations alsoareoutlined.

Keywords: Crimean khanate, Moscow state, Girey dinasty, Crimean-- Moscow political relations, opposition, «Taht Memleketi».

Одним з етапів становлення Московської держави як євразійської потуги стало завоювання росіянами татарських ханств-уламків Улусу Джучі у другій половині XVI століття. Невіддільну роль в імперській експансії росіян відігравало прагнення приєднання Московською державою Північного Причорномор'я, для чого їм був необхідний контроль над Кримським ханством. Динаміка розвитку протистояння Кримського ханства та Московської держави за розподіл сфер впливу у Східній Європі призвела до втягнення в цей конфлікт інших регіональних гравців, насамперед Речі Посполитої та Османської імперії. Роботи, присвячені кримсько-московським взаємостосункам детально описують політичну історію взаємовідносин між державами та подають візію «кримського питання» у зовнішній політиці Московської держави. Щоправда, практично не приділяється увага питанню образу ідеологізації Московської держави у політичній візії Кримського ханства. В той час, як кримсько-московські взаємовідносини визначалися створеною Бахчисараєм міфологемою, яка протягом другої половини XV - початку XVII століть зазнала радикальної трансформації: від образу Москви, як союзника - до образу Москви, як головного ворога. У зв'язку з цим, метою даної роботи є аналіз еволюції «московської міфологеми» у політичній візії Кримського ханства в другій половині XV - на початку XVII століть. Для досягнення мети було окреслено такі завдання: схарактеризувати повноту джерельної бази; проаналізувати стан дослідження проблеми у науковій літературі; окреслити динаміку кримсько-московських взаємостосунків; прослідкувати еволюцію кримсько-московських взаємин і трансформацію образу Московської держави, як міфологемиу зовнішній політиці Кримського ханства.

Інформацію для дослідження поставленої мети можна отримати з широкого спектра різнопланових джерел, що різняться за походженням, інформативністю і різним ступенем достовірності. Умовно дані джерела за походженням можна поділити на тюрко-мусульманські та християнські, а за інформативністю та достовірністю - на наративні, документальні та епіграфічні. московський міфологема кримський ханство

З наративних тюрко-мусульманських джерел можна виділити хроніки Халіма Ґірея-султана, Сеїда Мухаммеда Різи аль-Кирими та Реммала Ходжі. Кримськотатарський літописець XVIII століття Галім Ґірей-султан описує хід боротьби Кримського ханства і Московської держави за панування над регіоном Поволжя протягом XVI століття. Турецький літератор Сеїд Мухаммад Різа аль-Кирими у своїй праці наводить дані про інтриги великих князів московських, спрямовані проти кримських ханів. В роботі ще одного турецького літератора і особистого радника Сахіба Ґірея - Реммала Ходжі містяться відомості про похід Сахіба Ґірея на Москву у 1541 році. Серед документальних джерел варто виділити ярлики Сахіба Ґірея та перелік законів династії Османів авторства Хусейна Хезарфена. Ханські ярлики містять відомості про характер взаємостосунків між Сахібом Ґіреєм та Іваном IV Васильовичем. За інформацією османського богослова Гусейна Хезарфена, котрий також описував законодавство Кримського ханства - можна прослідкувати особливості статусу кримських ханів, як універсалістських володарів. Джерелом епіграфічного характеру є надпис Менґлі Ґірея, який містить інформацію про титулатуру кримських ханів, що дає можливість зрозуміти причини змагання Кримського ханства за опанування спадщиною Улусу Джучі. При аналізі тюрко-мусульманських джерел варто враховувати те, що їхні автори виступали з державницької точки зору, а у конфліктах між християнськими та мусульманськими державами - подавали інтереси останніх виключно з позитивного ракурсу.

Іншу групу повідомлень складають наративні праці авторів-християн, іноземців за походженням. Серед них можна виділити працю Яна Длугоша, роботу Зиґмунда Герберштейна та Ніконовський літопис. Польський літописець та дипломат Ян Длугош вказує причини підписання кримсько- московського союзу. Австрійський дипломат Зиґмунд Герберштейн, який двічі відвідував Велике князівство Московське - надає інформацію про хід походу Мегмеда Ґірея на Москву 1521 та його наслідки. Автор Ніконовського літопису, митрополит Московський Даниїл - повідомляє про причини загострення стосунків між Кримом та Москвою.

Документальними християнськими джерелами є пам'ятки дипломатичних стосунків Московського князівства із Кримським ханством та Литовська метрика. З протоколів обміну посольствами між Кримським ханством та Московською державою - ми можемо дізнатись про основні аспекти та етапи еволюції кримсько-московських стосунків. Вказані у канцелярській документації Литовської метрики дані дозволяють прослідкувати перетворення кримсько-московського союзу на смертельну ворожнечу між державами. Аналізуючи вищезгадані джерела, необхідно врахувати антитюркські аспекти в московському літописанні та дипломатичному протоколі, які особливо загострювались під час розгортання кримсько-московських воєнних конфліктів. Меншою мірою це стосується робіт авторів з інших християнських держав, однак і там присутні певні гіперболізовані елементи, пов'язані зі складними стосунками європейських країн з Османською імперією, яка виступала сюзереном Кримського ханства.

Проблематиці місця Московської держави у геополітичних інтересах Кримського ханства у XV - на початку XVII століть присвячені праці Хорошевич, А. Новосєльского, В. Трепавлова, Пєнского і Т Пєнской. У своїй роботі російській історик Анна Хорошевич, проводить детальний аналіз кримського напрямку політики Московської держави та прослідковує трансформацію кримсько-московських стосунків від союзу і до ворожнечі протягом другої половини XV - кінця XVI століть. Праця російського історика Андрія Новосєльського присвячена питанню основних аспектів проблематики кримсько- московських стосунків першої половини XVII століття у політичній та культурній сферах. Російський тюрколог Вадим Трепавлов є автором роботи, присвяченої взаємостосункам російських правителів з володарями держав, котрі згодом увійшли до складу Московської держави. Значна увага автора прикута до інтерпретації образу російських правителів у татарських ханствах в порівнянні з традиційними ординськими політико- ідеологічними конструктами, в тому числі з кримськотатарськими. Російські історики Віталій Пєнской і Тетяна Пєнская у своїй праці аналізують еволюцію взаємостосунків між Кримським ханством та Великим князівством Московським протягом XVI століття та виокремлюють причини, завдяки яким Московська держава отримала перевагу над Кримом у протистоянні за спадщину Улусу Джучі. В роботах дослідників проаналізована політична історія взаємостосунків Кримського ханства та Московської держави. Попри ґрунтовність доробку дослідників - мало уваги приділяється аналізу питання законодавчого регулювання зовнішньої політики Кримського ханства та визначенню основних політико- ідеологічних конструктів у зовнішній політиці Кримського ханства, які регулювали характер його взаємостосунків з Московською державою.

Таким чином, наукова література, присвячена кримсько-московським стосункам, розкриває питання Московської держави, як міфологеми в уявлені кримських татар - проте лише побічно торкається обраної нами проблематики.

Розглядаючи динаміку розвитку кримсько-московських стосунків - неможливо оминути увагою політико-ідеологічні конструкти, що визначали кон'юнктуру відносин між державами. Основною ідеологемою, що визначала зовнішньополітичну візію Кримського ханства виступала концепція під назвою «ТаЙ Метіекей», яка передбачала собою об'єднання усіх колишніх земель Улусу Джучі довкола Кримського ханства, включно з тими землями, які були безпосередньо залежними від Сараю (разом з Великим князівством Московським та іншими князівствами Північно-Східної Русі) [23, с. 100]. Перші кроки з реалізації цієї політичної програми з'явилась за часів правління Гаджи Ґірея під час його боротьби з Сеїд-Ахматом I. Однак, оскільки на той час Кримське ханство передусім вело боротьбу за власну незалежність від Великої Орди - практичні досягнення у цій сфері мали місце лише після 1502 року, коли Менґлі Ґірей знищив Велику Орду, заволодів хиріючим Сараєм та прийняв під свій протекторат декілька ногайських орд, які визнали його сюзеренітет. Вперше в історії Кримського ханства він приймає титул «володаря двох материків та хакана двох морів» [1, с. 489]. Титул «хакана» («кагана») в тюркській аристократичній ієрархії стоїть вище за ханський і дорівнює імператорському титулу в Західній Європі, царському титулу в Східній Європі та титулу падишаха у Передній Азії. Такий титул могли мати лише Чингісхан та правителі уламків його імперії [20, с. 45]. Тим самим Менґлі Ґірей поставив себе вище за правителів інших держав-уламків Улусу Джучі: Казанського ханства, Хаджі-Тарханського ханства, Ногайської Орди, Касимовського ханства і тим більше - васального колишній Золотій Орді Великого князівства Московського, відкрито заявляючи про претензії на сюзеренітет над цими державами.

Сам існування Кримського ханства довгий час не помічався Московською державою - так само як Кримське ханство не шукало зближення з Великим князівством Московським. У джерелах відсутні будь-які повідомлення про наявність контактів між цими державами у період між 1441 та 1474 роками. Ймовірно, ця парадигма пояснюється тим, що у боротьбі за незалежність від Великої Орди, Гаджи Ґірею було вигідніше опиратися на Велике князівство Литовське (враховуючи принцип географічної близькості), аніж на далеке Велике князівство Московське [4, с. 146]. Коли хан Нур-Девлет, у боротьбі проти своїх братів та улусі беїв вирішив заручитися підтримкою хана Великої Орди (із якою нещодавно воював Гаджи Ґірей) - він був скинутий одноголосним рішенням Курултаю [24, с. 488]. Така одностайна реакція кримської аристократії засвідчила, що Велика Орда вважалась головною загрозою кримському суверенітету і будь-які спроби домовитися з нею класифікувалися кримськими татарами, як акт державної зради. Тому, коли багаторічний союзник

Кримського ханства - Казимир IV Ягеллончик у 1471 році, в пошуках союзників проти Московської держави, звернувся до Ахмата з пропозицією про союз - цей акт (який за нормами Яси - ординської правової системи вважався «зрадою») став початком ескалації конфлікту між Казимиром IV та Менґлі Ґіреєм, штовхнувши останнього на співпрацю з Москвою та визнання османського протекторату [17, с. 93-105; 5, с. 46]. Це трагічне непорозуміння надовго обірвало дружні кримсько-литовські та кримсько-польські відносини.

Ситуацією вміло скористалась Москва, яка у 1474 році направила посольство до Кирк- Ору. Іван III, який теж ворогував з Ахматом - просив у Менґлі Ґірея (як спадкоємця ханів Улусу Джучі) надати ярлик на княжіння усіма територіями колишньої Київської Русі. У відповідь на це - Менґлі Ґіреєм було укладено кримсько- московський союз, направлений проти Великої Орди та Великого князівства Литовського (Менґлі Ґірей хотів покарати свого колишнього патрона за «зраду», а Іван III не приховував територіальних претензій до Литви). Ще однією умовою договору стало те, кримський хан (а не Ахмат) був визнаний московським князем у якості спадкоємця Улусу Джучі, який і мав підтвердити права Івана III на княжіння [10, с. 1-3, 10]. Адже, титул «великого князя» в ординській ієрархії стояв на одному рівні з інститутом «улус-беїв» роду Ширін або Мансур, що яскраво прослідковується у листуванні між Іваном III і ногайським беєм Джан-Кувад Мангитом у якому великий князь називає його дядька - «батьком», а ногайського бея - «братом» (тобто, рівним собі) [10, с. 18, 180, 518; 19, с. 7273]. Таким чином, очевидним є те, що з самого початку - Велике князівство Московське та Кримське ханство не розглядались Кримом, як суб'єкти наділені однаковим політичним статусом (попри величання Менґлі Ґірея «братом великого князя» в московській дипломатичній практиці).

Щорічні московські посольства до кримського хана супроводжувались пишними дарунками, які (разом з дипломатичним етикетом та союзницькими обов'язками) підкреслювали статус правителя Кримського ханства, як спадкоємця Улусу Джучі Причому, з 1479 року дарунки надавались не лише Менґлі Ґірею, але і найбільш впливовим улус-беям та родичам хана. Зрештою, це сприяло тому, що у Кримському ханстві з'явилась промосковська партія, яка всіляко лобіювала інтереси великого князя у Кримському ханстві. Такі люди, як Емінек Ширін та ханський син Ахмед Ґірей діставали щедрі подарунки від Москви і перешкоджали відновленню мирних відносин з Литвою та Польщею [10, с. 5-6, 16; 11, с. 212, 367-368]. Завдяки їхній діяльності у Кримському ханстві закріпився образ Московської держави, як головного союзника Криму.

Цікаво, що, практично відразу після укладення союзу, московська сторона почала поводити себе вкрай нахабно, вимагаючи від кримського хана (немов від свого підданого) - негайно розпочати бойові дії проти Литви. У 1477 році (коли Менґлі Ґірей перебував у турецькому полоні) - Москва визнала Джанібека (племінника Ахмата) в якості «царевича Криму», бажаючи тим самим посіяти конфлікт між ним та Ахматом. Принесення васальної присяги Москві (в якості касимовського хана) втікачем Нур-Девлетом, братом кримського хана - було прийнято в Криму, як акт публічної зневаги [10, с. 10, 13]. Отже, навіть в роки піку протистояння двох держав Ахмат-хану, кримсько- московські відносини ніколи не були безхмарними. Але, попри вищезгадані протиріччя - союз з Москвою був для Менґлі Ґірея вимушеною необхідністю, в силу спільного протистояння Великій Орді (що являла собою серйозну силу навіть при наступниках Ахмата), яка загрожувала сюзеренітету обох держав. І лише після 1502 року, внаслідок: зникнення спільного ворога, появи претензій Кримського ханства на виплату Москвою регулярної данини, втручання Московської держави у внутрішню політику дружнього до Криму Казанського ханства (яке вважалось сферою впливу Менґлі Ґірея) підписання і антикримського договору Москви з Ногайською Ордою - у 1507 році кримське військо здійснило перший повномасштабний похід на Московську державу, а Менґлі Ґірей видав ярлик на володіння територіями за які воювали Москва з Литвою - Ягеллонам [8, с. 11-14; 12, с. 85; 14, с. 179]. Однак, враховуючи фактор багаторічного кримсько- московського союзу, від спадщини якого одразу ж позбавитися було неможливим та фактор існування сильної промосковської партії в Кримському ханстві - зміна міфологеми не могла відбутися протягом короткого періоду часу. Для зміни політичної парадигми держави був необхідний прихід до влади правителя нового покоління, який не був настільки сильно пов'язаний зі старою елітою.

Остаточна трансформація образу Московської держави із союзника у ворога - відбулася за правління Мегмеда Ґірея. У 1521 році, кримський володар у листах Василя III вперше називається не «другом», а «сердечним ворогом» (кримськотатарське літописання повністю розділяло цю точку зору, описуючи період правління Мегмед Ґірея, як протистояння з Московською державою) [11, с. 706; 21, с. 22-23]. До того ж, пропозиції Москви щодо зайняття родичами кримських ханів престолу у Касимовському ханстві (яке було васалом Москви), спроба налагодити антикримський союз із Селімом Явузом та офіційно виражене співчуття бунтівному султан-оглану Геммету Ґірею (сину промосквськи настроєного Ахмеда Ґірея, убитого під час виступу проти брата) - були прийняті Саланчиком, як знаки глибокої зневаги [15, с. 54; 18, с. 88-90]. Всупереч поширеній думці - кримські хани використовували війну (набіги беїв та султан-огланів не вважалися актом оголошення війни) як крайній метод вирішення проблеми, якому передувала довга дипломатична тяганина. Красномовним свідченням цієї тези був грандіозний похід Мегмеда Ґірея на Москву, здійснений об'єднаними силами татарських ханств та їхніх союзників у 1521 році, що мав місце після виснажливої дипломатичної війни. Татари знищили московську армію у битві під Калугою, спалили Коломну, Нижній Новгород та увійшли до Москви. Причому, такі агресивні дії братів Ґіреїв продовжувались доти, поки сам Василь III не приїхав до Москви з капітуляцією та не визнав усіх вимог кримського хана [11, с. 661; 3, с. 183].

Під час загострення протистояння з Москвою, велика увага Кримським ханством приділялась спробам ізоляції Московської держави від світу - шляхом розривання стосунків із нею та створення широкомасштабних антимосковських коаліцій (куди могли входити тюркські держави Поволжя, Ногайська Орда, Литва, Польща, Османська імперія та інші держави) Так, у 1521, 1539-1541, 1569-1572 роках були практично відсутні будь-які контакти між Кримським ханством та Великим князівством Московським, за винятком оголошення війни та підписання мирних договорів. Для порівняння, у 1470-1520-их роках Кримське ханство та Велике князівство Московське обмінювались посольствами по декілька разів на рік навіть після краху їхнього союзу, а під час четвертої кримсько-московської війни 1593-1594 років - Газі II Ґірей регулярно листувався з Федором II [10, с. 310-312]. Таким чином, в умовах піку протистояння в боротьбі за спадок Улусу Джучі між Москвою та Кримом - останній використовував усі засоби тиску на свого супротивника. Наприклад, із послання Сахіба Ґірея до Івана IV видно, що кримський хан сприймає спробу налагодження стосунків Івана IV з молдовським господарем (ще одним данником хана), як акт «зради» і погрожує великому князю масштабним походом на Москву, якщо той не припинить зносин з іншими володарями в нього за спиною та ще раз втрутиться в справи Казані [6, с. 137-138]. З іншої сторони, похід 1541 року на Москву (на відміну від походу 1521) носив більш агресивний характер, оскільки в планах Сахіба Ґірея передбачалось позбавлення Івана IV трону, відновлення самостійності Рязанського князівства (куди татари збирались посадити Семена Бєльського, який утік з Москви) та встановлення реальної залежності Московської держави від Кримського ханства. І лише бунт Баки-бея завадили кримському хану дійти до Москви, а смерть Сахіба Ґірея у 1551 році завадила йому спробувати повторно реалізувати свої наміри у повторний раз [16, с. 314; 26, с. 209].

Виразником експансійних ідей Великого князівства Московського та відкритим викликом Кримському ханству стало прийняття Іваном IV царського титулу і перейменування держави на Російське царство. Титул «царя» у листуванні з данським королем використовував Іван III, який був автором церемонії «вінчання на царство», а Іван IV ще у 1547 під час своєї коронації теж проголосив себе «царем» (хоча у дипломатичному листуванні з Сахібом Ґіреєм все ще називав себе «великим князем»). Проте, російський історик Платонов, пропонує вважати умовною датою остаточної трансформації князівського інституту у царський - рік падіння Казанського ханства, оскільки відтепер московський володар був не одним з удільних князів (нехай і наймогутнішим серед них), а володарем кількох держав, які колись були незалежними (Новгородська і Псковська республіки, Казанське та Хаджі-Тарханське ханства і т.д.) [13, с. 384]. До того ж, згідно з уявленнями, котрі панували в Московській державі царський титул був рівнозначним ханському, через що правителів держав, які виникли на місці Улусу Джучі (в тому числі - кримських ханів) в російському літописанні називали «царями», підкреслюючи їхній великодержавницький статус та визнаючи їхнє старшинство [10, с. 1-3; 23, с. 102103]. Російські правителі, починаючи з Івана IV, (претендуючи на ординську спадщину за правом завойовника) пропагували концепцію («білого царя») в середовищі тюркських народів і самі посягали на універсалістський статус [22, с. 47-57]. Закономірно, що їхні кроки не визнавались Бахчисараєм в тій самій мірі, як вони не визнавались іншими сусідами Московської держави.

Піком протистояння Російського царства та Кримського ханства за право спадку над Улусом Джучі стала війна 1569-1572 років, коли за домовленістю з Річчю Посполитою - Девлет Ґірей здійснив похід на Російське царство з метою відвоювання Казані та Астрахані (місто, що було збудоване на території знищеного Хаджі-Тархану). 1571 року Девлет Ґірей спалив Москву, в якості акту помсти за знищені Казань і Хаджі-Тархан. На честь цієї події в кримськотатарській літописній традиції Девлета Ґірея іменували не інакше, як («той, хто здобув престол») [21, с. 38].

Наляканий станом речей (польсько-литовська армія розпочала наступ проти росіян у Лівонії, а кримський хан орудує в серці держави) - Іван IV запропонував Девлету Ґірею визнати його сюзеренітет, відмовитись від титулу царя, щорічно сплачувати данину та повернути Казань і Астрахань володарям з роду Чингізхана. Однак, Москві вдалось зіграти на суперечках між ханом і султаном в астраханському питанні (Стамбул планував приєднати Астрахань до Османської імперії), вигравши час для збору армії, в той час, як Девлету Ґірею для остаточної перемоги було необхідно захопити російського царя у полон і поставити на його місце лояльну до Бахчисараю особу [2, с. 259; 17, с. 265]. Кульмінацією російсько- кримської війни стала битва при Молодях, під час якої російські війська розбили об'єднану кримсько- ногайську армію. Результат битви під Молодями був для Девлета Ґірея катастрофічним, оскільки, відтепер Тахт-Ілі (Нижнє Поволжя), так само як і Казань - остаточно закріпились за Росією і антиросійськи налаштовані представники місцевих народів не могли розраховувати на кримську допомогу. За умовами мирного договору, Іван IV все ще продовжував вважатись Бахчисараєм васалом кримського хана і був зобов'язаний щорічну платити данину не тільки за сидіння на престолі Москви, але й за володіння Казанню та Астраханню в якості «ханських юртів» [16, с. 426-428; 17, с. 267; 21, с. 38].

Враховуючи те, що на перемир'я не влаштовувало жодну зі сторін конфлікту (Москва не змогла завоювати всі татарські ханства, а Крим не звільнив Казань та Астрахань з-під влади Москви) - подальша ескалація конфлікту була цілком передбачувана, тим більше інститут данини (крим. - поминки), яку сплачували російські царі Кримському ханству так і не був остаточно легітимізований подібно до інституту «иШе», який виплачували польські та литовські правителі ще з XIV століття [16, с. 3-4, 30-32, 429-431; 25, с. 293]. Однак, політичній репутації Бахчисараю, внаслідок невдачі у боротьбі за спадок Улусу Джучі було завдано величезного удару, оскільки інтегратором колишніх ординських земель в одне ціле відтепер виступила Московська держава, а не Кримське ханство. До того ж, інтегратором значно більш успішним. Адже, кримські хани, завойовуючи татарські ханства - просто садили на престол угодних собі осіб. В той, час, як росіяни (починаючи з Івана IV) просто прилучали нові території до Московської держави, поступово викорінюючи залишки місцевої автономії колишніх татарських ханств, що полегшувало їх взаємодію з імперським центром.

Останньою відчайдушною кампанією, що велась за створення «ТаЙ Метіекей» - була відчайдушна спроба Газі II Ґірея покарати Росію за загадкову смерть Мурада та Кумика Ґіреїв, у якій кримська сторона бачила російський слід. Однак, облога Москви 1591 року кримсько-ногайським військом закінчилась тим, що Газі II Ґірей (не маючи значної кількості артилерії) був змушений відступити з поля бою. У 1594 році Бахчисарай, визнав за Федором I царський титул в офіційному листуванні, за умови виплати Москвою щорічних поминок за володіння землями Улусу Джучі у Поволжі, що означало крах кримськотатарської політики у цьому напрямку. Також була погоджена практика виплати Москвою щорічних Кримському ханству (за володіння татарськими ханствами Поволжя), що продовжувалась до 1700 року [2, с. 319-321; 9, с. 435-450; 12, с. 91-92].

Це означало завершення боротьби між Кримом та Москвою за спадок Улусу Джучі, визнання Кримського ханства своєї поразки у цьому протистоянні і легітимізацію Московської держави в якості «ТаЙ Метіекей» (за правом завойовника) з боку Бахчисараю. Відтепер мова йшла вже не про кримсько-московське протистояння, а про збереження суверенітету Кримського ханства. В умовах генези поліетнічних централізованих монархій у Центральній та Східній Європі, ідея про номінальне об'єднання усіх юртів Улусу Джучі під владою династії Ґіреїв була анахронізмом, а для перемоги над Московською державою (яка заважала створенню «ТаМ Метіекеїї») - у Кримського ханства не було необхідної демографічної та військової переваги, необхідної для реалізації своїх геополітичних намірів. Зрештою, після смерті Газі II Ґірея у 1607 році, Кримське ханство на два десятиліття впало у важку політичну кризу (в яку втручались турки і козаки) внаслідок якої посилилась його залежність від Османської імперії, а сама держава із геополітичного суб'єкта - поступово перетворювалось на об'єкт російсько- турецького протистояння за опанування Північним Причорномор'ям, яке закінчилось перемогою Росії та ліквідацією Кримського ханства, як окремої держави.

Ще з 1558 року Московська держава провокувала напади запорізьких і донських козаків на Кримське ханство [2, с. 262]. В той час, як з початку XVII століття - російська сторона почала здійснювати цілеспрямовану політику прориву до басейну Чорного моря, для чого їй була необхідна ліквідація Кримського ханства - останнього уламку Улусу Джучі. Заради цього Московська держава почала будувати укріплення на Кавказі (щоби загрожувати Криму не лише з півночі, але і зі сходу), а при дворі російських царів почали з'являтися плани широкомасштабних «кримських походів» [7, с. 43, 47]. Між іншим, росіяни не особливо приховували свої плани, коли у 1593 році кримським послам були зачитані вимоги царя Федора I Івановича, що передбачали собою наміри зібрати під Москвою всі землі Улусу Джучі, вигнати турків з берегів Азовського і Чорного морів, побудувати на Дніпрі свої фортеці, виселити кримських татар у Сибір та взяти дітей еліти Кримського ханства як заручників до столиці Московської держави [11, с. 36]. Зрозуміло, що в таких умовах «московська міфологема» в Кримському ханстві виставлятиметься не просто в образі супротивника, а в образі смертельного ворога. Правителі, які принципово не йшли на поступки Москві всіляко звеличуються, а будь-які сентименти до Московської держави - тавруватимуться, як зрада [21, с. 38, 45-46].

Таким чином, можна зробити висновок, що на початку кримсько-московські відносини мали союзницький характер, адже головним геополітичним завданням Кримського ханства і Московської держави було збереження власної незалежності перед обличчям Великої Орди. Для формування позитивної «московської міфологеми» у Кримському ханстві - росіяни активно обдаровували кримськотатарську політичну еліту, котра надалі стала основою проросійської партії в державі. Після зникнення спільного ворога та нехтування московською стороною союзницьким договором - відносини між державами стали відверто ворожими, що призвело до серії кримсько-московських війн за володіння спадщиною Улусу Джучі. Першочергово Кримське ханство та Московська держава не розглядались рівноправними політичними партнерами ані в Криму (де московських князів вважали своїми васалами), ані в Москві (яка визнавала старшинство кримських ханів над собою). Ситуація змінилась лише після самозваного прийняття Іваном IV царського титулу (за правом завойовника татарських ханств), який був визнаний Кримським ханством за його наступниками у 1591 році на умовах виплат щорічної данини за володіння землями «ТаМ Метіекей». З цього часу Кримське ханство у своїх стосунках з Московською державою, мусило перейти від експансії - до оборони. В той час, як Московська держава у кримськотатарській політичній традиції перетворилася із суперника - в головну загрозу суверенітету, оскільки відтепер Москва спрямувала свої зусилля на ліквідацію Кримського ханства як останнього уламку Улусу Джучі.

Список використаних джерел

1. `Бахчисарайские арабские и турецкие написи', 1848, Записки Одесского общества истории древностей, Т.Н, Одесса, с.489.

2. Гайворонский, Олекса, 2010. `Повелители двух материков', Т.І Крымские ханы XV-XVI веков, К., 244 с.

3. Герберштейн, Сигизмунд, 1988. `Записки о Московии', М., 430 с.

4. Горский, АА., 2000. `Москва и Орда', М., 214 с.

5. Гулевич, ВП., 2013. `Казимир Ягайлович і Менші Гірей: від друзів - до ворогів', Український історичний журнал, К., №1, с.40-66.

6. `Две грамоты хана Сахиб-Гирея', 2001, Славяне и их соседи, М., Вып.10, с.137-138.

7. Карамзин, НМ., 1824. `История государства Российского', TXI, СПб., 477 с.

8. `Литовская метрика. Отдел первый и второй. Часть третья. Книги публичных дел'. Т.1, 1914, Издано И. Лаппо -- Юрьев, с.11-14.

9. Новосельский, АА., 1948. `Борьба Московского государства с татарами в первой половине XVII века', М.Л., 452 с.

10. `Памятники дипломатических отношений Древней Руси с державами иностранными. Памятники соотношений Московского государства с Крымской и Ногайской Ордами и с Турцией', Т.І, 1867-1916, Сборник Императорского Русского Исторического Общества, T.XLI, СПб., 558 с.

11. `Памятники дипломатических отношений Древней Руси с державами иностранными. Памятники соотношений Московского государства с Крымской и Ногайской Ордами и с Турцией', TII, 1895, Сборник императорского Русского исторического общества, TXCV, СПб., 766 с.

12. Пенской, ВВ., Пенская, ТМ., 2017. `Русско-крымское противостояние в XVI в.', Научные ведомости. Серия: История. Политология, №15 (264), Вып.43 Политология. 2007, Белгород, с.84-94.

13. Платонов, СФ., 1899. `Лекции по русской истории', Т.2, СПб., 618 с.

14. ПСРЛ, TXin, Ч.І Половина вторая, 1906, СПб., 240 с.

15. Сыроечковский, ВЕ., 1940. `Мухаммед Гирей и его вассалы «Ученые записки Московского государственного университета»', М., Вып.61, 71 с.

16. Смирнов, ВД., 1887. `Крымское ханство под верховенством Османской Порты до начала XVIII века', СПб., 772 с.

17. Соловьев, СМ., 1853. `История России с древнейших времен', TV, СПб., 547 с.

18. `Сочинение Сейида Мухаммеда Ризы, изданное Императорским Казанским Университетом под наблюдением Мирзы Казембека, Адьюнкт-Профессора Казанского Университета, Великобританского Королевского и Ирландского Королевского Азиатского Общества члена. Ассебъ о-ссейяръ или семь планет, содержащей историю крымских ханов от Менгли - Гирей хана I-го до Менгли-Гирей хана II-го т.е. с 871/1466 по 1150/1737 г.', 1832, Казань, 572 с.

19. Трепавлов, ВВ., 2003. `Статус «белого царя»', Родина, №12, М., с.71-77.

20. Фёдоров-Давыдов, ГА., 1973. `Общественный строй Золотой Орды', М., 180 с.

21. Халим Гирей Султан, 2004. (перевод А. Ильми), `Розовый куст крымских ханов или история Крыма', Симферополь, 159 с.

22. Хорошкевич, АЛ., 1976. `Россия и Московия: Из истории политико-географической терминологии', Acta Baltico--slavica, М., XX, с.47-57.

23. Хорошевич, АЛ., 2001. `Русь и Крым: от союза к противостоянию конец XV - начало XVI веков', М., 366 с.

24. Dlugosz Jan, 1869. `Roczniki czyli Kroniki Sfawnego Krolestwa Polskiego', T.V, Krakow, 507 s.

25. Prochanka Antoni «Z Witoldowych dziejow I. Uklad Witolda z Tochtamyszem 1397 roku», 1912, Przeglqd historyczny, №15, Krakow, 293 s.

26. Remal Hoca, 1973. `Tarihi Sahib Giray Han', Ankara, 313 s.

References

1. `Bahchisarajskie arabskie i tureckie napisi (Bakhchisarai Arabic and Turkish writing)', 1848, Zapiski Odesskogo obshhestva istorii drevnostej, T.II, Odessa, s.489.

2. Gajvoronskij, Oleksa, 2010. `Poveliteli dvuh materikov (Lords of the two continents)', T.I Krymskie hany XV-XVI vekov, K., 244 s.

3. Gerbershtejn, Sigizmund, 1988. `Zapiski o Moskovii (Notes about Muscovy)', M., 430 s.

4. Gorskij, AA., 2000. `Moskva i Orda (Moscow and Horde)', M., 214 s.

5. Gulevych, VP, 2013. `Kazymyr Jagajlovych i Mengli Girej: vid druziv - do vorogiv (Kazimir Yagaylovich and Mengli Girey: from friends to enemies)', Ukrai'ns'kyj istorychnyj zhurnal, K., №1, s.40-66.

6. `Dve gramoty hana Sahib-Gireja (Two letters Khan Sahib- Giray)', 2001, Slavjane i ih sosedi, M., Vyp.10, s.137-138.

7. Karamzin, NM., 1824. `Istorija gosudarstva Rossijskogo (History of Russian Goverment)', T.XI, SPb., 477 s.

8. `Litovskaja metrika. Otdel pervyj i vtoroj. Chast' tret'ja. Knigi publichnyh del (Lithuanian metric. Division first and second. Part Three Public Affairs Books)'. T.1, 1914, Izdano I. Lappo -- Jur 'ev, s.11-14.

9. Novosel'skij, AA., 1948. `Bor'ba Moskovskogo gosudarstva s tatarami v pervoj polovine XVII veka (The struggle of the Muscovite state with the Tatars in the first half of the XVII century)', M.L., 452 s.

10. `Pamjatniki diplomaticheskih otnoshenij Drevnej Rusi s derzhavami inostrannymi. Pamjatniki sootnoshenij Moskovskogo gosudarstva s Krymskoj i Nogajskoj Ordami i s Turciej (Monuments of the diplomatic relations of ancient Russia with foreign powers. Monuments of relations of the Moscow State with the Crimean and Nogai Hordes and with Turkey)', T.I, 1867-1916, Sbornik Imperatorskogo Russkogo Istoricheskogo Obshhestva, T.XLI, SPb., 558 s.

11. `Pamjatniki diplomaticheskih otnoshenij Drevnej Rusi s derzhavami inostrannymi. Pamjatniki sootnoshenij Moskovskogo gosudarstva s Krymskoj i Nogajskoj Ordami i s Turciej (Monuments of the diplomatic relations of ancient Russia with foreign powers. Monuments of relations of the Moscow State with the Crimean and Nogai Hordes and with Turkey)', TII, 1895, Sbornik imperatorskogo Russkogo istoricheskogo obshhestva, T.XCV, SPb., 766 s.

12. Penskoj, VV., Penskaja, TM., 2017. `Russko-krymskoe protivostojanie v XVI v. (Russian - Crimean standoff in the 16th century)', Nauchnye vedomosti. Serija: Istorija. Politologija, №15 (264), Vyp.43 Politologija. 2007, Belgorod, s.84-94.

13. Platonov, SF., 1899. `Lekcii po russkoj istorii (Lectures on Russian history)', T.2, SPb., 618 s.

14. PSRL, T.XIII, Ch.I Polovina vtoraja, 1906, SPb., 240 s.

15. Cyroechkovskij, VE., 1940. `Muhammed Girej i ego vassaly «Uchenye zapiski Moskovskogo gosudarstvennogo universiteta» (Mohammed Giray and his vassals «Scientific notes of Moscow State University»)', M., Vyp.61, 71 s.

16. Smirnov, VD., 1887. `Krymskoe hanstvo pod verhovenstvom Osmanskoj Porty do nachala XVIII veka (Crimean Khanate under the rule of the Ottoman Porta until the beginning of the XVIII century)', SPb., 772 s.

17. Solov'ev, SM., 1853. `Istorija Rossii s drevnejshih vremen (History of Russia since ancient times)', T.V, SPb., 547 s.

18. `Sochinenie Sejida Muhammeda Rizy, izdannoe Imperatorskim Kazanskim Universitetom pod nabljudeniem Mirzy Kazembeka, Ad'junkt-Professora Kazanskogo Universiteta, Velikobritanskogo Korolevskogo i Irlandskogo Korolevskogo Aziatskogo Obshhestva chlena. Asseb# o-ssejjar# ili sem' planet, soderzhashhej istoriju krymskih hanov ot Mengli - Girej hana Igo do Mengli-Girej hana II-go t.e. s 871/1466 po 1150/1737 g. (The writing of Seyid Mohammed Riza, published by the Imperial Kazan University under the supervision of Mirza Kazembek, Associate Professor of Kazan University, the British Royal and Irish Royal Asiatic Society member. Asseb o-sseyyar or seven planets containing the history of the Crimean khans from Mengli-Girey Khan I - th to Mengli - Girei Khan II - th ie from 871/1466 to 1150/1737)', 1832, Kazan', 572 s.

19. Trepavlov, VV., 2003. `Status «belogo carja» (The status of «white king»)', Rodina, №12, M., s.71-77.

20. Fjodorov-Davydov, GA., 1973. `Obshhestvennyj stroj Zolotoj Ordy (The social structure of the Golden Horde)', M., 180 s.

21. Halim Girej Sultan, 2004. (perevod A. Il'mi), `Rozovyj kust krymskih hanov ili istorija Kryma (Rose bush of the Crimean Khans or the history of Crimea)', Simferopol', 159 s.

22. Horoshkevich, AL., 1976. `Rossija i Moskovija: Iz istorii politiko-geograficheskoj terminologii (Russia and Muscovy: From the history of political and geographical terminology)', Acta Baltico--slavica, M., T.X, s.47-57.

23. Horoshevich, AL., 2001. `Rus' i Krym: ot sojuza k protivostojaniju konec XV - nachalo XVI vekov (Russia and the Crimea: from union to opposition the end of the XV - beginning of the XVI centuries)', M., 366 s.

24. Dlugosz Jan, 1869. `Roczniki czyli Kroniki Slawnego Krolestwa Polskiego', T.V, Krakow, 507 s.

25. Prochanka Antoni «Z Witoldowych dziejow I. Uklad Witolda z Tochtamyszem 1397 roku», 1912, Przeglqd historyczny, №15, Krakow, 293 s.

26. Remal Hoca, 1973. `Tarihi Sahib Giray Han', Ankara, 313 s.

Размещено на Allbest.ru